Проблеми і тенденції розвитку соціально-економічних процесів

УДК 338.2

, викладач кафедри економіки та менеджменту

(Європейський університет Рівненська філія м. Рівне)

ПРОБЛЕМИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

У статті охарактеризовані складові соціально-економічних процесів,

визначені тенденції їх розвитку та роль у життєдіяльності суспільства.

In this article were characterized components of social and economy processes and determined tendencies of there development and role in the life of society.

Соціально-економічні процеси кожної країни в кінцевому результаті обумовлюють рівень її ВВП та конкурентну спроможність на міжнародних ринках.

Теоретичним і практичним проблемам розвитку соціально-економічних процесів приділяють увагу: В. Новицький, П. Мельник, І. Максименко, Г. Старостенко, Л. Тарашул, Т. Мірошниченко, В. Новосельський, Є. Коротков, А. Савченко, О. Довгий, Р. Стрежемецький, Ю. Євченко та ін. Разом із тим, дослідження соціально-економічних процесів є недостатніми, оскільки їх роль в розвитку суспільства є неоднозначною і потребує детального опрацювання.

Вважаємо за необхідне визначити роль соціально-економічних процесів та їх складових в життєдіяльності суспільства та виділити тенденції їх розвитку.

Соціально-економічні процеси життєдіяльності населення є складними структурними утвореннями, які включають трудову, демовідтворювальну, споживчу, міграційну та соціоприродну діяльність людей (рис.) [1].

Оцінка тенденцій розвитку кожної з цих п’яти інтегральних сукупностей має свої особливості. Так оцінка процесу трудової діяльності має багатоаспектний характер – економічний, соціальний та ін. Узагальнюючими показниками у визначенні тенденцій зміни трудової діяльності та її наслідків є трансформація статево-вікової структури населення працездатного віку, зміна кількісних та якісних параметрів трудового потенціалу, соціально-економічних показників зайнятості населення, раціонального використання трудових ресурсів, робочого часу та ін. Соціальним орієнтиром при оцінці трудової активності населення є забезпечення усім бажаючим можливості працевлаштування з урахуванням здібностей, можливостей та потреби в трудовій діяльності та ін.

В умовах інтернаціоналізації великого значення набуває оптимізація

Рис. Процеси життєдіяльності населення

використання трудових ресурсів, яка є головною умовою по­ліпшення параметрів конкурентоспроможності, підвищення життє­вого рівня. Адже «національне багатство кожної країни створюється безпосередньою працею її громадян».

Друга сукупність процесів – це споживання (кінцева фаза суспільного відтворення, в якій суспільний продукт використовується для задоволення потреб населення). Масштаби і структура споживання матеріальних благ та послуг задовольняє біологічні потреби людей, їхнє фізичне існування, а споживання послуг – формування якісних характеристик населення : рівня здоров’я, загальноосвітньої і професійної підготовки, кваліфікації, духовності та ін. Співставлення досягнутих показників споживання матеріальних благ та послуг з середніми по державі показниками або нормативними (науково обгрунтованими) дозволяє оцінити ступінь задоволення потреб населення в основних життєво важливих умовах існування. З міжнародно-економічного погляду важливо й те, що дедалі більшого значення у світогосподарських відносинах набувають по­слуги, які й самі значно модифікуються, змінюють власну природу. Наприклад, дещо застарілим є підхід В. Драчова, який вважає, що «на відміну від товарів, послуги надаються (виробляються) та спожива­ються переважно одночасно і не зберігаються, а тому надання біль­шості видів послуг базується на прямих контактах між їх виробни­ками та споживачами». Більш адекватною реаліям є констатація того, що послуги тепер «живуть» і самостійно, передусім як інфор­мація на серверах.

Третя сукупність процесів об’єднана поняттям відтворення населення і включає встановлення і визначення кількісних та якісних характеристик відтворення територіальних спільностей людей. До кількісних характеристик належать показники природного і механічного руху населення, які відображають тип його чисельного відтворення – розширеного, звуженого чи простого. До якісних характеристик належать показники, які відображають відтворення соціальних властивостей особистості і всієї територіальної спільності людей, а саме: рівня їхнього здоров’я, інтелектуального і духовного розвитку та ін.

Рівень здоров’я населення погіршується з кожним роком, що є найважливішою проблемою населення. За останні 20 років виникло близько 30 нових захворювань – це в основному зумовлено забрудненням навколишнього середовища, атмосфери (зумовлено розвитком НТП) та критичним медичним забезпеченням. Людина – це біологічна істота, тому всі природні фактори та умови, у яких вона живе, впливають на її здоров’я. Рівновага людини з навколишнім світом – це насамперед її комфортне відчуття себе в ньому. Такий стан передбачає сприятливе поєднання умов життя, як природних, так і соціально-економічних.

Інтелектуальний розвиток людини також має важливе значення. Реальності початку інформаційної епохи, безсумнівно, стиму­люють індивідуалізм. За різними оцінками переважна частина інфо­рмаційних цінностей цивілізації міститься нині не на матеріальних носіях (не на товарах як носіях інформації, навіть не на вінчестерах, серверах Інтернету), а на рівні знань живих людей, тобто в го­ловах, у свідомості.

наголошує, що: «для сучасного виробництва характерною стала тенденція до інтелектуалі­зації, яка супроводжується різким зростанням потреби у висококва­ліфікованій праці» [3].

Згідно з експертними оцінками сукупне національне багатство всіх країн світу на початку XXI ст. оцінювалося в 550 трлн дол., з яких понад половина форму­валася за рахунок людського капіталу, — 365 трлн дол., тоді як на відтворюваний і природний капітал припадало відповідно 95 і 90 трлн дол. Звичайно, будь-який «підрахунок багатства» є умовніс­тю, врешті-решт, головні цінності взагалі не мають грошового ви­міру, а значна частина цінностей не піддається вірогідній технічній оцінці. Утім показовим є факт «субстанційного перенесення» основ­ної «ціннісної маси»: вона концентрується не у сфері матеріально­го, а у сфері духовно-ментального. І це навіть при тому, що фізичні носії цієї «ціннісної маси» — люди — мають, так би мовити, нетри­валий строк функціонування — близько чотирьох десятиріч після здобуття базової (шкільної й університетської) освіти і до пенсії, і тут, до речі, не враховується, що велика частина знань до людини приходить з роками, навіть десятками років практики [4].

Не дивно, що саме ті держави, котрі зуміли побудувати соціаль­но-економічні механізми, в яких система суспільних цінностей кон­центрується навколо знань, інтелекту, здібностей створювати цінності інформаційно-духовного порядку, забезпечили собі статус лідерів світової економіки. Цікавим явищем у зв'язку з цим є взаємне тяжіння найбільш інформаційно-містких компонентів суспільних цінностей і факторів розвитку. Ідеться про симбіоз того, що тради­ційно розуміють як «економічні чинники», і передусім тієї частини суспільного капіталу, яка обслуговує функціонування і зростання інформаційних технологій, а також «передової» в інформаційному плані робочої сили.

Ще у першій половині XIX ст. найавторитетніший економіст, лектор, публіцист, послідовник та популяризатор учення А. Сміта, представник періоду еволюції класичної політичної економії у Франції, Жан Батист Сей започаткував аналіз категорії «людського капіталу». Французький дослідник наголошував на тому, що «Людина не народжується з тими здібностями і силами, які були б достатніми для виконання навіть найлегшої робо­ти. Ці здібності і сили... можна розглядати як капітал, який утворився щорі­чним нагромадженням і послідовним збільшенням витрат на його вихован­ня». Розглядаючи професіоналізм та творчі здібності індивіда як чинники його продуктивної сили, яка сприяє збільшенню обсягів виробництва, вчений ствер­джував, що «Кошти, витрачені на виховання робітника, були витрачені продук­тивно, тому що створили людину, що становить нагромаджений капітал». [5, 6].

Згідно з ґрунтовною розробкою «Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004—2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції»» на вітчизняний ринок праці чекає дальше зниження пропонування робочої сили та помірне зростання за­робітної платні за порівняно високих рівнів безробіття. Отже, на українському ринку праці потрібно виокремити дві ос­новні тенденції, що мають безспірну соціальну значущість. Перша привела до того, що в країні сформувався відносно стійкий попит на представників двох значною мірою автономних великих груп най­маної праці. Одна з них включає високомобільних у виробничому й соціальному плані працівників. Друга — працівників, що володіють низькою адаптаційною здатністю до організаційно-технологічних змін на виробництві або позбавлених такої здатності взагалі. В остан­ньому разі йдеться про групу сукупного працівника, фактично близьку до маргінальної. Між тим не можна сказати, що згадана тенденція не виявляє свою дію на ринках праці в інших країнах, однак ситуація в нашій країні відрізняється однією характерною особливістю: тут не спостерігається відчутного скорочення попиту на працівників другої групи, як це має місце в країнах з розвиненою економікою.

Ще однією несприятливою рисою ситуації на ринку праці в Україні є те, що, незважаючи на мізерність статистичної інформації з цієї проблеми, деякі непрямі відомості дають підставу зафіксувати факт наростання в нашій країні останнім десятиріччям тенденції до загальної декваліфікації робочої сили. Одна з головних причин цьо­го процесу, очевидно, полягає в тому, що у вітчизняному господарс­тві все ще зберігається домінантне становище фактично віджилих у розвиненому світі історичних укладів — простого машинного і кон­веєрного виробництв, що орієнтуються на мало - і напівкваліфіковану робочу силу. За браку цілеспрямованого тиску з боку сфери виробництва українська держава не приділяє належної уваги розвитку системи розширеного відтворювання кваліфікованої робочої сили.

Разом з тим можна констатувати: у міру того, як у нашій країні розширятиметься коло сфер, секторів, галузей господарства, що спираються переважно на новий виробничий уклад, який базується на автоматизації— а це об'єктивний процес — якість трудових ре­сурсів підвищуватиметься. Більше того, вони будуть дедалі більше брати на себе роль головного джерела підвищення ефективності ви­робництва, головного чинника економічного розвитку.

Четверта сукупність процесів пов’язана з розселенням населення та формуванням територіальних спільнот людей. Оцінка зміни розселення яка обумовлюється дією сукупності соціально-економічних і природних факторів, відображається показниками щільності населення, розвитком урбанізації та агломеративних форм розселення, що є невід’ємною частиною зайнятості. Особливо негативним та загрозливим явищем у цьому випадку є постійне зростання еміграції, її вкрай високі кількісні показники, що негативно впливає перш за все на недостатню кваліфікацію і низький рівень професійної мобільності вивільнюваних працівників, що ускладнює процес їх дальшого працевлаштування. Нині за кордоном працює кожен п’ятий працездатний українець. За да­ними соціологічних опитувань, до міграції підштовхує низька за­робітна плата (52,8 %), безробіття (31,7 %) і необхідність повернення боргів (29,7 %). Ця ситуація є загрозливою на ринку праці України [9].

П’ята сукупність процесів включає взаємовідносини населення з природним середовищем. Розуміння нових підходів до побудови соціально-економічних систем передбачає врахування небезпек катастрофічного розвитку подій, виходу з-під контролю процесів техногенного порядку й екологічного забруднення. В узагальненій формі вся сукупність цих взаємовідносин зводиться до ресурсокористування, ресурсоспоживання, взаємовпливу людини на трансформацію природного середовища шляхом зміни хімічного, фізичного і біологічного складу природних компонентів та дії зміненого середовища на життєдіяльність людини. Оціночним показником соціоприродної діяльності є ступінь гармонізації відносин територіальної спільності людей з природним середовищем. Він виражається оцінкою впливу всієї сукупності природних умов на різні процеси життя людей та їхнього антропогенного впливу на здатність до відтворення природного середовища, упередження появи незворотних процесів зміни властивостей його компонентів.

Андріанов В. наголошує, що протягом останніх століть, розвиток відтворювальних процесів характеризувався постійним кількісним зростанням обсягів спо­живання ресурсів. Так, тільки в XX ст. обсяги промислового ви­робництва зросли приблизно в півсотні разів, причому в 30 разів збільшились обсяги енергоспоживання (очікується, що воно зрос­те ще наполовину до 2010—2015 рр.). Пов'язані з цим ресурсо-екологічні проблеми загострювалися нерівномірно, і кількісне нарощування, витратний характер окремих технологічних видів виробництва додав цьому процесу безпрецедентних масштабів. У другій половині XX ст. ця тенденція призвела до особливо не­безпечного витка ресурсної кризи, адже 4/5 приросту виробницт­ва і 3/4 приросту споживання палива припадають саме на цей пе­ріод. Відзначена криза відбивається на умовах майже всіх видів економічної діяльності людини в усіх країнах світу, і ситуація й далі загострюється.

На основі опрацьованих даних можна згрупувати негативні тенденції розвитку соціально-економічних процесів за їх складовими та рівнем впливу на суспільство. Пропонуємо розглядати виділені у таблиці проблеми у соціальному, економічному, технічному, екологічному та психологічному аспектах. Даний розподіл надає можливість висвітлити можливі способи оптимізації соціально-економічних процесів.

Вважаємо, що при виробленні стратегії соціально-економічного розвитку України необхідно враховувати наведені негативні тенденції. Заходи для зниження їх впливу повинні проводитись як на державному, так і на місцевому рівнях. На нашу думку, це дозволить побудувати механізми, що забезпечують зростання економки країни.

Таблиця

Тенденції розвитку соціально-економічних процесів

Процеси	Негативні тенденції	Рівні впливу
Праця	- інформаційне перевантаження; - збільшення потреби у висококваліфікованій праці; - необхідність постійного навчання, підвищення кваліфікації	- соціальний; - психологічний
Споживання	- збільшення і урізноманітнення частки послуг, які спрямовані на розваги; - збільшення обсягів енергоспоживання	- економічний; - технологічний
Відтворення	- погіршення здоров’я населення	- екологічний
Розселення	- зростання еміграції працездатного населення	- економічний
Взаємодія з природним середовищем	- зростання забруднення природного середовища; - зростання сили і частоти природних катаклізмів	- екологічний

1. Соціально-економічні процеси: методологія дослідження та управління їхнім розвитком. // , І. А.Максименко, , . – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000 – 451с. – Ц.18-90. 2. Інституційні засади інноваційної економіки : міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія / , , іна та ін.; За заг. ред.. В. Є.Новицького. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005.-200с. 3. Особливості становлення та регулювання інтелектуальної праці в Україні // Україна: аспекти праці: Наук.-екон. та суспільно-політ. журнал. – К., 2004. - № 6. – С. 3. 4. Андріанов В. Національне багатство, природні і трудові ресурси Росії // Суспільство і економіка. – 2003. - № 4-5. – С. 127. 5. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч. – Ч.1 / За ред. . – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – С.242. 6. -Б. Трактат по политической экономии // -Б. Трактат по политической экономии. Экономические софизмы. Экономические гармонии. – М.: Дело, 2000. – С.59. 7. Социальный фактор преобразований // Экономист. – 2006. - №10. – С.11-18. 8. Человечиские качества. – М., 1980. – С.7-8. 9. Сложная ситуация на рынке труда Украины // Нац. Служба информации: Медиатекст. – http://www.mediatext.ru/docs/5056.