Зміст (стр. 3 )

Доповідь про фіскальну стратегію подається на розгляд парламенту разом з бюджетом. Ключова мета цього документа – надати оцінку відповідності політичних засад, що містяться у бюджеті, короткостроковим фіскальним намірам уряду й довгостроковим фіскальним цілям і завданням, проголошеним у резолюції про бюджетну політику. Якщо існує певна невідповідність, то це має бути обґрунтовано. Також у доповіді про фіскальну стратегію надаються альтернативні сценарії розвитку економічної і фіскальної ситуації в країні, які описують перебіг подій у податково-бюджетній сфері за умови відхилення від первинних намірів і цілей уряду.

Варто також звернути увагу на Передвиборчі економічні і фіскальні проектування, які в Новій Зеландії згідно із Законом про фіскальну відповідальність мають публікуватися перед виборами. Цей документ містить прогнозні показники всіх економічних і фіскальних параметрів на трирічний період (з розбивкою за роками). Завдання звіту полягає у висвітленні загального стану державних фінансів у передвиборчий термін з метою інформування електорату. Оприлюднення такої інформації слугує своєрідним засобом стримування прискорених витрат державних коштів напередодні виборів.

Таким чином, у перспективі розширення застосування в Україні програмно-цільових методів бюджетного планування, зокрема запровадження середньострокового планування, передбачає проведення чіткої і стабільної багаторічної фіскальної політики, базові положення (принципи) якої мають бути затверджені на законодавчому рівні. Такий підхід певною мірою змістить акценти під час підготовки Бюджетної декларації, надасть можливість зосередитися на обґрунтуванні цільових значень параметрів бюджету й бюджетних оцінках на середньостроковий період, забезпечить довгостроковість і послідовність дій виконавчої влади у податково-бюджетній сфері, що безсумнівно сприятиме підвищенню ефективності фіскального регулювання соціального розвитку українського суспільства.

У Декларації цілей та завдань бюджету на 2009 рік, схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 р. № 000, зазначається, що цей документ спрямований на формування сприятливого макроекономічного середовища, проведення послідовної та ефективної податково-бюджетної політики, дотримання жорсткої фінансової дисципліни, формування бюджету на 2009 рік на принципах середньострокового бюджетного планування з чіткими фіскальними та видатковими орієнтирами [275]. Разом з тим у Декларації чітко ці принципи не визначені, як не визначені й часові горизонти (короткостроковий період, чи середньостроковий) виконання сформульованих у документі завдань.

Одним з напрямів підвищення ефективності використання бюджетних коштів є перехід до нових форм фінансового забезпечення надання державних послуг, серед яких в країнах СНД найбільш активно обговорюється і дискутується питання щодо створення механізмів, за яких бюджетні послуги могли би надаватися організаціями різних організаційно-правових форм, що передбачає можливість перетворення державних (муніципальних) установ, здатних функціонувати у ринковому середовищі, у організації іншої організаційно-правової форми [28]. Суть такого перетворення полягає у звільненні держави від обов’язку фінансового забезпечення таких організацій на основі кошторису доходів і витрат і відповідальності по їх зобов’язанням. Питання про перелік подібних установ залишається відкритим. Як свідчить практика, Україна йде у цьому напрямі шляхом передачі функцій держави від державних установ комерційним структурам, які будуть боротися за бюджетні кошти на конкурсах з різними правилами і непрозорими підсумками, підтвердженням чому є ситуація, яка створилася в нашій державі у сфері державних закупівель. З іншого боку, перетворення частини державного апарату у корпорацію з надання населенню послуг за рахунок акумульованих від суспільства бюджетних коштів значно ускладнить контроль за використанням фінансів, звузить сферу бюджетних відносин, що підлягає контролю, і створить нові проблеми для здійснення державного фінансового контролю в цілому.

Отже, як напрям раціоналізації державних видатків використання нових форм фінансового забезпечення надання суспільних благ є перспективним, але його реалізація, особливо в країнах за перехідною економікою, де громадянська держава ще не є реальністю, а тільки метою, вимагає обережного, виваженого, комплексного підходу по мірі, якщо не подолання, то хоча б зниження рівня корумпованості українського суспільства.

Яким би досконалим не був механізм розподілу державних коштів, без належного фінансового контролю у сфері бюджетних видатків досягти високого рівня ефективності їх використання неможливо. Про необхідність побудови ефективного державного фінансового контролю мова йде давно. Але до цих пір не розроблена єдина політика в області державного фінансового контролю, не врегульована його нормативно-правова база, відсутня координація діяльності у цій сфері. Наслідком цього є значні обсяги незаконного та неефективного витрачання державних коштів.

Так, проведені у 2006 р. державною контрольно-ревізійною службою контрольні заходи засвідчили те, що і надалі має місце негативна практика незаконного та нецільового використання державних ресурсів. Такі порушення фінансово-господарської дисципліни виявлено у більше ніж половині з перевірених об’єктів контролю. Найбільш поширеними порушеннями фінансово-бюджетної дисципліни в державі залишаються:

─  порушення вимог Бюджетного кодексу в частині нецільового використання бюджетних коштів, взяття до сплати зобов’язань понад затверджені асигнування, відволікання бюджетних коштів у довготривалу дебіторську заборгованість тощо;

─  зайве витрачання бюджетних коштів внаслідок оплати завищених обсягів та вартості робіт і наданих послуг;

─  незаконна передача державного та комунального майна суб’єктам недержавної форми власності;

─  незастосування обов’язкових процедур державних закупівель;

─  заниження вартості активів внаслідок не проведення індексацій, а також в результаті неоприбуткування придбаного майна та лишків товарно-матеріальних цінностей.

Основними причинами таких порушень є низька якість внутрішнього контролю та безвідповідальне ставлення з боку багатьох розпорядників бюджетних коштів.

У ході реалізації заходів щодо виконання законів про Державний бюджет встановлено фінансових порушень у використанні бюджетних коштів, що призвели до втрат, загалом на суму 549,1 млн грн., з якої 323,3 млн грн. (60,5 %) – ресурси державного бюджету.

Поширеним залишається використання державних коштів, передбачених на придбання товарів, робіт і послуг, без встановлених конкурентних процедур. При цьому загальна сума встановлених порушень вимог тендерного законодавства щодо оплати за державні кошти вартості товарів, робіт і послуг без проведення процедур закупівлі складає близько 1,1 млрд грн.

Особливу увагу у 2006 р. органами державної контрольно-ревізійної служби було приділено контролю за ефективним використанням бюджетних ресурсів. За 2006 р. підрозділами цієї служби проведено 98 аудитів. При проведенні аудиту ефективності зусилля ревізорів були спрямовані як на виявлення причин невиконання запланованих показників, так і на пошук додаткових резервів, альтернативних джерел фінансування програм. Майже всі дослідження засвідчили наявність загальних негативних тенденцій у виконанні програм, що заважають досягненню запланованих цілей та отриманню громадянами якісних соціальних послуг у повному обсязі.

Структура виявлених порушень у використанні бюджетних коштів (табл. 5.4) свідчить, що впродовж останніх років питома вага виявлених фактів незаконного та неефективного використання коштів Державного бюджету України, за незначним винятком – 2005 рік, залишається сталою – превалювання бюджетних правопорушень, які кваліфікуються як незаконне, у тому числі нецільове використання бюджетних коштів.

Таблиця 5.4

Динаміка структури виявлених порушень у використанні

бюджетних коштів, %

Порушення у використанні бюджетних коштів	Роки
1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Незаконне використання, у т. ч. нецільове	66	90	74	57	61	67	42	64
Неефективне використання	34	10	26	43	39	33	58	36

Примітка. Складено за даними звіту Рахункової палати України за 2006 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www. ac-rada. /achamber/control/uk/publish/article/main? art_id=880817&cat_id=32826

Аналіз результатів контрольно-аналітичних заходів свідчить, що більшість бюджетних правопорушень продовжують мати системний характер, вони повторюються із року в рік. Найбільш характерними за кількістю виявлених випадків та обсягів порушень є бюджетні правопорушення, які можна класифікувати у наступні узагальнені види:

─  відволікання коштів держбюджету у дебіторську заборгованість;

─  втрати державного бюджету України внаслідок прийняття незаконних управлінських рішень;

─  планування та використання коштів бюджету без відповідних обґрунтувань (розрахунків, наявності державних цільових програм та відповідних бюджетних програм);

─  використання коштів державного бюджету України з порушенням бюджетного законодавства;

─  порушення, пов’язані з неналежним веденням бухгалтерського обліку;

─  незаконне здійснення платежів за відсутності паспорта бюджетної програми;

─  наявність завищених асигнувань та зайво одержаних бюджетних коштів у зв’язку з необґрунтованим складанням кошторисних призначень;

─  використання коштів державного бюджету України з порушенням Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”;

─  використання коштів, передбачених держбюджетом на капітальні вкладення, з порушенням чинного законодавства;

─  бюджетні правопорушення, пов’язані з розміщенням та виконанням державного замовлення тощо.

Щодо неефективного використання коштів державного бюджету слід виділити наступні:

─  неефективне використання коштів внаслідок необґрунтованих управлінських рішень;

─  неефективне використання коштів шляхом тривалого їх утримання без використання;

─  неефективне використання коштів через відсутність обґрунтованого прогнозування і планування;

─  неефективне використання коштів Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття;

─  неефективне використання бюджетних коштів на сплату відсотків і штрафних санкцій за залученими кредитами та заподіяння втрат державного бюджету від сплати різного виду зборів та платежів;

─  неефективне використання коштів резервного фонду;

─  неефективне використання коштів внаслідок придбання матеріалів та обладнання, які тривалий час не використовувались;

─  збитки, завдані державі від неефективного управління матеріальними цінностями держрезерву;

─  витрати державного бюджету, пов’язані з працевлаштуванням випускників вищих навчальних закладів, що отримали освіту за державні кошти, у недержавний сектор економіки або внаслідок відрахування з неповажних причин;

─  неефективне використання коштів на проведення науково-дослідних робіт тощо.

Дослідження соціально-політичних та економічних аспектів державного регулювання соціального розвитку і державного контролю за бюджетними коштами в Україні на сучасному етапі її розвитку дозволяють сформулювати деякі пропозиції у напрямі удосконалення контролю за фінансами, що акумулюються у державній казні.

Для підвищення ефективності використання держаних видатків першочерговим завданням є удосконалення інституційної організації державного фінансового контролю у сфері бюджетного процесу. Зокрема, у червні 2007 року постановою Кабінету Міністрів України затверджено Положення про Головне контрольно-ревізійне управління [244]. У відповідності до Закону “Про Кабінет Міністрів України”, яким визначено, що Кабінету Міністрів України у сфері удосконалення державного управління і державної служби створює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади згідно з законом в межах коштів, передбачених у державному бюджеті Україні на утримання органів виконавчої влади, а також затверджує положення про зазначені органи. У той же час продовжує діяти Указ Президента України “Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України” від 28 листопада 2000 р. № 1265/2000. Це притому, що у самому Законі “Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні, а саме у статті 7, з моменту його прийняття було чітко визначено, що Положення про Державну контрольно-ревізійну службу затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, обидва нормативно-правові, якими затверджені Положення про ГоловКРУ, порушують встановлений законом порядок призначення керівництва цього державного виконавчого органу. Це тільки один приклад недосконалості інституційної організації фінансового контролю у бюджетній сфері, який можна доповнити. Але він переконливо свідчить про те, що в Україні функціонує не єдина система державного фінансового контролю, а конгломерат розрізнених, слабо пов’язаних між собою ланок.

Отже, створення чітко окресленої його системи, яка б відображала багаторівневий характер бюджетних відносин та єдність державних фінансів, є об’єктивною необхідністю формування і розвитку цілісної бюджетної політики держави. Визначення місця і ролі вищих органів фінансового контролю в єдиній його системі, загальних принципів і механізмів їх організації і функціонування повинно забезпечити уніфікацію і узгодженість контролю за бюджетними коштами, співставність показників соціально-економічної ефективності державних фінансових ресурсів у цілому.

1.  Вырезано.

2.  Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

3.  В структурі чинників національного соціального розвитку з’явились і набувають дедалі більшого значення зовнішні за характером і глобальні за природою умови та процеси – прогресуюча відкритість національних економік, активізація міграції робочої сили, транснаціоналізація виробництва, інтеграційна регіоналізація розвитку, формування інститутів наднаціонального регулювання, які обмежують потенціал держав у розв’язанні соціальних проблем, переводять задачі та проблеми місцевого, національного масштабу на рівень міжнародного, навіть глобального розв’язання, що повинно враховуватися в процесі розробки соціальної політики та системи фіскальних форм і методів її реалізації.

Основні результати розділу опубліковано в наукових працях автора [334; 335; 337; 339; 343; 345–347].

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої науково-прикладної проблеми – обґрунтування теоретико-методологічних засад фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави в умовах трансформації суспільних відносин. Це дозволило сформулювати висновки концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру.

1.  Як показав аналіз наукових праць з досліджуваної тематики, у вітчизняній науці відсутні комплексні наукові розробки, пов’язані з дослідженням сутності, а також форм і методів реалізації соціальної функції держави, внаслідок чого залишається нерозв’язаною низка завдань, пов’язаних із оптимізацією процесу розбудови України як соціальної держави. Зазначене зумовлює необхідність теоретичного узагальнення та певного переосмислення накопичених наукою поглядів щодо соціального призначення держави та засобів його реалізації, в системі яких чільне місце посідають фіскальні інструменти державного регулювання соціальних процесів у суспільстві.

2.  Результатом вивчення базових категорій соціального порядку, здійсненого на основі методології складних систем, є визначення змісту соціальної функції держави як її обов’язку щодо формування соціальної безпеки людини, а також забезпечення цілісності та стабільного розвитку суспільства, Запропонований концептуальний підхід, на відміну від існуючих, дозволив обґрунтувати провідну роль і системоутворююче призначення соціальної функції держави в ієрархії державних функцій та розкрити зміст соціальної політики як процесу реалізації соціальної функції держави в конкретних соціально-економічних умовах розвитку країни;

3.  Встановлено, що в умовах трансформації суспільних відносин пріоритетним напрямом соціальної політики є забезпечення соціальної безпеки як стану правової, інституційної і фінансової захищеності життєво важливих інтересів особи і суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз, оскільки у трансформаційних суспільствах на етапі переходу до ринкових відносин з’являються додаткові чинники соціального ризику (низький рівень життя людей, бідність, надмірна диференціація доходів населення, недосконалість системи соціального захисту, тощо), що в сукупності з існуючими створюють перешкоди для соціальної безпеки і розвитку суспільства в цілому, окремих соціальних груп та осіб.

Серед інструментів державного регулювання соціального розвитку суспільства визначальне місце посідають фіскальні методи державного регулювання, можливість яких активно впливати на суспільний розвиток закладена в самій суті категорії “державні фінанси” як особливої, специфічної форми економічних відносин, пов’язаної з процесом розподілу (перерозподілу) частини вартості суспільного продукту, утворенням і використанням на цій основі централізованих грошових фондів суспільного призначення.

4.  У загальнотеоретичному і практичному плані фіскальне забезпечення реалізації соціальної функції держави визначено як процес, що охоплює фінансове забезпечення соціальної діяльності держави, а також нагромадження і розширення соціально-регулятивного потенціалу державних фінансів. Встановлено, що за своїм змістом фіскальне забезпечення реалізації соціальної функції держави являє собою ієрархічну систему, складовими якої є доходи і видатки державного бюджету; трансферти, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам; видатки місцевих бюджетів у частині делегованих повноважень, державні позабюджетні цільові фонди.

5.  У реалізації соціальної функції держави призначення доходів і видатків державного бюджету полягає у формуванні і структуруванні державних фінансових ресурсів з метою забезпечення базових параметрів життєдіяльності особи і суспільства. В структурі доходів одним із основних інструментів вирішення багатьох соціальних проблем є оподаткування, яке виступає як важливий соціальний інститут. Його ефективне функціонування сприяє виробленню достатньої кількості суспільних благ і загалом забезпеченню соціально-економічних адаптаційних засад життєдіяльності соціального організму. Соціальне призначення міжбюджетних трансфертів та видатків місцевих бюджетів у частині делегованих повноважень полягає у забезпеченні цілісності національного соціуму, соціальної злагоди і стабільності у суспільстві шляхом розподілу суспільних фінансових потоків та суспільних благ за регіонами країни для збалансованого соціально-економічного та культурного розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому. Державні позабюджетні цільові фонди покликані забезпечити функціонування системи соціального захисту осіб, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства, що дає кожному члену суспільства можливість вільно розвиватися і реалізовувати свої здібності, а також сприяє підтриманню у суспільстві соціальної злагоди та стабільності;

6.  Необхідною умовою реалізації ефективної соціальної політики є оцінка стану соціальної системи та її соціальних суб’єктів, який визначається сукупністю значень, характерних для даної системи величин, тобто параметрами стану. Оскільки існування соціуму характеризується різноманітністю та різноплановістю, то для повної оцінки стану соціальної системи сукупна система параметрів, які у своїй єдності спроможні відобразити стан соціуму та напрями його розвитку. Таким критеріям відповідає запропонована в дисертаційній роботі система індикаторів та показників стану і розвитку соціальних процесів – об’єктів соціальної політики, що можуть використовуватися в процесі моніторингу її реалізації. Якщо індикатори в основному фіксують увагу на економічних витратах і ресурсах, необхідних для досягнення певної соціальної мети, то показники дають уявлення про динаміку соціально-економічних умов життєдіяльності людини та характеризують соціальну ефективність цих змін.

7.  Проведений в дисертаційній роботі аналіз показників та індикаторів, які характеризують стан соціальної сфери українського суспільства на сучасному етапі його розвитку, свідчить про те, що швидкі темпи економічного зростання в Україні не знаходять належного втілення у поліпшення якості життя та розвитку людського потенціалу нації. Посилення диференціації доходів, регіональної диференціації, розбалансованість ринку праці, системна криза охорони здоров’я та освіти призводять до зростання соціальної напруженості в суспільстві. Спостерігається відсутність не лише системності та послідовності дій щодо реформування соціальної сфери, але й стратегічного осмислення ролі та функцій соціальної політики в українському суспільстві. Накопичені в Україні соціальні проблеми за своєю гостротою та вагомістю наслідків набувають характеру загроз національній безпеці в соціальній сфері. Необхідність розв’язання зазначених проблем і загалом логіка розвитку процесів суспільного реформування в Україні потребує докорінної зміни підходів держави до проблем соціального розвитку країни. Вихідною умовою вирішення цього завдання є підвищення ефективності фіскальної системи як інструменту реалізації соціальної функції держави.

8.  Соціальна стабільність і соціальний мир як умова існування, відтворення і розвитку соціальної системи можливі тільки за умови досягнення соціальної справедливості у суспільстві, суттєвим фактором забезпечення якої є податкова політика держави, оскільки вона може істотно впливати на базові умови реалізації цього важливого принципу сталого розвитку соціуму. Водночас, проведені в дисертації дослідження свідчать про те, що на сьогодні в Україні система оподаткування, попри усі намагання, не тільки не сприяє реалізації принципу соціальної справедливості, а скоріше навпаки, стає антисоціальною, пригнічуючи виробництво та посилюючи соціальну нерівність у суспільстві, що обумовлює необхідність подальших теоретичних досліджень та удосконалення практики оподаткування у контексті забезпечення необхідних умов для досягнення у суспільстві канонів соціальної справедливості.

Надзвичайно важливим моментом у контексті питань, пов’язаних з проблемами досягнення соціальної справедливості у суспільстві, є вплив податків на “тіньовий” сектор економіки. Податковий тягар в Україні розподілений дуже нерівномірно, що, з одного боку, не може негативно не позначатися на рішенні окремих підприємств і громадян приймати участь у фінансуванні державних витрат, а, з іншого боку, стимулює подальше поширення сфери дії різних способів ухилення від податків. Тому “детінізація” економіки має важливе соціальне значення – встановлення більш рівномірного податкового тиску на різні соціальні верстви населення. З метою детінізації національної економіки та реалізації принципу соціальної справедливості в оподаткуванні обґрунтовано необхідність підвищення ставки податку на прибуток суб’єктів господарювання, що здійснюють посередницьку діяльність.

9.  В ході аналізу впливу податків на соціальний розвиток суспільства встановлена важлива роль непрямих податків у забезпеченні стабільності соціального-економічного розвитку суспільства. Непрямі податки здійснюють прямий вплив на темпи соціально-економічного зростання через механізм сплати ПДВ, специфічних акцизів та мита, які є надбавкою до ціни товару, опосередковано впливаючи таким чином на рівень добробуту населення країни в цілому. Диференціюючи податкові ставки, держава може здійснювати більш-менш рівномірний розподіл податкового навантаження на різні соціальні верстви населення, створювати умови для забезпечення державних соціальних гарантій, тим самим реалізуючи принцип соціальної справедливості в системі суспільного устрою.

Виявлено, що в системі непрямих податків найбільш вагомим у забезпеченні реалізації соціальної функції держави з погляду виконання фіскальних і регулюючих функцій виступає податок на додану вартість (ПДВ). У зв’язку з тим, що базою ПДВ є кінцеві споживчі витрати, цей податок впливає на поведінку всіх домогосподарств, а також суб’єктів господарювання, змінюючи їх поведінку порівняно з умовами без оподаткування. Стягнення ПДВ негативно впливає на споживання. До недоліків ПДВ належить і те, що його стягнення порушує принцип горизонтальної справедливості оподаткування. В Україні висока та фактично єдина ставка ПДВ забезпечує досить значну ефективність фіскальної функції цього виду податку, проте водночас фактично не забезпечує реалізацію його соціально-економічної (передусім соціальної та регулюючої) функції. Система пільг з ПДВ в Україні характеризується меншою соціальною спрямованістю, ніж в країнах ЄС. Практика застосування пільг по ПДВ в нашій країні не відповідає ні природі ПДВ як податку на споживання, ні завданням щодо забезпечення соціально-економічної захищеності населення України в умовах суспільної трансформації та підвищення рівня соціальних ризиків, що її супроводжують.

10.  Доведено, що вагомим фінансовим регулятором соціально-економічних процесів виступають прямі податки, які є не тільки суттєвим джерелом доходів бюджету, але й важливим інструментом державного регулювання доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання та інших важливих чинників цілісності, стабільності та розвитку суспільства. Для системи оподаткування в Україні характерною є тенденція до зниження еластичності як прямих податків, так і всієї податкової системи. Подібні явища свідчать про те, що в умовах перехідної економіки прямі податки не в змозі виконувати роль вбудованих бюджетних стабілізаторів у зв’язку з нестабільністю політичної і економічної ситуації.

11.  На основі аналізу соціодинаміки українського суспільства встановлено, що однією з проблем сьогодення, яка загрожує цілісності українського суспільства, є загострення асиметрії у соціально-економічному розвитку регіонів. Загальний стан розвитку регіонів багато в чому залежать від того, які бюджетні ресурси отримують у своє розпорядження місцеві органи влади та через які фінансові важелі це здійснюється. Основним джерелом таких коштів мають стати місцеві податки і збори. Дослідження показують, що місцеві податки у теперішньому стані не здатні виконувати свої функції, пов’язані з регулюванням соціального розвитку територіальних громад в Україні.

12.  Серйозну загрозу подальшому існуванню українського соціуму, як і людства взагалі, є погіршення стану екологічної сфери, яке набуло катастрофічних масштабів. В системі економічних інструментів державного регулювання екологічної сфери найважливішими є фінансові, з комплексу яких особливо виділяються податкові. Проведені дослідження показують, що діючі податкові важелі та стимули у сфері природокористування є неефективними і не сприяють збалансованому використанню природноресурсного потенціалу, його охорону та відтворення. Реалізація соціальних пріоритетів екологічної політики України потребує цілої низки організаційно-економічних заходів, у тому числі і передусім, підвищення ролі екологічної компоненти податкової системи держави.

13.  Проведене дослідження показало, що для функціонування суспільства як певного типу системи життєво необхідним є стабільність та підтримання на безпечному рівні необхідних для існування соціуму певних суттєвих параметрів, що знаходять свій вираз у системі соціальних стандартів рівня і якості життя населення. В системі державного регулювання таких параметрів визначальна роль належить бюджетній системі, призначення якої полягає у формуванні і структуруванні державних фінансових ресурсів з метою забезпечення базових параметрів життєдіяльності особи і суспільства. На основі аналізу використання бюджетних інструментів соціальної політики держави в Україні зроблено висновок про низький рівень їх ефективності у реалізації державної політики доходів, а також у фінансуванні видатків на соціальну підтримку населення. Встановлено, що причинами цього є, крім відсутності у необхідних обсягах фінансових ресурсів, недоліки в системі соціальних виплат, недосконалість методики розробки цільових програм соціальної підтримки населення; методологічні недоліки проектних розробок державного бюджету, зокрема, відсутність в них параметрів, які дають уявлення про рівень життя різних верств населення та регіонів країни. Дослідження структури видатків зведеного бюджету України і порівняння її зі структурою державних видатків європейських країн дало змогу встановити, що за основними параметрами вона не відповідає напрямам вирішення проблеми відтворення людського капіталу та нарощування соціально-економічного потенціалу суспільства.

14.  На етапі суспільної трансформації пріоритетним напрямом соціальної політики є формування соціальної безпеки людини і суспільства. Водночас її важливою складовою є також створення умов для розвитку соціуму та його соціальних суб’єктів. Визначальним у вирішенні цього завдання є розвиток гуманітарної сфери як основи соціально-економічного, духовного, культурного та інтелектуального розвитку суспільства. З огляду на традиції, потреби суспільства, структуру влади в тій чи іншій державі до гуманітарної сфери можуть входити освіта, наука, культура, виховання, охорона здоров’я, засоби масової інформації, фізична культура і спорт, туризм, проблеми сім’ї та молоді тощо. Предметними галузями для наукового дослідження у дисертації визначено освіта, охорона здоров’я, наука, духовний та фізичний розвиток. Обгрунтовано основні напрями забезпечення ефективності використання державних фінансових ресурсів у цих галузях гуманітарної сфери українського суспільства

15.  Важливою складовою бюджетного регулювання соціального розвитку суспільства є система міжбюджетних відносин, за допомогою якої держава забезпечує гарантований рівень надання суспільних благ на всій території країни шляхом збалансування місцевих бюджетів унаслідок бюджетного вирівнювання, сприяє соціально-економічному розвитку територій та зростанню добробуту населення. Дані свідчать про зростання залежності місцевих бюджетів від міждержавних трансфертів, а також про зростання кількості фінансово нестійких регіонів. Це не сприяє забезпеченню територіальної справедливості регіонального розвитку та стає загрозою для соціальної стабільності у суспільстві.