Екологічна психологія (стр. 8 )

У екологічній свідомості дошкільника переважає емотивний компонент – оточуюче середовище дошкільником сприймається досить емоційно.

У старшому дошкільному віці з’являються передумови для формування когнітивного компоненту екологічної свідомості. Ази екологічних знань можна давати дітям на заняттях з малювання, розвитку мовлення та вивчення рідного краю, формуючи когнітивний компонент ставлення до довкілля.

Що стосується емотивного та поведінкового компоненту, то їх доцільно формувати у безпосередній діяльності – екскурсіях по рідному краю та заходах, спрямованих на облаштування довкілля, таких, як прибирання та прикрашання території ігрового майданчика, насадження та доглядання за квітами, догляд за кімнатними тваринами.

Екологія дитячої іграшки. Іграшка у дошкільному віці відіграє одну з провідних ролей у розвитку дитини, у формуванні її психічних процесів, інтелекту та особистості. Іграшка для дитини є важливим елементом довкілля. За допомогою іграшок дошкільники вчаться освоювати навколишнє середовище: формувати його, взаємодіяти з ним. На жаль, екологічність дитячої іграшки не є проблемою для певного кола фахівців. Зазначимо, що в Україні не існує підготовки спеціалістів з виготовлення дитячої іграшки. А якщо і йде мова про екологію дитячої іграшки, то мається на увазі тільки ті її характеристики, що безпосередньо можуть впливати на фізичний стан – токсичність, гострі кути, розмір (занадто великий і важкий для дитини чи занадто малий, що можна проковтнути, засунути у вухо, у носа). При цьому не розглядаються проблеми того, яким чином та або інша іграшка впливає на емоційний стан дитини, як позначається на формуванні образу світу, і взагалі наскільки корисною або шкідливою вона може бути для дитячої психіки. Отже, проблема екології дитячої іграшки – це актуальна психологічна проблема, що потребує співпраці психологів, педагогів, художників та інженерів, що займаються створенням іграшок для дітей.

Ставлення до довкілля у молодшому шкільному віці. У молодшому шкільному віці відбуваються суттєві зміни у сприйманні оточуючого середовища, якщо їх порівнювати з дошкільним віком. Саме у молодшому шкільному віці починає стрімко формуватися поведінковий компонент екологічної свідомості. Саме у молодшому шкільному віці з’являється бажання та можливість самому доглядати тварин, вирощувати рослини, створювати комфорт та затишок навколо себе. Але потрібно враховувати можливості дитини і пропонувати їй догляд за невибагливими тваринами та рослинами, тобто такими, що не потребують занадто складних технологічних прийомів догляду. Це, наприклад, такі тварини, як морські свинки, ховрахи, черепашки. Серед рослин не потребують складного догляду кактуси, алое, каланхое.

Високий пізнавальний інтерес у молодшому шкільному віці до світу природи, а також спостережливість можуть бути використані для розширення екологічної ерудиції. Для формування когнітивного компоненту екологічної свідомості використовується література з яскравими фото та малюнками тварин і рослин, екскурсії на природу, до природничого музею чи до зоопарку, де кваліфікований працівник розповість багато цікавого про тварин та їх охорону.

Стосунки з довкіллям у підлітковому віці. Молодший підлітковий вік ( 9 – 10 років) вважається найбільш сприятливим для цілеспрямованого формування екологічної свідомості. Інтенсивність взаємодії із довкіллям у підлітка може бути досить високою. Поряд із пізнавальним інтересом до довкілля на високому рівні знаходиться тяжіння до практичної взаємодії з природою. На фоні цього тяжіння складаються сприятливі умови для формування екологічності поведінки, тому важливо використати ці умови, залучаючи підлітків не тільки до широкого вивчення довкілля, а й для активних дій щодо його охорони та поліпшення.

Середній підлітковий вік (років) перш за все, характеризується тим, що пізнавальний інтерес до світу природи починає втрачати своє першорядне значення і поступається місцем інтересу до людини, до взаємин між людьми, тому акцент на передачі школярам різноманітних даних про світ природи у цьому віці є не надто ефективним. Але, з іншого боку, середні підлітки вже можуть самостійно здійснювати досить складні технології взаємодії із природними об’єктами – наприклад, утримання кімнатних птахів або догляд за акваріумом, вирощування рослин на подвір’ї. Таким чином, особливу увагу у середньому підлітковому віці слід зосередити на організації їх участі у охороні довкілля, тобто у сфері формування стратегій та технологій екологічної діяльності.

Старший підлітковий вік (14 – 15 років) вважається критичним, а отже, найбільш психологічно складним етапом формування екологічної свідомості. У цьому віці вже домінує об’єктивне уявлення про світ природи, а прагматизм по відношенню до неї сягає максимуму. За даними С. Дерябо та В. Ясвіна, у старшому підлітковому віці вже чітко викристалізовуються групи школярів, що характеризуються високо інтенсивним ставленням до світу природи, і що відрізняються від більшості своїх ровесників за характеристиками екологічної свідомості. Як вважають психологи, яскраво виражений прагматичний характер ставлення до довкілля, який властивий переважній більшості старших підлітків, можна коригувати шляхом стимулювання у них екологічного колекціонування, що не пов’язане з відняттям життя у природних істот. Це може бути колекціонування птичого пір’я та насіння рослин, або ж збирання марок на тему “флора і фауна” та фотографування. У подібній діяльності в трансформованій формі, безпечній для довкілля, реалізується властива цьому віку потреба у добуванні “трофею” (особливо у хлопчиків), що підтверджує їх дорослість. Серед старших підлітків відзначається також зростання симпатій до так званих “благородних хижаків” – тигрів, левів, ягуарів. Такі симпатії можуть бути використані для формування пізнавального компоненту екологічної свідомості.

Отже, у цілому процес формування екологічної свідомості у старшому підлітковому віці є найбільш складний і такий, що потребує, в основному, нейтралізуючих та коригуючих дій екопсихологів.

Юнацький вік. У юнацькому віці переважно виражене естетичне сприймання довкілля, ставлення до якого має об’єктивний характер, також як і у підлітковому віці, але він менш прагматичний, ніж у підлітків. Юнацький вік сприяє до пошуку гармонії у світі та усвідомленні власного місця у ньому. У юнацькому віці в основному завершується формування картини світу. Практична взаємодія із довкіллям здійснюється здебільшого у естетичному напрямку і виражається у малюнках, віршах, фотографіях, музиці. Отже психологічні особливості процесу формування екологічної свідомості у юнацькому віці обумовлюють спрямування педагогічних зусиль на допомогу юнакам в опануванні естетичних технологій взаємодії особистості із довкіллям. Однак, слід зазначити, що юнацтво ХХІ сторіччя відзначається також високою прагматичністю та інтелектуалізмом. Тому сьогодні педагоги досить успішно використовують такі форми заохочення до екологічної діяльності, як створення екологічних інтернет-проектів.

Екологічна свідомість у зрілому віці. Зрілий вік на сьогоднішній день характеризують дві стратегії ставлення до довкілля: господарська та завойовницька. Керуючись господарською стратегією, люди беруть з довкілля все необхідне для себе (як із власної комори) та намагаються підтримувати там лад. Якщо ж людина поводиться з довкіллям як завойовник, вона бере що хоче і як хоче, не зважаючи на об'єкт завоювання. Довкілля потерпає у обох випадках, оскільки суть стратегій як господаря, так і завойовника, одна - вилучення з довкілля певних речовин та енергії, перетворення їх згідно з волею людини (ця воля може протиставлятись загальнолюдській волі) та створення потрібних людині речей, які не завжди будуть безпечними для довкілля. Потерпає від таких стратегій і сама людина, оскільки вона є частиною довкілля. Таким чином, актуальними стають три аспекти даної проблеми:

-  виснаження природного середовища, вичерпання ресурсів;

-  заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для життя;

-  завдання шкоди людству.

Отже, як зазначав В. Вернадський, людина стає дедалі більш значущою геологічною силою. Тобто вона своєю діяльністю перетворює навколишній світ, вклинюється в систему геохімічного перерозподілу атомів в універсумі, стаючи, з часом, домінантою цього процесу. Отже надзвичайно актуальною є потреба розробки третьої стратегії поведінки людини в довкіллі, яка була б однаково прийнятна як для людини, так і для довкілля

Застосування активних соціально-психологічних методів у екологічному вихованні та екологічній освіті.

Ефективність застосування активних соціально-психологічних методів у вихованні та навчанні обумовлена принципом єдності розвитку психіки та діяльності, який полягає у тому, що психіка людини розвивається та проявляється у діяльності.

Для школярів пропонуються різноманітні позашкільні форми екологічної освіти, такі як екологічні свята, екологічні ігри, екскурсії та тренінги.

У роботі із студентами на семінарських заняттях застосовуються такі активні методи, як “круглий стіл”, “мозковий штурм” та командна ділова гра. Розглянемо кожен з них детально.

“Круглий стіл” на семінарі з екологічної психології – це традиційне ділове обговорення тої чи іншої екопсихологічної проблеми на принципах демократичності та рівноправності усіх учасників (саме тому ця форма дискусії і називається - “круглий стіл”). Під час проведення “круглого столу” застосовуються тир основні принципи:

1.  Чітко визначені позиції у проблемі, що обговорюється - відсутні.

2.  Позиції усіх учасників рівні – ніхто не має права бути вищим за інших.

3.  Мета “круглого столу” – визначитися в ідеях та думках відносно певної проблеми чи питання.

Отже, для проведення “круглого столу “ студентам пропонується проблема, а також порядок денний та регламент Наприклад, для обговорення пропонується така тема: “Формування мотивації екологічної поведінки”. Кожен учасник може висловити свою думку щодо цієї проблеми. Критика під час проведення “круглого столу” неприпустима, оскільки кожен учасник має право висловити свою думку. Головним результатом “круглого столу”, що проводиться на практичних заняттях з екологічної психології є більш глибоке усвідомлення важливості вирішення окреслених проблем та стимулювання розвитку екологічної свідомості студентів.

“Мозковий штурм”, на відміну від “круглого столу”, є неупорядкованим обговоренням певного питання чи проблеми. У ньому пріоритет надається не порядку та організації, а нестандартним ідеям. Можна сказати, що “мозковий штурм” не є демократичним, оскільки він не гарантує рівності прав усіх учасників обговорення. Вище за формальну рівність тут є пріоритет ідеї. Основними принципами “мозкового штурму” є такі:

1.  Має бути висловлена будь-яка, навіть, божевільна, ідея.

2.  Немає ідеї – не виступай.

3.  Якщо хтось говорить – не перебивай.

У рамках цієї активної форми навчання студентам можна запропонувати таку масштабну екопсихологічну проблему як “Заходи, спрямовані на збереження довкілля”. Оскільки означена проблема є надто широкою, її можна поділити на складові. Так, серед факторів довкілля є фактори біогенні (природні) та антропогенні (створені людиною), які у свою чергу поділяються на окремі складові. Розглянемо їх.

І. Біогенні фактори середовища, які потребують охорони.

1.  Ліс.

2.  Водойми.

3.  Повітря.

4.  Грунт.

5.  Флора.

6.  Фауна.

ІІ. Антропогенні фактори середовища, що потребують уваги людей.

1.  Транспорт.

2.  Інформація.

3.  Сміття.

4.  Екологія навчання.

5.  Екологія власного навчального закладу.

6.  Екологія житла.

7.  Хатні тварини.

Отже, під час проведення практичних занять студентам для розгляду пропонується один із факторів, що наведений вище (або подібний їм). Потрібно висловити якомога більше ідей відносно збереження, поліпшення чи оптимізації означеного фактору середовища.

Таким чином у результаті проведення “мозкового штурму” з вирішення проблем екологічної психології формується екологічна свідомість та екологічні установки.

Командна ділова гра на практичних заняттях з екологічної психології набуває форми групового захисту проектів. Група студентів ділиться на дві підгрупи. Одна з груп висуває екологічний проект – інша намагається його критикувати. Отже, ділова гра – це, по суті, перша практична апробація ідеї, яка має форму проекту. Одна із сторін пропонує свій проект щодо захисту чи поліпшення стану довкілля та обгрунтовує його. Інша сторона має знаходити слабкі місця у проекті та піддавати їх критиці. При цьому критика повинна бути не деструктивною, а конструктивною і не переходити на особистості. Під час проведення ділової гри ведеться протокол, виставляються очки за вдалі пропозиції та зауваження. Після завершення обговорення одного проекту групи міняються місцями – та що висувала проект стає колективним критиком, а інша – висуває свій проект.

Тему проекту пропонує сама група. Це, наприклад, може бути проект щодо зменшення забруднення повітря у місті вихлопними газами, або проект вдосконалення учбового корпусу, проект із запобігання знищенню зелених насаджень у цілому та ялинок під час Новорічних і Різдвяних свят зокрема і т. ін.

Як показує досвід проведення практичних занять з екологічної психології серед студентів-психологів, командна ділова гра є найбільш активною формою засвоєння певних екологічних цінностей і найбільш сприяє формуванню екологічної свідомості.

Питання для самоконтролю.

1.  У чому полягають психологічні проблеми екологічної освіти?

2.  Який основний методологічний принцип екологічної психопедагогіки?

3.  Яка сутність екології дитячої іграшкі?

4.  Назвіть особливості екологічної свідомості дитячого віку?

5.  Які зміни екологічної свідомості відбуваються у молодшому шкільному віці?

6.  Опишіть особливості екологічної свідомості молодшого шкільного віку?

7.  Що корисне можуть зробити для довкілля старші підлітки?

8.  Які стратегії ставлення до довкілля характеризують зрілий вік на сьогоднішній день?

9.  Які форми застосування активних соціально-психологічних методів у екологічному вихованні та екологічній освіті ви знаєте?

10.  Які основні принципи застосування “мозкового штурму”?

11.  У чому полягає сутність командної ділової гри?

Розділ VI. Радіоекологічна психологія.

Соціально-психологічні проблеми та характеристика постчорнобильської ситуації.

Аварія на Чорнобильський атомній електростанції. 26 квітня 1986 року у невеличкому містечку Прип’ять, розташованого біля міста Чорнобиль, о 1 годині 26 хвилин сталася подія, яку згодом почали розглядати як подію планетарного масштабу. Під час технологічного експерименту на 4-му блоці Чорнобильської АЕС стався вибух, що супроводжувався пожежею та викидом за межі активної зони реактора значної кількості радіоактивних речовин. За своїми наслідками Чорнобильська катастрофа еквівалентна наслідкам вибуху 500 ядерних бомб потужністю 20 кілотонн кожна. Загальна площа забрудненої території становить понад кв. км, а загальна кількість людей, які зазнали радіаційного впливу, сягає 23 – 24 мільйонів. Сліди радіаційного забруднення після аварії на ЧАЕС зафіксовані у Великобританії, США, Японії, на півночі Африки, тобто закм від епіцентру аварії.

Динаміка уявлень про постчорнобильську ситуацію. Разом з розвитком подій навколо катастрофи на ЧАЕС відбувалася і зміна уявлень у населення та наукової громадськості про ці події. Починаючи з квітня 1986 року, коли вибухнув 4-й реактор на Чорнобильській АЕС, і приблизно до середини 1990 року відповідальні особи не могли та й не хотіли об’єктивно оцінити ситуацію, що склалася навколо ЧАЕС та поінформувати про неї населення, визначити дійсні масштаби цієї катастрофи. Але приховати дійсні масштаби лиха ( як це практикувалося під час попередніх аварій в СРСР) цього разу не вдалося, оскільки радіаційне забруднення вийшло за межі країни, що викликало бурхливу реакцію світового співтовариства та незалежних засобів масової інформації. Наслідки цієї події почали поступово розкриватися. З часом те, що трапилося 26 квітня 1986 року на ЧАЕС почали кваліфікувати не як аварію, а як планетарну катастрофу, адже наслідки цього лиха неможливо ліквідувати повністю.

Якщо у перші роки після катастрофи у засобах масової інформації більше говорилося про вплив радіації на фізичний стан людей, то пізніше стали більше приділяти увагу соціально-психологічним наслідкам.

Наприкінці 2001 року був опублікований звіт Наукового комітету з питань дії атомної радіації (НКДАР) ООН – “Людські наслідки ядерного інциденту в Чорнобилі”. Основні висновки, що були зроблені НКДАР ООН на 15-му році після Чорнобильської катастрофи були такими:

1)  Вплив радіації на здоров’я людей, що проживають у зоні Чорнобильської катастрофи, виявився меншим, ніж прогнозувалося 15 років тому;

2)  Значну шкоду ( що майже не передбачалося відразу після катастрофи ) принесло переселення людей з постраждалих районів, яке спричинило розділення родин, безробіття серед вимушених мігрантів, алкоголізація населення та розпад сімей, депресії і хвороби, викликані стресом;

3)  Незначні пільги, додаткові нетривалі відпустки, різні види допомоги (досить незначної) зробили населення Чорнобильської зони залежним від різних видів установ та властей і виховали у них відчуття фаталізму та песимізму, сформувало рентні установки.

Створення нового напряму у екологічній психології – радіоекологічної психології. У період 1986 – 1990 роках соціально-психологічні аспекти аварії на ЧАЕС не визнавалися актуальними на офіційному рівні, і вивчалися лише за ініціативою самих психологів. Так, співробітники Інституту психології АПН України розпочали активне дослідження соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи. У цей період було започатковано нову галузь знань – радіоекологічну психологію. Остаточному оформленню цієї галузі сприяв український вчений, психолог, професор С. Яковенко, який тривалий час очолював науково-дослідний Центр “Діти Чорнобилю”, що був створений на базі Інституту психології АПН України. Радіоекологічна психологія, зазначає С. Яковенко, є складовою частиною екологічної психології. Вона має тісні міждисциплінарні зв’язки з екологією популяцій, груп та індивідуальності, тісно пов’язана не тільки з іншими галузями психології, а й з медициною, соціологією, педагогікою, біологією, екологією. Сама радіоекологічна психологія диференціюється на загальну, медичну, соціальну, вікову і педагогічну радіоекологічну психологію, психологію здорового способу життя за умов радіаційного забруднення. (30)

Радіоекологічна психологія має свій предмет, теорію і сферу практичного впровадження. Предмет радіоекологічної психології утворюють об’єктивні факти, закономірності і механізми психічної діяльності за умов складного поєднання різних чинників, серед яких чільне місце посідають радіоекологічні та психологічні чинники (30).

За невеликий період свого існування ця науково-практична дисципліна нагромадила значний обсяг наукових даних щодо особливостей психічної діяльності людей різних вікових і територіальних груп за умов великомасштабної радіоекологічної катастрофи, запропонувати конкретні, науково обгрунтовані засоби подолання соціальних і психологічних наслідків чорнобильської катастрофи.

Пряма та опосередкована дія радіації на психічний стан людини. Пряму дію радіації на психічний стан людини виміряти досить складно. Крім того, лише досить високі дози випромінювання можуть значно вплинути на психічний стан людини. Так у перші години ліквідації аварії на ЧАЕС у людей що отримали дозу 50 Бер спостерігалось нервове збудження, страх, а потім – депресія. Але значно більшою була опосередкована дія радіації як на окремих людей, так і на суспільство у цілому.

У людей, що проживали на територіях, що були забруднені радіоактивними викидами раптово змінилося життя: вони втратили не тільки здоров’я, але й середовище свого існування, роботу, дружні, а часто й сімейні, зв’язки, а разом з цим – впевненість у завтрашньому дні.

Вченими спостерігаються специфічні психологічні явища на пост чорнобильському просторі. До цих явищ у першу чергу можна віднести так званий “синдром чорнобильця”.

До синдрому чорнобильця належать:

-  рентні установки;

-  позиція «жертви»;

-  відчуття втраченого здоров’я;

-  “симптом евакуації”;

-  “симптом винятковості”.

-  “відчуття втраченого майбутнього”;

-  симптом безпорадності

Розглянемо більш детально перелічені симптоми, що створюють синдром чорнобильця.

Рентні установки. Нагадаємо, що рентою називається певний вид виплати, яку людина отримує на протязі життя, і для отримання якої не потрібно затрачувати зусилля, наприклад, працювати. Говорячи про рентні установки, слід також нагадати, що у високорозвинених країнах, коли люди потерпають від стихійних лих чи техногенних катастроф, вони отримують одночасне відшкодування від держави та страхових компаній. Завдяки цим відшкодуванням люди можуть змінити місце проживання, придбати нову квартиру або будинок, відпочити та відновити сили після пережитого стресу, а потім влаштуватись на нову роботу і продовжувати життя як активний і повноцінний громадянин. Але це, на жаль, не стосується громадян України, що постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. Евакуйовані в Чорнобильської зони отримали нові помешкання, але у них виникло чимало матеріальних проблем у зв’язку з переїздом та необхідністю лікування. Далеко не завжди ці люди мають можливість влаштуватися на роботу, яка б давала пристойний заробіток. Отже, основні очікування цієї категорії постраждалих спрямовані на допомогу від держави та благодійних організацій – доплати, пільги, путівки та інше. Ця матеріальна допомога є досить незначною, але чорнобильці стали залежними від неї, вони бояться її втратити, вони страждають, коли черговий раз чують про відміну цієї допомоги, тобто у них сформувалися стійки рентні установки – очікування регулярної допомоги ззовні.

Позиція “жертви”. Невдовзі після аварії на ЧАЕС у засобах масової інформації з’явилось стійке кліше – “жертви Чорнобильської катастрофи”. Спочатку жертвами називали тільки тих, хто безпосередньо знаходився на Чорнобильській атомній станції і постраждав внаслідок вибуху та пожару на станції. Але згодом “жертвами” стали називатися усі мешканці Чорнобильської зони. Значна частина мешканців почала поводити себе у відповідності з цим визначенням – безпорадно та безпомічно.

Відчуття втраченого здоров’я. Формування симптому “втраченого здоров’я” відбулося значною мірою завдяки безвідповідальним заявам, що з’явилися у засобах масової інформації після того, як було знято табу з теми: “Наслідки Чорнобильської катастрофи”. В газетах можна було прочитати про тотальне руйнування генофонду української нації внаслідок радіаційного впливу, про стовідсоткову захворюваність на онкологічні хвороби, а також про накопичення генних порушень та зростання різних захворювань та каліцтв у послідуючих поколіннях – дітях та онуках чорнобильців. Такі заяви сприяли тому, що навіть ті люди, що не мають ніяких серйозних захворювань, вважають себе безнадійно хворими.

“Симптом евакуації”. Симптом евакуації виражається у тому, що переселенці із забруднених радіацією земель не можуть адаптуватися на новому місці, і відчувають там себе не постійними жителями, а “тимчасово переселеними”, тобто – евакуйованими. Відповідно цьому статусу вони й будують своє життя – не облаштовуються фундаментально, не займаються господарською діяльністю, не витрачають раціонально свій час. А літні люди, які так і не змогли подолати ностальгію за малою батьківщиною, останнім часом повертаються назад, на забруднені радіацією землі.

“Симптом винятковості”. Слід зазначити, що навколо постраждалих від Чорнобильської катастрофи склалася парадоксальна ситуація: з одного боку їм надають мізерну матеріальну допомогу, а з іншого навколо цієї категорії людей завжди точиться надто багато розмов – про них часто говорять у засобах масової інформації, їх використовують у політичних іграх, на них звертають увагу під час виборчих кампаній. Усе це сприяє формуванню у чорнобильців так званого “симптому винятковості”.

Підсумовуючи сказане слід зазначити, що населення України, як і багатьох інших країн, що виникли після розпаду Радянського Союзу, страждає від екологічної та психологічної кризи, викликаної не тільки впливом Чорнобиля, але й серйозними соціальними та економічними змінами, що спричинили зростання рівня безробіття, збідніння великої маси людей, зниження якості медичних послуг і таке інше. Ці фактори роблять екопсихологічну кризу в районах, що постраждали від Чорнобильської аварії ще гострішою. Більш того, іноді просто неможливо відділити психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи від психологічних наслідків, що викликані розвалом соціальної та економічної системи.

Психологічна допомога постраждалим від Чорнобильської катастрофи.

Категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС. Постраждалі від Чорнобильської катастрофи – це досить різноманітні групи населення. До них належать:

-  ліквідатори аварії на ЧАЕС;

-  дорослі, евакуйовані із зони відчуження;

-  дорослі, що проживають у забрудненій радіонуклідами зоні;

-  так звані “діти Чорнобилю”.

Щодо останньої категорії – “дітей Чорнобилю” – то слід зауважити, що значна частина з них вже перейшла у категорію дорослих, а у багатьох з них навіть вже народилися свої діти – “онуки Чорнобилю”.

Безумовно, що психологічні проблеми у кожної з означених груп будуть відрізнятись за своїм змістом, спрямуванням та глибиною.

Допомога спеціалістів-психологів та діагностика психологічного стану постраждалих від катастрофи. Для надання кваліфікованої допомоги постраждалим потрібно перш за все провести ретельну діагностику стану даної категорії людей. За допомогою спостереження, бесіди, анкетування та тестування з’ясовується психічний стан людини: рівень тривоги, рівень адаптації, самооцінка та інші психологічні параметри. У залежності від результатів обстеження, проводиться подальша консультативна та корекційна робота.

Як показує досвід психологів, що працювали з постраждалими від Чорнобильської катастрофи психологічна допомога тут повинна полягати, перш за все, у сприянні особистісного зростання представників цієї категорії населення. Особистісне зростання, у свою чергу полягає у тому, що у психології людини з’являються стійкі зміни. Перерахуємо їх.

-  особистість стає більш відкритою для досвіду, менше застосовує психологічний захист, більш реалістична та об’єктивна, більш ефективно вирішує свої проблеми;

-  покращується психологічна пристосовуваність та зменшується вразливість;

-  сприймання свого “Я”- ідеального наближується до “Я” – реального;

-  зменшується тривожність, а також фізіологічне та психічне напруження;

-  підвищується самооцінка;

-  особистість стає більш реалістичною і, більш адекватно сприймає оточуючих, а оточуючі сприймають поведінку цієї особистості як соціально зрілу;

-  поведінка стає більш адаптивною та креативною (творчою).

До цих змін призводить система цілеспрямованих психокорекційних заходів, до яких належать різні види індивідуальної та групової психологічної корекції.

Індивідуальна психокорекційна робота з постраждалими від чорнобильської катастрофи може проходити у вигляді клієнт-центрованої терапії, когнітивної психокорекції, раціонально-емотивної та реальнісної терапії, гештальттерапії і транзакного аналізу. У роботі з дітьми особливо ефективною буде малюнокова терапія, ігротерапія, казкотерапія, музикотерапія та інші види арттерапії. Важливою є також робота спрямована на корекцію життєвих та професійних планів означеного контингенту.

Групова психокорекційна робота з вище означеним контингентом проводиться за допомогою груп особистісного зростання, психодрами, груп зустрічей. У дитячих колективах успішно застосовується психогімнастика.

Використання самодопомоги. Оскільки психотравмуюча ситуація, що склалася піся Чорнобильської катастрофи, призвела до зниження стресостійкості населення, що у свою чергу, веде до зростання, з одного боку, агресивності і конфліктності, з іншого – пасивність та астенізацію. У зв’язку з цим, співробітниками Інституту психології АПН України були розроблені конкретні рекомендації щодо подолання стресу. Рекомендації по переборенню стресу та пов’язаних з ним неприємних переживань досить прості і доступні як дорослим, так і підліткам. До них, зокрема, належать такі:

Застосуйте фізичну активність. Коли ви засмучені, роздратовані, ваші нерви “на межі”, спробуйте зняти напруження за допомогою фізичної активності. Біг, ходіння, плавання, будь-яка фізична активність – праця у домі, в саду – це те, що може вам допомогти. Адже фізичне напруження може витіснити напруження психічне.

Поділіться своїми переживаннями. Спробуйте поговорити з кимось про те, що вас хвилює та засмучує. Можливо, це буде ваш друг, або хтось із членів сім’ї. Така розмова допоможе вам поглянути на свої проблеми з іншого боку. Якщо вас не полишає почуття, що проблема надто складна і серйозна, спробуйте звернутися до психолога, психотерапевта або іншого спеціаліста. Якщо ви своєчасно звернетеся по допомогу, то зможете уникнути більш серйозних проблем в майбутньому.

Враховуйте свої можливості. Ваші можливості не безмежні. Якщо проблема перебуває за межами сфери вашого контролю, і ситуацію неможливо змінити миттєво, не намагайтеся з цим боротися. Навчіться приймати її такою, якою вона є до тої пори, доки ви не зможете в ній що-небудь змінити.

Потурбуйтеся про себе. Намагайтеся достатньою мірою відпочивати і правильно харчуватися. Справа в тому, що недостатність сну та погане харчування викликають роздратування викликають роздратування і почуття напруженості, що знижують вашу здатність справитися із стресовою ситуацією. Якщо ж напруженість і занепокоєння постійно заважають вам заснути, необхідно звернутися до лікаря.

Плануйте час для розваг. Потрібно планувати не тільки працю, але й відпочинок. Кожна людина потребує перепочинку від повсякденної рутини, щоб трохи розслабитися та отримати заряд позитивних емоцій.

Уникайте самотності. Вірний шлях уникнення засмучення, нудьги та самотності – це йти туди, де щось відбувається. Адже довге перебування на самоті поглиблює пригнічений стан. Отже, замість того, щоб жаліти себе – включайтеся і ставайте учасником усього того, що відбувається навколо вас. Допоможіть тим, хто вас оточує і хто потребує вашої допомоги. Допомагаючи іншим, ви допоможете собі. Адже, як зазначав видатний психолог Альфред Адлер, якщо ви хочете позбавитися депресії, на протязі 14 днів робіть щось хороше для інших людей.

Отже, включайтеся у проблеми оточуючих вас людей і ви побачите, що вони теж почнуть цікавитися вами і вашими проблемами. Турбота про інших - це найпростіший шлях придбати нових друзів і знайти нові сфери докладання своїх сил.

Перевірте ваші плани. Якщо ви намагаєтеся проконтролювати і зробити все одразу, вам це навряд чи вдасться, і в результаті ви не зробите нічого. Набагато краще буде, якщо ви складете список необхідних справ, будете виконувати їх по черзі і викреслювати вже зроблене зі списку. Надавайте перевагу найважливішим справам і робіть їх у першу чергу.

Таким чином, населенню, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, можна запропонувати широкий спектр заходів психологічної допомоги – від групової психокорекційної роботи до конкретних методів самодопомоги.

Питання для самоконтролю.

1.  Що є предметом радіоекологічної психології?

2.  З яких симптомів складається “синдром чорнобильця”? Яка природа даного симптому?

3.  У чому полягає допомога постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи?

4.  Які методи самодопомоги у стресових ситуаціях ви знаєте?

5.  Як змінювалися у часі уявлення про наслідки аварії на ЧАЕС?

П І С Л Я М О В А .

Екологічна психологія належить до найновіших галузей психологічної науки. Її народження стимулювало, з одного боку, тотальне погіршення екологічної ситуації на планеті – зникнення численних видів флори і фауни, руйнування озонового шару, забруднення водного басейну, виснаження грунтів, з іншого боку – виділення людини як головної геофізичної сили, що впливає на формування обличчя планети.

Запропонований посібник є спробою доступно та послідовно викласти матеріал з навчальної дисципліни “Основи екологічної психології”. У посібнику систематизовано матеріал лекцій та семінарських занять, що проводились для студентів, що навчаються за спеціальністю – практична психологія.

Оскільки запропонований у навчальному посібнику матеріал є новим і надто складним у плані науково-коректного та науково-визначеного викладення, автор буде вдячний усім, хто висловить свої побажання та зауваження.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.   Базыма и психика: Моногр./ Харьк. гос. акад. культуры. – Х: ХДАК, 2001. – 172 с.

2.   Бородай контакты и окружающая среда.// Природа 1981 № 9 .

3.   Бестужев-Лада футурология в поисках “новой цивилизации”// США, 1983, №8, с.40 – 51.

4.   Гете о цвете // Избранные сочинения по естествознанию. – М., 1957. – 261 с.

5.   Два виміри національного характеру// Наука і суспільство - 1991. - № 8.

6.   География этноса в исторический период. Л., 1990.

7.   Дерябо психология: диагностика экологического сознания. М., Московский психолого-социальный институт, 1999.

8.   , Ясвин психология и педагогика. Ростов-на-Дону: «Феникс», 19с.

9.   Социальное влияние – СПб: Изд-во «Питер», 2с. (Серия «Мастера психологии»).

10. Кавтарадзе : от охраны - к заботе?// Знание - сила. 1990. № 3. С. 8-13).

11. Крисаченко ічна культура: теорія і практика: Навч. Посібник. - К.: Заповіт, 19с.

12. Кряж і репрезентації в свідомості відношень “людина-природа”. Автореф. дисерт. на здобуття вченого ступеню канд. психол. наук. Харків, 19c.

13. Киричук ість: сутність, функції, генеза// Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. Тези доповідей Міжнародної наук.-практ. конф. – К., Луцьк, 1994. – с. 7 – 20

14. Риси характерології українського народу// Енциклопедія українознавства т. І. - Мюнхен; Нью-Йорк. 1949.

15. - А. Варианты бесконечности. К., 2001

16. Социальная психология/ Перев. С англ. - СПб.: Питер Ком, 1998.

17. , Таглин в этническую психологию. Учебное пособие. Харьков; ХГУ,1992.

18. , Таглин этнопсихогенеза: учебное пособие. - Харьков; ХГУ.1993.

19. Пустовіт Н. О., Плечова ічні задачі, ігри та вікторини: навчальий посібник. К., Наукова думка 1995

20. Пригожин катастроф.//Ж-л Социологические исследования № 3 1989г. с. 35 – 45.

21. Рибчин І. Геопсихічні реакції і вдача українця. - Мюнхен, 1996.

22. Рудоміно-Дусятська ічна психологія. Навчальний посібник К.: Інститут післядипломної освіти КНУ ім. Тараса Шевченка. 2001, 71с.

23. І. Основи соціальної екології. Курс лекцій. – К.: МАУП, 1997. – 168 с.

24. Сикорский такое нация и другие формы народной жизни. Киев, 1915.

25. Скребец психология. Учебное пособие. - К.: МАУП, 19с.

26. Сухомлинський громадянина. К., Рад. шк., 1987.

27. Сучасні технології надання соціально-психологічної допомоги населення, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи. Методичний посібник. К., “Чорнобильінтерінформ”, 2000.

28. Психология жизненной среды. М., Мысль, 19с.

29. Шкляр . Культура, Личность. К., Наукова думка, 1992.

30. І. Психологія людини за умов радіоекологічного лиха. - К.: «Чорнобильінтерінформ», 19с.

31. Яницкий движение. .//Ж-л Социологические исследования № 6 1989г. с. 26 – 37.

32. Ясвин отношения к природе. – М.: Смысл, 2000. – 456 с.

33. Asch, J. and Shore, B. M. (1975). Conversation behavior as the outcome of environmental education. Journal of Environmental Education, 6, 25-33.

[1] Фрустрація – від лат. frustratio – обман, марне очікування, розпач.

[2] Біоцентричній підхід у екологічній психології полягає у тому, що людина підпорядкована природному середовищу і має йому служити, а не навпаки.

[3] Антропоцентричний підхід полягає у тому, що людина вважається власником оточуючого середовища і може користуватися ним на власний розсуд.

[4] Екофільність – любов до довкілля.

[5] Ерозія – (у даному вип.) – руйнування гірських порід водяними потоками, морем, вітром, льодом.

[6] Календарь песчаного графства. М., 1983. С. 205.

[7] Інтенція – (від лат. intentio – тяжіння) – спрямованість свідомості, мислення на будь-який предмет.