Дипломна робота на тему: валютно-розрахункові операції комерційних банків (стр. 2 )

Нижня межа відхилення дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

При зниженні валютного курсу країни до її нижчої точки починався вивіз (експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту перевищував пропозицію. Нижня золота точка називалася ще експортною.

Верхня межа відхилення дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона відповідає максимальному курсу валюти і називається верхньою золотою точкою. При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз (імпорт) золота до країни. У зв¢язку золотого цим верхня золота точка називалася ще імпортною.

За умов золотого стандарту валютний курс був відносно стійким, оскільки гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного вивозу золота золотого однієї країни до іншої.

У зв¢язку золотого демонетизацією золота порядок визначення валютного курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют.

Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні золотого базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах - країні “А” і країні “Б” визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power party) - PPP.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою золотого них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг, за формулою(1.1):

РjB

РРР = ——— , (1.1)

РjA

де РjА і РjB - рівень цін у відповідних країнах за певний період - j.

РДМ рівень цін у марках

Наприклад: —— = ціна марки у доларах.

Р$ рівень цін у доларах

Величина економічно обгрунтованого курсу валюти може визначатись також на підставі обрахунку ВВП за цінами визначеними у національній валюті та в окремій іноземній вільноконвертованій валюті чи в ЕКЮ. Частка від їх ділення дає валютний курс.

Отже, формування валютного курсу та його величина завжди під впливом динаміки цін.

У україні з високими темпами інфляції курс валюти буде знижуватися відносно до валют тих країн, де нижчі темпи інфляції і, безперечно, знецінення валюти тягне за собою подальше зростання внутрішніх цін. У загальному вигляді взаємозв¢язок між цінами (Р) і валютним курсом (е) можна показати за схемою:

Р­ =е¯

Зростання цін знижує курс. Якщо курс падає то ціни зростають. Ця залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді.

У даній ситуації важливо визначити межі коливань курсу в ширині валютного коридору на основі реальних макроекономічних параметрів.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків (РРР), спертий на визначення співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах (А, Б), що порівнюються. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна із формул(1.2), що викоритсовується в даних розрахунках має такий зміст:

WБ PRA

РРР = ——— х ——— , (1.2)

WA PRБ

де W - рівень заробітної плати у країнах А і Б;

PR - продуктивність праці у відповідних країнах.

Однак сам розрахунок валютного курсу - не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін.

Як зазначалося, валютного курсу основі визначення та прогнозування курсів валют лежать паритети їх купівельних спроможностей. Проте, ряд чинників може спричиняти значне відхилення валютного курсу від їх основи:

- Перш за все, це зміна попиту і пропозиції валюти на ринку, на яку позначається стан платіжного балнсу країни. Якщо активне сальдо платіжного балансу зростає, то збільшуються валютні надходження в країну і пропозиція їх порівняно з попитом. А це призведе до зростання курсу національної валюти. І навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, тоді зростає попит на іноземну валюту, що призведе до падіння курсу національної валюти. У своючергу на стан платіжного балансу впливають такі чинники: зміна структурми виробництва і динаміка ВВП, конкурентоспроможність національної продукції, кон¢юктури внутрішніх і світових цін на ринках партнерів тощо.

- Кон¢юктура валютних курсів та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний вплив на валютний курс.

Як засвідчує світова практика, валютні операції далеко не завжди здійснюються для торговельних та фінансових розрахунків. У багатьох випадках визначальною мотивацією у суб¢єктів валютного ринку може бути отримання спекулятивного прибутку.

- На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і, відповідно іноземної валюти, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід пам¢ятати, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність усередині країни.

- Ступінь розвитку ринку цінних пааперів складає здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може безпосередньо залучати іноземну валюту, а також залучати національну валюту для придбання іноземної валюти.

- Нарешті, ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки. Крім того, валютний курсу надзвичайно чутливий до чинників, що визначають політичну та соціальну ситуацію в країні.

Поглиблення економічних реформ, розвиток фінансово-кредитної і банківської системи, введення національної валюти України сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України та зростанню кількості експортерів та імпортерів в Україні. Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України у світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, удосконалення валютного законодавства і нормативних баз сприяли тому, що розвиток валютного ринку в останні роки характеризувався: збільшенням операцій в іноземній валюті у всіх сегментах; удосконаленням законодавчої і нормативної діяльності суб'єктів валютного рику; введенням нових видів валютних операцій і форм розрахунків; врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку. Тому в даний час є досить актуальним вивчення валютних операцій в банках як поширеної форми розрахунків.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості. На відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як: Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 p.; Єдиний закон про переказний та простий вексель прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930р.; Уніфіковані правила та звичаї для документальних акредитивів, остання публікація яких (№ 000) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993р.; Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996р. (публікація МПТ № 000); Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р.(публікація № 000); Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992р. № 000, та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торгівельних угод і розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

Однією із особливостей використання міжнародних розрахунків є те, що деякі держави використовують валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні рахунки. Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу, національної грошової одиниці [10, 250].

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регламентування строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами за експортом. 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна - при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна - при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утримуються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.

В Україні застосування акредитивної форми розрахунків було закріплено Указом Президента "Про заходи для упорядкування розрахунків по договорах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності" від 04.10.1994р. № 000/94. Указом установлено, що розрахунки по зовнішньоекономічних контрактах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, предметом яких є товари, роботи, послуги, здійснюються у відповідності і з "Уніфікованими правилами і звичаями для документальних акредитивів" і "Уніфікованими правилами по інкасо" Міжнародної торговельної палати.

Робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю-продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь-яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обов'язків перед контрагентами нерезидентами.

Банк здійснює наступні види валютообмінних операцій: купівлю іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; продаж іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; конверсійні (валютообмінні) операції. Банк здійснює валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках і на міжбанківському валютному ринку України. Для того, щоб банк закупив або продав валюту для клієнта, клієнту необхідно пред'явити заявку (розпорядження) на купівлю-продаж. Основою для проведення даних операцій являються документи на купівлю-продаж валюти.

Опції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких відноситься: Національний банк України; уповноважений банк ( комерційний банк що має ліцензію Національного банку України для здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями) [22, 115];

Уповноважені банки і уповноважені фінансові установи здійснюють валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках згідно правил, що встановлені на цих ринках, і нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Банк закуповує іноземну валюту за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) на основі пред'явлених документів. Заключення і підтвердження угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти за гривні між банками проводиться тільки в певний проміжок часу, що регулюється НБУ - називається торговою сесією.

Для початку торгової сесії банк, як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що належать йому, виконує заявки і доручення клієнтів на купівлю-продаж валюти. Незадоволені вимоги клієнтів, що стосується купівлі-продажу цих валют, банк включає в заявку на участь в Торговій сесії. Заявка на участь в торговій сесії подається в НБУ в день проведення торгової сесії до її початку. Банку забороняється брати участь в Торговій сесії без отримання підтвердження НБУ про прийняття заявки. В заявці банк за кожною іноземною валютою вирішує об'єм її купівлі або продажу.

1.2. Механізм здійснення валютних розрахунків

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ.. spot – наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних “робочих” залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція.[14,278]

Другий вид валютно-розрахункових операцій – форвард – здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ.. forward – вперед) – валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1-6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ..swap - обмінювати) - торговельно-фінансова операція, за якої угода про купівлю(продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.

На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання яких пов'язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов'язання купити або продати вказану в угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоп - вільний вибір) 1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти; 2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди.[78,234]

Операції купівлі іноземної валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву "валютний арбітраж". Валютний арбітраж (франц.. arbitrage) - операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Враховуючи те, що в умовах сучасних засобів зв'язку різниця в курсах валют на ринках різних країн згладжується, просторовий арбітраж майже не використовується. Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим. Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto - повертаю, перетворюю) - можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [ 46, 58].

Завдання поставлені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на роки” щодо ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво вимагають створення дійового, ефективного і принципово нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків, здатного регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на взаємовигідних засадах.

Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності будувався на політико-ідеологічних пріоритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво орієнтувалося головним чином на задоволення поточних народногосподарських потреб та населення і виважувалося зовнішнім платіжним балансом країни.

Звичайно, такий підхід не міг в повній мірі відповідати національним інтересам України та стимулювати мотивацію до міжнародного поділу праці. Тому, взятому курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, на відміну від адміністрування, повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів і регулюванні міжнародних економічних відносин. Саме вони в економічно розвинутих країнах ринкової економіки є головними елементами механізму господарської діяльності на національному і міжнародному рівнях.

Отже, виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України як транзитної держави, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючого науково-технічного та ресурсного потенціалу, новий механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньої політики – інтеграцію України у світову господарську систему і вирішення таких завдань:

1.  Формування ринкової економіки в Україні на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.

2.  Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

3.  Використання можливостей світового ринку для завершення структурної перебудови економіки України.

4.  Активне впровадження в економіку України інноваційно-інвестиційних процесів світового господарства.

5.  Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

6.  Створення сприятливого клімату для іноземного підприємництва та інвестування.

7.  Розвиток взаємозв’язків між Україною і міжнародними економічними й валютно-фінансовими організаціями та інше.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути закладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації міжнародних економічних відносин, що передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, надання суб’єктам ЗЕД широкої самостійності відповідно до міжнародної практики.[52,402]

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб’єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають вирішення трьох основних блоків проблеми:

-  формування необхідної законодавчої бази;

-  створення ринкового економічного середовища;

-  розвиток інституційних структур, що регулюють ЗЕД.

Проте вирішення цих проблем ще не означає вирішення справи. Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Великою складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, що покликана виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є досить складною і вимагає врахування не лише конкретної ситуації країни, але й загальних закономірностей міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищуючи тим самим ціни на внутрішньому ринку і захищають неефективного місцевого виробника. З цього приводу досить влучно підмітили американські економісти Пол Самуельсон і Вільям Нордгауз: “Заборонне мито або квота не допомагають споживачам країни, а навіть зменшують їх реальні доходи, надто здорожують імпортні товари, а світ в цілому стає менш продуктивним. Країни втрачають від протекціонізму тому, що скорочується обсяг міжнародної торгівлі, втрачається притаманна спеціалізації та поділу праці ефективність” [58, 538].

1.3. Кореспондентські відносини банку

Особлива увага приділяється кореспондентським відносинам банків. Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк, який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення. Кореспондентські відносини - це договірні відношення між банками, з ціллю здійснення платежів, розрахунків і здійснення інших банківських послуг по взаємними угодами. При встановленні кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляються, за якими рахунками здійснюватимуться взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійної винагороди. Банк може розраховуватися із своїми партнерами за встановленими ним дорученнями.

Можуть встановлюватись між банками і НБУ, безпосередньо між банками - резидентами і нерезидентами України.

Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається банку для здійснення міжбанківських розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок. Всі розрахункові операції між клієнтами різних банків проводяться через кореспондентські рахунки. Вони актуальні в тому випадку, коли один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку. Банк здійснює свою економічну діяльність через організацію міжнародного департаменту, закордонної філії, дочірнього банку і через кореспондентські відносини з вітчизняними банками. При цьому міжнародний департамент банку повинен прирівняти придатність іноземних зв'язків із їх прийнятними витратами. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банки можуть встановлювати кореспондентські відносини з Національним банком України та комерційними банками.[41]

Міжнародна діяльність банку поєднується з його вітчизняною діяльність в єдиному фінансовому звіті, в єдиних нормах ліквідності й за достатнього капіталу для банку. Міжнародний банківський бізнес оцінюється через поточний критерій ризику та витрат і через вплив його на рівень банківського капіталу і нормативів. Міжнародний департамент є своєрідним мініатюрним банком. Він здійснює такі операції на міжнародному фінансовому ринку: відкриває депозити; вкладає свої гроші на депозити в інших кредитних установах; оплачує чеки проти рахунків на своїх книгах і виписує чеки проти власних фондів за кордоном; отримує і виплачує перекази; здійснює трансферт коштів; інкасує вхідні та вихідні доручення; кредитує місцевих позичальників. Операції здійснюються через кореспондентські відносини з іноземними банками-кореспондентами, через філії та дочірні банки. Закордонні банки пропонують повний набір банківських послуг. Депозити в них не підлягають мінімальному резервуванню в центральному банку країни, де знаходиться материнський банк. Філії самостійно наймають робітників, виконують вимоги із звітності тощо. Для налагодження ділових контрактів банк може заснувати представництво за кордоном, штат якого складається з представника, асистента і секретаря. Представники не здійснюють банківських операцій, а направляють клієнтів у філію або головний офіс банку. Відкриття представництва часто передує відкриттю філії. У деяких країнах відкриття філій іноземних банків заборонено, тому в них відкривають представництво банку.

Банки-кореспонденти банки, що встановили між собою кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку. Кореспондентський рахунок Лоро - кореспондентський рахунок який відкривається банку-кореспонденту. Кореспондентський рахунок Ностро - кореспондентський рахунок, який відкривається в банку-кореспонденту [ 98, 156].

Після отримання ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій уповноважені банки України можуть заключати угоди про відкриття кореспондентських рахунків. Установи, які у відповідності з нормативно-правовими актами Національного банку мають ліцензію на право відкриття і ведення рахунків банків-кореспондентів, а також мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті і відкрили у себе кореспондентські рахунки в іноземній і національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті, зобов'язані зареєструвати кореспондентські рахунки, які відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин в територіальному Управлінні НБУ. Філіали банків не мають права відривати рахунки банкам і в банках, в тому числі заключати угоди про кореспондентські відносини.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись через систему електронних платежів (СЕП) НБУ, через власну внутрібанківську платіжну систему (ВПС), або через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Нормативні документи які регламентують відкриття і функціонування рахунків банків-кореспондентів:

-  Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів Постанова Правління НБУ № 000 від 26.03.98р. зареєстрована в Мін’юсті України 10.04.1998р. № 000/2671 з змінами і доповненнями.

-  Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків НБУ - Постанова Правління НБУ № 000 від 15.08.2001р., зареєстрована в Мін’юсті України 04.09.2001р. № 000/5971 з змінами і доповненнями.

-  Закон України "Про платіжні системи і перекази коштів в Україну" від 05.04.2001р. .

-  Декрет Кабміну України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 з змінами і доповненнями.

-  Закон України "Про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом".

-  Постанова про здійснення банками фінансового моніторингу № 000 від 14.05.2003р. зареєстровано в Мін’юсті України 20.05.2003р. № 000/7702.

-  Постанова про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №22 від 21.01.2004р. зареєстрована в Мін’юсті України 29.03.2004р. № 000/8976.

-  Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті № 000 від 17.03.2004р. зареєстровано в Мін’юсті 15.04.2004р. № 000/9082.

-  Положення про створення і державну реєстрацію банків, відкриття їх філіалів, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 000 зареєстровано в Мін’юсті України 24.10.2001р. № 000/6097.

Для встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентського рахунку в уповноваженому банку України необхідні наступні документи (для банків-резидентів України): заява на відкриття рахунку; копія ліцензії Національного банку України (завірена нотаріально); копія статуту банку (завірена нотаріально); останній річний звіт; баланс на останню дату (на 1 число місяця); картка з зразками підпису, згідно з нормативно-правовими актами НБУ; список банків-кореспондентів; підписаний договір; анкета клієнта - кредитної організації і лист про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом;

Для банків-резидентів країн СНД і Балтії: заява на відкриття рахунку; копія ліцензії (завірена нотаріально) Центрального банку країни (якщо це передбачено законодавством країни); копія статуту банку (завірена нотаріально); останній річний звіт; баланс на останню дату (на 1 число місяця); картка з зразками підпису (завірена нотаріально), або альбом з зразками підписів, завірений печаткою банку; список банків-кореспондентів; підписаний договір; анкета клієнта - кредитної організації і лист про міри що приймаються відмивання коштів отриманих злочинним шляхом;[94,87]

Датою початку здійснення видаткових операцій по кореспондентському рахунку уповноваженого банку вважається дата відкриття цього рахунку. Пред'явлення овердрафту по кореспондентському рахунку банка-нерезидента в іноземній валюті не заборонено законодавством України. Овердрафт може бути пред'явлений при наявності додаткової угоди. Датою відкриття кореспондентського рахунку банку вважається дата, вказана в реквізиті "Кореспондентський рахунок відкритий" заява на відкриття кореспондентського рахунку і співпадаюча з датою внесення цього рахунку в облікові книги банку. Банк письмово повідомляє банку-кореспонденту про відкриття кореспондентського рахунку де вказано його номер і дата відкриття. Банк-кореспондент зобов’язаний повідомляти бак про всі зміни і доповнення до документів на основі яких відкритий кореспондентський рахунок, з пред'явленням належним чином оформлених і удостовірених змін і доповнень. Зміни і доповнення в підписаній угоді про встановлення кореспондентських відносин оформляється письмово додатковими угодами, які є його невід'ємними частинами. Документи, пред'явлені при відкритті рахунку і договір про встановлення кореспондентських відносин банк може зберігати в справі для юридичного оформлення кореспондентського рахунку банка-кореспондента (крім картки з зразками підписів і відтиском печатки яка знаходиться у відповідальної особи). Термін зберігання документів визначається діючим законодавством України і нормативно-правовими актами НБУ. Вказані документи пред'являються за вимогою уповноважених органів відповідно діючого законодавства України.[69]

На вказаний рахунок зараховуються кошти в іноземній валюті, які поступають:

-  на користь резидентів;

-  на користь нерезидентів;

-  на користь самого банку по операціях, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ, в т. ч.: (отримані банком нараховані відсотки, в тому числі по залишкам коштів на кореспондентському рахунку, якщо це передбачено договором про кореспондентські відносини; грошова готівка для поповнення кореспондентського рахунку;

-  по міжбанківських операціях для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України і на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ;

-  по неторгових операціях у відповідності з діючим законодавством України;

-  по інших операціях відповідно діючому законодавству України.

-  з кореспондентського рахунку здійснюються такі операції:

-  платежі по дорученню клієнтів-резидентів: (на користь нерезидента, тобто на рахунок нерезидента в іноземному банку при наявності підстави для платежу, котрі перевіряються банком платника коштів на користь резидента у випадках, котрі передбачені діючим законодавством України; на власний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України; для здійснення продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України;

-  платежі за дорученням нерезидентів в відповідності з діючим законодавством України);

-  власні операції самого банку, які він має право здійснювати у відповідності з відповідними пунктами НБУ, т тому числі (переказ іноземної валюти за обслуговування іноземної валюти, якщо це передбачено договором; зняття готівкою іноземної валюти з власного кореспондентського рахунку в повноваженому банку України для підкріплення власної каси);

-  міжбанківські операції з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку України і на міжнародних грошових ринках, котрі має здійснювати уповноважений банк у відповідності з відповідними пунктами ліцензії НБУ;

-  переказ по неторгових операціях у відповідності з діючим законодавством України;

-  інші операції відповідно діючому законодавству України;

Перелік документів, необхідних для відкриття кореспондентського рахунку в національній валюті аналогічний для переліку іноземної валюти.

Кореспондентські рахунки в гривнях використовуються для здійснення резидентами розрахунків по експортно-імпортних операціях з нерезидентами. Такі розрахунки можуть здійснюватися тільки через кореспондентський рахунок банка-нерезидента, який зареєстрований в тій же країні що й нерезидент. Не можуть здійснювати розрахунки в гривнях через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів представництва, філіали та інші структурні підрозділи нерезидентів. Пред'явлення овердрафта по кореспондентським рахункам в національній валюті не допускається.

Порядок відкриття і ведення кореспондентського рахунку банку-резидента в національній валюті, відкритого в уповноваженому банку України: датою відкриття кореспондентського рахунку банку, вважається дата, вказана в реквізиті "кореспондентський рахунок відкритий" заява на відкриття кореспондентського рахунку що співпадає з датою занесення цього рахунку до облікової книги банку; банк письмово повідомляє банку-кореспонденту про відкриття кореспондентського рахунку із зазначенням його номера і датою відкриття; банк-кореспондент зобов'язаний повідомляти банк про всі зміни і доповнення до документів на основі яких відкритий кореспондентський рахунок з наданням належним чином оформлених і достовірних змін і доповнень; зміни і доповнення до підписаної угоди про встановлення кореспондентських відносин оформляється письмово додатковими угодами, котрі є його невід'ємними частинами; документи пред'явлені при відкритті рахунку і договір про встановлення кореспондентських відносин банк може зберігати у справі для юридичного оформлення кореспондентського рахунку банка-кореспондента (крім картки із зразками підписів і відтиском печатки, котра знаходиться у відповідальної особи). Термін зберігання документів визначається діючим законодавством України і нормативно-правовими актами НБУ. Вказані документи пред'являються за вимогою уповноважених органів відповідно діючому законодавству України.