Гострий та хронічний неспецифічний сіалоаденіт (некалькульозний і калькульозний). Рентгенодіагностика сіалоаденітів. Фізіотерапія в
комплексному лікуванні сіалоаденітів.
Сіалоаденіт
Слинні залози (ліва половина нижньої щелепи видалена).
1 – привушна слинна залоза; 2 – проток привушної слинної залози; 3 – щічний м’яз; 4 – жувальний м’яз; 5 –під’язикова слинна залоза; 6 –підщелепна слинна залоза; 7 – двочеревцевий м’яз; 8 – щелепно-під’язиковий м’яз; 9 – вивідний проток підщелепної слинної залози; 10 – головний проток під’язикової слинної залози; 11 – дрібні протоки підє’язикової слинної залози; 12 – під’язикове тіло.
Схематичне зображення розташування основних слинних залоз людини.
*****
1) молярні залози;
2) щічні залози;
3) губні залози;
4) передня язикова залоза;
5) під’язикова залоза;
6) піднижньощелепна залоза;
7) привушна залоза;
8) додаткова привушна железа
Гирла вивідних протоків підщелепної і під'язикової слинних залоз.
1) нижня поверхня язика;
2) бахромчаста складка;
3) вуздечка язика;
4) під'язикова складка з відкриваючимися на ній дрібними вивідними протоками під'язикової слинної залози;
5) під'язикове тіло з вивідною протокою підщелепної залози і головною вивідною протокою під'язикової
слинної залози.
Сіалоаденіт (sialadenitis; греч. sialon слина + adзn залоза + - itis) запалення слинних залоз.
Найбільш поширені запальні захворювання слинних залоз — сіалоаденіти. В залежності від етіологічних факторів і характеру поширення процесу сіалоаденіти бувають:
1) вірусного походження (епідемічний паротит);
2) неспецифічні: а) гострі, б) хронічні; специфічні і калькульозні (слинокам’яна хвороба).
В етіології сіалоаденіту велику роль грає інфекція. У протоках слинних залоз при сіалоаденіті знаходять змішану флору, що складається із стафілококів, пневмококів, стрептококів. Причиною запалення можуть бути збудники актиномікозу, туберкульозу, сифілісу, віруси епідемічного паротиту, цитомегалії і ін. Збудники інфекції потрапляють в слинну залозу через гирло вивідної протоки, чому іноді передує впровадження в протоку чужорідного тіла (ворсинки від зубної щітки, шкірки від яблук і ін.), а також лімфогенним або гематогенним шляхом. Виникненню сіалоаденіту сприяють інфекційні хвороби, оперативні втручання, особливо на органах черевної порожнини, застій секрету в протоках слинної залози. Розрізняють гострий і хронічний сіалоаденіт.
Пантомосіалограма незмінених слинних залоз.
а) привушних,
б) підщелепних залоз.
Гострий сіалоаденіт характеризується набряком, інфільтрацією, гнійним розплавленням і некрозом тканин залози, на місці якого надалі утворюється рубець. Проте гостре запалення не завжди закінчується нагноєнням або некрозом, частіше процес затихає на раніших стадіях. Основними клінічними ознаками гострого запалення великої слинної залози є біль в ній і її збільшення; можуть наголошуватися погіршення самопочуття, підвищення температури тіла. Залоза на початку захворювання м'яка, хвороблива; при прогресуванні процесу утворюється щільний інфільтрат, при гнійному розплавленні над ураженою областю визначається флюктуація. Характерною ознакою служить порушення функції залози у вигляді гіпо - або гіперсалівацій, а також поява в слюні, стенозом слинних проток, утворенням слинних свищів, стійким зниженням функції залози.
При гострому запаленні малих слинних залоз (частіше за слизову оболонку губ) з'являється обмежене хворобливе ущільнення у області ураженої залози; на поверхні слизової оболонки можна бачити зяюче гирло протоки. Процес може також завершитися абсцедуванням.
Діагноз встановлюють на підставі анамнезу і характерної клінічної картини. Лікування проводять антибактеріальними, протигрибковими, противірусними (залежно від виду збудника) і гіпосенсибілізуючими засобами, а також препаратами, що підвищують резистентність організму (вітаміни, нуклеїнат натрію і ін.). За наявності гнійної відокремлюваної з гирла протоки антибіотики доцільно вводити безпосередньо в протоку залози. При інфільтраті, що сформувався, хорошу дію надають новокаїнова блокада, аплікації розчину дімексида. У разі абсцедування показаний розтин вогнища. Прогноз при своєчасно початому лікуванні сприятливий. Профілактика полягає в дотриманні правил гігієни порожнини рота, особливо при інфекційних хворобах і після оперативних втручань.
Хронічний сіаладеніт може виникати первинно, рідше буває результатом гострого. Часто хронічний сіалоаденіт спостерігається при таких захворюваннях, як ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, системна склеродермія, синдром Шегрена і ін. Хронічне протікання мають сіалоаденіти специфічної природи. Розрізняють три форми хронічного (неспецифічного) сиалоаденіта: паренхіматозну, інтерстиціальну і з поразкою проток (хронічний сіалодохіт).
Паренхіматозний паротит. Сіалограма.
Сіалодохіт привушної залози. Сіалограма.
При утворенні конкрементів в протоках слинної залози розвивається хронічний калькульозний сіаладеніт. Основні морфологічні зміни в залозі при хронічному сіалоаденіті виражаються в лімфогистіоцитарної інфільтрації її строми. Сполучна тканина, що розростається в стромі, здавлює або заміщає паренхіму, здавлення вивідних проток залози приводить до сіалостазу; при сіалодохіті протоки залози нерівномірно розширені, навколо проток спостерігаються інфільтрація і склероз тканин. Хронічний сіалоаденіт спочатку може протікати без зміни розмірів залози, з часом вона збільшується, стає горбистою, іноді нагадує пухлину. Хворобливість в більшості випадків відсутня. При хронічному сіалодохіті в період загострення наголошується симптом ретенції слининіту актиномікозної природи.
Ускладнення при хронічному сіалоаденіті ті ж, що і при гострому, але виникають значно рідше. При тривалому перебігу процесу спостерігається порушення слиновиділення, що приводить до tp://*****/sc/.htm" ксеростомії.
Діагноз хронічного сіалоаденіту встановлюють на підставі даних спеціальних методів дослідження — рентгенографії, сіалометрії, радіонуклідного сканування, сіалографії термовізіографії, ультразвукового дослідження. Вказані методи дозволяють визначити форму і стадію сіалоаденіту, а також провести диференціальний діагноз з пухлиною слинної залози. Для виявлення специфічного процесу, викликаного збудниками актиномікозу, туберкульозу, сифілісу, досліджують гнійне відокремлюване, проводять серологічні дослідження, туберкулінові проби.
Лікування хронічного сіалоаденіту тривале. Консервативне лікування проводять з урахуванням супутніх захворювань; використовують препарати, стимулюючі функцію слинної залози, а також поліпшуючі обмінні процеси і що володіють протизапальною дією (галантамін у вигляді підшкірних ін'єкцій або електрофорезу, пірогенал внутрішньом'язовий, дімексид у вигляді аплікацій на область залози, нуклеїнат натрію всередину і ін.). Сприятливий ефект дає новокаїнова блокада. У разі неефективності консервативного лікування показано видалення ураженої залози. Оперативне лікування проводять також при калькульозному сіалоаденіті (видалення каменя або всієї залози), при гнійному розплавленні тканин в період загострення (розтин капсули). Лікування специфічних сіалоаденітів — специфічне.
Прогноз сумнівний — повного одужання зазвичай не наступає. Заходи профілактики при хронічному сіалоаденіті направлені на попередження загострення патологічного процесу і підвищення резистентності організму.
Слиннокам’яна хвороба (сіалолітіаз).
Схема розташування великих слинних залоз.
Розташування конкрементів у області великих слинних залоз було відомо давно. П. Лазаревіч в 1930 р. вперше|уперше| ввів|запровадив| термін "слинокам’яна| хвороба" , оскільки|тому що| вважав|лічив|, що процес утворення каменів в слинних залозах є|з'являється, являється| захворюванням.
У недавньому|нещодавньому| минулому слинокам’яна хвороба| вважалася|лічилася| відносно рідкісним|рідким| захворюванням. Проте|однак| з|із| розвитком методів діагностики відсоток|процент| її виявляємості| значно зріс, і в даний час|нині| на її частку|долю| приходиться|припадає, приходиться| до 78% всіх захворювань слинних залоз.
Синоніми: сіалолітіаз, калькульозний сіалоаденіт. Характеризується утворенням каменів в протоках слинних залоз.
Статевої відмінності в утворенні| каменю достовірно не відмічено. В той же час у|в, біля| жителів міста слинокам’яна хвороба| | зустрічається в 3 рази частіше, ніж у|в, біля| жителів|мешканців| села. Тривалість захворювання (з моменту|із моменту| появи перших клінічних ознак) звичайно складає від декількох місяців до 20-25 років, переважно воно спостерігається в середньому віці.
В більшості випадків конкременти розташовуються в піднижньощелепній залозі і поднижньощелепному протоці (в 95,4% випадків), значно рідше - в привушній залозі і привушній протоці (4,6%). Утворення слинного каменя в малих слинних залозах зустрічається вкрай|надто| рідко.
Класифікація калькульозного сіалоаденіту (1960):
I. Калькульозний сіалоаденіт з локалізацією каменя в протоці залози
(піднижньощелепної, привушної, підязикової) без клінічних ознак запалення, з
хронічним запаленням і з загостренням хронічного запалення в залозі.
ІІ. Калькульоний сіалоаденіт з локалізацією каменя в залозі (піднижньощелеповій,
привушній, підязиковій) без клінічних ознак запалення, з хронічним запаленням
і з загостренням хронічного запалення в залозі.
ІІІ. Хронічне запалення в залозі на грунті калькульозного сіалоаденіту
(піднижньощелепної, привушної, підязиквої залози) після самовільного
відродження каменя або оперативного його видалення з протоку.
Етіологія і патогенез. Причини утворення каменів до кінця не з'ясовані. Відомі лише окремі ланки цього складного процесу. Мабуть, у виникненні слиннокам’яної хвороби велике значення мають зміни загального характеру: порушення мінерального, головним чином кальцієвого, обміну, гіпо - і авітаміноз А та ін. Місцеві ж причини у вигляді звуження просвіту протоки, наявність в протоці або залозі чужорідного тіла грає другорядну роль, і ними не можуть бути пояснені всі випадки утворення конкрементів в слинних залозах.| |установленІснує ряд|лава, низка| припущень|гадок| про причини і механізм утворення слинного каменя.
На початку ХХ століття|віки| вважали|гадали|, що в основі утворення конкременту лежить проникнення чужорідного тіла в протоки слинних залоз, навколо|навкруг, довкола| якого осідають вапняні солі|соль|, що випадають із|із| слини. Разом з тим|в той же час| багато клініцистів при попаданні чужорідних тіл в протоки залоз значно частіше спостерігали розвиток сіаладеніту, а не слинокам’яної| хвороби.
Зедерлунд, досліджуючи конкременти, виявив в них значний вміст|вміст, утримання| колоній актиноміцетів, які складали ядро каменя. Виходячи з цього, І. Лукомський, Н. Лісова, Stones та інші вважали|гадали|, що в механізмі утворення слинного каменя головну роль грають мікроорганізми, під впливом яких порушується физико-хімічна|фізико-хімічна| структура стінки протоки|протоку|, відторгаються клітинні|кліткові| елементи, утворюючи ядро, що інкрустується вапняними солями|соль|, що випадають із|із| слини. У той же час Н. Пшеничний вважав|лічив|, що мікроорганізми не є|з'являються, являються| причиною формування каменя і для його утворення|утворення| необхідний ще якийсь додатковий чинник|фактор|.
А. Колесов, А. Клементов, Е. Андрєєва виявили у|в, біля| пацієнтів з|із| слинокам’яною хворобою| підвищений вміст кальцію в плазмі крові і вважали|лічили|, що в патогенезі захворювання безперечну роль грає порушення мінерального обміну в організмі. Крім того, А. Колесов відзначив, що збільшення кількості кальцію і неорганічного фосфору в сироватці крові і слині супроводжується|супроводиться| масивними|багатим| відкладеннями зубного каменя в порожнині рота.
Істотну|суттєву| роль в утворенні каменя може грати А-авітаміноз. Згідно з спостереженнями Г. Гребенщикова, раціон|харчування| з|із| низьким вмістом|вмістом, утриманням| вітаміну А приводить|призводить, наводить| до виникнення сечокам'яної хвороби. І. Худояров, відтворивши А-авітамінозну дієту в експерименті, відзначив армування мікролітів в слинних залозах щурів|пацюків|.
Схематична будова слинної залози.
А. Клементов вказував|вказував|, що хронічний сіалоаденіт, що розвивається через різні чинники|фактори|, є|з'являється, являється| причиною утворення гелю - органічної основи каменя, який в подальшому|наступному|, кристалізуючись, перетворювався власне на камінь. М. Грігалашвілі з|із| співавторами відзначили, що жителі|мешканці| Західної Грузії, що частіше вживали|використовували| кислі і гострі приправи|присмаки|, чим населення Східної Грузії, рідше хворіли на сіалоаденіти, зокрема калькульозні.
|із|В. Никіфоровим (1998) на підставі результатів клінічного і експериментального досліджень встановлено|установлено|, що слинокам’яна хвороба| розвивається на тлі|на фоні| природжених|уроджених, вроджених| порушень прострумової системи. При цьому утворення слинного каменя відбувалося|походило| в розширених відділах протоки|протоку|, перед |стенозованою її частиною|часткою|. Розширення окремих ділянок протоки|протоку| є|з'являється, являється| наслідком|наслідком| вроджених|уроджених, вроджених| порушень, а не результатом утворення|утворення| і збільшення|зросту| слинного каменя, як раніше вважали|гадали| деякі вчені.
Привушна залоза. Кістовидне розширення протоків, слизова метаплазія епітелію. Забарвлення геметоксиліном і еозином. Зб. 200
Ділянки стенозу протоки|протоку| були|з'являлися, являлися|, по суті, фізіологічно нормальними, проте|однак| по відношенню до ектатичних| відділів протоки|протоку| вони ставали стенотичними|, уповільнюючи|сповільняючи, сповільнюючи| швидкість виділення секрету. Окрім|крім| наявності вроджених|уроджених, вроджених| змін прострумової системи для утворення конкременту також була необхідна особлива анатомічна форма привушної або піднижньощелепної| проток|протоків|, які мали вид ламаної лінії з|із| різкими вигинами|згинами|.
Всі відомі теорії виникнення слинокам’яної хвороби| не суперечили|перечили|, а доповнювали один одного, тому, на наш погляд, вірною вважається|лічиться| думка про те, що хвороба носить поліетіологічний| характер|вдачу|. Слинні камені містять органічні і мінеральні речовини. У структурі каменів переважають такі мінеральні компоненти, як фосфат, карбонат кальцію і фосфат магнезії, а органічна основа каменя у вигляді протеїнів складає 25-30% (D. Karengera et al., 1997). У той же час А. Кораго| (1993) встановив, що у складі каменя превалюють|переважають| органічні речовини (75-90%) у вигляді різних амінокислот з|із| переважанням аланіну|, глутамінової кислоти, гліцину, серину. Мінеральний компонент представлений|уявлений| карбонатвмісним| гідроксилапатитом|, вітлокитом| і слідами гіпсу. D. Karengera et al. (1996), вивчаючи мінеральний склад 23 слинних каменів, виявили, що їх органічний компонент (білки) може коливатися|вагатися| в межах 33-66% і вище.
На думку А. Денісова |(1996), утворення мінеральних конкрецій в слинних залозах| є|з'являється, являється| звичайним|звичним| явищем. В ацинарних| клітинах в 80% випадків автори виявили мікрокамені розміром 25 мкм|, що складалися з іонів кальцію і уламків внутрішньоклітинних|внутрішньоклітинних| мембран. При порушенні відтоку слини ці мікрокамені могли залишитися усередині протоки|протоку| і надалі викликати|спричинити| місцеву обструкцію. Рідкісне|рідке| утворення конкрементів в привушних слинних залозах пов'язане з тим, що в їх секреті міститься|утримується| статхерин|, який є|з'являється, являється| могутнім інгібітором осадження із|із| слини фосфату кальцію. Тривала ретенція| слини через обтурацію протока|протоків| каменем звичайно веде до її застою і розвитку хронічного сіалоаденіту, загибелі ацинарної| тканини і заміщення її фіброзною.
Клініка. Клінічна картина слинокам’яної хвороби| залежить від локалізації конкременту, тривалості захворювання, стадії і активності процесу, а також супутніх захворювань. Розміри каменя, як правило, не визначають клінічні симптоми хвороби.
І. Ромачова (1973) описала особливості клінічного перебігу слинокам’яної хвороби| | залежно від стадії захворювання.
Зміни піднижньощелепної залози на різних стадіях слинокам’яної хвороби (сіалограми).
а – розширення всіх протоків, розташованих за конкрементом (характерно
для захворювання в стадії ретенції слини)
б – при наявності каменя і періодичному виникненні запальних явищ протоки
мають нерівні контури, розширені, переривчасті ( картина характерна для
хронічного сіалоаденіту)
в - при наявності каменя повторні загострення запального процесу приводять
до рубцевих змін залози. При цьому протоки залози мають нерівні
контури, відмічається дефект заповнення частини залози контрастною
масою.
Початок|розпочало, зачало| каменеутворення протікає непомітно, не заподіюючи|спричиняючи| хворому незручності|занепокоєння|, оскільки|тому що| слиновиділення в цей період не порушується і немає виражених|виказаних, висловлених| запальних явищ з боку залози. Виявлення каменя в цей період носить випадковий характер|вдачу| при рентгенологічному обстеженні з приводу якого-небудь одонтогенного захворювання.
Перші симптоми хвороби з'являються|появляються| при порушенні відтоку слини під час їжі, особливо гострої. Пацієнти відзначають періодичну появу щільної, болючої|болючої| припухлості в області слинної залози, ураженої каменем.
Зовнішній вигляд хворої слинокам’яною хворобою.
Посилення болю під час їжі|їди| пов'язане з утрудненням|скрутою| відтоку слини через камінь. Ці явища зберігаються іноді декілька хвилин або годин і поступово зникають, але повторюються під час наступного прийому їжі, а іноді навіть при думці про їжу. Після|потім| їжі|їди| біль в області залози поступово стихає|вщухає| і припухлість зникає|минає, спливає|. Такий стан називається "слинна коліка", вона може бути різної інтенсивності. Після|потім| загострення хвороби наступає|настає| період ремісії, який продовжується|триває| від декількох місяців до декількох років. У цей період з протоки виділяється незмінена слина. При зовнішньому огляді хворих лише іноді визначається деяке збільшення ураженої слинної залози. Проте ця ознака не постійна.
Фотографія хворої слинокам’яною хворобою лівої піднижньощелепної залози в пізній стадії.
З часом|згодом| зміни в залозі наростають, а захворювання переходить в клінічно виражену|виказану, висловлену| і пізню стадію, в яких на перше місце виступають|вирушають| клінічні ознаки хронічного сіалоаденіту. Якщо конкремент локалізується в піднижньощелепному| протоці|протоку|, хворі можуть відчувати чужорідне тіло під язиком|язиком|, біль при ковтанні з|із| іррадіацією у вухо. При загостренні хвороби і розвитку сіалоаденіту температура тіла підвищується до 38-39 С|із|, відмічаються збільшення ШОЕ, лейкоцитоз. Специфічні зміни в аналізах крові і сечі, властиві тільки|лише| слинокам’яній хворобі|, не виявляються. Проте|однак| при біохімічних дослідженнях відмічається підвищення рівня вмісту|вмісту, утримання| кальцію в плазмі крові. Бімануальноє дослідження протоки|протоку| слинної залози дозволяє пропальпувати щільний тяж|, в якому іноді|інколи| пальпується слинний камінь у вигляді ущільненої ділянки. Гирло протоки|протоку| звичайно гіперімовано|, і з|із| нього виділяється слина з|із| домішками|нечистотою| гною.
Було встановлено|установлено|, що у|в, біля| хворих з слинокам’яною хворобою| діаметр протоки|протоку| приблизно в 3-4 рази перевищує діаметр гирла, що також є|з'являється, являється| причиною застою секрету через труднощі його відходу|.
Розміри каменів можуть бути різними - від просяного зерна до волоського горіха. Їх вага складає від доль міліграма до декількох десятків грамів. Об'єм|обсяг| і вага каменів, що залягають у внутрішньозалозистих відділах проток|протоків|, звичайно перевищують їх величину при локалізації у внутрішньозалозистих| відділах проток|протоків|.
Дрібні конкременти в головному вивідному протоці лівої привушної слинної залози.
Форма слинних каменів може бути різною. Камені, розташовані у області залози, як правило, овальні, нерідко|незрідка| мають нерівну поверхню, іноді|інколи| кораловидну. Конкременти головної протоки|протоку| слинної залози в більшості випадків довгасті. Колір|цвіт| каменів жовтуватий, іноді|інколи| з|із| сіруватим відтінком. На розпилі| або шліфі вдається виявити їх шарувату будову|споруду|. Іноді|інколи| в центрі каменя знаходиться|перебуває| чужорідне тіло, навколо|навкруг, довкола| якого відбувається|походить| відкладення солей|соль|. На поверхні конкрементів можуть спостерігатися жолобки або канали, по яких відбувається|походить| відтік слини. Не завжди маса слинного каменя залежить від його величини, оскільки|тому що| щільність каменів різна. Множинні|численні| камені звичайно дрібні|мілкі|, одиночні більші.
Діагностика. Виявлення слинного каменя має|уявляє| певні труднощі, не дивлячись на|незважаючи на| наявність великого числа методів діагностики. Це пов'язано з тим, що клінічна картина захворювання має багато схожих ознак з|із| некалькульозним сіалоаденітом і іншими захворюваннями. У зв'язку з цим страждаючі слиннокам’яною хворобою| нерідко|незрідка| первинно лікуються з приводу ангіни, глоситу, остеомієліту| щелепи, лімфаденіту, одонтогенних флегмон, абсцесів і інших захворювань. До надходження|вступу| в спеціалізовану клініку слиннокам’яна хвороба| залишалася нерозпізнаною в|в, біля| 14,3-60,6% хворих. В. Коваленко описала випадок, коли пацієнту з|із| слиннокам’яною хворобою|| при перших ознаках хвороби був поставлений діагноз "хронічний тонзиліт", далі він знаходився|перебував| під спостереженням онколога і піддавався рентгенотерапії, три роки лікувався з приводу туберкульозу піднижньощелепних| лімфатичних вузлів, і лише через 14 років був встановлений|установлений| правильний діагноз.
Часом специфічний анамнез хвороби і характерні|вдача| клінічні ознаки дають можливість|спроможність| своєчасно встановити діагноз. Проте|однак| в більшості випадків для проведення диференційної діагностики необхідно використовувати додаткові методи дослідження.
За допомогою бімануальної| пальпації іноді|інколи| вдавалося визначити камінь в товщі слинної залози або по ходу її протоки|протоку|. Дрібні|мілкі| камені пальпуються тільки|лише| поблизу гирла протоки|протоку|.
Зондування за допомогою спеціальних слинних зондів дозволяє виявити камінь лише в передньому відділі протоки|протоку| і визначити відстань до нього від гирла. Проте|однак|, на думку В. Коваленко, зондування з метою діагностики каменя недоцільно через можливу перфорацію стінки протоки|протоку| і проштовхування каменя углиб.
До теперішнього часу основним методом діагностики слиннокам’яної хвороби|| є|з'являється, являється| оглядова рентгенографія.
Камінь в піднижньощелепній слинній залозі (рентгенограма).
Рентгенограма лівої піднижньощелепної області (бокова проекція). Камені лівої і првої піднижньощелепної залоз. Зображення каменів значних розмірів накладається на нижню щелепу.
Для правильного вибору методу рентгенівського дослідження необхідно враховувати анатомічні особливості залоз, передбачувану локалізацію каменя, ступінь|міру| відкриття|відчинення| рота і ін. А. К’яндський для виявлення каменя, розташованого|схильного| в піднижньощелепному| протоці|протоку|, вперше|уперше| запропонував використовувати рентгенографію дна порожнини рота. В. Гінзбург і В. Коваленко для виявлення конкременту в піднижньощелепній|| залозі використовували позаротові методи.
На жаль, за допомогою рентгенографії не вдається виявити камінь при малому його звапнінні. За даними І. Ромачової (1973), В. Балоде (1974), рентгеноконтрастні слинні камені зустрічаються в 88,7% випадків. Експериментальними дослідженнями було підтверджено, що мінеральний склад каменя визначає його рентгеноконтрастність.
В. Гінзбург вперше|уперше| для виявленнкаменя запропонував використовувати метод сіалографії, який до теперішнього часу залишається найбільш достовірним способом діагностики. Для сіалографії застосовуються жиророзчинні (йодоліпол|) і водорозчинні (урографін|, омніпак| і ін.) рентгеноконтрастні речовини. Не дивлячись на|незважаючи на| високу діагностичну цінність, сіалографія повинна поєднуватися|сполучатися| з|із| іншими додатковими методами дослідження слинних залоз|.
Сіалограма правої піднижньощелепної залози (бокова проекція) хворої слинокам’яною хворобою в пізній стадії. Великий камінь переднього відділу протоку. Піднижньощелеповий проток і протоки залози розширені і деформовані, паренхіма не виявляється.
Сіалограма правої піднижньощелепної залози (бокова прекція), зроблена через 5 міс. після видалення каменя верхнього відділу піднижньощелепної залози. Слинокам’яна хвороба в початковій стадії. Добре видно паренхіму і протоки І і ІV порядків, які раніше були розширені. На місці видаленого каменя видно порожнину овальної форми.
Сіалограма того ж хворого, що на попередньому малюнку, виконана через 2 роки 8 міс. Картина незміненої піднижньощелепної залози.
Пантомосіалограма піднижньощелепних залоз хворого слинокам’яною хворобою в пізній стадії захворювання при розташуванні каманя в задньому відділі правого піднижньощелепного протоку. Піднижньощелепні протоки правої і лівої залоз не змінені. Справа в задньому відділі протоку видно камінь. Протоки залози розширені, переривчасті, паренхіма не відмічається. Зліва відмічається незмінена піднижньощелепна залоза.
Деякі автори пропонували для виявлення каменя використовувати ультразвукове дослідження. Особливу цінність цей метод має|уявляє| при виявленні рентгеннегативних| каменів, оскільки|тому що| виявлення конкременту за допомогою сіалосонографії| не залежить від його мінерального складу. Під час проведення ультразвукового дослідження камінь відображає|відбиває| ультразвукові хвилі, створюючи симптом "акустичної тіні" або "звукової доріжки", по ширині якої можна судити про розмір слинного каменя. Слинні камені, що розташовувалися в товщі слинної залози, на сонограмах| візуалізувалися легше, ніж внутрішньопротокові. Особливу важкість представляє|уявляє| УЗІ| дрібних|мілких| і множинних|численних| каменів, коли "акустична тінь" мало помітна або відсутня.
Комп'ютерна сіалотомографія| є|з'являється, являється| найбільш інформативним методом виявлення слинного каменя, оскільки|тому що| дозволяє виявити і рентгеннегативні| конкременти. За допомогою цього методу можна також визначити просторове розташування каменя, що необхідне для вибору методу лікування. Діагностична цінність комп'ютерної томографії слинних залоз|| для виявлення конкременту наближається до 100%.
|В. Ніфоровим (1998) для визначення глибини залягання слинного каменя в піднижньощелепній слинній залозі запропонований простий метод з використанням йодоформної турунди, просоченої рентгенконтрастною речовиною. Турунду укладають в під'язикову область з ураженої сторони і проводять|виробляють, справляють| рентгенівський знімок в бічній|боковій| проекції. При цьому відстань від нижнього краю турунди до верхнього полюса каменя складає глибину його залягання. Ці дані необхідно враховувати при проведенні оперативного втручання.
Функція слинних залоз за наявності каменя звичайно знижується аж до повного|цілковитого| припинення секреції. Основним прогностичним методом визначення результатів|виходів| лікування після|потім| видалення|віддалення| каменя є|з'являється, являється| дослідження секреторної активності слинних залоз. Для цього використовується метод сіалометрії|, який проводиться за допомогою капсул Лешлі - Ющенко - Красногорського або канюль Т. Андрєєвої. Функціональний стан слинних залоз| можна оцінити і за допомогою сіалосцинтіграфії| з|із| Tс - 99м.
Про вираженість|виказаний, висловлений| сіалоаденіту в динаміці спостереження за хворим судять за наслідками|за результатами| цитологічного| дослідження слини ураженої залози.
При загостренні калькульозного сіалоаденіту показано таке ж лікування, як при гострому сіалоаденіті. Проте у деяких хворих успіх консервативної терапії визначається ступенем обтурації протоки конкрементом.
При видаленні каменя з привушної протоки і привушної залози найбільш серйозними ускладненнями є поранення гілочок лицьового нерва і утворення зовнішніх слинних нориць.
Лікування. Лікування хворих слинокам’яною хворобою залежить від стадії запального процесу, наявності загострення сіалоаденіту. Лікування хворих слинокам’яною хворобою| є|з'являється, являється| досить складним завданням|задачею|, воно включає хірургічне втручання (видалення|віддалення| конкременту) і подальшу|наступну| протизапальну і стимулюючу терапію. Вирішальне|ухвальне| значення має оперативне втручання.
Консервативний метод лікування слинокам’яної хвороби|| неефективний, він використовується у разі|в разі| наявності каменів невеликих розмірів (до 1 мм), розташованих|схильних| поблизу гирла. З цією метою пацієнтам призначають речовини, які стимулюють слиновиділення, після чого камені виділялися з|із| током|током| слини. Слиногінні препарати поєднувалися|сполучалися| з|із| бужуванням протоки|протоку|.
Такий спосіб, як витискання каменя з|із| протоки|протоку|, в даний час|нині| не застосовується. Операцію видалення|віддалення| конкременту проводять|виробляють, справляють| в спокійний період, тобто|цебто| поза|зовні| загостренням. Оперативна тактика, якої дотримуються більшість лікарів|лікарок|, наступна|слідуюча|: якщо камінь розташовується в привушному або піднижньощелепному| протоці|протоку|, конкремент видаляється.
Операція видалення слинного каменя з протоки привушної залози.
При розташуванні каменя в підслизовому або щічному відділах привушної протоки роблять внутрішньоротовий розріз слизової оболонки щоки завдовжки до 3 см по лінії смикання зубів (на рівні гирла протоки і відразу ж за ним). Після інфільтраційної анестезії розрізають тільки слизову оболонку щоки. Протоку виділяють тупим шляхом. При виявленні каменя, що знаходиться в протоці, роблять подовжній розріз стінки протоки і камінь видаляють пінцетом або хірургічною ложкою. і співавт. (1987) не рекомендують зашивати стінку протоки після видалення каменя. Так потрібно поступати, хоча в деяких випадках можливо робити пластику протоки. У нашій клініці стінку протоки зашивають за допомогою атравматичної голки нейлоновою ниткою або кетгутом. Перед накладанням швів через гирло в протоку вводиться поліетиленовий катетер відповідного діаметру. Тобто зашивають стінку протоки на катетері. На слизову оболонку щілини кетгутом накладають вузлуваті шви. Катетер залишають в протоці до 6-7 днів, прикріпивши його швом до слизової оболонки щоки. При локалізації слинного каменя в жувальному або переджувальному відділах роблять зовнішньоротовий розріз - горизонтальний розріз по ходу проекції протоку (менш естетичний) або розріз по Ковтуновічу. Під інфільтраційною анестезією розтинають шкіру, підшкірну клітковину і привушну фасцію над пальпаторно визначеним каменем. Тканини розсовують тупим шляхом. Після виявлення протоку його розтинають подовжнім розрізом над проекцією каменя. Біля вивідного протоку проходять щічні гілки лицьового нерва (лежать безпосередньо на протоці). Гілки лицьового нерва відводять убік. Стінку протоки зшивають на поліетиленовому (заздалегідь введеному через гирло) катетері, який залишають в протоці на 5-7 днів. Рану пошарово зашивають.
Операція видалення слинного каменя з піднижньощелепового протоку.
Проводять місцеве провідникове знеболення язикового нерва у поєднанні з інфільтраційною анестезією (можна і без неї). Проток разом з м'якими тканинами беруть на лігатуру позаду каменя, що перешкоджає його зсуву в дистальний відділ протоку. Розтинають слизову оболонку дна порожнини рота паралельно під'язиковому валику (між ним і основою язика). Після розведення країв рани гострими гачками виділяють піднижньощелеповий проток тупим шляхом. Стінку протоку розтинають подовжнім розрізом. Камінь видаляють пінцетом або хірургічною ложечкою. Рану не зашивають і не дренують. Хворому призначають слиногінну дієту. Небажане формування нової протоки піднижньощелепової залози пластичним шляхом або методом тривалого дренування дитячим шлунковим зондом (Імад Мохамад Ель-хусейні, 1995). Лікування може закінчитися екстирпацією піднижньощелепної залози.
При розташуванні каменя в піднижньощелепній| залозі проводять|виробляють, справляють| її екстирпацію| разом з каменем.
Екстирпація піднижньощепової залози.
Операцію проводять під ендотрахеальним наркозом або під місцевим знеболенням (в цьому випадку додатково робиться блокада верхнього шийного сплетення 1-2% розчином новокаїну). Положення хворого - на спині, під плечі підкладається валик. Голова закидається назад і максимально повертається в здорову сторону. Розріз шкіри завдовжки 6-7 см. роблять паралельно краю нижньої щелепи і відступивши від нього на 2 см. донизу (щоб не пошкодити крайову гілку лицьового нерва). Починається розріз від переднього краю грудинно-ключично-сосковидного м'язу. Пошарово розтинають шкіру, підшкірну клітковину, поверхневу фасцію шиї, підшкірний м'яз, а потім власну фасцію шиї, яка складає капсулу залози, краї рани розводять тупими гачками. Залозу хрестоподібно прошивають товстою капроновою ниткою і підтягають догори. Кровоспинними затискачами проводять відділення залози, яке відбувається тим легше, чим менше було загострень хронічного запалення (викликає утворення рубцевих зрощень з навколишніми тканинами). Перев'язують судини, які підходять до залози. При виділенні залози слід пам'ятати, що в задньому її полюсі по внутрішній поверхні проходить лицьова артерія. Після її перев'язки і перетину вона вислизає під заднє черевце двочеревцевого м'язу (потрібно бути обережним!). При видаленні піднижньощелепової залози не можна виходити за межі фасції, яка утворює капсулу залози (у нижньому відділі проходить під'язиковий нерв). Слід проявляти обережність при виділенні верхнього краю залози (поблизу від нижньої щелепи), оскільки можна пошкодити крайову гілку лицьового нерва. У верхньому відділі проходить язиковий нерв. Після завершення відділення залози препарують її вивідний проток, який відходить від верхнього, - медіального краю залози. Проток виділяють якомога ближче до його гирла, перев'язують (кетгутом або шовком) і перетинають. Післяопераційну рану пошарово зашивають кетгутом і поліамідною ниткою (кінським волосом). Для профілактики гематоми на рану накладають давлячу пов'язку на 5-6 днів. Післяопераційну рану зазвичай дренують. У післяопераційному періоді хворим призначають симптоматичне лікування, а в деяких випадках (для профілактики розвитку нагноєнь післяопераційної рани) - антибіотикотерапію.
Ускладнення, які виникають при проведенні операції, в основному, залежать від кваліфікації хірурга, який її виконує. Можливі пошкодження крайової гілки лицьового нерва, під'язикового і язикового нервів, кровотеча, нагноєння післяопераційної рани.
У віддалені періоди після операції екстирпації піднижньощелепної залози (через 5-10 років і більше) скарги на зниження слиновиділення або сухість в порожнині рота у прооперованих людей відсутні. Асиметрії обличчя не спостерігається. Інших скарг раніше оперовані хворі не пред'являють. В деяких випадках, через декілька місяців після операції хворі звертаються з запальними явищами в області післяопераційних ран. При проведенні рентгенографічних досліджень виявляються не видалені слинні камені, що вимагає повторного хірургічного лікування. При пошкодженні крайової гілки лицьового нерва призначається реабілітаційне лікування.
Етапи операції екстирпації піднижньощелепної слинної залози.
До операції (вигляд спереду).
До операції (вигляд ураженої сторони).
Рентгенограма виконана в боковій проекції справа.
Схематичне зображення шкірного розрізу по Палишевському-Малевичу.
На шкірі підщелепної ділянки визначена проекція шкірного розрізу.
Розсічена шкіра, підшкірна клітковина, m. platisma.
Залоза прошита грубою шовковою лігатурою і взята на тримач.
Перев’язка і пересікання лицевих судин.
Виділення нижньо-заднього полюсу залози.
Виділення верхнього полюсу залози.
Виділені нижній, задній і верхній полюси залози до ампули. Відмічене місце перфорації конкрементом тканин залози.
Виділена вся залоза до вивідного протоку.
Конкремент виділений з м’яких тканин підщелепної області (розміри: 3,8×1,3×1,5 см.)
Перев’язаний вивідний проток і видалена залоза.
Після прошивання культя вивідного протоку оброблена 5% спиртовим р-м йоду (з ціллю профілактики післяопераційних слинних нориць).
Зовнішній вигляд простору підщелепного трикутника після видалення залози.
Мікропрепарат видаленої підщелепної слинної залози.
В утворений після видалення залози простір вставлений перфорований трубчатий дренаж, кінці якого фіксовані до шкіри по краях рани.
Рана пошарово ушита до дренажу.
Рана на шкірі ушита шовком.
1доба після операції (вигляд спереду).
1 доба після операції (вигляд збоку).
7 діб після операції - зняті шви (вигляд спереду).
7 діб після операції - зняті шви (вигляд збоку).
Якщо камінь розташовується в привушній залозі, одні автори рекомендують видаляти|знищувати, віддаляти| камінь, інші - камінь разом із залозою.
Не дивлячись на те, що віддалені результати хірургічного лікування слинокам’яної хвороби| вивчені досить детально і при цьому отримані сприятливі клінічні результати, думки авторів про вибір методу хірургічного втручання неоднозначні. Так, одні з них вважали за необхідне розширювати покази|показники, показання| до екстирпації| піднижньощелепної| залози, інші, навпаки, пропонували в міру можливості видаляти|знищувати, віддаляти| тільки|лише| камінь, зберігаючи навіть слабофункціонуючу| слинну залозу. М. Михайлов рекомендував видалення|віддалення| піднижньощелепної| залози в наступних|слідуючих| випадках: при розташуванні каменя в тканині залози і частих загостреннях сіалоаденіту, а також у|в, біля| пацієнтів з|із| вираженими|виказаними, висловленими| склеротичними змінами в залозі і при повторному утворенні каменя.
С. Угулава і А. Клементов вважали|лічили|, що при тривалому перебігу слинокам’яної хвороби піднижньощелепної залози наступають|настають| виражені|виказані, висловлені| склероз і атрофія, що є|з'являється, являється| показами|показником, показанням| до її видалення|віддалення|. Вищезгадані зміни спостерігаються і у разі|в разі| знаходження каменя в головній протоці|протоку|, тому покази|показником, показанням| до видалення|віддалення| залози повинні бути розширені.
Запропонований деякими авторами метод видалення|віддалення| каменя із|із| залози зовнішнім доступом А. Клементов вважав|лічив| невиправданим через те, що знайти конкремент невеликих розмірів в піднижньощелепній| залозі важко, видалення|віддалення| каменя не гарантує від його рецидиву і утворення слинної нориці. Крім того, до наявних змін в залозі після|потім| такого оперативного втручання приєднуються додаткові рубцеві зміни.
Н. Лісова показами|показником, показанням| до видалення|віддалення| піднижньощелепної| залози вважала|лічила| локалізацію каменя не тільки|не лише| у внутрішньозалозистій, але і в задньому відділі зовнішньозалозистої| його частини|частки| з метою попередження|попереджувати, запобігання| рубцювання. Н. Пшеничний вважав|гадав| доцільним видалення|віддалення| залози у випадках вираженого|виказаного, висловленого| хронічного сіалоаденіту, наявності каменя в залозі, залягання його в піднижньощелепному| протоці|протоку| з|із| вираженим|виказаним, висловленим| хронічним сіалоаденітом. Автор встановив, що рецидив каменеутворення не є|з'являється, являється| показом|показником, показанням| до екстирпації| залози, оскільки|тому що| при цьому в ній може і не бути патологічних змін, а рецидив виникає через неповне видалення|віддалення| попереднього слинного каменя.
Е. Андрєєва (1987) виділяє чотири стадії змін патологічного процесу в слинній залозі: осередковий лімфоцитарний| сіалоаденіт, початковий інтерстиціальний фіброз залози, хронічний склерозуючий сіалоаденіт з|із| ознаками вакатного| ожиріння і атрофічний склероз залози з|із| вакатним| ожирінням. На 1-ій стадії видалення|віддалення| каменя приводить|призводить, наводить| до нормалізації функції слинної залози|, за наявності 2-ої або 3-ої стадії необхідно ставити питання про її екстирпацію|.
В той же час більшість авторів рекомендують звужувати покази|показники, показання| до екстирпації| слинних залоз, посилаючись на те, що їх функція після|потім| видалення|віддалення| каменя в більшості випадків відновлюється. При цьому зберігається залоза і виключається наявність рубця в піднижньощелепній| області.
В. Собольова встановила, що після|потім| видалення|віддалення| каменя секреторна функція слинної залози| відновлюється як по величині безумовної секреції, так і по ряду|лаві, низці| якісних показників слини, що виділяється. Після|потім| усунення основної причини (камінь) запалення в слинній залозі| припиняється, і вона продовжує функціонувати без яких-небудь ускладнень. При цьому зберігається важливий|поважний| орган, майже в 2 рази скорочуються терміни лікування і значно рідше, ніж при видаленні|віддаленні| слинної залози| разом з каменем, спостерігаються ускладнення.
Д. Шаяхметов (1990) в експериментальному дослідженні з|із| перев'язкою протоки|протоку| піднижньощелепної| залози у|в, біля| собак показав, що після|потім| відновлення слиновідтоку| через 60 діб функція слинної залози| відновлювалася протягом першого місяця. На гістологічних препаратах, не дивлячись на|незважаючи на| склеротичні зміни, що були|наявний|, наголошувалися ділянки, по своїй структурі відповідні нормальній залозистій тканині.
Хірургічне лікування слинокам’яної| хвороби при локалізації каменя в привушній відрізняється від лікування хвороби при локалізації конкременту в піднижньощелепній| залозі тим, що паротидектомію проводять в крайніх випадках.
В. Коваленко рахувала операцію видалення|віддалення| привушної залози разом з каменем протипоказаною через можливе пошкодження|ушкодження| гілок лицьового нерва. А. Клементов у разі|в разі| локалізації каменя в привушній залозі і його малих розмірів рекомендував проводити часткову резекцію залози разом з каменем, розташованим в її нижньому полюсі.
Для видалення|віддалення| каменя з|із| привушної залози І. Ромачева| (1987) пропонувала робити|чинити| розріз на шкірі безпосередньо над каменем або, якщо камінь розташовувався в протоках 1-3-го порядку|ладу|, - по методу Р. Ковтуновіча. Для запобігання таким ускладненням, як поранення гілок лицьового нерва і утворення зовнішніх слинних нориць, автори радять після|потім| розтину шкіри розсовувати тканини тупим шляхом|колією, дорогою| і після|потім| видалення|віддалення| каменя ретельно ушивати привушножувальну| фасцію.
При локалізації каменя в протоці|протоку| залози його видаляють|знищують, віддаляють| внутрішньоротовим доступом, після чого призначають протизапальну і загальнозміцнюючу терапію, далі протягом декількох місяців проводять динамічне спостереження за станом слинної залози|. Якщо з|із| протоки|протоку| продовжується|триває| виділення гнійного ексудату або слинна залоза| залишається збільшеною, щільною і злегка болючою|болючою|, таку піднижньощелепну| залозу рекомендується видаляти|знищувати, віддаляти| другим етапом.
Більшість авторів при видаленні|віддаленні| конкременту з|із| протоки|протоку| рекомендують робити|чинити| подовжній розріз м'яких тканин по введеному|запровадженому| в протоку|протік| або норицевий хід металевому зонду. Під час операції камінь може прослизнути в дистальні відділи протоки|протоку|, що ускладнює його пошук і видалення|віддалення|. В цьому випадку показано припинити пошуки каменя і чекати його мимовільного відходження|. Для запобігання даному ускладненню деякі автори фіксували протоку|протік| за каменем.
Вважається|лічимо|, що одними з причин рецидивування каменеутворення є|з'являються, являються| значне зниження функціональної активності залози і утруднення|скрута| відтоку секрету. Це пов'язано з тим, що кліренс (співвідношення діаметру протоки|протоку| до діаметру його гирла) у|в, біля| страждаючих слинокам’яною| хворобою досить високий і в середньому складає 3-4 одиниці. Тому після|потім| видалення|віддалення| каменя ми проводимо пластику гирла - створюємо нове гирло протоки|протоку| для збільшення його діаметру в 2-3 рази. Пластику здійснюємо різними способами: з|із| лінійного або U-образного розрізу слизової оболонки в під'язиковій області і щоки, що створювало умови для вільного відтоку слини, зменшення її ретенції| і попередження|попереджувати, запобігання| ризику повторного каменеутворення.
У віддаленому періоді після|потім| видалення|віддалення| конкременту у|в, біля| 30% пацієнтів нерідко|незрідка| відбувалося|походило| часткове або повне|цілковите| стенозування| протоку|протік| в області оперативного втручання або виникав рецидив каменеутворення, що виявляється у|в, біля| 29-39,6% хворих, у зв'язку з чим розширювалися покази|показники, показання| до екстирпації слинної залози|| разом з каменем (Я. Кречко, 1973).
Операція видалення|віддалення| слинної залози пов'язана з ризиком виникнення таких ускладнень, як поранення гілок лицьового, язикового і під'язикового нерва, залишення конкременту в куксі протоки|протоку| або тканинах шиї. Крім того, погано перев'язана кукса протоки|протоку| може надалі послужити джерелом інфікування. При видаленні|віддаленні| каменя з|із| привушної залози можливо поранення гілок лицьового нерва і утворення зовнішніх слинних нориць. Особливо часто ці ускладнення спостерігаються на пізній стадії хвороби, коли навколо|навкруг, довкола| залози є|наявний| багато рубцево змінених тканин.
Перший досвід|дослід| лікування хворих слинокам’яною| хворобою за допомогою екстракорпоральної літотрипсії з використанням ударних хвиль відноситься до рр. (H. Iro et al.). Спочатку для дроблення слинних каменів використовували апарати, що застосовувалися для дроблення ниркових каменів. Вони володіли обмеженим фокусним об'ємом|обсягом|. В даний час|нині| створені літотриптери| з|із| малим фокусним об'ємом|обсягом| (міні-літотриптери|), які застосовують для дроблення слинних каменів.
Суть|сутність, єство| літотрипсії полягає в тому, що ударні хвилі, що створюються електромагнітною котушкою|катушкою| генератора в рідкому середовищі|середі|, розповсюджуючись|поширюючись| на всі боки, відображаються|відбиваються| від елліпсовидного| металевого відбивача і збираються у вигляді фокальної плями на його протилежній стороні. Найбільший тиск|тиснення| створюється в центрі фокальної плями, у міру віддалення|віддалення| від якого тиск|тиснення| у області дії ударних хвиль знижується. Ударні хвилі краще розповсюджуються|поширюються| в рідкому і твердому середовищі|середі|, тому наявність просвіту повітря на шляху|колії, дорозі| їх проходження знижує ефективність дії на камінь. Наведення ударно-хвилевого фокусу на камінь проводиться|виробляється, справляється| за допомогою рентгенівського апарату або ультразвукового датчика 3,5 MГц або 5 MГц.
Клініцисти, що використали сіалолітотрипсію|, наводили дані про успішне дроблення конкрементів у|в, біля| 40-64% хворих з|із| розташуванням каменя в піднижньоещелепній| залозі і у|в, біля| 62,5-81% з|із| локалізацією в привушній. Вищий відсоток|процент| успіху при дробленні привушного каменя пояснили тим, що привушний проток|протік| коротший і ширший, ніж піднижньощелеповий, а секрет в ньому менш в'язкий.
Проведені численні|багаточисельні| дослідження in vitro і in vivo, а також клінічні обстеження за допомогою нейрографії| лицьового нерва і електроміографії мімічних і жувальних м'язів показали, що метод літотрипсії безпечний для тканин організму і не викликає|спричиняє| значних і необоротніх|незворотні, безповоротні| структурних порушень тканинних субстанцій.
Враховуючи складність хірургічного лікування пацієнтів з|із| слинока’яною хворобою| і можливістю|спроможністю| післяопераційних ускладнень, особливо при локалізації каменя в привушній слинній залозі|, всі автори були єдині в думці, що екстракорпоральна літотрипсія з використанням ударних хвиль є|з'являється, являється| альтернативою хірургічному і перспективним методикам лікування при слинокам’яній хворобі|. Крім того, дроблення і подальше|наступне| зменшення об'єму|обсягу| каменя без повного|цілковитого| викиду фрагментів можуть відновити слиновідток|, усуваючи симптоми слинної коліки. Будучи|з'являючись, являючись| при цьому паліативним методом лікування, сіалолітотрипсія| особливо актуальна у|в, біля| хворих з|із| важкою|тяжкою| загальносоматичною патологією, при якій хірургічне втручання протипоказане.
|десятилітній|Досвід|дослід| роботи по сіалолітотрипсії| показав, що у|в, біля| 37% пацієнтів з слинокам’яною хворобою|із|| літотрипсія дозволяє добитися "умовного одужання|видужання|". Під цим терміном ми маєм на увазі повний|цілковитий| вихід конкременту, що підтверджується рентгенологічним контролем і клінічними даними з|із| отриманням|здобуттям| осколків слинного каменя, відсутністю симптому слинної коліки в динаміці спостереження, а також відновлення функції слинних залоз. У|в, біля| 49% хворих конкремент після|потім| декількох сеансів літотрипсії дробиться частково з|із| подальшим|наступним| відходом| фрагментів. У|в, біля| цих пацієнтів ми виявили тривалу ремісію в динаміці спостереження. У|в, біля| 14% хворих результати лікування ми розцінили як стан без змін|перерв, перемін|. Дроблення каменя у|в, біля| цих пацієнтів не відбулося або роздроблені фрагменти не виділилися через особливость анатомічної будови|споруди| проток|протоків|.
Результати лікування хворих 1-ої і 2-ої групи, оцінюються позитивно. Неповне дроблення конкременту, частковий вихід його фрагментів і зменшення унаслідок|внаслідок| цього об'єму|обсягу| каменя тимчасово відновлювали відтік секрету з|із| слинної залози|, усуваючи симптоми ретенції| слини (слинна коліка) і подальший|дальший| розвиток інфекційних ускладнень. Тому результати лікування хворих 2-ої групи ми розцінювали як паліативні, але|та| захворювання, що дають тривалу клінічну ремісію. В цьому випадку літотрипсія слинних залоз може бути використана у|в, біля| пацієнтів з|із| важкими|тяжкими| супутніми захворюваннями (гострий період інфаркту міокарду і 6 місяців після|потім| нього, стан після|потім| інсульту, важкі|тяжкі| форми цукрового діабету і інші важкі|тяжкі| загальносоматичні захворювання, при яких є|наявний| протипоказання для проведення оперативного втручання), а також у|в, біля| тих, хто по тих або інших причинах утримується від видалення|віддалення| слинної залози. Таким чином, в сукупності можна говорити про 86% позитивних результатів сіалолітотрипсії|.
Результат лікування|виходів| сіалолітотрипсією| не залежить від стадії захворювання.
На підставі результатів роботи можна рекомендувати практичним лікарям|лікаркам|, що здійснюють діагностику і лікування хворих слинокам’яною хворобою|, наступне:|слідуюче|
1. Дрібні|мілкі| камені, розташовані|схильні| у верхньому полюсі піднижньощелепної| залози, краще візуалізуються на рентгенограмі дна порожнини рота, коли пацієнт максимально відкидає голову назад, а рентгенівські промені прямують до залози від тубуса апарату, який лежить на грудях хворого на стороні ураженої слинної залози|.
2. Для проведення сіалографії у хворих слинокам’яною хворобою|в, біля|| рекомендується застосовувати водорозчинні контрастні речовини, які легко виводяться з|із| слинної залози| після|потім| дослідження.
3. За наявності функціонуючої слинної нориці вона може бути використана для введення|вступу| контрастної речовини.
4. Літотрипсію слинних залоз можна проводити при локалізації конкременту в товщі привушної або піднижньощелепної| слинних залоз, а також в привушному або задньому відділі піднижньощелепного| протоку|протоку|.
5. При розташуванні слинного каменя у верхньому полюсі піднижньощелепної слинної залози|| під час дроблення рекомендується перемістити|зсовувати| залозу разом з каменем вниз від основи|основи, заснування| нижньої щелепи за допомогою тугого марлевого тампона, поміщеного в щелепноязиковий| жолобок з ураженої сторони.
6. Під час проведення дроблення рекомендується обкладати зуби з ураженої сторони ватними кульками. Для запобігання тимчасовому зниженню слуху|чутки| в зовнішній слуховий прохід радимо помістити|запровадити| ватну кульку.
7. Для поліпшення|покращання| відходу| фрагментів каменя після|потім| літотрипсії рекомендується проводити інсталяцію антисептичних розчинів в протоки ураженої слинної залози| з|із| подальшим|наступним| її масажуванням.
8. Якщо різниця діаметрів гирла і протоки слинної залози|протоку|| значна, необхідно перед літотрипсією або після|потім| неї провести пластику нового гирла протоки|протоку| для поліпшення|покращання| відходу| фрагментів каменя, видалення|віддалення| крупніших його осколків, що змістилися із|із| слинної залози до гирла протоки|протоку|, і подальшого|наступного| зменшення застійних явищ в залозі.
Використана література:
1. , „Руководство по хирургия" href="/text/category/chelyustnaya_hirurgiya/" rel="bookmark">челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии” Киев, 2002г.
2. , „Хирургическая стоматология” Москва, 1996г.
3. , , „Заболевания слюнных желез” Киев, 1991г.
4. , , „Заболевания и повреждения слюнных желез” Москва, 1987г.
5. Джерела в мережі Internet.
