Бойко Вікторія
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
(науковий напрям: Філософія, культура та мистецтво)
Подія Радикальності в сучасній культурі
Культура
Ключові слова: подія радикальності, масс-медії, терроризм, війна, інформаційні технології.
В контексті розвитку сучасної культури загострюються певні її аспекти, особливо ті, які використовують засоби масової інформації та комунікації як медіатор для свого увиразнення. І саме таким аспектом є подія Радикальності, яка за останні десятиріччя стала конститутивом сучасної культурної ситуації.
Метою дослідження є докладний аналіз події Радикальності в трьох, чітко окреслених модусах, через які вона проявляється у сучасній культурі, – модусі соціальних криз, медіа простору та інформаційного виміру сучасності – і які регулюють утворення знань про Радикальність і визначають практики пов’язані з нею.
Ми виділили саме ці модуси, хоча чітко усвідомлюємо, що неможливо будь-якою формалізованою типологією повністю охопити поняття події Радикальності. Саме тому ми виділяємо курсивом це поняття, таким чином підкреслюючи його полісемантичність не тільки як феномену, але й як надфеномену.
Для виконання поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:
§ Розглянути подію Радикальності як вказівку на межовість можливостей людини, «на що здатна людина». Радикальність як небезпека(и), як Радикальність межі;
§ Окреслити соціальний вимір події Радикальності як «війни» та «тероризму»;
§ Відзначити її медійний аспект в якості візуалізації та телеприсутності;
§ Докладно висвітлити інформаційну складову події Радикальності як відчуття клаустрофобії реального буття.
Об’єктом цього дослідження є Подія Радикальності в сучасній культурі, що хронологічно охоплюється останніми десятиліттями ХХ та початком ХХІ століть.
Предметом дослідження є прояви Радикальності, що власне і насичують/визначають це поняття та різні дискурсивні практики/контексти, з якими пов’язане поняття Радикальності в сучасній культурі.
Базовими поняттями, якими ми оперуватимемо в роботі, є поняття «події Радикальності», а радше «подій» у множині – одиничність Радикальності у множинності її проявів – «ex pluribus Unum». Ця робота є спробою прослідкувати переміщення індексу радикальності крізь типологію загроз/ризиків, фактично крізь типологію крайнощів. Саме тому сфера дослідження обмежується рамками вище перелічених модусів.
Визначаючи його, ми виходитимемо радше із негації. Апофатичність дефініціювання події Радикальності є тим випадком, коли визначення можна дати лише виходячи від супротивного, послідовно відсікаючи те чим вона бути не може. Під поняттям події Радикальності не йтиметься про французький радикалізм (антиклерикалізм) початку ХХ ст., ані про екстремістські угрупування («ісламський радикалізм/тероризм»), не йтиметься також про конкретний політичний принцип чи напрям, на кшталт радикального соціалізму або ж консерватизму чи «радикального» альтер-глобалізму.
Актуальність даної теми є вельми значною у розрізі соціокультурної ситуації доби. Вивчення кола питань, пов’язаних із темою Радикальності, має своєю метою, певною мірою, зміну рецепції Радикальності з суспільно-політичної у бік теоретико-онтологічної побудови.
В дослідженні використовуються компаративістський метод аналізу, а також підходи та методики, які ґрунтуються на теоретичних роботах Мішеля Фуко, Алена Бадью, Славоя Жижека, Жака Рансьєра, Елени Петровської та інших.
У злій дії гуманність конституює наш кінець. В своїй знаменитій «Теодицеї» Ляйбніц розрізняє три види зла: метафізичне, фізичне та моральне. Там же він перетворює вірш «і все те б) в тезу свого оптимізму, послаблюючи зміст біблейської цитати: хоч світ і далекий від досконалості, та все ж він кращий зі світів[1].
В свою чергу Кант висловлює ідею радикального зла в людській природі. Він скаже, що людина «зроблена» з настільки кривого дерева, що немає ніякої надії його випрямити. Кант добудовує ту інтелектуальну фігуру, що її вигадав Лейбніц. Існує malum або ж Зло. Втім, добро залишалося б недосяжним інакше, аніж як через malum. Тобто актуалізується принцип «bonum через malum», який і стає умовою існування оптимального світу. Лейбніц був першим філософом, котрий легітимізував необхідність Зла. Принцип необхідності сягає своїм корінням теодицеї, її системи уявлень, де Бог не знищує світ есхатологічно, а анти-есхатологічно стверджує його. Перед принципом необхідності bona і mala приблизно рівні. І те і інше має право на існування, оскільки обидві складові є необхідними для побудови усієї конструкції.
Алгоритм залишається «хороше-через-погане». В цьому контексті Зло виступає як фактор легітимізації, й водночас стигматизації, що можна побачити на прикладі уявлення про радикальне зло, яке систематично спирається на приклад винищення євреїв в Європі (Голокост). Так неможливість повторення чогось подібного до Шоа слугує нормою судження – задає кліше для оцінки історичної ситуації. Голокост є радикальним Злом, в силу того, що надає нашому часу унікальний, трансцендентний еталон чистого Зла. Фактично нацисти та Шоа оголошуються такими, що не можуть бути помисленими і одночасно такими, що не можуть бути артикульованими, без прецедентів та наступників – адже вони визначають абсолютну форму Зла (відомого людству). Будь-який вихід до Зла як такого можливий лише за історичної умови наявності Зла Радикального. Таким чином, наприклад, бажаючи узаконити подію вторгнення в Єгипет у 1956 році, англо-французькі сили висунули формулу «Насер – це Гітлер». Подібним чином співвідносились і постаті Саддама Хусейна в Іраці та Слободана Мілошевича в Сербії із Радикальним Злом.
Принцип bonum через malum легітимізує фактично нашу здатність користуватися тим злом, яке дає позитивні результати. Тоді як Радикальність, а радше її множинність, про яку йтиметься в цій роботі, – це те Зло, яке не можна використати. Та Радикальність, яка показує границі/межі «на що здатна людина», Радикальність як небезпека/и, Радикальність межі. Спроба дати типологію крайнощів, водночас із усвідомленням неможливості такої типології, яка б повністю охопила поняття події Радикальності. Подія Радикальності по своїй суті множинна, множинність її у її ж ситуативності[2].
Врацлав Гавел у своєму есе «Косово і кінець національної держави» проводить наступну думку: блок НАТО, бомбардуючи Югославію, «ставить права людини вище прав держави. Це не було актом агресії чи неповаги до міжнародних прав. Навпаки, це сталося з усією повагою до закону, що стоїть вище захисту суверенності держав. Альянс діяв із поваги до Прав Людини»[3]. Виходячи із суджень Гавела, висновки матимуть такий характер: силам НАТО фактично дозволено порушувати існуючий міжнародний закон, адже вони діяли як безпосередні виконавці «більш високого закону» самого Господа (в той час, як держава – творіння людське, людина – творіння Боже)[4]. Твердження Гавела корелює з тим, що Ульріх Бек назвав «мілітаристським гуманізмом» або ж «мілітаристським пацифізмом». Власне проблематизація цього моменту дає нам зрозуміти, що це чисто гуманітарно-етична легітимізація, яка виконує функцію деполітизації військової інтервенції, перетворюючи її тим самим з інтервенції з чітко встановленими політичними цілями в гуманітарну катастрофу, яка коріниться виключно в моральному обґрунтуванні.
Тільки Зло слугує винагородою за Зло, а на «мові 11 вересня»: боротьбі проти Зла можна протиставити лише Безкінечне Правосуддя. Безкінечне правосуддя – а фактично причина для проведення легітимізованого насилля у відповідь, самі будучи провокаторами цієї події.
Йдучи від універсального до конкретного випадку радикальності – до, наприклад, війни в Боснії чи десятилітньої громадянської війни в Сієра Леоне, після якої учасники боротьби із ампутованими кінцівками продовжують грати в футбол (Фото 1.) (Фото нагороджене другим місцем у міжнародному конкурсі World Press Photo 2006).
Фото 2. До боротьби Тамільських Тигрів та страждання цивільного населення Шрі Ланки від «визвольної боротьби». (На фото нижче масове захоронення загиблих після атаки угрупування 15 червня 2005 року. World Press Photo 2006)
Фото3. до Арабо-Ізраїльського конфлікту, зрештою. (На фото: палестинські частини ісламського угрупування Ісламський Джихад на західному березі річки Єнін застрелили привселюдно людину, звинувативши попередньо у інформаційній співпраці з Ізраїлем. World Press Photo 2006).
Ці випадки стають постійними мотивами ЗМІ – «співчуття жертвам» строкато мапує мало не кожен випуск новин.
За подібною схемою для більшості вибухи у World Trade Center були саме подіями на телевізійному екрані. Масовий жах в очах постраждалих, який потрапляв у об’єктив камери, став, напевно, чи не найкращим спецефектом – як казав Ієремія Бентам: «... реальність – найкраща видимість себе самої»[5].
Насильство XXI століття є тієї ж природи, що й зображення насильства, що потенційно існує в порожнечі екрану (в порожнечі ментального простору)[6]. Бодрярівська позиція з цього приводу зрозуміла: тероризм не є певним ірраціональним епізодом нашого суспільного життя, йому характерна чітка логіка прискорення в порожнечі. «Тероризм» зв’язаний і з іншим різновидом логіки, з ініціативними змінами ролей: глядач (до прикладу, англійські вболівальники) стає актором – ось приклад втілення сучасної гіперсоціальності. Чим же є в даному контексті діяльність РАФ в кінці 60-х–70-х роках, як не ще однією медіа-подією? Зважаючи на ту кількість фільмів, документальних та напівдокументальних матеріалів, знятих до сьогодні на тему радикальних рухів в Німеччині для викриття крипто-фашистського соціуму, можна вважати це категорією того ж порядку.
На фотографії, зробленій в селищі Куана, Південний Ліван, 29 липня 2005 року парамедики тримають тіло мертвого хлопчика перед камерами преси. Тіло було витягнуте з-під уламків будинку, який було знищено під час ізраїльського бомбардування.
Радикальність, яка еманується медіа починає створювати свою, нехай на перший погляд і віртуальну, реальність[7].
Еволюція технік медіа на сьогодні пропонує спостерігати за тим, як гинуть населення Афганістану під бомбардуваннями через тисячі life cams, розміщених в найгарячіших точках. Відео передавачі встановлені майже по всій земній кулі і доступні через Інтернет. Знаходячись в офісах та квартирах від узбережжя Сан-Франциско до Стіни Плачу в Єрусалимі, камери дозволяють слідкувати за найінтимнішими подробицями життя.
Іншим прикладом радикалізму в on-line просторі є випадок смерті двадцятирічної Амі Бойер, який став причиною оживлення адвокатів навколо права Інтернет-приватності та Інтернет-публічності, втім цей прецедент є показовим у нашому розгляді. Вбивця двадцятиоднорічний Ліам Йоуенс отримав усю інформацію про молоду дівчину, включно з її номером соціального страхування та місцем роботи, через Інтернет. Сам, в свою чергу, опублікував на власному сайті деталізований план вбивства молодої дівчини: «Коли вона сяде в машину, я під'їду до її машини, блокуючи їй вихід, і застрелю її»[8].
Цей варіант радикальності може на перший погляд здатися цілком безпечним, втім для сьогодення інформаційна безпека є не менш важливою ніж безпосередня «тілесна» безпека людства. У той час, як інформаційні маршрути (Інтернет магістралі) узалежнили від себе фактично усі макроекономічні показники (інфляцію, грошовий приріст, курс національної валюти, рівень ВВП (ВНП), рівень безробіття, сальдо поточних обертів, внутрішній та зовнішній державні борги). Радикальність у даному випадку імпліцитна, не проявлена, радикальність у своїй потенційності.
Реалізація мети цієї роботи вимагала виконання ряду завдань, зокрема розгляду Події Радикальності як межовості можливостей людини, окреслення соціального виміру події Радикальності, відзначення аспекту медійної загрози, висвітлення тих небезпек, що їх у собі криють інформаційні технології, залишаюсь повсякчас в ракурсі Події Радикальності.
Звідси Радикальним є все те, що підводить людину до межі, але ніколи цієї межі не переступає, «біжучи по лезі бритви». Як каже Гегель: «Дух являється в Часі і битіює до тих пір, поки не осягає свого Поняття, тобто аж поки не знищить Час». Радикальність є межею. Подія ж Радикальності множинна за своєю суттю, така, що складається із безкінечного числа елементів.
Список використаної літератури:
1. Anderson, Terry. Terrorism and Censorship: The Media in Chains. // Journal of International Affairs. – 1993. –Vol. 47. – Issue: 1. – P. 127-136.
2. Bauman, Z. (1989) Modernity and the Holocaust. Cambridge: Polity Press, p 46
3. Boulard, Garry. Public Internet/Private Lives. [www. document] www.
4. Havel V. Kosovo and the End of the Nation-state//The New York Review of Books. – 1999. –Vol. XLVI. – N. 10. – P. 6
5. Kroker, Arthur. Hacking the Future: Stories for the Flesh-Eating 90s, New York 1996
6. Richard Shusterman. Somaesthetics: A Disciplinary Proposal Published in: Journal of Aesthetics and Art Criticism,
7. Terrorists and Terrorism in the Contemporary World Book by David J. Whittaker; Routledge, 2004. p. 91
8. Zize, k Slavoj. Badiou: Notes From an Ongoing Debate Volume One, Number Two - 2007: Zizek& Badiou [www. document] http://zizekstudies. org/index. php/ijzs/article/view/26/85
9. Бадью Ален. Этика. Очерк о сознании Зла. СПб. Machina, 2006. – 126 c.
10. Бауман З. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред ; Центр исслед. постиндустр. о-ва, журн. «Свободная мысль». — М.: Логос, 2002.
11. Свобода. М.: Новое издательство, 2006. – 132 с
12. Бодрийар Ж Прозрачность Зла. Любарской, Е. Марковской.[www. document] http://www. *****/library/baud/zlo. html
13. Гумбрехт присутствия: Чего не может передать значение. – М.: Новое литературное обозрение, 2006. – 184 с.
14. Представление Захера-Мазоха//Венера в мехах. Л. фон Захер-Мазох. . М., 1992. – 189 с.
15. 13 опытов о Ленине. М.: «Ад Маргинем», 2003. – С. 198.
16. Марквард, Одо. Искусство как антификция – опыт о превращении реального в фиктивное // Немецкое философское литературоведение наших дней. Антология. – СПб., 2001. – С. 230
17. Использование «Другого»: Образы Востока в формировании европейских идентичностей.. – М.: Новое издательство, 2004. – 336 с.
18. Социологос Выпуск1 Научно-издательский совет серии: Н. Луман, К. Гольдаммер (Германия), М. Деги, В. Козовой, М. Маффесоли (Франция), Т. Боттомор (Великобритания), Р. Мак-Ларен (США), (СССР) // СОЦИО-ЛОГОС: Пер. с англ., нем., франц. / Сост., С 69 общ. ред. и предисл. , . — М.: Прогресс, 1991. — 480 с.
19. История сексуальности – ІІІ: Забота о себе. – К.: Дух и литера; М.: Рефл-бук, 1998. – 288 с.
20. Хейлз Катрін. Як ми стали постлюдством. К.: Ніка-Центр, 2002. – 428 с.
[1] Марквард, Одо. Искусство как антификция – опыт о превращении реального в фиктивное // Немецкое философское литературоведение наших дней. Антология. – СПб., 2001. – С. 230
[2] Для Бадью Подія як буття в Істині чисто множинне, множинність у ситуативності Події.
[3] Havel V. Kosovo and the End of the Nation-state//The New York Review of Books. – 1999. –Vol. XLVI. – N. 10. – P. 6.
[4] Ibid. Р. 7.
[5] 13 опытов о Ленине. М.: «Ад Маргинем», 2003. – С. 198.
[6] Бодрийар Ж Прозрачность Зла. Любарской, Е. Марковской.[www. document] http://www. *****/library/baud/zlo. html
[7] Anderson, Terry. Terrorism and Censorship: The Media in Chains. // Journal of International Affairs. – 1993. –Vol. 47. – Issue: 1. – P. 127-136.
[8] Boulard, Garry. Public Internet/Private Lives. [www. document] www.
