Ігор Федорович Стравінський

ІГОР ФЕДОРОВИЧ СТРАВІНСЬКИЙ

російський композитор, диригент і піаніст, один з найбільших представників світової музичної культури XX століття

БІОГРАФІЯ

Стравінський народився в 1882 році на Швейцарської вулиці в Оранієнбаумі на дачі, яку знімав його батько - російський співак польського походження-бас, соліст Маріїнського театру Федір Стравінський. Рід Стравінських відбувається з Волині (України). З дев'яти років почав приватно брати уроки фортепіано, у вісімнадцять років за наполяганням батьків вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, одночасно приступивши до самостійного вивчення музично-теоретичних дисциплін. З 1904 по 1906 роки (за іншими відомостями з 1902 по 1908)Стравінський брав приватні уроки у -Корсакова, який запропонував композиторові заняття два рази на тиждень, паралельно з його уроками з . Це була єдина композиторська школа Стравінського, завдяки якій він оволодів досконало композиторської професією.

Під керівництвом Римського-Корсакова були написані перші твори - скерцо і соната для фортепіано, сюїта для голосу з оркестром «Фавн і пастушка», Симфонія Es-dur, «Феєрверк» для оркестру. На прем'єрі останнього був присутній Сергій Дягілєв, високо оцінив талант молодого композитора. Через деякий час Дягілєв запропонував йому створити балет для постановки в «Російських сезонах» в Парижі. Протягом трьох років співпраці з трупою ДягілєваСтравінський написав три балети, що принесли йому світову популярність - «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911) та «Весна священна» (1913). У ці роки Стравінський періодично їздить з Росії до Парижа і назад, а в 1914 році, перед самим початком Першої світової війни їде до Швейцарії, де й залишається на найближчі чотири роки. Серед творів цього часу - опери «Соловей» (за казкою Андерсена, 1914) та «Історія солдата» Цим же часом датується зближення Стравінського з французької Шісткою і ексцентричним авангардним композитором Еріком Саті, отруйний характер і музика якого викликали незмінне захоплення «князя Ігоря». Деякі твори Саті (особливо, балет «Парад» (1917) та симфонічна драма «Сократ» (1918)) залишили помітний слід у творчості Стравінського.

Після закінчення війни Стравінський приймає рішення не повертатися до Росії, і через деякий час переїжджає до Франції. У 1919 році композитор на замовлення Дягілєва пише балет «Пульчинелла», поставлений рік по тому.

Стравінський жив у Франції з 1920 по 1940 рік. Тут відбулися прем'єри його опери «Мавра» (1922), «Весілля» (1923) - підсумкового твору російського періоду, а також опери-ораторії «ЦарЕдіп» (1927), що знаменувала собою початок нового періоду у творчості композитора, який прийнято називати « неокласичним ».

У 1924 році відбувся дебют Стравінського в якості піаніста: він виконав власний концерт для фортепіано та духового оркестру під керівництвом Сергія Кусевицького. Як диригентСтравінський виступав з 1915 року. У цей період Стравінський створює численні твори в різних жанрах: Симфонії духових пам'яті Дебюссі, твори для камерних ансамблів, фортепіано та голосу. 1926 відзначений першим зверненням композитора до духовної музики - «Отче наш» для хору a capella. У 1928 році з'являються нові балети - «Аполлон Мусагет» і «Поцілунок феї», а два роки по тому - знаменита і грандіозна Симфонія псалмів на латинські тексти Старого Завіту.

На початку 1930-х років Стравінський звертається до жанру концерту - він створює Концерт для скрипки з оркестром і Концерт для двох фортепіано. У роках на замовлення ІдиРубінштейн спільно з Андре Жидом Стравінський пише мелодраму «Персефона». Тоді ж він остаточно вирішує прийняти французьке громадянство і пише автобіографічну книгу «Хроніка мого життя».

З 1936 року Стравінський періодично відвідує з гастролями США, під час яких зміцнюються його творчі зв'язки з цією країною. У 1937 році в Метрополітен-опера було поставлено балет «Гра в карти», рік по тому - виконаний концерт «Дамбартон-Окс», Стравінського запрошують прочитати курс лекцій у Гарвардському університеті. Нарешті, у зв'язку з війною, що почалася,Стравінський вирішує переїхати в США. Композитор поселяється спочатку в Сан-Франциско, а потім до Лос-Анджелесі. Твори цього періоду - опера «Пригоди гульвіси» (1951) - що стала апофеозом неокласичного періоду, балети «Орфей» (1948), Симфонія in C (1940) і Симфонія в трьох частинах (1945), Ебоні-концерт для кларнета і джаз ансамблю ( 1945, присвячений БенніГудменом), а також безліч інших творів.

У січні 1944 р. у зв'язку з виконанням незвичайної аранжування гімну США в Бостоні місцева поліція попередила Стравінського, що існує відповідальність у вигляді штрафу за спотворення гімну. У зв'язку з цим з'явився міф, що Стравінський був заарештований за спотворення гімну ..

З початку 1950-х років Стравінський починає використовувати у своїх творах серійний принцип. Переходом стало твір Кантати на вірші англійських анонімів, в якій з усією очевидністю позначилася тенденція тотальної поліфонізаціі музики, до якої Стравінський тяжів завжди.Першим серійним твором став Септет (1953). Повністю серійним твором, в якому Стравінськийзовсім відмовився від тональності, як такої, стали Threni (Плач пророка Єремії; 1958). Твір, в якому серійний принцип абсолютний, - це «Руху» для фортепіано з оркестром (1959). Підсумкове музичний твір серійного періоду - Варіації пам'яті Олдоса Хакслі для оркестру.

Апофеозом всього творчості Стравінського є Requiem Canticles («Заупокійні співи», Реквієм) для контральто і баса соло, хору та оркестру (1966): «... "Заупокійні піснеспіви" завершили всю мою творчу картину... »,« ... Реквієм в моєму віці занадто зачіпає за живе... »,« ... складаю шедевр своїх останніх років »- І. Стравінський.

Стравінський дуже активно гастролював у Європі та світі як диригент і піаніст. Восени 1962 року вперше після довгої перерви він приїжджає з концертами в СРСР, де диригує в Москві та Ленінграді. Остання завершене його твір - обробка для камерного оркестру двох духовних пісень Гуго Вольфа (1968), але він ще встигне задумати й почати оркестровку чотирьох прелюдій і фуг з ДТК І. С. Баха (), а також почне виношувати задум, і уявить собі ескізи фортепіанного сольного твори, яких називав - інвенції, етюди, соната (яку утворювали ці інвенції та етюди).

Помер 6 квітня 1971 року, похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія), на так званої «російської» його частини, разом зі своєю дружиною Вірою, недалеко від могили СергіяДягілєва.

На честь Стравінського названий кратер на Меркурії і музична школа в Оранієнбаумі. Також існує Фонтан Стравінського на однойменній площі перед Центром Жоржа Помпіду в Парижі, Франція.

Соломія Крушельницька Біографія

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, Бучацького району Тернопільської області, в сім’ї священика. Походить зі шляхетного й старовинного українського роду.

Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в

Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. У 1883 році на

Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший виступ Соломії, яка

співала в хорі товариства ”Руська Бесіда”. В 1893 закінчила Львівську

консерваторію. Восени 1893 року Соломія іде вчитися до Італії, а з 1894 року

виступає в Львівській опері.

У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі.

В 1920 році С. Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неапольському театрі в улюблених операх ”Лорелея” і ”Лоенгрін”.

Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала на 8 мовах. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці. У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С. Крушельницької.

В повоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1951 році їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Померла співачка 16 листопада 1952 року. Поховали її у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою Івана Франка.

ГНАТ ХОТКЕВИЧ ()

БІОГРАФІЯ

Псевдонім — Гнат Галайда.

Гнат Мартинович Хоткевич народився 31 грудня 1877 р. в Харкові в сім'ї кухара. 1900 р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі, віртуозно опанувавши гру на бандурі. Разом з О. Матюшенком, майбутнім організатором повстання на панцернику «Потьомкин», влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Зрештою, увійшов у контакти із членами Української соціал-демократичної партії (О. Коваленко, Ж. Коллар та ін.). Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899 р. він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.

У 1905 р. брав активну участь у революційних подіях, у зв'язку з чим змушений був емігрувати до Галичини. Повернувшись до Києва 1912 p., він одразу ж був заарештований і висланий за межі України. Повернувся до Харкова після розпаду царської Росії, проживши тут до свого чергового арешту.

Перше оповідання Хоткевича «Грузинка»надруковано 1897 р. в журналі «Зоря». Ранні новели позначені впливом модернізму (збірка «Поезії в прозі», 1902).

Пізніші твори — переважно реалістичні: збірка етюдів «Гірські акварелі»(1914), лірико-романтична повість «Камінна душа»(1911), драматична тетралогія «Богдан Хмельницький», роман «Берестечко»таін.

Незважаючи на заслуги перед народом як талановитого письменника, громадського і культурного діяча, учасника революційного руху на Україні, Хоткевич з початку 30-х років зазнає жорстоких переслідувань з боку партократії: його звинувачують у націоналізмі, не публікують творів, шельмують у пресі. 23 лютого 1938 р. виписано ордер на арешт Г. Хоткевича, звинуваченого в тому, що він нібито є «учасником антирадянської української націоналістичної організації».

Внаслідок ужитих заходів фізичного впливу письменник був змушений «зізнатися»у «злочинах», яких не вчинив.

У справі Г. Хоткевича як доведений факт стверджується, що 1923 р. він завербований у Харкові для шпіонажу на користь Німеччини, був не тільки зв'язаний з Українською військовою організацією, а й «проводив активну діяльність по лінії цієї контрреволюційної організації».

У зв'язку з цим його справу вирішено надіслати на розгляд HKBC СРСР. Доля Хоткевича цією постановою була вирішена.

Про останній найтрагічніший момент у житті Г. Хоткевича свідчить «Виписка із протоколу засідання Особливої трійки УНКВС по Харківській області»від 29 вересня 1938 p.: обвинуваченого розстріляти, а особисте майно конфіскувати.

Цей вирок виконано 8 жовтня 1938 р.

24 квітня 1956 р. військовий трибунал Київського військового округу ухвалу «особливої трійки»у справі Г. Хоткевича скасував за відсутністю в його діях складу злочину. Письменник реабілітований посмертно.

Основні твори: «Поезії в прозі», драма «Лихоліття», повісті «Камінна душа», «Авірон», оповідання «Гірські акварелі», «Гуцульські образки» та ін.