Музична культура XVII – XVIII століття

Тема: Музична культура XVII – XVIII століття.

Мета: дати знання про роль українського народного мистецтва в роз­витку національної культури, про види та жанри українського мистецтва; розвивати вміння порівнювати українську художню культуру минулого і сучасності, уміння обґрунтовувати оцінні судження щодо зразків українського мистецтва; виховувати інтерес до музичної культурної спадщини.

Оснащення: Зоровий ряд: ілюстрації із зображенням українських музичних інструментів, репродукції творів образотворчого мистецтва, що зображують кобзарів і лірників.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку:

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Як свідомі громадяни ми маємо знати історію своєї батьківщи­ни, свого краю, свого народу. Життя українського народу відбивається не тіль­ки у літописах, археологічних знахідках, але й у пісенній культурі. Ось про та­кі пісні — думи та історичні пісенні твори, йтиметься сьогодні на уроці.

IV. Викладення нового навчального матеріалу

1.  Cлово учителя

У XV—XVI ст. історичні думи та пісні стають одним із найяскравіших явищ країнської народної музики, своєрідним символом національної історії та ультури. Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних і величальних пісень, у яких зазвичай прославляли князів, воєнні походи та інші історичні події. Уже в XI ст. князям Мстиславу, Ярославу та ін­шим співали «славословія». У літописах міститься багато свідчень щодо вико­нання різних історичних оповідей про походи «на греки й хозари», про «свари : бійки князів» та ін.

Українські думи та історичні пісні — одна з найважливіших складових української народної творчості. Загальновідомі висловлювання про українські луми і пісні М. Гоголя й Т. Шевченка, із яких другий у захопленні навіть ладен був від віддати перевагу нашим старовинним думам, порівнюючи їх із гомерівськи­ми поемами.

Кобзарство – самобутнє явище світової культури, предмет нашої гордості.

Дума – це віршований твір, що виконується (зазвичай соло) речитативом, що інколи переходить у більш співучий малюнок, лід акомпонимент кобзи або бандури.

2.  Церковний спів. Партесний концерт

Незважаючи на косність і консерватизм церковної обрядності, у церковну музику все-таки проникали традиції народного хорового співу. Документи XVI ст. свідчать про те, що звичаї багатоголосного церковного співу а cappella, якнй пізніше назвали партесним, тобто співу по окремих партіях, у цей час був уже узаконений.

Уведення партесного співу диктувалося, здебільшого, як уже зазначалося, нобхідністю гострої боротьби проти покатоличення й денаціоналізації укра­їнського населення. У зв'язку з цим виникла потреба протиставити пишному католицькому богослужінню, під час якого грав орган, щось самобутнє і рівно­цінне за емоційним впливом. У цих умовах велике значення мало те, що тексти партесних творів співали слов'яно-руською мовою.

Партесний спів відійшов далеко від естетичних норм старого «знаменного» розспіву і, порівняно з ним, мав світський характер.

Партесні концерти були проявом музичного барокко в Україні, тому відзначалися грандіозністю композицій, пишністю викладу, багатством хорових тембрів, яскравістю звучання.

3.  Хоровий концерт та його творці

Максим Березовський (1745—1777) — засновник жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці, композитор і співак. Він також створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки й чембало (різновид кла­весина) у трьох частинах, що стали першими зразками музично-театрального. камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора містить концерти, літургії та інші твори.

Творчість М. Березовського, у якій орга­нічно поєдналися традиції західноєвропейської (італійської) музики з елемен­тами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва

Артемій Ведель (1767—1808) — композитор, хоровий диригент, співак (те­нор), скрипаль, педагог — увійшов в історію музичної культури як митець, який писав винятково сакральну хорову музику, розвиваючи багатовікові тра­диції української хорової культури й народної творчості. Багато творів компо­зитора не дійшли до нашого часу; нам відомі близько ЗО хорових концертів, серед яких—«Доколе, Господи...», частини з «Літургії», «Всенощна», «По­каянне тріо». Діапазон концертів А. Веделя — від скорботних до урочисто-величальних. Його музика відзначається експресивністю мелодики.

Дмитро Бортнянський (1751—1825) — класик хорової музики XVIII ст., у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення світової ком­позиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями.

В історію світової культури Д. Бортнянський увійшов як реформатор цер­ковного співу. Він створив понад 100 хорових творів: святково-урочистих, лі­ричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них — дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосні й восьмиголосні), у тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно-інструментальні твори. Із них тільки придворною капелою було виконано тридцять п'ять концертів, вісім ду­ховних тріо з хором, двадцять один духовний спів. Придворний мелодист і ква­ліфікований професіонал Д. Бортнянський поєднував щирість і задушевність із тонким смаком та винахідливістю; його музику з однаковим задоволенням виконували й слухали і в палацах, і в простих оселях.

Григорій Сковорода (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог, здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Пере­слідуваний світською та духовною владою, з 1770-х рр. був мандрівним філо­софом. У його філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика пере­плітається з ідеями платонізму та стоїцизму, стверджується зміст людського існування — подвиг самопізнання. Г. Сковорода був обдарованим музикантом, грав на багатьох інструментах. Із музичної спадщини митця збереглися канти «Пастирі милі» та «Ангели, знижайтеся», збірка «Сад божественних пісень». Його мелодії дійшли до нашого часу в різноманітних усних версіях бандуристів і лірників як «сковородинські пісні». Чимало творів філософа-просвітителя, яким притаманні прості мелодичні звороти, поступово стали народними, тобто фольклоризувалися (наприклад: «Ой ти, птичко жовтобоко», «Стоїть явір над водою», «Про правду і кривду»). Сатиричний кант «Всякому городу нрав і пра­ва» використали у своїй творчості І. Котляревський і М. Лисенко.

V.Актуалізація набутих знань

VI.Підбиття підсумків уроку

VII.Домашнє завдання

·  Використовуючи підготовлену інформацію і наочність, дібрати фотомате­ріали, репродукції для створення альбому «Видатні діячі української музичної культури».