Календар знаменних і пам’ятних дат Городоччини

Городоцька центральна районна бібліотека

Краєзнавчий сектор

 

м. Городок

2011рік

Календар знаменних і пам’ятних дат Городоччини

на 2012 рік: реком. бібліогр. довід. / Городоц. центр.

рай. б-ка; краєзн. сектор; уклад. Н. Марчук. –

Городок, 201с.

Укладач та комп’ютерний набір:

Відповідальна за випуск:

Зміст

Передмова……………………………..…1

Знаменні і пам’ятні дати……………….2

У 2012 році виповнюється……………...3

Бібліографічні довідки………………….6

1782 р. - 220 років тому в м. Городку будується костьол святого Станіслава.

1496 Споруджено дерев'яний костел

1550 Татари знищили святиню

Збудовано та облаштовано новий дерев'яний храм коштом М. Гербурт з Фельштина

1779 Споруджено мурований костел за кошти Я. Замойського

1826 Храм освятив єп. Мацькевич

1937 Костел повністю знищено

1989 Протягом 9-ти місяців зусиллями о. В. Ванагса на місці цвинтарної каплиці споруджено святиню коштом парафіян (за взірець взято костел Польського війська у Варшаві); храм освятив єп. Ю. Ваіводс з Риги

В костелі зберігається чудотворна ікона Святого Антонія Падуанського, його мощі та мощі ще трьох святих. Однак, про сам храм інформації дуже мало. Та щороку сюди приїжджає чимало паломників з України, Росії, Білорусі, Польщі. 13 червня, коли католицька церква згадує Антонія Падуанського, поклонитися чудотворній іконі та мощам святого прибувають до десяти тисяч чоловік. Крім чудотворної ікони, у храмі зберігаються реліквії першої категорії Святого Антонія, Святого Станіслава Костки і Святого Станіслава, єпископа і мученика, а нещодавно здобули реліквії блаженого Станіслава Папчинського, засновника ордену Отців Мар'янів. У спеціальному зошиті прихожани записують свої свідчення про зцілення після поклоніння іконі та реліквіям.

28

ПЕРЕДМОВА

«Календар знаменних і пам’ятних дат Городоччини» видається Городоцькою центральною районною бібліотекою. Мета його - надати бібліотекарям, читачам і всім, хто цікавиться краєзнавством, довідковий матеріал про Городоцький край, відомих українців та знаних людей, які життям і діяльністю пов’язані з Городоччиною.

Видання відкривається хронологічним переліком знаменних і пам’ятних дат 2012 року. Деякі з них супроводжуються текстовими довідками та списками літератури. Такі дати позначені у переліку(☼) .

Сюди включені джерела, наявні в нашій бібліотеці, а також і ті, які відсутні.

Радимо використовувати покажчик для відзначення ювілейних і пам’ятних дат, вшановування видатних земляків Городоцького краю.

1

Знаменні

і пам’ятні

дати:

2

з-під каменю". Біля джерела декілька великих каменів, на яку видно

чашоподібні заглибини. Люди говорять, що це сліди лап Диявола, який тікав від переслідування Ангела. Камені збереглися до наших днів. Проводилаи дослідження городища археологічна експедиція, очолювана професором Кам'янець-Подільського педінституту І. С. Винокуром.

Городище знаходиться у мальовничій місцевості за 4,5 км на південний схід від с. Іванківці. Займає територію площею близько 4 га. Належить до укріплень багатодольного типу. Воно, зокрема, складається із 2 укріплених площадок, які разом із заходу захищені водами струмка і глибоким яром, а з півдня - стрімкими схилами товтри, яка спадає у нешироку долину Збруча. Окрім того, вся територія городища охоплена високим однорядним валом і глибоким ровом, якого виконано лише з північної сторони. Фортифікаційний пояс. як і вся поверхня пам'ятки, вкриті лісом. Причому, гребінь валу

понівечено окопами часів Першої світової війни.

У 30-ті роки XX ст. захисну лінію на городищі відновили прикордонники. Характерним для городища є те, що воно має власну природну водозабезпечувальну систему. Вживаючи воду, люди помітили, що вона мас певні лікувальні властивості. Тут встановлено Ікону Матері Божої. Колись біля джерела збиралися прихожани із місцевої церкви та проводили богослужіння.

Література:

1.  Олійник І. Городище Збручанського культового центру// Городецький вісник.- 200квітня.

2.  історія села Великий Карабчиїв – Хмельницький: Поділля, 1997 – 120 с.

3.  Історична топографія Кам’янця – Подільського з найдавніших часів до кінця XVIII ст.: методрозробка – Хмельницький, 1988 – с. 48.

4.  Історична топографія Кам’янця – Подільського. Кінець XVIII – XX ст.: методрозробка – Хмельницький, 1987 – с.

5.  Особливості планування і забудови Кам’янця – Подільського (ХІІ – XV ст.) // Проблеми етнографії

27

Братська могила радянських воїнів, Пам’ятний знак на місці розстрілу мирних громадан(євреїв)

9 жовтня 2004 р. на західній околиці міста відкрито Меморіал загиблих війсковослужбовців австро-угорської армії, які загинули в бою 4 серпня 1914 р.

Славиться місто колективами художньої самодіяльності: народним аматорським фольклорним колективом «Сонячне коло», ансамблем народної музики «Троїсті музики» , лауреатом Всеукраїнських, Міжнародних конкурсів та фестивалів ансамблем української пісні «Співуче джерело». 16 вересня 2004 року при районній бібліотеці відбулося відкриття Інтернет - центру

Нині у Городку проживають 18 тисяч жителів. За роки незалежності

він став одним із найпривабливішим міст Поділля. У ньому, як ніколи раніше, відчутні національне та духовне відродження. Місцеві мешканці гордяться тим, що у них, окрім трьох загальноосвітніх навчальних закладів, діють гімназія та школа з польською мовою викладання, музична та спортивна школи, філія профтехучилища. За останні роки у місті збудовано ще два костели і три православні церкви. Діє перша в Україні римо-католицька духовна семінарія.

1967 р.

45 років тому викладач Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету, професор, дослідник І. С.Винокур з учителями школи с. Великий Карабчиїв зробили розкопки на горі Городисько.

Розвідкові розкопки давньоукраїнського городища-святилища біля с. Іванківці здійснено у 1987 році археологічною експедицією Кам'янець-Подільського педінституту під керівництвом В. І. Якубовського. Ця пам'ятка добре відома у літературі XIX ст. Так в праці "Археологічна карта Подільської губернії" Ю. Сіцинського: "В лісі над р. Збруч, по схилі гори, в місцевості, що називається Замчисько або Княже Замчисько. знаходиться городище, що займає понад десятину землі, ширина городища 360, а в діаметрі - 1039 кроків. Форма кругоподібна, поверхня горбиста, покрита лісом, навколо городище обведене валом і ровом, висота вала в деяких місцях досягає 5 сажнів. В'їзд з півночі. Недалеко від в'їзду знаходиться джерело з чистою водою, що витікає

26

У 2012 році виповнюється

2.І 80 років з дня народження Метельського

Анатолія Йосиповича (1932 р) – поета с. Велика

Левада.

☼ 28.І 75 років з дня народження Жухевича Броніслава

Францовича (1937 р.)– прозаїка, поета, перекладача,

літературного критика, гумориста, члена

Хмельницької літературної спілки «Поділля».

Народився в с. Немиринці.

☼ 19.ІІ 95 років з дня народження Грицика Михайла

Івановича (1– поета, заслуженого

вчителя України с. Нове Поріччя.

16.ІІІ 75 років з дня народження Володимира Івановича

Сохи – краєзнавця, природознавця Поділля.

Народився в Сатанові.

21.ІІІ 45 років з дня народження Котлінської Галини

Сигізмундівни (1967). Поет. Народилася в

м. Городок

☼ 18.ІІІ 65 років з дня народження Чикала Адама

Васильовича (1947), військовика, депутата

Верховної Ради. Народився в с. Кремінна

☼ 9.ІV 95 років з дня народження Верхомія Тихона

Григоровича – Героя Радянського Союзу.

Народився с. Підлісний Олексинець

18.V І 115 років з дня народження Івана Вараниці (1897-

1974) – політичного діяча і публіциста. З 1948

року жив у Канаді, головний директор часопису

«Гомін України». Народився у с. Кузьмин.

11. V ІІ 90 років з дня народження Олександра Федоровича

Майка – художника станкової, монументальної та

декоративної скульптури. Народився в Нове Поріччя.

8. V ІІІ 120 років з дня народження Туркала Константина

Тимофійовича (1892-17.10.1979) – мовознавця,

публіциста, громадського діяча. Народився у

с. Немиринці

3

☼ 5.ІХ 65 років з дня народження Баженової Стефанії

Едуардівни (1947)– українського археолога,

краєзнавця, музеєзнавця. Доктора історичних

наук. Поділля. Народилася в м. Городок

☼ 19.Х 90 років з дня народження Мельничука Антона

Кириловича (1922 – 1989). Заслужений працівник

культури. Народився у с. Чорниводи

☼ 20.10 65 років з дня народж. Нетечі Івана Михайловича

(1947). Засновник і директор першої на Подідлі

дитячої хорової школи. Народився в с. Бедриківці.

☼ 25.12 60 років з дня народження Петрова Миколи

Борисовича (1952.-2008). Український історик,

археолог, краєзнавець Поділля. Народився в

с. Сирватинці

☼ 620 з часу першої письмової згадки про Новодвір

років ( Городок) (1392 р.)

☼ 605 з часу першої письмової згадки про

с. Чорниводи (1407р.)

305 в містечку Купин заснована церква св. Михаїла.

250 з часу першої документальної згадки про

с. Будиське (сьогодні с. Нове Поріччя) (1762 р.)

220 в м. Городку будується костьол святого

Станіслава. (1782 р.)

225 в с. Іванківці будується церква Вознесіння

років (1787р)

220 в м. Городку будується костьол святого

Станіслава. (1782 р.)

190 в смт. Сатанові побував Устим Кармалюк. (1822 р.)

165  в с. Велика Левада побудований цукрорафінадний завод

«Левада». (1847 р.)

155 в с. Остапківці збудована церква св. Миколая

(1857 р)

150 в с. Новий Світ збудована церква Покрови (1862 р.)

90 на території Городка створюється колективне

сільськогосподарське колективне товариство

«Рілля». (1922 р.)

4

короткий строк відремонтували промислові об’єкти. Незабаром стали давати першу післявоєнну продукцію механічний і цукровий заводи та інші підприємства. В 1949 році розпочалося будівництво другого цукрового заводу, який вступив в дію в 1952 році. У 1957 році в місті до ладу став молочноконсервний завод, який виготовляв згущене молоко, масло, кефір.

Побудовано у 1961 році кінотеатр «Поділля» на 600 місць.

В 1967 році в Городку діє одна поліклініка, одна лікарня, 2 фельдшерсько-акушерських пункти. На сторожі охорони здоров’я стоїть 35 лікарів, 136 чоловік середнього медперсоналу.

У рр. побудовано плодоконсервний та комбікормовий

заводи.

В 1982 році у місті побудовано районну бібліотеку.

В місті нараховується 2 середні, одна неповна середня школа, гімназія.

В райцентрі діє перша в Україні римо-католицька духовна семінарія, де студенти здобувають вищу духовну освіту та Інститут релігійних наук (філія Папського Лютеранського університету в Римі), який готує духовні та світські кадри з вищою освітою. В місті функціонує 3 костели, 2 церкви Московського патріархату, 1 церква Київського патріархату, 1 греко-католицька церква.

З 1991 року працює місцева студія телебачення.

Жителі міста мають можливість проводити своє дозвілля в районному будинку культури, центральній районній бібліотеці, районному краєзнавчому музеї, спортивному клубі «Епіцентр», відкритому в 2008 р.

Пишається Городок і своїми видатними земляками. Серед них: Ф. Гейсмар, німецький барон, будівничий Городоцького цукрового заводу, мікробіолог С. Виноградський, краєзнавець В. Соха, археолог-любитель Н. Пащенко, поет І. Іов, католицький священик В. Ванагс, художник С. Гуменюк, природознавець О. Кльоц, Почесний Президент ЗАТ «Оболонь» О. Слободян, директор ВАТ «Городоцьке» А. Битий, генеральний директор ТОВ «Хеннкель-Баутехнік» В. Соха, академік

В. Ловейкін, голова правління «Епіцентр К» О. Герега, генеральний директор ДПУ ТК «Неміров» А. Глусь, видавець В. Куфльовський

В м. Городку є декілька пам’ятників: погруддя ,

25

виробив 600 тис. пудів цукру-піску.

В 1926 році стає до ладу створений на базі колишньої майстерні механічний завод, якому згодом присвоєно ім’я . В тому ж таки році в місті працювала нова школа фабзавучу і індустріальний технікум. В 1930 році була організована і вступила в дію перша в районі Городоцька МТС (машино-тракторна станція).

В кінці вересня 1931 року вийшов перший примірник газети «За більшовицькі темпи», поширювалися також газети польською мовою, а саме: «Голос Радецкі», «Трибуна Радецкі».У 1936 році у Городку відбулися два кінофестивалі для колгоспної і учнівської молоді. В квітні 1937 р. у районному кінотеатрі демонструвався звуковий фільм

«Доповідь товариша Сталіна про проект Конституції Союзу РСР на Надзвичайному VІІІ Всесоюзному з’їзді Рад». З 1939 р. почала працювати кінопересувка, що обслуговувала села району.

Першим вогником просвіти і культури в Городку стала хата-читальня, що знаходилася в 1927 році в невеличкому будиночку, якою завідував Клейман Ісаак Борисович. Першу бібліотеку в Городку було створено в 1934 році. Бібліотека була розміщена в 4-х кімнатах, книжковий фонд становив біля 10 тис. книг.

В 1921 році в Городку вже були відкриті українська, польська і єврейська школи для дорослих.

Мирний розвиток міста перервала війна. 8 липня 1941 року Городок окупували фашисти.

Сотні людей було примусово вивезено в рабство до Німеччини. Не дивлячись на терор гітлерівців, уже в листопаді 1941 року в Коваленко створює підпільну організацію (всього 20 чол.). Вона діяла до 1942 року, поки не була викрита гестапівцями. Підпільників було розстріляно.

Навесні 1944 року почався наступ Радянської армії по звільненню Хмельниччини. Частини 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, яким командував на той час Маршал, Герой Радянського Жуков, почали бої за звільнення Городка. Але розлютований ворог тримався за місто. Було знищено і взято в полон багато фашистів. При визволенні Городка загинуло 240 радянських солдат і офіцерів. Вони поховані у Братській могилі в центрі міста біля районного Будинку культури. Городок був звільнений від німецько-фашистських загарбників 25 березня 1944 року.

Відразу після визволення почалась відбудова міста. Трудящі за

24

85 в с. Лісоводи відкрито школу колгоспного училища

(ШКУ) (1927 р.)

70  в жовтні 1942 року в Ярмолинцях розстріляно підпільну

групу, яка діяла в Городоцькому районі. (1942 р.)

55 до ладу став Городоцький молочноконсервний завод.

(1957 р.)

☼ 45 викладач Кам’янець-Подільського державного

педагогічного університету, професор, дослідник

І. С.Винокур з учителями школи с. Великий

Карабчиїв зробили розкопки на горі Городисько.

(1967 р.)

☼ 30 відкрито Палац Піонерів в с. Лісоводи

(сьогодні Будинок творчості) (1982 р., 19 травня)

25  в с. Іванківці здійснено розвідкові розкопки

давньоукраїнського городища – святилища.

(1987 р.)

20 в санаторії « Товтри» введено в дію мінералопровід

з лікувальною водою. (1992 р.)

10 відкрито школу з польською мовою навчання.

(2002 р., вересень)

10  в Городку розпочала богослужіння Українська

православна церква Київського Патріархату.

(2002 р., 3 листопада)

5

Бібліографічні довідки

28 сiчня

75 років з дня народження

Бронiслава Францовича Жухевича

Народився 28 сiчня 1937 року в селi Немиринцi Городоцького району Хмельницької області в селянській сiм’ї. В 1956 роцi закiнчив десятирiчку. В 1956 по 1959 рiк перебував на службі в армії. Пiсля демобiлiзації тривалий час працював секретарем сiльської ради, потiм — на рiзних посадах в мiсцевому колективному господарствi. Самостiйно опанував курс украiнськоi мови та лiтератури за програмою педагогiчного iнституту.

Поет, прозаiк, гуморист, перекладач, лiтературний критик. Друкувався в багатьох перiодичних виданнях України в часописах «Жовтень» («Дзвін»), «Перець»,

«Перевал», «ЛIтературна громада», «Склянка часу», В колективних збірниках «Мов дiаманти.. . », «Драматург Петров Воичишен-Лугiвський i його п’еси», в альманахах «Безсоння вишень»., «Осик осiннiй сон», «Творче Подiлля», «Антологiї сучасної укратнської новелiстики та лiрики України» та в рядi iнших видань.

Автор книжок «Погляд з осені» (поезії, гуморески та прозовi твори, 1998), «Бiлчинi горіхи»(оповідання для дiтей, 1998), «Дорога додому» (поезiї, 2001), «Особлива прикмета» (гуморески, 2002), «Останнiй шанс» (гуморески, 2002), «Довгий тиждень», (гуморески для дiтей, 2003), «Лiсовий цар» (казка-поема, 2004), «Житнi колоски» (поезiї 2005) «Напередоднi весни» (поезiї 2005), «Покаяння» (вiрші, 2006).

Бронiслав Жухевич с членом Хмельницької міської лiтературної спiлки «Подiлля», лауреатом обласної журналiстської премiї iменi Федора Савчука.

Література :

1.  Погляд з осені : Вірші, гуморески.- Городок:

6

православних і 3325 євреїв, 390 дворів займалося ремісництвом. В місті діяло 60 лавок, один цегельний завод, два черепичних, чотири гончарних, десять шкіряних, три канатних, три свічково-воскових, шість крупорушок, два механічних заклади, вісім кузень, один цукровий завод, одна маслобійня, чотири водяних млини, аптека.

Початок ХХ ст. приніс місту і зростання, і нові потрясіння та випробовування. Революційні події, що розгорнулись у січні 1905 року у Петербурзі, покотились і на

Поділля, у тому числі на Городоччину. Трудящі Городка

швидко відгукнулись на події, що відбувались у рр.

Так, в жовтні 1905 року застрайкували робітники кравецьких

майстерень, вимагаючи скорочення робочого дня і збільшення заробітної плати. В 1906р. в Городку виникла і діяла перша на Поділлі більшовицького напрямку група РСДРП, яка себе іменувала «Міська група Російської соціал-демократичної робітничої партії». В 1909 р. в місті нараховувалося вже 655 робітників, а сума річного виробництва продукції становила 110 тис. крб., відкрито 85 крамниць, раз на два тижні відбувались ярмарки, а кожного вівторка - базар. Промисловість розвивається інтенсивно. У 1911 році лише цукровий завод, на якому тоді працювало кілька сот чоловік, виробляв продукції на суму 1млн. 450 тис. крб. В цей час в місті проживало біля 11 тис. жителів, та було 1237 будинків.

Важким тягарем на плечі жителів Городоччини лягла Перша Світова війна. Городок стає прифронтовим містечком.

4 серпня 1914 року під м. Городок було розгромлено австро-угорську кавалерійську дивізію частинами 8-ї армії

генерала О. Брусилова. Її рештки відступили в район Гусятина за р. Збруч

В січні 1918 року в Городку було встановлено Радянську владу і організовано Ревком. У березні 1923 року утворився Городоцький район.

5 травня 1922 року на території Городка створюється сільськогосподарське кооперативне товариство «Рілля». Головою правління було обрано . В роки колективізації сільського господарства тут був організований колгосп «Серп і Молот», його першим головою став тоді .

Розширювались виробничі потужності підприємств. В 1924 році Городоцький цукровий завод, на якому працювало вже 1200 робітників,

23

Коломию, і тут з купців бралося мито на користь Кам’янецького замку.

Права містечка Городок отримав за королівською грамотою 15 травня 1786 р., а через 10 років, 22 січня 1796 р. Городку дано герб: «в знак положения сего города между горами, изображаются в красном поле по сторонам две золотые горы, а между ними видна городская серебряная стена».

У ХVІІІ ст. Городок складався зі «старого» і «нового» міста. До 1795 р. серед населення міста значно переважали католики. В Городку було два костьоли, один монастир церква св. Георгія-мученика. Місто славилося своїм монастирем францисканців, який засновано у 1737р.

Замойськими. Посилювало значення монастиря далеко за межами Поділля наявність чудотворної ікони св. Антонія Падуанського. Орден францисканців у 1833 р. був закритий.

В 1774 р. у м. Городок було запрошено орден «Сестер милосердя». Замойські збудували для цього ордену госпіталь. Основним обов’язком черниць був догляд за хворими. Крім того, вони займались навчанням і вихованням дівчаток. Після польського повстання 1863 року російський уряд вигнав орден «Сестер милосердя» з Городка.

Населення Городка у ХVІІІ ст., в основному, займалося землеробством. Проте, існували ремісничі цехи: гончарний, чинбарів, корди банників, свічкарів, кравців, а також цех жебраків, який у ХІХ ст. перебрався до Сатанова.

В 1834 році Городок купив барон Гейсмар і через 5 років збудував другий в Україні цукровий завод. З 1850 року почали діяти цехи, майстерні нинішнього верстатобудівного заводу. В 1893 році Єфімов А. А. побудував завод, на якому працювало не більше 30 чоловік.

Славився Городок фабрикою розписування фарфору. В рр. фарфорові предмети привозили із Богемії (Карлових Вар і Праги), а в Городку золотили і розписували, і звідси відправляли в Росію, за кордон з маркою «Гродек».

В 1866 р. у Городку відкрито однокласне міністерське училище, котре у 1893 р. перетворено в двокласне. Щорічно в нього вступало до 80 дітей.

В 1894 р. в Городку налічувалося 6 цегляних, 4 черепичних, 4 гончарних, 10 шкіряних, канатний, свічково-восковий заводи, 23 ремісничі підприємства.

На початку ХХ ст. в Городку було 2688 осіб католиків, 1842

22

Бедрихів край,1998.-80 с.

2.  Дорога додому : Поезії.- Хмельницький : Еврика,200с.

3.  Останній шанс : Гуморески.- Хмельницький : Еврика,2002.-42 с.

4.  Особлива прикмета.- Хмельницький,2002.-42 с.

5.  Житні колоски.- Хмельницький,2005.-40 с.

6.  Встреча друзей. : Поезії.- Сімферополь,2005.-78 с.

7.  Вимір доброти : Поезії.- Сімферополь : Агро світ,2006.-91 с.

19 лютого

95 років з дня народження

Грицика Михайла Івановича

Грицик Михайло Іванович народився 19 лютого 1917 року в с. Нове Поріччя Городоцького району на Хмельниччині. Поет, заслужений вчитель України.

У 1933 році закінчив семирічку і вступив до Кам’янець-Подільського педінституту, який закінчив у 1936 році. З 1936-го по 1986 рік на педагогічній роботі. З 1940-го року в армії та на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Фронтовими дорогими пройшов від Львова до Сталінграда через Курську, Корсунь - Шевченківську битви, бої на Дніпрі, через Румунію до Польщі. В серпні 1944-го року важко поранений в боях під Варшавою.

Офіцер-танкіст, нагороджений орденами і медалями, інвалід війни ІІ-ї групи. Відмінник народної освіти України, нагороджений медаллю Макаренка. З квітня 1954 року — Заслужемий учитель України. "' Вірші пише з дитячих років. Перший вірш «Місто» опублікований 1932 року у журналі «Піонерія». Друкувався у фронтових, пізніше в обласних та місцевих газетах. Деякі з його віршів надруковані у народно-поетичній збірні "З-понад Смотрича" (Городок, 1993) та кілька віршів покладені на музику.

7

Література:

1.  Грицик М, Місто : Вірш.- Піонерія.- 1932.- № 4.-с.16

2.  З понад Смотрича : Народно-поетична збірка : Городок,1993.-224 с.

3.  Грицик М, Вклонись Україні.- Городок : Бедрихів край,1998.-70 с.

4.  Жива легенда.- Івано-Франківськ : Нова зоря,2006.-72 с.

5 березня

55 років з дня народження

Харкуца Василь Іванович

Народився в смт. Сатанів 5 березня1957року.

Служив в Афганістані в Кундузі в 6 – й роті.

Старший гвардії лейтенант Харкуца Василь Іванович загинув 16 жовтня 1983 року. Він згорів у збитому на Багдадом вертольоті Мі-8. Василя упізнали лише завдяки зламани вухам, характерним для борців.

Нагороджений орденом Бойового Червоного Прапор. Посмертно.

Одна із вулиць Сатанова нині названа в його честь.

8

1.  . Петров топография Каменца-Подольского ХІІ – ХVІІІ вв. Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – К., 1987. – 243 с.

2.  Степанков Борисович Петров // Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. – Т.11. – С. 466.

У 2012 році виповнюється

1392 рроків тому з часу першої письмової згадки про Новодвір ( Городок)

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2001 року № 000 в списку історичних населених місць України м. Городок датується 1362 роком. Територія сучасного міста була заселена з давніх часів, про що свідчать виявлені тут рештки поселення Трипільської культури ІІІ тисячоліття до н. е., кілька поховань доби бронзи ІІ тис. до н. е. та 27 житлових і господарських споруд ранньослов’янського поселення VІ-VІІ ст. н. е. Найбільш ранньою писемною згадкою про Городок-Новодівр є 1493р. У 1530 та 1542 рр. місто належало магнатам Гербуртам і Свірчам, а вже з 1596 р. Городок повністю належить Гербуртам.

У 1550 році татарські орди вторглися на Поділля, зруйнували місто. У 1570 році тут налічувалося 196 будинків, проживало 960 мешканців.

Після того, як у ХVІІ ст. Городок перейшов до магнатів Замойських, він був власністю Павла Володийовського, і

Веслової, і Сигізмунда Пржеремського, і Черлінських, і Замойських. У ХVІІ ст. ним володіють Мнішки, котрі продають Городок на початку ХІХ ст. генералу Ф. Гейсмару. В 1875 р. з публічних торгів містечко придбали Виноградські.

Обезлюднення Поділля наприкінці ХVІІ ст., в зв’язку з турецьким ярмом, руїною, негативно позначилося і на кількості населення Городка. Тому власник містечка Замойський змушений був заселити його селянами-мазурами з-за Вісли і Сяну.

У ХVІІ ст. через Городок проходив торговий шлях з Литви в

21

наук, професор І. І.Винокур. Наприкінці 1990 р. на історичному факультеті організовується кафедра історії України, завідуючим якої призначається . Під його керівництвом відбулося

становлення кафедри, яка нині по праву належить до провідних в університеті. Тому не випадково він ще тричі обирався на цю посаду. У 1995 р. йому було присвоєно вчене звання доцента.

Вагомі успіхи в науковій та педагогічній діяльності стали підставою

для обрання Вченою Радою університету у грудні 2002 р. на посаду професора.

У цілому, тематика досліджень поділяється на три провідних напрямки наукового пошуку. Перший із них пов’язаний із дослідженням історії Кам’янця-Подільського ХІІ – ХVІІІ ст.; другий – з історією міст і містечок Поділля та Волині епохи середньовіччя і раннього модерного часу; третій – з історіографічною спадщиною дослідників, які досліджували подільські та волинські старожитності.

За наукові і навчальні досягнення Миколу Борисовича було нагороджено нагрудним знаком “Відмінник освіти України” (1998 р.), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2002 р.), Хмельницької обласної державної адміністрації (2003 р.), Грамотою Хмельницької обласної ради (2007 р.), Почесною відзнакою Кам’янець-Подільського державного університету (2007 р.), Знаком Міністерства

освіти і науки “Петро Могила” за розвиток вищої освіти (2008 р.)

.2 жовтня 2008 року помер.

Твори:

3.  Основні писемні джерела з історії топографії Кам’янця – Подільського // Друга республіканська наукова конференція з історії краєзнавства: Тези доп. – К., 1982 – с. 270 – 271.

4.  Микола Петров: «Кам’янець – це феномен» // Подолянин. – 2002. – 20 грудня. – C. 5.

5.  Історик древнього Кам’янця // Студентський меридіан. – № 000. – 2002. – 30 грудня. – С. 2.

6.  Степанков Борисович Петров // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Т.2. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. – С. 346-364.

7.  Винокур І. Історична топографія Кам’янця-Подільського з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Методична розробка. – Хмельницький, 983. – 2 др. арк.

20

30 травня

20 років з дня народження

івна

Народилася 30 травня 1992 року в

м. Городок. Під час навчання в

спортивній школі Руслана зарекомендувала себе

як здібна учениця, вимоглива до себе, працьовита, вольова, не дозволяє собі безпідставних і безпричинних пропусків тренувань. Всі завдання, які ставляться перед спортсменкою виконує сумлінно. Має вольові риси характеру. Вміє самоорганізуватись, ставити перед собою мету.

Навчання в Городоцькій гімназії та дитячо-юнацькій спортивній школі поєднувала з 1999 року. Протягом усіх років тренувань івна була і залишається переможницею або призером міських, районних, обласних змагань. являється членом збірної команди області з вільної боротьби. У 2005 році в м. посіла ІІІ місце на Першості України, а у 2007 році показала досить високі спортивні результати у м. Євпаторія та м. Скадовськ, що у Криму та виборола також почесні два ІІІ призові місця за що їй було присвоєно спортивне звання «Кандидат у майстри спорту». В 2008 році в м. Хмельницький у Першості України посіла ІІ місце. Навчаючись у Броварському училищі фізичного виховання, Руслана Петришен посіла ІІ місце на Кубку України і виконала нормативи, передбачені для присвоєння спортивного звання «Майстер спорту України».

В жовтні 2008 року в республіці Білорусь отримала ІІ місце на Міжнародному турнірі збірну України і на даний час готується до змагань на Першість Європи.

21-26 липня 2009 року на Чемпіонаті Європи з вільної боротьби у Сербії вона виборола ІІ місце.

9

27 липня

40 років з дня народження

Романюк Віктор Михайлович

Народився 27 липня 1972 року в

м. Городку Хмельницької області.

Кандидат в майстри спорту з гирьового спорту.

Майстер спорту з пауерліфтингу.
З 2рік чемпіон Хмельницької

області з пауерліфтингу та по

вправі жим лежачи, збірник області.
У лютому 2009 року на чемпіонаті України, який проводився в м. Коломия Івано-Франківської області, виборов I місце по вправі жим лежачи і V місце з пауерліфтингу.
У квітні 2009 року в м. Харкові на чемпіонаті України по вправі жим лежачи виборов друге місце.
7-12 вересня 2010 р. у Чехії виграв чемпіонат світу з пауерліфтингу та встановив два світових рекорди.

8 серпня

120 років з дня народження

Туркала Костянтина Тимофійовича

Туркало Кость Тимофійович (8.08.1892 – 17.10.1979 рр. с. Немиринці Городоцького району). Навчався в Кам’янець – Подільській духовній семінарії, пізніше в Київському політехнічному інституті. Учасник першої світової війни. працював урядовцем культурно – освітньої управи Генеральського штабу армії УНР. Був редактором української мови при Академії наук України. Разом з В. Фаворським склав “Словник технічної термінології”, долучився до видання “Тактичного російсько – українського словника ділової мови: конторської та рахівничої”. Попадає під приціл енкаведистів. Чудом врятувався від смерті, виходить на волю

10

педагогічного інституту (1973 р.), навчання на якому досить швидко полонило його. Найкраще імпонували дисципліни, які вивчали давню, середньовічну і нову історію України. Ще з студентської лави провідною темою наукових студій М. Петрова стала історія Кам’янця-Подільського.

Щорічно брав участь у спостереженнях за земляними роботами, що

проводилися для прокладання комунікацій у межах

території Старого міста і замку, здійснював археологічні розвідки в околицях Кам’янця, вивчав архівні матеріали про його історію. Активно працював у гуртку з історії України, виступав з доповідями на регіональних і республіканських студентських наукових конференціях.

З 1974 р. кожного літа працюючи у складі інститутської археологічної експедиції (керівник І. І.Винокур), яка досліджувала поселення II-XIII ст. н. е. у Бакоті, Конилівці, Великій Слободі, Баговиці, Міцівцях, Старій Ушиці, Пижівцях, Рудківцях та в інших містечках і селах. Окрім методики проведення розкопок та обробки археологічного матеріалу, виконував всі креслярські роботи, замальовував археологічні знахідки.

У 1977 р., після закінчення навчання, розпочав працювати на факультеті на посаді ст. лаборанта кафедри історії СРСР і УРСР. Окрім обов’язків ст. лаборанта займався науковою та навчальною роботою. Проводив заняття у студентів історичного факультету з історії СРСР та УРСР та зі слухачами підготовчого відділення.

У 1983 р. вступив на денну форму навчання до аспірантури Інституту археології АН УРСР (нині Інститут археології НАН України). Доречно зауважити, що ще наприкінці 70-х рр. ХХ ст. вималювалася тема наукового дослідження – “Історична топографія Кам’янця-Подільського XII-XVIII ст.” З того часу почали з’являтися статті, присвячені її окремим аспектам, перші праці у збірниках матеріалів і тез наукових та історико-краєзнавчих конференцій, окремі брошури. Кандидатську дисертацію Микола Борисович виконував під керівництвом відомого вченого, академіка . У 1986 р. успішно закінчив аспірантуру, а 24 грудня 1987 блискуче захистив кандидатську дисертацію у спеціалізованій Раді Інституту археології АН УРСР. З кінця 1986 до 1990 рр. займав посади асистента і ст. викладача кафедри історії СРСР та УРСР Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту, яку очолював доктор історичних

19

створив у Ризі будівельну компанію «Росса». Наступним кроком зростання у професійній кар'єрі Володимира Георгійовича стала будівельна компанія Lattех, яку він очолив у 1992 р.
У 1997р. В. Соха повертається в Україну і вирішує з допомогою міжнародного концерну «Хенкель» розпочати виробництво сухих

будівельних сумішей «Сегеzit і Thomsit», шпалерною і монтажного клею, герметиків. Протягом наступних десяти років компанія «Хенкель Баутехнік Україна», яку очолює В. Соха, споруджує в Україні чотири заводи по виробництву сухих будівельних сумішей у містах Київ та Харків.
- лауреат Державної премії України в області науки і техніки, автор книги «Матеріали і технології в сучасному будівництві», номінант академічних рейтингів «Золота фортуна», «Людина року».
Володимир Георгійович знаний меценат і благодійник. За доброзичливість і милосердя Папа Римський у березні 2004 року нагороджує його орденом «Золотого Хреста Петра і Павла». За допомогу у будівництві і реставрації Храмів України В. Соху в цьому ж році нагороджено орденом Святого Володимира Української Православної Церкви.

25 грудня 1952

60 років з дня народження

Петрова Миколи Борисовича

Микола Борисович Петров народився 25 грудня 1952 р. в с. Сирватинці, на Городоччині.. українського історика, археолога, краєзнавця Поділля

У 1970 р. вступив на підготовче відділення

Московського університету мистецтв (заочна

форма), куди щомісячно

надсилав 30 робіт, виконаних олівцем, аквареллю

й маслом. З 1971 по 1973 рр. проходив військову службу у збройних силах СРСР, а після її закінчення вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського державного

18

перед початком Другої світової війни. з 1943 р. він на еміграції.

Спочатку в Польщі, Німеччині, а з 1949 року родина виїхала до Америки. Проживав в Ym. – Йорку. Виступав на сторінках преси, як свідок зловісних подій видає книжку “Тортури” (1964). Брав участь у видані журналів “Нові дні”, “Вісник”, газет “Свобода”, “Українські вісті”.

Мовознавець, публіцист. Громадський діяч помер і похований на американському континенті.

23 серпня

55 років з дня народження

Бламара Олега Леонідовича

Народився 23 серпня 1957 року у селі Сирватинці

Городоцького району Хмельницької області. Після

закінчення восьмирічної школи навчався у

Кам’янець-Подільському технікумі харчової промисловості, а з 1982 року у Свердловському вищому військовому артилерійському училищі.

Загинув старший лейтенант ідович

17 серпня 1985 року. Нагороджений посмертно

орденами Бойового Червоного Прапора та «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР», третього ступеня.

11

30 серпня

60 років з дня народження

Мамлюка Олега Володимировича

Народився 30 серпня 1952 р. в

с. Пільний Олексинець.

В 1968 р. закінчив 8 класів сільської школи. Поступив у Львівський технікум промисловості автоматики. Працював в Києві, де його по призову забрали в армію. Після служби поступив в політехнічний інститут. Після закінчення інституту став директором

Київського авіаційного заводу, де працює по сьогоднішній день. , кандидат технічних наук, доцент кафедри охорони праці.
Спеціаліст в галузі технологічного обладнання машинобудівних підприємств, зокрема, оптимізації металорізальних інструментів.
Співавтор 5 підручників з організації ремонтних підприємств. Роботи з теорії формоутворення різальним інструментом опубліковані в журналах «Інформаційні технології», «Вісник КПІ», «Вісник Житомирського університету», «Системи технологій», тощо.
Співавтор 11 патентів на винаходи, що впроваджені на авіаційних підприємствах

- Він є директором Київського авіаційного технікуму.

-  Академік української Технічної Академії

-   

12

1-шу стрілкову роту, 19-й гвардійський Білоруський фронт, де служив в кулеметному взводі стрілком наводчиком танкового кулемета. Воював при визволенні Західної України і Польщі. При переправі річки Вісли

4 серпня 1944 року був поранений в праву ногу, находився на лікуванні в Польщі (м. Ярославль), потім - Кисловодську, серпень 1945 року – в Хмельницьку відрізали ногу і залишився інвалідом 2-ої групи.

В 1946 році поступив на роботу в с. Чорниводи зав. клубом. Вже після війни закінчив вечірню школу. В 1973 році за досягнуті успіхи в організації культурно-освітньої роботи нагороджено високою урядовою нагородою – Присвоєння почесного звання Заслуженого працівника культури Української РСР. Посвідчення № 000 від 12 вересня 1973 року. Під керівництвом Антона Кириловича Чорниводський сільський хор неодноразово приймав участь в фестивалях самодіяльного мистецтва УРСР.

Обирався депутатом сільської Ради. Працював до 1985 року.

Заслужений працівник культури.

Помер 17 жовтня 1998 року.

10 грудня

50 років з дня народження

Сохи Володимир Георгійович

Народився 10 грудня 1962р. у м. Городок Хмельницької області в сім'ї інженера-будівельника Георгія Васильовича Сохи га вчителя-філолога Надії Олександрівни Дончак.
Після закінчення Городоцької загальноосвітньої школи № 1, Володимир Георгійович, наслідуючи батька, обкрає професію будівельника. Навчається у Київському інженерно - будівельному інституті.
Трудову діяльність Володимир Соха розпочав провідним інженером Мостобудівного тресту у м. Рига. Після розпаду Радянського Союзу

17

національних і міжнародних фестивалів і конкурсів. 1990 року їй надано звання «Народний самодіяльний колектив». Хорова капела репрезентувала хорове мистецтво України у Болгарії (1989), Польщі (1990, 1997, 1999, 2002), Литві (1993), Іспанії (2000, 2002), Німеччині (199призначено директором Кам'янець-Подільської дитячої хорової школи — першої на Поділлі та третьої в Україні. Член ради директорів мистецьких шкіл Хмельницької області, президії Хмельницького обласного регіонального відділення Музичної спілки України, Всеукраїнського клубу «Тоніка», ради Української світової профспілки вчителів, Асоціації діячів естрадного мистецтва України, громадської організації «Партія відродження Кам'янця-Подільського». Автор посібника «Практичні прийоми виховання вокальних вмінь і навичок у процесі навчання дітей хоровому співу». Член групи викладачів хорового класу України, що працюють над створенням навчальних програм для дитячих хорових шкіл. Нагороджено медаллю «За трудову відзнаку» (1986), відзнакою Кам'янець-Подільської міської ради «Честь і шана» (2000), багатьма почесними дипломами та грамотами (зокрема, Німеччини та Польщі). Учитель-методист (1986), відмінник народної освіти (1988). Лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів» (2002) у галузі музичного мистецтва. Лауреат Хмельницької обласної премії імені Владислава Заремби.

19 жовтня

90 років з дня народження

Мельничука Антона Кириловича

Народився 19 жовтня 1922 року в с. Чорниводи

в сім’ї селянина. До війни закінчив сім класів.

Потім працював різноробочим на цукровому

заводі №1 в м. Городку.

В березні 1944 року був призваний в ряди Радянської армії на

фронт в 1-шу танкову армію, 8-й механічний корпус, 3-й батальйон,

16

30 серпня

65 років з дня народження

Чикала Адама Васильовича

Народився 30 серпня 1947р. в с. Кремінна

Городоцького р-ну. Закінчив Лісоводську середню

школу. З лав армії вступив до загальновійськового командного училища, яке закінчив з відзнакою.

Згодом навчався в академії імені Фрунзе та академії Генерального штабу.

Пройшов шлях становлення від лейтенанта до генерала - полковника. У 1994 році обраний народним депутатом України. Працював на посадах заступника та першого заступника голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та

оборони.

За сумлінну працю та бойові заслуги нагороджений

багатьма орденами та медалями: орденом Червоної Зірки (1983), Грамотою Президії Верховної Ради СРСР за

мужність і військову доблесть, проявлені в Афганістані

(1988), Лицарським Хрестом святого Дмитра Солунського

3 ступеня ( 1999) та інші.

Література :

1.  Чикал на погонах.- К.: Нора-прінт,2004.-

142 с.

2.  Чикал єна демократія.-К.: Нора-прінт,2004.-

218 с.

3.  Адам Чикал : в ім’я ближнього.-К.: Нора-прінт,

2004.-256 с.

4.  Дитинство і юність народного генерала.-

Городок : Джерело,2001.-64 с.

13

5 вересня

 

65 років з дня народження

Баженовій Стефанії Едуардівни

Народилася 5 вересня 1947 р. в м. Городок.

– Закінчила в 1969 р. історичний факультет Кам’янець – Подільського інституту. Науковий працівник (з 1969), зав відділом (з 1975), директором (з 1984) Кам’янець – Подільського історичного музею – заповідника. Український археолог, краєзнавець, музеєзнавець Поділля.

Спеціалізується з давньоруської археології Поділля.

Дослідила городище ІХ – ХІ ст. біля с. Глибівка Новоушицького

району (1972 – 73, 1983), провела археологічні розкопки Іоанно – Предтичинської церкви ХVI ст. м. Кам’янець – Подільський (1980). Учасниця V – VIII Подільських історичних краєзнавчих конференцій, організатор наукової конференції “Музей і Поділля: До 100 – річчя від дня заснування Кам’янець – Подільського історичного музею – заповідника” (1990). Від 1969 року працювала в Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику: науковий працівник, від 1975 року — завідувач відділу, у 1984—1996 роках — директор.

Нині працює в Центрі дослідження історії Поділля: завідувач сектору історії культури Поділля. У червні 2001 року захистила кандидатську дисертацію «Юзеф Антоній Ролле в громадському, науковому та просвітницькому житті Правобережної України другої половини 19 століття» (науковий керівник — професор Микола Борисович Петров) 25 лютого 2010 року в спеціалізованій вченій раді Чернівецького

14

університету захистила докторську дисертацію, в якій розглянула проблеми історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників 1820—1890 роках. Дослідила

давньоруське городище 9—11 століть на річці Калюс біля села Глибівка Новоушицького району (1972—1973, 1983). Очолювана Баженовою експедиція знайшла численні знаряддя праці, гончарні вироби, прикраси, монети, наконечники стріл, залишки житла, оборонних споруд, що дозволило з'ясувати найменш відомий в історіографії Поділля період давньоруського часу. Провела археологічні розкопки Іоанно-Предтеченської церкви 16 століття в Кам'янці-Подільському (1980). Екпедицією розкопано загальну площу 647,3 м², на якій розчищено цокольну частину фундаменту храму, що дало змогу вивести його назовні, упорядкувати як пам'ятку та включити до екскурсійного маршруту 

10 жовтня

Нетеча Іван Михайлович

65 років з дня народж.

Народився 10 жовтня 1947 р. в с. Бедриківці.

Український хормейстер, педагог, засновник і

директор першої на Подідлі дитячої хорової

школи (від 2 січня 1992 рокуроку

закінчив хоровий відділ Кам'янець-Подільського культосвітнього училища (нині Кам'янець-Подільське училище культури), 1976 — музично-педагогічний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет). У 1969—1972 роках — вчитель музики восьмирічної школи (село Новосілка Городоцького району) та художній керівник, а згодом директор Будинку культури (село Бедриківці). У 1976—1992 роках — учитель музики середніх шкіл Кам'янця-Подільського. Організував дитячі хорові колективи «Ровесник» (1981) та «Журавлик» (1986). Капела «Журавлик» — лауреат багатьох

15