Монаше фарисейство, відповідь на Висновки з візитації

Монаше фарисейство, відповідь на Висновки з візитації.

Отче Протоархимандрите,

цей лист пишемо Вам, але надіємося, що послужить і іншим монахам, бо ця проблема торкається не тільки нас, але і кожного монаха і монахині.

14.1.2005р. ми написали Вам лист, в котрому говориться про корінь сліпоти – гріх проти першої Божої заповіді, про монастирі sui iuris, про східну духовність, послух і патріаршу комісію в справах монашества на Україні.

В листі від 1.2.2005р. є коротка відповідь на ваші декрети, якими нас виключаєте з Чину.

Лист від 22.2.2005р. має назву “Зловживання авторитетом і послухом.” Наступний лист – “Монаше фарисейство,” є продовженням попереднього.

Тяжко є говорити про монаше фарисейство абстрактно. Вказані тут конкретні гріхи є щасливою провиною (felix culpa) для поучення нас усіх монахів.

Ставимо питання: Що має робити кожен з нас, щоб розійтися з квасом фарисейським, а відкритися духу покаяння? На це відповідає Ісус Христос: “не могли ви й однієї години (щодня) бути зі мною?” (пор. Мт. 26,40).

Зміст:

А) Монаше фарисейство

В) Правдиві монахи

С) Правдиве покаяння

D) Св. Письмо про фарисейство

Е) Відповідь на “Висновки з візитації”

· Події 1.8.2004р., наступні події, відповіді на питання

· Три ліквідаційні фарисейські методи

А) Монаше фарисейство.

Що то є монаше фарисейство? Це є втілення великого обману, на першому місці у відношенні до Бога, власних монахів, а потім у відношенні і до всіх інших людей. Полягає в тому, що зовнішня структура, котра мала би створювати умови для Христового Духа діє зворотньо: дає місце духу антихриста – духу смерті! Що то є дух антихриста? У монахів це не означає публічного пропагування антихриста, але йдеться про внутрішню сліпоту і відкритість для духа, який вбиває все живе в монастирі. Дух смерті послуговується цією структурою, використовує її християнські вислови, середники, посади в ній для своїх цілей. Однак вдає, що все є в порядку, а тим ще збільшує інтенсивність смертоносної дії. Ніхто не рахує зі скритою підміною!

Якщо настоятель не має Духа Христового, але духа світу, то тоді цей дух панує над цілою монашою спільнотою, зловживаючи своїм урядом і послухом монахів, щоб твердо оберігати його позиції. Монахи в такій спільноті попросту мусять зректися Христа, а приймати духа антихриста (часто про це зовсім не здогадуються, а думають, що такою є норма, і так потрібно в монастирях жити). Коли не дадуть себе перевиховати і не стануться фарисеями, то є очорнені і деколи закінчується тим, що є виключені з монастиря як бунтарі. “Тоді зібралися первосвященики і старші народу…, і радились як би то підступом схопити Ісуса і убити”(Мт.26,3-4).

Якби дух фарисейства ліквідував тільки фізичні особи, то вже це є великим злом, але страшнішим є, що він ліквідує Боже життя в душах тих малих (Мт. 18,6), котрі покинули світ, щоб наслідувати Ісуса Христа.

Чому проти цього всі такі безборонні?

Тому що зовнішня форма тобто структура, спосіб мовлення, оперування релігійними термінами і т. д. залишилась, а кожен рахує з тим, що настоятель говорить правду. Ніхто не припускає, що це могло би бути інакше, що залишилася тільки зовнішня форма понять, але їх суть вже є цілком інша. Монаше фарисейство є щось таке, як овеча шкіра на хижих вовках.

Наприклад: З Чину був виключений священик, монах. Декрет генерального настоятеля подає причину: “Живе подвійним життям і порушив клявзуру сестер”. Аргумент – порушив клявзуру сестер – є цілком неправдивим. Отець Василь на просьбу сестер відвідав контемплятивний монастир в Альбано, де зайшов тільки в приміщення, куди заходять усі інші священики, це означає в каплицю, де служиться Літургія. Ніде інше не заходив. Що більше, монастир є у фазі ремонту і всюди, навіть на 2 поверсі, постійно ходять робітники, так що дотримати клявзуру, як таку, є неможливо. Приблизно 10 хв. був у каплиці, а це стало причиною виключення з Чину!

А друга подана причина виключення вияснює чому настоятелі сконструювали декрет про виключення. Під поняттям – жив подвійним життям – кожен зразу собі уявить, що попри те, що офіційно жив у монастирі (генералат Рим), напевно тайно допускався тяжких гріхів – або проти чистоти, або був алкоголік, наркоман або, можливо, був у якійсь мафії. Але під поняттям подвійне життя криється щось цілком інше. Правдива причина виключення була така: Не хотів зректися внутрішнього життя залежності від Христа, Духа правди. Настоятелі несправедливо зліквідували чеську делегатуру і видавали серії нечесних декретів з метою виключити з Чину всіх, хто не стотожнився з духом світу, який володіє в Чині. Подумали, що він не має того ж духа що й вони, через те, що мовчить і не висловлюється проти чеських василіян, не осуджує їх, значить вже довше не може бути в Чині.

Але в декреті написали – жив подвійним життям. Декрет залишається як церковний документ, то чому настоятель конкретно не вкаже, що означає це подвійне життя? Нехай чесно напише причину. Був виключений за те, що був чесний і не засуджував з усіма несправедливо засуджених. Чому не скажеться відверто – не підходиш нашому думанню, не маєш з нами єдності в світському і фарисейському дусі?

Хто о. Василя не знає, а пров’яже собі ці дві причини виключення: порушення клявзури сестер і подвійне життя, може собі подумати, що це була якась розбещеність вищого ступеня, яка торкається Богопосвячених осіб, за яку на кінець був виключений.

Який нечесний метод! Напишеться вислів, щоб викликати враження чогось страшного, хоч насправді ні про що таке не йдеться. Спеціально не подається конкретне пояснення, щоб ніхто не догадався, що зовсім не йдеться про таку провину, на яку цей вислів натякує. Таким чином, по документах виглядає, що є дійсно винуватий.

Приклад: Отець Самуїл є канонічно покараний і виключений за те, як вказано в декреті, що “є нездатний визнати свою провину”, щодо листа від 19.8.2004. Але в цьому листі говориться про провину о. Протоігумена, а не о. Самуїла. В ньому є наведені факти про те, що о. Протоігумен допустився дуже компрометуючого вчинку тим, що звернувся до державних органів, де нас очорнив з метою анулювати нам візи і депортувати з України. Це вже є відомий факт, що він заангажував проти нас державні органи, як і те, що нас перед церковною ієрархією і людьми очорнив, як секту і єретиків. Але на цей лист від Протоархимандрита приходить цілком нелогічна і неочікувана відповідь: Канонічне покарання і виключення, по причині нездатності признати собі провину. Якби таке очорнення поширював о. Самуїл і не хотів собі цього признати, то канонічне попередження було б зрозумілим. Але о. Самуїл не йшов нікого подати на державні органи, там був о. Протоігумен. Покарати о. Самуїла за провину о. Протоігумена є абсурд, неможливий до зрозуміння. В листі від 19.08.2004, на який декрет покликається, йдеться про провину о. Протоігумена, то чому за це карають о. Самуїла, коли о. Протоігумен не хоче признати собі вину? Це діє, як середньовічний спосіб з т. зв. хлопцем – ляпасником. Коли принц не знав латинську мову, діставав ляпаса хлопець, який був для цього призначений. Дістав стільки ляпасів, скільки помилок зробив принц. Але ми не живемо в середньовіччі. Провина Протоігумена є виразна, але настоятелі поводяться так, ніби вона не існує. Навпаки, з того всього з великим зусиллям конструюється провина нам, і то з таким зусиллям, що аж важко зрозуміти, що власне провиною є. На кінець довідуємося, що провиною є те, що ми реальну провину Протоігумена витягнули до світла. І це є тим великим переступом! Тому, що ми були очорнені ним і перед єпископами, то подали копію нашої просьби з поясненням правди і їм. Ми також були б дуже раді, якби не було потрібно такі листи писати і направляти чужі провини.

Провина – це робити зло, а не - вказувати на нього. Вказувати на провину не є провиною, це є необхідністю.

Очорненням є поширення неправдивих інформацій з метою нашкодити і очорнити. Але виявити те, хто і куди неправдиві інформації дав і вказати на це, щоб виявилася правда, не є очорненням.

Зрозумілим є, що людина є охоча признати собі провину, яку має, але признавати провину, якої не має, не є жодною чеснотою, але це може бути демагогією.

Давати за це друге канонічне попередження і виключати з Чину, а при цьому справжнього винуватця навіть не доторкнутися, є не тільки фарисейством, але є прямо спеціальною сліпотою і глухотою. Якби помінялися ролі і ми поступили б з о. Протоігуменом так, як він поступив з нами це означає, що очорнили б його прилюдно, перед церковною ієрархією, і перед державою з наміром його депортувати, ясно, що він шукав би справедливості у вищого настоятеля. Але чи був би покараний за це канонічно, так як це сталося з нами? Звичайно що ні! За це заслужено покарали би нас, а те, що він шукав би захисту і правдивого направлення зла перед церковною єрархією, вважали би нормальними і зрозумілими діями.

З цього випливає, що провину не розцінюють за її змістом, але дивляться на те, хто її допустився; якщо настоятель, то автоматично перестає бути провиною. Але згідно Євангелії це є навпаки, хто більше отримав і зловжив, буде більше покараний (пор. Лк. 12,48).

В декретах використовується поняття очорнення і за це т. зв. очорнення карається, там, де зовсім того не було! Очорнення - це поширення неправдивих інформацій з метою заплямити дотичну особу. Нічого такого у відношенні до о. Протоархимандрита ми не допустилися. Ми були тільки дотиснені сказати правду, тобто. ми тільки коментували дії о. Протоігумена щодо нас, цю його провину дали до світла, що є просто необхідним, бо інакше несе тяжкі наслідки. І це називаєте нашою провиною, а ще нас звинувачуєте, що ми нездатні собі її признати. Яка провина? Якби ми були здатні її собі признати, то що би це мало означати? Відключити мислення, внушити собі великий проступок, а потім за нього каятися? Це означало б бути зманіпульованим і перестати нормально думати. А ціль того всього? Дати себе зламати, прийняти мислення і духа фарисейства, а так вбивати Христа в собі, а потім і в других?

Фарисеї не хотіли втратити свої високі посади, тому Ісуса вбили. Не хотіли чинити покаяння, упокоритися, відкритися для духа правди.

Фарисейство – витягне з загалу ДРІБНИЧКУ, котру можна пояснити інакше, або з неї можна витягнути щось таке, на чому збудується провина. Фарисеї прямо вишукують таку дрібничку, через котру могли би дійсність показати зовсім іншою, спеціально подають її в іншому дусі, роздують її до величезних розмірів, і використають для того, щоби могли зліквідувати того, хто вносить Духа правди. Так закриють свою дійсну провину і втечуть від покаяння. Через неосновні дрібнички вбивається основне, а метою є зберегти простір для їхнього фарисейського духа, і вбивати Божого Духа. Створять собі фальшиву правду, за нею сховаються і поборюють дійсну правду.

У дев’ятій главі Євангелії від Івана описано, як фарисеї накинулися на оздоровленого сліпця: “Ми учні Мойсея…(св. Василія Великого). Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш! (Ів. 9,34) – з нами все в порядку, ми святі і без гріхів, тому що наш уряд нам це гарантує. Господь Ісус їм на іншому місці відповідає: “Вашим обвинувачем є Мойсей (св. Василій), отой, на якого ви поклали свою надію. Бо якби вірили ви Мойсеєві (брали поважно Правила св. Василія), то й мені б ви вірили: про мене бо писав він.”

Коли Господь Ісус оздоровив паралітика, котрий 38 років мучився у тяжкий хворобі, реакція фарисеїв була абсолютно незрозумілою і ненормальною. Очікувались радісні прояви: “О, як добре, знову можеш ходити, яке щастя! Хто тобі допоміг? О, який Ісус є сильний, милосердний і добрий! Богу дякувати за таке велике чудо!…” А замість того питання: “Хто тобі наказав носити ліжко?” Така глупота! Як тепер можна говорити про якесь ліжко? Та ж основним є те, що після 38 років великого терпіння є здоровий. Але цього фарисеї не бачать, вони не вважають це основним. Але те, що несе ліжко, те бачать, на те зосередяться з цілою енергійністю, вся їх увага – Ісус є винуватий в тому, що той чоловік несе в суботу ліжко. Провина проти закону! А це є те, чого дух фарисейства потребував, та стратегічна дрібничка. Хочуть Ісуса усунути і потребують причину.

Виглядає, що Господь Ісус робив це навмисно, щоб виявилася ціла абсурдність фарисейського мислення – не миє собі руки, дозволяє учням рвати колоски в суботу, оздоровляє в суботу, їсть з митарями і грішниками…щоб фарисеї пробудилися, змінили мислення.

Подібно є з реколекціями, котрі ми проводили: до диспозиції є багато свідоцтв про духовні навернення до Ісуса багатьох людей, але фарисейський дух не хоче бачити суть справи. Коли не може знайти, чим би цілу справу знищити, так собі видумають брехню: 9.10.2004р. ми мали залишити Підгорецький монастир. Реколекції тут проходили більше ніж рік. Добрі плоди мали бути морально зліквідовані наінсценованим телефонним дзвінком, котрий коментували всім присутнім: “Тепер подзвонив невідомий священик, що в результаті реколекцій був відвезений на психіатрію якийсь хлопець.”

Пізніше виявилося, що ані священик, ані такий хлопець не існує. У цьому випадку ціль (т. т. ліквідація) мала освятити середники (котрими є брехня).

В) Правдиві монахи.

Чим має бути монах? Господь Ісус сказав: “Ви – сіль землі.” (Мт. 5,13). Ясно, що це відноситься до кожного Христового учня. Тим учнем має бути на першому місці монах, котрий покинув родину, відрікся права мати сім’ю задля Христа і Його Царства! Але що станеться, коли сіль втратить солоність? Ісус сказав: “Є викинута і люди її потопчуть.” (Мт 5,13). Чим має бути монах? “Ви – світло світу!” (Мт 5,14). Монах має бути прикладом – світлом до наслідування Христа. Плодами наслідування є добрі вчинки, які випливають з відречення від світу і грішних схильностей, добрі вчинки, які випливають з живого з’єднання через віру і безупинну відданість Христу. Такі вчинки мають світити! “Так нехай світить перед людьми ваше світло.” (Мт. 5,16). Тим світлом має бути наша жива віра, котра світить людям, щоб бачили спасіння в Христі, котрого нам дав Небесний Отець! Свідченням живої віри є вчинки – досвіди віри, якими ми повинні свідчити! Справедливий живе з віри(Гал.3,11). А люди не мають хвалити нас, але Небесного Отця, котрий за нас дав свого Сина. Якщо монах не свідчить плодами гідними покаяння, життям і досвідом з Христом, то чим хоче свідчити? Тим, що навчиться якихось модерних психологій, чи мертвої теології або навіть і блудної? Монах має свідчити тим, що справді залишив світ, що його серце не прив’язане до фальшивих вартостей світу. Але якщо монах має автомобіль найновішої марки і якщо дає згіршення, тим, що любується в дорогих люксусах і якщо будучи настоятелем, того духа втягнув до цілого монастиря, то є питання, чим і кому свідчить? Однозначно – не убогому Христу.

Ісус сказав: “Лисиці мають нори і птиці небесні – гнізда, а Син чоловічий не має де голови прихилити.” (Мт. 8,20).

Якщо монах, котрий покинув світ, є прив’язаний до речей, добре обжитий і липне на матеріалізмі, то він вже не є прикладом – світлом, але згіршенням – темрявою!

Ісус сказав: “А хто втратить душу свою ради мене і Євангелії, той її збереже.” (Мр. 8,35).

Якщо монах не втратив своєї душі, тобто є залежний від своїх планів, своїх уяв про своє життя, про свою самореалізацію, якщо чуттєво нав’язаний на людей не тільки в області моральної чистоти, але і прагне бути ними признаним, шанованим, якщо не є свобідний від бажання будь-якої кар’єри, від бажання привласнювати земні речі, і якщо не втратить таким чином своєї душі, але задля Христа і Його Євангелії (не задля якихось йогінських чи дзенових медитацій і демонської духовості), якщо її не втратить тільки і тільки задля Христа, то потрібно усвідомити собі жахливу річ, що свою душу втратив для вічності.

Хто хотів би свою душу зберегти для цього обманного і проминаючого світу і його фальшивих вартостей, той її втратить, тобто буде пропащий! Тоді про нього можна сказати: Яка користь такому монахові коли здобуде увесь світ, але занапастить власну душу? Чим? Фарисейським квасом! “Бійтеся того, хто (або що) може погубити душу і тіло в пеклі.” (Мт. 10,28). Маєш такий спасительний страх? Або маєш протилежний страх? Боїшся відділитися від людей, які мають духа світу, боїшся психологічного тиску таких монахів і під фальшивим послухом зранюєш Христа, вбиваєш сумління і даєш згіршення?

Ісус сказав: “Хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем!” (Лк. 14,33). Ти, як монах, монахиня, чи зрікся всього? Якщо ні, то ти не тільки не є, але і не можеш бути Христовим учнем. Без щоденної внутрішньої молитви, хоча б одну годину за день, коли стоїш в Божій присутності, перед Божим обличчям, коли конкретні свої провини, турботи, просто усе, внутрішньо віддаєш Христу, без цього ціле твоє монаше життя є тільки фальшивою і блудною дорогою!

Боже слово каже: “Увесь час ми віддавані до Христової смерті.” (пор. 2Кор. 4,10). Входиш шоденно і постійно до Христової смерті? Якщо ні, то твоє монаше життя є тільки побожною утопією, а з радикальністю і основою Євангелія немає нічого спільного. Коли вдаєш, копіюєш щось тільки зовнішньо, щоб зробити враження, то за тим є фарисейський квас – лицемірство.

Апостол Павло кличе: “Разом з Христом я розп’ятий, не живу вже я, живе в мені Христос!” (Гал. 2,20). Може цю цитату використовуєш як побожну фразу?! Але чи ти дійсно разом з Христом розп’ятий для фарисейського квасу в тобі, для духа цього світу і князя цього світу?

Без правдивої щоденної внутрішньої молитви це - утопія!

Ісус сказав: “Навчіться від мене, бо я… покірного серця” (Мт. 11.29). Від кого вчишся? Взагалі чи знаєш особисто Христа, чи твоє відношення до Нього є мертве? Або чи часом не базується на історично-критичному методі, де розрізняється історичний Христос і Христос віри? Якщо ти відкрився для цього духа, то ідеш безпечною дорогою до пекла, а своїм злим прикладом і блудним говоренням тягнеш багатьох за собою! Вчитися від Христа без внутрішньої молитви, це - утопія! Ісус сказав: “Відречися себе самого, візьми хрест свій і йди за мною.” (Мт. 16,24). Чого відрікаєшся? Який є твій хрест? За ким ідеш? Чи дійсно відрікаєшся сам себе, кореня зла, свого его, чи може хочеш в монастирі через читання літератури і побожні фрази мати признання. Це є фарисейство. Ісус сказав: Хто слухає моє слово (або його читає, або про нього говорить), але не виконує його, є подібний до необачного чоловіка, котрий хоч і збудував дім, але цей вже наперед є засуджений на велику руїну. Не належиш до категорії таких монаших блазнів і ти?

Ісус сказав: “Не можете двом панам служити” (Мт. 6,24). Чи Ісус дійсно є твоїм Паном чи може твоїм паном є щось або хтось інший? Не можеш служити Христові і антихристові. Кому власне служиш, якщо не служиш цілковито і всім своїм єством Христові? Від кого очікуєш нагороду, і яку?

Фарисеї шукали перші місця в синагозі. Чи не шукаєш і ти перші місця в Чині, Церкві?

Чому ти стався монахом? Або це помилка, або ти остиг, тому через покірне і глибоке навернення прийми духа покаяння і необхідні умови для солідного і правдивого наслідування Христа. Такими умовами на першому місці є: внутрішня і особиста молитва, яку не замінять жодні офіційні і Церквою потверджені молитви. Йдеться про особисте відношення: Ісус і ти. Треба зупинитись.

Ісус сказав: “Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас…Коли ж ви перебуватимете в моїм слові… спізнаєте правду (Ісуса) і правда визволить вас” (пор. Ів.15,7; Ів. 8,31).

Залишатися в Ньому і в Його слові – це є правдива молитва! Не в своїх мріях і в собі! Для того, щоб ти міг перебувати в Ньому, найперше мусиш увійти. Як? Через відречення себе самого, свого лінивства, тупості…Як довго? На це Ісус відповідає: “Не могли ви хоч одну годину чувати зі Мною? Чувайте і моліться.” (Мт. 26,40н). Монах щодня мусить щонайменше, повторяю –щонайменше - годину, не тільки щось молитися, але чувати з Ісусом! Якщо це не робиш, так твоя катехизація, ціла твоя служба, і ціле твоє життя є збудоване на піску.

Якщо не скоро, так точно в годині смерті настане велика руїна всього, що ти будував і почуєш Христові слова: “Істинно кажу тобі, я не знаю тебе!” (пор. Мт. 7,23). “Відійди від мене, ти, що чиниш беззаконня.” Яке страшне слово! Старайся, поки маєш час, направду пізнати Ісуса!

Предтеча Христа сказав фарисеям: “Принесіть же плід, гідний покаяння… Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? І не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: “Кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть.” (Мт. 3,7-11). А потім “буде спалений вогнем незгасним”(пор. стих 12). Монаше фарисейство є протилежністю, того, що є правдивим наслідуванням Христа, яке пов’язане з переслідуванням. Якщо ти тільки граєш роль монаха і до тепер не приносиш плодів гідних покаяння, то квас монашого фарисейства тебе засліпив, ти є сліпий фарисей, який і інших веде до ями (пор. Мт. 15,14). Усвідом собі, що сокира вже є прикладена до коріння дерев твого неплідного монашого життя, яке буде зрубане і вкинене до вогню. Не поможе тобі відкликатися на Авраама і на твого монашого засновника! Є небезпека, що можеш бути пропащий! Пам’ятай, те що ти є монахом, не гарантує тобі спасіння! Якщо не будеш старанно і правдиво чинити покаяння, загинеш! Те, що сучасна блудна теологія і модерна психологія практично не рахують ані зі смертю, ані з Божим судом, ані з пеклом, є великий блуд.

Наука Св. Письма, наука отців, апостольська традиція і традиція святих є згідні з Божим Словом. Нова Магістерія нових сучасних теологів, як їх назвав кардинал Й. Ратцінгер, проповідують іншого Христа, мають іншого духа, не Христового, та іншу євангелію! А це є фарисейська закваска, яка в собі має отруту смерті – смерті вічної!

Ісус сказав: “Будуть вас переслідувати, виключать вас із синагог… і будуть думати, що служать тим Богові.” (пор. Ів. 16,2). Чи тебе дійсно переслідують за те, що ревно стараєшся наслідувати Христа? Якщо тебе хвалять ті, які мають духа світу, хоч би то були і монахи, так з тобою є то дуже підозріле. А якщо ти є переслідуваний за Христа, навіть і від тих найближчих, то з цього радій, тому що це робили всім пророкам! Твоя нагорода є велика на небі (пор. Молитвослов - М’ясопусна Неділя, стор. 454-459 і Правила св. Василія В.).

С) Правдиве покаяння

Правдиве покаяння полягає: з сокрушеним серцем щоденно стати перед Богом так, як молимося на Службі Божій: “…поцілунку не дам Тобі як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі ….”, “…нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя Святих Твоїх Таїн…”, “…християнської кончини життя нашого… і доброго одвіту на страшному Суді Христовому просім…”.

Монах не повинен боятися Божого Суду, якщо він дійсно ходить у правді перед Божим обличчям, якщо має духа покаяння, і дійсно шукає перше Царство Боже та Його справедливість (Мт. 6,33), якщо дійсно реалізує ектенію, яка під час Служби Божої повторюється декілька разів: “Все життя наше (моє) Христу Богові віддаймо!”

Багато монахів навчилися теологічно і психологічно говорити, але цього не вистачить.

Кардинал Томашек сказав: “Скоріше навернеться десять блудниць, ніж один гордий монах – священик”. Найбільшою перешкодою духовного пробудження на Україні і в цілій Церкві є остиглі монахи. Ісус сказав притчу про неплідну смоковницю: Господар прийшов шукати плодів, та не знайшов. Тоді він сказав до виноградаря: “‘Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще?’ А той озвавсь до нього: ‘Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш’.” (Лк. 13,6-8).

Кожний монах може поставити собі питання: Чи не говорить Ісус тепер це слово і до мене? Чи приношу я дійсно плід гідний покаяння (Мт. 3,8)?

Кожна людина зобов’язана ціле життя робити покаяння, а на першому місці монахи. Вони мають бути прикладом покаяння для всіх людей. Ісус в Євангелії з милосердям звертається до грішників і митарів, але до духовних осіб (законників, фарисеїв, садукеїв) звертається твердими словами. Називає їх побіленими гробами, гадючим поріддям, лицемірами (Мт. 23,27) “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти” (Мт. 23,13).

Якщо монаша структура вбиває духа покаяння, а ті, які з щирим серцем вступили до Чину, щоб наслідувати Христа не можуть цього зреалізувати, то до них говорить св. Василій Великий в ширшому правилі 36. Він наказує залишити такий монастир, і таких братів, і називає їх поганами (як каже Боже Слово – “…нехай буде для тебе як поганин і митар” (Мт. 18,17)).

Що таке справжнє добро Чину про яке говориться в декретах? Ліквідувати тих, котрі хочуть наслідувати Христа, щоб дух світу і лицемірства не мусів залишати Чин, чи відкрити двері правдивій реформі і віднові Чину? Якби Чин виховував справжніх монахів, учнів Христа, якщо настоятелі щиро могли б сказати своїм підлеглим, як сказав св. апостол Павло: “Будьте як я” (Гал. 4,12), то прийшло би благословення на Україну і на цілий Чин. Якщо дух фарисейства буде панувати в Чині і вбивати щирих монахів, які хочуть наслідувати Ісуса, то такий Чин є шкодою для Церкви.

Отче Протоархимандрите, отці консультори, отці Протоігумени, на Вас лежала відповідальність, яку дорогу виберете. Бог сказав до Мойсея, а також і до Вас: “…життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття.” (Втр. 30,19). Ви вибираєте не тільки за себе, але і за інших членів Чину, які вашим непослухом Божому Слову можуть бути зведені, тому що від них вимагаєте послух, але самі поводитеся аж так, що це межує з гріхом проти Святого Духа. Ви добре бачите правду і те, що є Божим життям, і Ви це Боже життя свідомо вбиваєте. Вбити фізично людину це злочин, але духовне вбивство є набагато важчим злочином і цей лист буде свідченням проти Вас, не тільки після смерті, але вже і тут. Самі монахи виступлять проти Вас і засудять Вас, якщо і тепер спротивитеся Святому Духові (пор. Ді.7,51-54). Ми молилися за Вас, щоб Ви відкрили своє серце і прийняли духа покаяння, щоб Бог через Вас міг діяти, і Ви стали прикладом покаяння і правдивої ревності для всіх монахів. Нажаль, через гріх проти Святого Духа Ви відреклися Духа покаяння, цілковито відкрилися і з’єдналися з духом фарисейства, з духом котрий убив Христа і ліквідує Його містичне тіло – Церкву. Не ліквідує церковні структури, але використовує їх для себе, щоб убивати Христове життя і Христового Духа! Ви і не тільки Ви, але і ті монахи, які з’єдналися з фарисейським духом, стягнули на ЧСВВ прокляття! Свідоцтвом систематичної брехні, фарисейського духа і духовної смерті є Ваші “Висновки”, на котрі відповідаємо.

D) Св. Письмо про фарисейство

1) Іван 11,47.48.53

Якою була реакція фарисеїв на воскресіння Лазара?

“Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш… Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.”

Фарисеї бачать реальність, бачать чуда і їх плоди: в людей пробуджується віра, але основним для них є те, що виникає загроза для їх посади і їх кар’єри. Тому прикриваються добром народу і приймають рішення – вбити Ісуса.

В декреті № 000/04 написано: “Дбаючи про добро Чину св. Василія Великого і всієї Церкви…” і наступає цілий ряд ліквідаційних декретів. Правдиве добро Чину є в тому, щоби в ньому виростали святі монахи, щоби в ньому був Божий Дух! Деякі особи чи групи, навпаки, шукають фальшивого добра, яке не має нічого спільного з духом покаяння і з духом Христової Євангелії. Тут йдеться про щось цілком протилежне до суті монашого життя, яка полягає в наслідуванні убогого і покірного Христа, послушного Небесному Отцю. Господь Ісус шукав і виконував не свою волю, але волю свого Отця. Такий послух є досконалий: “ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної.” (Флп. 2,8).

Вимагати такого послуху, але проти волі Божої, для ліквідації Божого Духа і Божого життя, зловживаючи для цього довіреним авторитетом, це межує або вже є, гріхом проти Святого Духа!

Гасло: “Дбаючи про добро Чину і Церкви” в даній ситуації висловлює повну протилежність! Тут не йдеться про добро, але про велике зло, згіршення для Чину і шкоду для Церкви!

Цим вище згаданим добром є ліквідація тих, котрі хочуть правдиво наслідувати Христа, щоб ті, котрі ховаються за побожними фразами не мусіли Його наслідувати. Щоб не навернулися і не були спасенні; як біблійні фарисеї (Ів. 12,40).

Щоб не потрібно було робити покаяння, для цього є необхідна ліквідація!

2) Матей 26,59-66

“…шукали ложного свідоцтва на Ісуса… Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, Син Божий.” Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив…” Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?” Ті відповіли: “Він –винен смерті.”

Дух фарисейський грає роль, що хоче знати правду, що цілу справу перевіряє і серйозно її вирішує згідно з церковним правом і церковним авторитетом. А насправді, все є лиш намонтоване на його план, кінцевою метою якого є ліквідація.

“…Заклинаю тебе живим Богом…”

В декреті № 000/04 написано: “Силою влади, мені даної… розглянувши справу перед Богом, згідно з нашим чернечим і церковним правопорядком, дбаючи про добро нашого Чину і всієї Церкви, за рішенням Ради провінції в Україні і Головної Ради…”

Дух фарисейства для здійснення свого плану – ліквідації використовує декрет, зміст якого є свідомо сконструйований з фальшивих звинувачень. Церковний авторитет, церковне право і закон, це все використовує для того, щоб ціла справа виглядала офіційно і поважно. Тут Божий авторитет є використаний як прикривка для того, щоб засудити на смерть усе, що є живе.

Ісус сказав до нього:”Ти мовив”…первосвященик…:” Він сказав богохульство … Він – винен смерти”

Ісус відповів правду, але первосвященик вже наперед точно знає, що не припустить нічого іншого, ніж те, чого хоче досягнути, мусить здійснитися їхній ліквідацйний план, правда тут вже не має жодного впливу.

В декреті № 000/04 дано перше канонічне попередження на основі фальшивого звинувачення о. Кирила в обмовах. Декретом № 000/04 йому дано наказ для офіційної перепросьби. Після цього, як о. Кирило пояснив, що звинувачення є неправдиві і відкликався проти декрету, то реакція настоятелів була – ігнорування правди і друге канонічне попередження за непослух з погрозою виключення з Чину і екскомуніки.

3) Іван 18,29-30

“Вийшов тоді до них Пилат і промовив: “Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка? А ті йому кричать у відповідь: “Якби не був з нього злочинець, не передали б ми його тобі!”

На конкретне питання Пилата, зовсім не відповідають конкретно, перебивають його суверенними фразами – коли б не був злочинцем…

У відкликанні на сконструйовані в декретах провини, на питання якою є конкретна провина, настоятелі зовсім не відповідають. Все перебивають суверенними фразами: “провина проти святого послуху”, “група поза Церквою”, “на шкоду Церкви і народу”. Згідно з Кодексом ми просили дозволу на перехід до монастиря sui iuris, але настоятелі спеціально це перекрутили і поширювали неправду, що хочемо бути якоюсь структурою поза Церквою, нас очорнили перед державними органами як таких, котрі „є небезпечними для Церкви, народу і цілої України“, проти котрих потрібно залучити державні органи, щоб були покарані. Сугестивно впливають суверенними фразами без подання будь-якої конкретної провини (див. листи о. Протоігумена на управління релігії, кардиналу Гузарові, голові облдержадміністрації Сендезі).

4) Марко 15,11-14

“Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву… Вони ще гірше кричали: Розіпни Його!”

Фарисейський дух розпалює і підбурює. Яка сила духа! Христос робив чуда – воскрешав мертвих, оздоровлював хворих… А вони за одну годину так підбурять народ, що ті, котрі бачили чуда або і самі були оздоровлені, і багато з них кликали: “Осанна!”, нараз кричать: “Розпни!” Фарисеї їх підбурили – пустили духа. Як це робиться? Сугестивно, суверенно. Цей дух приходить через брехню, демагогію. Диявол є батьком брехні, він - брехун і вбивця! (пор. Ів. 8,44).

Дух фарисейства створив такий тиск проти Ісуса, що в результаті Ісус був розп’ятий. На який бій мусимо бути приготовані ми, убогі грішні люди, коли є посланими звіщати Боже слово!

5) Матей 27,41-43

“Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: Інших спасав, - себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо сказав: Я - Син Божий!”

Фарисейський дух виступає так: Ми маємо Божу силу, ми - Божий авторитет, а тим є підтверджено, що Бог дав вас до наших рук. Все, що ми робимо, є правильне. З вами Бог не має нічого спільного, ви є обманщики, сила є на нашій стороні, нам була Богом дана. Ми непомильні. Хто ставиться проти нас, ставиться проти Бога, проти Церкви, проти Святішого Отця.

А тією владою знову розпинають Христа, тільки вже не фізично, але Його містичне тіло, котре складається з простих вірних. Це є ті найменші, котрі вірять в Ісуса. Ми є тіло Христове. Цих малих добивають, але є сказано: “усе що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25,40). Насміхаються з Ісусового розп’ятого тіла і суверенно виступають, так, ніби Бог потверджує їхню поведінку.

6) Матей 28,12-15

“Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей і звеліли: “Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує про це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати.” Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслась про це чутка поміж юдеями - аж по цей день.”

Які наслідки несе брехня? По сьогоднішній день євреї не приймають спасіння, котре є тільки в Ісусі. Фарисейський дух знає якими згубними є наслідки поширювання таких фальшивих чуток, а тому, коли факт воскресіння не можуть змінити, то його неправдиво прокоментують, а потім спеціально поширюють між людьми, при потребі користуючись і хабарями.

Так поступає фарисейський дух в кожній добі. Коли настає духовне воскресіння, люди навертаються. На реколекціях зустрілися з живим Христом, а середником до того була для них жива віра отців, котрі Євангеліє звіщали у Дусі правдивості. Фарисейський дух блокує духовне пробудження. Коли бачить, що не можуть змінити плоди Духа, що духовне воскресіння в душах є реальністю, то пускають брехливі чутки: Вони не проповідують Христа…, то є обман, вони – обманщики. Фарисеї також назвали воскресіння обманом, а апостолів обманщиками. Коли приходить жива євангелізація, – називають її обманом, масовим психозом, гіпнозом. Деякі священики до нас прийшли і сказали: “Бороніться! Василіяни про вас сугестивно поширюють брехні, так що люди мають вже страх прийти з вами до контакту”. В людях залишається засіяна брехня, а потім вони вже нездібні відкритися живому Божому Слову і Божому діянню. Люди, котрі вже скоріше відкрилися для Бога, а тепер чують такі брехні і є іншими висміяні, таким чином попадають у сумніви.

Приклад: Одна монахиня в своєму монастирі, тому що брала участь в реколекціях, була виставлена психологічному тиску, який створили оо. Василіяни, всі на неї дивилися, як на жертву обману.

7) Діяння 6,7-15;7,51-58

“…Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.” Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього... Закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати.”

Дух фарисейський не переносить правди. Хто прочитає собі цього листа проти фарисейського духа, де він ясно відмаскований, то може по власних реакціях легко розпізнати, якого має духа. Якщо має духа фарисейського, то поводиться подібно, як і фарисеї зі Степаном – затулить собі вуха, скрегоче зубами і почне обмовами каменувати тих, які проповідують живого Христа.

8) Діяння 13,44-52

“…Але юдеї підбурили побожних і впливових жінок та значніших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї.”

Дух фарисейський не тільки сам блокує дію Божого Духа, але вишукує людей, а особливо впливових, щоб через них переслідувати правду. Система є така: хвилями очорнення нищиться Боже діло - людей відізолюють і застрашать. Жертва не може боронитися проти цього.

Аналогія: “Побожні і впливові жінки” - деякі генеральні настоятельки.

“Значніші у місті” - головний лікар. В результаті очорнення (що ми є секта ) заборонив реколекції для лікарів.

- Колишній Голова Облдержадміністрації п. Сендега (були спроби вплинути на нього, щоб не дозволив продовження віз).

Декрет № 000/04; цитата:

“… виключаю Вас з Василіянського Чину св. Йосафата. Ваші порушення є очевидні: скандальна поведінка дня 09.10.2004р в с. Підгірці, тобто, участь у бунті проти свого Настоятеля і проти всього Василіянського Чину, в очорнюванні і висміюванні членів Чину, включно з його Мучениками і відданими у праці отцями перед Протоархимандритом і мирянами та в підбурюванні і заклику мирян до протесту проти рішення Настоятелів.”

Хто прочитає цей декрет, то може уявити собі таку сцену: Виглядає це так, що ми, отці, з криком протестували і бунтували людей проти настоятелів. В цьому нема ані каплі правди. Жодного бунту ми не організували, ані до нього не намовляли. Миряни були тільки на Літургії, не протестували проти рішення настоятелів. Але оо. Василіяни старалися створити розрух, провокацію. Оголошуючи неправдиві інформації про психічно хворого чоловіка, який нібито був на реколекціях о. Самуїла. Люди описали цю подію в протоколі, який правдиво розкриває наінсценовану провокацію оо. Василіян. Підписалось багато свідків. Скоріше виглядає, що самі оо. Василіяни хотіли викликати бунт, бо знали, що така брехня подіє на людей. В часі, коли люди писали протокол, ми снідали в монастирі, де спокійно повідомили Протоархимандрита, що не можемо від’їхати, тому що з декількох причин декрет є неправосильним. Але в тому, що декрет був неправосильним, не було нашої вини. Протоархимандрит сам признав, що декрет про переїзд на неіснуюче місце є неправосильним. Ніхто з людей проти декрету, тобто проти рішення настоятелів не виступав. Ця справа вирішувалася тільки між нами і Протоархимандритом.

Звинувачення, що ми насміхалися з отців Василіян і мучеників – це абсолютна неправда.

Подібно трактувалися події з 1.08.2004р., коли оо. Василіяни викликали кризову ситуацію, але вину за це прислали нам. Через участь нетверезих монахів виник конфлікт з мирянами, але карають нас. Щось подібного було, коли нас очорнили перед державною владою, а коли ми проти цих фальшивих очорнень боронимося, за це нас звинувачують і карають.

Дух засновника св. Василія Великого × фарисейський дух в Чині

Св. Василій Великий в Правилах відповідає на проблеми Божим Словом. В основі Правил є цитати зі Святого Письма примінені до конкретної проблематики. Цитати поставлені так, щоб оберігати простір для Духа Божого в конкретних ситуаціях, щоб ні дух фарисейський, ні дух блудів простору не мав. Однак, в сучасній добі Чин Святого Василія Великого не має абсолютно нічого спільного з Правилами і з тим духом, якого мав і проповідував св. Василій Великий. Конкретним доказом, що Чин має протилежного духа, ніж мав св. Василій, є “Висновки з канонічної візитації” і декрети, в яких є втілений дух фарисейський, дух лицемірства за якими є дух смерті.

Два головні корені гріху в душі

Ісус виганяв нечистих духів - це перша область, а також вказував на духа фарисейського – це друга область.

В людині є дві області, які є найбільшою причиною гріху.

Перша область є нечистота. Наша порушена природа має диспозиції, щоб відкриватися для різних нечистих демонів.

Друга область нашої природи є фарисейство, це є диспозиція до перекручування правди.

Існує фарисейство релігійне, а його вищим ступенем є фарисейство монаше (для цього є “спеціальний вишкіл” в монастирях). Людина – фарисей, сховається за побожними термінами, а при цьому пильнує свої егоїстичні інтереси, і так дійде до ступеня, коли вже грішить проти Святого Духа. Відкидає Божу правду і ставиться свідомо проти неї.

Приклад:

Фарисеї спеціально перекручували Ісусову діяльність, коли казали, що Він виганяє демонів іменем злих духів. Все перекручували: дії Святого Духа приписували злим духам, чистим намірам давали зовсім інше пояснення, а це вже є свідомий гріх проти Святого Духа (і навпаки: коли хтось займається окультизмом, то деякі монахи стверджують, що це є Божа сила).

Коли людина свідомо приймає брехню, а не хоче прийняти правду, грішить.

Лік: постійно входити до світла, до Божої правди, якою є Ісус Христос! Без цього душа є в стані прокляття.

Декрети і “Висновки” генералату ЧСВВ є наглядним прикладом фарисейства. Нехай це буде і для інших Чинів і Згромаджень, як відстрашуючий приклад!

Е) Відповідь на “Висновки з візитації”

Сумління нас зобов’язує написати відповідь на “Висновки і зауваги канонічної візитації ченців ЧСВВ у Підгорецькому монастирі 17,22 і 23.09, 05-06.” і це задля правдивого добра Чину і тих, котрі їх будуть читати.

Якщо хтось буде читати Висновки і зауваги (№ 000/2004), не знаючи цілої атмосфери, то дійде до фальшивих заключень.

Ми покарані за події, які відбулися 1.р, ніби то ми ці події викликали і настроїли людей проти настоятелів. Перед тим вже було розпочато психологічну кампанію нашими власними братами по Чину: член консульти отець М. прилюдно в церкві св. Андрія сказав, що Василіянський Чин постарається, щоб ми були депортовані з України. У церкві в Дрогобичі нас назвали сектою. Зваживши ситуацію ми вирішили 4.р подати прохання на Генеральну Капітулу в Римі, в якому просимо про перехід до монастиря “suі iuris”. Відповідь була – ліквідація нашої Делегатури в Чехії. Причина – “добро Василіянського Чину”. Прохання 16.р ми вислали і на Конгрегацію для Східних Церков і в ньому просили про мирний перехід. Ми передбачали, що для т. зв добра Чину наші настоятелі будуть старатися зробити все для того, щоб нам заборонити перейти під юрисдикцію єпископа. Бо якщо б нам було дозволено мати монастир “suі iuris”, то ми станемо прецеденс для інших, які також з різних причин будуть просити про створення монастирів “suі iuris”, і тим практично Чин розпадеться. Гасло “добро Чину” тепер стало фальшивим моральним принципом – “метою оправдані всі середники”.

Але, що таке правдиве добро Василіянського Чину? Зберегти церковні структури, і перешкоджати Святому Духові, щоб Чин і кожний особисто не міг щиро прийняти духа покаяння і правдивості?

• Події 1.р

Тому що ми були дотиснені просити про монастир “sui iuris”, то ми вже наперед очікували, що прийде якийсь натиск. Так і сталося 1.р.

Отці Методій, Маркіян, Самуїл були на місіях за межами монастиря. В неділю пополудні несподівано приїхав о. Протоігумен, заступник Протоархимандрита отець Г. і отець К. Метою відвідин було забрати монастир, щоб ми вже не могли бути у Підгірцях і в такий спосіб зліквідувати в імені “добра Чину” тих, які подали просьбу про створення монастиря “sui iuris“. Тим самим буде зліквідована і ціла справа. Жодних декретів не принесли. Ми знаходилися в ситуації подібній рекурсу, а це означає, що не можна нічого урядово вирішувати, поки вища інстанція, Конгрегація для Східних Церков, не прийме рішення. Неправдою є те, що ми не впустили їх до монастиря і заборонили їм служити Вечірню, бо зі співом вони її служили. О. Ілля наполягав на тому, щоб міг бути присутній на розмові разом з о. Романом, оскільки була поважна причина до обережності.

У ваших Висновках (№ 000/04) пишете про о. Іллю: “Перед обличчям провінційного протоконсультора розмахував о. Ілля руками, називав його гадом, фарисеєм, кар’єристом, який засуджений на пекло!”

Відносно того, що стосується зауваження, що о. Ілля жестикулював руками, то всі, які були присутні на розмові робили те саме і це в даній ситуації було нормальне, але в ніякому разі о. Ілля не виставляв язика і не показував “ослячі вуха” як це робив о. Протоігумен.

О. Іллі є майже 60 років, він доктор теології, викладав в університеті, ніколи ніяких єресей не проголошував, завжди захищав науку Католицької Церкви і саме за це був увесь час переслідуваний, але ніколи не отримав жодної церковної кари, тільки тепер від Вас 6.р. має 30 з чимось років і о Ілля йому гостро сказав, що коли не змінить свою поведінку, не розійдеться з фарисейським квасом, то стане великою шкодою для Церкви, і йому загрожує загибель, а також до вічної погибелі потягне за собою багато зведених душ. Тепер ще має час на покаяння. Потім вони йшли разом до однієї кімнати, де отець К. розплакався. О. Ілля з батьківською любов’ю сказав йому: “Я був би щасливий, якщо б ти став святим священиком і коли б таланти, які Бог тобі дав, ти використав для Його служби. Коли б то Бог через тебе творив великі чуда і ти був справжнім рибалкою душ, цього від серця тобі бажаю. Церква сьогодні не потребує нічого більше, ніж святих монахів.” Потім вони мирно розійшлися.

Після приходу парафіян, приблизно в 1900, всі вийшли перед будівлю монастиря і почалася дискусія. Монастир був замкнений, о. Ілля і о. Роман стояли перед дверима. Тоді приїхало приблизно 20 монахів, які силою намагалися забрати монастир. Віруючі, які стояли перед монастирем, не були в нетверезому стані, як зазначено в Висновках (№ 000/04) стор. 3, однак в нетверезому стані були два з монахів, які приїхали (див. Протокол зборів від 1.р, з підписами 40-ка свідків) і викликали шарпання, відтягування, а отець М., член консульти, хапав за колоратку о. Романа, але у Висновках (№ 000/04) за це звинувачують людей, а ще й зазначують, що ми їх до цього намовляли.

Якою була мета цих несподіваних відвідин? У фізичний спосіб викинути нас, монахів, з монастиря. Чому нам не вручили жодного декрету? Чому не почекали доки нашу справу розгляне Конгрегація для Східних Церков?

Великою ганьбою є те, що в цій “піратській акції” був присутній заступник о. Протоархимандрита о. Г, а тому відповідальність падає на цілий Чин, бо це не була акція тільки декількох нетверезих монахів!

Наступні події

Як розвивалися події дальше? Очорнюючі кампанії аргументували цими подіями в перекрученій інтерпретації.

До нас послали цивільну владу “пояснивши їм”, що ми небезпечна секта і що в о. Іллі не в порядку паспорт, оскільки він має не релігійну, але культурну візу. Коли о. Ілля цим представникам уряду сказав, що ситуація драматично викликана отцями Василіянами, тому потрібно діяти згідно законів і записати протокол їхнього відвідування, то це вже у Висновках (№ 000/04) трактується, як образа цивільної влади і подається так: “…повели себе агресивно у відношенні до тієї цивільної влади на встид і ганьбу нам усім.” Якби представників цивільної влади не наслали отці Василіяни, то вони взагалі не приїжджали б. Власне це, дійсно є, як написано у Висновках “на встид і ганьбу нам усім”.

Отці Василіяни продовжували в різний спосіб очорнювати нас, але нічого не вирішували згідно з Кодексом Канонів Східних Церков. На зборах Ігуменів о. Протоігумен сказав про нас, що ми є небезпечною сектою. На Соборі Монашества, де були присутні єпископи УГКЦ, бувший Протоархимандрит прилюдно проголосив, що ми - гноза! Це – прилюдне очорнення, і справедливо було б звернутися за таке очорнення до Церковного суду. Якщо ми гностики, то нас потрібно покарати згідно Кодексу Канонів Східних Церков, але якщо, це - очорнення, то необхідно прилюдно попросити вибачення.

на реколекціях для священиків нас також прилюдно очорнив подібними титулами.

У вересні на протязі чотирьох тижнів ми мали проводити реколекції для лікарів у м. Львові. Все було домовлено, але оскільки оо. Василіяни продовжували натиск, то організатори реколекцій (головний лікар і дві медсестри) звернулися до заступника губернатора п. Герича. Він відповів, що немає нічого проти реколекцій, але нехай зателефонують о. Протоігумену. О. Протоігумен висміяв головного лікаря, а нас назвав сектою, і як результат: головний лікар з жахом реколекції відкликав.

Коли ми подали прохання про монастир “sui iuris”, звернулися до єпископа Павла Василика, і він дав нам декрет про прийняття, з тим, що зможемо закласти в його єпархії цей монастир під його юрисдикцією. Владика сам запропонував і приміщення для монастиря. Прохання було подане на Конгрегацію для Східних Церков і на Конгрегацію для Монахів. Потім о. Протоархимандрит відвідав єпископа Павла Василика і після розмови єпископ, на кінець, зупинив свій декрет.

Також настоятелі хотіли без нас, на основі письмових матеріалів, якими були Висновки і карні декрети, вирішувати наші справи на Синоді Єпископів у Зарваниці. Настоятелі подали на Синод односторонні і тенденційні інформації (наприклад: що ми забороняємо їсти кетчуп…і т. п.) з метою, щоб не вони, але Синод засудив нас. Але єпископи, котрі знали правду, заступилися за нас, і тому цей намір не здійснився.

Відповіді на питання в Висновках (№ 000/04)

17.09.; 22.09.; 23.р відбулася візитація в монастирі в Підгірцях. Під час візитації о. Протоархимандрит не хотів від нас жодних пояснень про якісь спірні питання чи провини. Спеціально так поводився, щоби після візитації в урядовім церковнім документі міг поставити чотири питання, на які не очікує відповіді, бо ці питання тоді, властиво, вже не є питаннями, але виконують функцію, щоб доказати нам вину. Коли ми просили вищу церковну владу про створення комісії, яка би була незалежна і правдиво провірила всі події і звинувачення, то нам це закидували, як непослух і донині ми не отримали жодної відповіді. Настоятелі добре знають, якщо хочуть когось невинного зліквідувати, то можуть видумати будь-яку неправду. Наприклад: “Як поясните, що ви в нічній порі ходили по вулиці вверх ногами?” Монах ніколи нічого подібного не робив, навіть такого не вміє, але як може це доказати, коли настоятель говорить протилежне. Підчинений монах практично проти видуманого звинувачення не може боронитися. Якщо б і добився правди, так урядовий процес буде тривати більше ніж пів року, а за цей час вже давно буде виключений з Чину.

В Висновках (№ 000/04) записано:

1) Як пояснити другу, негативну частину, а саме: Люди, які також вас слухали, р кричали на настоятелів ЧСВВ, і штовхали, копали і ображали? Ми, Церковна єрархія та й навіть державна влада в Україні, помітили, що люди від вас навчилися молитися, але одночасно, зневажали священиків та інших осіб, творили заколоти

2) Як пояснити те, що багато з людей, що Вас слухали, наче заблукані у вірі, переконані, що ніхто інший не може їх духовно обслуговувати крім Вас?

3) Як пояснити те, що появилися з між тих, які Вас слухали, люди з проблемами у сім’ї через накладені Вами заважкі на них релігійні практики?

4) Як оправдати 100% Вашу місію, коли з поміж тих, що нею користувались є такі, що чуються заблуканими у своїй совісті після того, як хтось з Вас наклав на них різні крайні зобов’язання і заборони (напр. не дивитись телевізор, не купляти продукцію певних фірм, відбувати довготривалі молитви у нічній порі…), мовляв, “від цих заборон і обов’язків інші священики не можуть Вас звільняти, а якщо це зроблять, то тяжко грішать?”

Тут чотири рази поставлене питання: як пояснити? Дивно, що в Висновках з візитації ставляться питання. Їх потрібно було вирішувати підчас візитації і ми б усе пояснили. З якою метою ставляться ці питання тепер, коли нам вже не дано можливості на них відповісти?

Ми поставлені до позиції якихось фанатиків, чи довір’я негідних людей. Якби це не були “Висновки”, але “тема для дискусій”, то ці питання звучали б цілковито по-іншому. Висновки (№ 000/04) однак були написані з тим, що будуть зберігатися, як урядовий Церковний документ, який є абсолютно правдивий, бо його написав найвищий настоятель Чину, а він не може говорити неправди, ні крутити і муситься йому вірити. Чому? Бо за настоятелем є Святий Дух. Але ця правда є зловжита і стається тільки фразою, коли настоятель допускається і перекручування, і говорення неправди. Нам закидують, що ми намагаємося захищати себе “слуханням непомильного Святого Духа”. Ми ніколи цією фразою не оперували, але у Висновках це наводиться як насмішка.

Відповіді на чотири питання, які поставлені в Висновках (№ 000/04):

-до 1-го: Ні один з наших отців не намовляв до зла віруючих з парафії ні 1.р., ні підчас реколекцій. Є питання: Хто штовхав, копав і ображав і хто знаходився в нетверезому стані? Чи монахи, які приїхали, чи люди, які в цьому часі були там присутні?

-до 2-го: Нічого подібного ми не твердили. Святі Тайни однаково важливі не залежно від того чи священик ревний чи не ревний, але особистий досвід віри є у кожного священика інший, і це вже залежить від нього самого. Хто має більше, той може більше дати.

-до 3-го: Люди можуть мати проблеми в родині, незважаючи на те, чи були на реколекціях чи ні. Ми їх нічим під гріхом не зобов’язували, тільки давали поради. Під заважкими релігійними практиками правдоподібно мають на увазі молитовну годину від 2000 до 2100 і одну годину на добу, протягом десяти днів у місяці. Молитовний ланцюг дійсно створює безперервну молитву, цей час молитви приносить людям велике благословення, але всі вони вільні у своєму виборі. Ми маємо від людей, які добровільно взяли на себе молитовний обов’язок - десять днів в місяці, по одній годині, велику кількість свідоцтв з вислуханих молитов, а також і від священиків на парафіях, у яких закладені молитовні групи. Ці люди мають досвід з Живим Богом, що Він в їхньому житті діє, а не якийсь цілитель з магічними здібностями. Багато хто був оздоровлений з невиліковних хворіб, визволений від алкоголізму, звільнений від наркотичної залежності (9-ти літня наркоманія)! Ці люди не прославляють нас, чи якихось магічних лічителів, але прославляють Господа Ісуса Христа. Ці люди навчилися вирішувати свої проблеми в спільноті, яка молиться, а це - свідчення живої християнської віри і справжньої східної традиції.

-до 4-го: Дивитись телевізор - це втрата часу. Неморальні фільми шкодять душі. Потрібно розрізняти і не дивитись некритично на все підряд. Хто вже залежний від телевізора, то ліпше для нього не дивитися зовсім, але в цьому кожний має вільний вибір.

Деякі фірми, (напр. Procter & Gambel), прилюдно заявили, що вони підтримують сатанізм, тому не добре купувати їхню продукцію. Це - ради, а не зобов’язання під гріхом.

Чи є такі отці, які б на реколекціях дораджували якнайбільше дивитися телевізор, підтримувати сатанізм, і не марнувати дорогоцінний час молитвою?

Не знаємо звідки всі ці інформації написані в Висновках (№ 000/04), ми на реколекціях нічого такого не вимагаємо.

· Три ліквідаційні фарисейські методи

1.метод – Викликання жаху . Принцип полягає в тому, що не відомо про який випадок йдеться, але викликається враження якоїсь великої провини.

Секретарка сестер контемплятивних ЧСВВ при звичайному вирішуванні справ, на вимогу Ігумені, якій через хворобу вже довший час важко було підписуватися самій, ставила її підпис, робила це з послуху Ігумені. Ніколи не підписувала документи або листи, з якими Ігуменя була б не згідна. Ніколи ні М. Андреї, ні с. секретарці не прийшло на думку, що за це їх міг би хтось покарати, оскільки не добачали в цьому нічого злого. Довго це практикували і ніхто за це не робив їм жодних закидів, аж тепер, коли це було приписано нам, як “добрий плід нашої праці”. Генеральний настоятель зловжив нашу духовну службу сестрам, пров’язав ці речі і цілеспрямовано видумав неправдиві звинувачення: “…ви у своїх інтересах звели богопосвячених осіб – членів інших згромаджень до непослуху їхнім настоятелям та навіть до фальшування документів підробленням підпису. Як це пояснити? Хіба це – ‘добрий плід вашої праці’?”

Коли хтось таке звинувачення прочитає, то мусить мати страх перед шкідливим впливом таких монахів! Які то мусять бути підлі інтереси, коли ними втягують до гріху непослуху настоятелям богопосвячених осіб?! Які інтриги і махінації роблять, коли для цього потребують фальшувати документи фальсифікацією підписів?! Що то за страшна мафія в Церкві, а до того ще між монахами! Скільки нещасних і невинних жертв вже мають на сумлінні?! Як добре, що ми не попали під їх шкідливий вплив. Геть з такими монахами! Чому їх ще ніхто не покарав, не виключив? Як можуть їх так довго терпіти, це ж є матеріал, щоб подати на суд!

Дійсно, так думає кожний, хто у “Висновках” прочитає формуляцію цієї т. зв. провини.

А як було насправді? Йдеться про цілком невинну річ, а що більше ми до цього нікого не намовляли і про це навіть нічого не знали.

Приклад: 1.08.2004“…зневажали настоятелів з нечуваною агресивністю…”, з контексту далі випливає, що під цією “нечуваною агресивністю” розуміється жестикуляція руками, але про те, що о. Протоігумен виставив язик і показував “ослячі вуха” у “Висновках” не згадується, так само, як і не згадується про провінційного консультора отця М., який з нечуваною агресивністю вхопив о. Романа за колоратку і так його певний час тримав.

Приклад: “В практиці виразно характеризується, як закрита група осіб, яка дискримінує і засуджує усіх, насамперед вищого настоятеля.”

Що це означає, що дискримінуємо і засуджуємо всіх? Як це можливо практично здійснити - дискримінувати всіх? І як – вищого настоятеля? Коли дійшло до якоїсь дискримінації хоч однієї людини? Твердження – суверенне, але не зрозуміле і не можливе до здійснення. Однак, хто це почує не буде над цим задумуватись, але у нього складеться враження – з такими людьми не хочу мати нічого спільного.

Приклад: “Люди від вас навчились молитися, але одночасно діяти пристрасно, зневажати священиків та інших осіб, творити заколот.”

Ми ніколи не зневажали священиків. Про це можуть засвідчити сотні людей, які відбули реколекції, та майже всі священики Сокальської єпархії та інших, які пройшли реколекціями. Заколот не творимо ні ми, ні люди, які були на реколекціях, але настоятелі, а звинувачують в цьому нас.

2. метод – Півправди

Витягуються окремі ситуації з комлексу подій з метою звинуватити другу сторону.

Приклад: У “Висновках № 000/04” є написано, що деякі люди були в нетверезому стані. 1.08.2004р. в Підгірцях насправді були дві особи в нетверезому стані. Є правда, що монахи також є люди, тому в вислові, що деякі люди були в нетверезому стані є доля правди. Але необхідно уточнити, що тими людьми в нетверезому стані були два з монахів, котрі туди приїхали на просьбу о. Протоігумена (один з них є членом провінційної консульти).

3. метод – Брехні

Цей метод полягає в тому, що настоятель скаже або напише неправду котрою звинувачує підлеглого, але тому що це сказав настоятель, то треба цьому вірити. Сумніватися - означає зневажати настоятеля. Неправдиві звинувачення формулюються загально, так, що не можна зрозуміти про що йдеться, а тому підлеглий не може боронитися. Якби все - таки хотів боронитися, то мусить знайти ще вищого настоятеля, охочого це провірити, але з практики бачимо, що це майже неможливо. А що більше, домагатися справедливості кваліфікується, як непослух, бунтарство і гордість. Монах в результаті є покараний (вже не за початкову імагінарну провину, але за т. зв. непослух, який з цього випливає – див. звинувачення на о. Кирила, котрий мав взяти на себе видуману провину, а коли від цього відмовився, був покараний за непослух).

Декрет № 000/04 подає декілька причин виключення з Чину. Відноситься до подій 9.10.2004р.:

- Розпалювання бунту і ненависті невинних мирян проти свого настоятеля. ЦЕ Є БРЕХНЯ.

- Розпалювання ненависті проти Василіянського Чину. ЦЕ ТАКОЖ БРЕХНЯ.

- Очорнення і висміювання членів Василіянського Чину включно з його мучениками. І ЦЕ Є БРЕХНЯ.

- Підбурювання мирян до протесту проти рішень свого настоятеля

В письмових поясненнях мирян, наочних свідків, котрі 9.10.04р. були присутні на подячній Літургії в Підгірцях. Їх свідоцтво є стверджене особистими підписами, про те, що ні одна з поданих провин не є правдивою, але є абсолютною брехнею.

Закінчення:

Для правдивого добра Чину вирішення нашої справи ми бачили в заснуванні монастиря sui iuris, підпорядкованого юрисдикції єпископа або юрисдикції генералату ЧСВВ, в Підгірцях. Але замість того відбулося цілеспрямоване докінчення ліквідації через серію неправдивих декретів і виключення нас усіх з Чину ( на це ще нема потвердження від Конгрегації для Східних Церков). Офіційний церковний документ (“Висновки з канонічної візитації”) є побудований на неправді і маніпуляції з наперед визначеною метою. Є доказом і відстрашуючим прикладом монашого фарисейства, який нищить основу правдивого монашого життя, вносить духа смерті і стягує прокляття на цілий Чин.

Щодо монашого фарисейства, то було б тяжко говорити тільки абстрактно про цю духовну проказу. Теперішній о. Протоархимандрит ЧСВВ вже давно в минулому відкрився на цю духовну хворобу, але вона не могла повністю проявитися, аж в 2004р., коли зайняв найвище місце в Чині і отримав до рук найвищу духовну владу, тоді вийшла на верх скрита духовна хвороба. Наглядно можна побачити, що то є фарисейство і як конкретно воно проявляється. Власне на способі його поведінки, тобто на плодах, виявився і скритий корінь. Можемо сказати: felix culpa – щаслива провина!(св. Августин), з якої кожен монах і монахиня може повчитися і усвідомити собі, що такий квас духовної прокази (фарисейства) є в кожному з нас. Він є частиною нашої зіпсованої природи, але починає нищівно розвиватись в людях, які хоча спочатку вирішили жити правдивим духовним життям і наслідувати Христа, але потім від цього ухиляються і шукають своєї кар’єри на кровавлячім і терплячім містичнім тілі Христовім!

Кожному з нас в глибокій покорі і правдивості потрібно усвідомити собі: “Я є той фарисей!” Так, ти направду є той фарисей. “Ти розіп’яв Месію!” (пор. Ді. 2,36) “…вони розжалобилися серцем і сказали:що нам робити?”Відповів їм: “Покайтесь” (ст.37-38). І ти чини покаяння. Як? Йди зі своєю проказою до Христа! Скажи Йому з великою покорою і вірою: “Господи Ісусе, якщо хочеш, то можеш мене очистити.” Він тебе доторкнеться, як доторкнувся цього прокаженого і скаже тобі: “Хочу, будь чистий.” І зразу ця духовна проказа (монаше фарисейство) зникне, і ти будеш чистий (пор. Мк.1,40-42). Потім запам’ятай Ісусові слова: “Оберігайся квасу фарисейського!”(Мр. 8,15). І “вже не гріши (фарисейством), щоб щось гірше тобі не сталось ”(Ів.5,14).

На закінчення ставимо питання: Що має робити потім кожен з нас, щоб зберегти духа покаяння і хоронитися перед фарисейським квасом? Залишатися з Ісусом Христом на внутрішній молитві щонайменше годину кожного дня. Сам Ісус Христос мені і тобі каже: “Не могли і однієї години (щодня) бути зі мною?” (пор. Мт.26,40).

o. ThDr. Ілля А. Догнал, ЧСВВ

o. ThDr. Методій Р. Шпіржік, ЧСВВ

o. ThDr. Ing. Шпіржік, ЧСВВ

o. Mgr. Самуїл Р. Обергаусер, ЧСВВ

o. ThLic. Маркіян В. Гітюк, ЧСВВ

o. ThLic. Шелепко, ЧСВВ

Підгірці, 7.03.2005р.