Тема №4. Медико-соціальні аспекти здоров’я населення. Роль сімейного лікаря в популяризації здорового способу життя, профілактики та диспансерізації.
1. Дайте визначення поняттям «здоров’я», «проміжний стан» або «передхвороба» та «хвороба».
У теперешній час виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров'я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем.
Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я записано: “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.
Передхвороба, або проміжний стан, або преморбідний стан характеризується зниженням функціональних можливостей організму та проявляються у вигляді двох стадій, а саме:
1) стадії переваги неспецифічних змін при збереженні гомеостазу головних життєво важливих систем організму, в тому числі сердцево-судинної системи;
2) стадїї переваги специфічних змін зі сторони певних органів і систем, гомеостаз яких порушен, але завдяки механізмам компенсації проявлення захворювання може мати різну вираженість: при достатній компенсації воно знаходиться в початковій фазі, при недостатній компенсації його клінічна важкість залежить від функціональних резервів. Особливість цього класу функціональних станів состоїть в тому, що вони розвиваються та протікають на фоні перенапруги та виснаження астенізації) регуляторних механізмів.
Цей стан характерен для критичних вікових періодів, для особ післе прийому наркотиків, алкоголю, мающих порушення харчування, низьку двигательную активність, зайву вагу.
До того часу, доки організм спроможний за допомогою адаптаційних механізмів та реакцій забезпечити стабільність внутрішнього середовища при зміні зовнішнього середовища, він знаходиться у стані, який можна оцінити як здоров’я. Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, наступає стан, протилежний здоров’ю, тобто хвороба, патологія.
2. Що таке фактор ризику? Які є класифікації факторів ризику (наведіть їх на прикладі захворювань серцево-судинної системи)?
Фактор ризику (riskfactor) характерний чинник, як звичка людини (наприклад, куріння), або вплив присутніх у зовнішньому середовищі шкідливих речовин, при отриманні котрих збільшуеться можливисть розвитку у людини якого-небудь захворювання. Данний зв`язок являє собою один з можливих причин розвитку захворювання, пому його треба віддрізняти від причинного фактора.
Фактори ризику поділяють на модифіковані (на ті, на які ми можемо впливати) та на не модифіковані (ті, на які ми не можемо впливати), а також на екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні).
Не модифіковані фактори ризику (на прикладі захворювань серцево-судинної системи):
Ø Стать. У молодому та середньому віці інфаркт міокарда значно частіше розвивається у чоловіків. В міру старіння зростає вірогідність цього захворювання у жінок. Вони починають хворіти після менопаузи, оскільки зменшується вивільнення жіночих статевих гормонів (естрогенів), що захищають судини від розвитку атеросклерозу. У віці 65-84 років частота захворювань серцево-судинної системи серед чоловіків і жінок є майже однаковою.
Ø Вік. Чим старшою є людина, тим більшою є загроза виникнення захворювання серцево-судинної системи. З віком стінки серця потовщуються, м’яз не може повністю розслаблятися, знижується скоротлива здатність серця. Водночас спостерігається зниження еластичності та ущільнення стінки судин.
Ø Обтяжена спадковість. Досить часто серцево-судинні хороби (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба) носять сімейний характер.
Чим більше факторів ризику має людина, тим вищі шанси захворіти. Але, зазвичай, наявність перерахованих вище не модифікованих чинників ризику є недостатньою для розвитку інфаркту міокарда та інших хвороб. Для цього треба дія якогось із модифікованих факторів. На ці чинники ми можемо впливати. Якщо людина буде уникати їх, то вона значно знизить ризик розвитку захворювання.
Модифіковані фактори ризику:
1) Куріння. До захворювань, які воно зумовлює, належать інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, різні види раку, більшість хронічних захворювань легень, порушення обміну речовин, імпотенція тощо.
2) Алкоголь. Споживання алкоголю в дозі, яка в перерахуванні на чистий етанол більше 30 мл на добу, є небезпечним для здоров’я, оскільки зростає ризик розвитку захворювань серця, гіпертонічної хвороби, інсульту, ушкоджується печінка тощо.
3) Підвищений артеріальний тиск (АТ). Неконтрольоване підвищення АТ до 140/90 мм рт. ст. та вищє є надзвичайно небезпечними. Воне несе загрозу виникнення інфаркту міокарда та інсульту, а також сприяє прогресуванню серцевої та ниркової недостатності.
Звідки ж береться підвищений АТ? Його виникненню сприяє ряд чинників, інших факторів ризику, а саме: надмірна маса тіла, зловживання алкоголем, мала фізична активність, неправильне харчування, стреси, спадкова схильність та ін.
4) Цукровий діабет (ЦД). Про ЦД говорять, коли цукор крові натще за даними декількох обстежень становить 6,1 ммоль/л та більше. ЦД – хвороба, яка є фактором ризику інших хвороб, перш за все серцево-судинних (ІХС, атеросклероз мозкових судин, судин нижніх кінцівок). ВООЗ визнала цю недугу хворобою цивілізації. Це означає, що ЦД провокується сучасними умовами життя і уражає щораз більшу кількість людей.
5) Ожиріння. Надмірна маса збільшує ризик розвитку багатьох хвороб: ішемічної хвороби серця, гіперонічної хвороби, ЦД, деформучого артрозу суглобів, тромбофлебіту гибоких він нижніх кінцівок, жовчокам`яної хвороби, жирового гепатозу, остеохондрозу. Головним параметром для оцінки наявносі ожиріння є індекс маси тіла (ІМТ). Він становить масу тіла в кілограмах поділену на зріст в метрах, піднесений до квадрату.
ІМТ =маса тіла(кг) /(зріст(м))2 |
Про нормальну масу тіла можемо говорити тоді, коли цей індекс у межах 20-25 кг/м2. Недостатній масі тіла відповідає ІМТ<20. Значення в межах 25-30 кг/м2 відповідає надмірній масі тіла, більше 30 кг/м2 ожирінню, яке загрожує здоров’ю людини.
6) Порушння обміну ліпідів. Підвищення рівня атерогенних ліпопротеїдів (низької щільності), що транспортують холестерин з печінки у тканини та зниження рівня захистних ліпопротеїдів (високої щільності), що очищають тканини від холестеріну – головний фактор ризику атеросклерозу і важких серцево-судинних захворювань.
Табл. Рекомендовані показники ліпідів крові для здорової людини
Ліпіди | Рекомендовані значення |
Загальний холестерин | менше 5 ммоль/л |
Тригліцериди | менше 1,7 ммоль/л |
Холестерин ліпопротеїдів високої щільності | більше 1 ммоль/л |
Холестерин ліпопротеїдів низької щільності | менше 3 ммоль/л |
7) Стрес. Стрес – це реакція організму на оточення. Він є свідомою, емоційною або фізіологічною реакцією людини на подразники, труднощі та небезпеку, що є у житті. До типових проявів постійного стресу належать:
1) поганий сон;
2) часте пробудження в ночі;
3) сновидіння з кошмарами;
4) відчуття напруження м’язів та болю голови зранку після пробудження ;
5) напружені стосунки з друзями чи співробітниками тощо.
Окрім негативного впливу на серцеву систему(прискорення серцебиття, підвищення АТ, збільшення здатності крові до утворення тромбів) стрес також зумовлює:
1) порушення травлення;
2) розлади з боку гормонального гомеостазу та нервової системи;
3) погіршення розумової діяльності;
4) запаморочення та болі голови;
5) хвороби шкіри.
3. Що таке внутрішні та зовнішні фактори ризику захворювань?
По іншій класифікації фактори ризику розподіляють на зовнішні та внутрішні.
1. Зовнішні фактори ризику.
Ø Забруднення зовнішнього середовища - забруднення води і повітряного басейну хімічними і радіоактивними речовинами несприятливо позначається на здоров’ї людей.
Ø Психологічно-емоційне перенапруження – якщо часто повторюється, може призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послаблюють адаптаційну здатність організму.
Ø Малорухомий спосіб життя. Гіподинамія – недостатня м’язова діяльність, особливо небезпечна в ранковому дитячому та шкільному віці, тому що різко затримує формування організму. У дорослих гіподинамія є фактором розвитку серцево-судинних захворювань.
Ø Шкідливі звички: вживання тютюну, наркотиків, алкоголю має як прямий негативний вплив, так і непрямий за рахунок перешкоджання утвердженню складових здорового способу життя: організації відпочинку, фізичній активності, тощо.
2. Внутрішні фактори ризику.
Ø Генетичний ризик. Багато захворювань мають спадкову природу. Нині відомо близько 3000 спадкових захворювань і генетично детермінованих синдромів. Генетичний фактор відіграє суттєву роль у розвитку більшості захворювань.
Ø Конституція. Під конституцією розуміють сукупність функціональних особливостей організму, які склалися на спадковій основі у взаємодії із зовнішнім середовищем і визначають його реактивність. Наприклад, хвороби серця і судин частіше уражають переважно осіб із гіперстенічною конституцією. В астеніків, навпаки, переважає гіпотонія. Астенічна будова тіла часто асоціюється з виразковою хворобою. Особи гіперстенічного типу резистентні до збудника туберкульозу, астенічні навпаки, в кілька разів частіше хворіють на туберкульоз.
4. Які головні аспекти боротьби з факторами ризику?
1) Боротьба з курінням.
Лікар загальної практики повинен переконати своїх підопічних позбавиться від шкідливих звичок, а саме куріння та вживання алкоголю.
Щоб позбавити людину від шкідливої звички (наприклад, куріння) треба знайти потужну мотивацію. Якщо людина хоче, але не може самостійно позбавитися від шкідливої звички можна звернутися за допомогою до інших спеціалістів (нарколог, психотерапевт) та використати спеціальні методи лікування (кодування).
2)Активний режим життя.
Треба переконати своїх підопічних у тому що хто регулярно займається фізкультурою, у тих небезпека виникнення ІХС знижуется у 3 рази. Систематичне фізичне тренування зміцнює м'яз серця, підвищує тонус судин, поліпшує роботу механізмів, що регулюють коронарний кровообіг.
Ø ранкова гімнастика – 15-20 хвилин в добре провітрюваному приміщенні, починаючи з малих навантажень і поступово їх збільшуючи; виконувати регулярно, перерви приводять до детренування. Інтенсивність фізичних вправ повинна бути такою, щоб число серцевих скорочень збільшувалося не більше ніж на 80-90%.
Ø швидка ходьба. Мінімальне денне навантаження для практично здорових осіб км протягом години.
Ø закалювання – це комплекс методів цілеспрямованого підвищення функціональних резервів організму та його стійкості до несприятливої дії фізичних факторів оточуючого середовища (пониженої чи підвищеної температури повітря, води, пониженого атмосферного тиску тощо) шляхом систематичного тренуючого дозованого впливу цими факторами.
До найбільш поширених та доступних форм закалювання водою відносяться обтирання, обливання, ножні ванни, які проводяться з пониженням температури води і зменшенням тривалості процедур та використовуються лише в якості початкових етапів закалювання. Коли організм звикає до регулярних обливань, можна розпочати закалювання шляхом приймання контрастного душу.
Контрастний душ – це особливий вид водної процедури, коли чергуються гаряча (40-45˚С) і холодна (10-20˚С) вода. Зміст його дії полягає у тому, що раптове короткочасне охолодження активізує захисні сили організму. Такий душ діє на судини та з’єднувальну тканину. Тепла вода розслаблює, холодна – підвищує тонус м’язів та судин. Контрастний душ тренує системи терморегуляції, зв’язки та судини так само, як під час фізичних вправ тренуються м’язи.
3)Здорове харчування та боротьба з надлишковою масою тіла.
Профілактика атеросклерозу і ІХС тісно пов’язано з боротьбою проти надлишкової маси тіла. Зниження маси тіла на 10 % зменшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань на 20 %. Загальні принципи:
Ø найкращим шляхом для зменшення маси тіла є поступове обмеження харчового раціону і активний руховий режим;
Ø втрачати масу тіла треба поступово (не більше 1 кг на тиждень). За умови швидкої втрати маси буде надзвичайно складно її втримати;
Ø Кількість спожитих калорій і витрата організмом енергії, повинні бути збалансовані, тільки в такому випадку вага буде постійною. Щоб зменшити вагу, необхідно одержувати з їжею менше енергії, чим витрачати;
Ø здоровій людині рекомендується харчуватися 3-4 рази в добу, причому самим ситним повинен бути обід, а самою легкою - вечеря. Проміжки між прийомами їжі не повинні бути дуже тривалими;
Ø при надлишковій вазі корисні періодичні (1 раз у тиждень) розвантажувальні дні (фруктові, овочеві, кефірні);
Ø якщо віддавати перевагу підрахунку кілокалорій (ккал), то для визначення величини їх витрати треба помножити масу тіла на число, яке відображає вашу фізичну активність. Для осіб, що ведуть сидячий спосіб життя це число дорівнює 25, у разі помірно фізично активного способу життя – 30, а за значної фізичної активності – 35;
Ø рівень артеріального тиску тісно пов'язаний з масою тіла. Для нормалізації тиску багатьом хворим інколи достатньо лише схуднути;
Ø підвищенню АТ сприяє кухонна сіль. Тому не треба досолювати їжу, вживати маринади, консервовані продукти та копчености. У вказаних продуктах міститься до 90% прихованої солі, яку ми їмо;
Ø до факторів ризику виникнення захворювань серця та судин є холестерин. Основою всіх дієт, що сприяють зниженню холестерину, є:
- зменшення споживання жирів тваринного походження (жирне м'ясо, субпродукти, вершкове масло, жирні молочні продукти, жирні сорти сиру, здобна випічка тощо).
- Більшість тваринних жирів замінюється рослинними оліями: соняшниковою, маслиновою, кукурудзяною.
- У помірної кількості можно вживати пісне м'ясо. Перевага віддається курятині, індичатині, телятині, рибы, особливо морської.
- У помірній кількості дозволяються молочні продукти зі зниженим вмістом жиру, нежирні сири (не більш 30% жирності), випічка на рослинних жирах, смажена на рослинних жирах картопля. Яйця дозволяється вживати тільки у вареному вигляді і не більше двох на тиждень.
- Часто використовуються у своєму раціоні продукти, що знижують рівень холестерину в організмі і збільшують його виведення: хліб з борошна грубого помолу, каші (вівсяні пластівці), всілякі овочеві страви і фрукти (яблука, сливи, різні ягоди), бобові продукти (квасоля, горох).
4) Боротьба зі стресом та негативними емоціями.
Будь-які емоції, і в першу чергу негативні, викликають підвищення судинного тонусу й артеріального тиску, супроводжуються надходженням з депо в кров жирів і вуглеводів, необхідних для інтенсивної м'язової діяльності, що і було основним способом розрядки емоційної напруги протягом багатьох років формування людини. Не розряджена емоція стає небезпечною, створює підвищене навантаження на серце і може привести до ІХС.
Для розрядки негативних емоцій велику роль грає:
ü культура між особистих відносин (це той захист, коли людина владна протистояти конфліктам, неприємностям) включає гуманне відношення одне до одного, повагу до особистості, терпимість, чуйність, відразу до брутальності;
ü інтенсивна м'язова діяльність: фізична праця, швидка ходьба, біг;
ü Є ще такий спосіб позбавити себе негативних емоцій та стресу, це дотримання таких порад:
1. Перш за все потрібно відмовитися від усього, що руйнує ваші сили, тобто від шкідливих звичок (не пийте міцну каву чи чай, не зловживайте алкоголем, не куріть).
2. Організуйте свій день так, щоб мати час на відновлення організму, тобто на відпочинок.
3. Розвивайте в собі повагу до себе та навколишніх. Ваші переконання, думки почуття є так само важливими як переконання, думки і почуття інших. Ви маєте право на висловлення своєї думки, маєте право помилятися, маєте право сказати «ні» або «не розумію».
4. Бережіть родинні та дружні зв’язки, будьте готові допомагати іншим. Розуміння того, що ми комусь потрібні, піднімає нашу самооцінку і дозволяє легше долати власні клопоти.
5. Найчастіше нас турбують незакінчені справи. Отже треба доводити до кінця малі та великі починання. Це є один із секретів зменшення стресу. Радійте кожному закінченому етапові і лише після цього переходіть до наступного. Якщо ви щось робите, зосередьтесь на цьому, а не розпорошуйте свою увагу на інше.
ü Однак бувають ситуації, коли не вдається уникнути роздратування. У таких випадках рекомендують виконувати наступнє:
Словесне розслаблення. Зручно сядьте і заплющіть очі. Розслабте м’язи. Спокійно дихайте і повторюйте в думках слова, які є для вас приємними (це може бути молитва, приказка, фрагмент вірша або пісні).
Глибоке дихання. Під час вдиху надуйте живіт. Тоді опуститься діафрагма, і легені зможуть набрати більше повітря. Потім зробіть видих, рахуючи до п’яти. Найкраще це робити біля відчиненого вікна.
Одноманітне заняття. Допомагає заспокоїти нерви і відключитися від оточення домашня робота. Важливо, щоб вона була простою та досить одноманітною (миття посуду, прасування).
Рахування Закрийте очі, порахуйте від десяти до одного, згодом сформулюйте собі якесь запевнення (наприклад: «Мене охопив спокій, роздратування мене покидає»). Повторіть це кілька разів, після чого порахуйте від одного до десяти.
5. Що таке профілактика? Які є напрями профілактики? Які види профілактики існують?
Медична профілактика в сучасному уявленні становить систему державних, соціальних, гігієнічних і медичних заходів, направлених на забезпечення високого рівня здоров'я індивідуума або населення, а також застереження від хвороб. В більш вузькому плані це вид діяльності служби охорони здоров’я, в основному первинної ланки, направлений на раннє виявлення і зниження ризику розвитку захворювань, а також на зниження негативного впливу на здоров’я факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
Існують наступні напрями медицинської профілактики:
1. Індивідуально-сімейні технології профілактичної допомоги на основі оцінок таких характеристик здоров’я, як схильність до захворювання і ризик розвитку захворювання, у тому числі медико-генетичне консультування.
2. Санітарно-гігієнічні технології: гігієнічне нормування фізичних, хімічних, біологічних і соціальних умов життя і діяльності людини, а також на технології охорони середовища проживання і протиепідемічного захисту.
3. Медико-соціальні заходи, що забезпечюють достатній рівень культури здоров’я в населення на основі методів гігієнічного виховання, медико-профілактичної освіти і пропаганди оздоровчих і медико-профілактичних знань із використанням кадрових ресурсів системи освіти, охорони здоров’я, засобів масової інформації (формування здорового способу життя).
Стосовно населення медична профілактика визначається як індивідуальна – профілактичні заходи, проведені серед окремих індивідуумів; групова – профілактичні заходи стосовно груп осіб з подібними симптомами і факторами ризику (цільові групи); популяційна (масова) – профілактичні заходи, що охоплюють великі групи населення (популяцію) чи населення в цілому.
Залежно від стану здоров'я, наявності факторів ризику захворювання чи вираженості патології в особи виділено декілька видів профілактики. Ряд авторів розділяє її на первинну та вторинну.
Ø Первинна профілактика, як система медичної профілактики - це комплекс специфічних заходів, покликаних зберігати і зміцнювати здоров'я, спрямованих на усунення екзогенних і ендогенних чинників, а також шкідливих звичок, які сприяють розвитку захворювань у здорових, практично здорових, контингентів преморбідного стану, запобігання захворюванням у здорових та інтеркурентних захворювань у хворих. Або Заходи по зменшенню впливу шкідливих факторів на організм людини, формування парадигми здорового способу життя, виявлення в ході профілактичних медичних оглядів шкідливих для здоров’я факторів, проведення імунопрофілактики (вакцинації) різних груп населення, заходи з попередження соматичних і психічних захворювань і травм, оздоровлення окремих груп і осіб населення, які знаходяться під впливом несприятливих для здоров’я факторів
Ø Вторинна профілактика – це комплекс медичних, соціальних, санітарно-гігієнічних, психологічних і інших заходів, направлених на акивне раннє виявлення і попередження загострень і ускладнень захворювань, а також з попередження зниження працездатності, в тому числі інвалідизації і передчасної смертності.
6. Що таке диспансерізація? Яка її мета? Перший етап диспансерізації: які контингенти підлягають диспансерізації?
Диспансеризація – система лікувально-профілактичних заходів, яка включає активне спостереження за здоров’ям певних груп населення, вивчання умов їх праці та побуту, забезпечення правильного фізичного розвитку і збереження здоров’я, а також запобігання захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і соціальних заходів.
Основу диспансеризації становить диспансерний метод обслуговування населення, за допомогою якого відбувається синтез лікувального і профілактичного напрямів у медицині.
Ø Мета диспансеризації здорових – збереження і зміцнення їх здоров’я, забезпечення правильного фізичного і психічного розвитку, створення нормальних умов праці і побуту, раннє виявлення захворювань, запобігання розвитку і прогресуванню хвороби, збереження працездатності.
Ø Мета диспансеризації хворих - охоплення динамічним медичним спостереженням хворих на ранній стадії захворювання, запобігання загостренням і ускладненням патологічного процесу, зменшення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і виходом на інвалідність, продовження та поліпшення якості життя хворих і періоду їх активної працездатності.
Етапи диспансерного обслуговування.
Перший етап - відбір контингентів для диспансеризації.
1. Згідно з положенням про диспансеризацію обов’язковому нагляду підлягають такі групи населення:
Ø діти віком до 14 років;
Ø підлітки і допризовники;
Ø учні професійно-технічних училищ, технікумів, студенти вищих навчальних закладів;
Ø працівники дитячих закладів, комунальних і харчових об’єктів;
Ø усі жінки віком понад 30 років (що працюють і не працюють);
Ø особи, що працюють у шкідливих умовах виробництва;
Ø учасники та інваліди війни, інваліди праці;
Ø учасники ліквідації аварії Чернобильській станції;
Ø медичні працівники.
2. Крім того, диспансеризації підлягають хворі з такими захворюваннями внутрішніх органів:
Ø Захворювання серцево-судинної системи: гіпертонічна хвороба, гостра і хронічна ішемічна хвороба серця, ревматизм;
Ø Захврювання органів дихання: хронічні обструктивні захворювання легень, бронхіальна астма, бронхоектатична хвороба, абсцес легень, пневмоконіози, емфізема легень;
Ø Хвороби шлунково-кишкового тракту: хронічний гіпоацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гепатит, цироз печінки, жовчнокам’яна хвороба, хвороба Крона;
Ø Захворювання нирок: хронічний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит;
Ø Захворювання ендокринної системи: цукровий діабет, дифузний зоб з порушенням функції щитоподібної залози;
Ø Захворювання крові, онкологічні та алергійні захворювання тощо.
Для активного та своєчасного виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання медичні працівники використовують амбулаторні прийоми, відвідування хворих удома, профілактичні огляди, аналіз амбулаторних карток, виписок із історій хвороби, листків непрацездатності тощо.
Диспансерний облік вважається своєчасним тоді, коли хворий взятий під нагляд не пізніше як через 30 днів з дня встановлення діагнозу.
7. Перший етап диспансерізації: скільки існує диспансерних груп? З яких контингентів осіб вони складаються?
Наступним важливим завданням медичних працівників на першому
етапі диспансеризації є групування диспансерного контингенту. Існує 5 диспансерних груп:
Ø перша група - здорові люди, які не мають скарг і об’єктивних ознак хвороби під час обстеження та не хворіли в минулому;
Ø друга група - практично здорові люди, які мають в анамнезі дані про перенесені захворювання та фактори ризику розвитку певної патології внутрішніх органів, але на даному етапі не мають скарг;
Ø третя група - хворі на хронічні захворювання в стадії компенсації;
Ø четверта група - хворі на хронічні захворювання в стадії субкомпенсації;
Ø п’ята група - хворі на хронічні захворювання в стадії декомпенсації.
На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну картку з буквою «Д» на титульній сторінці і контрольну картку диспансерного спостереження (форма № 000). В амбулаторній картці хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об’єктивного обстеження з результатами лабораторних та інструментальних досліджень, а також висновки консультантів-спеціалістів. Діагноз формулюється з відображенням змін в організмі, ступеня тяжкості перебігу захворювання і його стадії, з урахуванням змін при кожній нозології згідно з Міжнародною класифікацією хвороб. Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та термін повторного планового обстеження хворого.
У контрольній картці диспансерного спостереження вказують групу, до якої належить даний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній картці роблять помітки щодо виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Картки зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Ці картки потрібні для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.
8. Для чого потрібен другий етап диспансерізації? Що таке клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний фактори у процесі диспансерізації?
Другий етап диспансеризації - виконання плану заходів, намічених під час відбору здорових і хворих на диспансерний облік. У процесі диспансерного нагляду важливе значення мають три фактори – клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний.
Ø Клінічний фактор включає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів, направлення в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворим лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи. Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових необхідно роводити активно (здорових – 1 раз на рік; хворих у стадії компенсації – 2 рази і частіше); систематично, відповідно до плану, а також з урахуванням динаміки в стані здоров’я пацієнта.
Ø Санітарно-оздоровчий фактор. Диспансерне спостереження включає також проведення комплексу профілактичних заходів і, серед яких на першому місці є створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення також мають такі профілактичні та лікувальні заходи, як санація вогнищ хронічної інфекції (карієс зубів, тонзиліт, аднексит); спеціальні методи лікування; ЛФК, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія, дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування. Ефективність комплексного профілактичного лікування (вторинної профілактики) особливо помітна у разі його циклічного проведення. Вона виражається у запобіганні загостренню хвороби, прогресуванню і виникненню ускладнень.
Ø Велике значення для успішної диспансеризації має психологічний фактор. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до процесу диспансеризації і пацієнтів, що перебувають під диспансерним наглядом. Це визначається їх умінням переконувати людей у необхідності змінити стиль життя, залишити шкідливі звички, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання намічених лікувально-профілактичних заходів.
9. Для чого потрібен третій етап диспансерізації? Вкажіть критерії ефективності диспансерізації.
Третій етап диспансерного обслуговування включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації – розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв захворюваності диспансерної групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3 – 5 років найбільш переконливо демонструє соціально-гігієнічне і лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.
Для визначення ефективності диспансеризації хворих третьої, четвертої та п’ятої груп використовують такі критерії:
1) переведення хворого в першу групу (здорових), якщо захворювання повністю вилікуване і протягом останніх 2 років не було рецидивів хвороби, відсутні скарги, клініко-лабораторні та інструментальні прояви;
2) стійке поліпшення стану здоров’я хворого – протягом останнього року не було загострень, клініко-лабораторні та інструментальні дані теж свідчать про поліпшення стану здоров’я;
3) тимчасове поліпшення стану здоров’я хворого – поліпшення настає тільки під час лікування, а між курсами лікування хвороба загострюється, однак рецидиви проявляються в легшій формі;
4) стан здоров’я хворого залишається без змін, лікування дає короткотривале поліпшення стану здоров’я;
5) погіршення стану здоров’я хворого – патологічний процес поступово прогресує, незважаючи на лікування, що проводиться;
6) тимчасо ва непрацездатність хворого, що зумовлена прогресуванням патологічного процесу і зворотними функціональними розладами, які через 3 – 4 місяці зникають, а працездатність відновлюється;
7) стійка непрацездатність і первинний вихід на інвалідність у зв’язку з погіршенням стану і незворотними функціональними розладами в організмі;
8) зняття з диспансерного обліку у зв’язку з переїздом на інше місце проживання або у випадку смерті хворого.
10. Як складати медико-соціальний паспорт здоров’я?
Ø Паспорт здоровья составляется на больного в процессе диспансеризации;
Ø В него вносятся общие сведения о больном (имя; пол; дата рождения; домашний адрес; страховой полис: номер и серия; наименование страховой медицинской организации; лечебное учреждение, в котором пациент наблюдается; указывается имя врача общей практики, котрый наблюдает больного).
Ø Отдельно указывается группа и резус-принадлежность крови, наличие лекарственной непереносимости, аллергических реакций.
Ø Указывается принадлежность пациента к той или иной группе диспансеризации (по годам).
Ø Указываются по годам (например, 2008, 2009, 2010):
- основные показатели сотояния зоровья (рост, вес, артериальное давление, частота сердечных сокращений и т. д), а также медицинские, социальные, психологические факторы риска социально-значимых заболеваний (отягощенная наследственность, курение, избыточный вес, артериальная гипертензия, стрессы, гиподинамия, нерациональное питание и т. д);
- лабораторные показатели (липидный спектр, сахар крови, креатинин, билирубин, клинический анализ крови, мочи, основные онкомаркеры, цитология мазка из цервикального канала и т. д.).
- функциональные исследования (флюорография, электрокардиография, маммография).
- Заболевания, выявленные в ходе диспансеризации (с указанием даты установления диагноза, кода по международной классификации болезней),
- Заключения и рекомендации врачей-специалистов (хирург, акушер-гинеколог, офтальмолог, невролог);
- Заключения и рекомендации врача общей практики с указанием группы состояния здоровья.
