Яготинська ЗОШ I-III ступенів №1
Методичний кабінет
Усний журнал
« Вшановуємо Великого Кобзаря »
З досвіду роботи
вчителя початкових класів
Цибулі Н. М.
Яготин
2013
Тема. Вшановуємо Великого Кобзаря
Мета. Збагачувати знання учнів про життя і творчість ;
розвивати мовлення, мислення, увагу; виховувати любов до книги,
бажання читати твори .
Обладнання:мультимедійна презентація, портрет , виставка
книг, репродукції його картин, малюнки учнів до творів .
Хід заходу
І мене в сім'ї великій.
В сім'ї вольній, новій.
Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом…
Т. Шевченко
Хто акровірш прочитає.
Про що піде мова - взнає.
Ти мусиш нам слівце назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати,
А хто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло хати?
Д. Білоус
- Сьогоднішній захід ми присвячуємо видатному українському поету та художнику Тарасу Григоровичу Шевченку, вклонімося світлій пам'яті поета. Перегорнемо деякі сторінки життя великого Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки та слова.
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка.
Повні сил і живої снаги.
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
(Звучить запис «Колискової» у виконанні Ніни Матвієнко. Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета . До неї підходить хлопчик).
Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, звучить “Колискова”- запис у виконанні Ніни Матвієнко)
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив.
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясне її світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся мій хлопчику.
(Мати виходить, хлопчик сідає поруч з учнями)
Учитель: Так одного разу навесні на небі спалахнула ще одна яскрава зірочка, зірочка Тараса Шевченка.
Тарас Шевченко – видатний поет,
Його шанує вчений і школяр.
І кожен, хто живе на Україні,
Напам'ять знає майже весь «Кобзар»
1-а сторінка журналу « Дитячі роки Тараса Шевченка»
На Черкащині, в селі Моринці, 9 березня 1814 року народився хлопчик - майбутній великий поет та художник, сіяч розумного, доброго, вічного – Тарас Григорович Шевченко. Його батько - Григорій Іванович – родом з Кирилівки, мати – Катерина Якимівна Бойко – з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта. Хто такі кріпаки? Кріпак - це людина, закріплена за паном, яка на нього працює. Пан міг кріпака продати, купити, виміняти, як річ.
У селі Кирилівка минули дитячі роки Тараса. Він ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».
Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.
Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти казала.
Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Батько одружився вдруге. Як у прислів'ї говориться, прийшли злидні, а з ними й виросла біда. Шевченко пізніше писав: «Хто бачив хоча б здалека мачуху, і так званих зведених дітей, той, значить, бачив пекло».
Ось який трапився випадок під час відсутності батька. Якось у солдата, що перебував у них на квартирі, не стало трьох злотих. Мачуха, звичайно, вказала на Тараса. Хлопця гуртом смикали, погрожували, били, а він клявся і божився, що не брав. Тарас втік і заховався у бур'янах. Та на п'ятий день Степанко, син мачухи, сказав, де ховається Тарас. Невинного хлопця катували. Тоді він змушений був сказати, що взяв ті кляті 3 злотих. Продали спідницю покійної матері, віддали солдатові гроші, а через деякий час у дуплі старої верби знайшли солдатські злоті, які там заховав Степанко. Це був перший випадок у Тарасовому житті, коли він став жертвою несправедливості.
Незадовго після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині! ...
А ми розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Тяжко - важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,
- Хоч з гори та в воду!..
В того доля ходить полем -
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Тарас наймитував у школі, а потім пас громадську череду. Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало»
(Учень читає вірш «Мені тринадцятий минало»)
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся Богу...
І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
2-га сторінка журналу «Шевченко – художник»
Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, і
дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. Його не полишала думка навчитися малювати у хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, та пан Енгельгарт забрав Тараса в Петербург козачком.
Хоче малювати, прагне він до знань,
Та за це багато зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про свою біду
Зустріч у Петербурзі з земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого художника й викупили його з неволі.
Тарас Григорович виправдав їхні сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші.
Для Тараса Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. До нас дійшло близько 1200 акварелей, малюнків олійною фарбою, олівцем. За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.
Діти розглядають репродукції картин (перегляд слайдової презентації)
3-тя сторінка журналу – « – борець за волю
народу»
Через два роки після визволення з кріпацтва вперше виступив у літературі з маленькою книжкою віршів, що мала таку знамениту потім назву – «Кобзар».
За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він пише:
Думи мої, думи мої, лихо мені з вами.
Нащо стали на папері сумними рядами?
Чом вас вітер не розвіяв в степу як пилину?
Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?
Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Де б не був поет – у Петербурзі чи в далекому Казахстані – він завжди пам’ятав про милу українську землю, замріяні верби, тихі ставки, зелені левади. Адже туга за Батьківщиною нерозривна зі згадкою про рідну природу. Ось послухайте, як ніжно й тужливо звучать його вірші.
4-та сторінка журналу –« – співець мальовничої природи»
Зоре моя вечірняя
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
По діброві вітер виє
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Сонце заходить
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім?
Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули
Ой діброво — темний гаю
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
Учитель: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить у кожному його вірші. Він також закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю. Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Він вірив у краще майбутнє свого народу. Віра у краще майбутнє звучить у таких рядках:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
5-та сторінка журналу - «Ми тебе не забудемо, Тарасе»
Учитель: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку минуло 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітали поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Він був похований у Каневі на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
(Слухання запису вірша Т. Шевченка «Заповіт»)
Із 47 прожитих років йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом поліції. І тільки 9 років вільною людиною.
У цьому році минає 199 років з дня народження славетного сина України - Тараса Григоровича Шевченка. Народ пам'ятає про свого Кобзаря, вшановує його пам'ять: ім'ям Шевченка названо парки, театри, вулиці. У нашому місті також названо його іменем вулицю, на якій розташована наша школа. Його ім'я у 1939 році присвоєно Київському державному університету. На майданах міст і сіл споруджено пам'ятники поету.
Не лише в Україні вшановують його пам'ять. Пам'ятники нашому Шевченку стоять у далекій Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині. Вулиці багатьох міст світу теж названо його іменем.
Учитель: У кожній хаті, у кожній школі нехай живе, а не стоїть почесно на полиці мудре, ніжне, пророче слово нашого Кобзаря. Адже його твори – це історико-культурні пам’ятки, що житимуть віки, як живуть у народі перекази про народних героїв.
Над широким Дніпром
у промінні блакить.
І висока, і тиха могила.
В тій могилі співець
незабутній лежить
Що народу віддав свої сили.
Він був як полум´я. Його рядки -
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
Він був як полум´я. Свої слова -
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити,-
Він в наші душі прагнув перелити.
Спи спокійно, Тарасе!
Нащадки твої
Словом шани
Тебе пом'янули.
І народи Вкраїни
Заповітів твоїх не забули.
