Стихи

Іс 58, 1-9

Францисканський вісник 21

Часопис Францисканського Ордену Світських України видається Національною Радою ФОС України (для внутрішнього користування в спільнотах ФОС) В номері: Тема номера 2. Причастие с Иисусом Жить во Христе каждый день Отец Раньеро Канталамесса 7. Ілюзія віри О. Дарій Харасимович OFMConv Події ФОС:   14. Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС Євангелізація – це дія Святого Духа Е. Крейзер, ФОС Розповіді про Франциска: 20. Благословенний хліб Марія Стікко. «Святий Франциск з Асижу» РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – ; редактор – ; перекладач – Шабаліна Д.; комп`ютерна верстка – ЦЕРКОВНИЙ КОНСУЛЬТАНТ: о. Славомир Ветлугін OFM.

Отче!

20 Францисканський вісник

Францисканський вісник 1

Перший полягає в пошані до релігійної і духовної ситуації людей, що потребують євангелізації. Йдеться про пошану до їхнього ритму життя, порушувати який ніхто не має права, пошану до їхнього сумління і переконань, спілкування з ними без будь-якого натиску. Другий знак - бажання не поранити іншого, особливо якщо він немічний у вірі, при поданні тверджень, які можуть бути ясними для тих, хто твердий у вірі, але для інших можуть стати джерелом сум'яття і розбрату, раною в душі. Ще один знак любові - прагнення передати християнам не сумніви і невизначеність, які породжені погано засвоєними відомостями, але певні тверді переконання, вкорінені в слові Божому. Віруючі потребують таких переконань для свого християнського життя, вони мають на них право, оскільки вони сини Бога, в руки Якого вони цілком віддаються на вимогу любові. Питання для роздумів та обговорення в спільноті. Як ми можемо “співпрацювати” зі Святим Духом у нашій місії євангелізації? Чи єдність між християнами означає «одноманітність» і чи може різноманітність також бути знаком життєвої сили та збагачення? Папа Павло VI каже про «знаки любові», які ми завжди маємо виявляти у нашій євангелізаційній місії. Чи можете ви поділитись вашим досвідом практикування тих знаків любові по відношенню до ваших братів та сестер зі спільноти? Розповіді про Франциска Благословенний хліб Марія Стікко. «Святий Франциск з Асижу» Кларі було трохи більше за тридцять років, коли помер святий Франциск. Скільки ще весен призначено «квіточці» у відсутності садівника! Але стеблинка зміцніла і вже ніколи не відхилиться вбік. Смерть ще більше освятила ідеал убогості,

НАША АДРЕСА: м. Київ, бр. Перова 1Б. E-mail: *****@***ua Любі брати та сестри! Запрошуємо вас у нову подорож сторінками нашого формаційного журналу. Єдиним Форматором нашого Ордену є Святий Дух. Адже це Він провадить Свою Церкву, а значить і нас з вами, дорогою правдивого наслідування Христа. Тож вслухаймося в Його Слова. Пройшло вже більше двох тисяч років з моменту, коли Ісус повернувся до Отця і більше восьмисот років, як Дух Святий відкрив святому Франциску з Ассизі ті особливі риси нашого Вчителя, які ми, світські францисканці, намагаємося сьогодні наслідувати, і те правдиве Його Обличчя, котре ми намагаємося не загубити. Але щодня, щохвилини світ, в якому ми живемо, намагається запропонувати нам свою «альтернативу» у вигляді різноманітних божків і знівелювати в нас правдивий образ нашого єдиного Спасителя. Як, за таких обставин, зберегти в нашому повсякденному житті найцінніший Скарб, яким є Ісус? Як уникнути поверхневості і формальності в стосунках з Ним? Розпочніть із малого. Спробуйте зустріти живого, Воскреслого Христа між рядками статей нашого журналу і знайдіть відповіді на запитання: який Ти, о Господи, а який я? Якою є моя віра сьогодні? Кому я довіряю? Чого прагну більше ніж життя? Шукаймо Бога живого разом! Редакція ФВ.

Францисканський вісник 19

2 Францисканський вісник

Причастие с Иисусом - жить во Христе каждый день О. Раньеро Канталамесса OFMCap Как-то один философ-атеист сказал: "Человек есть то, что он ест", подразумевая, что в человеке все сводится к органическим и материальным компонентам его тела. Сам того не подозревая, он точно сформулировал суть христианского таинства. С точки зрения истины о Евхаристии христианин действительно является тем, что он ест. выразил это так: "Наше причащение Тела и Крови Христовых единственно имеет целью заставить нас сделаться тем, что мы вкушаем"… Причастие со Христом Святой Павел сказал: "Чаша благословения, которую благословляем, не есть ли приобщение Крови Христовой? Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова?" (1 Кор 10,16). Мы обычно интерпретируем эти слова как участие во всей личности Христа, во всем, что Ее составляет: Его Теле, Крови, Душе, Божестве. Эта идея берет начало из греческой философии, которая делила человеческое существо на тело, душу и дух. В библейском же языке слова "тело" и "кровь" обозначают всю жизнь Христа или, точнее, Его жизнь и смерть. Эта истина приводит нас к важному заключению: нет такого момента или опыта в жизни Христа, которых мы не

76.  Знаки любові Справа євангелізації передбачає в благовіснику постійно зростаючу братерську любов по відношенню до того, кому він несе Євангеліє. Апостол Павло, приклад для кожного благовісника, написав Солунянам слова, які служать програмою для всіх нас: “Так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали” (1 Сол 2,8; Філ 1,8). Яка ця любов? Набагато більше тієї, що має вчитель, це батьківська любов; і ще більше: це материнська любов. Господь чекає такої любові від кожного проповідника Євангелія і від кожного, хто творить Церкву. Знаком любові стане турбота про дарування істини і про отримання єдності. В рівній мірі знаком любові стане повна і беззастережна віддача себе благовісті Ісуса Христа. Додамо до цього і деякі інші знаки любові.

 

Францисканський вісник 3

18 Францисканський вісник

тих, хто вже визнав і прийняв у вірі Ісуса Христа як Господа милості, який звільняє людей і об'єднує їх у дусі любові і істини». Глашатаї і служителі правди Євангеліє, яке було нам довірено - це також слово істини. Істина, яка зробить вас вільними і яка єдина може подарувати серцю заспокоєння: до цього прагнуть люди, коли ми сповіщаємо їм Благу Звістку. Істина про Бога, істина про людину і про його таємничу долю, істина про світ. Важка істина, яку ми шукаємо в Слові Божому і для якої, хочеться повторити, ми ані господарі, ані судді, але охоронці, глашатаї і служителі.(...) Учителі, богослови, екзегети, учені-історики, справа євангелізації потребує вашої невпинної дослідницької роботи, так само, як і вашої уважності і тактовності в передачі істини, до якої вас наближають ваші дослідження, але яка завжди перевершує людське серце, оскільки це істина Самого Бога. Батьки і наставники, ваш обов'язок - який чисельні сучасні конфлікти роблять зовсім непростим - полягає в допомозі вашим дітям і вашим учням у виявленні істини, в тому числі істини релігійної та духовної.

могли бы пережить и разделить в Причастии; фактически, вся жизнь Иисуса присутствует в Его Теле и Крови и дается через них. В зависимости от обстоятельств и насущных проблем мы можем быть рядом с Иисусом молящимся, Иисусом искушаемым, Иисусом утомленным, Иисусом, умирающим на кресте, и, наконец, рядом с Христом Воскресшим, не в отвлеченном смысле, а Тем же Самым Иисусом, Который и сейчас есть и живет в Святом Духе. На самом деле, единство с Богом в Причастии трудно сравнить с чем-либо на земле. Иисус приводит пример виноградной лозы и ветвей. Этот союз действительно очень тесный: виноградная лоза и ее ветви живут одной жизнью. Но, будучи неодушевленными, ни виноградная лоза, ни ее ветви не "осознают" своего единства! Иногда приводят в пример супругов, которые становятся "одной плотью". Но их единство на уровне плоти не обязательно предполагает полноту единства на уровне духа. "А соединяющийся с Господом есть один дух с Господом" (1 Кор 6,17). Сила евхаристического Причастия именно в том, что мы становимся одним духом с Иисусом, и этот "один дух" в конечном счете является Духом Святым. Комментируя стих из Песни Песней, святой Амвросий писал: "Фактически каждый раз, когда вы пьете (Кровь Христа),.. вы становитесь духовно опьяненными. Апостол Павел предупреждает нас: "И не упивайтесь вином.., но

Францисканський вісник 17

4 Францисканський вісник

Коли йдеться про молодь, вважається, що вона відчуває відразу до фіктивного, до фальші і у всьому шукає істину і ясність. Ці «знамення часу» повинні були б насторожити нас. У мовчанні або кричучи на повний голос, але завжди енергійно, нам ставлять питання: «Ви насправді вірите в те, що проголошуєте? Ви живете тим, в що вірите? Ви насправді проповідуєте те, чим живете?» Більш ніж будь-коли свідчення життям складає основну умову глибокої дієвості проповіді. І з цієї причини ми самі до певної міри відповідальні за успіх проголошення нами Євангелія. (...)Тому застерігаю братів по єпископському служінню, поставлених Святим Духом для керівництва Церквою (пор. Діян 20,28). Застерігаю священнослужителів і дияконів, співпрацівників єпископів у збиранні народу Божого і в духовному натхненні місцевих спільнот. Звертаюсь до тих, що живуть чернечим життям, до свідків Церкви, покликаної до святості, і через це — до учасників в житті, що виражає євангельські заповіді блаженства. Застерігаю мирян: християнські сім'ї, молодь і дорослих, які займаються тією або іншою працею, керівників, а також бідних, які часто багаті вірою і надією, застерігаю всіх мирян, що усвідомлюють свою роль в євангелізації, для їхнього служіння в Церкві або посеред суспільства і світу. Хочу всім сказати наступне: наша старанність в євангелізації повинна виникати зі справжньої святості життя, і проповідь, що живиться молитвою і любов'ю до Євхаристії, у свою чергу - як нам нагадує Другий Ватиканський Собор, - повинна сприяти збільшенню святості того, хто проповідує.(...) 77.  Єдність як засіб та шлях євангелізації Дія євангелізації виявиться набагато слабкішою, якщо ті, хто проголошує Євангеліє, будуть роз'єднані через різний рід розколів. (...) Розділення між християнами — це тяжкий стан речей, який спричиняє за собою підривання самої справи Христа. Другий Ватиканський Собор твердо і ясно підтвердив, що розділення «приносить шкоду святішій справі проповіді Євангелія всьому творінню і перешкоджає багатьом у доступі до віри». Тому (...) ми визнали необхідним нагадати всім вірним католицького світу, що «примирення всіх людей з Богом, нашим Батьком, залежить від відновлення спільності

исполняйтесь Духом" (Еф 5,18); упивающийся вином колеблется и становится неустойчивым, но кто наполняется Духом, пускает корни во Христе. Как говорится: "Свято то опьянение, которое приносит трезвость сердцу" (О Таинствах, V, 17). Отсюда происходит известное восклицание из гимна, и сейчас декламируемого на Литургии Часов: "Радостно выпьем живительное изобилие Духа!" Опьянение выводит людей за их узкие рамки. Но если от вина или наркотиков человек опускается "ниже" своего духовного уровня, почти до животного состояния, то в духовном опьянении он возносится на уровень Божий. Каждое Причастие должно заканчиваться особым состоянием, как бы "уходом" от себя, о котором Апостол Павел писал так: "Уже не я живу, но живет во мне Христос" (Гал 2,20). Бог отдал Свое Тело в наши руки Причастие открывает для нас одни за другими двери, через которые мы входим в Сердце Христа и затем через Него - в Сердце Самой Пресвятой Троицы. Но размышляя над такой благодатью, исходящей от Бога, нас охватывает печаль. Что мы делаем с Телом Христовым? Однажды в момент причастия я услышал прекрасный гимн, в котором повторялись такие слова: "Бог отдал Свое Тело в наши руки, Бог отдал Свое Тело в наши руки!" Я не смог сдержать крика внутри себя: "Мы чиним насилие над Богом!" Мы чиним насилие над Ним, злоупотребляя Его обетованием приходить на алтарь и пребывать в нас. Каждый день мы "обязываем" Его творить этот высший акт любви, но в нас самих так мало любви. Мы можем быть внимательны и добры по отношению к беззащитному ребенку и в то же время черствы и грубы к Иисусу, Который, и это непостижимо, не может защитить Себя от нас.

Францисканський вісник 5

16 Францисканський вісник

Ми переживаємо в Церкві винятковий момент Духу. Скрізь намагаються Його краще пізнати, як це виявляється зі Священного Писання. Люди щасливі віддавати себе Його дії. Довкола Нього збираються, бажають, щоб Він керував життям. Але все таки, займаючи видатне місце у всьому житті Церкви, Дух Господа перш за все діє в євангелізаторській місії: не випадковим є великий початок євангелізації, що відбувся вранці на П'ятидесятницю, при подиху Духа. Можна сказати, що Святий Дух - головна дійова особа євангелізації: саме Він спонукає до благовісті Євангелія і здійснює Свою справу спасіння зсередини. Але одночасно можна сказати, що Він є завершенням євангелізації: лише Він породжує нове творіння, нове людство, до якого євангелізація повинна прагнути, в тій єдності різноманітності, яку євангелізація прагне створити в християнському співтоваристві. За допомогою Духа Євангеліє проникає в серце світу, тому що Він веде до розпізнавання знамень часу - знамень Господа, - які євангелізація виявляє і виділяє в історії. 76.  Свідок життя істинний

Святой Франциск Ассизский говорит нам: "Вот, Он ежедневно уничижает Себя (ср. Флп 2,7), подобно тому, как от царственных престолов (см. Прем 18,15) пришел во чрево Девы; ежедневно нисходит с лона Отца (ср. Ин 1,18) на алтарь в руках священников" (Увещевания, 1). И еще святой говорит: "Если Пресвятая Дева удостоена такого почитания, потому что носила Его в священнейшем чреве; если блаженный Креститель затрепетал и не осмелился коснуться святого темени Божьего; если почитается гробница, в которой Он пробыл немногое время, то сколь же должен быть свят, праведен и достоин тот, кто не умирающего, но навеки побеждающего и славящегося... касается руками, принимает сердцем и устами и другим дает принять!" (Послание, обращенное ко всему Ордену). Точно так же мы слышали предупреждение о Причащении, эхом прокатившееся в Церкви через все века: "Если кто свят - подходи, если не свят - кайся!" (Дидахе, X, 6). Не топчитесь по ногам Господа В тексте, упомянутом выше, апостол Павел пишет: "Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова? Один хлеб, и мы многие одно тело, ибо все причащаемся от одного хлеба" (1 Кор. 10, 16-17). Слово "тело" употребляется здесь дважды; первый раз оно обозначает реальное Тело Христа, второй - Его мистическое Тело, Церковь.

Францисканський вісник 15

6 Францисканський вісник

євангелізаторів, ким би вони не були, постійно молитися до Святого Духа з вірою та ревністю і передбачливо дозволити Йому керувати їхніми діями, оскільки Він – вирішальний натхненник їхніх задумів, їхніх починань, їхньої євангелізаційної діяльності». Ми, світські францисканці, також згадуємо слова св. Франциска про те, що Святий Дух є справжнім «Генеральним Міністром» нашого Ордену. Таким чином, довіримось керівництву Святого Духа в нашому особливому покликанню та місії «жити за Євангелієм згідно з францисканською духовністю у своєму світському стані» (Генеральна Конституція ФОС, ст.8,1). 75.  Євангелізація – це дія Святого Духа. Неможливо здійснювати євангелізацію без дії Святого Духа. Дійсно, лише після зішестя Святого Духа на П'ятидесятницю апостоли відправилися у всі кінці світу, щоб почати велику працю Церкви з євангелізації (…) Дух став душею цієї Церкви. Саме Він роз'яснює вірним глибинний сенс учення Ісуса і таємницю Христа. Саме Він сьогодні, як і на початку Церкви, діє в кожному євангелізаторі з тим, щоб він себе Йому повністю ввірив і дозволив Йому вести себе, щоб Ісус підказав йому слова, які сама людина ніколи б не зуміла знайти, і в той же час прихилив душу, що слухає, до відкритого сприйняття Доброї Новини і проголошеного Царства. Євангелізація має в своєму розпорядженні добрі методики, але навіть самі передові з них не можуть замінити неявну дію Духа. Навіть найдосконаліша підготовка євангелізатора нічого не зможе зробити без Святого Духа. Без Нього найрозвиненіше мистецтво переконання безсиле перед людським духом. Без нього самі розроблені схеми, засновані на соціології або психології, виявляються порожніми і позбавленими цінності.

Святой Августин писал: "Претерпевая Страсти, Господь дал нам Свое Тело и Кровь, чтобы мы ими стали. Фактически, мы Его Тело, и благодаря Его милосердию мы есть то, что мы получаем". В Святом Причащении верующие "действительно являют единство народа Божия, так хорошо знаменуемое и дивно осуществляемое в этом великом таинстве" (Второй Ватиканский Собор, Lumen Gentium, 11). Другими словами, единство, которое видимым образом символизируют хлеб (множество пшеничных зерен) и вино (множество плодов виноградной лозы), в Причастии достигается на внутреннем, духовном уровне. Достигается не автоматически, само собой, а вместе с нашей внутренней готовностью. Принимая Святое Причастие, я не могу быть равнодушен к моим братьям и сестрам. Я не могу оттолкнуть их, не оттолкнув Самого Христа. Тот, кто в момент Причастия полон рвения, но оскорбляет (или намеривается сделать это) брата или сестру, подобен человеку, который, встретив друга после долгой разлуки, бросается к нему, желая поцеловать, и при этом не замечает, что топчется по его ногам ботинками, подошвы которых утыканы гвоздями. Ноги Христа - это члены Его Тела, особенно бедные и униженные. Он любит эти "ноги" и мог бы справедливо воскликнуть: "Вы почитаете Меня всуе!" Христос, Которого я принимаю в причастии, - это Тот же неделимый Христос, Которого принимает человек, стоящий рядом со мной. Первые христиане чувствовали себя объединенными "в преломлении хлеба" (Деян 2,42). Святой Августин напоминает нам, что хлеб не появится без того, чтобы не смолоть пшеничные зерна в муку. Нет ничего лучше, чем братское милосердие, перемалывающее нас, особенно если мы, будучи членами общины, принимаем друг друга, несмотря на все различия в характерах, взглядах и т. д. Так день за днем шлифуются шероховатости наших душ. Скажи "аминь" Телу Христа Сейчас посмотрим на то, что значит сказать "Аминь" и кому мы говорим "Аминь" в момент Причащения. Священник провозглашает: "Тело Христа!" - и мы отвечаем: "Аминь!", что значит: "Да! Да будет так! Я принимаю Тебя". Мы говорим "Аминь" самому святому - Телу Христа, Который был рожден

14 Францисканський вісник	Францисканський вісник 7
життя за Христа. Віддавати життя за Ісуса Христа - ось справжня релігійність. Це означає - любити ближнього, це значить - запитувати щодня: «Хто Ти, Господи? Що Ти від мене хочеш?» і практикувати любов і віру в нашому повсякденному житті. Щоб жити справжнім життям віри, необхідно пізнавати Бога. Як Савло зустрів на дорозі в Дамаск Ісуса Христа, так і ми повинні Його зустріти. Це найважливіша умова для того, щоб наша віра була справжньою, а не уявною. Християнство - це релігія, де Бог являє Себе людині, на відміну, наприклад, від різних східних вчень, де людина своїм власним зусиллям досягає якогось рівня богопізнання. У християнстві за допомогою дару Святого Духа Бог дає людині пізнати Себе. Людині, яка хоче молитися, щоб зустріти живого Бога, а не для того, щоб щось отримати від Нього. Ось якою повинна бути наша молитва: «Господи, хто Ти? Я хочу з Тобою познайомитися, хочу від Тебе навчитися. Ти мій Спаситель, мета мого життя. Я хочу бути з Тобою як учні, які пішли за Тобою, як Марія, яка сиділа у Твоїх ніг, як Никодим, що прийшов до Тебе вночі, щоб слухати Твої слова і краще Тебе пізнати. Я хочу бути таким, як вони...». "Брат Солнце" (www. bs. *****). Події ФОС Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС Євангелізація- це дія Святого Духа Коментарі та текст підготовані Е. Крейзером, ФОС В своєму апостольському зверненні «Євангелізація сучасного світу» (“Evangelii nuntiandi”), яке все ще доречне в сучасній ситуації євангелізаційної місії Церкви, Папа Павло VI пише «Святий Дух – це душа Церкви». Він підкреслює своє бажання, щоб «пастори та теологи – і ми також додамо, що також і вірні, які позначені печаттю Духа через Хрещення – краще вивчали природу та спосіб дії Святого	Девой Марией, умер за нас и воскрес. Но мы также произносим "Аминь" Его мистическому Телу, Церкви, и в том числе тем, кто рядом с нами в жизни и вокруг алтаря. Мы не можем отделить одно тело от другого и принять одно без другого. Для нас не составит труда сказать "Аминь, да, я приветствую тебя!" многим нашим братьям и сестрам. Но всегда найдется тот, кто причиняет нам страдания, независимо от того, чья в этом вина, тот, кто выступает против нас, критикует или плохо о нас отзывается. Такому человеку намного труднее сказать "Аминь", но в этом и кроется особая благодать. Если мы желаем более интимного общения с Иисусом, верный способ достичь этого - в причастии приветствовать Иисуса вместе с этим братом или сестрой. Мы можем сказать при этом: "Иисусе, я принимаю Тебя сегодня вместе с этим человеком и буду хранить его (ее) в своем сердце вместе с Тобой. Я буду счастлив, если Ты войдешь в меня вместе в ним (с ней)". Этот маленький акт очень дорог Иисусу, потому что Он знает: это заставляет нас чуточку умереть для зла, воскресая в добролюбии. По книге: «Евхаристия: наше освящение». Тема номера Ілюзія віри О. Дарій Харасимович OFMConv Коли бачиш повні храми в Польщі, Росії, з одного боку, це тішить, з іншого - виникає питання: чому нашої віри і релігійності не видно в повсякденному житті? Відбувається падіння моральності, росте число розлучень, байдужість до страждання і болю ближнього помітно навіть на вулицях: люди бояться за себе, не хочуть допомагати іншим. У чому ж полягає наша віра? Може, ми живемо в якійсь омані, раз не видно справжніх плодів у наших сім'ях, на роботі? Християнам не вдається змінити життя на краще, а саме так повинно бути...

 

Францисканський вісник 13

8 Францисканський вісник

завжди мета, а не засіб. Ми повинні любити Бога так, як Він любить нас - безкорисливо, чистим коханням. Звичайно, ми не досконалі, але для цього нам і дано життя - щоб вчитися любити Бога... Щоб Богом для тебе були не твої плани, робота, кар'єра, матеріальні блага, інша людина, навіть твій чоловік... А щоб Богом для тебе був Ісус Христос і ніхто інший. Сенс життя християнина - любов до Бога заради Нього Самого. Сутність молитви - пізнання Бога і слава Божа. Св. Августин сказав, що душа наша не заспокоїться, поки не знайде Його, тому що Бог створив нас для Себе Самого. Християнин - це нова людина, нова істота. В Ісусі Христі ми починаємо нове життя, і це повинно бути помітно в нашому домі, на нашій роботі, коли ми відпочиваємо, спілкуємося з іншими людьми - повинно бути видно, що ми віруючі і живемо згідно з новими принципами життя. Якщо Бог буде на першому місці в нашому житті, все інше буде на своїх місцях. Повертаючись до історії апостола Павла, ми бачимо, що його життя сильно змінилося, коли він зустрів Христа на своєму шляху. Любов до Ісуса Христа веде його в інші країни, він починає жити для інших людей і в підсумку віддає в Римі

Дуже важлива справжність нашої віри. Люди, які дивляться на католика, християнина, повинні сказати: «Це справді людина віри, адже про це говорять його справи. Він по-справжньому любить». Ми втратили те, що було у перших християн, про яких говорили: «Подивіться, як вони люблять один одного»... Але, якщо я не знаю справжнього Бога, якщо віра моя поверхнева, то в моїй душі не буде справжньої любові і радості. Допомогою в наших роздумах про «помилки віри» служить життя апостола Павла. До моменту зустрічі з Ісусом Христом на дорозі в Дамаск він, здавалося б, був дуже релігійною людиною, присвятив своє життя Богу, був старанним фарисеєм, служачи Богові так, як вважав правильним. Але лише після зустрічі з Ісусом Христом його життя змінилося і він по-справжньому почав жити для Бога... «Савло ж, ще дихаючи погрозами та вбивством на учнів Господа, прийшов до первосвященика і випросив у нього листи у Дамаск до синагог, щоб, коли знайде цього вчення, і чоловіків і жінок, пов'язавши, приводити в Єрусалим. Коли ж він ішов і наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло з неба. Він впав на землю і почув голос, що говорить йому:

Бог чекає, коли людина скаже: «Прости мене грішного, я люблю Тебе заради Тебе Самого, я хочу змінити своє життя». Апостол Петро теж хотів «свого»: щоб Бог зберіг від зла Ісуса Христа і його учнів, щоб не було ніяких страждань. Але плани Бога вищі за наші: порятунок людини було задумано Богом через хресну Жертву. Іуда пішов за Христом, оскільки бачив у Ньому духовного, а може, і політичного лідера, який звільнить Ізраїль від ярма римлян. Можливо, з моменту, коли він зрозумів, що це не так, і почалося його розчарування, що призвело до зради... Дуже важливо, щоб ми мали підхід Марії, підхід Никодима, який вночі прийшов до Ісуса, щоб краще Його пізнати, підхід Закхея, який хотів зрозуміти, хто такий Ісус... Бог всемогутній, Він великий. Єдине, що може зробити людина – це жити для Бога, виконувати Його волю, жити для Нього Самого, а не задля Його дарів. Дари Господь нам все одно, звичайно ж, дає, і тим щедріше, чим більше ми любимо Його Самого... Істинно віруюча людина завжди служить не собі, але Богу, завжди прагне виконати Божий план, а не свій. Вона завжди питає, яка Божа воля. Бог у житті людини віруючої -

Францисканський вісник 9

12 Францисканський вісник

Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Він сказав: Хто Ти, Господи? Господь же сказав: Я Ісус, що Його переслідуєш. Важко тобі йти проти рожна. Він у трепеті і жаху сказав: Господи! що накажеш мені робити?» (Ді. 9, 1-6). Апостол Павло до зустрічі з Христом думав, що по-справжньому служить Богу. Те ж відбувається і з нами сьогодні: приходимо до храмів, ставимо свічки, навіть приступаємо до таїнств - і одночасно можемо «розходитися» з Богом, бо немає плодів у нашому житті, наших сім'ях... Може, тому, що Бога ми несвідомо сприймаємо як засіб, інструмент для досягнення блага. Давайте розглянемо два різних підходи до Бога. Перший такий: Бог є предметом, засобом в нашому житті. Другий, правильний підхід: Бог є метою нашого життя. Здається дивним, що Бог може для когось бути засобом, але це, на жаль, досить поширене ставлення. Найчастіше людина сама цього не усвідомлює. Давайте подивимося, які бувають ілюзії у відносинах з Богом. Хрещення може сприйматися як угода з Богом. Я хрещуся, буду регулярно ходити в храм, а за це очікую від Бога на землі щастя, здоров'я, удачі у всьому і відсутності проблем. Це своєрідний торг з Богом. Такий підхід дуже поширений: Бога сприймають як супермаркет, з полички якого можна взяти все, що потрібно. У центрі - моє життя, а не Бог і любов до нього, а Бог - виконавець того, що мені хотілося б отримати. Я - одна сторона договору, а Бог - інша, призначена для того, щоб мені служити. Бог може сприйматися як охорона, гарантія безпеки мого життя. Я молюся, служу Богу, але Він за це повинен гарантувати мені благополучне життя. Ми звикли вибирати продукти найвищої якості для себе і близьких і переносимо це на життя духовне. Не сам Бог вважається важливим, а забезпечення мого життя. Підхід чиновника. Я - чиновник у відносинах з Богом. У притчі про милосердного батька другий син зовсім не радий поверненню брата в отчий будинок. Він сумує. Так і ми - часто сумні. З боку вівтаря дуже добре видно: обличчя у багатьох людей сумні. Але ж християнство - це радість, так чому ж ми її не відчуваємо в храмах? Тому що в нашій релігійності ми -

10 Францисканський вісник	Францисканський вісник 11
чиновники перед Богом. Ми з усіх сил «працюємо» для порятунку, а насправді не розуміємо суті Хреста Господнього і Його Воскресіння. Ми ніби намагаємося «заробити» порятунок хорошим, праведним життям, а це неможливо, тому що Бог дає нам його даром. Так, ми повинні жити благочестиво - але тому, що Бог святий і просить нас так жити, і ми повинні бути на Нього схожі. Ще один приклад ілюзії релігійності - ситуація, коли Бог - лише «лікар» у нашому житті. Ми знову ж таки приходимо до Нього не як до мети нашого життя, а як до того, хто дає нам душевне здоров'я. Коли ми приходимо на прийом до звичайного лікаря, сам лікар нас не цікавить, а тільки його робота - такий підхід іноді буває і до Бога. Я помолюся - і в мене настрій хороший, мир в душі - і цей стан стає моєю метою. Є люди, які, якщо храм красивий і священик подобається, то будуть приходити молитися, а якщо ні - то вже не прийдуть. Звичайно, Бог дає нам здоров'я душі й тіла, але перш за все Він - мета нашого життя. Класичний приклад двох типів релігійності - справжньої і фальшивої - митар і фарисей. Митар усвідомлює свою слабкість, свої гріхи і просить у Бога прощення. Фарисей приходить для того, щоб тільки похвалитися перед Богом, який він хороший, і при цьому він зневажає митаря. Така картина буває і в нашому житті, коли ми вважаємо себе кращими за інших людей тільки тому, що ходимо в храм. У всіх цих ситуаціях уявної релігійності Бог є інструментом, засобом, а не метою нашого життя. У кожного з нас повинен бути свій Дамаск, як у житті апостола Павла. Поки віруюча людина лише «виконує свої обов'язки», поки не зустріла живого Ісуса з Назарета, є небезпека жити ілюзією віри. Вмираючий Христос каже: «Прагну». Богослови тлумачать це так: Бог жадає серця людини, жадає Його життя, відкритого для Бога, жадає, щоб людина сама Йому належала. Доки цього не станеться, в нашому житті будуть постійно виникати проблеми. Бог хоче лише одного - щоб ми Його пізнали. Християнство - це релігія, в якій Бог відкривається людині. Ініціатива належить Богу, бо Він є любов. Бог дає людині	засоби, щоб Його пізнати. У Біблії часто говориться про те, що Бог не хоче якихось жертвоприношень, а хоче лише, щоб людина пізнала Його: «Милості хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень» (Ос. 6, 6). Пам'ятаєте, як Андрій та Іван пішли одного разу за Ісусом, щоб дізнатися, де Він живе... Ми повинні мати такий же інтерес до особистості Христа, бажання дізнатися, Хто Він... Ісус каже самарянці: «Якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: Дай Мені напитися, то ти сама просила б у Нього, і Він дав би тобі води живої» (Ін. 4, 10). Проблема християн нашого часу така, що ми не знаємо Ісуса Христа, не знаємо, хто наш Спаситель. А це найголовніше в нашому житті - пізнавати Його. Ісус каже: «Я дорога, правда і життя» (Ів 14, 6). Коли Марія сіла в ногах Ісуса Христа і слухала Його слова, Ісус похвалив її: вона зробила це заради Нього самого, обрала «кращу частину»... Ось такої поведінки очікує від нас Господь Бог. «Прийдіть до Мене...» (Мт. 11, 28) - це теж про те, що ми повинні приходити до Господа заради Нього Самого... Він чекає нашої любові заради Нього Самого, а не заради дарів, які ми можемо від Нього отримати. У молитві «Отче наш» теж говориться про це. Ми повинні більше піклуватися про Славу Божу, про поширення Його Царства, виконання волі Божої, ніж про хліб насущний, ніж про всі інші справи нашого життя. Якщо ми любимо Бога, то все сприятиме нашому благу, як каже нам апостол Павло (Рим. 8, 28). Коли пов'язаного Ісуса Христа приводять до Ірода, який хоче побачити Його чудеса, Ісус мовчить. Так і в нашому житті: якщо Бог для нас - лише виконавець бажань, а в центрі нашого життя - ми самі, наші егоїстичні плани, Бог буде мовчати. І в нашому житті будуть кризи, проблеми, печаль.