Про екологічну культуру, людину екологічну та екологічну освіту і виховання у школі

ПРО ЕКОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ, ЛЮДИНУ ЕКОЛОГІЧНУ ТА ЕКОЛОГІЧНУ ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ У ШКОЛІ

ін,

кандидат біологічних наук,

доцент, м. Київ

,

вчитель біології

“Душа людська по природі проста і все просте легко засвоює собі, перетворює у своє життя і сутність,

а всі хитросплетіння відштовхує від себе, як невластиві

її природі, як марне сміття... Не в тім зміст, щоб

дати багато, а в тім, щоб дати небагато, але істотно потрібне для учня в його положенні”

преп. Іоанн Кронштадтський

Культура за своєю суттю духовна. В силу єдності об’єктивно існуючого світу духовне повинне спиратися на матеріальне. Тому у культури існують матеріальні носії, подібно до того як у спадковості існують гени, які виконують роль її матеріальних носіїв. Однак на відміну від останніх матеріальні носії культури творить сама людина. Щоб творити потрібне вміння. Дійсне вміння завжди усвідомлене. Його направленість і результат повинні бути пізнані, але все пізнається у порівнянні. Те, що має отримати право на життя, ввійти до складу істинного світу, природи, повинно бути співвіднесено з тим, що прийнято називати картиною світу, яка формується у підсвідомому в результаті спілкування людини з цим світом. Це породжує в людини віру. Наприклад в те, що день обов’язково змінює ніч, що після осені наступить зима, що опаде листя, будуть квітнути сади й прилетять птахи. Ці співставлення усвідомлюються, стають надбанням свідомого, в результаті чого виникає розуміння.

Загальним підсумком сказаного є те, що дійсна культура базується на „трьох китах”: ВІРІ, ВМІННІ та РОЗУМІННІ. Підсумовуючим в цій трійці є розуміння. Воно має бути головною властивістю, впізнавальною ознакою Людини розумної і станом її середовища існування.

Все живе обходиться без розуміння. Для приведення себе у відповідність з істинним світом воно використовує АДАПТАЦІЇ. Однак людина вносить до цього світу свої творіння, неприродні за своїм походженням, які залежать від її свідомості, та є суб’єктивними за своєю суттю. Кожне з них виступає у ролі середовищеутворювача, а тому вносить зміни до середовища існування.

Як неприродні утворення, вони порушують природний хід подій, ніч перетворюють на день, або день на ніч. У зоопарках тварин, які ведуть у природі нічний спосіб життя, годують вдень, змушуючи таким чином покидати свої сховища у світлу пору доби, коли у зоопарку є відвідувачі. У них нічний спосіб життя змінюється на денний. В силу різних причин такі зміни способу життя можуть виявитися згубними для тварин.

Так званий науково-технічний прогрес призводить до частої заміни речей та процесів, які суттєво впливають на середовище існування, а це викликає необхідність у частій зміні способу життя. Щоб ці зміни не виявились згубними, необхідне розуміння наслідків їх впровадження. Але ні. Людство живе за формулою Наполеона Бонапарта: „Втрутимося до бійки, а там буде видно”. До цієї формули звертався Ленін, коли більшовики брали владу до своїх рук та Михайло Горбачов, який проголосив перебудову. У всіх трьох випадках результат виявився згубним. Сповідуючи такий підхід, цивілізоване людство весь час перебуває у стані, який добре передають слова: „Війна у Криму, все у диму, нічого не видно”.

З цього виплаває два висновки. Перший можна сформулювати таким чином: в умовах середовища, яке швидко змінюється, без розуміння вижити неможливо. Другий висновок можна озвучити таким чином: розуміння, яке виникає у процесі звертання до віри у закони істинного світу, дійсної природи, які дозволяють вірно оцінити наслідки змін у середовищі існування та забезпечують виживання, роблять культуру екологічною. Оскільки культура, як буде показано далі, творить людину, постільки сама людина стає Людиною екологічною.

Віра спирається на розумність Всесвіту. Це дало підстави американському екологу Барі Коммонеру сформулювати третій закон екології наступним чином: „Природа знає краще”. В ній все повертається на круги свої, а тому легко передбачуване, бо закономірне. Говорячи про віру, слід бачити у ній форму стійкого сприйняття світу; вона породжує беззаперечне слідування за ним, устремління перебувати з ним у стані гармонії. З цієї причини Сократ говорив: „Якщо ми будемо йти за природою як за вождем, ми ніколи не заблукаємо”. Тому віра є такий психічний стан, який виникає як відповідь на світ, що закономірно себе виявляє, та який даний людині у її реальних відчуттях. Вона визначає психічну стійкість, є точкою опори психіки, що й дає їй владу над нею і, природно, її продуктами.

Власне, віра ввела обмеження на дії: не зашкодь, не убий, не вкради тощо. Вона встановлює межі норми, міру допустимого і таким чином творить культуру. Не випадково той же Сократ вважав, що знання міри як раз і є культурою. Щоб бути культурним, треба у своїх діях не виходити за межі норми, а для того необхідно розуміння як самої міри, яка визначається вірою, так і дій, які перебувають у владі вміння. Образно кажучи, вміння треба приміряти до віри. Діяти протилежним чином або взагалі діяти в обхід віри неприпустимо, оскільки у випадку виходу дій за межі норми людина стає заручником негативних наслідків.

Екологічність культури з особливою силою проявляє себе у тому, що вона згладжує природні ритми. На всяку її дію, яка виходить за межі зони толерантності людини, рослин та тварин, які культивуються нею, вона намагається знайти протидію, доповнити своїми діями природу і таким чином зробити її більш стабільною. Наприклад, у випадку посухи вона здійснює полив, а з настанням холодів здійснює опалення житла. В силу цього дійсна культура комплементарна по відношенню до природи, вона доповнює її собою, розвиває її. Тут слід відмітити, що людина доповнює природу з допомогою її ж сил, а не тими, які створила сама, наприклад, пестицидами, зброєю масового знищення тощо. Намагання доповнити природу такими речами не є проявом розуміння, це – антикультура.

Підбиваючи певні підсумки вищесказаному, ми приходимо до дещо несподіваного висновку: істинна культура у всього людства одна. Вона у всіх покоїться на вірі, вмінні та розумінні. Саме це і лежить в основі віри у єдність людства у минулому та у майбутньому. Про останнє Павло Тичина писав:

„О Земле, наше золото!

Ще людство в нас розколото,

А буде ж жить родиною

Прекрасною, єдиною”.

(„О Космосе великий наш...”)

У Володимира Вернадського це виглядає дещо інакше. Спираючись на наукову думку як планетне явище, він вважав, що людство буде мислити глобально, а діяти локально. Глобальне мислення покликане забезпечити загальне розуміння, ввести людство до загального культурного поля, однак при цьому буде мати місце різний спосіб життя, хоча б тому, що у різних місцях в різний час сходить Сонце, настає день і приходить ніч. До того ж локальні дії означають, що єдина культура у різних місцях буде спиратися на різні матеріальні носії.

Первинність так званої матерії, що виявляє себе у діях, які випереджають людське розуміння („Втрутимось до бійки, а там буде видно”), виключає віру й розуміння, робить культуру бездуховною, руйнує її. Культура підміняється способом життя. Останній визначається речами і тими явищами, з якими має справу людина. Спосіб життя не потребує розуміння, він породжує склад розуму, те, що сьогодні називають ментальністю. Над цим працює сучасна наука, школа й всі інші, які й формують суспільну свідомість. З цього, природно, випливає, що сучасне суспільство бездуховне й позбавлене культури. До чого це може привести стає зрозумілим, коли звернутися до еволюції людини.

Біля трьох мільйонів років тому у лінії розвитку людини відбулася важлива подія: вона стала виготовляти знаряддя праці з допомогою обробки каменя. Приблизно 2 мільйони років тому предок став праворуким, що викликало „асиметрію” півкуль головного мозку. У проміжку 1,4 – 1,9 млн. років тому людина вже добре розбиралася у матеріалі, з якого слід було виготовляти знаряддя, однак їх обриси мали випадковий характер, а це означає, що їх виготовлення не було спеціалізованим.

Стабілізація знарядь та різке збільшення їх різноманітності відбулося тільки у епоху муст’є – епоху неандертальської людини, тобто біля 250 тис. років тому. Завдяки цьому у неандертальців було вже біля сорока різних знарядь, які мали спеціальне призначення.

За увесь відмічений раніше відрізок часу відбувалася зміна предкових форм: деякий час вони співіснували разом, але в решті-решт йшли у небуття. Австралопітеків змінила Людина вміла (Homo habilis), хоча і її деякі дослідники схильні відносити до них. За нею вийшла на арену Людина випрямлена (Homo erectus), за якою з’явилася Неандертальська людина. З приводу вимирання останньої у наш час з’явилися, скажемо відверто, досить екстравагантні думки, які є свідоцтвом відсутності розуміння. У деяких „гарячих головах” народилася думка про те, що кроманьйонці з’їли неандертальців. При цьому не було звернуто уваги на наступні обставини.

Природна історія людини, яка припадає на останні 5 млн. років, співпадає з бурхливими змінами у біосфері. На початку цього часового відрізку відбувається чергове велике вимирання, яке супроводжується зникненням гіппаринової фауни й стрімкою появою степових ландшафтів у Північній Америці та Центральній Азії. 2,5 млн. років тому на території Африки стає сухіше, що стало причиною вимирання одних видів і появою нових.

Подальша еволюція гомінід відбувалася у плейстоцені, на початку якого, приблизно 800 тис. років тому, з’являється Людина випрямлена. Разом з нею з’являються й великі стадні ссавці (слони, бугаї, коні, верблюди), які стають головними постачальниками м’яса для людини. Полювання на них і вживання м’яса стимулює бурхливий розвиток головного мозку Людини. Однак приблизно 500 тис. років тому відбувається заміна теплолюбної фауни на холодолюбну.

Гороутворюючі процеси третинного періоду закінчилися приблизно наприкінці раннього плейстоцену. Тому плейстоцен був відмічений кліматичними коливаннями, які були пов’язані вже з іншими процесами: чергуванням теплих та холодних періодів. Вони корелювали зі змінами розмірів арктичної льодяної шапки й зледеніннями гір у північній півкулі. Лід в основному перебував тут, викликаючи іноді значні континентальні зледеніння, які особливо бурхливо розвивалися у Північній півкулі.

Вважається, що тут мали місце чотири великих періоди зледеніння, які розділялися трьома міжльодовиковими епохами, протягом яких клімат ставав м’якішим. Однак кліматичні потрясіння цим не обмежувались. Кожен льодовиковий період, переривався хоча б одним міжльодовиковим періодом з більш посушливим кліматом, а останнє зледеніння, яке було самим коротким, переривалося двічі. З приводу цього періоду слід сказати, що 49 тис. років тому відбувся перехід від значного потепління до значного похолодання. А за даними ї з співавторами для нього була характерна дуже висока частота переходу від холоду до тепла. Крива температури має вигляд пилки, у якої було шість зубців.

Висока частота суттєвих змін клімату викликає вкрай негативні наслідки для багатьох видів, еволюція яких здійснюється на рівні геному і морфо-фізіологічних пристосувань. Цойнер показав, що у плейстоцені на видоутворення вимагалося не менше 500 тис. років. Зрозуміло, що якщо зміни клімату відбувались частіше, то багато видів просто вимирали. З цієї причини частина представників мамонтової фауни, за рахунок якої харчувалася людина, починає скорочувати свою чисельність і навіть вимирає. Спасіння можна було знайти лише в одному: у формуванні культури, яка забезпечує зберігання і відтворення природних ресурсів, але це вже вимагає розуміння. Воно виявилося притаманним лише кроманьйонцю. Інакше кажучи, культура спасає його від вимирання. Неандерталець, який не мав культури, хоча й був, як і попередні форми, досить вправним, вимирає. Звідси витікає, що мистецтво, майстерність, вміння ще не творять культури і не забезпечують виживання в умовах, коли середовище піддається частим змінам.

Аргументи на користь вищесказаного можуть виглядати так.

Загальновідомо, що у процесі еволюції людини на першому її етапі відмічаються зміни у її опорно-руховій системі. Після того, як вона встала на задні кінцівки і почала випрямлятися, в неї відбувається збільшення головного мозку, яке здійснюється з максимальною швидкістю після закінчення її випрямлення. Цей процес, можна вважати, закінчився у неандертальця, середній об’єм головного мозку якого досягав 1400 см3, тобто був дещо більшим, ніж у сучасної людини. Морфологічні відмінності між пізнім неандертальцем і кроманьйонцем практично відсутні, різниця між ними виявляється умовною, що дає основу багатьом дослідникам відносити їх до одного виду Людина розумна. З цим не можна погодитись, оскільки між ними існує чіткий кордон іншого роду: у неандертальця було відсутнє розуміння того світу, у якому він існував, тобто в нього не було культури. У підсумку через відсутність культури він невідворотно виявлявся у ситуації, коли „В той степи глухой замерзал ямщик”.

Таким чином можна зробити висновок, що еволюція з допомогою культури позбавляє від необхідності змінювати геном і морфологію, тобто з точки зору витрат часу, речовини та енергії така еволюція є найбільш дешевою.

Друге підтвердження можна знайти у Біблії у Першій книзі Мойсеєвій „Буття”. У другій главі тут сказано: „І узяв Господь Бог людину, і поселив її у саду Едемськім, щоб вирощувати його і оберігати його”. На сучасній мові це означає, що призначення людини у тому, щоб зберігати і відтворювати природні ресурси, а цього не можна досягти не використовуючи культуру.

Навіть у тяжкі часи дійсні духовні лідери свого народу повинні бути носіями культури. Це положення можна перевірити шляхом звертання до творчості .

Читання його творів привертають увагу деякими моментами, які екологу не можуть не кинутися в очі. По-перше, в них, як правило, переплітаються явища природи, суспільні події і людські долі. Наприклад, звертаючись до історика Миколи Маркевича він пише про себе і про Україну:

„... в широкому полі воля;

Там синєє море

Виграває, хвалить бога,

Тугу розганяє;

Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють.

Розмовляють, сумуючи –

Отака їх мова ...”

По-друге, починаючи свої поеми, Шевченко відштовхується від того, що стало ще набутком розуміння древніх, яке характеризує сутність процесів, що відбуваються у природі. От з яких слів починається поема „Гайдамаки”:

„Все йде, все минає, - і краю немає...

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень і мудрий нічого не знає.

Живе... умирає... Одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло...

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як вперше вставало,

І зорі червоні, як перше плили,

Попливуть і потім...”

В цих словах відчувається паралель з тим, що можна прочитати у Книзі Екклесіаста у „Ветхому Завіті”:

„Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.

Йде вітер на південь, і переходить на північ, кружляє, кружляє на ході своїм, і повертається вітер на круги свої.

Всі річки течуть до моря, але море не переповнюється; до того місця звідки річки течуть, вони повертаються, щоб знову текти” (1:5,6,7).

У його поезії і прозі завжди присутня думка про те, що людські прояви відбуваються у єднанні з природними. У поемі „Катерина” можна прочитати:

„Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю,

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.”

Все, що реалізує , є проявом екологічної віри і екологічного розуміння, хоча його життя й обірвалося до офіційної появи самої екології. Він завжди керується фундаментальним принципом єдності організму і середовища. На відміну від тих, хто сьогодні цей принцип лише згадує у підручниках та у своїх лекціях, у Шевченка він виявляється інструментом, з допомогою якого створюється словесний образ цілісного світу. До розуміння цієї цілісності Шевченко прийшов не як вчений. Його вела духовність українців, яка спирається переважно на підсвідоме його сприйняття.

В іншому випадку він акцентує увагу на тому, що зрозуміли ще кроманьйонці у пізньому палеоліті: все повертається на кола свої; що, власне, і стало основною точкою опори розуміння й поклало початок культурі. Ці положення ним не доводяться, а просто ілюструються природними явищами, тобто вони аксіоматичні за своєю суттю, інакше кажучи, є продуктами усвідомленої віри.

Однак особливий інтерес становить третій момент, про який йшла мова у цитаті з поеми „Катерина”. Він невідворотно пов’язаний з двома попередніми, але підводить нас до глибин розуміння проблем єдності людини і природи. Головним в цьому розуміння є те, що руйнуючи природу, викликаючи її деградацію, людина невідворотно деградує сама. Посилюючи катастрофізм в оточуючому середовищі, люди породжують його у власних душах і тілах, а це проявляється не лише у вигляді хвороб, але й у такому вигляді як тероризм, різного роду екстремізмі, пошуку все нових і нових способів „ганяти адреналін”. Все це слід усвідомити, як це усвідомив Шевченко.

Підсумовуючи, необхідно підкреслити: культура, це не пісні та танці, не театр, кіно та телебачення, книги і, навіть, мова. Бо телебачення може розтлівати душі дітей, мова містити „нецензурну лексику”. Культура – це функціональна єдність ВІРИ, ВМІННЯ та РОЗУМІННЯ, яка забезпечує формування Людини розумної і гармонійну взаємодію її з природним середовищем існування. Вона, таким чином, вирішує питання відтворення й подальшого виживання людини, а разом з нею і тих об’єктів, з якими вона взаємодіє. З цієї причини дійсна культура екологічна, оскільки її головним завданням є збереження й відтворення життя на планеті Земля, яка, скоріше за все, є унікальним явищам у Всесвіті.

Хочемо навести ще одні слова американського еколога Барі Коммонера:

„- Людські істоти розірвали коло життя, і відбулося це не в угоду біологічній необхідності, а з вини соціальної структури, яку вони самі створили, щоб „підкорювати” природу (до речі, такою структурою є держава (В. М.); з тієї причини, що способи добування природних багатств диктуються вимогами, що протирічать законам, які керують природою. У підсумку це призвело до кризи оточуючого середовища, до кризи виживання. Щоб вижити, перш за все, ми повинні замкнути коло. Ми повинні знайти спосіб повернути природі багатство, яке ми взяли в неї в борг”.

Щоб розв’язати задачу, яку сформулював Коммонер, необхідно прищеплювати культуру, а не створювати робочу силу. Робиться це у певній послідовності: віра прищеплюється у процесі виховання, вміння – за рахунок навчання, а розуміння виникає під впливом просвіти. Все це разом і називається процесом ЛЮДИНОТВОРЕННЯ.

ВИХОВАННЯ, НАВЧАННЯ й ПРОСВІТА, як відомо, є основою ОСВІТИ. До того ж, дослідження лабораторії розуморозвиваючої педагогіки Відділення соціальних досліджень РАН, яким керує уродженець м. Умані В. Нікітін, показали, що ЛЮДИНОТВОРЕННЯ - суть освіта, є завершальним етапом у процесі цілісного формування й утворення Людини розумної і, на відміну від інших живих істот, у людини завершальним етапом її формування повинне бути не досягнення дорослого стану і здатності залишити нащадків, хоча і це потрібно, а освіта, яка приводить до стану ЗАВЕРШЕНОЇ ДУХОВНОСТІ. Вона, власне, і відкриває людині дорогу до безсмертя, тому що духовна людина залишає після себе духовну спадщину, вмираючи лише тілесно. Але якщо зробити ставку на одне та випустити з уваги інше, то освіта не здійснюється і Людина розумна не утворюється.

Нажаль, наша сучасна освіта зовсім не освіта. Вона в нас навчання, яке, розростаючись, витіснило виховання й просвіту. Навчання ж лише наповнює розум, але не облаштовує його. Тому французький філософ епохи Відродження Мішель Монтень казав: “Розум, добре упорядкований, коштує дорожче розуму, добре наповненого”, та й наш видатний педагог вважав, що “навчання, все узяте примусом і силою волі, навряд чи буде сприяти створенню розвинених розумів”. Як наслідок, відсутність виховання породжує цілковиту бездуховність, поширення наркотиків, СНІДу і катастрофічну втрату здоров'я. Не кращим чином обстоїть справа і з просвітою. Сьогодні важко знайти педагога, не говорячи вже про творців реклами, одягу і багатьох інших речей, які б не нав'язували дітям зовсім маячні думки про те, що у кожної людини є свій власний світ. Як наслідок, це призвело до втрати відповідальності за планету Земля.

При цьому ми весь час забуваємо, що розум дитини здатний засвоїти лише певну кількість інформації. А всі спроби втиснути в голови дітей усе більший обсяг знань, велика частина з яких потім ніколи не знадобиться в житті, призводить лише до бездумного зубріння і небажання учитися, оскільки дитячий садок все більше нагадує школу, а школа – вищі навчальні заклади. Тому наша освіта роздувається подібно до кульки, до якої подається повітря. Етапи цього процесу розрізняються лише кількісно, вони умовні. У школі дається більше інформації, ніж у дитячому саду, а у вищій школі - більше, ніж у середній. Відсутність якісних відмінностей і залежність навчання від технологій, кількість яких увесь час зростає, лише розтягує процес навчання в часі. Як наслідок, середню школу переводять на 12-літнє навчання, а вищу - на шестирічне. Потік же інформації, який зростає останнім часом не по днях, а по годинах, незабаром змусить знову збільшувати тривалість навчання.

Пізнання істинного Світу, як відображення його в психічному, здійснюється насамперед почуттєвим, емоційним шляхом, тобто у формі одкровення, осягання, несподіваного розкриття істини. Інше кажучи, це досягається не шляхом логічних міркувань, а як відчуття гарячого, холодного чи мокрого, тобто несвідомо (підсвідомо). Крім того, це пізнання відбувається в результаті повторення однієї і тієї ж ситуації, коли “усе повертається на кола свої”, тобто колооберти притаманні істинному Світу, який створив людину. І виявляють вони себе у вигляді природних циклів, у чергуванні дня і ночі, сезонів року, місячних циклах і багатьому іншому. У організмів більшість процесів також ритмічні. І сутність адаптацій зводиться до того, що цикли організму повинні прийти у відповідність з природними циклами. Отже, виявляючись фундаментальною формою організації матерії у Всесвіті, колооберти притаманні їй споконвічно. Ось чому прояв вихованості слід розуміти як наявність зв'язку з усім Всесвітом, а не тільки з батьками, і, звичайно, зовсім не з “вулицею” (навколишнім середовищем), яка, на жаль, часто виховує дітей.

Не будемо забувати також і про те, що підсвідоме забезпечує світосприймання і адаптації до нього на рівні психічного. Свідоме ж прагне усе осмислити. При цьому йому байдуже походження того, що осмислюється. Це може бути і відображення природних процесів і просто фантазії чи марення. Тому зрозуміло, що психічне тільки тоді виявляє себе нормально, коли підсвідоме і свідоме доповнюють один одного, тягнуть один віз, а не діють подібно лебедю, раку і щуці. Саме з цим пов'язано те, що наукове пізнання спричиняє, подібно до комети, хвіст найтяжчих наслідків. Наприклад, Інтернет остаточно переборов і відкинув підсвідоме, втягнув людину у віртуальний світ, який є плодом її фантазій, залишивши їй з усього, що притаманне живому, лише статевий потяг. Зрозуміло також, наскільки небезпечною може бути орієнтація освіти винятково на “нові” продукти інтелектуальної діяльності. Пояснюється це тим, що сучасні знання приростають за рахунок технологій, які за своєю суттю помилкові, тому що не витримують випробовувань часом і швидко змінюють одна одну й ідуть у небуття. Фундаментальне ж знання (тобто знання про істинний Світ), кількісно не ростуть, вони мають тенденцію розгортатися, тобто рухатись від нерозвинутої форми до розвинутої. І тому воно вічне, божественне.

Отже, підсвідоме забезпечує світосприймання, а свідоме - світорозуміння. І якщо людина позбавлена здатності відчувати світ, то вона не в змозі зрозуміти його біль, а виходить і не бачить потреби в зміні свого відношення до нього. Наприклад, на рівні свідомого ми стільки говоримо про екологічні проблеми, необхідність охорони природи, але ситуація усе більш і більш ускладнюється. Людство перетворилося в кур'єрський потяг, який вже без зупинок рухається до своєї загибелі. Трагедія полягає в тому, що воно не може це перебороти, тому що нинішня “освіта” руйнує його психіку, усуває підсвідоме, а значить позбавляє свідоме тієї точки опори, спираючись на яку можна зробити переворот. Адже невірний світогляд народжує невірний характер, а невірний характер народжує невірні вчинки, які, у свою чергу, приводять до екологічних проблем, хвороб, нещасть, закриття перспектив і можливостей. Тому освіта може себе реалізувати як така, тільки тоді, коли вона буде навчати не тільки технологіям, які підкоряють істинний Світ людині, але і відчуттю і розумінню цього світу.

Тому першою і найважливішою стратегічною задачею екологічної освіти і виховання (та й освіти взагалі) слід вважати формування ПОБОЖНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ВСЬОГО ЖИВОГО.

Другою стратегічною задачею є ПІЗНАННЯ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІЇ ПРИРОДИ, існування якої не залежить від людської свідомості. Бо саме це пізнання створює всі необхідні передумови для глобального (біосферного) мислення й екологічно обґрунтованих локальних дій, що знаходяться в повній відповідності з тим конкретним природним середовищем, де здійснюються практичні дії. Воно також забезпечить глибоке розуміння якості середовища, яка визначається не технічними рішеннями, а якістю тієї роботи, яку виконують природні об'єкти, якими є найрізноманітніші форми життя, збереження і збільшення яких варто вважати найважливішою задачею локальних дій.

Рішення цих задач передбачає досягнення трьох цілей.

ЦІЛЬ ПЕРША. Розробка і впровадження екологічного світогляду. Перешкодою на цьому шляху є помилкове уявлення про те, що це задача, яку покликані вирішувати лише філософи. Помилка випливає з нерозуміння того, що філософська думка як гуманітарна, у змозі творити світорозуміння лише того світу, який творить (створює) людина. Однак світ, який створив людину, може бути осмислений винятково з позицій біосферного мислення.

ЦІЛЬ ДРУГА. Необхідно затвердити у власній свідомості й у свідомості тих, кого вчать (тобто учнів), що життя може існувати винятково у формі цілого, а не частин.

ЦІЛЬ ТРЕТЯ. Дійсна екологізація освіти має місце тоді, коли ефект досягається практично даром. Це необхідно не тільки в зв'язку з тим, що в нас погано з економікою, а, насамперед, для того, щоб освіта не вимагала руйнування природи, як джерела свого фінансування. Інакше кажучи, процес освіти повинен здійснюватись в рамках раціонального природокористування. Ціль досягається в процесі переосмислення всього того, що виявилося накопиченим наукою на сьогоднішній день. А переоцінка цінностей дозволить здійснити перехід від Світосприймання і Світопідкорення до Світорозуміння, що означає навчання мислити в рамках уявлень про істинний Світ.

Крім того, будемо пам’ятати, що людинотворення, як і формування будь-якого організму, засновано на біогенетичному законі, який, як відомо, говорить: у процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) повинен повторитися історичний розвиток (філогенез) виду в цілому, тобто весь позитивний досвід становлення Людини розумної, а в нього включаються три етапи, кожний з яких є дискретним. Тому справжня освіта теж повинна бути винятково перервно-безперервним процесом. Перервним між етапами і безперервним усередині кожного з них.

Оскільки екологія є наука ПРО ВСЕ, ми пропонуємо такий підхід до екологічної освіти і виховання в якому будуть гармонійно сполучатися не тільки предмети природничо-математичного циклу, але і приймати участь багато гуманітарних дисциплін. При цьому основою цього підходу повинна стати БІОЛОГІЯ і пов'язані з нею предмети природничо-математичного циклу, а не введення екології як окремого предмету. Така екологізація навчально-виховного процесу сприяла б формуванню у школярів ВІРИ та ВМІНЬ, що згодом призвело б до появи РОЗУМІННЯ у старших класах школи і таким чином відкрило б дорогу до формування Людини розумної (або екологічної), яка б розуміла всі наслідки свого втручання у справи матінки-Природи.

Така спроба була нами здійснена у вигляді концепції екологічної освіти і виховання у школі, яка була надрукована у журналі „Біологія і хімія в школі” (№ 6, 2003 р.). Такий підхід не вимагає значних коштів для втілення, оскільки базується лише на зміні самої суті викладання біології та пов’язаних з нею предметів в школі, а не введення нових предметів.

Так екологічна освіта дошкільнят та молодших школярів повинна бути спрямована на формування ВІРИ, тобто такого психічного стану, який виникає у відповідь на знайомство з законами істинного Світу, які закономірно себе виявляють навколо нас. При цьому спілкування дошкільнят та школярів зі світом Природи повинно бути ПОСТІЙНИМ та ЦІЛЕСПРЯМОВАНИМ, а не спорадичним, як зараз у дитсадках та школах. Наприклад, у новій програмі з „Природознавства” для 5-6 класів планується проведення лише 4-х екскурсій на протязі 2-х років навчання. Не краще справа і з програмою з „Біології” для 6-11 класів. В ній у 6 та 7 класах заплановано лише по 4 екскурсії на протязі року. Крім того, часу, який передбачений для цих уроків (45 хвилин), явно недостатньо для виконання тих завдань, які ставляться перед школярами. Та й самі завдання дуже заформалізовані і вимагають від учнів не здатності навчитися спілкуватись з Природою, а лише повторення книжкових знань, які вони отримали з читання підручників на уроках біології чи географії.

Тому бажано, щоб уроки-екскурсії були б спареними і стояли у розкладі останніми, для того щоб учням не потрібно було повертатись до школи. Крім уроків-екскурсій, шкільні програми повинні включати навчальні практики екологічної спрямованості для школярів різного віку після закінчення навчального року, (як це пропонується у авторській програмі з біології для середньої школи), або організацію позашкільних навчальних таборів.

Що ж дадуть такі уроки-екскурсії та навчальні практики? По-перше, вони дозволять ближче познайомити дітей зі світом природи рідного краю, що зараз практично не робиться. По-друге, - оздоровити дітей за рахунок їх додаткового перебування на свіжому повітрі. По-третє, вони дозволять здійснити екологічне виховання не на словах, а на ділі, бо учні на практиці засвоять правила спілкування з Природою, навчаться бачити в ній красу і гармонію, яку не можна руйнувати. По-четверте, ці уроки дозволять здійснити додаткове естетичне виховання учнів. Бо на такі уроки-екскурсії та навчальні практики діти повинні взяти з собою зошити для нотаток (спостережень), кольорові олівці тощо. Під час проведення таких уроків та практик вчитель повинен обов’язково звертати увагу учнів на красу та гармонію оточуючої їх природи, і, якщо це можливо, дати змогу дітям замалювати до альбому гарні, цікаві рослини, тварини, краєвиди. Крім того, під час проведення уроків-екскурсій та практик вчитель разом з дітьми має змогу повторювати, вивчати та складати вірші та оповідання про природу, вести спостереження за народними прикметами, природними явищами, проводити конкурси та ігри. Бажано також запрошувати на такі уроки та на практику вчителів малювання, музики, мови та літератури, історії, фізичної культури. І було б дуже гарно, якби після уроків-екскурсій діти на уроках мови та літератури писали б твори та оповідання про побачене та почуте.

Екологічна освіта в середній школі повинна сприяти формуванню ВМІНЬ, які потрібні кожній людині (наприклад, вмінь виростити та доглядати за рослинами і тваринами, зберігати власне здоров’ям тощо).

Екологічна освіта у старшій школі повинна формувати РОЗУМІННЯ, яке у вищій школі, що повинна готувати ПРОФЕСІОНАЛІВ, призведе до усвідомлення відповідальності за наслідки своєї діяльності перед Природою та нащадками. І лише в такому випадку на планеті Земля може з’явитися Людина розумна.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Акімов І. А. – Совість і проблеми екологічної етики. – Матеріали семінару „Екологічна освіта та екологічна етика ХХІ століття”, - К.: 2001.

2. Акімов І. А. – Екологічні пріоритети цивілізації ХХІ ст. - Матеріали семінару „Екологічна культура ХХІ століття”, - К.: 2004.

3. , - Как образуется Человек разумный. - “Зеркало недели”, № 47 от 2 декабря 2000г.

4. - Цивилизация и ноосфера. В 3-х кн.: Кн.1 “Причины взаимного отторжения”, - Киев, 1996; Кн.2. “Норма и патология”, - Киев, 1997; Кн.3. ”Пульсирующая биосфера”, - Киев, 1998.

5. – Книга для разумения. – К.: «Логос», 2004.

6. – Мертвые, которые держат живых. – К.: «Логос», 2006.

7. - Невостребованные уроки экологии. - “Зеркало недели”, № 48 от 9 декабря 2000 г.

8. - Власть Земли. - “День”, № 72 от 01.01.01г.

9. - Человек экологический. - “Зеркало недели”, № 32-33 от 01.01.01 г.

10. Межжерін В. О. – Екологія як проблема відношення людини до Бога. - Матеріали семінару „Екологічна освіта та екологічна етика ХХІ століття”, - К.: 2001.

11. – Не в наших силах отменить законы природы. – „День”, № 000 от 9 августа 2002 г.

12. Межжерін В. О. – Про екологічну культуру та Людину екологічну. - Матеріали семінару „Екологічна культура ХХІ століття”, - К.: 2004.

13. 13. Межжерін В.О. Людина. Культура. Природа. – Матеріали семінару «Спілкування з природою як засіб формування екологічної культури», - К.: 2005.

14. Межжерін В. О., – Майбутня ноосфера та людина розумна. - Матеріали семінару «Спілкування з природою як засіб формування екологічної культури», - К.: 2005.

15. – Концепція екологічної освіти і виховання. - Матеріали семінару „Екологічна освіта та екологічна етика ХХІ століття”, - К.: 2001.

16. – Авторська програма з біології для середньої школи. – „Хімія. Біологія”, №, травень 2003 р., - „Шкільний світ”, 2003.

17. – Екологічна освіта і виховання в школі. – „Біологія і хімія в школі”, № 6, 2003. – „Педагогічна преса, 2003.

18. – Екологічна освіта і виховання в школі. – Матеріали семінару „Екологічна культура ХХІ століття”, - К.: 2004.

19. – Спілкування з природою як умова формування Людини екологічної. - Матеріали семінару «Спілкування з природою як засіб формування екологічної культури», - К.: 2005.

20. – Уроки на природі як невід’ємна складова екологічної освіти та виховання учнів (Як навчити дітей спілкуванню з природою). – К.: 2005.