Особливості виконання виконавчих документів про адміністративні правопорушення

Програма правової освіти населення області

на роки

Особливості виконання виконавчих документів про адміністративні правопорушення

ПОЛТАВА

2009

Станом на 25 травня 2009

У цьому виданні розкриті основні питання, що пов’язані із порядком стягнення виконавчих документів по адміністративним правопорушенням. Окреслено права та обов’язки сторін виконавчого провадження у справах по адміністративним правопорушенням.

Призначене для широких верств населення.

Підготовлено головним спеціалістом відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції

І.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає ЗУ «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню (згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Ключовим питанням теоретичних засад виконавчого провадження є правильне визначення переліку виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню в передбаченому Законом порядку, для того, щоб уникнути спірних ситуацій, вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження або відмову в його відкритті та запобігання оскарження дій державного виконавця сторонами виконавчого провадження, тобто стягувачем та боржником.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Слід зазначити, що постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Законом, є виконавчими документами та підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі Закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів, Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення ( ст. 8 КУпАП).

Так, адміністративним правопорушенням (проступком), відповідно до ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Адміністративне правопорушення визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.11 КУпАП).

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку ( ст. 12 КУпАП).

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків ( ст.14 КУпАП).

Так, відповідно до ст. 14-1 КУпАП, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки, відеозапису притягуються власники( співвласники) транспортних засобів. За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою ст. 14-1 КУпАП, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На період з’ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом (ст.16 КУпАП).

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності (ст. 17 КУпАП).

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ст. 18 КУпАП).

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання (ст. 19 КУпАП).

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 20 КУпАП).

При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Отже, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання Законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Ст. 24 КУпАП, за вчинення адміністративних правопорушень, передбачені такі адміністративні стягнення, як:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші види адміністративних стягнень, такі як - адміністративне видворення за межу України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1)зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2)застереження;

3)догана або сувора догана;

4)передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення згідно ст. 25 КУпАП. Інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 цього Кодексу, можуть застосовуватись тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються, відповідно до ст. 213 КУпАП, такими органами:

- адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

- виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

- районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

- органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення 15-денного терміну з дня вручення порушнику вказаної постанови, а в разі оскарження або опротестування такої постанови – не пізніше закінчення 15-денного терміну з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і її копія в триденний строк вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку, а в разі, якщо постанова висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

У разі несплати правопорушником у 15-денний строк штрафу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органів ДВС за місцем проживання порушника, роботи або за місцем знаходження його майна в порядку, встановленому Законом (ст.308 КУпАП).

Враховуючи вищевикладене: органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, при направленні постанови про накладення штрафу для примусового виконання до відповідного органу ДВС мають додати документи, що підтверджують вручення даної постанови або її висилання правопорушнику для добровільного виконання. Датою набрання постановою про накладення адміністративного стягнення чинності слід вважати дату винесення постанови. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Разом з тим варто зауважити, якщо при направленні постанови про накладення штрафу для примусового виконання до відповідного органу ДВС все ж таки будуть відсутні відомості про день вручення постанови боржнику чи підтверджуючи документи про ії висилання останньому, державний виконавець не вправі відмовляти у відкритті виконавчого провадження на підставі ч.3 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. ст.285, 307, 308 КпАП, оскільки Законом України «Про виконавче провадження», зокрема ст. 19, не встановлено вимоги щодо наявності у виконавчому документі відомостей про вручення самого виконавчого документа чи підтвердження про його вручення боржнику.

Виходячи з положень статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження», яка передбачає вимоги до виконавчих документів, можна умовно поділити їх на дві категорії: такі, що повинні обов’язково міститися у виконавчому документі та такі, що зазначаються у разі їх наявності.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі відсутності таких обов’язкових реквізитів:

- назви документа, дати видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

- дата і номеру рішення, за яким видано виконавчий документ;

- найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я, по батькові(для фізичних осіб);

- місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб;

- резолютивної частини рішення;

- дата набрання чинності рішення;

- строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3-х місяців з дня винесення, оскільки закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, передбачений ст. 21 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. 303 КУпАП.

Варто зазначити, що 23.02.2006р. прийнято Закон України № 000-IV “Про внесення змін до Закону України “Про автомобільний транспорт”, який набрав чинності 07.04.2006р., статтею 60 даного Закону встановлено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка, до того ж, не містить положень про передачу постанов, винесених на підставі вказаного закону, для виконання органами ДВС. Таким чином, при надходженні зазначених постанов до органів ДВС, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 313 КУпАП постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями. Виконання зазначених постанов здійснюються шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави. Реалізація зазначених предметів проводиться в порядку, встановлюваному Законами України.

Керуючись вимогами ст.18 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 цього закону;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

У випадку, якщо стягувачем за виконавчим документом є держава, даний виконавчий лист пред’являється до виконання органові державної виконавчої служби органом, який виніс відповідне рішення. У цьому разі, для відкриття виконавчого провадження, застосовуються положення пункту 3 статті 18 вказаного Закону.

Відповідно до ст.368 ЦПК України, виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби, які в свою чергу пред’являють до виконання дані виконавчі документи органові державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, приймаючи виконавчий документ до виконання, державний виконавець повинен керуватися вимогами не лише Закону України «Про виконавче провадження», але й враховувати положення інших норм чинного законодавства.

Крім того, щодо стягнення подвійного розміру штрафу при примусовому виконанні постанови у справі про адміністративне правопорушення повідомляємо наступне:

Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері безпеки дорожнього руху» (№ 000-VI від 24.09.2008), а з 01 січня 2009 року набрали чинності положення підпункту 67 пункту 2 розділу I цього Закону щодо стягнення подвійного розміру штрафу при примусовому виконанні постанови у справі про адміністративне правопорушення (згідно із внесеними змінами відповідно до статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - Кодекс) встановлено, що у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та витрати на облік зазначених правопорушень, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України).

Зважаючи на вищевикладене, починаючи з 01 січня 2009 року, стягнення штрафу при примусовому виконанні постанови у справі про адміністративне правопорушення здійснюється у подвійному розмірі.

За загальними правилами, визначеними статтею 33 Кодексу стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Органи, які уповноважені накладати адміністративні стягнення, визначені у главі 17 Кодексу. Отже, виконання постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється у межах, що визначаються органами, які уповноважені накладати стягнення.

В свою чергу, примусове виконання постанови про стягнення адміністративного штрафу покладається на органи державної виконавчої служби ( стаття 308 Кодексу).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Частиною другою статті 5 цього Закону визначено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, накладення стягнення адміністративних штрафів у подвійному розмірі можливе лише органами (посадовими особами), які винесли постанови про адміністративні правопорушення, після 01 січня 2009 року.

До того ж, вважаємо за необхідне роз’яснити наступне, що у випадку не зазначення суми подвійного розміру штрафу у постанові про його стягнення, яка надсилається до органів державної виконавчої служби для примусового виконання, державний виконавець повинен забезпечити примусове виконання такої постанови у спосіб і порядок визначений, виконавчим документом, тобто, стягнути суми штрафу, що зазначена у постанові.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція України від 28.06.96р. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984, із змінами та доповненнями, станом на 16.04.2009. Закон України « Про виконавче провадження» від 21.04.99р. Виконавче провадження. Законодавство. Судова практика (зб. нормат. актів).-К.: Юрінком Інтер, 2008,-384с. Інструкція про проведення виконавчих дій від 15.12.99