Як прищеплювати бажання вчитися

Як прищеплювати бажання вчитися.

Як допомагати дитині вчитися? Як збудити у неї інтерес до шкільних занять, до читання книжок? З такими запитаннями найчастіше звертаються до вчителів тата і мами. Всі батьки дуже хочуть, щоб їхні діти успішно вчилися, зростали допитливими, ба­гато читали, були наполегливими в навчанні.

Проте далеко не всім щастить цього досягти. Трап­ляється так тому, що в різних сім'ях по-різному вирішують це питання.

Одні батьки насамперед піклуються про те, щоб збудити у своєї дитини інтерес до набуття знань, викликати бажання вчитися, потребу дізнаватися про нове, і не тільки на уроці, прагнення завжди шукати відповіді на запитання, що вини­кають в житті, під час занять, читання книг. Такі батьки й ма­тері стоять на правильному шляху.

Інші батьки, зосереджуючи увагу дітей тільки на одержанні відмінних і добрих оцінок, мимоволі звужують мету їхнього навчання. В таких сім'ях з молодших класів звикають на­вчатися заради оцінки, а дорослі обмежують свою допомо­гу їм у навчальній роботі перевіркою того, наскільки добре вивчено за підручником заданий матеріал. Це зовсім не го­ловний, не найкращий прийом надання допомоги в до­машніх завданнях. Він потрібний тільки якийсь певний час у початкових класах або під час надолужування пропущених знань.

З переходом дитини з класу до класу поступово зміню­ються методи керівництва її домашніми заняттями. Звичай­но, при цьому враховують рівень набутих знань, характер дитини, її вміння самостійно працювати і багато іншого.

Не лише діти, а й ми, дорослі, з інтересом ставимося до справи тоді, коли вона у нас іде гаразд. Які ж умови слід створити дитині в сім'ї, щоб у неї добре йшла навчальна ро­бота?

Насамперед з першого ж дня шкільних занять учень по­винен мати вдома своє постійне робоче місце; всі необхідні підручники й письмове приладдя; мати можливість робити задані уроки за режимом, завжди в один і той самий час; відчувати, що до його занять дорослі ставляться з повагою, вважають їх справою дуже серйозною.

З перших класів дуже часто починають погано вчитися ті учні, яким до школи мало читали дитячих книжок та віршів, рідко й нецікаво відповідали на нескінченні дитячі «чому». У таких батьків діти бувають непідготовлені до початку на­вчання, а тому вже з перших днів шкільного життя, відчувши, що знають і розуміють менше за своїх однокласників, вони ніяковіють, не підносять руки на уроці, соромляться відповідати на запитання вчителя. І, звичайно, їм набагато важче засвоювати пояснення педагога. Все це викликає у дитини прикрі переживання. І дуже скоро школа, до якої во­на з такою радістю йшла в перший день, стає неприємною.

За навчальною роботою дітей батьки найчастіше спостерігають під час приготування домашніх завдань. У молодших класах діти частенько просять старших допомог­ти розв'язати складну задачу, розібратись, вправі, поясни­ти незрозуміле слово...

Педагогіка вимагає, щоб, надаючи так, допомогу, батьки ні в якому разі самі не виконували письмові завдання за дітей, не давали готових відповідей, які сковують власну думку, частіше пропонували їм скористатися з різного роду словників і довідників, навчали ними користуватися.

Правильне уявлення про те, що саме заважає хлопчику або дівчинці засвоювати той чи інший предмет мають дале­ко не всі батьки. Крім лінощів, в яких завжди вбачають ви­нуватця всіх бід, може бути ще дуже безліч інших причин. Окремі з них яскравіше вимальовуються під час уроку, інші — під час виконання домашніх завдань

У школі вчитель допомагає учневі сприймати новий ма­теріал, осмислювати його. Він, як диригент вводить у рух то одну, то іншу форму мислення учнів, то змушує нове порівнювати з тим, що вже відомо, то пов’язати його з тим, що вже вивчалося раніше. Вчитель підводить учнів до самостійних висновків, узагальнень, навчає систематизувати вивчене.

Розвиваючи в такий спосіб розумові здібності школярів, він має можливість спостерігати за їх загальним рівнем. Та які б не були здібності учня, щоб засвоювати навчальний ма­теріал міцно, глибоко, надовго, його треба запам’ятати, тоб­то не один раз повторити.

Таку роботу саме і здійснюють учні, виконуючи домашні завдання. Від того, як вони її роблять залежить великою мірою успіх їхнього навчання.

Так, наприклад, велика частина учнів заучує заданий ма­теріал не в той день, коли його пояснював вчитель, а перед тим днем, на який задано урок.

Менша частина учнів робить інакше. Вперше вони вчать завдання в день, коли отримують його, лише згадуючи всі пояснення вчителя. Перед уроком діти ще раз повторюють вивчене. Таке заучування відбувається вже в два прийоми і саме тому виявляється набагато продуктивнішим і еко­номнішим.

Найкраще, якщо учні переконаються в цьому на власному досвіді. Якщо один школяр запам'ятає якийсь новий для нього вірш за один раз, а його товариш з однаковими здібностями й успішністю вивчить це саме завдання за два-три прийоми протягом двох-трьох днів то через місяць другий учень обов'язково відтворить вірш набагато краще, ніж перший.

Такий експеримент примушує багатьох хлопчиків і дівча­ток привчати себе до повторення, розподіленого в часі, як говорять психологи. Коли таке повторення стає системою, то досить часто трапляється, що учень або учениця з середніми або слабкими здібностями раптом наздоганяють або переганяють в успішності хороших учнів свого класу.

Активне запам'ятовування вимагає, щоб учень, перечи­тавши двічі чи тричі текст, що вивчається, обов'язково його відтворив. Тоді він одразу виявить важкі для себе місця, перечитає їх ще раз, перекаже окремо. Після цього непогано прочитати востаннє весь текст і переказати його вже від початку до кінця. Такий прийом засвоєння психологи називають комбінованим. Це найпродуктивніший, най економніший спосіб свідомого запам'ятовування. Звикаючи до нього, школярі дуже швидко самі починають відчувати його переваги.

Взагалі неважко помітити, що учні всіх віків із задоволенням вислуховують і сприймають поради про те, як швидше і краще запам'ятовувати навчальний матеріал. Дивуватися тут немає чого. Сидить, наприклад, учень і вже вкотре промовляє в одному й тому ж порядку двадцять англійських слів. Одноманітно, нудно, хочеться спати, а запам'ятати не щастить. Та ось йому запропонували розташувати ці набридливі слова в іншому порядку: в одну групу — слова, що означають предмети хатнього вжитку, в другу — назви тварин, в третю — рослин і т. д. Тепер заучування відбувається завдяки активізації мислення, а слова, об'єднані певним змістом, запам'ятаються дуже швидко.

Якщо учень усвідомлює мету, з якою він вивчає той чи інший матеріал, має твердий намір його вивчити, тоді він запам'ятає потрібне набагато швидше.

Не може скластися позитивне ставлення до школи у тих учнів, яких карають за погані оцінки. Якось довелося чути, як одна мати, гортаючи зошити своєї дочки, брудні, з безліччю помилок, розлючено казала:

­­– «Ну й дам я сьогодні своїй Ірині прочухана, ввечері ледащиця не зможе у мене на стілець сісти!»

На жаль, карає дітей за погані оцінки багато батьків і матерів. Але який вплив справляють покарання, чи примушують вони дітей змінити ставлення до навчання, полюбити школу?

Згадаймо своє дитинство, і нам стануть зрозумілішими переживання дітей, які несуть додому двійки. Погана оцінка – ­­велика біда для дітей, навіть для тих, що напускають на себе байдужий вигляд, діставши її.

Ось чому правильно роблять ті батьки, які до дитини, що повідомила про одержану погану оцінку, ставляться як до людини, що потрапила в біду.

Звичайно, спершу важливо переконати дитину, що її горе можна виправити.

Тому не слід підупадати духом, а треба якнайшвидше на­долужити прогаяне. Адже найстрашніше – не погана оцінка в щоденнику. Біда в тому, що не засвоєно якусь тему з пройденого на уроці. Мати прогалини в знаннях – це все од­но, що йти по сходах, на яких немає сходинок. Такими роз­мовами дорослим щастить поступово переконати дитину в головному: вона повинна вчитися не для оцінок, не для тата з мамою, а для того, щоб здобути міцні знання. Вчитися тре­ба для життя.

Це ще одна умова, від якої залежить прагнення школяра добре вчитися. Вона полягає в розумінні суспільного, дер­жавного значення своєї навчальної роботи.

Характер керівництва навчальною роботою дитини в сім'ї визначається передусім її віком. Так, учні початкової школи тривалий час не можуть навчитися правильно організувати свою домашню роботу. Адже вдома немає вчителя, який розповідає, показує, що і в якій послідовності треба робити.

Не один, а багато разів доводиться батькам нагадувати дітям про правильну організацію свого робочого місця. Не один раз доводиться їх примушувати перекласти на своєму столі все як слід, поки потрібна звичка до порядку в роботі міцно укоріниться на все життя.

Як же допомогти зрозуміти дітям те, що вони не збагнули на уроці? Звичайно, не так, як це робить мама Люби.

– Коли дівчинка навчалася у першому і другому класах, я їй часто допомагала, — розповідає вона. – Люба вже тоді з труднощами засвоювала математику. То я, траплялося, розв'яжу задачу, а вона рішення чистенько перепише в зо­шит і п'ятірку наступного дня приносить додому. Ну, а тепер мені не під силу розв'язувати ті задачі, які Любі задають. У школі я навчалась давно, усе перезабула.

І от, самі того не підозрюючи, ці батьки, матері роблять своїй дитині ведмежу послугу. Вони вбивають в ній з перших днів перебування у школі почуття відповідальності, прагнен­ня до самостійної роботи, віру у свої власні сили, бажання наполегливо переборювати труднощі навчання.

Важливе значення в досягненні успіху відіграє ста­ранність. Старанним ми вважаємо того учня, який завжди прагне відмінно виконати доручену справу, відчуває велику відповідальність за своє навчання, вміє доводити розпоча­ту справу до кінця, виконувати її акуратно, сумлінно, здатний контролювати свою роботу, бути вимогливим до себе, ре­тельним і наполегливим у засвоєнні знань. Як же прищеплювати всі ці важливі якості дітям?

У сім'ї другокласниці Ліди це роблять так. Ліда дуже не­посидюча, кваплива в усьому. Почне мама перевіряти вправу, переписану дочкою: в одному слові літери не виста­чає, у другому — помилка, в середині вправи два рядки про­пущено.

– Невже ти гадаєш, що таку роботу можна здати вчи­тельці? – суворо запитує мама.

Дівчинка мовчить, низько схиливши голову: дуже не хо­четься переписувати все заново.

– Що сказала б моя замовниця, – продовжує мама, – як­би я здала їй сукню, на якій не обметані петлі, не пришиті всі ґудзики, не випрасуваний поділ?

Ліда перегортає сторінку й поволі починає знову пере­писувати вправу. Переписана робота й самій Ліді вже куди більше подобається: літери вийшли рівніші, помилок немає.

Іноді батьки думають, що на працьовитість, старанність дитини треба звертати увагу тільки в тому разі, якщо вона відстає у навчанні.

– У мене син отримує завжди добрі оцінки, – каже яка-небудь мама, – отже, він не ледачий, у нього все гаразд, чо­го ж мені хвилюватися?

А тим часом хвилюватися є про що. Цей «благополучний» учень працює не на повну силу своїх можливостей: вчиться вдома менше, ніж слід, уроки робить тільки тоді, коли певен, що вчитель його запитає, не прагне поповнювати свої знан­ня з книжок. Отже, у цього школяра немає належної старан­ності в навчанні і її треба виробляти.

Дуже багато можна говорити про ті прийоми, методи, за допомогою яких батьки керують домашньою навчальною роботою дітей. Проте добрі тільки ті засоби, прийоми, що змушують дитину мислити, думати, міркувати, переборюва­ти труднощі, пов'язані з навчанням, спонукають до розумо­вої праці.