Все наше життя – це суцільний конфлікт…

«Я» воюет против «ты», личность против личности, семья борется с семьей, расcа – с рассей, нация – с нацией, малая война частных лиц и великая война церквей и госудаврств не прерывается ни одним часом отдыха»

И. Шерр

Все наше життя – це суцільний конфлікт…

У складні історичні часи, одного похмурого дня народився містер К., який стане однією з найвидатніших осіб для свого народу та для світу в цілому. Життя містера К. було досить цікавим, оскільки він народився у ХХ ст., а вже свою свідому діяльність розпочав у XXI ст.. Саме ці часи відрізнялися своєю різноманітністю. Кожного дня люди зустрічаються з різноманітними проблемами, ситуаціями, які більш чи менш є конфліктними.

Маленький хлопчик народився у той складний історичний час, коли багато питань вирішувалися на жаль не переговорами та перемир’ями, а надавалася перевага веденню війни. Мабуть, як і кожна нормальна людина він майже кожного дня зустрічався з конфліктними ситуаціями. В залежності від свого віку та обставин він їх вирішував так, як йому було легко та вигідно. Тому у більшості випадків з самого дитинства він почав маніпулювати батьками. Саме провокуючи їх сльозами, криками він завжди досягав бажаного результату. Тобто з цього моменту хлопчик почав не тільки всотувати, але й розвивати дещо конфліктну ситуацію, при якій він завжди отримував те, чого прагнув. У дитячому садку, школі був великою розбишакою, йому краще було посваритися, щоб довести свою правоту та силу, аніж просто пояснити та аргументувати свою думку вчителю та одноліткам. У більш дорослому віці ця позиція закріпилася і набула вже вираженої форми. Завдяки наявності конфліктної ситуації він майже миттєво досягав бажаного результату й отримував від цього задоволення. Звичайно більшість його однолітків це не радувало, але він був завжди центровою особою та неформальним лідером у компанії. «Подивіться, конфліктний пішов…коли він вже перестане сваритися та навчиться розмовляти з людьми…». В університеті ситуація склалася таким самим чином. Містер К. розумів свою конфліктну поведінку та ситуацію в яку постійно потрапляв, тому іноді намагався пояснити свій мотив щодо здійснення таких вчинків. Днями наш герой просиджував у бібліотеці, читаючи й аналізуючи праці багатьох відомих вчених. На формування його свідомості вплинули праці Аристотеля, Томаса Гоббса, Макса Вебера та Н. Макіавеллі. Вперше наш герой зустрівся з військовою доктриною в трактаті "Сунь-цзи" відомого китайського мислителя, філософа війни Сунь-цзи. Згідно з його теорією війна є боротьба. За найближчим змістом війна - це єдиноборство двох армій. Однак боротьба на війні не є чимось різко відмінним від боротьби взагалі: це така ж боротьба, як і всяка інша. Цікавим є той факт, що китайський філософ і стратег ставить війну в один ряд з боротьбою дипломатичною, політичною та іншими. Відмінність тільки в одному: з усіх видів боротьби "немає нічого тяжчого, ніж боротьба на війні". Боротьба відбувається через вигоду. Отримання вигоди (прибутку) і є перемогою. Містер К. наслідуючи думку китайського мислителя, вважав, що перемога потрібна не сама по собі, вона є тільки засобом для отримання вигоди. Боротьба на війні, як і всяка боротьба, може призвести до успіху або до невдачі. Успіх для держави полягає в отриманні вигоди, а неуспіхом можна вважати стан небезпеки. Так, війну дійсно можна вважати найважчим видом боротьби, а отже, є найменш вигідним та найбільш небезпечним.

Якщо війна ведеться заради вигоди, то вигідніше заволодіти країною противника, не розорюючи її, краще підкорити собі армію противника, не знищуючи її, а отримавши можливість розпоряджатися її живою силою та матеріальними ресурсами. Війна - не лише найменш вигідний шлях до придбання прибутків, але й найбільш небезпечний. Під час війни на карту ставиться все. Тому на початку трактату звучить застереження: "Війна - це велика справа для держави, це ґрунт життя та смерті, це шлях буття й загибелі". Тому, перш ніж зважитись на війну, Сунь У пропонує використати інші (несилові, незбройні) методи: політику, дипломатію тощо.

Грек за національністю, наш герой часто звертався і шанував думки грецьких мислителів, особливо праці Геракліта, Платона, Аристотеля. Геракліт вважав, що війна є творча першооснова всіх змін, особливо відмінностей між людьми, та наслідки війни завжди справедливі. У свою чергу Платон, шукаючи причину воєн, стверджував, що всі війни відбуваються через багатство (ті ж вигоди Сунь-цзи). Його учень Аристотель, багато у чому не сходячись з учителем, тут не протистоїть йому, але звертає увагу на суперечливість у людських мотивах у військовому питанні: "… Ми позбавляємо собі дозвілля, щоб мати дозвілля, а війну ведемо, щоб жити в мирі". Платон і Аристотель розглядали війну як "частину мистецтва політичного". В цьому твердженні фактично міститься думка, що між війною та політикою існує діалектний зв'язок.

Ще одним цікавим аспектом було те, що містер К. був християнського віросповідання. А християнство у свою чергу, має давні й досить заплутані стосунки з війною. З одного боку, відомо, що в минулі епохи християни дивилися несхвально на війну та військову службу, бачили найтяжчий гріх у позбавленні людини життя. Таку його думку підкреслюють загальновідомі біблійні істини: "... не убий", "... не протився злому... та хто вдарить тебе в праву щоку твою, оберни до нього й іншу" тощо. Але, з іншого боку, всім відомий інший біблійний вислів: "Око за око, зуб за зуб", - який наче підштовхує християнина до помсти, а отже, й до насильства (а можливо, й до війни). Крім того, саме християнська церква стала ініціатором більшості світових релігійних воєн, зокрема восьми хрестових походів. І саме в лоні християнства прозвучало визнання воєнних дій проти іновірців "Божим ділом". Що ж до мусульманства, можна сказати лише те, що ця релігія ніколи не визнавала мир як ідеал буття. Мусульмани, будучи у своїй більшості воїнами, з самого початку несли у своїй ідеології непримиренність до іновірців - "невірних", - протиставляючи себе всьому іншому світу, виділяючи у мусульманській філософії та світосприйнятті такі основоположні поняття, як "священна війна", "воїн Аллаха", "гяур" тощо.

На відміну від релігійних мислителів, світські вчені намагалися не тільки виправдати чи засудити війну, а розібратися у її сутності, визначити її структуру та оцінити наслідки. І знову із втратою релігією впливу на світську філософію вчені повернулися до головного питання: в чому причина війни?

Можна навіть сказати, що молодий хлопчина став ярим прихильником ідей Н. Макіавеллі, що були викладені у праці «Государ». Цю книгу наш герой читав днями та ночами, ця книга супроводжувала його все життя, до неї звертався у складних ситуаціях, мріючи стати ідеальним правителем, що описаний Н. Макіавеллі. Цікаві і найбільш відомі фрази з книги містер К. завжди цитував у колі знайомих друзів, що також провакувало певну конфліктну ситуацію. Він чітко знав, що мета виправдовує засіб. Був згоден з тим, що мир асоціюється з станом застою, тому доброчесність породжує мир, мир породжує бездіяльність, бездіяльність – безладдя, а безладдя – загибель.

Містер К. знав, для того, щоб жити у мирі, треба завжди бути готовим до війни. Отже, конфлікти, війни є неминучими. Таке розуміння пов’язане з особливостями самої людини. Саме тоді наш герой зрозумів, що люди більше схильні до зла, аніж до добра, тому й віддають перевагу воєнним рішенням при зіткненні проблеми. До цього висновку досить легко прийти, просто треба деякий час спостерігати за поведінкою людей у різних ситуаціях. Негативне ставлення до неадекватних людей, саме до цієї категорії відносив себе талановитий містер К. демонструвало йому природу людини. З кожним днем сила як головний та вирішальний фактор у відносинах розглядалась як мета, до якої повинні прагнути люди й відповідно держави. Досить негативно молодий студент ставився до праць, де зазначалося, що «…Звернення до війни свідчить про нездоровий глузд її ініціаторів…», а також що «…У стані війни немає місця для працьовитості, оскільки нікому не гарантовані плоди його праці, й відсутні умови для розвитку землеробства, судноплавства, морської торгівлі, немає зручних помешкань і засобів руху…ремесла, літератури, немає суспільства, а ще гірше всього, є вічний страх і постійна небезпека насильницької смерті, і життя людини одиноке, бідне, безпросвітне, тупе й короткочасне». Він вважав, що такі гуманістичні слова належать слабким людям, які не здатні оцінити ситуацію в цілому, а зупиняються на долі окремої народу. Деякі сумніви з’являлися у нашого героя щодо певних людських задатків вирішити проблему війни. Для цього, як зазначав Т. Гоббс необхідно розширити знання людей про причини війни і миру. Для підтримки ж самого миру необхідні скромність, справедливість, довіра, людяність, милосердя, тобто ті чесноти, які зменшують суперечності між людьми. Але наш герой - молода людина, сповнена енергії та ентузіазму, якій було ще важко повірити у велику силу переговорів та у негативне явище війни.

Містер К. був високо конфліктним індивідом, постійно становився ініціатором напружених відносин з оточуючими. Конфліктна ситуація могла виникнути ні з чого і продовжуватися тривалий період. Але не дивлячись на такі обставини, більшість людей з таким характером, притаманними їй рисами нахабності, егоїзму часто займають високі посади. Так і наш герой К. пройшовши через тернистий шлях власної кар’єри, став главою держави. Ви тільки подумайте, президентом держави, тобто першою особою, яка представляє інтереси держави на міжнародній арені. А тут наш герой, у минулому хлопчик з конфліктним характером, але, як говориться все буває у житті…Більшість конфліктних людей є дуже талановитими, творчими та розумними особистостями. Таким був і наш герой.

Отже, містер К. отримує суспільну підтримку і відповідно високий пост глави держави. Так, несподівано, але факт. Саме та конфліктна людина, яку недолюблювали ще у школі та в університеті, а потім на роботі біля 20 років, представляє державу, її народ, його інтереси. Як? Яким чином? А чому ми повинні ставити таке питання чи щось повинно змінитися? Ні, все це закріпилося, і тільки набуло виразної форми. Він знав, як треба вирішувати проблеми, з якими він зустрічається…не йти на поступки, добиватися свого будь-якою ціною. Все це ще у 20 років міцно закріпилося у його свідомості, і стало одним з прикладів ведення зовнішньої політики в минулому. За часів студентства він намагався охопити якомога більше матеріалу, а головне зрозуміти його, дати своє власне тлумачення. Тому окрім конфліктних ситуацій з навколишнім світом, він порою сам з собою конфліктував частіше і мабуть більш жорстокіше. Можливо тому внутрішній стан нашого герою часто відображав зовнішній його вигляд. Так як і зовнішня політика є відображенням внутрішньої і навпаки.

Чому наш герой став ідеальним правителем у поглядах Н. Макіавеллі, який більш схильний до зла, аніж до добра, і йому легше віддавати перевагу воєнним діям при зіткненні з проблемами?

Чому держава за часів його панування мала безліч конфліктів, була ініціатором і учасником декількох військових операцій?

Адже, коли ми говоримо про державу, ми завжди маємо на увазі її керівників та народ. Вони, ніхто інші вирішують майбутнє країни. Тому було б доцільним порівняти державу як актора міжнародних відносин та людину, їх мотивування щодо вирішення проблем мирним або військовим шляхом.

Майже кожного дня протягом свого життя він зустрічався з конфліктними ситуаціями, намагався вирішити їх розумно, але це не завжди йому вдавалося.. Коли конфліктна ситуація вирішувалася не на його користь, він починав замислюватися над тим, чому так все відбулося і які в цьому причини.

Треба сказати, що питанням виникнення війни він почав цікавитися ще у дитинстві, ставлячи батькам питання «чому вони напали на них?» До саме цього питання наш герой вже звернулася набагато пізніше, коли потрапив у доросле життя з більш серйозними правилами гри, а їх порушення часто призводило до конфліктних ситуації та навіть до так званої «холодної війни».

Мабуть він був не один такий, хто не дав самому собі точне визначення поняттю конфлікт та не міг назвати справжні причини їх виникнення. Конфлікт, війна…що це таке. Слово «конфлікт» ми мабуть чуємо майже не кожен день. Коли і де він міг почути це слово «конфлікт», «війна». Звичайно ще з дитинства, коли дивився мультфільми, фільми. Потім це слово часто звучало на уроках історії, причому у молодших класах навіть не приділяли увагу питанням виникнення війни. Просто говорилося, у такому-то році розпочалася війна, закінчилася, переможцем стала така-то країна. Вже у старших класах вивчення війни потребувало передумови, аналіз політичної ситуації, а також причини війни. Навіть пам’ятає містер К. те, що всі плутали питання передумов, причин і поштовху до початку війни.

Конфлікти розпочалися мабуть з того часу, коли почали існувати люди. Дуже цікавим є те, що всі люди від природи прагнуть до миру, добро, а насправді протягом існування людства ми можемо спостерігати ведення воєнних дій. Чому так? навіщо це?

У світі близько 200 країн, кожна з яких може так чи інакше стати учасником воєнних дій, тобто бути ініціатором конфлікту, війни або ж втягнутою у війну. Тобто, на світовій арені або на гральному полі ми маємо 200 учасників. Проблема у тому, що навіть зараз нам важко визначити хто, коли, як і з ким розпочне воєнні дій. Для того, щоб передбачити початок воєнних дій, треба чітко знати причини, які можуть призвести до початку війни. Саме чітке усвідомлення цих причин, стане основною запорукою визначення того гравця світової арени, який прагне до початку воєнних дій.

Навіть не можна назвати точну кількість тих війн, які відбулися протягом існування людства, але те що їх було неймовірно багато – це факт. Все починається з малого. Будь-який спір, конфлікт, війна мають свою історію, свій грунт, свій початок. Тому, щоб давати оцінку причин появи війн, а тим паче міжнародних конфліктів, треба починати з причин, які призводять до війн між людьми.

Для того, щоб з’ясувати причини виникнення конфліктів, війн, треба спочатку зрозуміти чому люди від природи прагнуть до війни. Отже, хто розпочинає війни? Звичайно, це держави як основні актори міжнародних відносин. Отже держава, а хто саме? Звичайно, це лідери держави, тобто президент чи монарх, тобто все одно людина, а не якійсь там робот чи пристрій. Саме Людина, оголошує війну, визначає її основні етапи, методи та засоби введення. Людина тільки Людина. Тому треба розібратися з тим, чим керується наш герой, який прагне саме шляхом війни досягти своєї мети. Чому таке поняття як дипломатія, що відоме нам ще з давніх давен не стає основним методом вирішення проблем. І чому саме професію дипломата деякі обирають собі на все життя? Навіщо це? Існує же війна….навіщо нам та дипломатія. Цікаво все ж таки виходить, війни були, є і будуть, а навіщо нам тоді дипломатія? Аж смішно до болі.

Звичайно не з війнами, а з певними зародками конфліктних ситуацій зустрічаємося ми майже не кожен день. Це певні суперечності у тому середовищі, в якому ми знаходимося, де і як ми взаємодіємо з учасниками цієї так званої гри життя. Закономірним є те, що з тими людьми з якими ми не контактуємо, ми не сваримося. Прикладом є знайомі, з якими ми зустрічаємося дуже рідко, тому не сваримося, протилежної ситуацією є друзі, оскільки наше спілкування з ними є майже щоденним.

Можливо однією з причин є те, що у людини немає міцних моральних підвалин, його поведінка, як правило, підкоряється егоїстичним інтересам, страсним бажанням та благу, які повинні досягатися миттєво. У сучасному світі зразковим є те, що ніхто не може зрозуміти, що є погано, а що справедливо. Людина постійно зустрічається з ситуаціями, коли вона повинна зробити свій вибір з точки зору моралі, але вона не може, оскільки вона не має уявлення про те, що є насправді правильним. Внутрішній світ є нестабільним, нестійким і залежним, тому він є самодостатнім та невпевненим у собі.

Для будь-якої людини, хоча це вона навіть і не помічає, природнім є потреба відчувати, що інші визнають тебе як особистість. Тому як і людині, так і державі властива не здатність відчувати себе особистістю. Тому саме прагнення довести протилежне є однією з складових причин замислу війни. Довести оточуючим своє існування та продемонструвати свої привілеї над іншими є однією з причин виникнення війн. Як нам не прикро, але треба погодитися з тим, що людині не властиво йти на компроміси у врегулюванні будь-яких питань, оскільки цим шляхом, як вони вважають, вони досягнуть набагато менше, ніж засобом ведення війни. Людина є донькою своїх дій.

У наш час прийнято вважати, що людина володіє свободою, волею, її поведінка повинна бути цивілізованою, він може здійснювати усвідомлений собою вибір і бачити його таким, яким він є насправді. Але чи багато таких людей є у сучасному світі? Можливо є, але вони скоріш за все не були лідерами тих держав, які розпочинали війни чи були учасниками війни.

Містер К. вважає, що війна – природне, характерне для суспільства явище, оскільки воно показує сили держави, визначає найсильнішого у світі. Це явище характерне для тваринного світу також, але треба додати, що тваринний світ зараз не характеризується розвитком дипломатії як одним з інструментів ведення зовнішньої політики. Таким чином, люди маючи спочатку добрі спонукання, приходять до зла, оскільки дозволяють собі бути обманутими тим, що приносить їм задоволення. Відомим є те, що всі почуття людини в основному підкорені задоволенню. Щоб поступати правильно, потрібно більше ніж просто гарні наміри. Людина може мати гарні наміри, але поводитися аморально, у той же час неможливо слідувати моралі, маючи злі наміри. Правильним буде й те, що всі прямують до добра, але порок та ненормальність зустрічаються частіше, ніж нам хотілось би, тому людина за своєю природою є аморальною, оскільки зазвичай шукає шляхи найменшого опору.

Хто веде війни? Не сам же глава держави знаходиться з зброєю на полі битви, звичайно ні. Це військові, громадяни цієї держави, але чи всі вони знають за що вони борються, за що ризикують своєю смертю…чому виник той чи інший конфлікт, війна. Впевнена, що більшість не дають відповіді на ці запитання й не усвідомлюють того, чому проходить війна, у якій вони безпосередньо беруть участь. Можливо однією з причин є поширений ефект так званого натовпу. Оскільки натовпом можна вважати певного монстра, який позбавлений розуму, волі. Тиранічна та абсурдна ідея про те, що більшість завжди праві, належить . За його словами, ми повинні підкорятися загальній волі, яка завжди права. У дійсності же « істина ніколи не належить більшості», як сказав кардинал Ратцінгер. Ми почали думати, діяти як натовп. Ми настільки стали залежати від чужої думки, що дозволяємо натовпу бути нашим суддею та арбітром, ми жертвуємо всім, для того, щоб нас визнали «такими же, як всі». В історії зустрічали моменти, коли слабкі країни вступали чи оголошували війни, для того щоб бути такими як всі чи наслідувати великим державам і в майбутньому не зайняти позицію ворога.

Фрейд також вказував на те, що над підсвідомому рівні людина аморальна з народження. Підсвідомо він, не хитаючись, здатен вбити, вкрасти. Саме цим у більшості випадків пояснюється порочна поведінка аморальних людей. Злиття окремої людини з натовпом – прямий шлях до знищення особистої відповідальності, а це значить зникнення моральних цінностей, що веде до злочинів, насильства, корупції. На сучасному етапі характерним є включення, інтеграція людини до будь-яких масових організацій. Явище психологічного натовпу проявляється у них тільки при особливих емоційних умовах, будь-якого об’єднання, навіть найгуманніше, невільне від цього нещасного механізму. У першу чергу це стосується держави. Поведінка людей у цілому не відповідає тому високому рівню цивілізації на який ми претендуємо. Правильно хтось зауважив, що ми є «цивілізованими дикунами». Досягнення науки та технології дають нам обманливе відчуття потужності. Це знижує здатність людини до самокритики й не дозволяє побачити, що між її уявленням про цивілізоване людство та реальною дійсністю існує глибока прірва. Тому саме у цьому жорстокому світі не зупиняються війни та конфлікти, а у різних частинах планети люди помирають від голоду на насилля. Людство не володіє істинною етикою і може слідувати моралі, тому що звичайна поведінка людини механічна й імпульсивна, а у програмі відсутні справжні етичні норми.

Людство прямує легким шляхом, оскільки будь-який порок, розпутність чи аморальність – це рух по нахильній площині, який не потребує ніяких зусиль. Моральна деградація – невидимий шлях униз за шкалою людських якостей. Ніцше сказав, що «людина – це міст між твариною та сверхлюдиною». Приблизний вік планети Земля складає 4,5 мільярди років, а поведінка людини стала свідомою у кращому випадку не більше ніж 30 000 років тому.

Бенедикт Спіноза, голландський філософ іспанського походження стверджував, що люди від природи схильні до заздрощів. Це властивість людської натури. «Чим більше люди заздрять та ненавидять один одного, тим більше вони воюють. Мігель де Унамуно стверджував, що «заздрість – мати демократії» і що «мирне життя та демократія неминуче породжують заздрощі», «будь-яке демократичне суспільство заздрісне». У дійсності заздрість - це основна пристрасть, яка змушує рухати історію людства. Скрита причина війн, революцій та суспільних потрясінь завжди має на увазі бажання експропріювати те, що викликає заздрість. Причина слабкого розвитку країни – це завжди результат поширення в ній заздрості, яка заохочується та використовується у тактиці політичних агітаторів, які намагаються монополізувати владу. Економічно розвинуті країни менш затронуті аспектом заздрості, тому вони можуть більше спрямовувати свої зусилля на творення суспільства. Країни, яким менше пощастило у цьому вперто нарощують владу держави за рахунок ведення грабіжницьких податків, які дозволяють сильніше контролювати життя громадян та подавляти тих, хто виділяється.

Метою будь - якої війни є досягнення миру, який буде влаштовувати хоча б одну з сторін. Успішною буде вважатися та війна, яка досягла миру, а отже влаштовує одну з сторін. У такому випадку можна виокремити 3 види результату війни:

- клубна система, яка передбачає, що сторони розподіляють сфери впливу (Пакт Молотова – Ріббентропа);

- повне знищення (Ветхій Завет, біблійні війни);

- поглинання ( кожна імперія прагне вбирати в себе інші структури, США, Китай, Франція, Великобританія),

Головна задача держави змусити противника грати на твоєму полі, тоді це основна з підстав отримання перемоги.

На думку містера К. ефективним вирішенням будь-якого конфлікту є максимум досягнення результату при мінімальних затратах. Кожний військовий готується до вчорашньої війни. Але тільки той перемагає, хто придумує війну завтрашнього дня ( рр. війна в Африці, вперше були використані снайпери, кулемети, з’явилася форма хакі та набула поширення партизанська війна).

Молодий містер К. доводив, що конфлікти та передусім збройні мають велике значення. Оскільки саме це сприятливий час для винайдення корисних речей. У 1941 році американці виділили таку науку як логістика. Більшість інновацій були винайдені також під час війни, оскільки ми маємо високі ставки, які коштують нам життя. Інновації зберігають час! Війною майбутнього є партизанська війна.

Незважаючи на всі процеси демократизації, підписання мирних договорів, створення організацій для підтримки миру війни були, є і будуть продовжуватися. Оскільки це стосується не нашої культури та рівню цивілізаційного розвитку, а від природної натури людини, як індивіда, що мешкає на планеті. Тому щоб ми не придумували, чого б ми не прагнули, наші емоції будуть все ж таки проникати на поверхню.

Міжнародні конфлікти можна представити як етнічні зіткнення, що представлені національними державами, але з іншого боку можемо наполягати на соціальній природі цього явища. При поширеному розумінні того, що міжнародним конфліктом завжди є зіткнення протилежних сторін – учасників міжнародних відносин, зміст розбіжностей переважно зводиться до проблем розмежування понять явищ конфлікту та конфронтації.

Так все ж таки що вважати конфліктом? Без чіткого визначення цього поняття не можна також визначити й причини появи цього явища! Отже, розглядати конфлікт можна як певну ситуацію суперництва, у якій сторони визнають несумісність можливих позицій, і кожна сторона намагається посісти положення, несумісне з тим, яке намагається зайняти інша. Звідси, очевидно, конфлікт слід визначити як явище, що відбувається в період між появою суперечностей у стосунках сторін та її остаточним розв’язанням.

Поняття конфлікт може включати у себе суперечки, конкуренцію, тертя і зіткнення. Конфлікт – це зіткнення між колективними акторами з приводу цінностей, статусу, влади, у деяких випадках ресурсів, у якому цілі кожної сторони полягають у тому, щоб послабити або знищити суперників.

Містер К. завжди потрапляв до конфліктних ситуацій, тому основними критеріями до визначення конфлікту стали:

1. Наявність принаймні двох сторін, які контактують одна з одною.

2. Взаємозаперечні чи несумісні інтереси, через нестачу ресурсів.

3. Поведінка, спрямована на знищення планів, намірів сторони чи сторін, а також такі взаємовідносини, за яких одна сторона може щось отримати за рахунок іншої.

4. Ворожі дії, спрямовані проти іншої сторони у відповідь.

5. Спроби силою добитися контролю над ресурсами, яких бракує тощо.

Конфлікт – стан дуже серйозного погіршення стосунків між учасниками міжнародного життя, які з метою розв’язання між ними суперечки загрожують один одному застосуванням збройних сил або безпосередньо їх застосовують. Очевидно, що збройні конфлікти є найнебезпечнішою формою розв’язання міжнародних суперечностей. Водночас конфліктуючі сторони завжди мають у своєму арсеналі дипломатичні демарші, економічний тиск, активну пропагандистку компанію, найрізноманітніші форми підривної діяльності. Конфліктуючі сторони переважно враховують можливість застосування збройної сили як остаточного засобу розв’язання суперечностей. Як зауважив свого часу Р. Арон, міжнародні відносини завжди відбуваються в тіні війни, яка є найдієвим аргументом у політиці. Отже, конфлікт можна вважати ситуацією активної чи пасивної боротьби двох учасників міжнародних відносин за можливість реалізації своїх життєво важливих інтересів. Конфлікт є такою ситуацією в міжнародних відносинах, яка має властивість періодично повторюватись, чергуватись із більш чи менш тривалими періодами стабільності.

Жоден із міжнародних конфліктів у світовій історії не був точною копією іншого, що відбувався раніше. Кожний конфлікт мав певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій.

У сучасній науці конфліктології існує дуже багато класифікацій міжнародних конфліктів. Багато з цих класифікацій ґрунтуються на таких критеріях, як сфера суперечностей, засоби, склад учасників конфлікту, географічні масштаби, тривалість. За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначити як політичні, економічні, ідеологічні, що загалом відповідають основним сферам взаємодії учасників міжнародних відносин.

Прийшовши до влади містер К. став проводити зовнішню політику, яка відзначалася великою чисельністю конфліктів та навіть війн.

За своє перебування при владі держава, яку представляв містер К. на міжнародній арені була втягнена у політичні, економічні, ідеологічні, міжетнічні конфлікти.

1.Політичний конфлікт виник із традиційного для зовнішньої політики протиставлення держав щодо розподілу влади і престижу у міжнародних відносинах. У міжнародній політиці, влада будь-якої держави намагається розв’язати двоєдине завдання, з одного боку, реалізувати власний інтерес, а з іншого – встановити і підтримувати стійкий вплив на владу інших держав. Політичний конфлікт між державами є конфліктом з приводу влади чи впливу, який владні еліти держав прагнуть здійснювати на території власної держави, так і за її межами. Чому саме виникають так звані політичні конфлікти? Основними причинами політичних конфліктів є

1.Юрисдикція над певною територією, тобто, що включення певної ділянки суші, яка є предметом спору, у межі державних кордонів – учасників конфлікту.

2. Суверенітет, тобто намагання однієї із сторін реалізувати чи захистити власну політичну незалежність на противагу намаганню іншої сторни зберегти контроль та не допустити статус кво.

3. Домінація в міжнародній системі, яка виявляється у прагнення владних елітних кіл декількох могутніх держав встановити чи зберегти свій визначальний вплив на зовнішню і внутрішню політику держав світу.

Конфлікти з приводу домінації переважно стосуються проблеми лідерства у міжнародній системі. Могутні держави світу змагаються за розподіл і перерозподіл сфер впливу, а в кінцевому підсумку – за глобальне лідерство. Провідні позиції у міжнародній системі дають змогу державі не лише володіти значним політичним престижем, але й конструювати вигідний для неї міжнародний порядок. Отже, глобальне лідерство було омріяною задачею для держави містера К.

Поширеною думкою є те, що більшість конфліктів виникають задля задоволення потреб, отримання вигоди, прибутку. Тому саме економічні конфлікти порівняно із політичними характеризуються значно ширшим колом учасників. Поряд з державами, їх сторонами можуть виступати також і будь-які суб’єкти підприємства, особливо ТНК, які мають розгалужені інтереси за кордоном. На думку містера К. кожен народ відчуває почуття голоду. Оскільки, якщо звернутися до Біблії, то там зазначається, «…Взгляните на птиц наших: они не сеют, ни жнут, ни собирают в житницы, и Отец ваш Небесный питает их. Вы не гораздо ли лучше их…». Тому кожен народ вже підсвідомо шукає методи, щоб забезпечити себе, не розраховуючи на підтримку інших. Традиційними причинами економічних конфліктів є наступні:

1.Контроль за сировинно-енергетичними районами світу, превалюючи можливість експлуатації яких становить значну економічну вигоду.

2.Конкуренція на ринках збуту готової продукції промислового виробництва.

3. Міжнародний економічний порядок, який на думку політичних лідерів цілої низки держав світу дискримінує їх національних виробників та становить останніх у незручне становище.

Найбільш філософськими можна вважати ідеологічні конфлікти, які виявляються у ворожнечі між народами та державами, причиною якої є несумісність домінуючих систем цінностей, поглядів на суспільство та світ. Несумісність панівних ідеологій позначається на настроях широких кіл громадян, позиціях політичних партій і рухів, владних елітних кіл конкуруючих між собою держав. Вона стає причиною ворожості у стосунках між державами, а у випадку прямого зіткнення між ними надає боротьбі антагоністичного характеру. На цій обставині наголошував Р. Арон, стверджуючи, що війни завжди провадяться з метою повного знищення противника. Владні еліти воюючих держав не зупиняються перед будь-якими засобами для досягнення тріумфу. Вважаючи свою боротьбу справедливою, вони можуть задовольнитися лише повною катастрофою ворога та його моральним приниженням. Незважаючи на це, Г. Моргентау надавав ідеології характеру аргументації дій держав у сфері зовнішньої політики. З огляду на це, ідеологія завжди є засобом маскування реальних політичних інтересів держав.

Міжетнічні конфлікти традиційно пов’язують із зіткненням між представниками різних етнічних спільнот, організованими рухами, групами та навіть окремими особами. Конфліктність, фактично, закладена у взаємини між етносами, в умовах її сусідства в межах вузького географічного ареалу проживання. Зростання національної свідомості окремих осіб завжди пов’язане із їх самоідентифікацією, яка є не лише ототожненням себе з певною етнічною групою, але й моральним виправданням зробленого вибору. Це виправдання полягає у підкресленні моральної вищості обраної особою етнічної групи, порівняно з іншими. Переростання міжетнічних конфліктів у гострі зіткнення між окремими особами, громадськими рухами свідчить про процес політизації взаємин між етносами. Всі ці суперечності породжують конфлікти, які як правило, пов’язані із збройними зіткненнями та супутніми їх етнічними чистками.

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та не збройні, оскільки власне використання чи не використання збройних сил в розв’язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Збройні конфлікти, тобто війни є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання, максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника. Так, і до збройних конфліктів звертався наш герой, проводячи їх успішно, завдяки прекрасній організації військових частин та тактиці досвідчених військовокомандуючих.

Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін не пов’язаними з застосуванням сили. Серед незбройних конфліктів найчастіше визначають: дипломатичні, економічні, інформаційно-пропагандиські та культурні.

Проблема вияву причин виникнення конфліктів посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження ти вирішення мирним шляхом. Конфлікт врешті-решт може бути обумовлений абсолютно невинними діями індивідів і груп, що знаходяться у досить віддаленому зв’язку з конфліктуючими сторонами. Але для того, щоб розібратися в істинності причин конфлікту, необхідно проаналізувати взаємозв’язок між подіями та людьми. Мотив часто розглядають як внутрішню, суб’єктивну причину того чи іншого вчинку. Зрозуміло, що без спонукаючого мотиву неможливо здійснити певну дію – вона виявиться безглуздою, непотрібною. Мотив присутній в діях кожного учасника конфлікту. Але треба не забувати про те, що мотиви поведінки різних суб’єктів можуть бути неоднаковими. І це зрозуміло: якщо конфлікт є протиборством, то і психологічні його причини складаються із суперечностей.

Всі конфлікти зводяться до одного прагнення – задовольнити свої інтереси. Але не треба забувати про те, що мотиви поведінки індивідів і соціальних спільнот не є глибинними причинами конфліктів, бо самі ці мотиви потребують пояснення.

Конфлікти у сучасному суспільстві виступають як породження та прояв об’єктивно існуючих соціальних суперечностей. Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людини в процесі їх життєдіяльності. В процесі взаємодії інтереси людей час від часу можуть зіткатися, це зіткнення інтересів, яке практично не залежить від їх волі та бажання, і створює об’єктивну основу конфліктних ситуації.

Однією з причин виникнення конфлікту є слабка розробленість правових та інших нормативних процедур розв’язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей. Також це достатньо стійкі стереотипи міжособистісних і між групових громадян, що сприяють виникненню конфліктів. Безперервна боротьба не тільки із зовнішніми ворогами, а й з різними внутрішніми «шкідливими елементами»не могла не позначитися на характер міжособистісних стосунків людей в цілому. Оскільки громадяни країни самі принижені та ображені державою, то легко і не вагаючись йдуть на протидію.

Можливі значні втрати та викривлення інформації в процесі міжособистісної та між групової комунікації провокують вникнення конфліктної ситуації. Людина в принципі не може в процесі всього спілкування передати всю інформацію, яка міститься в її психіці, без істотних змін. Частина інформації не може бути передана через обмеженість словникового запасу конкретної особи, нестачу часу, або інформації просто невигідно повідомляти. Невірне розуміння одним одного може бути основною причиною конфліктів або ускладнювати розв’язання суперечностей.

Існують так звані особистісні конфлікти, які пов’язані перш за все з індивідуально-психологічними особливостями учасників конфліктів, обумовлені специфікою психічних процесів, які виникають при взаємодії людей між собою та з оточуючим середовищем.

Причиною конфліктів також може виступати погано розвинута у людини здібність до епматії, тобто до розуміння емоційного стану іншої людини, до співчуття. Оцінка поведінки людини, котра не розуміє емоцій та почуттів партнера по взаємодії, як небажаної чи недопустимої може викликати конфліктну реакцію. Також завищена самооцінка, як правило, викликає негативну реакцію з боку оточуючих, що може призвести до певної конфліктної ситуації. Однією з найбільш частих особистісних причин конфліктів є різні акцентуації характеру. Вони виявляються у надмірному прояві окремих рис характеру або їх поєднанні у конкретної людини і являють собою крайні варіанти норми, що межують з психопатіями.

Проводячи успішно військові операції та вирішуючи різного роду конфлікти, наш герой ніколи не замислювався над негативними наслідками, які несли за собою конфлікти, війни корінному населенню держави. З великою гордістю та з пошаною він потискав руки іншим главам держав, таким чином святкуючи перемогу над тією чи іншої державою. Виразні промови на конференціях, доповіді про успішну тактику, добре підготовлені військові частини та використання технологій ХХI ст. лунали з уст нашого так званого «конфліктного героя». Але незабаром другий етап діяльності містера К., який виявився не таким успішним як перший. Звичайно, проти кожної сили є своя сила. Держава почала відчувати себе слабше за країни даного регіону, вона не могла так прямо нав’язувати свій порядок, який був можливий зовсім нещодавно. Країна вже втратила статус лідера у даному регіоні. Містер К. на практиці вже частіше почав звертатися до підписання мирних угод, проведення переговорів. Він почав активно використовувати методи дипломатії для отримання найвигіднішого результату при розв’язанні певних конфліктних ситуацій. Нарешті містер К. зрозумів, що слова, фрази, вдалі переговори можуть привести до блискучих результатів при вирішенні спірного питання. З історії нам відомо, що навіть та сторона, яка програвала війну, використовуючи дипломатичний талант та маневруючи державами на конгресах, досягала високих результатів.

У голові нашого героя відбувався той самий конфлікт, боротьба його поглядів від яких залежали рішення, що мали суттєве значення Окрім того, що він політик, він ще й людина, яка повинна розуміти що приносить війна невинним людям, і що вона дійсно лишає за собою. Думки починають переплутуватися, ідеї виникають і кудись так швидко пробігають, що їх навіть не можна зафіксувати і від чого стає ще більш тривожніше.

Конфлікти будуть тривати до тих пір, поки люди будуть мати дурість дивуватися і допомагати тим, хто вбиває тисячами. Так, конфлікти як і війни є неминучими, але це не означає, що ми не можемо їх попередити та зробити менш жорстокими. Війною вважається той конфлікт, при якому щорічно помирає 1000 осіб. Конфлікти та війни переслідують головним чином політичні цілі та стають дедалі більш руйнівними, підриваючи основи існування тієї чи іншої держави, народу, регіону. Нерідко конфлікт виникає як внутрішній, але стає міжнародним унаслідок свого розширення. І навіть без цього, внутрішній конфлікт як правило впливає на сусідні держави. Так, одразу приходить на думку вислів Сталіна, що смерть однієї людини – це трагедія, а тисячі – то статистика. Ні, не так! Кожна людина повинна прямувати до досягнення миру у будь-якій ситуації. На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин ідея миру розглядається як відсутність будь-яких форм насилля шляхом встановлення соціальної справедливості на планеті, створення необхідних умов для реалізації духовних потреб особистості. Вищі людські цінності можуть реалізовуватися за усунення всіх видів прямого й непрямого насильства. Мир є станом відсутністі ворожості та насильства.

Містер К. кардинально змінив свої погляди на війни, вважаючи, що вони перетворюють людей у тварин, які народилися для того, щоб жити братами.

Все наше життя – це суцільний конфлікт…