Інтеграційні процеси на Арабському Сході: проблеми та перспективи // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. Науки: економіка, політологія, історія. – 20в портфелі редакції).

УДК

Ігошина Ж. Б.

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Інститут соціальних наук

Кафедра міжнародних відносин

вул. Дворянська, 2, Одеса, 65026, Україна, тел.: 8 063

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА АРАБСЬКОМУ СХОДІ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Ключові слова: арабська інтеграція, глобалізація, Ліга арабських держав, Союз Арабського Магрибу, Рада співробітництва арабських держав Перської затоки.

Інтеграція була метою арабських країн ще з часів заснування Ліги арабських держав (ЛАД) у 1945 році. Однак, на протязі довгих років вона залишалася недосяжною мрією.

Процес глобалізації дав новий імпульс інтеграційним тенденціям в арабському світі та змусив арабські країни переглянути свої позиції, колективно та індивідуально, та по відношенню до свого статусу на міжнародній арені. Багато арабських країн перебувають в стані економічної стагнації, нерівномірності політичних структур, кризи політичної легітимності та відчувають загальний брак регіональної координації. Дилема, що постала перед арабськими лідерами, полягає у питанні як досягти інтеграції на регіональному та міжнародному рівнях, зберігши при цьому стабільність режиму. Залучення до світових глобальних процесів вимагає від арабських режимів відкритості та звітності, приватизації, демократизації та комунікації з зовнішнім світом, що може створити загрозу авторитарному управлінню. Оскільки арабські країни намагаються затвердитися на міжнародній арені шляхом набуття членства в різних міжнародних організаціях, як, наприклад, Світова організація торгівлі (СОТ) або Євро-Середземноморське партнерство, вони змушені підтягуватися до міжнародних стандартів у регулюванні фіскальної (бюджетно-податкової) політики, трудових відносин та прав людини. Однак, без ефективної регіональної або горизонтальної інтеграції, важко досягти результативності на міжнародному рівні. В той же час, регіональна інтеграція часто ототожнюється з втратою влади та загрозою окремим режимам, як внутрішньою та і зовнішньою. Регіональна інтеграція потребує наявності країни-лідера, економічно та соціально потужного для підтримки регіональної стабільності, що також є проблематичним питанням для арабських країн. Хоча Єгипет повернув собі позиції пан-арабського лідера, йому бракує економічної сили для взяття на себе такої ролі. Саудівській Аравії з її економічними ресурсами навпаки не вистачає політичного лідерства для об’єднання регіону. Так чи інакше, недовіра, суперництво, патріархальні відносини та розбіжності в поглядах на ключові проблеми регіону як, наприклад, мирний процес чи війна у Перській затоці, перешкоджають появленню гегемона на пан-арабському рівні. На думку Кетлін Рідолфо, для того, щоб досягти економічних успіхів у процесі горизонтальної інтеграції арабські країни потребують прозорості та відкритості економіки, макроекономічної стабільності та лібералізованої торгівлі [1, p. 915].

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Торкаючись питання відкритості економік арабських країн, на нашу думку, доречно навести дані Індексу економічної свободи – комбінованого показника, розробленого експертами американського дослідницького центру «Фонд спадщини» (The Heritage Foundation) спільно з газетою The Wall Street Journal. Так, згідно зі звітом за 2010 рік, єдиною арабською країною, що має переважно вільну економіку, сприятливі умови для ведення бізнесу, низькі торгівельні бар'єри та спромоглася потрапити в двадцятку країн світу, посівши 13 місце в рейтингу Індексу економічної свободи та набравши 76,3 балів зі 100 можливих, є Бахрейн. Найнижчі оцінки отримали Сирія, Ірак та Лівія. В залежності від кількості балів, країни поділяються на п'ять умовних груп: країни з вільною економікою (від 80 до 100 балів), країни з переважно вільною економікою (від 70 до 80 балів), країни з помірно вільною економікою (від 60 до 70 балів), країни з переважно невільною економікою (від 50 до 60 балів) та країни з невільною економікою (менше 50 балів). За даними на 2010 рік тільки Бахрейн потрапив до групи країн з переважно вільною економікою, в той час, як Йорданія, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ та Оман досягли рівня країн з помірно вільною економікою, Єгипет, Алжир Ліван, Марокко, Туніс та Ємен були визнані країнами з переважно невільною економікою, а Сирія з Лівією отримали ярлик «невільних» країн [2].

Відрізняючись за рівнем та напрямком економічного розвитку, арабські країни мають спільну тенденцію до проведення реформ. Ініціативи, впроваджені багатьма арабськими державами з приватизації та лібералізації економік слугують доказом економічних змін та можливості інтеграційних процесів в регіоні. Так, король Йорданії Абдалла назвав пріоритетом економічне зростання та запровадив програму економічного законодавства для заохочування прямих іноземних інвестицій та приватизації. Програма була спрямована на створення нових законів та внесення змін в існуючі стосовно банківської справи, депозитних гарантій, приватизації та інших питань. У схожому руслі рухається й Саудівська Аравія, яка на початку 2000 року оголосила про прийняття нового закону про іноземні інвестиції, який передбачав відкриття нафтового та газового секторів для іноземного інвестування. Обмеження щодо іноземних інвестицій були переглянуті й в Сирії у квітні 2000 року, яка надала більше свободи бізнесменам. Туніс у 1995 році розпочав партнерство з Європейським Союзом задля лібералізації торгівлі, зниження тарифів та заохочування інвестицій. Починаючи з 1990-х років до диверсифікації нафтодомінуючої економіки вдався Оман шляхом приватизації та залучення інвестицій. У Кувейті також був прийнятий цілий пакет реформ, спрямований на реформування законодавства, приватизацію та інвестиції [3-5].

Реформування економік арабських країн сприяє спробам налагодження регіональної інтеграції, яка відбувається в рамках трьох основних інтеграційних проектів під егідою Ліги арабських держав (ЛАД), Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки (РСАДПЗ) та Союзу Арабського Магрибу (САМ).

Незважаючи на існування багатьох суперечностей між країнами - членами ЛАД та серйозні недоліки у функціонуванні самої організації, саме Ліга арабських держав, що є найстарішою регіональною організацією (створена у 1945 році) та об’єднує всі арабські держави, може зіграти важливу роль у висуванні, підтримці та реалізації інтеграційних ініціатив. З 1953 року в структурі ЛАД діє спеціальний орган – Економічна та соціальна рада, в функції якої входить координація економічної політики країн-членів організації з метою просування внутрішньорегіональної торгівлі та економічних зв’язків. У 1970-ті роки Економічною та соціальною радою були створені Арабський фонд економічного та соціального розвитку та Арабський валютний фонд. У період з 1974 року по 2009 рік Арабський фонд економічного та соціального розвитку надав 554 позики на загальну суму в 6,5 більйонів кувейтських динарів для фінансування більш ніж 471 проектів у 17 арабських країнах. При цьому за даний період 21,7% коштів пішло на фінансування проектів у виробничому секторі, 7,8% - на соціальний сектор і по 2,4% на фінансування інших галузей [6, p.9].

Низька ефективність зусиль, спрямованих на досягнення економічної інтеграції, змусила ЛАД у 1995 році сформувати Раду експертів з вивчення шляхів активізації інтеграційного процесу та підготовки пропозицій щодо створення Арабської зони вільної торгівлі (Greater Arab Free Trade Area – GAFTA). Учасниками зони мали стати всі арабські країни. Резолюція ЛАД № 000 від 19 лютого 1997 року ухвалила рішення про створення GAFTA. Виконання програми з формування Арабської зони вільної торгівлі було покладено на Економічну та соціальну раду ЛАД, а ключовим пунктом реалізації програми було визначено поступову відміну митних зборів та податків на продукцію арабського походження, що знаходилася у торгівельному обороті між країнами регіону шляхом їх зниження на 10% на рік. Однак, вже на протязі перших трьох років реалізації GAFTA виявилися серйозні недоліки проекту. Недостатньо чітке формулювання правил визначення походження продукції та проблема списків вилучень продукції з процесу невідкладної лібералізації поставила великий знак питання стосовно результативності зусиль, спрямованих на перехід арабських країн в зону вільної торгівлі. Для вирішення ситуації голови арабських держав в рамках саміту ЛАД у квітні 2001 року дійшли згоди про усунення всіх бар’єрів на шляху розвитку торгівельних зв’язків в регіоні та прискорення створення GAFTA до 2005 року. Січневий саміт ЛАД 2005 року започаткував майже безмитну торгівлю між учасниками Арабської зони вільної торгівлі, якими на початок 2005 року стали 17 арабських країн, зокрема Єгипет, ОАЕ, Йорданія, Туніс, Марокко, Сирія, Ліван, Лівія, Саудівська Аравія, Ірак, Катар, Оман, Кувейт, Бахрейн, Ємен та інші [7, p.43 ].

Безумовно, ЛАД потребує суттєвого реформування своєї діяльності та організаційної структури. І процес реформування вже розпочався: в рамках самміту ЛАД 22 березня 2005 року були прийняті рішення про створення до 2010 року міжарабського перехідного парламенту та єдиної валюти – нафтового динару [8, p.157 ].

Заслуговують уваги також спроби прискорення інтеграційних процесів на субрегіональному рівні в рамках діяльності Союзу Арабського Магрибу та Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки.

Союз Арабського Магрибу отримав життя в Марракеші у лютому 1989 року на II-ій нараді лідерів держав Магрибу. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс домовилися про співпрацю у торгівлі та питаннях миру і безпеки та заснували керівні органи САМ - Президентську Раду, Раду міністрів іноземних справ, Консультативну Раду та генеральний Секретаріат. У 1991 році була прийнята Рас-лануфська програма, яка передбачала здійснення інтеграції між країнами – членами САМ в три етапи через створення зони вільної торгівлі, митного союзу, а після цього спільного ринку. За період з 1989 по 1994 роки країнами-членами САМ було укладено 26 угод про співпрацю, спрямовану на захист інвестицій, поліпшення умов податкування та вільний рух людей та товарів. Однак, більшість угод та домовленостей так і залишилися на папері, що призвело до прийняття рішення про замороження організаційної роботи САМ у 1994 році. Інтервенція Алжиру в Західну Сахару, звинувачення Алжира в організації терористичного акту в Марракеші, конфлікт між Лівією та Мавританією, викликаний з одного боку встановленням дипломатичних відносин між Нуакшотом та Ізраїлем, а з іншого ствердженнями мавританської сторони про фінансування лівійцями спроб державних переворотів у Мавританії призвели до ще більшого погіршення ситуації. Починаючи з 1994 року робота Президентської Ради була повністю заблокована. Незважаючи на це, інші органи Союзу продовжують функціонувати. З 1989 по 2006 роки Економічний та фінансовий комітет збирався 24 рази, Комітет з нагляду за виконанням прийнятих рішень – 41 раз, відбулося 6 сесій Консультативної Ради та 16 засідань Верховного cуду [9]. Питання про створення магрибського зовнішньоторговельного та інвестиційного банку було реанімовано на грудневій зустрічі міністрів іноземних справ САМ у 2009 році [10].

Більш успішний досвід інтеграції вдалося отримати країнам-членам Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки. РСАДПЗ була створена у травні 1981 року для просування співпраці та інтеграції між наступними країнами Перської затоки: Бахрейном, Кувейтом, Оманом, Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ. Асоційоване членство Іраку в РСАДПЗ було скасоване після вторгнення Іраку в Кувейт. Країни-члени РСАДПЗ мають багато спільного – це нафтодобуваючі країни з досить консервативними монархічними режимами, схожі за етнічними, соціально-політичними структурами та відмінні від інших нафтодобуваючих країн за запасами нафти та прибуткам від неї на душу населення. Будучи членами GAFTA, аравійська «шістка» в пошуках більш міцної та стрімкої інтеграції заснувала РСАДПЗ. Особливістю діяльності РСАДПЗ є пропаганда «аль-гавія аль-халіджия» («ідентичності Перської затоки»), хоча в той же час кожна з аравійських монархій прагне укріплення власних унікальних традицій та національної культури [11, p. 2-4].

Головною складовою діяльності РСАДПЗ є економічна інтеграція. У 1990-х роках країни-члени РСАДПЗ визнали необхідність диверсифікації економік, залучення приватних та іноземних інвестицій в інфраструктуру та промисловість. У диверсифікації економіки та зниженні залежності від нафтового сектору найбільших успіхів досягли ОАЕ та Бахрейн. ОАЕ поєднали стратегію використання нафтових прибутків з розвитком туристичної галузі, а також стали комерційним транспортним, фінансовим і сервісним центром. Схожий шлях пройшов і Бахрейн. Саудівська Аравія внаслідок консервативних поглядів на туристичний бізнес, який не відповідає моральним правилам традиційного ісламу, обрали шлях індустріальної модернізації, що спиралась на державний сектор [12, p.7-11].

Взірцем для моделювання економічної діяльності країни – члени РСАДПЗ з самого початку вважали Європейське економічне співтовариство. У травні 1992 року на засіданні міністрів торгівлі пріоритетною метою РСАДПЗ було оголошено створення спільного ринку. У 1994 році міністри фінансів аравійської «шістки» погодилися на поступову уніфікацію тарифів. Грудень 2001 року ознаменувався підписанням нового документу про регіональний економічний союз під назвою «Економічна угода між арабськими країнами РСАДПЗ», що замінило Єдину економічну угоду 1981 року. Нова угода передбачала створення митного союзу до 1 січня 2003 року. Однак, з імплементацією задекларованого митного союзу в країн-членів РСАДПЗ виникли деякі труднощі. На грудневому саміті лідерів країн РСАДПЗ у 2005 році започаткування повномасштабної діяльності митного союзу було перенесено на 2007 рік [13]. Втім, у звіті РСАДПЗ за 2009 рік ці труднощі отримали назву перехідного періоду ( рр.), який дозволив країнам-членам адаптуватися до аспектів діяльності митного союзу. Серед основних досягнень РСАДПЗ на 2009 рік можна назвати: уніфікацію законів та процедур в економічній сфері; заснування спільних установ, як, наприклад, Організація з питань інвестицій Перської Затоки, Організація з питань стандартизації РСАДПЗ та інших, задля поглиблення технічної й економічної співпраці між країнами-членами РСАДПЗ; прийняття у 2005 році документу про Спільну торгівельну політику, що уніфікував зовнішню торгівельну політику країн РСАДПЗ; заснування вільної торгівельної зони ( рр.) між країнами-членами РСАДПЗ; ухвалення у 2008 році угоди про створення монетарного (єдиного валютного) союзу [14]. Формування монетарного союзу передбачало перехід до 2010 року до спільної валюти «халіджі». Проте, ще у 2007 році Оман відмовився від проекту переходу до спільної валюти. Згодом, у травні 2009 року до Оману приєдналися й ОАЕ, які були вкрай роздратовані порушенням домовленостей щодо розташування спільного банку та емісійного центру нової валюти РСАДПЗ. Спорудивши необхідні будівлі в Абу Дабі, ОАЕ були здивовані ініціативою Саудівської Аравії, яка вирішила розташувати спільний банк та емісійний центр у себе в Ер-Ріяді [15, p.20].

Зусилля арабських країн спрямовані й на вертикальну інтеграцію з міжнародним співтовариством, в першу чергу з ЄС та США [16, p.61 ].

Розглянувши деякі особливості інтеграційних процесів арабських країн в умовах глобалізаційних змін, доцільно звернутися до аналізу Індексу арабської регіональної інтеграції, впровадженого Економічною та соціальною комісією ООН для Західної Азії (ESCWA).

Запроваджений у 2003 році, Індекс арабської регіональної інтеграції Економічної та соціальної комісії ООН для Західної Азії базується на чотирьох основних показниках: внутрішньорегіональної торгівлі, внутрішньорегіональних інвестиціях, внутрішньорегіональних грошових переказах робітників та внутрішньорегіональному туризмі. Через брак даних Індекс арабської регіональної інтеграції наводиться для 16 арабських країн. Йорданія, Ліван, Сирія, Бахрейн та Ємен згідно Індексу ESCWA на протязі років входять в першу п'ятірку з 16 арабських країн, демонструючи найвищі показники залучення в арабські інтеграційні процеси. Незмінне останнє 16 місце в рейтингу на протязі років займає Алжир. Цифри, наведені в Індексі арабської регіональної інтеграції за період років свідчать про стабільність інтеграційних процесів [17-18].

Таким чином, слід відзначити, що незважаючи на те що інтеграційні процеси арабських країн, започатковані з утворенням Ліги арабських держав розвивалися нестабільно і малоефективну результативність, на сьогоднішній день чітко простежується інтенсифікація міжарабської інтеграції як в рамках загальноарабської ЛАД, так і в рамках субрегіональних організацій країн Перської затоки і Магрибу.

Безумовно, арабські країни все ще потребують подальшої економічної диверсифікації та реформування, поступової лібералізації в галузі зовнішньоекономічного регулювання; усунення тарифних бар'єрів, поліпшення транспортного зв'язку між арабським Машріком та арабським Магрибом, розширення виробничої бази, створення вигідних умов для подальшого залучення іноземних інвестицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ridolfo K. The Arab World: Economic Progress and Struggle // The Global Century: Globalization and National Security, Richard Kugler and Ellen Frost, eds. - Honolulu : University Press of the Pacific, cop. 2002. – 1124 p.

2. 2010 Index of Economic Freedom // http://www. heritage. org/index/ Download. aspx

3. Summary of the Survey of Economic and Social Developments in the Economic and Social Commission for Western Asia Region, // http://daccess-dds-ny. un. org/doc/UNDOC/GEN/N10/340/91/PDF/N1034091.pdf? OpenElement

4. Summary of the Survey of Economic and Social Developments in the Economic and Social Commission for Western Asia region, // http://daccess-dds-ny. un. org/doc/UNDOC/GEN/N06/333/09/PDF/N0633309.pdf? OpenElement

5. Summary of the Survey of Economic and Social Developments in the ESCWA region, // http://daccess-dds-ny. un. org/doc/UNDOC/GEN/ N03/ 354/91/PDF/N0335491.pdf? OpenElement

6. Arab Fund for Economic & Social Development Annual Report 2009// http://www. arabfund. org/Data/site1/pdf/Annual_Report_2009_E. pdf

7. Zarrouk J. The Greater Arab Free Trade Area: Limits and Possibilities/ from Catching up with the Competition: Trade Opportunities and Challenges for Arab Countries/ edited by Bernard Hoekman and Jamel Zarrouk. – Ann Arbor: University of Michigan Press, 2000. – p. 285-307.

8. McMahon E. R., Baker S. H. Piecing a Democratic Guilt? Regional Organizations and Universal Norms. – Bloomfield: Kumarian Press, 2006. – 244 p.

9. Подцероб ли будущее у САМ? // http://www.iimes.ru/rus/ stat/2007/a.htm.

10. Maghreb Bank for Investment and Foreign Trade to be Created // http://www. maghrebarabe. org/en/news. cfm? type=2&id=224

11. Transnational Connections and the Arab Gulf/ edited by Madawi Al-Rasheed. – Routledge, 2004. – 189 p.

12. Fasano U., Iqbal Z. GCC Countries: From Oil Dependence to Diversification. – Washington: International Monetary Fund, 2003. – 19 p.

13. Implementation Procedures for the GCC Customs Union // http://www. gcc-sg. org/eng/index. php? action=Sec-Show&ID=93

14. The GCC: Progress and Achievements 2009/Information Center. 4th Edition. – Riyadh: Secretariat General, 20p.

15. For the Common Good: GCC member states continue their integration/ from the Report: Oman 2010. – Oxford Business Group, 2010. – 257 p.

16. The Foreign Policies of Arab States: The Challenge of Globalization/Edited by Bahgat Korany and Ali E. Hillal Dessouki. – Cairo: The American University in Cairo Press, 2008. – 515 p.

17. Annual Review of Developments in Globalization and Regional Integration in the Arab Countries, 2006. – New York: United Nations Publication, 2007. – 85 p.

18. Annual Review of Developments in Globalization and Regional Integration in the Arab Countries, 2007. - New York: United Nations Publication, 2008. – 100 p.

Резюме

Ігошина Ж. Б.,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА АРАБСЬКОМУ СХОДІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Стаття присвячена дослідженню сучасних міжарабських інтеграційних процесів в контексті глобалізації. Висвітлені основні гальмуючі чинники та перспективи розвитку міжарабської інтеграції на основі компаративістського аналізу діяльності Ліги арабських держав, Союзу Арабського Магрибу, Ради співробітництва арабських держав Перської затоки на цьому напрямку.

,

Одесский национальный университет им.

ИНТЕГРАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ НА АРАБСКОМ ВОСТОКЕ: ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ

Статья посвящена исследованию современных межарабских интеграционных процессов в контексте глобализации. Освещены основные проблемы и перспективы развития межарабской интеграции на основе компаративистского анализа деятельности Лиги арабских государств, Союза Арабского Магриба, Совета сотрудничества арабских государств Персидского залива в этом направлении.

Ключевые слова: арабская интеграция, глобализация, Лига арабских государств, Союз Арабского Магриба, Совет сотрудничества арабских государств Персидского залива.

Igoshyna Zhanna

Odessa Mechnikov National University

THE INTEGRATION PROCESSES IN THE ARAB MIDDLE EAST: PROBLEMS AND PROSPECTS

The article is dedicated to the Arab integration processes research in the context of globalization. The main obstacles and prospects of Arab integration development are highlighted in the article on the basis of a comparative analysis of the activities of the Arab League, the Arab Maghreb Union and the Gulf Cooperation Council.

Key words: Arab integration, globalization, the Arab League, the Arab Maghreb Union, the Gulf Cooperation Council.

Рецензент: к. і.н., доц., Глєбов В. В.