Казка «Країна Безглуздія, або Пригоди мишеняти в Королівстві безглуздих податків»

Всеукраїнський конкурс дитячої творчості

«Податки очима дітей – 2012»

Казка

«Країна Безглуздія, або Пригоди мишеняти в Королівстві безглуздих податків»

Робота учениці 6-Б класу

гімназії №2 м. Семенівки

Чернігівської області

Меднікової Марини

Семенівка - 2012

Ця історія про те, як законослухняне мишеня

Хвостик потрапило в Країну, мешканцями

якої були безглузді податки

Колись давно, коли земля ще була небом, а небо – землею…

Ні, не так давно, просто давно-давно жило собі мишеня Хвостик. З дитинства воно було дуже слухняне, ніколи не ображало друзів, слухалось маму, а коли виросло, поводило себе так само, як учили батьки: було дуже чемним та законослухняним громадянином своєї держави.

Працював Хвостик у великій корпорації, вигадував рекламні ролики для відомих виробників мишачої зубної пасти. І, відповідно, справно отримував зарплатню та сплачував із неї податки.

Одного разу його викликав бос Миш. «Пане Хвостик,- сказав Миш бос,- ми довго думали й вирішили від нашої Мишачої корпорації відправити саме вас у Канадомишію для обміну досвідом. Сьогодні ввечері на нашому корпоративному літаку ви полетите туди у відрядження на три тижні»

Щастю Хвостика не було меж. Він так довго мріяв про те, аби хоча б одним оком побачити Канадомишію, що не міг повірити у те, що йому таки всміхнулась вдача. Швидко – швидко він приїхав до своєї маленької мишачої квартирки, зібрав речі - паспорт, посвідчення рекламишти, зубну щітку та вироблену їхніми партнерами пасту,- зробив бутерброди, про всяк випадок. Зателефонував мамі та попросив приглянути за квітами й відправився в корпоративний мишачий аеропорт компанії «Піпіармиш».

Летіти до Канадомишії було довгувато, а тому Хвостик вирішив подрімати…

Пройшло не так багато часу, і сталося щось дивне. Хвостик раптом відчув, як струснуло літак, і він упав. Дивно, але якби сталась аварія, він би точно це помітив, але ж він просто випав на землю з літака.

Коли Хвостик прийшов до тями, то побачив, що літак зі зламаними крилами лежить на землі, а він стоїть посеред поля десь у невідомій Країні.

І тут можна було б розгубитися, затупати малесенькими мишачими ніжками і навіть втратити свідомість, але Хвостик звик тримати себе в руках, а тому вирішив піти роздивитися місцевість.

Шльопаючи лапенятами по зеленій травичці, Хвостик наспівував веселу пісеньку, бо дуже любив життя, і раптом … «Ой, ой-ой!» – щось як засмердить! «Хто ти?» – запитав у дивної смердючої істоти Хвостик. «Я – Податок на Громадські вбиральні»,- сказала істота. - Мене за свого правління ввів Імператор Веспасіон, аби наповнити грошима казну. А потім, коли мене було визнано непотрібним, я потрапив сюди, в країну безглуздих податків Безглуздію, де живуть такі ж податки, як і я», - сказав податок на вбиральні і, опустивши голову, поплентався далі.

- Так от куди я потрапив! – вигукнув Хвостик і вирушив далі, аби зустріти ще когось із місцевих жителів. Дуже вже йому кортіло дізнатися, хто ще з безглуздих податків мешкає в цій країні, про яку він анічогісінько не знав.

Наступними, хто йому зустрівся, була дивна парочка: Податок на Бороду та Податок на Очі.

- Ой, а я вас знаю, – сказало мишеня. Вас вигадав Петро І – російський цар. Ти, Податок на Бороду, був запроваджений у 1689 році. Тебе мав сплачувати кожен. Лише селяни у себе в селі могли ходити з бородою, не сплачуючи податку, але при в’їзді в місто платили 1 копійку.

Податок на очі був введений тим же Петром І у Башкирії. За очі кожного кольору сплачувався різний податок. Наприклад, сірі очі оцінювали у 8 алтин, чорні – у 2-3 алтини.

- Так-так,- закивали податки головами,- але ми вже давно нікому не потрібні, от тепер живемо тут разом, відпочиваємо. Можна сказати, що вийшли на пенсію. Бувай здорове, мишеня, нам уже пора в гості до Податку на Тінь.

- Ой, а хто це? – запитав Хвостик.

- Це наш друг. Не дивлячись на те, що він мешкає тут, але й досі існує у вашому світі. Стягується він із 30-х років 20-го століття у Венеції з парасольок,

що належать магазинам і кафе, тінь від яких падає на власність міста – землю,- сказали податки і поспішили забратися геть.

Так собі йшло мишеня, зустрічаючи все нові й нові податки, які були визнані безглуздими. По дорозі йому зустрівся і Гіпсовий Податок, який сплачують на можливість лікування гірськолижники в Австрії. І Податок на Мир, який нараховується у Гвінеї за кожен рік без війни, і Податок на Лазні, який сплачували в Росії люди, що мали власну лазню, і Весільне Мито, що віддавали сім’ї батьків, які видавали дочку заміж у іншу волость, князівство, місто або за кордон.

З багатьма дивними мешканцями країни познайомився Хвостик, і після кожної зустрічі він думав: «Як добре, що я живу в країні, де всі податки мають сенс і забезпечують у своїй країні достойне життя, не заважаючи жити нам, чесним мишам!»

І вже коли Хвостик підходив до наступного мешканця Безглуздії з дивним ім’ям Податок на Горобців, він раптом почув над собою приємний голос:

- Пане Хвостику, прокидайтеся! Ми приземлилися в аеропорту Канадомишії. За хвилину вас зустріне представник наших партнерів. Ваші речі доставлять у готель. Щасливого перебування в країні.

І лише тепер Хвостик зрозумів, що дивна країна Безглуздія з її чудернацькими мешканцями йому тільки наснилась.