ТЕМА: Людина починається з добра
Вступне слово.
Доброго дня. Раді всіх бачити, бо ви прийшли, щоб почути з уст наших учнів про найсокровенніше, про безцінне. А говоритимемо ми сьогодні про виховання доброти і милосердя.
Вчитель.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта – не тільки те,
Що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
Звучить пісня «Людина починається з добра»
Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині немає людей, які потребують допомоги?
Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.
Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них – повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.
В Україні проживає майже 2 млн. одиноких людей. Близько 200 тисяч з них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них проживають у будинках-інтернатах, їх об’єднує немічність, самотність.
У злигоднях живуть 1150000 наших земляків. Близько 30 тисяч з них мешкають у напіврозвалених халупах. 70 тисяч – ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких немало, що існують на межі бідності.
Сумні цифри, незвичні. Та це – правда життя. Важко уявити, що люди страждають не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а через те, що не чують вкрай необхідного “Добрий день!”.
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим,
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану.
(Чи перший біль, чи то останній),
Коли б то знати наперед!
Кажімо більше ніжних слів.
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське коротке,
Короткі в нас слова черстві!
Кажімо більше ніжних слів!
А чи задумувалися ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Добросердечність? Чуйність? Справді, різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтересами і смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, вчений Білецький-Носенко писав: “Думай добре, роби добре – і буде добро”. Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, злість, душа людська не ширшає – вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись – і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро – не наука, воно – дія. Прикладів тому безліч у нашому житті, вони на кожному кроці.
Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди ще у сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай: недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассирійців, і в єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.
1 учень
Коли ти будеш добрим,
Про тебе люди скажуть.
Ніколи не забудуть про ввічливість твою.
У школі і удома усім давно відомо
Що добрих не народжують, а добрими стають.
2 учень
Не лінуйтесь робити добро
Лише зла не бажайте нікому
Бо воно, як велика гора
Стане вам на шляхові земному.
3 учень
І старайтесь робити добро
День і ніч, і у кожну хвилину,
Щоб серденько, як сонце цвіло,
Це хорошою робить людину!
Людська порядність, доброта не має меж. Ми сьогодні маємо бути милосердними не тільки до людей, а й до всього, що нас оточує: тварин, рослин. Недаремно говорять, що криниця без води – просто яма, так і людина без доброти – сама тільки оболонка.
Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо,
Нехай твоя зламається рука,
Що за добро добра собі чека.
Добро твориться просто – ні за так,
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в’ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка - горопашка.
(Іван Драч)
У важкий час живемо ми нині, багато горя і біди є довкола, але мусимо жити, сіяти добро в людських душах, бути милосердними. Іноді здається, що зло перемогло. Це тому, що про нього всі говорять, пишуть, з екранів телевізорів на нас часто дивляться не люди, а звірі в людській подобі: вбивці, грабіжники. Але добрих людей дуже-дуже багато! Просто вони чинять свої благодійні справи мовчки, не афішують їх.
Тож хай світлими і чистими будуть ваші помисли, а всі справи – добрими. Вірте у духовне очищення народу нашого, бо зло недовговічне. А щоб знищити кривду, неприязнь, нещастя, у кожного закладено так багато добра. Не шкодуйте його роздавати родичам, друзям, незнайомим, не лінуйтесь щодня робити найлегшу справу – дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. І негаразди щезнуть. Гете писав: “Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна”.
Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен з вас задумається: “А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокійно?” Тож пам’ятайте, що доброта – ознака сили, а не слабкість. І нехай завжди супроводжують вас слова геніального поета Т. Шевченка: “Раз добром нагріте серце – вік не охолоне”.
Що найціннішого є у житті,
І найдорожчого за все на світі,
То – доброта, запам’ятайте діти,
І хай вона крокує по землі.
Цінніша перлів, золота і слави,
Вона єдина зігріває нас,
Така одвічна, мудра, нелукава,
Пригорне кожне серце повсякчас.
А ми сьогодні, поєднавши руки,
Запалюємо свічку доброти,
Її вогонь освітлює стежину
Й допомагає впевнено іти.
Любіть життя, несіть в долонях світло,
І відкривайте душі для добра,
І буде янгол щиро Ваш радіти,
І доторкнеться вашого плеча.
Учитель. Ну що ж, любі діти. Підходить до завершення наша виховна година. Я вірю в те, що від сьогодні стала добрішою кожна дитина. Я вірю, що запалений вогник доброти поселиться у ваших серцях і з ним ви будете іти по житті до своєї мети. Ну і, звичайно, я щиро дякую шановним гостям, які були сьогодні з нами.
Нехай любов земна і доброта сердечна
Завжди крокують поруч з Вами у житті.
Віддані людям тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути лише споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай же не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина стара: людина починається з добра.
Пісня «Людина починається з добра»
Сценка „А серце тобі нічого не наказало?”
Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану матір. Він кинув сумку з книжками і сів за стіл. Чекає обіду.
- Мамо, я хочу їсти!
- А тата відвезли в лікарню...
- Мамо, я хочу їсти!
- Занедужав наш батько.
Мати ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був не зворушливий, спокійний.
- Мамо, я хочу їсти!
- Зараз щось зроблю, синку.
- А нам завтра до лісу йти. Завтра ж субота. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о восьмій ранку.
- Та куди ж ти підеш завтра, сину?
- До лісу... Як наказала вчителька.
- А серце тобі нічого не наказало? – спитала мати і заплакала.
(Розмова з дітьми, що вони можуть сказати про поведінку Андрійка, чи можемо ми назвати його милосердним?)
Сценка „Найласкавіші руки.”)
Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку. Дівчинка побачила стільки нового, красивого, цікавого, що від радощів заплескала в долоні і загубилася у натовпі. Загубилася й заплакала.
- Мамо! Матусю! Де моя мама?
Люди обступили дівчинку і питають:
- Як тебе звати, дівчинко?
- Оленкою.
- А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз знайдемо.
- Маму кличуть... мамою... мамусею...
- Скажи, а які в твоєї мами очі – карі чи голубі?
- Очі у неї... найдобріші...
- А коси? Яке волосся у мами – чорне чи русяве?
- Волосся... найкрасивіше...
- Скажи, які в неї руки? Може є якась родимка у неї на руці, згадай?!
- Руки у неї... найласкавіші...
- Зараз ми дамо оголошення по радіо.
- Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, найласкавіші в світі руки.
І мама одразу знайшлася!
Скажіть діти, як так могло статися, що не назвавши ні імені, ні прізвища – мама дівчинки одразу знайшлася? Чому? (Діти обговорюють)
На сцену вибігають три хлопчика. Зупиняються в центрі. Всі збуджені. Льошка дає вказівки.
Льошка.
- Вітька, ти зліва, всім кажеш «Здрастуйте! ». Відрепетируємо.
( З третьої спроби Вітя зміг ласкаво і доброзичливо вимовити потрібне слово з легким нахилом голови і посмішкою. )
- Так, добре, Петро - праворуч біля входу в класі. У тебе «Ласкаво просимо» . Спробуй.
( Спочатку не виходить, але все-таки більш - менш відпрацювали
- Гаразд, і так зійде. Ну, я тут. Мені - то що говорити? Найкраще вам віддав! «Здрастуйте» є, « Ласкаво просимо » мається...
Вітя.
- А ти «До побачення » скажи.
Петро.
- Або « З’явились – не запились! » - теж добре.
Льошка.
- Ех ви! Хто при зустрічі « До побачення» говорить? ! Засміють! А «з'явилися - не запилилися » ... Ні, я краще буду як мама. Папа двері ще не відчинить, а вона вже вигукує: «Кого я бачу! ». І всі задоволені... Так. Тревога, дівчата йдуть! Встали!
За однією і парами, не поспішаючи, через сцену проходять дівчатка. Всіх по черзі вітає хлоп'яче тріо, викликаючи у кого здивування, у кого сміх, у кого розгубленість. Проходить повз і вчителька Віра Сергіївна. І в тому ж виконанні чує « Здрастуйте» - посміхається, «Кого я бачу» - дивується , «Ласкаво просимо» - дивується. Але ось на сцену вибігає захеканий Славка. Тріо автоматично так само чітко вітає його!
Славка.
- Ви що, три дні без хліба? ! Або... ( Крутить пальцем біля скроні. ) 8 –й клас вже на полі, а наших нікого!
Льошка.
- Іди, Славка, не заважай , у нас « година ввічливості» .
Славка.
- Вона у вас зі скількох?
Льошка.
- З двох годин.
Славка ( дивиться на годинник).
- Так вже три!
Всі разом.
- Три?!
Вітя.
- Досить ввічливісті!
Петро.
- Даєш футбол!
У цей час з'являється дівчинка, хлопці по черзі пробігають повз неї.
Льошка.
- Тікай, бо зіб’ю!
Вітя.
- Розходилися тут!
Петро.
- У! ( Корчить страшну фізіономію. )
Дівчинка.
- Коли ж вони будуть ввічливими?
Славка.
- Тепер через місяць. Чекай!
Зараз діти вам скажуть „9 заповідей ”
- Не можна ледарювати, коли всі працюють.
- Не можна сміятися над старістю, про старість говорять тільки з повагою.
- Не можна сперечатися зі старшими людьми.
- Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.
- Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого не бере сама собі.
- Не можна робити того, що засуджують старші.
- Не можна залишати рідну людину одинокою.
- Не можна сідати до столу, не запитавши чи їли інші.
- Не можна сидіти, коли старші стоять.
ЗАКЛИК
О, будьте добрими, о, будьте добрі люди!
Нарозтішсвітудверівідчиніть.
На всівіки, назавше і повсюди
На ційземлісвяте добро творіть!
Квітує вишня,— не ламайтегілку,
її красу веснянупощадіть,
Заплачежінка, пожалійтежінку
І добрим словом більїїзгасіть.
Ви будьте добрі, люди, щохвилинно,
Забувшигнів і кривду всіх образ —
Нехай цвітепогожа ясна днина
І набираєсиливід добра.
Нехай молитва щира в небо рветься,
А зло безпліднощезненазавжди.
Нехай добром людськезігрітесерце
Убережецю землю відбіди.
