Зміст

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теорія виробництва та виробнича функція

Розділ 2. Зміна масштабу виробництва в довгостроковому періоді

Розділ 3. Види, динаміка та взаємозв’язки довгострокових витрат, довгострокові витрати в умовах різної віддачі від масштабу

3.1 Види і графічне подання довгострокових витрат

3.2 Взаємозв’язки між кривими короткострокових і довгострокових витрат

3.3. Довгострокові витрати за різних ефектів масштабу

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

Зростаючі запити суспільства вимагають розширення номенклатури товарів і послуг, що може бути забезпечене впровадженням високоефективних технологій і виробничих процесів. У розмаїтті товарів і послуг доцільно виділити досить стабільні групи і використовувані ресурси та технології. Такий підхід до аналізу виробничо-економічної діяльності дозволяє розробити теорії розбудови спеціальних економіко-виробничих математичних моделей дослідження виробничих процесів — так званих виробничих функцій.

Виробничі функції мають велике значення для розробки програм економічного розвитку і для визначення межі збільшення національного продукту при даних початкових ресурсах. Розміри коефіцієнтів виробничих витрат служать базою при визначенні оптимальної структури міжнародної або міжрегіональної торгівлі. Це поняття лежить в основі деяких теорій функціонального розподілу доходу. Умови, при яких загальний випуск продукції може бути віднесений за рахунок дії факторів, що брали участь у його створенні, залежать від характеру виробничої функції.[22, ст. 56]

У сучасному суспільстві абсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності. Виробнича функція забезпечує половину інформації загального характеру, необхідної при визначенні ступеня використання ресурсів і структури випуску, при наявності яких досягається максимум прибутків фірми. Алгебраїчний характер функцій пропозиції залежить, головним чином, від природи виробничої функції.

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально – як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва. [12, ст. 63]

Економісти називають виробництвом будь-яку діяльність щодо використання природних ресурсів, включаючи ресурси самої людини, для отримання як матеріальних, так і нематеріальних благ. Економіст включить до виробництва, наприклад, картоплі не тільки її вирощування та збирання, але й переміщення її у просторі або у часі. Аналогічно він вважатиме виробництвом надання різноманітних послуг. Узагальнюючи слід сказати, що теорія матеріального виробництва являє собою процес перетворення виробничих ресурсів у випуск. Теорія виробництва включає насамперед співвідношення між кількістю застосовуваних ресурсів і обсягом виробництва. [17, ст. 109]

Розділ 1. Теорія виробництва та виробнича функція

Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економіч­ний (власник — не власник, акціонер — акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно вироб­ництво як поєднання продуктивної системи та систе­ми відносин подано на рис.1.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються насамперед пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія – це практичні знання про різні способи поєднання  виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання ек­стенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

вырезано

2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Функція виробництва визначає випуск Q, який виробляє фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Наприклад, вона може характеризувати кількість продукції, яку можна виробляти щороку на виробничій площі 80 м2 допомогою 16 одиниць устаткування за наявності 18 робітників. Функція виробництва також може ілюструвати величину врожаю, яку може зібрати фермер маючи певну кількість машин та працівників.

Виробничі функції описують те, що є технічно можливим, за умови, що фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси не використовуватимуть­ся, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхідних ре­сурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі.

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо зміни­ти на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими).

Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу — це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроковий період — це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фактори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості розміри виробничих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма, коригує і їхню  кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

Розглянемо поведінку фірми у довгому періоді з двома змінними факторами. Це дозволить нам зробити ізокванта.

вырезано

ь.

При аналізі динаміки середнього продукту в дов­готерміновому періоді для одного й того самого під­приємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелі­чених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. За­лежність приросту обсягу випуску продукції фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.

Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв'язки між ефективністю виробництва і масштабами госпо­дарської діяльності, досліджує залежності між вхідними ви­робничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ).

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв'язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Залежно від характеру зв'язків між ефектом і обсягом діяльності в довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефекти масштабу. [13, ст. 105]

ЗРОСТАЮЧИЙ ЕФЕКТ МАСШТАБУ

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності.  У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що ко­жен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску про­дукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростан­ня загальної кількості продукції.

На рисунку 2.2 вздовж променя 0R праця і капітал витрачаються у пропорції  К:L= 1:3. При 10 одиницях капіталу і 10 одиницях праці випуск продукції стано­вить 20 одиниць. Коли обсяг випуску збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення вхідних факторів, має місце зростаючий ефект масштабу. Тут після подвоєння кількості вхідних факторів випуск продукції збільшився більше як удвоє (90: 20 = 4,5).

L

2.2. Зростаючий ефект масштабу

Однією з причин виникнення зроста­ючого ефекту масштабу виробництва мо­же бути підвищення продуктивності фак­торів унаслідок спеціалізації та поділу праці. Робітник, який має можливість зо­середитися на виконанні одного завдан­ня, працюватиме значно продуктивніше.

Друга причина зростаючого ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що малі фірми нерідко виявляються неспроможними ефективно використовувати вироб­ниче обладнання. Тільки великі фірми можуть купити сучасне дороге обладнання й ефективно його експлуатувати. Так, в автомобілебудуванні найбільш ефективні методи роботи передбачають використання робототехніки. Ефективна експлуа­тація робототехніки, за оцінками спеціалістів, можлива при обсязі виробництва 200-400 тис. автомобілів на рік.

вырезано

ні пари «обсяг випуску—витрати» і побудувати графік у координатах Q — TC (рис. 3.1).

Крива LRTC завжди проходить через початок координат, оскіль­ки постійних ресурсів, за визначенням немає. Якщо підприємство вирішить не виготовляти продукцію, то немає необхідності оплачувати будь-які витрати.

Довгострокові середні та граничні витрати можна визначити як аналітично за формулами (1) і (2), так і графічно. Довгострокові граничні витрати графіч­но визначаються через тангенс кута нахилу дотичної до кривої сукупних витрат у точці, що відповідає визначеному обсягу випуску.

Рис. 3.1. Витрати на виробництво у довгостроковому періоді: а — довгострокові сукупні витрати; б — довгострокові середні та граничні витрати

Звернемося до рис. 3.1.а і подумки проведемо дотичні до кож­ної точки лінії LRTC(Q). Видно, що нахил цієї кривої зменшується до обсягу випуску Q1, потім збільшується (точка А є точкою перегину кривої LRTC). Це означає, що мінімум LRМC має місце за обсягу випуску Q1, з подальшим збільшенням випуску граничні витрати зростають (рис. 3.1.б).

Довгострокові середні витрати LRАTC(Q) визначаються графічно тангенсом кута нахилу променя, проведеного з почат­ку координат до кривої довгострокових сукупних витрат у точці, що відповідає тому або іншому обсягу випуску. На рис. 3.1, а проведено промені ОАС і ОВ. Проведемо подумки множину променів до кожної точки лінії LRTC(Q). Промінь ОВ має нахил менший, ніж будь-який інший промінь. Це означає, що за обсягу випуску Q2 довгострокові середні витрати досягають мінімуму й дорівнюють довгостроковим граничним витратам (LRАTCmin = LRМC), оскільки в точці В промінь і дотич­на до лінії LRTC збігаються. І знову, як і в короткостроковому періоді, зберігаються співвідношення середніх і граничних витрат: LRАTC знижуються, коли лінія LRМTC розміщена нижче лінії LRАTC, і збільшуються, коли крива LRМTC розміщена вище лінії LRАTC.

3.2 Взаємозв’язки між кривими короткострокових і довгострокових витрат.

Взаємозв’язки між кривими короткострокових і довгострокових сукупних витрат. Звернемося до ізокостно-ізоквант­ної діаграми, наведеної на рис. 3.2, а. Якби ресурси K та L були змінними, тобто підприємство знаходилося б у тривалому періоді, то їх оптимальна комбінація розмістилася б уздовж лінії зростання ОА, що проходить через точки оптимуму Е1, Е2, Е3. Відповідну криву LRTC наведено на рис. 3.2, б.

Нехай підприємство, випускаючи Q2 одиниць продукції за витрат ТС2, знаходиться в точці Е2 на лінії зростання ОА. У разі необхідності збільшити або зменшити випуск продукції в короткому періоді йому доведеться «рухатися» вздовж лінії постійного ресурсу до точок або , відповідно за зменшення випуску до Q1 або збільшення його до Q3. Оскільки точки та не є точками дотику ізокост та ізоквант, то вони характеризують більш високий рівень витрат, ніж точки Е1 та Е3. Отже, у короткому періоді за будь-якого випуску, більшого або меншого Q2, короткострокові сукупні витрати SRTC(Qi) більші за довгострокові сукупні витрати LRTC(Qi).

Чому? Тому, що за створення виробництва з обсягом випуску Q2 було обрано оптимальну комбінацію факторів, яка забезпечує мінімум витрат у точці Е2. Якщо цю комбінацію реалізовано, а підприємство з якихось причин призупинить вироб­ництво, то во­но зазнаватиме збитків у розмірі постійних витрат, що унаочнює рис. 3.2, б (ордината ТС0). Лише за випуску Q2 довгострокові та короткострокові сукупні витрати рівні між собою, оскільки за такого випуску кількість постійного ресурсу K відповідає оптимальній комбінації факторів. За будь-якого іншого випуску в короткостроковому періоді неможливість змінити фіксовану кількість окремих видів ресурсів не дає змоги досягти того мінімуму витрат, який можливий в умовах тривалого періоду. Отже, криві LRTC і SRTC мають єдину точку дотику (у даному випадку Е2) і крива SRTC завжди лежить вище кривої LRTC.

Тепер розглянемо фірму, яка вирішила створити підприємства з виробництва тієї самої продукції, розташовані в різних регіонах, що різняться розміром ринкового попиту на продукцію фірми. Зрозуміло, що доцільно мати підприємства різних розмірів, тобто застосовувати постійні фактори на кожному з них у більших або менших кількостях. Це означає зміщення лінії вище або нижче положення, показаного на рис. 3.2, а. Точки перетинання променя ОА з лініями лежатимуть відповідно вище і правіше або нижче і лівіше точки Е2. Криві короткострокових сукупних витрат торкатимуться кривої довгострокових сукупних витрат за більших або менших обсягів випуску. Отже, крива довгострокових сукупних витрат LRTC огинає криві короткострокових сукупних витрат SRTC (рис. 3.3).

Рис. 3.2. Ізокостно-ізоквантна діаграма (а)
та криві довгострокових і короткострокових сукупних витрат (б)

Взаємозв’язок між кривими короткострокових і довгострокових середніх витрат. Припустимо, що фірма, оцінивши тенденції споживчого попиту, розглядає лише три можливі варіанти вибору підприємства — мале за розмірами (Q1), середнє (Q2), велике (Q3). Лінії короткострокових середніх витрат за варіантами SRATC1, SRATC2, SRATC3 наведено на рис. 3.4.

Рис. 3.3. Крива довгострокових сукупних витрат,
яка огинає криві короткострокових сукупних витрат

Рис. 3.4. Крива довгострокових середніх витрат
за трьох можливих розмірів підприємства

Якщо прогнозований попит дорівнює Q1, є сенс створити підприємство малих розмірів, оскільки воно може забезпечити даний обсяг випуску з мінімальними середніми витратами . За очікуваного попиту Q2 найменші витрати можуть бути досягнуті у разі вибору підприємства середніх розмірів, а за попиту Q3 — великих розмірів. Вибір має велике значення, оскільки після того, як підприємство або підрозділ із замкненим циклом виробництва з випуску визначеної продукції створене, його розміри не можна змінити (економічно недоцільно змінювати) протягом деякого періоду часу.

вырезано

Криві довгострокових середніх і граничних витрат, як і відповідні криві короткострокового періоду, мають дугоподібну форму, але не через дію закону спадної продуктивності змінного фак­тора виробництва, а через змінну віддачу від масштабів виробництва. Точку А іноді називають точкою глобального мінімуму. В ній короткострокові і довгострокові середні витрати мінімальні, тобто за обсягу випуску Qопт можливості економії на масштабах виробництва вичерпано. Будь-яка спроба підприємства одночасно збільшити обсяги випуску і знизити витрати на одиницю продукції буде безуспішною. Точку, що відповідає LRATCmin, за аналогією з короткостроковим періодом можна назвати технологічним оптимумом довгострокового періоду.

Довгострокова функція витрат може описуватися різними типами рівнянь, кожне з яких відповідає тому або іншому характеру віддачі від масштабу. У табл. 3.1(див. додаток 2) наведено типи рівнянь довгострокових функцій витрат і формули для розрахунку їхніх параметрів.[5, ст. 107]

Висновки

Діяльність підприємства як мікросистеми досліджують протягом визначених періодів часу. Після виходу підприємства на проектну потужність досить швидко змінити кількість деяких факторів неможливо. Найчастіше до таких факторів, названих постійними, відносять виробничі площі, будинки, споруди, устаткування, управлінців вищої кваліфікації і т. ін.

Фактори, кількість яких можна легко змінити залежно від бажання збільшити або зменшити випуск, є змінними. До них можна віднести працю найманих робітників, електроенергію для технологічних потреб, більшість видів сировини та матеріалів тощо.

Припустимо, що підприємство, яке має визначену кількість постійних і змінних факторів, випускає продукцію, попит на яку починає зменшуватися. Як йому діяти? Продовжувати випуск у тому ж обсязі та створювати запаси нереалізованої продукції, сподіваючись на поліпшення ринкової ситуації? Чи знизити обсяги виробництва, зменшивши завантаження устаткування й закупівлю сировини, скоротивши кількість робітників? Проміжки часу, протягом яких підприємству доводиться приймати такі рішення, заведено відносити до короткострокового періоду.

Короткостроковим (коротким) називають період, у якому одна група факторів (або хоча б один фактор) розглядається як постійна, інша (або хоча б один фактор) — як змінна. У короткостроковому періоді можливості зміни обсягів виробництва залежать від інтенсивності використання діючого капітального устаткування і ступеня варіювання змінними факторами; іншими словами, верхню межу випуску обмежено фіксованим розміром постійних факторів.[2. ст. 19]

Якщо ж ринкова ситуація та її довгостроковий прогноз сприят­ливі для підприємства і воно може істотно збільшити випуск продукції, рішення мають принципово інший характер. Підприємство може збільшити кількість застосовуваного капітального устаткування, замінити його на продуктивніше, вдатися до будівництва нового цеху, збільшити обсяги застосування праці, матеріалів тощо. Такі рішення заведено відносити до довгострокових.

Довгостроковим (тривалим) називають період, у якому всі фактори виробництва розглядаються як змінні. В економічній теорії особливе значення цього періоду полягає в тому, що саме протягом його підприємство вирішує принципові для себе питання: входити чи не входити в нову галузь, збільшувати чи зменшувати масштаби виробництва, реорганізовувати чи не реорганізовувати підприємство тощо.

Миттєвим (найкоротшим) називають період, у якому всі фактори виробництва є постійними. Зрозуміло, що в цьому періоді й обсяг випуску також незмінний. [2. ст. 20]

Деякі економісти вирізняють ще й четвертий період — дуже тривалий (надтривалий) період, протягом якого не тільки можуть змінюватися обсяги застосовуваних ресурсів та інтенсивність їх використання, а й відбуваються сутнісні зміни в технології. Іноді надтривалий період визначають як період зміни тех­нологічної парадигми (наприклад: перехід від штампування гумою до штампування вибухом; заміна механічного оброблення деталей імпульсними і лазерними процесами; перехід від партіонних методів виготовлення продукції до поточних, а потім, на новому витку спіралі розвитку, — до непоточних у вигляді гнучких автоматизованих виробництв і т. ін.).

Зазначимо, що розглянуті часові періоди — це, насамперед, поняття економічні, а не календарні. Вони (періоди) відрізняються за тими змінами у факторах виробництва, що можуть відбуватися протягом кожного з них. З позицій мікроекономічної теорії не можна сказати, що короткостроковий період — це половина року, а довгостроковий — більший за рік. У галузях, де кількість постійних ресурсів незначна, де характер виробництва дає змогу легко змінювати їхній обсяг, довгостроковий період може становити лише кілька місяців (швейна, харчова промисловість, будівництво літніх будиночків і т. ін.); в енергетиці він становить від 6 до 10 років, а в металургійній промисловості ще більше. У багатьох галузях машинобудування довгостроковий період залежно від специфіки нової продукції — 2—3 роки, а миттєвий може тривати кілька років, наприклад, поточне виробництво автомобіля масового попиту.

Уперше поняття «часові періоди» було введено в економічну теорію А. Маршаллом, який досліджував порівняльну статику ринку — пристосування пропозиції до попиту з урахуванням фак­тора часу. З розвитком мікроекономічної теорії це поняття стали використовувати не тільки за аналізу ринків благ, а й у теорії виробництва. Щодо виробництва виділення тільки трьох—чотирьох часових періодів є досить грубою апроксимацією. Адже у разі виготовлення складних виробів кількість видів застосовуваних ресурсів найчастіше обчислюється тисячами, при цьому мож­ливості їх зміни дуже різні. Якщо врахувати, що в деяких конкретно-економічних дисциплінах (економіка підприємства, бухгал­терський облік тощо) поряд із постійними та змінними ресурсами, вирізняють умовно постійні та умовно змінні, то очевидно, що кількість періодів має бути істотно більшою. Проте запропонована А. Маршаллом періодизація є корисною аб­стракцією у виявленні сутнісних ринкових і виробничих закономірностей.

У даній курсовій роботі розглянуто довгостроковий часовий період і виробництво у ньому.

На відміну від миттєвого періоду, в якому всі фактори виробництва постійні, і короткострокового, де частина факторів є постійною, а частина — змінною, у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Іншими словами, тривалість цього періоду така, щоб підприємство мало можливість змінити, у разі потреби, всі фактори виробництва — і капітального, і некапітального характеру, а галузь — кількість функціонуючих у ній фірм.

Оскільки всі фактори виробництва є змінними за визначенням, у довгостроковому періоді заведено виокремлювати тільки три види довгострокових витрат: сукупні (LRTC), середні (LRАTC) і граничні (LRМC).

Підприємство в будь-який момент часу має чітко визначений розмір виробничої потужності й у короткостроковому періоді пристосовується до рухливості ринкової кон’юнктури шляхом маневрування змінними ресурсами. За переходу в довгостро­ковий період змінюються розміри підприємства і відповідно розмір довгострокових сукупних, середніх і граничних витрат. Оскільки мікроекономіч­ний аналіз витрат короткострокового і довгострокового періодів
виходить з умов, що ціни на ресурси, їх початкова пропорція і техніко-технологічний рівень виробництва залишаються незмінними, остільки динаміка короткострокових витрат підприємства нового розміру підкоряється тим самим закономірностям, що й поперед­нього. У такому разі криві довгострокових сукупних (LRTC) і середніх (LRАTC) витрат огинають криві короткострокових сукупних (SRTC) і середніх (SRАTC) витрат.

Найважливішим фактором, що визначає конфігурацію кривих довгострокових витрат, є характер віддачі від збільшення масш­табів виробництва. Якщо має місце позитивний ефект масштабу, довгострокові середні витрати знижуються, за постійного ефекту масштабу вони мають незмінний рівень, тобто описуються горизонтальною лінією, рівнобіжною осі випуску, а за негативного ефекту масштабу — зі зростанням обсягів випуску середні витрати зростають. Якщо для типового підприємства галузі харак­терна спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масштабу, то його крива LRАTC має дугоподібну форму. Її часто називають кривою вибору (або плановою кривою) довгострокового періоду; вздовж неї здійснюють вибір виробничої потужності підприємства. Однак варто пам’ятати, що зниження витрат на одиницю продукції з одночасним збільшенням обсягів випуску також має межі.

Результати емпіричних досліджень функцій витрат показують, що в окремих випадках крива довгострокових середніх витрат має не дугоподібну, а L-подібну або блюдцеподібну форму. Такі форми кривих витрат пояснюються не тільки дією віддачі від масштабу, а й співвідношенням темпів зміни виробничих та управлінських витрат. Наявність широкого плоского дна дає мож­ливість підприємству мати певний діапазон вибору своїх розмірів за незмінного мінімального рівня довгострокових середніх витрат.

Функції короткострокових витрат мають ключове значення для визначення оптимальних обсягів випуску, що максимізують прибуток або мінімізують збитки, а на ринках недосконалої конкуренції — й цін; знання функцій довгострокових витрат необхідне для вибору мінімально ефективного розміру підприємства та обґрунтування стратегії його розвитку.

Список використаної літератури

1.  Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 240 с.

2.  Вёйе Г., Дёринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с нем. 17-го изд. — Красноярск: Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 1995. — Ч. 1. — 497 с.

3.  Производственные функции у сельском хозяйстве. – М.: Прогрес, 1965. – 679с.

4.  Економічна теорія: макро - і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. — К.: Видавничий дім «Альтер-
натива», 2001. — 606 с.

5.  Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2003. — 219 с.

6.  Мікроекономіка. – Київ: “Знання”, 2007 р. – ст.59-73

7.  Зайченко ідження операцій: Підручник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К., 2007. — 688 с.

8.  Гальперин В. М., Игнатьев С. И., Моргунов В. И. Микроэкономика:
В 2 т. / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.; 1998. — Т. 2 т. — 503 с.

9.  Карагодова О. О., Черванев Д. М. Мікроекономіка: Навч. посібник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 204 с.

10.  Конраи Я. Дефицит. — М.: Экономика, 1990. — 608 с.

11.  Леонтьев В. В. Межотраслевая экономика. — М.: Экономика, 1997. — 479 с.

12.  Мікроекономіка і макроекономіка: підручн. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 517с.

13.  Наливайко А. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроеко­номіка: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с.

14.  Наливайко ія стратегії підприємства: Сучасний стан та напрямки розвитку. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.

15.  Пиндайк Р. С., Рубинфельд Д. Л. Микроэкономика: Пер. с англ. — М.: Дело, 2007. — 808 с.

16.  Піндайк Р. С., Рубінфельд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996. — 646 с.

17.  М, І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей). – К.: «Юнівест Медіа», 2005. – 312с.

18.  Томпсон А., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: -во БИНОМ», 1998. — 544 с.

19.  Сио К. К. Управленческая экономика: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2007. — 671 с.

20.  Теория фирмы / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1995. — Вехи экон. мысли; Вып. 2. — 534 с.

21.  Экономикс: Англо-рус. слов.-справ. / Э. ДЖ. Долан, Б. И. До­ленко. — М.: Лазурь, 1994. — 544 с.

22.  Ульянченко оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім. єва. - Харків, 2001.

23.  Ульянченко і моделі дослідження операцій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-т ім, В. В, Докучаєва. — Харків, 2007. – 429с.

24.  Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: ТАКСОН, 2007. — 520 с.

25.  Фель У., Оберендер П. Основи мікроекономіки: Пер. з нім. 6-го вид. / За ред. А. П. Наливайка. — К.: Укртиппроект, 1998. — 478 с.

26.  Франк  Р.  Х. Микроэкономика и поведение. — М.: ИНФРА-М, 2007. — 696 с.

27.  Хайман Д. Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992. — Т. 1. — 384 с.; Т. 2. — 384 с.

28.  Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: Підручник. — К.: Знання, 1998. — 674 с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

Таблиця 1.1.

Виробнича сітка

Затрати	Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год
люд.-год	100	200	300	400
100	20	З0	35	38
200	З0	85	150	210
300	55	150	210	270
400	65	180	250	315

ДОДАТОК 2

Таблиця 3.1

Рівняння функцій довгострокових витрат

Вид віддачі від масштабу	Тип рівняння	Формалізовані залежності для розрахунку параметрів
LRTC	LRATC	LRMC
Постійна	Лінійне	bQ	b	b
Зростаюча	Квадратичне І виду	bQ – cQ2	b – cQ	b – 2cQ
Спадна	Квадратичне ІІ виду	bQ + cQ2	b + cQ	b + 2cQ
Зростаюча, потім спадна	Кубічне	bQ – cQ2 + dQ3	b – cQ + dQ2	b – 2cQ + 3dQ2
Постійна Зростаюча Спадна	Степеневе b = 1 b < 1 b > 1	aQb	аQb – 1	аbQb – 1

Примітка: b, c, d — коефіцієнти рівнянь, їх значення в рівняннях функцій виробництва, короткострокових і довгострокових витрат — різні.