Стоїть у почесній варті пам’ять

«СТОЇТЬ У ПОЧЕСНІЙ ВАРТІ ПАМ’ЯТЬ»

Сценарій мітингу-реквієму, який присвячений 70-й річниці визволення України.

Дата: 24.10.2014.

Час: 13.00.

Місце проведення: районний парк.

1.Шикується колона: ветерани війни, керівництво району, депутатський корпус, представники підприємств і закладів.

2.Прапороносці, спортсмени з факелам; Гірлянда Слави.

Колона починає рухатися. Першими заносяться на меморіал прапори, за ним займають відведені місця учні з факелами, колона перед меморіалом призупиняється. Покладається Гірлянда Слави, прапори приспускаються над мармуровими плитами. Покладаються вінки, кошики квітів. На фоні мелодії звучить дикторський текст:

Диктор

Матері, послухайте, і отці, послухайте,

і сини, послухайте, як гучить вогонь.

Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили

і пробилось полум’я в хлопців із долонь.

Гей, над ранами й над болями,

гей, над кленами та й тополями,

гей над горами та й над долами вічне полум’я, вічне полум’я.

Гей, не вічно нам жити болями, все міняється, все тече.

Але полум’я, вічне полум’я хай і гріє нас, і пече.

Матері, подумайте, і отці, подумайте,

І сини, подумайте, – ось вона, любов!

Хлопці в землю падали, а життя не зрадили

І землі знекровленій віддавали кров.

І чи любимо, а чи мріємо, і чи зрілі ми, а чи зріємо,

і чи прагнемо, а чи діємо, вічне полум'я нас овіяло.

І чи сіємо, а чи полемо, і чи вдома ми, чи в путі,

але полум’я, вічне полум’я не покине нас у житті.

Матері, схилітеся, і отці, схилітеся,

І сини, схилітеся, лиш не треба сліз.

Хлопці в землю падали, але дня не зрадили

І до сонця тягнеться кожен обеліск.

Гей, із ранками й надвечір'ями,

гей, із ріками та й міжгір'ями,

гей, із хмарами та й сузір'ями вічне полум'я нам довірено.

Гей, спускається день утомлено, і спочити час нам, живі.

Але полум'я, вічне полум'я не змовкає в нас у крові.

Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте, і сини, ненавидьте, – кат не йде в запас.

Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили, той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.

І над травами та й над росами, і над юними та й дорослими,

і над тишею та й над простором – вічне полум'я вічним пострілом.

І нам ніколи бути кволими, знемагаючи від журби.

Кличе полум'я, вічне полум'я, вічне полум'я боротьби!

Ведучий: Вічна слава героям, полеглим у боротьбі за свободу, честь і незалежність нашої Батьківщини!. Живим і мертвим слава! Слава героям!

Ведуча: Шановні земляки, дорогі й любі ветерани, бійці Великої Вітчизняної, вельмишановні гості! Багато років минуло з того часу, як відгриміли останні бої за визволення українського народу від фашистської навали, але мужність, відвагу, стійкість, терпіння і волю, які проявили бійці на Дніпрі і на суші, і ті величезні втрати, які понесли наші воїни на окроваленій землі, забути неможливо. Вогонь, який палає тут, нагадує нам про те, що у братських могилах лежать тисячі загиблих героїв-визволителів нашого краю. Їхні душі зараз тут, між оцих вогнів, випробовують нас на мужність, на чесність, готовність творити добро, захищати спокій і мирну працю наших співвітчизників.

Ведучий: Надовго запам’ятали вороги, чим закінчилася для них зухвала надія загнати нас у фашистське ярмо. Але і наших бійців чимало у цих краях полягло. Злітали над засніженим степом, злітали над Дніпровською кригою душі славетних визволителів, покинувши на полі бою гарячі тіла свої, і тужили там, у небесах, над їх нерухомістю

( У фонограмі звучить «Грёзы» Шумана. Факелоносці, які окреслювали меморіал по праву і ліву лінію від скульптури, переходять на центр майданчика, між «президією» і глядачами стають у два ряди: одні обличчям до монументу, інші – до глядачів. Водночас на фоні мелодії – дикторський текст.)

Диктор:

Їх сотні, отих обелісків - згорьованих.

Знаків скорботи, що смерть над життям взяла гору.

Тисячі воїнів стежать за нами з тривогою.

Душі свої розпростерши над цими просторами.

Вчений. Кобзарь. І коваль, і оратай, і тесля

Крок обірвали, вогненною ідучи дорогою.

Сплять, обезкровлені, мрії до сонця простерши

Марять одним: нареченою всіх – Перемогою.

Тяжко тримати на грудях їм мертве каміння.

Звісно, рахунків нікому уже не пред’являть…

Дивляться строго у наше синівське сумління

Крізь материнську в чеканні згорьовану пам'ять.

Лежать синочки Вітчизни – неньки.

У чім їх провина? Чиясь надія, чиєсь кохання, чиясь кровина.

Ступає тихо. Схилилась в горі, поклала квітку.

– Чи знов на землю не прийдуть війни? – кричить лебідка.

На камінь чорний упала, біла, де ім’я сина…

Мовчать тополі. Мовчать берези. Мовчить калина…

Сльозами злиті, дощами вмиті хрести козацькі,

Савур-Могила, Нечай-Могила, могили братські.

Летять лебідки: одна до мужа, друга до сина.

Одні страждання, єдина мука, одна – єдина.

Біля братської тихо стоїмо,
  І спогад приходить, мов тихе зітхання.
  Пливе, наче вічність, здобута в бою,
  Хвилина мовчання.
  Натягнуті нерви, немов тятива,
  Пронизує пам'ять скорбота прощання,
  І сумно згасає і тяжко сплива
  Хвилина мовчання.
  І подвиги мужні, і дружнє плече,
  І роки надій, перемог, сподівання.
  І серце сльозою не раз опече
  Хвилина мовчання.

Звучить у запису метроном. Хвилина мовчання.

Ведуча: Дорогі співвітчизники! Сьогодні ми запросили на мітинг майбутніх воїнів нашої Батьківщини.

(Звучить мелодія «С чего начинается Родина». 10 дівчаток і 5 допризовників заходять намеморіал. Дівчата двома рядами займають місця справа і зліва, посередині в одну шеренгу – юнаки. У 5-ти дівчат в руках кетяги калини та мішечки з землею, в інших – по квітці.)

Ведучий: Дорогі юнаки! Пройде деякий час, і покличе вас Батьківщина набувати професії військових. А зараз – перед вами ветерани Великої Вітчизняної війни. Колись вони були такими молодими, як усі ви. Вони любили працю на полі, біля верстату, – хто до чого мав хист. Вони кохали своїх дружин і дітей, наречених, а дехто нічого цього відчути не встиг. Бо їх погорнула війна від батьківського порогу під шалений вогонь, примусила зариватись у шанці, землянки, траншеї, які для багатьох із них стали останньою домівкою і вічною домовиною.

Ведуча: А скільком таким молодим, як ви, навіки погасли в очах небо і мама, тільки небо і мама… бо нічого іншого, у своєму короткому житті відчути вони не встигли. Перед вами дівчата. На їхніх долонях по жменьці рідної землі і калина, цей символ дівочої краси, вірності і чекання. Беріть оцю землю, бережіть і пам’ятайте: перемагати можна не тільки за допомогою зброї і кровопролиття. Перемагати можна і слід, перш за все, за допомогою світлого розуму, мудрості, благородства політиків, державних діячів і військових. Їхньої любові до людей в усьому світі, їхньої глибокої шани того єдиного, але безцінного дару, який має людина, прийшовши на світ – це щастя жити у мирі і працювати на рідній землі. Ми сподіваємось, що ви будете саме такими воїнами. Не тільки фізичнозагартованими і мужніми, але й мудрими, кмітливими – справжніми охоронцями миру і всіх наших святинь.

(Дівчата підходять до хлопців, подають їм мішечки з землею, а юнак, прийнявши мішечок, цілує дівчині руку. Інші дівчатка дарують кожному квітку. До мікрофону підходить один із юнаків.)

Юнак: Ми, майбутні військовослужбовці, до глибини душі схвильовані долею наших старших товаришів і долею нашої рідної землі. Ми низько схиляємо голови перед вашим подвигом, дорогі ветерани війни, і перед світлою пам’яттю загиблих. Ми зробимо все, щоб над рідними просторами України був спокій і вирувало життя!

(Юнаки покладають квіти до пам’ятника і разом з дівчатами виходять з меморіалу)

Ведучий: Шановні ветерани! Ми щиро вітаємо вас зі святом. Ми вклоняємося вам! Ми завжди будемо пам'ятати ваш подвиг! Ми завжди будемо пам'ятати вас! Низький уклін вам, сивочолі ветерани

Ведуча: Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість від миру на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.

"Глорія" "Мир всем", випускають голубів.

Маєш Вітчизну - значить, ти маєш
Землю і сонце, небо й повітря.
Космос любові ти відчуваєш.
Любиш Вітчизну - значить, ти віриш..

Віриш в народу й роду джерела -
значить, що жодній тлі очманілій
не осквернити вселюдське небо,
не осквернити рідні могили.

Любиш Вітчизну - значить, ти віриш
в дух прометеївський болю й надії,
значить, нікого вогнем не обділиш -
полум'я правди землю зігріє!


Рідна Вітчизна - найвища вершина
щастя і муки, честі й любові.

Звучить мелодія пісні Єрмишева «Моя земля», виносяться прапори, виходять з меморіалу учасники мітингу, представники місцевої влади. Услід звучать мелодії.)

О. Підглазна. 2014р.