Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Релігієзнавство являє собою комплекс суспільних наук, об'єктом вивчення котрих є релігія.

Об'єкт і предмет релігієзнавства співпадають: це – закономірності становлення та розвитку релігії, її роль в житті суспільства та індивіда.

У структуру релігієзнавства, насамперед, входять такі науки :

 Філософія релігії, що вивчає загальне призначення релігії, найбільш загальні закономірності її виникнення й розвитку, її роль у становленні цивілізації, того, чи іншого типу людської спільності.

 Соціологія релігії, що вивчає роль та функції релігії в житті того, чи іншого суспільства, взаємозв'язок та взаємний вплив релігії, і різноманітних соціальних інститутів, суспільних процесів тощо.

 Психологія релігії, що вивчає взаємозв'язок та взаємну залежність релігії і психічного, внутрішнього, емоційного світу особистості або суспільної групи.

 Політологія релігії, що вивчає взаємний вплив політики та релігії, її взаємовідносини з різними політичними інститутами.

 Історія релігії, що вивчає розвиток цього явища в часі, або релігію та пов'язані з нею процеси на якомусь історичному етапі.

 Географія релігії, що вивчає розвиток релігії в просторі, поширення тих чи інших релігій в різних регіонах.

Серед наук, вивчаючих релігію, слід назвати також культурологію і правознавство, котрі розглядають взаємозв'язок культури та релігії, а також правову базу функціонування релігійних організацій та різноманітних культів.

Категоріальний апарат релігієзнавства в значній мірі співпадає з категоріями тих наук, які входять в його структуру. Категорії релігієзнавства віддзеркалюють ті, чи інші сторони функціонування релігії, компоненти її структури, широко використовуються терміни з релігійного лексикону: найменування релігій, обрядів і т. ін.. Наприклад можливо назвати такі категорії релігієзнавства : “релігія “, “культ”, “ церква”, “конфесія” тощо.

Аналізуючи функції релігієзнавства, котрі, по суті, не відрізняються від функцій інших наук.

Ці функції такі: пізнавальна, теоретико методологічна, практична, прогнозуюча, виховна, котра, зокрема, передбачає формування віротерпимості, міжконфесійної толерантності.

Основні принципи релігієзнавства це науковість, об’єктивність, історизм, деідигологізація та політкорректність.

Особливо слід акцентувати увагу на відмінностях релігієзнавства та теології, які відрізняються по цілям (у релігієзнавства вона інформативна, пізнавальна, а у теології – прозелітиська (від грец. προσήλυτος - новоприбулий) - прагнення завербувати якомога більше прихильників (прозелітів) якого-небудь вчення), пропогандиська), основам викладання (основа релігієзнавства – наукові дослідження, а основи теології – релігійні догмати), а також по змісту та формі подачі матеріалу.

Питання, що виносяться на іспит з цієї теми:

1. Об’єкт та предмет релігієзнавства.

2. Структура релігієзнавства.

3. Категорії релігієзнавства.

4. Функції релігієзнавства.

5. Відмінність релігієзнавства та теології.

Тема 2. Релігія як суспільне явище

Перш за все, необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхньо-оціночних визначень типу “ релігія - є хибний світогляд”, так і визначень, в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії, наприклад

“релігія – це віра в Бога”.

Визначення релігії ( як і кожне наукове визначення ) повинно виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати структуру даного явища, підкреслювати його суть.

Виходячи з цього можна дати таке визначення релігії: Релігія - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне, котра має регламентований культ ( обрядність ) та організаційну основу.

Суть релігії – віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії.

Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об'єкта віри ( Бог, боги тощо ), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму. Як колись говорили деякі теологи: “вірую тому, що абсурдне”). І, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб'єкта та об'єкта віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати, насамперед, систему визначених ідей, тобто

1) релігійну свідомість,

2) потім релігійний культ і, нарешті,

3) релігійні організації.

Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, в якій об'єктивна реальність віддзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій

(теологія, релігійна філософія тощо), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість постає двома рівнями: теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ – це перш за все сукупність строго регламентованих символічних (тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, спрямованих на забезпечення взаємодії суб'єкта і об'єкта віри, підтримку єдності віруючих, тощо.

Релігійні організації – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об'єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта.

Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія та поділ на клір (священників) і мирян (прихожан).

Секта – вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір та мирян.

Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога (надприродного начала ) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій:

· політеїстичні (в котрих мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм),

· генотеістичні (в котрих мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм),

· монотеїстичні ( в котрих мислиться один Бог, наприклад, іслам ).

Ще одна типологізація може бути проведена за об'єктом, на який спрямована релігія (до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ):

· родо-племінні,

· національні,

· світові релігії.

Під час вивчення релігії як суспільного явища особливий інтерес викликають різноманітні концепції походження релігії, які по-своєму пояснюють її появу у суспільному житті. Тут слід назвати такі концепції :

· Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродніх сил, божого провидіння.

· Об'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;

· Суб'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями світосприйняття суб'єкта.

· Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині (її біологічних начал );

· Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;

· Соціальну (соціологічна) концепцію, що пояснює появу релігії соціальними причинами;

· Антропологічну концепцію, що пов'язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та інші концепції.

До основних функцій релігії слід віднести :

1 Світоглядну функцію; Релігія дає відповіді на основні світоглядні питання (походження світу, людини, характер взаємодії людини з навколишнім світом, тощо), тобто релігія формує світогляд віруючих.

2 Регулятивно-нормативну; Релігія намагається регулювати за допомогою різноманітних норм (заповідей, заборон, наказів) основні параметри життєдіяльності суб’єктів(індивіда, групи, нації, тощо). При цьому регулюється як поведінка, так і правила взаємовідносин, а іноді навіть харчова дієта, одяг, тощо.

3 Аксіологічну; Релігія формує систему цінностей, ціннісних орієнтацій суб’єкта

4 Інтегративну ; Релігія є об’єднуючою основою для індивідів, народів і навіть держав. Деякі вченні вважають що релігія може бути основою „цивілізаціонного об’єднання” і, як наслідок, розрізняють „християнську цивілізацію”, „ісламську цивілізацію”, тощо

5 Ілюзорно-компенсаторну; Релігія може ілюзорно (уявно) компенсувати обмеженість можливостей суб’єкту, або ж компенсувати біди та невдачі людей принадами потойбічного життя чи гарного втілення (інкарнації) в іншому житті згідно закону карми.

6. Легітимізації: Релігія може використовуватись як основа для надання правомірності якомусь явищу суспільного життя чи соціальному інституту. Наприклад, релігія, схвалюючи якусь владну структуру тим самим лигітимізує її. Наприклад, як це було в Російській імперії: царизм освячувався християнством, «будь-яка влада від Бога».

Питання, що виносяться на іспит з цієї теми:

1. Визначення релігії.

2. Структура релігії.

3. Типи релігій.

4. Концепції походження релігії.

5. Функції релігії в суспільстві.

Тема 3. Родо-племенні (первісні) релігії

Родо-племінні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені, або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, який нерідко здається людям незрозумілим, лякаючим чи, навіть, ворожим.

Питання про первісні релігійні вірування - важливе і досить складне в історії релігії. Передусім це стосується часу появи найдавніших релігійних уявлень та чаклунства. Не менш важливим є питання про те, чому і як виникли примітивні форми релігійності. Відомо немало спроб відповісти на ці питання.

Особливо великою розбіжністю думок позначене питання про форми ранніх чи первісних релігійних вірувань.

1) Так, австрійський етнограф, лінгвіст і богослов В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого "первісного монотеїзму". В. Шмідт у праці "Походження ідеї Бога", наводячи численні свідчення про вірування історично відсталих племен і народів, робить спробу довести, що нібито вже у ранніх віруваннях мали місце уявлення про єдиного Бога, а найдавніші фетишизм, тотемізм, тощо, були "магічними засобами" їхнього виразу. Проте ідея первісного єдинобожжя, піддавалася критиці з боку тих релігієзнавців, які вважали, що задовго до появи теїстичних уявлень, релігія існувала у формах, які не знали віри в богів, тим більше - в єдиного Бога.

2) Представники еволюціоністської школи Е. Тейлор, Г. Спенсер та ін. фактично вперше розгорнуто поставили питання про історичність форм релігії, при цьому вважаючи її найдавнішою формою, "мінімумом" релігії – анімізм, як віру в безплотних сутностей-духів.

Відомі, крім зазначених, ще й інші спроби визначити "мінімум" релігії як

вихідний стан її розвитку.

3) Так, французький історик релігії Шарль де Брос поклоніння предметам неживої природи — фетишам (які нібито наділені чудодійною силою), вважав найдавнішою формою вірувань; Дж. Мак-Ленан, Дж. Фрезер, є Дюркгейм та багато інших – тотемізм (віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом)); чимало хто з дослідників ще й досі переконаний, що анімізм був вихідною формою релігійних вірувань. До речі, Дж. Фрезер вважав, що магія не є релігійним феноменом, що вона історично передувала релігії, яку вчений взагалі розглядав лише як віру в богів.

За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зароджуються близько 40 тис. років потому - у пізнього неандертальця, що жив у мустьєрську епоху кам’яного віку. Саме тоді закінчувалося в основних рисах формування сучасного фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства.

Відомо, що саме у пізнього неандертальця на зміну хаотично розкиданим останкам давніх людей вперше приходять навмисні поховання з примітними рисами обряду. Так, череп неандертальського хлопчика з печери Тешик-Таш (Узбекистан) був оточений кільцем попарно увіткнутих у землю рогів гірського козла, а в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхеле (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками.

Це теж наводить на думку про можливість появи вже у давніх людей первісних релігійних вірувань, зокрема, уявлень про потойбічне життя.

Наявність передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля – демоністичним типом.

Родо-племенні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родо-племенних релігій та їх форми – тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень.

Рисами даного типу релігій є:

1. Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.

2. Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.

3. Обожнювання природи (культ природи), що зумовлено тісною залежністю людини від неї.

4. Політеїзм (багатобожність) - за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.

5. Полідемонізм – світ первісної людини – це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот – “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.

6. Зооморфізм (“звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських, так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).

7. Слабо регламентований культ – обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто – густо на основі імпровізації.

8. Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплеменники) – єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.

Цей перелік можна продовжити й іншими характеристиками.

До основних форм родо-племенних релігій можна віднести:

анімізм, фетишизм, тотемізм, магію.

Анімізм (від грец. “душа”) – сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети та явища мають духовні сутності (душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим.

Фетишизм (“ідол”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати об'єктами поклоніння ( талісмани, амулети та ін.)

Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній зв'язок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати об'єктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином ( заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).

Магія (від грец. чаклунство, чародійство) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети та явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку можна впливати на них в потрібному напрямку.

Магія є найбільш складною формою родо-племенних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.

Класифікувати магію можна, керуючись різними критеріями: за сферами життєдіяльності – промислова, медична, любовна, тощо; за цілями – позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером – агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій – магія прямої дії та симпатичеська (опосередкована від грец. симпатія – схожість, співзвучність, пов'язаність), котра, в свою чергу, розподіляється на: гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким, імітуючи або моделюючи якусь дію, або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності.

Розглядаючи форми родо-племенних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному та релігійному житті (чудотворні ікони, як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку, тощо).

Релігія - не лише сукупність поглядів та почуттів. У ній, на зразок мистецтва та моралі, єдиним функціональним планом представлені уявлення, почуття і специфічні культові дії - молитви, пости, обряди, ритуальні піснеспіви тощо. Релігія є практично-духовним засобом входження людини в світ. оволодіння ним. Сказане, звичайно, стосується й первісної, чуттєво-надчуттєвої та демоністичної релігійності, у якій уявлення про надприродне, переживання зв'язків з ним та чаклунські дії щодо нього були рівнодавніми. Діяльну сторону первісної релігійності за звичаєм називають магією (від грецьк. mageіа - чаклунство) і розглядають як зародкову форму релігійного культу.

Досить поширеним різновидом магії є й таке чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками та співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів, на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Саме з цією метою австралійські туземці прив'язували до литок ніг шматки шкіри з ніг кенгуру тим, щоб у такий спосіб їм передалася прудкість бігу цих сумчастих. Жителі островів Торресової протоки (між островом Нова Ґвінея та австралійським півостровом Кейп-Йорк) виготовляли чучела морських корів та черепах і кидали їх у воду, сподіваючись, що вони "притягнуть", приваблять своїх співродичів і наведуть їх на мисливців.

Усе це - найдавніші різновиди первісної магії. Спільною рисою їх э уявлення про можливість безпосередньо вплинути на природне шляхом контактного чаклування із злитим з ним надприродним.

Питання, що виносяться на іспит з цієї теми:

1. Позиції в науці щодо первісних релігій.

2. Історичне зародження первісних релігій.

3. Основні риси первісних релігій.

4. Форми родо-племених релігій.

5. Магія є найбільш складною формою родо-племенних релігій.

Тема 4 Національні релігії

Національні релігії – це релігії, що розповсюджені й звернені до якоїсь нації, народності, етносу. Це релігії часто супроводжують процес становлення та розвитку етнічної спільності й уже внаслідок цього виступають як складові його історії. Іноді вони зв'язані зі становленням національної державності і їх функціонування переплітається з функціонуванням державних органів, що дає підстави називати ці релігії національно-державними (конфуціанство, іудаїзм).

Задля об'єктивності слід відмітити, що в розвитку держави того чи іншого народу може відіграти важливу роль і світова релігія (наприклад, іслам в арабському світі), тобто державною може бути не тільки національна релігія, а й світова, тому термін “національно-державна релігія” є не зовсім правомірним. Сама категорія “національна релігія” часто використовується для визначення релігій, котрі можна віднести до релігій перехідного типу (наприклад, релігія стародавніх греків), або локальних, що розповсюджені в якомусь певному регіоні, але не звернені до якогось певного народу або націй (наприклад, зараостризм). У першому випадку забувають, що нація – це продукт достатньо високого рівня розвитку суспільства. Оскільки неможна говорити про давньогрецьку чи давньоєгипетську націю, то й віднести релігії Стародавнього Єгипту або Стародавньої Греції до національних неможливо.

Деякі вчені для визначення окремих видів національних релігій використовують терміни „етнічні” та „народні” релігії.

Народними релігіями традиційно вважаються так звані природні релігії, тобто ті, які виникають природним шляхом внаслідок поступового й довготривалого розвитку світоглядних уявлень тієї чи іншої етнічної спільноти про світ природний і надприродний, які представлені у вигляді міфів, традицій, звичаїв, обрядів, культів.

До характерних рис національних релігій можна віднести :

1. Наявність в тому чи іншому вигляді ідеї “богообранності” даного народу.

2. Наявність в тому чи іншому вигляді обмежень на контакти (спільна діяльність, шлюб тощо) з представниками інших конфесій.

3. Специфічна обрядовість (культ).

4. Ритуалізація побутового життя (перетворення в обряд якоїсь побутової акції, наприклад, “меква” в іудаїзмі).

5. Національні релігії відображають суспільно-політичні умови життя даного народу (конфуціанство й імператорський устрій в Китаї, індуїзм і кастовий поділ суспільства в Індії тощо).

6. Національні релігії віддзеркалюють ментальність та психологію свого народу.

Найбільш характерними для типу національних релігій можна назвати:

· конфуціанство,

· даосизм,

· синтоїзм,

· індуїзм,

· іудаїзм,

а раньонаціональні – давньогрецька, давньоєгипетська, давньоіндійська.

Давньогрецька релігія

Давньогрецька релігія являє систему політеїстичних вірувань і культів племен та народів Стародавньої Греції періоду виникнення й розвитку рабовласницького суспільства.

Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й одушевлення явищ природи (анімалізм), пов'язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все. що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було заселене божествами. Особливою шаною у греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього - Гея, в чому знайшов відображення вплив матріархату. За часу панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими божествами, ієрархію яких очолив Зевс - богів "батько людей”. Він втілював у релігійній формі риси патріархального владики: панував над небом, землею, морем і пеклом.

Давньоєгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів народів Давнього Єгипту в VI-ІV тис. до н. е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних світилах, камінні, деревах, тваринах, птахах, зміях і т. д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад начолі з богом-деміургом (фіванська тріада - бог сонця Амон, його дружина Мут - богиня неба, їхній син Хонсу - бог місяця; мемфіська - Птах, його дружина Сехмет - богиня війни, їхній син Нефертум - бог рослинності і т. д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) померлих подорожують по світу тощо. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин - втілення різних богів - відносились бик (Апіс, Мневіс та інші), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змій-крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) та ін. Пізніше відбувалась антропоморфізація пантеону, однак зооморфні риси у божеств не повністю було витіснено і, як правило, поєднувались з антропоморфними. Так, Бас зображалась у вигляді жінки з головою кішки, Тот - у вигляді чоловіка ; головою ібіса і т. д.

Давньоіндійська релігія

Давньоіндійська релігія - це сукупність релігійних поглядів та обрядів. що виникали в II тис. до н. е. в середовищі індоаріїв і яка історично передує власне індуїзму. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) у формі вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті чи Брагманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Конфуціанство

Конфуціанство – національна релігія китайців. Її поява пов'язана з іменем стародавнього китайського мислителя Конфуція (551-479 рр. до н. е.) Цікаво, що конфуціанство існувало спочатку як філософське вчення і тільки пізніше набуває рис релігії. Джерела конфуціанства – роботи, написані Конфуцієм та його послідовниками (так зване дев'ятикнижжя). Найбільш відома книга Лунь–Юй „Бесіди й судження”. Верховне божество – Небо.

Центральне місце в конфуціанстві займає етична проблематика. Проповідуються п'ять основних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, почитання старших і мужність.

Людська доля визначається Небом. Головний зміст релігійного життя - культ предків. Кожна сім'я мала храм предків. Обряди відправлялись старшими в сім'ї. Верховний священнослужитель - імператор, який мав титул “син неба”. В конфуціанстві відсутні професійні священнослужителі, всі обряди виконували чиновники. Зникнення імператорського режиму зумовило кризу конфуціанства.

Індуїзм

До типових національних релігій можна також віднести індуїзм (релігія більшості населення Індії - індусів), що виник в 4-6 ст. Релігійні канони зафіксовані в священих книгах Ведах. Індуїзм - політеістична релігія. Центральне місце займає трійця богів: Брахма (бог-творець), Вішну (бог-хранитель), Шива (бог-руйнівник). Поряд з богами почитаються напівбоги, духи, тварини, рослини.

В індуїзмі є вчення про дхарму - перелік правил, які треба виконувати й від яких залежить карма (доля, воздаяння), що визначає добре чи погане переродження в іншому житті. При цьому правила поведінки кожного зумовлені його належністю до відповідної касти. Окрім вчення про переселення душ та карму для індуїзму характерні ідеї про неминучість розплати за все скоєне, рай, пекло, недопустимість нанесення зла живому.

В індуїзмі немає єдиного центру, єдиної обрядностї, церковноўї ієрархії, але відпрацьована така структура, що дозволяє контролювати життя віруючого через священнослужителів, а також через кастові ради.

Іудаїзм

Іудаїзм - одна з найдавніших національних релігій. Основи її віровчення викладені у Танаху (Старий Заповіт) та Єрусалимському і Вавілонському Талмудах. Іудаїзм вважається етнічною релігією, оскільки представники різних народів, які її сповідують, вважаються євреями, незважаючи на їх різні мови. звичаї, культури, раси і т. і.

Збірник коментарів до Танаха, названий Мішною.

Інтелектуальна діяльність багатьох поколінь вчених обумовила появу Гемари (що буквально означає "завершення"). Разом із Мішною Гемара утворила Талмуд, що зберігся у двох варіантах - єрусалимському і вавілонському. Талмуд містить багатий матеріал, що охоплює буквально всі сфери іудейської релігії й етики. Це - моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні і легендарні оповіді з біблійної історії, мрії про майбутнє євреїв і месіанські бачення порятунку всього людства, а також багато зауважень, що часто є результатами рідкісної спостережливості в геометрії, медицині, астрономії, фізіології, ботаніці та ін. Єрусалимський і Вавілонський Талмуди - результат діяльності двох різних духовних центрів - відрізняються один від одного матеріалом і методологією, стилем і мовою.

У системі освячення життя в іудаїзмі найбільш важливим інститутом після домашнього вогнища служить синагога. Це - місце і богослужіння, і навчання, і суспільних контактів. Синагога сприяє тому, щоб єврей усвідомив своє призначення як член свого народу і вселюдської спільноти. Як і в домашньому житті, у синагозі є свої символічні особливості. Головна особливість зовнішнього вигляду синагоги - ковчег. Це - своєрідна шафа, у якій зберігаються сувої Тори (Арон Койдеш) і до якої звернені всі, хто молиться. У синагозі є також постійний вогонь, що нагадує про вогні семисвічника, який постійно горів у Храмі. Крім того, кожна синагога має кафедру з пюпітром, альмамар (або біма), на якій читають Тору. Вона служить нагадуванням про вівтар Храму і, подібно вівтарю, розташована в більшості випадків у центрі приміщення. До синагоги примикають класи, що у Талмуді називаються бет-л-сефер (будинок книги), де навчають Торі дітей. Часто при синагозі є також бет а-мідраш - будинок навчання, у якому підлітки і дорослі люди займаються вивченням Тори. Деякі общини мають ще й навчальні заклади вищого рівня - єшиботи, де вчаться молоді люди, що присвятили себе науці іудаїзму. Тут готуються кадри майбутніх духовно-релігійних керівників єврейського народу.

Важливу роль в освяченні щоденного існування відіграють ""усталені дні" - свята і пости, що утворюють характерну рису єврейського життя. Перше місце серед них займає Шабат, щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не займається ніякими справами, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь та інструментів, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудаїзму - Песах (Великдень). Він випадає на 15 день місяця Нисан (березень-квітень) і триває сім днів (у діаспорі - вісім). У дні Песах забороняється їсти продукти, виготовлені з квашеного тіста, усе квашене повинно бути видалене з будинку ще до настання свята. Песах - свято весняного відродження природи і символ народження ізраїльської нації, що відбулося при виході з Єгипту.

Третє щорічне свято - це Суккот (Кущі). Свято починається в п'ятнадцятий день Тишрей (вересень-жовтень) і продовжується тиждень. Воно збігається із завершенням збору винограду і виражає подяку Богу за рясні й щедрі дарунки. Свято відзначається чотирма рослинами: етрогом (цитроном), пальмовою гілкою, миртою і гілками верби. З останніх трьох складають щось на кшталт букета, яким разом із етрогом помахують в усіх напрямках, виспівуючи псалми й гімни. З ними в руках утворюють процесію в синагозі, проголошуючи хвалу Богу - дарувальнику всіляких благ. Відповідно до єврейського традиції, ці чотири рослини символізують чотири типи людських характерів, об'єднаних воєдино. Другою примітною рисою свята Суккот є спорудження сукки - куреня із солом'яним або листяним дахом, у якому прийнято їсти весь святковий тиждень.

Крім основних свят, визначених Торою, існує ряд інших святкових днів і постів. Вони встановлені в пам'ять про радісні або сумні події історії єврейського народу. Найрадісніше з них - свято Пурім, пов’язане із пам'яттю про врятування євреїв від повного знищення. Свято післябіблійного походження - Ханука (Освячення), що триває вісім днів. Це - пам'ять про перемогу, здобуту над сирійцями ще в 165 р. до н. е. єврейськими загонами під проводом Суди Маккавея і про наступне очищення й освячення Храму. На Хануку запалюють на спеціальному восьмисвічнику першого дня одну свічу, другого - дві і т. д.. доки в останній день не загоряються усі вісім свічок.

На відміну від євреїв Європи, євреї, що проживали в країнах ісламу, мали свій центр у Вавілонії і вавілонські школи, з якими підтримувався постійний поштовий зв'язок, керували всіма їхніми релігійними звичаями і практикою. Так почали складатися два найбільших напрямки єврейської традиції. Вже до початку XI ст. одне з них представляло єврейство країн ісламу й Іспанії, що знаходилося під впливом Вавілонії, а інше - євреїв Італії, Франції і Німеччини. Що знаходилися під впливом Палестини. Перша гілка стапа називатися сефардською (від сфарад - іспанець), а друга - ашкеназійською (від "ашкеназ" - німець).

Другим після Ізраїлю центром іудаїзму є США, де переважна більшість євреїв належить до громад реформістської та консервативної спрямованості. Аналогічні позиції займає іудаїзм і в Західній Європі.

В Україні за радянських часів зберігалась деяка кількість іудейських громад, які діяли в умовах постійних утисків з боку державних структур. В незалежній Україні діють десятки ортодоксальних, хасидських і реформістських релігійних організацій, які об'єднані у республіканські структури, фінансуються переважно єврейськими організаціями США та Західної Європи і мають значний вплив на ряд єврейських дитсадків, середніх та недільних шкіл.

Питання, що виносяться на іспит з цієї теми:

1. Сутність національних релігій.

2. Характерні риси національних релігій.

3. Давньоєгипетська релігія.

4. Давньогрецька релігія.

5. Давньоіндійська релігія.

6. Конфуціанство.

7. Індуїзм.

8. Іудаїзм.

Тема 5. Світові релігії

Світові релігії - це релігії, звернені до всіх людей і мають широке розповсюдження (у планетарному масштабі). Цей тип релігій складають буддизм, християнство, іслам.

Слід звернути увагу на некоректність деяких дослідників, які стверджують, що в часі ці релігії виникають після національних, тоді як насправді деякі з них набагато старіші за національні (наприклад, буддизм).

Попри всю різницю та розбіжності між світовими релігіями можна виділити такі спільні для них характерні риси:

1. Зверненість до всіх людей, незалежно від етнічного, соціального і т. ін. походження;

2. Соціальна та етнічна гнучкість, адаптивність, тобто здатність пристосовуватись до різних соціально-політичних та національних особливостей, що підтверджує вся багатовікова історія цих релігій в тій чи іншій країні;

3. Прозелетизм, бажання залучити до своєї віри якомога більше число послідовників;

4. Масштабність, широта розповсюдження;

5. Визнання рівності людей перед Богом:

· в буддизмі - в стражданні,

· в християнстві - в гріху,

· в ісламі - в покірності.

БУДДИЗМ

Буддизм - є самою стародавньою релігією із світових, він виник в 6 ст. до н. е. на території сучасної Індії. У перекладі на нашу мову буддизм означає “просвітлення”, а будда - “досягнувший просвітлення”.

У цій релігії немає поняття бога-творця, спасителя і т. под. Багато хто вважає буддизм мало не “атеїстичною” релігією і для такої точки зору є підстави. Під “богом” буддисти розуміють якийсь абсолют, універсальне першоджерело, абстракцію. При цьому небо і земля, згідно з буддизмом, населені багаточисельними богами з пантеону Вед, брахманізму та ін. Будда - це не бог, а лише діставший просвітлення індивід, який вказує іншим шлях до самоудосконалення. Виходячи з цього можна констатувати, що буддизм - політеістична релігія. Головна священна книга буддистів - Трипітака (Три корзини).

Засновником буддизму вважається реальна історична особа - Сідхартха Гаутама, який належав до правлячої династії невеликого князівства Шакья, розташованого на півночі Індії. Згідно з легендою, зіткнувшись з суворою реальністю буття вже в достатньо зрілому віці він змінює спосіб життя, стає пустельником, переживає просвітлення й починає проповідувати.

Формуючи своє вчення, Будда використовує принцип перевтілення (сансари), переселення душі (реінкарнації), ідеї воздаяння (карма), праведного шляху (дхарми).

Згідно з буддизмом, світ у всіх його проявах - це різні комбінації нематеріальних утворень - дхарм. Характер їх сполучень зумовлює буття всього сущого (людей, тварин, рослин, неорганічної природи). Після розпаду відповідного сполучення настає смерть, але дхарми не зникають безслідно, а утворюють нові комбінації. Ця комбінація утворюється відповідно до законів карми - воздаяння, залежно від поведінки в попередньому житті. Ця нескінченна послідовність перевтілень повинна мати на меті досягнення нірвани, тобто стану благодаті, спокою, злиття з Буддою - така ціль людських прагнень.

У деяких буддистських першоджерелах дається досить детальна картина світоустрою, згідно з якою світ схожий на піраміду з декількох ступенів, рівнів. На найнижчому знаходяться пекло й відповідні жахливі істоти, а на вищих рівнях живуть міфічні істоти й боги. Люди, за цією схемою, як істоти, котрі суміщують пекельно-тілесне й божественно-духовне начало, займають такий собі середній рівень. При цьому, вмираючи на одному рівні, істота може відродитися як на більш низькому, так і високому.

Центральне місце у віровченні буддизму займає вчення про життя, що включає чотири основних положення, котрі іноді називають “4 істини Будди” :

1. Суттю життя є страждання.

2. Причина страждань - жага до життя (бажання й прихильності)

3. Щоб позбавитись страждань, треба придушити жагу до життя (з коренем вирвати бажання й різні прихильності).

4. Для цього необхідно вести доброчинне життя за законом так званого восьмирічного шляху, що включає вісім принципових позицій :

1) вірні погляди (віра в Будду);

2) вірні устремління (рішучість, готовність до подвигу);

3) вірна мова, висловлювання;

4) вірна поведінка (відмова від зла);

5) вірний спосіб життя (мирний, чистий, чесний);

6) вірні зусилля (самодисципліна, обачливість);

7) вірна увага, активна пильність свідомості, уважність;

8) вірна зосередженість (роздуми), медитація й самоспоглядання.

Моральні заповіти буддизму (панчашила) мають характер заборон :

· не вбивати нічого живого ;

· утримуватись від крадіжок ;

· утримуватись від розпусти (прелюбодійство) ;

· утримуватись від брехні ;

· утримуватись від збуджуючих напоїв.

Буддистський культ передбачає різноманітні дії (пасамперед, медитації як індивідуальні, так і колективні, молитва тощо) й використання різноманітних предметів ( статуї Будди, богів тощо), реліквій, що зумовлюється особливостями того чи іншого напрямку в буддизмі. Основними напрямками є: дзен-буддизм, ламаїзм, що має не тільки відмінності у віровченні та культі, але й своєрідну організаційну будову, ієрархію багаточисельних священослужителів на чолі з далай-ламою тощо.

Найбільш популярний буддизм у країнах південної, південно-східної Азії та Далекого Сходу ( Індія, Таіланд, Кампучія, Вўєтнам, Китай, Японія, Монголія та ін.).

Християнство

Християнство являє собою найбільш розповсюджену релігію, що має величезний вплив на розвиток нашої цивілізації. Вона виникла близько 2000 років тому на території східного Середземномор'я, котре в ті часи знаходились під владою Римської Імперії. Його виникнення прибічники теологічної концепції походження релігії пов’язують з Христа, чиє ім'я й дало назву цій релігії (Христос - месія, помазаник божий, Ісус - спаситель). Розглядаючи умови появи й становлення християнства, слід враховувати соціально-політичні, історичні й духовні умови життя Римської Імперії та народів.

Християнство - монотеїстична релігія: Бог один, але один в трьох особах : Бог-отець, Бог-син, Бог-Дух святий. Священна книга християн (Священне письмо) - Біблія, яка складається зі Старого й Нового Заповітів. Старий Заповіт співпадає зі священними текстами іудаїзму й включає 1) П'ятикнижжя Мойсея, 2) Пророки, 3) Писання. Старий Заповіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), має деякі доповнення.

До змісту Старого Заповіту входять тексти, що описують “створення” світу й людини, життя й відносини перших людей на землі, всесвітній потоп, деякі реальні події та їх інтерпретації з історії народів східного Середземномор'я.

Новий Заповіт присвячений, насамперед, описанню життя й діяльності Ісуса Христа та його учнів, а також головним положенням нового віровчення. Структура Нового Заповіту включає 4 Євангелія, названі за іменами їх авторів, в яких, власне, й описується народження, життя, смерть, воскресіння та вознесіння на Небо Ісуса Христа ( Євангеліє від св. Матвія, Євангеліє від св. Марка, Євангеліє від св. Луки, Євангеліє від св. Іоанна). До Нового Заповіту також входять книга “Діяння святих апостолів” (описання подвижницької діяльності найближчих сподвижників Ісуса Христа), Послання апостолів та Откровення Іоана Богослова.

Моральне вчення християнства в основному відображено в так званому Декалозі - 10 заповідях (викладених у Старому Заповіті):

- Я, Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім мене;

- Не роби собі ідола... не вклоняйся їм, не служи їм;

- Не позивай даремно імені Господа Бога твого;

- Пам'ятай день святий святкувати...день сьомий;

- Шануй отця свого і матір свою;

- Не убий;

- Не прелюбствуй;

- Не кради;

- Не свідчи брехливо на свого ближнього;

- Не жадай дружини, майна ближнього свого.

В Євангелії від Матвія наводяться ще дві заповіді Божі :

- Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і усіма помислами.

- люби ближнього твого, як самого себе.

Християнство має складну й багату на події історію, на протязі якої розвивалося віровчення, удосконалювались обряди, змінювались організації. Якщо в перші десятиріччя і навіть століття свого існування християнство було об'єктом гонінь та репресій з боку властей Римської Імперії, то з 324 року внаслідок едиктів імператора Костянтина воно стає не тільки дозволеною, легальною, але й практично державною релігією Римської Імперії.

Величезне значення для становлення християнського віровчення та культу мали Вселенські собори: 1-й Нікейський в 325 р. та 2-й Константинопольський в 381 р. на яких прийнято “Символ віри”. З розпадом Римської Імперії на Західну та Східну в 395 р. християнство також починає розділятись. Виникають православ'я та католицизм. В 1054 р. розкол між цими гілками християнства закріплюється остаточно.

У 16 ст. внаслідок причин соціально-політичного та релігійно-духовного характеру виникає 3-й напрямок в християнстві - протестантизм. Датою його появи часто називають 31 жовтня 1517 р. - день, в який виступив з вимогами реформ в релігійному житті Мартін Лютер. Однак процес реформ зайняв цілу епоху, яка й одержала назву - епохи Реформації.

Таким чином, в християнстві сьогодні існують три основні течії: православ'я, католицизм, протестантизм (протестанство).

ПРАВОСЛАВ’Я

Православ'я як самостійна течія спочатку розвивалась на теренах Східної Римської імперії, а потім розповсюдився на деякі території Східної Європи.

Можна сказати, що православне віровчення відображає ранню, спільну для всього християнства догматику в більш-менш незмінному (ортодоксальному) вигляді.

Культові дії в православ'ї займають дуже важливе місце, особливе значення мають згадані вище 7 таїнств, релігійні свята, що мають чітку градацію, обряди, починання ікон, тощо.

Щодо організації православ'я, то слід відзначити, що воно не має єдиного організаційного центру й складається з кількох (більше 15) автокефальних (самостійних) церков. Найбільшою з них є Руська православна церква (РПЦ), історія розвитку якої заслуговує на окрему розмову, але як основні віхи її розвитку слід назвати :

988 –прийняття Християнства в Київській Русі ;

1448 –вихід РПЦ з під влади Константинопільського патріарха ;

1458 – розподіл РПЦ на Київську й Московську митрополії ;

1589 – утвердження патріархату в Москві ;

1721 – скасування патріархату Петром І ;

1917 - відтворення патріархату в РПЦ ;

1990 – надання автономії РПЦ в Україні - УПЦ – Московського патріархату ;

1992 – виникнення УПЦ – Київського патріархату.

Православ'я – найпоширеніша релігія в Україні, головною проблемою тут є розкол серед православних, подолати який є важливою проблемою суспільства.

КАТОЛИЦИЗМ

Католицизм (вселенський, всесвітній) – найкрупніша течія в християнстві.

В католицькій обрядності також є відмінності від православ'я. Але головна відмінність католицизму полягає в організації - католицької церкви, котра є строго централізованою структурою й має єдиного главу - Папу Римського.

Основні відмінності католицизму :

1. Специфічне розуміння Символу віри в еманації (виходженні) Святого духу не тільки від Бога-отця, але й від Бога-сина (так зване “феліокве”);

2. Широке почитання Богородиці й догмат про її тілесне вознесіння;

3. Догмат про чистилище;

4. “Целібат” - заборона брати шлюб для духовенства;

5. Надання свідоцтв про відпущення гріхів (індульгенція);

6. Укріплення авторитету папи, який вважається намісником Христа на Землі;

7. Визнання непогрішимості Папи Римського;

Можна також зупинитись на інших особливостях, згадати, як проходять богослужіння в католицьких храмах та чим вони відрізняються від православних служб, звернути увагу на відмінності в символіці, святах, обрядах, тощо.

Католицтизм розповсюджений переважно в Західній Європі, Північній та Південній Америці та інших регіонах планети.

ПРОТЕСТАНТИЗМ

Протестантизм (від “протест”) - третя основна течія в християнстві, виникає в 16 ст. на хвилі широкого невдоволення діяльністю римсько-католицької церкви, Папи Римського, католицьких священослужителів Західної Європи. Виникнення протестантизму пов¢язане з розвитком суспільно-політичного, соціокультурного й релігійного руху 16-17 ст. Реформація й проходив під лозунгами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних християнських ідеалів.

Протестантизм складається з різноманітних течій та напрямків і не є єдиним віровченням, немає також й єдиних вимог до культу.

Але слід відзначити, що в цілому протестанти керуються тільки Святим Письмом (Біблія), Святий Переказ відкидається, як правило, хоча в деяких протестантських церквах є своя специфіка з цього питання.

Загальні відмінні риси протестантизму :

1) заперечення влади Папи й культу святих;

2) заперечення Святого переказу як джерела віри;

3) принцип спасіння вірою ( тільки завдяки особистій вірі можливе спасіння);

4) принцип загального священства, заперечення особливого статусу духовенства;

5) скасування монашества;

6) спрощення й здешевлення культу;

7) національний характер церкви ( незалежність від Риму, національна мова).

У протестантизмі треба розрізняти ранні напрямки, які виникають ще в 16-18 ст. й утворюють англіканську, лютеранську, кальвіністську та інші церкви й секти, а також пізні протестантські течії, що виникають в 19-20 ст., – баптизм, адвентизм, ієговізм, тощо.

Протестантизм в основному поширений в Західній Європі, Північній Америці, хоча реалізує широку активну прозелетиську діяльність.

ІСЛАМ

Іслам – наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах, які заснували організацію ісламська конференція.

Іслам у перекладі з арабської означає “покірність”, присвячення (надання) себе Богу; послідовники ісламу – мусульмани – “покірні”.

Іслам виник у 7 в. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родо-племінних відносин. Головна священна книга мусульман - Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу. Іслам – монотеїстична релігія. Теза про єдиного Бога – Аллаха проводиться чітко й послідовно. Він є єдиний Бог, який створив все суще й визначає його існування.

Однак згідно з мусульманським переказом, основні положення ісламського віровчення (зміст Корану) були передані пророку Мухамеду, який був обраний з числа найдостойніших для цієї місії самим Аллахом, через посередництво ангела Джебраїла окремими откровеніями, головним чином, вночі через видіння. Основу Корану утворюють перші проповіді Мухамеда, котрі були записані його секретарями-писцями. Таким чином, іслам на відміну від християнства не використовує принцип боговтілення, або буддистський принцип просвітлення. Контакт між Богом і людьми відбувається через передачу істини одному з обраних достойних людей, який стає пророком.

Дослідники ісламу вважають, що Мухамед був реальною історичною особою (роки життя: 570-632) й дійсно багато зробив для становлення та розвитку цієї релігії. Багато подій з його життя, факти біографії стали основою для формування догматики, культу й навіть ісламського літочислення.

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох

тезах, так званих “семи акидах ісламу” :

1.Віра в єдиного Бога Аллаха – Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2.Віра в ангелів. Ангели й демони – безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті – Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла – Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3.Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4.Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5.Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю ( рай або пекло), при цьому заступництво Мухамеда може пом¢якшити долю грішників.

6.Віра у воскресіння мертвих.

7.Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю, або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо.

Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним.

Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих п¢яти “стовпів віри” :

1. Перша культова вимога – вимова вголос основного положення символу віри – “Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його”.

2. Друга культова вимога – щоденна п¢ятикратна молитва (намаз).

3. Третя культова вимога – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4. Четверта культова вимога - обов¢язковий податок (закят) на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5. П¢ята культова вимога - паломництво в Мекку (хадж).

( Деякі богослови ще одним стовпом віри вважають священну війну проти невірних – джихад).

Разом з основними п¢ятьма стовпами віри існують й інші вимоги, заборони, вказівки, обряди. Це насамперед, культ Кааби (храм в Мецці) й культ мазарів (святих місць). Особливо важливу роль в ісламському культі відіграють свята (ураза-байрам - закінчення посту, курбан-байрам - жертвопринесення через 70 днів після закінчення посту тощо). Цікаві вимоги щодо ініціації (обрізання), сімейно-шлюбних відносин. Важливою складовою ісламу є заборона на ті чи інші види діяльності, вживання деяких продуктів харчування, види мистецтв і т. под.

Важливою частиною системи ісламу є шаріат.

Шаріат (належний шлях) – перелік норм права, моралі, культурологічних вимог, регулюючих все громадське й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані й Сунні, він формувався протягом двох століть. Якщо на початку його формування дії мусульманина розподілялись на два види : заборонене й схвалене, то сьогодні вони розділяються на п'ять категорій : 1) обов¢язкові дії; 2) бажані дії; 3) добровільні дії; 4) небажані дії; 5)суворо заборонені дії.

Шаріат є важливим знаряддям впливу ісламу на життя суспільства й індивіда, в деяких країнах він є основою судової системи.

Основні течії в ісламі: - сунізм та шиїзм. Сунніти як основу віровчення й культу визнають всі положення Корану й Сунни. Шиіти, визнаючи абсолютний авторитет Корану, в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послідовники. Разом з тим шиїти мають власний “Святий переказ” – ахбари, куди входять хадіси пов¢язані з діяльністю Алі – прямим спадкоємцем пророка Мухамеда. Шиїти вважають, що державна влада має божественну природу й повинна наслідуватись – вчення про імамат. Вони визнають 12 імамів, з числа прямих нащадків Алі. При цьому дванадцятий імам таємниче зник й з¢явиться серед людей в переддень Страшного суду для встановлення справедливості.

Релігійним організаційним центром і місцем культових заходів в ісламі є мечеть, що виступає й як соціо-культурний центр.

Основні регіони поширення ісламу – країни Близького й Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Африки, райони Північного Кавказу, тощо. В Україні вплив ісламу відмічається серед кримських татар.

Питання, що виносяться на іспит з цієї теми:

1. Характерні спільні риси світових релігій.

2. Буддизм.

3. Християнство.

4. Православ’я.

5. Католицизм.

6. Протестантизм.

7. Іслам.

До уваги студентів!

Матеріалу викладеного в цих лекціях достатньо для відповідей на іспиті.