ВІА та сучасні виконавці

ВІА та сучасні виконавці

ВІА «Буковинка»
Ансамбль Кіцманської музичної школи, зорганізований Володимиром Івасюком
більше

ВІА «Карпати»
Ансамбль під керівництвом Валерія Громцева при Будинку текстильників у Чернівцях
більше | дискографія

ВІА «Смерічка»
Ансамбль всесоюзного масштабу, заснований Левком Дутківським у Вижниці
більше | дискографія | послухати

Тріо бандуристок «Львів’янки»
Тріо бандуристок із Львівської консерваторії ім. М. Лисенка
більше | дискографія | послухати

Квітка Цісик
Співачка з діаспори
більше | дискографія

Дует «Писанка»
Заслужені артисти України, подружжя Оксана Савчук та Іван Кавацюк
більше | дискографія | послухати

Дует «Дарка та Славко»
Дует з діаспори Дарки Конопади та Славка Галатяна
більше | послухати

ВІА «Буковинка»

Восени 1964 року Володя згуртовує кіцманських хлопців і дівчат з музичної школи і створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка» — один із перших колективів республіки на початку 60-х років. До його складу входять, між іншими, дівчата з гарними голосами: Л. Шкуркіна і Л. Сазонова, тенор приємного тембру М. Калинчук та ін. На фортепіано — сестра Галинка, на скрипці й гітарі — сам Володя, кларнеті — С. Клевчук, баяні — Є. Синько.

«Буковинка» виконує твори М. Скорика «Карпати», «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч», пісні Володі «У двадцять літ», «Моя пісня», «Ласкаво просимо». Володя звертається до творчості О. Білаша, яка в той час набирає значного розголосу. Ансамбль з успіхом виступає перед молоддю районного центру і колгоспниками, на комсомольських зборах та нарадах передовиків сільського господарства. Молодих виконавців запрошують до Києва на великий концерт «Назустріч 25-річчю возз’єднання Північної Буковини». Вони справляють добре враження на киян, їх знімають на кінострічку, показують по Центральному телебаченню. Успіхи ансамблю зазначають у Москві.

На Буковині починають цікавитися ансамблем, запрошують його до Чернівців, дають змогу виступити там у Філармонії. Обласна газета «Радянська Буковина» прихильно відзначає 21 листопада 1965 року їхній дебют перед чернівчанами із «Моєю піснею».

ВІА «Карпати»

Створено «Карпати» було у 1966 році в Чернівцях при Будинку текстильників під керівництвом Валерія Громцева. До першого складу входили: колишній директор Центрального палацу культури Віктор Оболенко, музикант Євген Тарнавський, солістка Світлана Юрченко (тепер Кобевко), поет Микола Бучко, на слова якого Громцев писав пісні. Цікаво, що на перших порах хлопці навіть самотужки робили деякі музичні інструменти. А партитури своїх пісень Громцев ніколи не записував, а просто вивчав твори з колективом. «Карпати» давали власні концерти, іноді акомпанували вокальному жіночому ансамблю «Марічка», створеному Степаном Сабадашем. Світлана Кобевко навіть приносила до Меморіального музею Володимира Івасюка давню концертну афішу «Карпат».

У репертуарі ансамблю було багато гарних пісень. Чимало з них Валерій Громцев створив на слова чернівецького поета Миколи Бучка. Це «Чекання», «Вже дощі зупинились», «Дивоцвіт», «На Івана Купала». Микола Бучко розповідав, що тоді йому дуже подобалося писати українські тексти до популярних зарубіжних пісень. А Громцеву якраз і хотілося української пісні. Тому двоє митців легко знайшли спільну мову.

Якийсь час в ансамблі працював і Володимир Івасюк. У 1968 році, навчаючись у Чернівецькому медінституті, він опиняється у «Карпатах». Там вже працювало кілька гарних музикантів, одержимих, як і Володя, піснею. Вони, професіонали, охоче пускають у своє середовище новачка, який може вважатися рівнею найкращим скрипалям і гітаристам. Володя покладає надії на цей колектив і з усіх сил допомагає йому стати на ноги та завоювати симпатії молоді. Громцев познайомив Світлану Кобевко з Івасюком, вона ж першою і наспівала на одному із студентських вечорів «Червону руту».

Газета «Радянська Буковина» від 28 грудня 1968 року вміщує фотографію ансамблю зі словами:

«Молоді музиканти: Леонід Лебідь працює у чернівецькому Будинку офіцерів, Володимир Івасюк — студент Медінституту, Олександр Цехмістер навчається у культосвітньому училищі. Керує молодіжним колективом третьокурсник музичного училища Валерій Громцев. Перший рік звучать мелодії у виконанні «Карпат». Проте і буковинці, і жителі інших областей України вже мали можливість познайомитися з їхнім доробком: молоді музиканти виступали у програмі «Камертон доброго настрою», яку нещодавно Чернівецька студія телебачення транслювала на всю Україну».

У тій передачі Володя разом з «Карпатами» вперше виконав свою пісню «Мила моя». Під «Милу мою» та пісню «Мандрівний музика» минула зима. І саме «Карпатам» Івасюк довірив перше виконання 13 вересня 1970 року «Червоної рути» і «Водограю». Солісткою була Олена Кузнецова, з якою він заспівав дуетом — блискуча перемога. А в 1971 році «Карпати» знялися в музичному фільмі «Червона рута».

В 1974 році ансамбль припиняє своє існування. Валерій Громцев поїхав працювати у хмельницькі «Товтри», а згодом створив у Волинській філармонії «Світязь». Доречи, це до «Світязя» у 1977 році зі «Смерічки» перейшов Василь Зінкевич. Вже за рік «Світязь» був найпопулярнішим ВІА в Україні. Та після смерті Івасюка в 1979 році Громцев залишив своє дітище і перебрався до Сімферополя.

ВІА «Смерічка»

«Смерічка» виросла в новорічну ніч 1967 року в Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Тоді вже відомий жіночий вокальний ансамбль з районного будинку культури у складі Раїси Хотимської, Стелли Фрунзе, Марії Нагалюк, Лідії Шевченко і Ніни Цопи вперше виступив під акомпанемент біґ-бітового ансамблю, тільки створеного випускником Мукачівського педучилища Левком Дутківським. В 1968 році в «Смерічці» з’явився перший мужчина-соліст Василь Зінкевич, через рік — юний Назарій Яремчук.

В 1970 році вийшла перша платівка-міньйон «Смерічки» — це була взагалі перша в Україні і друга в СРСР платівка в новому тоді жанрі ВІА. Наступний 1971 рік був найуспішнішим в історії «Смерічки» — знято музичний фільм «Червона рута», в якому солісти ансамблю зіграли головні ролі. А пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР. Через рік, в фіналі «Пісні-72» звучав «Водограй». В тому ж році «Смерічка» перемогла в телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» і ансамблю присвоїли звання народного. В 1973 році «Смерічка» змінила статус з самодіяльного на професійний — аснамбль запросили до Чернівецької філармонії. Через рік «Мелодія» випустила LP з найкращим доробком гурту. Та виснажливі гастролі не сприяють творчому зростові колективу, першим в 1975 році не витримує Зінкевич, через два роки на телебачення переходить Дутківський. Наступає чорна полоса в житті колективу.

В 1979 році філармонія запрошує Дутківського реставрувати «Смерічку». Він звільнює весь склад гурту, залишивши тільки солістів — Назарія Яремчука та Павла Дворського. А до ансамблю запрошуються співак Віктор Морозов, барабанщик Ігор Лесько, гітарист Ігор Луцейко, басист Олександр Соколов, звукорежисер Володимир Критович, скрипаль та клавішник Роман Лозинський, гітарист та клавішник Володимир Прокопик. Досить швидко «Смерічка» повертає собі звання «взірцевого» поп-гурту України. В 1981 році Яремчук повіз на «Братіславську ліру» пісню Раймонда Паулса «Я тебя рисую» і повернувся з призом глядацьких симпатій. Наступного року «Смерічку» нагороджено комсомольською премією ім. Островського.

В 1983 році Дутківський стає директором філармонії, художнє керівництво «Смерічкою» переходить в руки Яремчука, музичною частиною завідував Соколов, потім Прокопик. В 1984 році гурт став лауреатом Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік дипломантом XII Всесвітнього фестивалю молоді. В 1988 році йде новатор Морозов, згодом Орест Хома і один з кращих саксофоністів України Юрій Яремчук. З тих часів було записано два LP 1985 та 1990 років та кілька міні-відеоальбоми.

Згодом у 1994 році Володимир Прокопик в парі з Павлом Дворським виділився в окрему концертну одиницю. Того ж року дебютував новий склад «Смерічки» на чолі з автором-виконавцем Олегом Шаком. А влітку 1995 року не стало Назарія Яремчука.

Дивись також
Дискографія: дивитися
Музичні записи: послухати

Статті
«Заслушавшись выступлением ансамбля «Смеричка» в прямом эфире, руководство центрального телевидения СССР на 15 минут задержало программу «Время»
«Левко Дутківський — творець «Смерічки»
«Як під Новий рік народилися «Смерічка» і нова українська музика»
«Як стріла до видноколу час у даль летить»
«Как выросла «Смеричка»

Тріо бандуристок «Львів’янки»

Перші кроки тріо починалися у 1973 році у Львівському музичному училищі з сестрами Олею та Оксаною Герасименко та Христuною Маковською (тепер Залуцькою). Та на кілька концертів Христина не з’явилася, а тріо вже починали запрошувати на концерти, тож дівчата запросили до тріо однокурсницю Олю Войтович.

Найбільш плідні роки творчості для тріо були з Олею Войтович та сестрами Олею і Оксаною Герасименко. Дівчата мали свої програми на Львівському телебаченні. На той час вони вже вчилися у Львівській консерваторії ім. Миколи Лисенка, коли й познайомилися із Володимиром Івасюком. В репертуарі тріо були три пісні, які Володя дав їм, щоб записати для своїх програм. Дві з них прозвучали в телепередачі ще за його життя. Це «Стоїть пшениця, як Дунай» та «Далина». А третя — «Калина приморожена» — готувалася до наступної програми, але її не судилося здійснити, бо життя композитора трагічно обірвалося… Пісня прозвучала вже у програмі тріо «Дзвени, бандуро!» на Львівському телебаченні (трансляція відбулася 23 жовтня 1979 року). Дівчата були першими виконавицями цих трьох його пісень. Володя сам зробив аранжування, але не втручався в процес запису. Як згадує одна із бандуристок: «Ми з ним кілька разів бачилися, але нас він не дуже-то поправляв. Йому зразу подобалося наше виконання. Ми були тоді “на рівні”. Він був дуже скромний, незважаючи на ту славу…»

Почалися закордонні поїздки: до Польщі, протягом жовтня-листопада 1979 року — до В’єтнаму, у 1980 році — до Японії. У 1980 році Оксана виходить заміж, чекає на дитину, до тріо їй на заміну приходить Світлана Оліщук. І до Іспанії в 1981 році вони поїхали таким складом: Оля, Оля і Світлана замість Оксани. У такому складі в 1983 році тріо їде до Німеччини. Але у Світлани Оліщук голос не підходив до тріо, тож її замінила Люба Олендій. Взагалі ті роки були позначені не тільки закордонними, але й постійними поїздками по областях України та СРСР у складі гастрольних студентських бригад, тож тріо завжди було потрібне і воно існувало в різних складах. В 1985 році у складі Олі Герасименко, Люби Олендій та Марії Вислоцької тріо їде до Ефіопії, у 1986 — до Філіппін.

Останній склад тріо був — Оля Войтович, Христина Маковська та Оля Герасименко — один рік, але репертуару було достатньо. Таким складом в 1991 році вони організували собі поїздку по США, де й записали матеріал для касетки, яку згодом фірма «Євшан» переробила на компакт-диск. Там якраз і є пісня «Стоїть пшениця, як Дунай» у виконанні Христі та двох Оль. Але найкраще виконання тріо було у складі Олі, Оксани та Олі. Якраз у цьому складі записи трьох Івасюкових пісень збереглися на Львівському радіо.

Шляхи учасниць тріо розійшлися. В Америці у Сакраменто живе і виступає зі своїм чоловіком Юрієм Оля Герасименко (тепер Олійник). Композиторка і музикантка Оксана Герасименко живе і працює у Львові, веде клад бандури у Львівському Вищому Музичному інституті імені Лисенка. У 1999 році відбувся сольний концерт до 25-річчя її творчої діяльності. Оля Войтович живе у Неварку (США), часом виступає зі своїм чоловіком Михайлом. Люба Олендій — в Нью-Йорку (США), співає в дуеті «Люба і Микола» і вже недавно святкувала 10-річчя дуету.

Найстарша учасниця тріо Оля Герасименко розповідає:

«Пам’ятаю Івасюковий концерт. Ми довго чекали на Зінкевича. Він запізнився на студію, яка є на «Високому Замку» у Львові, бо… мив голову в готелі — здається не було теплої води — ну, це Львів… Ми чекали десь коло години. Софія Ротару тоді вже без Івасюка ввійшла в славу і на той концерт не приїхала, хоч і була запрошена. Тоді працівники казали — “загонорувалася”.

Івасюкові сподобалося наше виконання на тому концерті, то він дав ноти «Калини примороженої» і ще якісь, але ми вибрали тільки ту «Калину…», бо вона нам найбільше сподобалася.

Після того що сталося з Івасюком, добрі люди порадили нічого ні з ким не говорити на ту тему, самі знаєте, які тоді були часи. Хоча похорони добре пам’ятаю. Було сонце і падав дощик — а це прикмета, що людина не хотіла помирати. Хтось з його родини (здається що його мама) заспівав один куплет пісні «Далина» під час того, як ховали його (кидали землю на труну).

Ми були молоді студентки, він був старший. Ми з ним багато не мали до говорення, а більше — наш учитель і батько Василь Герасименко. Як з ним поговорите, то може він щось більше пригадає».

Дивись також
Дискографія: дивитися
Музичні записи: послухати

Офіційна сторінка Олі Герасименко
http://home. /~bandura. ca/

Квітка Цісик

Цей чистий, ніжний вокал з легким англійським акцентом зачаровує своєю проникністю і журливістю. Квітка Цісик є донькою українських емігрантів. Вона народилася 4 квітня 1953 року в Квінсі, Нью-Йорк. Її батько, Володимир Цісик, скрипаль вчив її грати на скрипці із 5 років.

Квітка Цісик здобула освіту за класом вокалу в Mannes School of Music. Її голос звучав в рекламних роликах таких відомих американських брендів як Coca-Cola, American Airlines, Mr. Pibbs, Sears, JC Penney, Safeway grocery stores and Starburst candies. В 80-х роках вона стала єдиним голосом, що репрезентував компанію Ford. Звичайно ж для нас Квітка Цісик цікава своїми двома українськими альбомами: «Songs of Ukraine» (1985) та «Two Colors» (1989). Обидва ці альбоми були родинними проектами. Її чоловік, Ed Rakowicz, інженер звукозапису, продюсував їх; сестра, Марія Цісик, грала на піаніно, а мати, Іванна, слідкувала за чистотою вимови доньки.

Про них співачка говорила: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

В 1983 разом з матір’ю Квітка відвідала Україну, а після проголошення незалежності України вона мріяла дати серію концертів на Батьківщині. Та її мрії не здійснилися. 29 березня 1998, не доживши 5 днів до свого 45-річчя вона померла від раку грудей.

Нижче подано статтю з газети «Народний оглядач».

* * *

«Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану».

Від редакції «Народного оглядача»:
Донька українських еміґрантів, Квітка Цісик записала два лазерні диски українського фольклору та своїх улюблених пісень під назвою «Квітка» та «Два кольори».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».
Cпівачка померла від раку грудей 29 березня 1998 р. у віці 44 років у себе в Манхеттені.

О дивна квітко України…

Не пам’ятаю, щоб коли-небудь її показували по телевізору, жодного разу не доводилося бачити її фото надрукованим у якомусь престижному журналі чи газеті. Тільки по українському радіо час від часу звучав її ніжний, таємничий, проникливий голос: «Два кольори мої, два кольори, червоний — то любов, а чорний — то журба», або ж: «Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку…» І ось недавно, знову ж таки по радіо, у передачі «Пісенний Олімп» довелося почути: «Послухайте пісню у виконанні незабутньої Квітки Цісик, що передчасно пішла із життя…»

Хто вона була, де і як жила, чому так тужила за Україною — так і не пощастило ні від кого довідатися. Відомо одне, та й то не уточнене, що була Квітка Цісик українською емігранткою у Канаді, і, бездоганно оволодівши місцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася відданою дочкою рідної, далекої землі.

Судячи з імені, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо саме там жінкам нерідко дають такі поетичні імена — Квітка, Зірка, Ружана…

І як було приємно іноді суботнього дня під час концерту на замовлення слухачів почути по радіо у її виконанні оновлену «Черемшину» чи розтинаюче душу: «Чуєш, кру-кру-кру… в чужині помру, заки море перелечу — крилонька зітру…»

Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо і байдужо відреагував на це край, котрий небіжка палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння “реміксів”, “хеві-металів” та інших атрибутів сучасної естради?

Ії пісня ніколи не підсилювалася з допомогою могутньої техніки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму. Вона лилася з душі, котра через океани тягнулася до історичної батьківщини.

І оскільки більшість із нас сьогодні осліплена блиском фальшивих цінностей, оглушена брязкотом фальшивої музики, то через те, напевно, так мало й залишилося серед нас тепла і душевності.

Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся на деяких наших “народних”, які тільки-но відхопивши це звання, відразу починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би куди більше.

«О мій русявий Прометею, загублений в ночах війни!» — вигукнув колись Андрій Малишко, оспівуючи смерть улюбленого героя.

«О дивна квітко України, що висохла на чужині», — в унісон хочеться підхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Квітку Цісик…

На мене дехто ображається, що я не асоціюю деяких наших супер-популярних естрадних “шоу-менш” з образом неньки-України. Таки не асоціюю.

А Квітку Цісик — так.

Від редакції газети «Вперед»:
На жаль, доводиться констатувати: у ґрунтовному «Словнику співаків України» Івана Лисенка, виданому у Києві 1997 року і справедливо відзначеному «Вечіркою», Квітка Цісик окремої статті не удостоїлася. Хотілося б, аби цей прорахунок було усунуто при майбутньому перевиданні словника.

Тоня Білоус (СД, Бельгія)
Тобі, ніжна й незабутня Квітко України й Діяспори, присвячую.

«Я — Квітка»

Я — квітка степова,
Я — всих і нічия.
Я сонцева коханка,
Я вітра забаганка.
Полин — купіль моя,
Пірнай — і я твоя.

Я — квітка лугова,
Гойдаюсь в травах я.
Я у вінку співанка,
Пелюсткова веснянка.
Вуста з нектаром я,
Відпий — і я твоя.

Я — квітка польова,
У житі бавлюсь я,
Я — жайворонка любка,
Грайливая голубка.
Купальська врода я,
Милуйся! Я — твоя.

Я квітка у гаю,
Царюю як в раю:
В промінні ніжусь я,
Під трелі солов’я.
Жаги оздоба я,
Вдягни — і я твоя.

Я — квітка лісова,
Купаюсь в росах я,
Я громова любаска,
Дощу — жадана ласка,
Духмяний килим я,
Ступи — і я твоя.

Одне лиш прошу, пам’ятай:
Не рви мене і не ламай.
Землі, життя — оквіта я.
Я — всих, твоя і нічия.

Любов Іванченко, кореспондент бородянської райгазети «Вперед».

Дивись також
Дискографія: дивитися

Статті
«Ліричний маніфест свободи Квітки Цісик»

Дует «Писанка»

«У щастя своя струна,
У долі своя весна,
Хай буде завжди вона
В полоні у пісень», —

переливається від серця чудова музика Володимира Івасюка. Оксана Савчук виконує цю пісню особливо задушевно і щиро, її м’який і ліричний голос, сповнений драматизму, захоплює глядача. І чарівні струни прадавніх гуцульських цимбалів Івана Кавацюка зливаються в єдину, дзвінкоголосу, щемку мелодію карпатських верховин.

Ця пісня наче про них, закоханих одне в одного, заколисаних українською музикою, замилуваних красою рідного краю і його людей.

У їхній долі воістину своя струна — Івасюкової вічноспівучої і наснажливої скрипки, бо ж саме на 1-му фестивалі «Червона рута» у Чернівцях 1989-го буковинська берегиня співаних народних скарбів Оксана Савчук зустрілася з віртуозом-цимбалістом, іскрометним музикою з Гуцульщини Іваном Кавацюком. Співачка виконувала тоді «Баладу про дві скрипки» свого всесвітньо відомого земляка — композитора з містечка Кіцмань на Буковині, де також народилася, і була визнана кращою за виконання пісень Володимира Івасюка. Лауреатом фестивалю став й Іван Кавацюк.

У їхню долю таки справді прийшла своя весна 1990-го, коли Оксана з Іваном у Великодні свята вперше разом вишли на велику професійну сцену. І одразу ж так сподобались, припали до душі глядачам, що люди самі називали їх найкращим і наймилішим словом «Писанка». Забуті старовинні народні пісні, легенди, інструментальна музика, відтворені оригінальним дуетом, були яскравим відкриттям, відвертим пізнанням своїх пракоренів, народнопісенних джерел.

Нині буковинську «Писанку» знають не лише в Україні, а й далеко у світах, куди “в полоні у пісень” вели їх мистецькі стежки-дороги. А тоді їхня творча багатобарвна доля починалась з «Двох перстенів» В. Івасюка. Символічно і знаменно, а ще так глибинно правдиво і щиро, так одухотворенно і замріяно, що, здається, ця пісня знову звучить про них — талановитих і окрилених, які несуть нам два перстені своєї долі, своїх скарбів, зібраних поміж людей та сплетених із срібних голосів, джерельних мелодій і щирих помислів.

Через роки пісні у виконанні «Писанки» наспівують у Канаді, США, Греції, Італії, Франції, Австрії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі… Десятки перемог на престижних конкурсах і фестивалях, високе визнання в Україні — їм присвоєно почесне звання заслужених.

«Писанку» люблять і запрошують всюди, неповторний дует щоразу приносить людям своєю творчістю нові безцінні духовні народні перлини, відтворюючи їх бережно й оновлюючи у кращих традиціях.

Даруючи Вам, любі друзі, цю збірку незабутніх мелодій В. Івасюка, митці з Буковини щиро вірять, що рідна пісня і музика, дух нашого народу — неперебутні і завжди будуть поміж нас.

Микола Шкрібляк,
член Національної спілки журналістів України.

Дует «Дарка та Славко»

Дует «Дарка та Славко» відбувся, коли Дарка Конопада та Славко Галатян, обоє перше покоління українських американців, в 1986 році стали музичними партнерами. Їх попросили заспівати кілька пісень під час поетичних читань груп з Українського коледжу для політичних ув’язнених. Таким чином почалася десятирічна музична співпраця та восьмирічне подружнє життя.

Під назвою «Дарка та Славко», дует видав чотири альбоми та зпродюсував багато проектів для інших музикантів. Спочатку їхня увага була спрямована на створення звуку, що був би сприйнятний для українських американців, які до того часу розглядали українську музику, як існуючу для старшого покоління. «Дарка та Славко» захотіли змінити це.

На їхньому першому альбомі, названому просто «Darka & Slavko» («Дарка та Славко»), однією з пісень була «Червона рута» Володимира Івасюка. Пісня була спеціально заранжована у жанрі регі через дві причини: вони хотіли додати певного шоку до свого першого альбому, а також вони вірили, що Володимир би це схвалив. Їхній другий альбом «Moment» («Хвилина») відкрив шлях до більш складних аранжувань та дует почав писати власні пісні. Нарешті в 1995, «Дарка та Славко» видали свій третій альбом «Believe» («Повір»), який містив тільки оригінальні пісні. Одна з пісень — «Співці» — була написана про життя та смерть Володимира Івасюка, про те, як він спричинив вибух на українській естраді, що коїться й досі. Ця пісня була написана у поїзді Львів-Чернівці та двома днями пізніше дебютувала на першому українському фестивалі «Червона рута» в 1989 році, на якому дует та їхня новоутворена група в результаті перемогли в номінації «Краща закордонна група».

Дует продовжив подорожі світом, а також записав “живий” альбом із джазовим виконанням своїх найкращих пісень. В 1997 році «Дарка та Славко» розпалися як особисто, так і професійно.

На сьогодні обоє учасників дуету одружилися повторно та продовжують свої музичні кар’єри. Славко записав в 2001 році альбом «The Weight of Words» під іменем Slau, а також продовжує займатися на своїй студії звукозапису. Дарка продовжує співати та писати музику, а зараз працює над своїм власним альбомом. Майбутнє більше вже не побачить спільних студійних робот, проте для людей «Дарка та Славко» та їхня музика залишаться такими, що надихатимуть майбутні покоління творити, писати, кидати виклик минулому.

Лара Фосс-Тессін

Я пісню скрипаля доспіваю, —
Тільки повернися, надіє!

Автор і виконавиця власних пісень Лара Фосс-Тессін є яскравим прикладом того, яку чарівну дію справляє творчість Володимира Івасюка на людей. Народилася Лара на Україні, потім виїхала до Берліну, де живе і працює вже багато років. Має музичну освіту за класом віолончелі. З дитинства мріяла стати співачкою, та доля в той час склалася інакше. Але музика не відпускала вже ніколи.

Та ось прийшов травень 1996 року. В об’єднаний Берлін уперше із сольним концертом приїхала Софія Ротару. Одне відділення складалося повністю з пісень 70-х років, майже всі були піснями Володимира Івасюка. Лара часто ходила на різні концерти, але чомусь цей подіяв на неї якось особливо. Вона раптом одержала такий заряд натхнення, що результат з’явився вже за кілька днів. Прокинувшись світлою травневою ніччю, Лара встала й записала на аудіокасету мелодію, що просто-таки рвалася на волю й заважала спати. Так народилися дві її перші серйозні пісні: «Нічна скрипка» й «Стрийский парк». А найпершу — «Нічну скрипку» — починаюча композиторка присвятила пам’яті Івасюка, пісні якого так любить.

Лара згадує:

«Пісня виникла немов би “сама по собі”, без моїх особливих зусиль, і тема її мені самій була не зрозуміла. Так, пісня виходила про якогось абстрактного скрипаля, що грає вночі в горах, у Карпатах. Що виник образ Карпат, мене не здивувало — я в дитинстві щоліта проводила на Закарпатті у родичів і Карпати добре знала й любила дуже. Але всі інші образи були мені самій не зрозумілі. Розумієте, я не знала, коли виникли перші рядки — що ж буде далі! Пісня “сама вела мене”. Повірте, навіть коли з’явилися слова про «чорного ворона в чорнім лісі» — у мене не виникло ані найменшого здогаду, про кого ж ця пісня! Тому що про композитора Володимира Івасюка я знала в той час тільки кілька скупих фактів: чудовий композитор, що написав величезну кількість прекрасних пісень. Читала про нього, що він покінчив в 1979 році самогубством — цей факт став відомий мені тут, у Берліні, і дуже вразив мене тоді…

Я не знала нікого, хто був би знайомий особисто з Володимиром Івасюком, біографію його теж тоді прочитати було неможливо… І все-таки, коли моя пісня «Нічна скрипка» була повністю довершена, я вирішила присвятити її пам’яті Володимира Івасюка — з багатьох причин. Єдине, що мене бентежило, це те, що в пісні виведений образ скрипаля, а я була впевнена, що Володимир Івасюк ніколи не грав на скрипці, але в іншому образ збігався!..»

За три роки було написано ще кілька десятків пісень. І в 2000 році здійснилася мрія дитинства — Лара вийшла на сцену вже не як віолончелістка, а як співачка. Далі були фестивалі, виступи на телебаченні, поїздки в різні країни. А влітку 2000 року співачка побувала у Львові, де відвідала радіостанцію й познайомилася з її співробітницею Мартою Кинасевич. Від Марти вона й дізналася, що композитор, виявляється, грав на скрипці. Ось так образ скрипаля з пісні набув цілком реальні обриси.

З того часу пройшло чимало років. Як говорить Лара, багато з пісень Івасюка вона співає, ледве не щодня, — по них вона навчається вокалу, і просто приносить задоволення їхнє виконання й ніколи не набридає! Співачка записує пісню «Сизокрилий птах», в оригіналі італійських авторів, але геніально аранжовану Володимиром Івасюком з українським текстом Романа Кудлика. А також збирається записати свою най-найулюбленішу пісню композитора — «Пісню про тебе». Подякуємо їй за вірну пам’ять про Володимира, за чудовий подарунок — «Нічну скрипку». Та побажаємо творчих успіхів у справі популяризації рідної пісні за кордоном.

Дивись також
Музичні записи: послухати

Офіційна сторінка Лари
http://www. /