Село моє, життя моє

УКРАЇНА

Довгівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Тисменицької районної ради

Івано-Франківської області

77433, с. Довге, вул. Лесі Українки

«СЕЛО МОЄ, ЖИТТЯ МОЄ..»

Підготувала:

Вчитель початкових класів

Совтус Олександра Михайлівна

2010р

с. Довге

Мета : поглибити знання учнів про свій рідний край, його державні та народні символи, виховувати почуття великої любові до свого села

Обладнання : державні символи України, вишиті рушники майстрами с. Довге, записи пісень про рідний край

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Клас святково прибраний рушниками, квітами; столи застелені вишиваними скатерками

Учень: Село моє, життя моє... Люблю я вроду твою ласкаву, животворну і береги твої чисті... Кланяюсь тобі за ласку, за багатство, що дало ти моєму серцю, за те, що дивлячись на тебе, стаю я добрим, людяним й щасливим, що можу любити тебе все життя, село моє, душа мого народу.

(звучить пісня " Довге, Довге село, над Дністром простяглося")

Гніздо лелеки біля хати

Пахучі трави на лугах.

І на порозі рідна мати

Тут все моє, мій край багатий

Вітчизна рідна дорога.

Дивлюсь на ліс, на щедрі ниви,

Вслухаюсь в пісню солов'я.

Ніколи б я не був щасливий,

Як би не ти, мій краю милий

Земле, моя, земле моя.

Хай десь ясніше зорі сяють

Рясніше хай цвітуть сади

Та я без тебе, рідний краю

Життя свого не уявляю

З тобою буду назавжди.

Учень:

Україно! Пшеничне зернятко в моїй долоні, польова ромашка біля синього моря, біленька хмаринка в космічних вершинах.

Україно! Впаду на твої груди, причащаюся твоєю красою, віддаю тобі найдорожче — сльози моєї покути і цілую уста твоїх зелених трав, і обмиваюся цвітом твоїх білих яблунь. І вклоняюсь небу, вклоняючись тобі.

Учениця:

Київська Русе! Терпенна і спасенна. Лебідко, Українонько. Перед Тобою на колінах твої діти... запали нам свічечки каштанів, щоб ми вклякнули і помолилися до їх білого цвіту. Подаруй нашу чистоту небесам. Бо ти — мама. І найкраще твоє щастя - чистота твоїх дітей.

Учень:

Українонько! Дитинко космосу! За красу тебе ґвалтовано, за любов до дітей Тебе мучено, земленько свята... Ми ще не сказали — прости!— а ти вже прощаєш, ми ще не вклякнули ридати, а ти вже витираєш наші сльози пелюстками своїх квітів, гладиш нас гілками дерев і десь на березі маленького озерця, менша від найменшого, стоїш на колінах, терпиш радіації, чорнобилі, порубані дерева, постріляних птахів, терпиш мідяки, за які знову продають тебе сліпі твої діти.

Учениця:

Україна — чарівна мила сторона. Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття, крізь ті роки, під час яких ми втрачаємо свою самобутність, духовну само визначеність.

Учень:

Сьогодні ми поспішаємо на зустріч тобі і з радісним щемом у серці відчуваємо, як у зеленому вирії життя надійно стаємо ногами на тверду основу дідівських традицій.

Учениця:

О, ненько, моя рідна Україно, прокинулась ти з вікового сну. Велике щастя — зватися твоїм сином і бачити Тебе таку ясну

Учень:

І знову берегти, плекати мову,

Що витікає із Дніпрових вод.

Стою перед тобою на колінах,

Присягу складаю я Тобі,

За щастя і за волю України

Своє життя віддам я в боротьбі.

Учениця.

Куди б мене не повели дороги,

В який вони не повернули бік —

Залишусь вірним лиш Тобі і Богу,

Який благословив тебе навік.

Вчитель. Незалежність. Здійснилася мрія наших предків. Нині незалежна держава Україна впевнено крокує вперед своїм шляхом. Вистраждавши і виборовши волю, Україна сьогодні має свою Конституцію та державні символи :Герб, Прапор та Гімн, які уособлюють її історію, її сутність.

Учень. Герб — символ влади. В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній золотий тризуб на синьому тлі. Тризуб відображає триєдність життя. Це — батько - мати - дитя, які символізують собою силу, мудрість і любов. Адже тато — найдужчий, мама — наймудріша, а дитя — це плід любові.

Учениця. Національний прапор України - синьо - жовтий стяг. Жовтий колір це колір пшеничної ниви, колір хліба, колір зерна. Це і колір золотого сонечка, без якого не дозрів би хліб. Синій колір - це колір мирного чистого неба, де живе розкошує золоте сонечко. Одне слово, колір жовтий - колір хліба життя, а блакитний колір — це колір неба, колір миру. Тому, мабуть, народ України й набрав поєднання цих кольорів для свого національного Прапора.

Учень. Національний гімн України - це урочиста пісня, символ нашої національної єдності, яку більше століття тому написали поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький. Слова Гімну, які були надруковані вперше в 1863 році, так припали до серця всім українцям.

(Звучить Гімн)

Учениця. Батьківщина — які це прості і разом з тим прекрасні слова. велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме і усіх чесних і щирих серцях. заповідав нам:

Свою Україну любіть,

Любіть її во врем'я люте

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть.

Учениця. Поети наділені особливим талантом висловлювати почуття словами. У віршах вони називають Україну мамою, ненькою. Батьківщина, як мати, одна. Нам її берегти і любити, як маму.

Учень. Світле почуття Батьківщини. Це твій берег дитинства, батьківський поріг, розквітла калина біля батьківської хати, рідна мова, околиця села, протоптана стежина до рідної школи, незрадлива мамина усмішка зі сльозою на щоці. Пронести через усе життя свій Берег Дитинства, невсипуще тягтися до нього, жити з ним. Що є святіше і дорожче?

Учениця:

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

Учень:

...Буває, часом, сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є - дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Учениця:

Україно, земле рідна

Земле сонячна і хлібна

Ти навік у нас одна.

Ти як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша

Ти і взимку — найтепліша

Наша отча сторона.

Учень:

Є багато країн на землі,

В них — озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди Батьківщина.

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Що ростуть у рідному краї.

Учень:

Є багато пташок голосних

Любі - милі нам співи пташині

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідній країні.

Учениця:

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна

Дорога нам усім Україна.

Мати:

Твій рідний край, дитино,

То красна ця земля. Куди не глянеш оком:

Ліси, луги, поля.

І потічок той срібний

І той зелений гай, —

Це все, моя дитино,

Твій рідний край.

Батько:

Твій рідний край, дитино,

То ті сільські хати.

Що в них живе народ наш

Усі твої брати.

І ті птахи співучі,

І тих квіток розмай

Це все моя дитино,

Твій рідний край.

Мати.

Твій рідний край, дитино,

То в полі могилки.

Твої там славні предки

За свій народ лягли.

Їх кров, що всякла в землю,

Їх кістки — пам'ятай!

Це все, моя дитино,

Твій рідний край.

Учениця.

У кожної дитини є своя ненька — Батьківщина. Там, де ми народилися, там, де жили наші батьки, дідусі, бабусі, там корінь нашого роду, українського роду, що сягає давнини. Батьківщина кожної людини починається з маминої пісні, бабусиної казки, блакитного неба.

Учень.

Батьківщино, я невеличка часточка твоєї живої плоті, яка народилася від батька і матері, а ще від тебе. Коли усвідомлюю себе на цій землі, то мені здається, що я увібрала в своє єство і розлогі степи півдня, і розкішні зелені верховини Карпат, і густу - темно - синю далечінь Чорного моря.

Я небайдужа до всього, що пов'язано з тобою, тому надія в твоїх успіхів, болять мені твої болі, бо я жива твоя частка, Україно.

Учениця.

У цю хвилюючу мить ми хочемо зізнатися, що віддамо тобі усю теплоту своїх рук і сердець, понесемо через усе життя незгасну вірність та любов до тебе, рідна ненько.

(Пісня Марійки Підгірянки "На службу Україні")

Мати:

Коли буваєш далеко від рідної домівки, то любов до свого отчого дому, до рідного краю стає ще сильнішою. Багато наших українських людей змушені жити далеко за океаном. їхня любов до рідної неньки — України вилита у віршах, які повиті тугою за своїм рідним краєм.

Ти її не бачив Україну

Рідну землю прадідів - батьків.

Ти не знаєш, як у бурю сильну

Б'є Дніпро, виходить з берегів.

Як в садах, налитих красою,

Не стихають сірі солов'ї.

Як жагуче дихають весною

У вечірніх сутінках гаї.

Ти не бачив, але чуєш сину,

Що вона живе в твоїх думках

В мові, в казці, у ясних очах

Ніби співи мами - України.

Учень:

Вийду в поле, стану серед жита,

Задивлюся в небо голубе.

Краю рідний, поки буду жити

Доти і любитиму тебе.

(На фоні мелодії "Птахи у вирії летять" звучать слова:)

Мати:

Щороку ранньої весни із теплих країв на далеку Україну летять табуни лелек. Вони знають, яка доля вготована їм над білими горами, але знають також і те, що їхня лелече перелітне життя є не що інше, як безупинне вертання до своїх відроджень, до того що назавжди залишається найріднішим. Хоч дорога далека, тяжка й кривава, хоч багато з них не долетять, не прилетять і не повернуться ніколи, але однаково треба щоразу битися грудьми, крильми через силу. У відпаяному клекоті прориватися і пробиватися до рідної ріднизни - і що там перешкоди, перепони, небезпека і чиясь зла воля1 і так триває уже тисячі літ. І щовесни знову прилітають до Дунаю, Дніпра й Дністра лелеки, знаходять давні гнізда, ждуть своїх суджених і дають початок життю новому і вічному.

Батько:

Подібно до журавлів повернуться із чужих земель на свої рідні пороги багато синів і дочок нашої країни, яких об'єднує синівська любов до своєї Батьківщини, бажання бачити її самостійною й незалежною державою, прагнення повернутися на рідну землю.

Мати:

У кожного народу свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок, мальви — невіддільні від українського народу, від рідної землі. Немає села, не має хати де б не палахкотіли під вікном мальви, ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини, не милували око червоні кетяги калини, не пишався б голубим цвітом хрещатий барвінок. Всім, хто вирушав в дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати породила. Про народні символи складено багато пісень.

(Виконується пісня "В гаю зелененькім").

Учень:

А тепер погляньте на ці рушники. їх вишивали золоті руки наших матерів. Вони теж символи українського народу.

Мати :

. Дім без рушників, - як говорилося у народі, - як сім'я без дітей. Вони старовинні обереги нашого дому. Вишитий різними візерунками, рушник був неодмінним атрибутом багатьох обрядів...З рушником приходили до породіллі вшановувати появу нової людини, зустрічали дорогих гостей, виходили в поле чи справляли обжинки, проводжали в армію; дівчина подавала рушники під час шлюбного обряду, з рушником проводжали в останню путь. На багатьох рушниках були написи, як от: "На щастя, на долю..", "Хай щастить тобі доню". Це побажання тій людині, які призначався рушник. Вишивали рушник різними способами і кольорами. В пісні співається:

Два кольори мої, два кольори

Оба на полотні, в душі моїй оба

Два кольори мої, два кольори

Червоний то любов, а чорний то журба.

В житті кожної людини буває радість і смуток. Так і на рушниках люди записували свою долю. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах — рушниках були тільки світлі, радісні кольори і не було чорної журби та печалі.

(Звучить пісня "А мати вишивала рушники").

Учениця. :

Стежина до маминої хати. Усе тут до болю знайоме: дбайливі мамині руки, близькі серцю рушники, ніжна материнська мова. Що для мене рідна мова? Це мова мого дитинства, моїх дідуня і бабуні, мова казок, пісень. Без прикраси. Від чистого серця скажу, що це мова землі, трави, яка вибивається з цієї землі, це мова золотої бджоли і вишневого цвіту, над яким вона в'ється. Це слово синього неба і гомін нашої героїчної, нещасної і щасливої історії.

Учениця:

Мово рідна! Диво з див! загадкова, по материнському добра, непохитна супроти всіляких зайд, закорінена в тисячоліттях України - Руси. Уявляєшся мені безсонним вуликом... я звичайна твоя бджола, яка намагається принести до твого золотого правічного скарбу і свою трудову краплину.

Учень:

Мово рідна! Ти ж як море — безконечна могутня глибина. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм не має кінця краю.

Учень:

Красо моя. В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд і піт, кров і сміх, і безсмертя його.

Учениця:

Скарбе мій єдиний! З тобою я найбагатший, найсильніший в усьому світі. Без тебе - я перекотиполе, що вітер несе його у сіру безвість, у вир небуття.

Учень:

Трембітна мово, музико, калино.

І споконвіку й назавжди моя

До тебе завше я душею лину.

Моя., мрія., мамине ім'я.

Учениця:

Зорею, казкою, ти снила тихо

Коли в колиску клала немовля

Вела за ручку, берегла від лиха

І вчила перше слово вимовлять.

Учень:

Ти вишивала рушники на долю

Червоний хрестик, чорний - як життя,

Надії, згадки, радощі і болі

В піснях лягали на твоє шиття.

Учениця:

Ну де ще є така чарівна пісня

Серед яких на світі славних мов?

То серце від журби аж наче стисне

А то навіє радість і любов.

Учень:

О, мово рідна! Золота колиско

В яких світах би не була я,—

З тобою серцем, і по – українськи

Я вимовляю мамине ім'я.

Учень:

...Відберіть в народу все - і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її, нову Батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи; вимерла мова в устах народу - вимер і народ...

Мати:

А ось, що сказав про рідну мову Василь Сухомлинський "Той, хто не знає рідної мови материнськбї або цурається її, засуджує себе на злиденність душі... Знай, бережи велике надбання свого народу — рідну українську мову. Це мова великого народу.

Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя - Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово — це людина без роду і племені".

Учениця:

Українська мова — давня й молода.

Світить рідне слово як жива вода.

Учень:

Звідки воно взялось — діло непросте...

В душу засівалось із душі росте.

Учениця:

Мово рідна, слово рідне?

Хто вас забуває, той у грудях

Не серденько, а лиш камінь має.

Учень:

Як ту мову нам забути,

котрою учила

нас всіх ненька говорити

Ненька наша мила?

Учениця:

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — навіки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Учень:

Берегти її, плекати,

Буду всюди і повсякчас.

Бо ж єдина — так як мати —

Мова в кожного із нас.

Учениця:

Всі зрозуміли, що жити на Україні і не знати не любити, не берегти рідної мови — неповага до народу. Діти, а хто знає чим українці славляться на весь світ?

-Піснею!

Справді! Українська пісня - це диво, її люблять у всьому світі.

Вчитель:.

Яке диво дивнеє — народна пісня! Яку владну силу таїть вона в собі! минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни та голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші, а народна пісня залишається. Через усі злигодні і поневіряння приносить вона свій первісний час, свою нев'янучу молодість, народна пісня — це душа народу, його історія, його окраса.

(Звучать фольклорні пісні, записані від старожилів: "Млин", "Микита").

Учень:

Пісне! Велична рідна пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

Володимира хист і мудрість Ярослава,

І наших прабатьків ворогування злісне

І Богдана розвага, і Богуна відвага,

І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи.

І гомін гір, і блиски зір,

І шум лісів, і розговори степу,

І матерня любов, і чар палкий кохання,

І весь наш біль, всі наші сподівання,

Ти дзеркало душі країни та народу!

Учениця:

Пісня 1 велична рідна пісне!

Розправ свої високолетні крила

В великий день!

Без тебе серце в грудях трісне,

З тобою викрешемо з серця як з кресала

Святий огонь.

І підемо через побіду в пола,

Омиті з крові й ран, на зустріч волі.

(Звучить пісня "Хай живе вільна Україна")