Кирило-Мефодіївське товариство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КІРОВОГРАДСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО «ДИВОСВІТ»

Секція історії України

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Роботу виконала:

Волянська Анна Ігорівна,

учениця 11-А класу

Кіровоградського обласного

загальноосвітнього навчально-виховного

комплексу гуманітарно-естетичного профілю

(гімназія-інтернат-школа мистецтв)

Науковий керівник:

,

вчитель Кіровоградського обласного

загальноосвітнього навчально-виховного

комплексу гуманітарно-естетичного профілю

(гімназія-інтернат-школа мистецтв)

Кіровоград – 2010

2

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Історичні умови виникнення Кирило-Мифодіївського

братства …………………………………………………………………………………....5

РОЗДІЛ ІІ. Засновники, учасники та залучені до товариства……………………………………………………………………………..…. .9

РОЗДІЛ ІІІ. Діяльність та основні ідейні напрямки Кирило-Мефодіївського товариства в його Статуті та інших документах………………….................................13

3.1 Програма ……………………………………………………………………..13

3.2 Статут……………………………………………………. …………………..15

3.3 Діяльність та наукові розвідки найактивніших членів Кирило-Мифодіївського товариства…………………………………………… ……………….15

РОЗДІЛ ІV. Розгром товариства………………………………………………..17

РОЗДІЛ V. Історичне значення діяльності Кирило-Мифодіївсьго

товариства……………………………………………………………………......20

ВИСНОВОК …………………………………………………………………….22

БІБЛІОГРАФІЯ …………………………………………………………………24

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….25

3

ВСТУП

Актуальністю теми є те, довгий період великий масив історичних праць про Кирило-Мефодіївське товариство був практично невідомий, оскільки радянська історіографія в силу ідеологічних причин обминала їх. Сучасні умови створили можливість для всебічного і об’єктивного аналізу всього обсягу літератури про товариство. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства є унікальним і важливим феноме-ном української історії, який потребує уважного й об’єктивного вивчення, що у свою чергу вимагає ознайомлення з досвідом попередніх поколінь дослідників цієї проблеми.

Метою є діяльність Кирило-Мефодіївського товариства і з’ясування, чому воно вважається визначною подією в українській історії, з’ясування основних причин виникнення такої організації в Україні, її діяльність і чому товариство могло інувати лише в таємних умовах. Також цікаво, які ідеологічні й політичні напрямки лягли в основу програми Кирило-Мефодіївського товариства, та як члени товариства бачили шляхи розвитку українського народу та слов'янських держав.

Об’єктом дослідження є саме Кирило-Мифодіївське товариство і його учасники.

Предметом данного дослідження являєтються діяльність Кирило-Мифодіївського товариства, її умови та наслідки.

Хронологічні межі даного дослідження охоплюють період від початку XІХ ст., тобто від часу активізації таємних товариств і братств в Україні, до середини ХІХ ст.

Методами дослідження є аналіз, узагальнення, порівняння й синтез інформації, опрацьованих історичних матеріалів, наукових робіт і документів.

Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, п’ятьох розділів («Історичні умови виникнення Кирило-Мифодіївського братства»,

4

«Засновники, учасники та залучені до товариства», «Діяльність та основні ідейні напрямки Кирило-Мефодіївського товариства в його Статуті та інших документах», «Розгром товариства», «Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства»), висновків, додаткових матеріалів та бібліографії.

5

І. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій Європі ХІХ ст. нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які ці ідеї народжували. У Східній Європі цих «нових людей» називали інтелігенцією. З’явившись спочатку в Росії, а згодом і в усій Східній Європі, слово «інтелігенція» у широкому розумінні означало тих порівняно небагатьох людей, які мали вищу освіту. Але у вужчому й історичному вагомішому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе покращенню культурного, соціального і політичного становища мас, тобто селянства. «Новизна» інтелігенції виявлялась у кількох аспектах. Вона сприймала життя з точки зору певних ідей та ідеологій, а не конкретних суспільних прав, привілеїв і повинностей, як це спостерігалося до її появи в інших суспільних групах. Замість того, щоб розглядати суспільство у вузькій перспективі шляхтича, міщанина чи селянина, представники інтелігенції вважали, що вони дивляться на суспільство в цілому, враховуючи інтереси всіх. Більшу частину ХІХ ст.. українська інтелігенція, як і російська, лишалась незначною групою суспільства, часто розірваною інтелектуальними суперечками, налаштованою проти уряду, ізольованою від мас і зануреною у власні справи. І все ж вплив її, на перший погляд непотрібної і мало розумної діяльності виявився набагато сильнішим, ніж це могла уявити сама інтелігенція.

Представники інтелігенції головним чином об’єднувались в гуртки, на засіданнях яких обговорювали питання філософії, ідеології тощо.

На початку XIX століття й особливо після війни 1812 року активізувалося українське масонство, яке проникло в Україну наприкінці XVIII сторіччя через Польщу, Росію та безпосередньо із західноєвропейських держав. Галичина та Правобережжя перебували під впливом польських масонів, а

6

Лівобережжя та Слобожанщина - російських. Першу масонську Ложу безсмертя утворено в Києві 1784 року. На кінець 18 ст.- початку 19 сторіччя масонські ложі діяли в Харкові, Одесі, Кременчуці, Житомирі, Полтаві, Львові, Самборі, Дубно, Вишневці на Волині. [1]

Масонство («франкмасонство», «вільне мулярство») — система світогляду: найбільш поширене визначенння масонства — це «система моралі викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних мулярів». Масонство – релігійно-етичний рух, який маг на меті "освітній" вплив на владні структури та проникнення в них.

Масонські ложі спочатку були ложами (цехами) будівельників, що займались будівництвом храмів. (Саме слово масон означає «каменяр» або «муляр».) З часом поряд з справжніми будівельниками, так званими «оперативними масонами», в ложах стали з'являтися люди, які безпосередньо не будували церковні будівлі, але мали на меті будівництво духовного символічного Храму, їх стали називати «спекулятивними» (від англ. зресиїаііуе — «теоретичний», «гіпотетичний», «дослідницький»).

Правила, яких дотримується і на яких побудовано масонство, називаються ладмарками та залишаються незмінними з давніх давен. Первинною організацією в масонстві є ложа. Кожен масон має належати до певної ложі. Окремі Ложі об'єднуються у Велику Ложу. Великі Ложі мають свої власні Статути та Конституції.

За правилами регулярного масонства на території однієї країни може діяти тільки одна Велика Ложа. В державах, які мають федеративний чи конфедеративний устрій, або якщо держава іншим чином складається з окремих «держав» (штатів, королівств) можуть існувати Великі Ложі для кожного суб'єкта федерації тощо.

Масоном може стати віруючий повнолітній (зазвичай від 21 року) чоловік. Масон повинен бути людиною самостійною і незалежною не тільки у

7

матеріальному, але й духовному, інтелектуальному значенні, здатний самостійно мислити і приймати самостійні рішення. Кандидат має пройти численні перевірки, і довести щирість свого бажання стати вільним муляром, готовність виконувати обов'язки, які покладаються на масона, прагнення до духовного та інтелектуального розвитку. За масонськими правилами, не може бути прийнятий кандидат, який хоче вступити до братства керуючись мотивами матеріальної вигоди, кар'єри, а також простою цікавістю.[4]

Політичні обставини, як в Польщі, так і в Росії викликали до життя велику кількість таємних товариств. В цей період з'являються дві великі ложі й у Києві («Сполучених Слов'ян») і Полтаві («Любов до Істини»). До полтавської ложі, яку заснував начальник канцелярії князя Рєпніна — Новиков, мав відношення автор знаменитої «Енеїди», письменник Іван Котляревській. Багато українських лож підтримували тісні контакти з російськими братами, брали участь в підготовці повстання декабристів. Доказом тому може служити хоча б той факт, що на Україні масонські ложі були заборонені на декілька років раніше ніж в Польщі і в Росії, а саме в 1819 році.

Новий етап підйому масонського руху на Україні спостерігається приблизно в середині XIX століття. Є інформація, що Великим майстром харківської масонської ложі був письменник і мислитель того часу Петро Гулак-Артемовский. Крім того, вважається, що багато членів відомого «Братства святих Кирила і Мефодія» були масонами. Імовірно до масонів мав відношення і Тарас Шевченко. Взагалі зарахування тих або інших суспільних діячів до масонів нині стало модним. Вважається, зокрема, що масоном був й Іван Франко, а його вірш «Каменярі» це мало чи не гімн масонському руху.

Після розгрому декабристського руху та офіційної заборони масонства на території Російської імперії настав час реакції, пов'язаний з іменем царя

Миколи І. Для України він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. [3]

8

Польське повстання 1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно повстанців (правда, невдовзі більшість конфіскованих маєтків була передана родичам репресованих, чи передана їм у оренду), а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах На Правобережжі закрито значну кількість костьолів.

Університет, заснований за імператорським указом, повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, який готував виключно служителів православної церкви. Процес оволодіння умами молоді ідеями служіння власним нації і народу, який ототожнювався з трудящими і пригніченими масами населення, розвивався, як вже зазначалось вище, у контексті тогочасних європейських тенденцій.

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток "Київська молода", поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів — Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі слов’яни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки". Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. — Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство. [2]

9

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСНОВНИКИ, УЧАСНИКИ

ТА ЗАЛУЧЕНІ ДО ТОВАРИСТВА

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників. [1]

Серед засновників були:

Василь Михайлович Білозерський (22 роки)

(фото… «Додаток 1» стор.25 )

Український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст, вчитель. В 1843—1846 роках здобув вищу освіту в Київському університеті св. Володимира. 1846—1847 — учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві.(…прод. «Додатки» стор.26)

Микола Іванович Гулак (25 років)

(фото… «Додаток 2» стор.26 )

У 1845—1847 роках — чиновник канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора Бібікова, колезький секретар.

У грудні 1845 — січні 1846 року разом із Миколою Костомаровим і Василем Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство.(…прод. «Додатки» стор. 27)

Микола Іванович Костомаров (30 років)

(фото… «Додаток 3» стор.27 )

Історик, ад’юнкт кафедри російської історії Київського університету Св.. Володимира. поет-романтик, мислитель, громадський діяч. Яскрава фігура М.

10

Костомарова приваблювала багатьох молодих киян, зокрема В. Бєлозерського, М. Гулака, П. Куліша й О. Марковича

Пантелеймон Олександрович Куліш (27 років)

(фото… «Додаток 4» стор. 28)

Український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець. У Варшаві Куліша як члена Кирило - Мефодіївського товариства заарештували і повернули до Петербурга, де добре три місяці допитували у ІІІ відділі. Але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не могли.

Опанас Васильович Маркевич (25 років)

Український фольклорист, народознавець, етнограф, громадський діяч. За участь у Кирило – Мефодіївському братстві був засланий до Орла у 1847 році.

Інші учасники:

Георгій Львович Андрузький (19 років)-

студент юридично факультету Київського університету Св.. Володимира. Український громадський діяч, учений, поет.

Тарас Григорович Шевченко (33 роки)(фото… «Додаток 5» стор.29 )-

український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч.

Олександр Олександрович Навроцький (24 роки)(фото… «Додаток 7» стор. 31) — громадсько-політичний і культурний діяч, поет і перекладач. Під

впливом свого двоюрідного брата М. Гулака став кирило – мефодіївцем. Належав до радикального крила братства.

11

Дмитро Павлович Пильчиков (26 років)(фото… «Додаток 6» стор.30)— український громадський і культурний діяч, педагог. У 1846 році познайомився з Тарасом Шевченко і вступив до Кирило – Мефодіївського товариства

Іван Якович Посяда 24 роки— студент філософського факультету Київського університету, український громадський діяч, педагог

Олександр Тулуб– український педагог, громадський діяч. У березні 1847 року був заарештований у справі Кирило – Мефодіївського товариства, але через брак доказів уникнув покарання.

Олексій Михайлович Петров— студент юридичного факультету Київського університету.

Більшість кирило – мефодіївців( зокрема М. Костомаров) були людьми глибоко релігійними, а народницький пафос носив у них характер майже релігійної віри. Але якщо М. Костомаров, М. Гулак і В. Бєлозерський були швидше слов’янофілами, аніж українофілами, то П. Куліш і Т. Шевченко становили патріотично-українське крило.

У братстві існувало дві течії: ліберально-буржуазна(еволюціонна) і народно-демократична (революційна). Згоджуючись у відношенні цих принципів, учасники цих груп роздвоювались на питанні про те, що вважати першочерговим і головним. До першої течії відносились М. Костомаров, В. Білозерський, О. Маркевич, О. Тулуб, Д. Пильчиков, П. Куліш, М. Савич. Вони проголошували єдність і братство слов’ян, важливість розвитку української культури. Революційно-демократичні погляди поділяли Т. Шевченко, М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький.[7]

12

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ІДЕЙНІ НАПРЯМКИ КИРИЛО-МИФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА В ЙОГО СТАТУТІ ТА ІНШИХ ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ

3.1 ПРОГРАМА

Головною метою братство проголошувало боротьбу проти кріпацтва і національне звільнення українського народу. Українську державу члени організації бачили у федеральному союзі незалежних слов'янських держав, кожна з яких би повинна була представляти штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Київ повинен був стати центральним містом цього федерального союзу, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий консультативно-регулюючий орган — собор (чи сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожен штат, крім того, мав би й свої збройні сили. Ідею звільнення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їхнє єднання передбачалося поширювати головним чином просвітницьку для літератури діяльність. Вони прагнули перебудувати суспільство на принципах християнської моралі.

Кирило – Мефодіївське братство ставило своїм основним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів;встановлення демократичних прав і свобод для громадян;зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Програму діяльності товариства було викладено в історико-публіцистичному творі «Книга буття українського народу» , або «Закон Божий». В ньому викладено 109 положень релігійно-навчального і історико-

13

публіцистичного характеру. Здебільшого їх зміст стосується подій всесвітньої ті вітчизняної історії. У творі розповідається про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, про Велику французьку революцію і поділ декабристів, про поділи Польщі сусідніми імперіями. Кирило – мефодіївці були переконані, що саме українському народові випала історична місія бути ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов’янських народів. Крім програми, було розроблено Статус організацій. В ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав, громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, викладалися статутні права та обов’язки членів Кирило – Мефодіївського товариства.

«Книга буття українського народу»:

«І пропала Україна. Але так здається.

Не пропала вона, ба вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були ті пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не совали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного Ісуса Христа, царя, і пана над небом і землею. Так воно і будо прежде, так і тепер зосталося». (27 грудня 1846 р.)

Програмні положення костомаровского "Закону Божого" знайшли практичне здійснення в закликах Кирило - Мефодіїевского братерства "Брати українці"! і " Брати великоросіяни і поляки"!. У цих документах був заклик до народів об'єднатися в Союз слов'янських республік, створити слов'янську федерацію з демократичними інститутами.

У цілому програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний, як в національному, так і в соціальному відношенні, характер з наголосом на використанні просвітницьких, ненасильницьких методів реалізації: Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства,

14

висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і в основному революційною.

Братерство грунтувалося на християнських і слов'янофілських ідеях і ставило завданням лібералізацію політичного і культурного життя на Україні у рамках панслов'янського союзу народів. Суспільство ставило завдання національного і соціального звільнення України : ліквідацію кріпосного права, станових привілеїв, проголошення свободи совісті і т. д. В склад слов'янської федерації, що намічалася, повинні були увійти Росія, Польща, Чехія, Сербія і Болгарія. Вища законодавча влада повинна була належати двопалатному сейму, сумлінна – президенту.[6]

3.2 СТАТУТ

Статут Слов'янського товариства св.. Кирила та Мефодія складається з двох частин. Перша – «Головні ідеї» — містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга – «Головні правила товариства» — присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства.(прод. «Додатки» стор.32 )[1]

3.3ДІЯЛЬНІСТЬ ТА НАУКОВІ РОЗВІДКИ НАЙАКТИВНІШИХ ЧЛЕНІВ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламації(«До братів українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувались про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і

15

видання нових книг. Свою практичну діяльність кирило – мефодіївці зосередили на науково-освітній ниві. Оформившись в ідейному плані, кирило – мефодіївці

мали намір перейти до практичної діяльності, пропагуючи свої переконання серед населення. При цьому М. Гулак, близький до декабристського радикалізму П. Пестеля, не виключав застосування насильницьких методів боротьби, а Т. Шевченко навіть мріяв про народне повстання.

Як я уже сказала, братчики мали свої програмні документи, писали прокламаціїї, й методом їхнього розповсюдження поширювали ідеї товариства у суспільстві, писали наукові праці й виступали з лекціямив навчальних закладах Києва, у яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали коши на відкриття народних шкіл, написання й видання новіх книг (зокрема П. Куліш підготував першу навчальну книгу з історії України длільного віку «Повість про український народ», видану 1846 р.). [4]

16

РОЗДІЛ ІV. РОЗГРОМ ТОВАРИСТВА

До практичної діяльності братчиків справа не дійшла. Студент Петров, підслухавши їхні розмови та ввійшовши до них у довіру, у березні 1847 року написав донос попечителю Київського навчального округу генерал-майору Траскіну. Донос негайно переправили до Петербурга начальнику III відділення Його імператорської величності власної канцелярії графу Орлову. 17 березня Орлов повідомив про зібрання наступникові престолу Олександрові Миколайовичу з проханням дозволити арешти в Києві.

№ 1р., березня 3. Донос студента попечителю Київського учбового округу іну про існування в Києві таємного політичного товариства — «Кирило-Мефодіївського братства»

«Повернувшись від поміщика Ханыкова 1-го листопада, у якого викладав уроки синові, я зупинився на один день у мого родича, професора математики в духовній академії Подгурского і не бажаючи утрудняти його собою, я того ж дня підшукав собі квартиру на старому Києві в будинку протоієрея Андріївської церкви Завадского : окрім мене, в цьому будинку знаходилися ще два мешканці, обоє службовці в канцелярії генерал-губернатора Бибикова; прізвище найближчого мого сусіда було Микола Іванович Гулак.

Займаючись досить пізно увечері, я часто чув у Гулака збори людей і міркування про предмети тих, що стосуються до держави, пройняті абсолютно ідеєю свободи; - оригінальність думок що тут викладаються про різні галузі державного управління, заманювала мене; внаслідок чого я почав обертати більш і більш за увагу на подібні сходбища і розмови; помічаючи такі збори досить часто і бачить, що предмети суперечок завжди були одне і ті ж : я з достоверностию міг укласти, що вони в основі своєму повинні були мати мету визначену.»

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі.

17

Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати.

Після викриття Гулак на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав 3 роки ув’язнення в одиночній камері Шлісельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років в Перм. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя — на Кавказі. Займався

педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів з грузинської та азербайджанської мов. Довів місцеве походження славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі". Помер 1899 року в м. Єлизаветполі (Гянджа, Азербайджан).

За участь в Кирило-Мефодіївському товаристві М. Костомаров був засуджений на один рік ув’язнення в Петропавлівський фортеці та заслання до Саратова. 1859 він повертається з заслання до Санкт-Петербурга відомим вченим і обирається професором тамтешнього університету. З 1862 року М. Костомаров залишає викладання і повністю присвячує себе науковій та організаційно-просвітницькій діяльності. Арешт і суворий присуд не зламали М. Костомарова. У засланні та після повернення з нього він продовжував займатись дослідженнями з історії, зокрема української. Своїми дослідженнями він виступив проти ідей сучасних йому представників державницької школи російських істориків, які абсолютизували принцип державності, перетворюючи державу на єдину істинно діючу історичну силу, вважаючи, що змістом історії є народ, його розвиток, а державність є тільки формою, що живиться діяльністю народу. Костомаров 19 квітня 1885 року.

Олександр Навроцький був ув’язнений на півроку у В'ятській тюрмі.

Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.[9]

18

Представники органів влади, слідчі та чиновники:

Орлов Олексій Федорович, 61 рік, шеф жандармів і начальник Третього відділу, наближений до імператора, граф

Дубельт Леонтій Васильович, 55 років, генерал-лейтенант, керуючий Третім відділом

Бібіков Дмитро Гаврилович, 55 років, київський військовий губернатор, київський подільський і волинський генерал-губернатор, герой Вітчизняної війни

Уваров Сергій Семенович, 51 рік, міністр народної освіти, граф

Траскін Олександр Семенович, 42 роки, куратор Київського учбового округу, генерал-майор

Юзефович Михайло Володимирович, 45 років, помічник куратора Київського учбового округу

Фундуклей Іван Іванович, 43 роки, київський цивільний губернатор

Писарєв Микола Еварестович, 41 рік, правитель канцелярії київського генерал-губернатора, дійсний статський радник

Кокошкін Сергій Олександрович, 51 рік, обер-поліцмейстер, генерал-ад’ютант Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній

ійович, 43 роки, генерал-ад’ютант, князь

Адлерберг Володимир Федорович, 57 років, генерал-ад’ютант, член Військової ради військового міністерства, граф.[6]

19

РОЗДІЛ V. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, що викликала значний резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського кордону, політичні ідеї та культурницька праця його учасників стали етапною віхою у становленні української політичної думки, своєрідним каталізатором процесів, що дозволили нації вийти з духовної кризи пов’язаної з крахом Гетьманщини та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду,

який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію

політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи.

В ідеології Кирило-Методіївського братства років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

20

Широка робота по забезпеченню ідейних засад національного відродження, розпочата учасниками товариства після заслання, відобразила і, в значній мірі вплинула на становлення в українському основних парадигм у формуванні програм діяльності по забезпеченню Україні та українцям умов збереження власної ідентичності. Відомий історик Д. Дорошенко підкреслював, що " . ідейне значіння братства було величезне. Можна сказати, що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження. Тоді як традиція окремого політичного розвитку в Україні існувала тривалий час, сучасний націоналізм — доктрина, за якою люди спільної культури повинні скласти незалежну державу — з’явися на цій території досить пізно. Уважний дослідник побачить, що перші активні прояви націоналізму серед груп освіченої інтелігенції в Україні можна спостерегти вже

на початку дев’ятнадцятого сторіччя і в середині того сторіччя Тарас Шевченко, найбільше ім’я в українській літературі, надав поетичної експресії націоналістичним прагненням. Це вже значно пізніше, були сформовані виразно політичні організації, що прагнули реалізувати в Україні націоналістичну ідеологію".

Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти, протистояння яких призводило в минулому до несконсолідованості української нації та її поразок у вирішенні цих самих соціального та національно-визвольного питань. М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету нації та їх вплив на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух". П. Куліш, намагаючись продовжити місію Т. Шевченка та розвиваючи де-факто ідеї М.

21

Костомарова, гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення. [8]

22

ВИСНОВКИ

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство - таємна політична національно-патріотична організація (грудень 1845 — березень 1847, Київ).

Засновники: В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т. Шевченко, П. Куліш.

Зв'язки з Кирило-Мефодіївським братством підтримували ще близько 100 чоловік.

Братство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав. "Братчики" виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств — через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: «І зруйнували Україну. Але то лише здавалося. бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни. і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: «Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем». Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх «м'яких» і «поетичних» співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більіність висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральний приклад», який вони подаватимуть властям, — це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.

Складена колективно програма товариства "Книга буття українського народу, або Закон Божий" у 109 положеннях за допомогою релігійно-

23

повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов'янських народів з об'єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку.

Права і обов'язки членів Кирило-Мефодіївського браства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу.

У цілому програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний як в національному, так і в соціальному відношенні характер з наголосом на використанні просвітницьких, ненасильницьких методів реалізації. Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і в основному революційною.

Заарештовані царськими властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському братстві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, всі 12 "братчиків" були покарані засланням у різні місця імперії.

24

VIII. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАУРИ

1. Історія України Руси: У 10 т. – К., 1998.

2. Гуржій І. Україна в системі всеросійського ринку 60—90-х років XIX ст. К., 1968.

3. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI—XVIII ст. К., 1966.

4. АнуфріївМ., Піджаренко О. Таємниці слідства. Преса Укріїни, 2002

5. Людмила Пасенко, Мария Сорока, Лариса Паламарчук Новий довідник. Iсторiя України Издатель: Казка,2002

6. Александр Савельев Название: Історія України Издатель Навчальна книга - Богдан,1999

7. Наочний довідник. Історія 7-9 клас О. В. Гісем, , Видавництво: "Веста" 2007

8. Великий довідник школяра. 5-11 клас Михайло Бердута Майстер-клас,2009

9. http://ru. wikipedia. org/wiki/Википедия

25

Додатки

Додаток 1

26

Додаток 2

27

Додаток 3

28

Додаток 4

29

Додаток5

30

Додаток 6

31

Додаток 7

32

СТАТУТ

Головні ідеї:

1. Приймаємо, що духовне і політичне з'єднання слов'ян є істинне їх призначення, до якого вони повинні прагнути.

2. Приймаємо, що при з'єднанні кожне слов'янське плем'я повинне мати свою самостійність, а такими племенами визнаємо: южно-руссов, северно-руссов з белоруссами, поляків, чехів з словінцями, лужичан, иллиро-сербов з хурутанами і болгар.

3. Приймаємо, що кожне плем'я повинне мати правління народне і дотримувати досконалу рівність співгромадян по їх народженню, християнським віросповіданням і стану.

4. Приймаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у усіх слов'ян повинні грунтуватися на святої релігії господа нашого Ісуса Христа.

5. Приймаємо, що при такій рівності вченість і чиста моральність повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Приймаємо, що повинен існувати загальний Слов'янський собор з представників усіх племін.

Головні правила товариства:

1. Установляем суспільство з метою поширення вищевикладених ідей переважно за допомогою виховання юнацтва, літератури і множення числа членів суспільства. Суспільство іменує своїми покровителями святих просвітників слов'янства Кирилла і Мефодія і приймає своїм знаком кільце або ікону з іменами або зображенням цих святих.

2. Кожен член суспільства, поступаючи, вимовляє присягу вживати дарування, праці, стан, громадські свої зв'язки для цілей суспільства, і якщо б який член потерпів гоніння і навіть муки за прийняті суспільством ідеї, то, по цій присязі, він не видає нікого з членів, своїх собратий.

3. У випадку член потрапить в руки ворогів і залишить в нужді сімейство, суспільство допомагає йому.

4. Кожен член суспільства може прийняти нового члена суспільства без необхідності повідомляти його про імена інших членів.

5. В члени приймаються слов'яни усіх племен і усіх звань.

33

6. Досконала рівність повинна панувати між членами.

7. Оскільки нині слов'янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження один проти одного, те суспільство старатиметься про знищення всякої письмової і релігійної ворожнечі між ними і поширювати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах.

8. Суспільство старатиметься заздалегідь про викорінювання рабства і всякого приниження нижчих класів, так само і про повсюдне поширення письменності.

9. Як усе суспільство в сукупності, так і кожен член повинні свої дії міркувати з євангельськими правилами любові, лагідності і терпіння; правило ж : "Мета освячує засіб" суспільство визнає безбожним.

10. Декілька членів суспільства, знаходячись в 1 одному відомому місці, можуть мати свої збори і ухвалювати приватні правила для своїх дій, але щоб вони не суперечили головним ідеям і правилам суспільства.

11. Ніхто з членів не повинен оголошувати про існування і склад суспільства

Слов’янофільство було досить популярним напрямком політичної думки у слов'янських народів першої половини ХІХ сторіччя. Однак, як ідеологічна течія, воно не було однорідним і цілісним. У кожного із слов'янських народів ці ідеї набували специфічного змісту, а цілі та засоби поєднання слов'ян були, в значній мірі, відмінними.

Для кирило – мефодіївців слов’янофільство не було самодостатньою ідеєю. У підготовчих матеріалах до програмних документів товариства досить чітко прослідковується думка про те, що, оскільки всі спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались невдачею, то єдиним виходом для них, який дозволить позбавитись національного і соціального гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов’янськими народами. Так, зокрема, В. Білозерський у пояснювальній записці до Статуту товариства відзначав: «Ця свобода є досяжною для нас і інших підкорених племен тільки при об'єднанні слов'ян в одну державу, засновану на повазі народності кожного».

Основною для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов'янських народів, на думку учасників Кирило – Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті «Головних ідей» статуту зазначалося про те, що «Правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа». Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

34

У другій частині Статуту – «Головних правилах товариства» - розкриваються його головні принципи організації братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього союзу слов'янських народів. Так у цьому пункті зазначалося, що оскільки в «теперішній час слов'янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах». Це, на думку авторів, повинно було сприяти зближенню слов'ян та встановленню між ними справді братерських, дружніх і рівноправних стосунків.

ВІДОЗВИ «БРАТИ УКРАЇНЦІ» та «БРАТИ ВЕЛИКОРОСИ ТА ПОЛЯКИ» , НАПИСАНі М. І.КОСТОМАРОВИМ, ВИЛУЧЕНі У М. І.ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 2 КВІТНЯ 1847 р. 1845 р. кінець — 1846 р.

Брати українці!

Це міркування пропонуємо вам перед очі і даємо на роздум: чи добре так буде, як ці пункти скажуть.

Ми приймаємо, що усі слов'яни повинні між собою з'єднатися. Але так, щоб кожен народ складав особливу Річ Посполиту і управлявся не злито з іншими; так, щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу, свій громадський устрій. Такими народами визнаємо: великоросіян, українців, поляків, чехів, лужичан, хорутан, иллиро-сербов і болгар.

Щоб існував сейм або слов'янські збори, де б сходилися депутати від усіх республік слов'янських і там міркували б і вирішували справи, які відносяться до усього союзу слов'янського.

Щоб в кожній республіці був правитель, обраний на якийсь час, і над цілим союзом був такий же правитель, вибраний на якийсь час.

Щоб в кожній республіці була загальна рівність і свобода і ніякої відмінності станів.

Щоб депутатами і чиновниками робили не за походженням і по майну, а по розуму і вченості народним вибором.

Щоб віра христова була основою законодавства і громадського порядку в цілому союзі і в кожній республіці.

Ось брати українці, жителі України обох сторін Дніпра, ми даємо вам цей роздум; прочитайте з увагою і нехай кожен думає, як досягти цього, і як би краще зробити. Багато голів, багато умів, - говорить прислів'я. Якщо ви про це станете старанно думати, то коли прийде пора вам заговорити про це, господь дарував вам сенс і зрозуміло.

35

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу 493 общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, ілліро-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі Посполитій була посполита рівність і свобода і станів не було овсі 494.

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.

Брати великороси й поляки!

«Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях

36

турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.

Аминь.»

Хоча у вище означених програмних документах братства організація майбутнього союзу слов’янських народів не розглядалась детально, все ж варто відзначити, що особливу роль в ньому відводилась Україні і Києву. Останній розглядався в ряді творів членів товариства саме як столиця планованого слов’янського союзу, місце розташування його головних керівних органів.

Окрім ідей західноєвропейських, російських та польських революціонерів, до своєрідних джерел "Книг буття українського народу" можна віднести також і ряд наукових розвідок членів Кирило-Мефодіївського товариства, присвячених питанням слов’янофільства та історичній долі слов’ян.

Серед них особливе місце належить праці "Юридичний побут поморських слов’ян" одного з лідерів так званого "революційно-демократичного крила" Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулака. Його прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва.

Робота "Юридичний побут поморських слов’ян" була вилучена у М. Гулака під час обшуку і включена до карної справи. Вона присвячена, в основному, проблемам традиційної правосвідомості слов’янських народів взагалі і слов’ян Померанії в V-ХІІ сторіччі. Значна увага в цій роботі приділяється питанням політико-правової організації життя давніх слов’ян. Центральний об’єкт дослідження — поморські слов’яни — був обраний М. Гулаком недаремно. Саме це давнє населення сучасної Східної Німеччини було найбільш повно описане в науковій літературі, особливо німецькомовній, а Дерптський університет на той час був одним з кращих німецьких університетів. І не лише на території Російської імперії. В той же час орієнтація на німецькі наукові джерела не заважає М. Гулаку активно використовувати доступний йому матеріал з наукових розробок чеських вчених, давньоруських літописів і т. п.

Серед документів, що були конфісковані у членів Товариства при арешті, такими, що їх можна розглядати як, до певної міри підготовчі, для написання програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, є проекти конституції підготовлені студентом Київського університету Г. Андрузьким.

Документи, що отримали у дослідників назву "проекти конституцій" представляють собою швидше своєрідні нотатки з деякими пропозиціями щодо найкращого устрою майбутньої держави та способів його досягнення, викладені часто без дотримання логічної послідовності.

37

Г. Андрузький особливого значення надає соціально-психологічним факторам, їх ролі у розгортанні реформ з покращання суспільного життя. Саме тому, серед "корисних" станів він особливу увагу приділяє стану духовному, як такому, що відповідає за духовність народу і душу кожного громадянина. Г. Андрузький особливо наголошує на тому, що до духовного стану необхідно відносити людей високоморальних та порядних, походженням переважно з осіб освічених "простого стану", здатних стати авторитетом та прикладом для інших. Забезпечення духовності суспільства та кожного громадянина, разом з освітою, повинні сприяти уникненню двох лих, що загрожують суспільству на етапі сутнісних соціально-політичних реформ — народної сваволі і анархії внаслідок різкого падіння авторитету влади та надмірних очікувань і не менш глибоких розчарувань тих, хто не був готовий до змін, але приєднався і підтримав їх.

Палким патріотом України був також автор центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров. Він народився 16 травня 1817 року на Воронежчині. Його батько був доволі багатим поміщиком, а мати — кріпачкою. Батько багато уваги приділяв освіті сина. Початкову він отримав у Воронезькій гімназії, року навчався в Харківському університеті, що був на той час одним з головних духовних центрів України. Тут він знайомиться з українськими письменниками-романтиками, сам активно починає вивчати українську мову і, навіть, писати нею художні твори. Однак головною його пристрастю є історія. Отримавши 1844 року ступінь магістра М. Костомаров на запрошення М. Максимовича переїжджає до Києва на викладацьку роботу в київському університеті. Микола Костомаров увійшов в українську історію як талановитий вчений та як один з ідейних натхненників Кирило-Мефодіївського товариства. Наукова традиція схильна вважати його автором основних програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, у першу чергу, "Книги буття українського народу".

Цей документ написаний у наближеній до релігійних трактатів формі з метою, як пояснював пізніше сам М. Костомаров, зробити його більш зрозумілим для простого народу. Визначаючи головні ідеї на яких базувалась концепція "Книг буття.", Д. Дорошенко зазначав, що "Цей твір перейнятий глибоким євангельським демократизмом, панславістичною тенденцією і підкресленням ідеї національности, овіяної українським месіянізмом".

Євангельський демократизм, звернення до глибинних теоретичних основ ранньохристиянської соціально-політичної доктрини є вихідним пунктом теоретичної побудови М. Костомарова. Він підкреслює, що Бог є один і він один є цар неба і землі. Всі соціально-політичні негаразди, які виявляються в суспільному розвитку є, на думку автора "Книги буття." наслідком того, що люди відступають від істинної віри та істинного Бога і піддаються впливові

38

лукавого: "Бо єдин єсть Бог істинний і єдин він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, тo з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода". Крім Бога ж ніхто не може повелівати іншими людьми — ні царі, ні пани, бо зробив Бог всіх людей рівними.

Будуючи власну історіософську концепцію світової історії автор "Книги буття…" розглядає її як процес усвідомлення народами Божої благодаті, квінтесенцією якої є усвідомлення ідеї свободи, братерства та рівності всіх людей, що прийняли Христове вчення. Світова історія — це поле боротьби добра і зла, Бога і диявола, рівності і нерівності, свободи і рабства. Розгортається ж вона через певні етапи, на кожному з яких носієм загально світового начала виступають певні народи.

Головна ідея християнства, на думку М. Костомарова, це свобода і рівність, але вони не можуть бути дійсними самі по собі, без справжньої християнської моралі.

"Наймолодшими" серед народів Європи, що прийняли християнство після падіння Риму, пише М. Костомаров, були слов’яни. Їх вирізняло те, що на відміну від німців та романців вони, завдяки життєвому подвигу солунських братів Кирила і Мефодія змогли сприймати вчення Христа зрозумілою їх слов’янською мовою, а не латиною, яку слабо розуміли романці і зовсім не розуміли німці. Це забезпечувало їм можливість глибше зрозуміти сутність християнства, його етичну основу».

Історія України є, за задумом М. Костомарова, своєрідним апогеєм світової історії: Костомаров поставив собі за ціль змалювати філософію історії людства з християнсько-республіканського погляду, а сповідником цієї ідеї в історії зробити український народ. Українці переймають від інших історичних народів місію виконання великого задуму Божого — організувати життя людського суспільства на принципах істинної рівності та свободи, в основі яких лежать християнські чесноти.

Такий підхід зближував "Книгу буття…" з існуючою тогочасною європейською традицією пошуку історичного призначення тих чи інших націй, вияснення їх історичної місії. Народи поділялись на "історичні", тобто ті, що несли в собі "загальне начало" і неісторичні", призначені, в кращому разі, бути історичним тлом для розгортання місії перших.

Автор "Книг буття." вибудував свою схему розвитку всесвітньої історії — через перші "історичні народи" (євреїв та давніх греків), через романців, німців та слов’ян, до головного суб’єкта історії — українців. Однак ця позиція М. Костомарова була далеко неоднозначно сприйнята учасниками Кирило-Мефодіївського товариства.

Однак месіанська ідея української нації була прийнята кирило-мефодіївцями. Цьому сприяло те, що М. Костомаров вміло вплів її у загальнослов’янський контекст і обґрунтовував не якимось прагненням до

39

панування над іншими, а тим, що українці щиро прагнуть втілити в реальне життя моральні засади християнства.

M. Костомаров підкреслює, що Україна постійно прагла до рівноправного союзу з іншими слов’янськими народами не для панування над іншими, а для створення умов, що дадуть можливість всім вільно і рівно розвиватись, не поступаючись власною національною ідентичністю. "Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський c другим народом слов’янським, а ті два c третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци Божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські"

Україна, на думку М. Костомарова не може відбутись як традиційна Держава — "панство", оскільки не має політичної еліти. Саме тому автор "Книг буття." як політичний ідеал розвитку України і людства в майбутньому пропонує "народоправство", як протилежність традиційній державі. Цей ідеал є духовно близький слов’янству в цілому і, в особливості, Україні. Вона покликана реалізувати його і, борючись за власну свободу, звільнити всі слов’янські народи від тиранії та різних форм пригнічення. У цьому полягає її історична місія.

Аналізуючи "Книгу буття..." один з найвідоміших дослідників діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, М. Возняк писав:" — на гармонійну цілість твору Костомарова злилася його велика релігійність, якою він відзначався через усе життя, щирий демократизм і гаряча любов до українських народніх мас із ворожим становищем до кріпацтва, український національний романтизм з ідеалізацією козацьких засад свободи, рівності та братерства, національна свідомість з ненавистю до історичних гнобителів України — Польщі та Московщини, нарешті славянофільство з романтичною ідеалізацією старого патріархального славянського побуту та з проповіддю славянської федерації з месіаністичною ролею Українців серед Славян".

Своєрідним ідейним антиподом поміркованій автономістично-культурницькій позиції М. Костомарова у Кирилю-Мефодіївському товаристві були погляди Тараса Шевченка, якого дослідники традиційно, разом з М. Гулаком та В. Андрузьким, відносять до так званого "радикального крила" організації.

Із спогадів

«Приєднати Шевченка до сього товариства було вельми легко. Грунт до того був заздалегідь виготовлений; сам Шевченко був перейнятий тими національними, слов’янофільськими і демократичними ідеями, що

40

Костомаров поклав яко основу братства. Ще за півроку до знайомості з Костомаровим, Шевченко плакався, що

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить...

і бажав,

Щоб усі слов’яни стали

Добрими братами

І синами сонця правди.

Не трудно з’ясовати, з якої криниці Шевченко набрав ідей всеслов’янського братолюбія. Певна річ, що він був знайомий з творами польських письменників, таких слов’янофілів, як Залеський 381, Грабовський 382 і інші. Хоч Шевченкові і браковало освіти систематичної, але керманичем його простовання був такий слов’янофіл, як Осип Бодянський, і Шевченко історію рідного краю знав настільки добре, наскільки можна було тоді її знати при тогочасному убожестві на матеріал для вивчення історії. Він тямив історію ідейно і там, де браковало йому знання, він вгадував своїм чутким серцем.

Погляди його на події історичні взагалі, оскільки можна нам спостерегти їх, були доволі певними. От, напр[иклад], говорячи про революції по Європі Західній і на Україні, він каже: «Одно, чим українці відрізнялися від європейців у революційних вчинках, було те, що кроваві трагедії на Україні були справою цілої нації і ніколи не здіймалися ті вчинки з волі одного якого-будь пройдисвіта на подобу, напр[иклад], Катерини Медічі» 383. Таким чином, скоро Костомаров розповів Шевченкові свої думки і заходи коло товариства, поет зараз згодився пристати до останнього, хоча до ідеї поєднання з москалями стосовався задирливо і нетолерантно 384. Такі відносини до москалів, певна річ, виходили з того, що Шевченко відав про московське слов’янофільство і тямив, що простовання останнього єсть превподоблення, яскраво висловлене Пушкіним, щоб «славянские ручьи слилися в русском (в московському) море»; себто, щоб москалі асимілювали слов’ян і пановали над ними. А Шевченко розумів слов’янофільство яко братолюбіє, яко спілку слов’ян, зорганізовану на грунті повної, реальної рівноправності і волі автономічної для кожної народності. Перед очима у Шевченка стояла ще свіжою московська нетолерантність до України і до розвитку її мови і письменства, висловлена російськими критиками на чолі з Бєлінським. Річ натуральна: не можна, шануючи самого себе і свою націю, почуваючи достоїнство власної особи і нації, не можна бути толерантним до того, хто до тебе виявляє грубіянську нетолерантність. На те, щоб зникла або хоч не буяла нетолерантність у Шевченка до москалів, треба було таких фактів, щоб під впливом їх почуття уступало своє місце розуму. Скоро

41

Шевченко бачив такі факти, він ставав високотолерантним чоловіком. Про се яскраво свідчать його «Записки»: там часто-густо бачимо його-толерантність і шанобу до людей, не вважаючи на їх національність. Наприклад, перед декабристами, перед Герценом Шевченко поводився, можна мовити, побожно, яко перед апостолами правди і волі.

В споминках Куліша 385 ми читаємо, що його і Шевченка «не прийнято до тайного політичного товариства задля того, що ми й самі по собі працюватимемо задля слов’янської і вкраїнської свободи, а тим часом на случай ігемонського гоніння до нас ніхто не причепиться». Ледві чи можна уважати сю звістку певною після того, що повідав нам Костомаров. Що Шевченко належав до товариства яко братчик, про се говорив мені і Пильчиков, нарешті, в листі до Костомарова, писаному в Борзні 1 лютого р. 1847, Шевченко говорить: «О братстві не пишу, бо нічого й писать». Я певен, що ні про яке більш братство говорить тут Шевченко, як не про Кирило-Мефодіївське!»

Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати "батьком" української національної ідеї сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити "зв’язок часів", але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання. "Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д. Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього ("і мертвих, і живих, і ненароджених") уперше постає як самостійна філософська проблема. Оцей синтетичний погляд на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі й "соціалізованому" просторі континуум і водночас як на суб’єкта всезагального історичного процесу ми називаємо в дусі традиційної філософсько-класичної термінології національною ідеєю".

РОЗГРОМ ТОВАРИСТВА

Із спогадів

«В паперах, одібраних потім у Костомарова, Гулака і інших, був статут товариства і «Правила» задля братчиків.

Як шпарко зростала численність братчиків, сього Костомаров не повідає; але від Пильчикова доводилося мені чути, що під час арешту

42

братчиків (березіль р. 1847) в товаристві було вже мало не сотня братчиків. Реєстру братчиків не було на папері, і взагалі товариство пильновало якомога уникати канцелярщини. Таке розумне поводження стало в великій пригоді, і коли з доносу Петрова линув на братство дощ арештів, дак в лабети попалося вельми мало братчиків, тільки ті, яких стрівав Петров у Гулака і знав їх наймення. Таким чином, доволі братчиків київських і ніхто з провінціальних не вскочили в пригоду і не зазнали арештів. А слідчі «III отделения» запевнилися, що товариство складалося лишень з трьох чоловік.»

Журнал слідства. 22 березня 1847 р.

Березня 22

При розвитку справи Гулака по довідці виявилось, що в III відділенні знаходиться попередження пана генерал-фельдмаршала кн. Варшавського про перебування в Бреславле дворянина Московської губ. Чижова, який говорив нашому агентові, що поїде в Рим, а звідти в Сербію, Албанію, Далмацию і Кроацию, але про причину своєї туди поїздки говорити не хотів. На питання нашого агента : "Для чого він носить бороду"? - Чижов відповідав, "що біля Москви багато поміщиків запущают бороди, щоб зближуватися з російськими купцями і селянами і тим швидше знищити різницю між дворянством і нижнім класом народу".

Хоча від московського генерал-губернатора отримані про Чижове відомості схвальні, але як тепер немає сумніву, що він належить до Слов'янського суспільства, то відносно його і зроблено таке ж розпорядження, яке зроблене щодо поміщика Савича, тобто повідомлено міністрам фінансів і внутрішніх справ про затримання його на межі при зворотному дотриманні в Росію.

З паперів Гулака видно, що він мав листування у дусі слов'янських ідей з колишнім учителем С. - П[етер]бургской гімназії Кулишем, що відправилося за кордон за розпорядженням міністерства народної освіти, а тому щодо Кулиша зроблено розпорядження, яке зроблене щодо Савича і Чижова, тобто запропоновано міністрам фінансів і внутрішніх справ затримати його на межі при поверненні в Росію.

Повідомлене генерал-адъютанту Адлербергу найвище веління утримувати і доставляти в III відділення усі листи, які будуть адресовані на ім'я Гулака.

1847 р. березня 22 Доповідь цесаревичу Олександру про хід розслідування справи про таємне товариство

43

Для повного зведення вашої імператорської вищості про важливість справи Кулиша маю честь представить: 1. Журнал дій III відділення у цій справі. 2. Свідчення студента Петрова і 3. Правила Слов'янського суспільства, які члени називають "Законом божим".

Благоволите, ваша вищість, по миновании потребі паперу ці мне повернути, і мне здається, що тепер про оних не повинно докладати государеві імператорові, щоб не тривожити його і тим паче, що з мого боку приймаються усі необхідні заходи для повного розвитку цієї

справи і виявлення зловмисників, повний же докладення у цій справі вже поступове у нас готується.

Гр. Орлів

Позначка : "Рукою государя спадкоємця Цесаревича написано олівцем:

"Прочитав усе, я сам вважаю, що краще тепер не докладати нічого государеві, а представить повний докладення через декілька днів, коли Бог дасть сили його зміцняться".

22 березня в 1847 р. Розпорядження Бібікова про обшук, арешт і допит учасників суспільства.

№ у 2р., березня 22.

Розпорядження київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова київському цивільному губернаторові І. І. Фундуклею про обшук, арешт і допит і інших учасників Кирило - Мефодіївського суспільства

№ 953, 22 березня 1847

Дуже секретне і потрібне. Панові Київському цивільному губернаторові

У наслідок тих, що відкриваються вказаний, про існування таємного Слов'янського товариства, із злочинною метою, - на вимогу генерал - ад'ютанта графа Орловська, маю честь покірно просить ваше превосходительство, негайно, без щонайменшого розголосу, виконати наступне:

1). Разом з опікуном Київського учбового округу (до якого додається особливе відношення), або його помічником, коли геть буде призначений опікуном і запросивши з собою полковника Белоусова, - зробити найсуворіший обшук на квартирах: викладача історії в Київському університеті Костомарова, студентів: Ивана Посяденка, Александра Туловища і Андрузского; у колишнього студента Опанаса Маркевича і художника Шевченка, якщо цей останній повернувся вже в Київ.

2). все Те папери, які будуть вами узяті, найсуворіше розглянути, загально з опікуном, або його помічником і полковником Белоусовым, - і, якщо

44

в них виявлятиметься що-небудь відноситься до Слов'янського суспільства, або що, те, що може служить вказівкою до виявлення оного, або взагалі що-небудь обурливе, то осіб, в яких такі папери або речі будуть знайдені, заарештувати і з усіма згаданими паперами і речами, а рівно приватним їх листуванням, відіслати негайно, кожного нарізно в С. - Петербург, в III - е відділення власної його імператорської величності канцелярії, у супроводі благонадійних і вірних чиновників і під самим найсуворішим надзором.

3). Якщо ж в листуванні і паперах кого-небудь з обшукуваних осіб не виявиться нічого підозрілого

Дуже секретне і потрібне

Милостивий государ князь Микола Андрійович!

У Полтавській губернії повинен знаходитися дворянин Василь Михайлович Белозерский, який вчився в університеті св. Владимира і потім служив в Полтаві; - а в Борзенском повіті Чернігівської губернії зупинився художник С., що проїздив з Києва, - Петербургской академії витівок Тарас Григорович Шевченко. - Крім того, у вересні 1846 року був в Полтаві, присланий із Зразкового полку офіцер син генерала, що виховувався в Пажеському корпусі.

По надзвичайній потребі, що зустрілася, і згідно з найвищим велінням, маю честь покірно просити вашу ясновельможність, чи не бажатимете наказати негайно затримати Белозерского рівно і Шевченку, якщо останній досі залишається в Чернігівській або інших увірених вам губерніях; усі папери Белозерского і Шевченки, не розглядаючи на місці, ретельно опечатати і, разом з цими паперами, негайно відправити їх до С. - Петербург, в 3-е відділення власної його величність канцелярії, у супроводі самих благонадійних і вірних чиновників і під найсуворішим наглядом, а з тим разом упевнитися: хто саме той офіцер, Зразкового полку, який у вересні 1846 р. був в Полтаві, : про наступне ж удостоїти мене повідомленням.

Не зайвим знаходжу додати, що на той випадок, якщо Шевченко повернувся з Чернігівської губернії в Київ, я про арестовании і обшук зазначеного художника вже повідомив г[осподину] київському військовому губернаторові.

Прийміть запевнення в істинній моїй повазі і відданості.

Граф Орлів

Дуже секретне і потрібне

Милостивий Государ Дмитро Гаврилович!

45

У наслідок відношення вашого високопревосходительства від 17 березня № 000, маю честь покірно просити вас, милостивий государ, не завгодно буде вам наказати зробити негайно належне розпорядження про обшук і огляд паперів і речей у наступних осіб, що знаходяться в Києві, : викладача історії в Київському університеті Костомарова, - студентів - Івана Посяденки, Опанаса Маркевича, Олександра Тулуба і Андрузского, а також у художника Шевченки, якщо останній повернувся в Київ, після огляду цих паперів, якщо в оних виявиться що або що відноситься до Слов'янського суспільства або може служити вказівкою до виявлення онаго, або взагалі знаходиться що-небудь обурливе, то осіб, у яких такі папери або речі будуть знайдені, заарештувати і, з усіма згаданими паперами і речами, доставити в С. - Петербург, в III - е відділення власної його імператорської величності канцелярії, у супроводі благонадійних і вірних чиновників і під самим найсуворішим наглядом; якщо ж в листуванні тих осіб не виявиться нічого підозрілого, у такому разі найсуворіше допитати їх в зносинах, які вони мали з Гулаком, Кулишом, Савичем і Навроцким і свідчення їх доставити до мене.

Прийміть запевнення в досконалій повазі і відданості.

Граф Орлів

Журнал дій III відділення С. е. и. ст. канцелярії у справі колежского секретаря Миколи Івановича Гулака і Слов'янського суспільства.

1847 р. березня 17.

Було отримано відношення пана генерал-адъютанта Бибикова про донос студента Київського університету Петрова, що існує Слов'янське суспільство, що прагне як до з'єднання усіх слов'ян, так і до установи в Росії республіканського правління.

Того ж числа це відношення доповіло государеві спадкоємцеві Цесаревичу і отримано веління заарештувати Гулака і оглянути усі його папери.

Березня 18

Обер-поліцмейстер Кокошкин і генерал-лейтенант Дубельт заарештували Гулака і усі його папери доставили в III відділення.

( Того ж 18 березня був Гулак допитаний )

Гулак ні в чому не зізнався, але вуличний знайденим у нього в скриньці кільцем з буквами: "св. Кирило і Мефодій"! і іншими паперами.

Під час арестования Гулака він пішов у відхоже місце, з обережності супроводжував його туди поліцейський служитель, а приватний пристав Юнкер наказав оглянути нечистоти, в яких і знайдений кинутий рукопис Гулаком, писанная його рукою.

46

Березня 19

( Розглядали усі папери і листи Гулака )

Після розгляду цих паперів робилися Гулаку знову допити, але він залишився при колишній своїй відмові.

Складена доповідь государеві спадкоємцеві Цесаревичу про дозвіл послати за Навроцким і вимагати сюди інших осіб, які виявляться до справи Гулака причетними, але доповідь цей не був представлений його імператорській вищості.

Березня 20

( відновили умовляння і допити, але безуспішно )

Березня 21

Роблені допити Гулаку про тих осіб, які згадані в його листах, і дозволене генерал-адъютанту Бибикову оглянути в Києві папери Костомарова, Посяденко, Андрузского, Мари[до]овича, Тулуба і Шевченко, якщо цей останній повернувся в Київ, і якщо виявиться в їх паперах що-небудь підозріле, то заарештувати і доставити в С. - Петербург.

( Міністрам фінансів.. )

Зроблено розпорядження про відшукування Шевченка (художник С. - П[етербургской] академії), який, як зі свідчень Петрова видно, поїхав в С-П[етер]бург з Гулаком, по свідченню Гулака, залишився в Чернігівській губернії в Борзенском повіті.

( Писано в міністерство внутрішніх справ )

Таємно гр.

Милостивий государ гр. Олексій Федорович!

Студент Київського університету Петров 3 3 цей березня доніс опікунові Київського округу 4, що він підслуховував одного дня на квартирі чиновника Гулака 5 розмова поміщика Полтавської губ. Савича 6 про перевагу показного правління, яку спростовував викладач історії в університеті Костомаров 7, і познайомився з Гулаком, щоб вивідати ближче за його думку, і від нього дізнався, що існує ніби то Слов'янське суспільство, що має значний розвиток як в Росії, так і у інших слов'янських народів, що центр його в Москві і багато членів подорожують по Росії для його поширення, отримав від Гулака статут 8 цього суспільства, бачив у нього кільце з написом в ім'я св. Кирила і Мефодія 9, був на читанні при колишньому студентові Навроцком, що вийшов з Київського університету, 10 різних творів, писанных в ліберальному дусі (У тому числі вірші художника Академії витівок, живописця Шевченка.11 - Прим. док.) і,

47

нарешті, дізнався, що суспільство, маючи на меті єднання слов'ян в показному образі правління, припускало діяти на юнацтво як в цивільних, так і у військових учбових закладах.

Далі Петров не міг стежити за розвитком цього суспільства, бо, можливо, із згаданою метою Савич поїхав за кордон, Гулак - в С. - Петербург, а Навроцкий - Полтаву для вступу в тамтешній кадетський корпус. Усі пойменовані ним особи суть уродженці Полтавської губ. Гулак вчився в Дерптском університеті, був писарем в моїй канцелярії із вживанням для переведень древніх паперів по Комісії розбору актів 12 і нині перейшов на службу в канцелярію - Петербургского університету. Присяги від нього, Петрова, не вимагали, студентів і поляків не замішано, і він у Гулака їх не бачив.

Поспішаючи довести про це до зведення вашої ясновельможності і представляючи доставлений Петровим статут, честь маю додати, що я вважав би, чи не завгодно .

Відповіді на питання опікуна київського учбового округу іна про склад і діяльність таємного товариства в Києві (до 9 березня в 1847 р.)

1. Як звуть другого чиновника, що жив в будинку Завадского з Гулаком?

—Савва Васильович 31, а прізвища його не знаю.

2. Не знаєте чи ви чого більш про символічне перстне, який вам показував Гулак? Нет чи подібного ще у кого другого і не поширено чи взагалі його вживання між однодумцями Гулака?

— Невідомо, і кільця на не других бачив.

8. Чи маєте ви згадані вами вірші Шевченка? Якщо у вас немає, то у кого їх можна знайти і в чому полягає їх зміст?

— Віршів Шевченка не маю, але їх можна дістати у колишнього студента Навроцкого. Зміст я міг запам'ятати тільки двох віршів "Сон" і "Послання до родичів" 32. У першому вірші Шевченком представляє себе тим, що заснули і уві сні сова переносить його в Сибір, де геть зустрічається з Рылеевым 33 і другими змовниками 1825 р. і розповідає їм про стан Росії, а потім сам вислуховує їх скарги на здійснювані з ними муки. Далі сова переносить його в Петербург, залишає в палаці государя імператора, де геть в найрізкіших словах виливає свою ненависть на царське прізвище. У другому вірші геть прагне збудити малоросіян до повстання.

9. Чому ви так довго зволікали донесенням Вашим і не зробили його до від'їзду Гулака в С. - Петербург?

— Тому, що бажав зібрати відомості набагато найважливіші ось що залишилися після від'їзду Гулака колишніх студентів Навроцкого і

48

Марковича; але після видалення їх з Києва 29 лютого я, лишась тим самим засобів продовжувати свої дослідження, негайно і представив своє донесення вашому превосходительству 34.

Писав студент Олексій Петров