Теоретичні основи планування витрат на підприємстві (стр. 1 )

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Класифікація витрат на виробництво продукції

Необхідність знання величини витрат припускає розробку відповідних методів їх обліку. Але виробництво будь-якого продукту або надання послуги пов'язане з використанням різноманітних видів ресурсів, здійсненням ряду дій з підготовки виробництва до випуску продукції. Ця розмаїтість визначає необхідність класифікації витрат [36 с.148].

Усі витрати, що формують повну собівартість продукції можна класифікувати по різним ознакам.

Таблиця 1.1

Класифікація витрат за ознаками

Ознаки	Витрати
За місцем виникнення витрат (центрами відповідальності)	виробництва, цеху, дільниці, технологічного відділу, служби
За видами продукції, робіт, послуг	на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
За видами витрат	за економічними елементами, за статтями калькуляції
За способами перенесення вартості на продукцію	прямі, непрямі
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	змінні, постійні
За календарними періодами	поточні, довгострокові, одноразові
За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
За визначенням відношення до собівартості продукції	на продукцію, на витрати періоду

Розглянемо класифікацію витрат докладніше.

По економічній ролі у формуванні собівартості продукції витрати підрозділяються на основні і накладні. Основні безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення виробів і утворюють його головний речовинний зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо й енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. До накладних відносяться витрати, пов'язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва, його організацією, керуванням і обслуговуванням (цехові, загальнозаводські витрати) (35,с.494(.

У залежності від способу віднесення витрат на собівартість окремих видів продукції розрізняють прямі і непрямі витрати. Прямі безпосередньо пов'язані з виготовленням конкретних видів продукції і по встановленим нормам відносяться на їхню собівартість (матеріали, паливо, заробітна плата); непрямі— з виготовленням різних видів продукції і включаються в їхню собівартість пропорційно базі, установленій галузевою інструкцією з планування собівартості (на утримання і експлуатацію устаткування, цехові, загальнозаводські й інші витрати) [41,с.217].

("1") До складу прямих витрат на шахтах входять [28]:

Прямі матеріальні витрати – це вартість:

покупних додаткових матеріалів, що використовуються в процесі виробництва продукції для забезпечення нормального технологічного процесу, або використовуються для інших виробничих потреб основного і додаткового виробництва (лісових матеріалів, вибухових речовин, детонаторів і інших вибухових матеріалів, кріпильних матеріалів, рам, кріплень до них, болтів і інших деталей, змазувальних і обтиральних матеріалів, емульсій, палива й інших матеріалів); запасних частин для ремонту машин і устаткування виробничого призначення, закріплених за виробничими ділянками, цехами і службами; транспортерної стрічки; матеріалів тривалого використання (металевого і залізобетонного кріплення, гнучкого кабелю, водопровідних і повітроподавальних труб, канатів, акумуляторних батарей і ін.).

До прямих матеріальних витрат відноситься сума вартості малоцінних і швидкозношувальних предметів, що використовуються в процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці включається основна і додаткова заробітна плата (у тому числі компенсація за втрату частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати), матеріальна допомога й інші виплати працівникам основного і додаткового виробництва. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, зокрема:

відрахування на соціальні нестатки від прямих витрат на оплату праці, на медичне й індивідуальне страхування виробничих працівників; амортизація машин, устаткування й інших основних засобів виробничого призначення, закріплених за ділянками, цехами і службами; інші витрати:

а) плата за оренду земельних і майнових паїв;

б) виплати авторських винагород за винахідливість і раціоналізаторство;

в) витрати від браку, що складають вартість остаточно забракованої продукції і витрати на виправлення браку.

До складу непрямих витрат на шахті включаються загальновиробничі й адміністративні витрати.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

1. Витрати на керування виробництвом, до апарата якого відносяться керівники і фахівці ділянок, цехів і служб основного і додаткового виробництва. До них відносяться:

вартість матеріалів і малоцінних і швидкозношувальних предметів; основна і додаткова заробітна плата; ("2") відрахування на соціальні нестатки, медичне й індивідуальне страхування; амортизація основних засобів, що використовуються в процесі виконання функцій керування виробництвом (меблі, друкарські машинки, обчислювальна техніка й інше устаткування); канцелярські витрати, витрати на зв'язок; оплата службових відряджень у межах норм, що передбачені законодавством.

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого призначення, до яких відносяться: капітальні гірничі виробки, будинки, спорудження, передавальні пристрої, стаціонарне устаткування, виробничі приміщення, лазня, пральня, нарядні й інші основні засоби, крім будинків, приміщень, машин і устаткування, що використовуються апаратом керування підприємства.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів загальновиробничого призначення. Витрати на удосконалення технологій і організацію виробництва, поліпшення якості продукції, у які входять: вартість робіт і послуг проектно-конструкторських організацій, спеціальної служби з маркшейдерських вимірів. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід і інше утримання виробничих приміщень, що включають вартість власного і покупного палива, вартість електроенергії, вартість покупної питної води і води для технічних і виробничих, послуг каналізації. Витрати на обслуговування виробничого процесу, до яких відноситься вартість послуг і робіт виробничого характеру. Ці витрати включають такі роботи і послуги:

автотранспорту і залізничного транспорту з перевезення вантажів і вивозу вугілля і породи; ремонтних підприємств; монтажно-налагоджувальних підприємств; з дегазації; зі зміцнення порід гірських виробок спеціальними хімічними складами; з технічного контролю якості вугільної продукції; з утримання очисних споруд; протипожежної охорони; з переробки рядового вугілля на давальницьких умовах; ремонтно-будівельних ділянок і інших структурних підрозділів, що не приймають участі у виробництві продукції; ("3") інші роботи і послуги.

Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища, до них відносяться:

вартість спецодягу і спецвзуття, засобів індивідуального захисту, мила й інших миючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування працівників підприємства; вартість на медичні і санітарні потреби; витрати на рекультивацію земель; витрати на гасіння породних відвалів; вартість послуг сторонніх лабораторій за виконані аналізи води, повітря, мастил, іспит канатів і ін.; вартість послуг Державної воєнізованої гірничорятувальної служби (ГВГСС) з реверсування вентиляційного струменя, перевірки системи аварійного водопостачання, стійкості провітрювання лав і підготовчих вибоїв, з добору й аналізу проб на запиленість, з перевірки саморятівників і ін.; витрати на страхування членів воєнізованих гірничорятувальних команд (ВГК).

Інші витрати:

до них відносяться:

витрати, пов'язані з використанням природної сировини (збір за геологорозвідувальні роботи, витрати на розвідку земель, витрати на знос і відновлення об'єктів, прироблених гірничими виробками, платежі за спеціальне використання водних ресурсів у межах затверджених лімітів, платежі за користування надрами й ін.); витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад по напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування; витрати, на професійну підготовку кадрів (витрати на утримання навчального пункту шахти, оплата стороннім викладачам за прочитані лекції й інші витрати, передбачені законодавством).

Витрати, пов'язані з набором робочої сили.

Стосовно обсягу виробництва витрати розподіляються на умовно-постійні і змінні. Умовно-постійними є витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється незначно (витрати на керування цехом і підприємством). До змінних відносяться витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (зарплата виробничих робітників, витрати на сировину, матеріали і т. п.). Цей вид класифікації дозволяє визначити кількісний зв'язок різних витрат зі змінами в умовах виробництва [13,с.103].

До умовно-постійних витрат на шахтах відносять:

витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, технічного нагляду й апарату керування ділянок, цехів і служб основного і додаткового виробництва; витрати на водовідлив і вентиляцію; амортизація будинків, споруджень, устаткування; ("4") витрати технологічного комплексу на поверхні шахти; витрати, здійснювані для підтримки об'єктів основних засобів у робочому стані.

До змінних виробничих витрат на шахтах відносять:

Вартість покупних додаткових матеріалів:

при виїмці вугілля і проведенні підготовчих виробок (лісу, що витрачається для кріплення, вибухових речовин, зубців, коронок, різців, пік для відбійних молотків, рам і кріплень до них, болтів, емульсій і інших матеріалів); на підземному і поверхневому транспорті й автотранспорті (електроліти й інші матеріали, що використовуються для зарядки акумуляторних батарей електровозів, паливомастильних і інших матеріалів, використовуваних в автотранспорті).

Вартість палива, яке використовується тепловозами. Вартість електроенергії, що використовується на очисних і підготовчих роботах, на підземному і поверхневому транспорті, підйомі, навантаженні вугілля в залізничні вагони, збагачення на індивідуальних фабриках при шахтах. Вартість послуг:

залізничного й автотранспорту з вивозу вугілля і породи, доставки рядового вугілля на переробку; з переробки рядового вугілля на фабриках.

Величина збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету. Платежі за користування надрами. Витрати на оплату праці за відрядними розцінками, виплату премій за виконання і перевиконання виробничих завдань, доплати за роботу у вихідні і святкові дні, оплату чергових і додаткових відпусток робітників на:

очисних і підготовчих роботах на вугіллі і породі – гірникам очисного вибою, прохідникам і постачальникам матеріалів; транспортуванню вугілля, породи й інших матеріалів – машиністам електровозів; навантаженню вугілля в залізничні вагони – вантажники вугілля.

Відрахування на соціальні заходи. Витрати на амортизацію, пов'язані з видобутком корисних копалин. Відрахування у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і при професійному захворюванні. ("5") Витрати на послуги підприємств і організацій на збут вугілля. Транспортні витрати на доставку рядового вугілля і продуктів збагачення від підприємства або фабрики до залізничних станцій.

У залежності від ступеня однорідності витрати розподіляються на прості і комплексні. Прості — це однорідні за економічним змістом витрати (сировина й основні матеріали, заробітна плата). Комплексні складаються з декількох економічних елементів (цехові, загальнозаводські, витрати за змістом й експлуатації устаткування).

За термінами використання у виробництві розрізняють щоденні, або поточні, витрати й одноразові, разові витрати, здійснювані рідше, ніж один раз на місяць.

Витрати, що формують собівартість продукції (робіт, послуг) групуються [9,с.548].

по-перше, по їхньому економічному змісту, утворюючи кошторис витрат на виробництво; по-друге; по їхньому виробничому призначенню і місцю виникнення в процесі виробництва і реалізації продукції, утворюючи статті калькуляції.

У першому випадку це відображає їхній розподіл по економічному змісту, незалежно від форми використання у виробництві того або іншого виду продукції і місця здійснення витрат, і застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається. Кошторис необхідний не тільки для зниження витрат за їхніми елементами, але і для складання матеріальних балансів, нормування оборотних коштів, розробки фінансових планів і ін. Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена обов'язкова номенклатура витрат на виробництво за економічними елементами [12,с.237].

матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів); витрати на оплату праці (усі види оплати праці й інші виплати); відрахування на соціальні нестатки; амортизація основних фондів; інші грошові витрати.

У залежності від переважної частки окремих елементів витрат розрізняють наступні види галузей і виробництв: матеріаломісткі (у собівартості продукції яких велику частину складають витрати на сировину і матеріали – підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої і харчової промисловості); трудомісткі (велика частка заробітної плати в собівартості продукції – підприємства вугільної і металообробної промисловості); фондомісткі (у собівартості продукції яких велику частину складають витрати на амортизацію – підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії); енергоємні (у собівартості продукції яких велику частину складають витрати на паливо й енергію – підприємства кольорової металургії, органічного синтезу) [15,с.270].

Матеріальні витрати у всіх галузях народного господарства (крім видобувних) займають основну частку в собівартості продукції. У їхній склад входять: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і енергія й ін. Сировина і матеріали містять у собі вартість ресурсів, що здобуваються зі сторони, що входять у продукт і складають його основу або є необхідним компонентом. Покупні матеріали і напівфабрикати, що здобуваються з боку піддаються надалі додатковій обробці або зборці-монтажу. Допоміжні матеріали додаються до основних з метою зміни їхнього зовнішнього вигляду або інших властивостей, а також використовуються при обслуговуванні виробництва (мастильні, обтиральні, барвники та інші). Паливо й енергія усіх видів, що здобуваються з боку, виділяються особливо в складі матеріальних витрат у зв'язку з їх важливим народно-господарським значенням. У матеріальні витрати включаються також витрати на тару, пакувальні матеріали, інструмент, запасні частини й ін. [30,с.412].

Оцінка матеріальних ресурсів, згідно з якою вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з ціни придбання (без обліку податку на додану вартість), усіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартістю послуг товарних бірж, мит, а також плати за транспортування стороннім організаціям. З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів – залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються в процесі виробництва, що втрачають споживчі якості вихідного ресурсу і не можуть використовуватися по прямому призначенню. Поворотні відходи оцінюються в залежності від можливого їхнього використання.

Витрати на оплату праці відображують участь у собівартості продукції необхідної живої праці. Вони включають заробітну плату основного виробничого персоналу, а також персоналу, що не є в штаті працівників, що відносяться до основної діяльності. Оплата праці включає: заробітну плату, що нараховується за відрядними розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами відповідно до систем оплати праці, прийнятими на підприємстві; вартість продукції, яка видана в порядку натуральної оплати; надбавки і доплати; премії за виробничі результати; оплату чергових і додаткових відпусток; вартість безкоштовно наданих послуг і інші витрати. Не включаються в собівартість виплати працівникам підприємства, не пов'язані безпосередньо з оплатою праці, що мають своїм джерелом засоби спеціальних фондів, цільових надходжень, фондів профспілкових організацій і ін. (матеріальна допомога, надбавки й одноразові допомоги ветеранам праці, оплата путівок на лікування і відпочинок, дивіденди, виплачувані по акціях, компенсації в зв'язку з підвищенням цін та інші) [37,с.302].

Відрахування на соціальні потреби являють собою форму перерозподілу національного доходу на фінансування суспільних потреб і формуються на базі Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування [6,с.303].

У цю групу витрат включаються:

відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування; ("6") відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі відрахування на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).

Амортизація основних фондів на їхнє повне відновлення включається в собівартість продукції в сумах, обумовлених на основі балансової вартості фондів і діючих норм амортизаційних відрахувань. Знос нараховується як на власні основні фонди, так і на орендовані (якщо інше не передбачене договором оренди), а також на вартість приміщень, наданих безкоштовно підприємствам суспільного харчування і медичного обслуговування трудових колективів підприємств.

До складу інших витрат входять різноманітні і численні витрати: податки і збори, відрахування в спеціальні фонди, платежі по обов'язковому страхуванню майна і за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, оплата відсотків за кредит, суми зносу по нематеріальним активам, командировочні і представницькі витрати, оплата робіт із сертифікації продукції, винагороди за винахідництва і раціоналізацію й ін.

Витрати, включені в собівартість виробленої продукції, утворюють виробничу собівартість. Якщо у виробничій собівартості врахувати (додати) адміністративні витрати і витрати на збут, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Витрати на збут по шахті включають:

Витрати на оплату праці працівникам комерційної служби підприємства. Відрахування на соціальні потреби. Витрати на службові відрядження працівникам, зайнятим збутом продукції. Витрати на послуги організацій, що займаються реалізацією вугілля. Витрати на послуги грузо-транспортних управлінь і залізниці. Транспортні витрати на доставку рядового вугілля від підприємства до станції відправлення залізницею при реалізації його на внутрішньому ринку. Транспортні витрати на доставку продуктів збагачення від фабрики до станції відправлення залізницею при реалізації його на внутрішньому ринку. Витрати, пов'язані з постачанням вугільної продукції на експорт. Витрати на страхування продукції. Витрати на рекламу і дослідження ринку. Інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

За економічними елементами ведеться бухгалтерський облік і складається грошовий звіт по загальній сумі витрат на виробництво продукції. Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику з поліпшення економіки підприємства.

Угруповування витрат за калькуляційними статтями витрат відображує їхній склад у залежності від напрямку (призначення) витрат (на виробництво або його обслуговування) і місця виникнення (основне виробництво, допоміжні служби, обслуговування господарства й ін.).

Калькуляція – обчислення собівартості одиниці продукції або виконаної роботи. Вона виражає витрати підприємства в грошовій формі на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції, а також на виконання одиниці робіт (перевезення, ремонт і т. д.) у різних галузях діяльності. Калькуляція буває: плановою – складається на планований період на основі прогресивних норм витрат праці і засобів виробництва; звітною – зчислюється на основі даних обліку і характеризує фактичний рівень витрат; нормативною – у її основі лежать поточні, діючі норми, що характеризують досягнутий рівень витрат [39,с.238].

При калькулюванні встановлюють об'єкт калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат і методику їхніх обчислень.

("7") Об'єкт калькулювання – продукція, собівартість якої обчислюють. До об'єктів калькулювання відноситься основна і допоміжна продукція (інструменти і запасні частини), послуги і роботи (ремонт, транспортування). Головним об'єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (у штуках, тоннах, метрах і т. д.) [3,с.270].

При калькулюванні продукції витрати групуються за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції, можуть групуватися за такими статтями:

1) сировина і матеріали;

2) покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій і підприємств;

3) поворотні відходи (віднімаються);

4) паливо й енергія для технологічних цілей;

5) основна заробітна плата виробничих робітників;

6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7) відрахування на соціальні потреби;

8) витрати на підготовку й освоєння виробництва продукції;

9) відрахування на знос спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення й інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування;

11) загальвиробничі витрати;

У даній структурі статті витрат 1-10 утворюють технологічну собівартість виробу. Додавши до них статтю 11, одержимо виробничу (цехову) собівартість готової продукції.

У статтю «Сировина і матеріали» включається вартість матеріалів, що входять до складу вироблюваних виробів і допоміжних матеріалів, які використовуються при виготовленні даного виробу для забезпечення нормального технологічного процесу. Вартість допоміжних матеріалів може бути виділена в окрему статтю у випадку, якщо вона займає значну питому вагу в собівартості виробів.

З витрат на сировину і матеріали виключається вартість поворотних витрат за ціною їхньої можливої реалізації [36,с.152]

Стаття калькуляції «Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій і підприємств» включає вартість: покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що мають потребу в монтажі і додатковій обробці на даному підприємстві; роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не відносяться до основного виду діяльності.

У статтю «Паливо й енергія для технологічних цілей» включаються витрати на усі види палива й енергії, як одержувані з боку, так і вироблювані самим підприємством і, що витрачаються безпосередньо в процесі виробництва продукції. При незначній їхній питомій вазі в собівартості продукції вони можуть не виділятися в названі статті, а включатися в статтю «Витрати на утримання й експлуатацію устаткування».

("8") У статтю «Основна заробітна плата виробничих робітників» включається основна заробітна плата виробничих робочих і інженерно-технічних працівників, що безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції.

До складу основної заробітної плати виробничих робітників входить оплата за виконання операцій і робіт по відрядним нормам і розцінкам, оплата праці рабітників-почасовиків, ІТП, зайнятих безпосередньо у виробничому процесі і на виконанні окремих технологічних операцій виготовленої продукції. У цю калькуляційну статтю включаються і доплати по відрядно-преміальних системах оплати праці і премії рабітникам-почасовикам, виділювані «У тому числі» як «Доплати за прогресивно-преміальною системою».

До додаткової заробітної плати виробничих робітників відносяться виплати, передбачені законодавством про працю або колективними договорами за не пророблений на виробництві (неявочний) час робітників: оплата чергових і додаткових відпусток, компенсації за невикористані відпустки, оплата пільгових годин підліткам, оплата перерв у роботі матерів, що годують, оплата часу, пов'язаного з виконанням державних і суспільних обов'язків, а також виплати винагород за вислугу років і ін.

Відрахування на соціальні потреби визначаються відповідно до встановленої норми у відсотках до витрат на заробітну плату.

Інші статті калькуляції являють собою комплексні витрати, що побічно розподіляються між калькулюїмими виробами на основі різних кошторисів. Кількість таких кошторисів, а також їхній склад залежать від галузевих особливостей підприємств [29,с.277].

Угруповання витрат за елементами відображує спільність їхнього економічного змісту, визначає загальний обсяг споживаних підприємством різних видів ресурсів за їх природним призначенням.

Класифікація витрат за статтями калькуляції поєднує їх по напрямках використання, по місцю виникнення. Вона дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати за асортиментними групами, виявити резерви їхнього зниження.

Перелік і склад статей при використанні такої класифікації витрат встановлюються самостійно підприємством залежно від специфіки галузі, характеру виробленої продукції, організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обгрунтовано непрямого віднесення витрат на собівартість виробів.

1.2 Сучасні концепції планування собівартості продукції

Перехід до ринкових відносин вимагає радикального переосмислення змісту, методів та інструментарію планування виробництва. Особливо це відноситься до найважливішої ланки - планування витрат і вартісних показників плану виробництва. Мова повинна йти про концептуально новий підхід до планування витрат виробництва з урахуванням відсутності централізовано встановлених цін, швидкозмінної ринкової кон'юнктури, конкуренції серед товаровиробників і т. п.

І тут цікаво нагадати про одну подію, що відбулася більш як 70 років тому і визначила розвиток вітчизняної теорії і практики планування, обліку і калькулювання витрат виробництва [41, c.152].

У 1929 р., знаходячись на Міжнародному конгресі бухгалтерів, радянські економісти вивчали організацію бухгалтерського обліку і калькулювання собівартості продукті на 21-у американському підприємстві. У результаті було прийнято вірне рішення, що американську систему «стандарт-кост» (стандартна нормативна собівартість) не можна модифікувати до умов соціалістичного виробництва.

Система «стандарт-кост», відзначає автор праці, яка цитується нижче, «є дефектною, а в багатьох випадках штучною. Оскільки вона обчислюється на капіталістичних підприємствах в умовах панування анархії виробництва, стихії ринкових цін, жорсткої конкуренції і комерційної таємниці, попиту та пропозицій на сировину і продукцію. Звідси і хибна основа стандартної собівартості, оскільки обсяг виробництва в капіталістичних умовах не може бути визначений попередньо». «Тому наші економісти, - робить висновок автор, - розробили свою прогресивну систему організації нормативного обліку і калькулювання собівартості» [40, c.215].

І дійсно така система була розроблена. Вона ґрунтувалася на тому, що не стихія ринку встановлює ціни, а держава. Остання не тільки директивно встановлювала підприємствам номенклатуру та асортимент вироблюваної продукції, а й жорстко вказувала, кому її постачати і від кого одержувати сировину, матеріали, комплектуючі вироби. І підприємства змушені були ці умови виконувати, навіть якщо вони були їм економічно невигідні.

Незважаючи на те, що ситуація кардинально змінилася, у концептуальному плані в плануванні витрат виробництва залишилося все по-старому. Про це наочно свідчить єдиний офіційний документ, що регламентує планову роботу в цьому напрямку: «Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості», затверджене постановою Кабінету Міністрів України під 26 квітня 1996 р. N 473.

У цьому документі ми бачимо все той же «розрахунок зниження собівартості продукції по факторах» громіздкий і з великими недоліками. Зв'язок із заходами щодо підвищення ефективності виробництва знову ж проходить тільки через розрахунок «по факторах», причому всі фактори, що залежать і не залежать від роботи підприємства, сумуються. Планова і нормативна собівартість продукції в «Типовому положенні» між собою не пов'язані і вирішують різні завдання. Але найголовніше, тут зовсім не помічається й ігнорується той факт, що змінилися економічні умови функціонування підприємств – і прирдно у «Типовому положенні» немає і натяку на використання прийомів і методів, властивих ринковим відносинам [42, c.269].

Зокрема, в «Типовому положенні» навіть не згадується про складання калькуляцій методом «величини покриття», нічого не говориться про застосування в обліку системи «директ-костінг» (роздільний облік змінних і постійних витрат), не враховується можливість зміни ринкової кон'юнктури і тому не пропонується гнучкої системи планування. Також у цьому документі пропонується робити розрахунок калькуляцій на рік і в квартальному розрізі. Такий розрахунок у зв'язку зі змінами в номенклатурі та асортименті дуже скоро не буде відображати реальних величин і практично втратить корисність.

Крім того, автори «Типового положення» не враховують, що зрушення в асортименті по кварталах призведуть до перерозподілу постійних витрат, що вимагатиме для кожного кварталу розраховувати «базу», відповідно до якої перерозподіляються ці витрати, а їх перерозподіл може серйозно позначитися на зміні рентабельності виробів [35, c.521].

Але найголовніше - потрібно визначитися з базою відліку. Традиційно відповідно до вимог адміністративно-плановоі економіки такою базою були показники звітного (базового) року. Саме ці показники були тією базою, зміни якої директивно закладалися в плани по зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці чи зростанню обсягу реалізації продукції. На цій основі будувалася система економічного стимулювання діяльності підприємств.

Оскільки просте порівняння собівартості товарної продукції базисного і планового року через непорівнянність безпосередньо неможливо, основним показником, який використовується у цих розрахунках, був показник витрат на карбованець (грн.) товарної продукції (Вб).

("9") (1.1)

де Сб, ТПб – відповідно собівартість і товарна продукція в базисному році [33, c.105].

Однак, оскільки як на чисельник, так і на знаменник формули впливають ряд факторів, які не залежать від роботи підприємства в плановому році (зміна асортименту, цін, відносних розмірів амортизації, «перехідний ефект» і т. п.), для елімінування цього впливу, а також для смішку залежних від роботи підприємства факторів (зміна технічного и організаційного рівня й ін.) проводився так званий «розрахунок зниження собівартості продукції по факторах» [3, c.361].

Зауважимо, цей метод досі рекомендується в багатьох підручниках і монографіях і в згаданих вище «Типових положеннях».

Сутність цього методу в наступному:

По-перше, визначають витрати на карбованець (грн.) товарної продукції базисного року, по-друге, визначають собівартість товарної продукції планового року, виходячи з рівня витрат базисного року, по-третє, визначають економію по «техніко-економічних факторах» (алгебраїчна сума) (тис. грн.), по-четверте, з величини собівартості товарної продукції планового року, виходячи з рівня витрат базисного року вираховується алгебраїчна сума всіх перерахованих факторів і визначається планова собівартість товарної продукції, по-п'яте, визначають витрати на карбованець (грн) товарної продукції в плановому році, по-шосте, визначають зниження витрат на карбованець (грн.) товарної продукції.

Нібито все дуже просто. Але вся справа у вірогідності розрахунку по окремих факторах.

У свій час існувало безліч методик, інструкцій (галузевих, держ-планівських, міністерських), зокрема ці методики були в монографіях, підручниках - і розрахунки за ними давали суперечливі результати, тому що методики були недосконалі. Та вони й не могли бути досконалі, тому що хибний сам метод. Зараз уже не має смислу докладніше зупинятися на недоліках методик. Мабуть, найважливіше значення мав розрахунок так званої «перехідної економії», яку пропонували визначати за такою формулою:

(1.2)

де і – змінні витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;

і - кількість продукції, виробленої з початку базисного року до і після проведення заходів;