ДОБА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
(ДО 400-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО
ГЕТЬМАНА): ЗБ. НАУК. ПРАЦЬ.
Київ, 19с.
Рецензований збірник статей присвячений 400-річному ювілею Богдана Хмельницького[1]. Тематично він розбитий на п’ять розділів: історія, історіографія, джерелознавство, археографія та археологія. У розвідках, опублікованих у ньому, відображено деякі аспекти історії Хмельниччини, зокрема питання політичної свідомості гетьмана, його розвідувальної служби, зовнішньої політики України того часу та ін.
Треба зауважити, що дослідження політичної програми Богдана Хмельницького останнім часом значно цікавить істориків, що викликано насамперед відсутністю ґрунтовних розробок на цю тему. Великою мірою це питання порушується у рецензованому збірнику у статтях В. Смолія, Ю. Мицика та І. Стороженка[2]. Зокрема, В. Смолій звернув увагу на проблему гетьманського монархізму, підтримавши погляд про ймовірні плани Б. Хмельницького встановити самодержавну владу в Україні[3].
Дослідники пишуть про поміркованість гетьмана на початку повстання, його вагання і непевність у діях. Проте вже наприкінці 1648 – на початку 1649 pp. стає очевидним виразне прагнення гетьмана до відокремлення українських земель від Речі Посполитої. У лютому-квітні 1649 р., як вважає В. Смолій, завершилося формування програми створення незалежної України[4].
Ю. Мицик висунув на обговорення кілька полемічних міркувань. Автор обстоює тезу, ніби український гетьман вже від самого початку повстання добивався незалежності України від Польщі[5]. Це смілива думка – у вітчизняній історіографії її зустрічаємо лише у популярному нарисі В. Будзиновського, виданому на початку XX ст.[6] Такий висновок Ю. Мицик робить, зокрема, на підставі розмов, що велися у польському суспільстві про формування на території України окремого князівства. Крім того, дослідник виявив у Кракові лист, який він датував, згідно з контекстом, початком липня 1648 р., де полонений козак говорив полякам, що «держава від вас, ляхів, до нас, козаків, перейшла»[7]. У зв’язку з висловленою ним думкою автор критикує твердження багатьох вчених, що Б. Хмельницький у 1648 р. виступав за автономію України[8].
Мицика викликає деяке застереження. Варто зазначити, що, крім наведеної цитати, поки що немає якихось інших відомостей українського походження про наміри козаків утворити у першій половині 1648 р. окреме, незалежне від Речі Посполитої, Руське князівство. Інші новини, котрі використав історик, польського походження і, зрозуміло, відображають ситуацію дещо перебільшено. Чи можна наведеною цитатою козака пояснити, що не тільки гетьман, але й широкі верстви українського суспільства усвідомлювали ідею державної незалежності України? Напевно, ні. Адже далі з тексту документа ми бачимо, що той самий козак ставить владу польського короля вище влади козацького гетьмана, цебто не вважає Україну незалежною від польських владних структур і, зокрема, королівської. У ліпшому разі тут можна говорити хіба що про ідею автономізму.
Мицик підкреслює, що на той час віра в короля в Україні була дуже сильною[9]. Проте самому Б. Хмельницькому, який, згідно з істориком, мав державницькі погляди у першій половині 1648 р., вона не була притаманна. Гетьман, котрий «діяв тоді ніби не проти короля, а згідно з його волею проти свавільних «королевят»», змушений був рахуватися з наївними монархічними ілюзіями повстанців[10]. З таким трактуванням важко погодитися.
І. Стороженко, натомість, вказав, що український гетьман сподівався досягнути шляхом переговорів угоди з королем під Білою Церквою[11]. Дослідник слушно заперечує тезу, ніби з-під Білої Хмельницький не пішов походом на Варшаву під тиском татар. На особливу увагу заслуговують вдалі аргументи історика про те, що це місто було визначено гетьманом та ханом кінцевим пунктом у спільному українсько-татарському поході першої половини 1648 р.[12]
Вчений хибно стверджує, що у 1648 р. березневі вимоги козаків до С. Потоцького та червневі – до короля були ідентичні за своїм змістом[13]. Відомо, що останні були менш радикальними якраз тому, що у них був відсутній пункт про скасування польської адміністрації в Україні.
Привертає також увагу оцінка тим самим автором причин того, що переговорний процес між Україною та Польщею, розпочатий гетьманом невдовзі після свого виступу, так і не був доведений до кінця. Дослідник тієї думки, що цьому перешкоджав Ярема Вишневецький. Хоча тут є деяка частка правди, все ж ми маємо справу з традиційним українським поглядом-стереотипом. Адже сам Б. Хмельницький не контролював ситуацію анархічних виступів в Україні, хоч і намагався це робити. До того ж не було на той час короля: зі смертю Владислава IV у травні 1648 р. втратилася будь-яка надія на проведення успішних трактатів.
Ще одна помилка І. Стороженка полягає у тому, що він, слідом за літописом Самійла Величка, вважає, ніби сам гетьман їздив до Криму для укладання татарсько-козацької ліги перед першими битвами 1648 р.[14] На підставі хроніки Мегмеда Сенаї (котру, поміж іншим, І. Стороженко використовує досить детально) Януш Качмарчик показав, що переговори з татарами Б. Хмельницький вів через своїх послів[15].
Загалом, на наш погляд, І. Стороженко цілком обґрунтовано вважає, що на тому етапі повстання український гетьман добивався від Польщі визнання Війська Запорозького на засадах, застосовуючи сучасну термінологію, федерації або конфедерації у складі Речі Посполитої.
На особливу увагу заслуговує стаття В. Степанкова[16], котра, є скороченим викладом його нарису про організацію розвідувальної служби Б. Хмельницького[17]. Досі ця тема розглядалася лише в окремих статтях і спеціального дослідження не мала. Адже відомості про агентів Хмельницького та його розвідників дуже розпорошені у джерелах, і щоб знайти якийсь один факт, іноді доводиться переглянути величезну кількість документів. Ученому вдалося це зробити і його розв’язання цієї проблеми заслуговує на високу оцінку. В. Степанков наводить важливий матеріал щодо конспіративних заходів українських розвідників, конкретних політичних діячів, які займалися організацією козацької розвідки та ін. Автор визначає соціальну приналежність цих агентів до козацького стану. Важливо виділити тезу, що смерть дружини гетьмана Мотрони у 1651 р. могла бути наслідком спроби польської агентури організувати через неї вбивство Б. Хмельницького[18].
Ф. Шевченко подав доповнений матеріал до своїх попередніх розвідок про те, як історичне минуле відображалося на діяльності козацького гетьмана[19].
Українсько-російські відносини розглядаються у статтях В. Горобця та В. Брехуненка[20]. Останній, зокрема, розвиває думку про те, що стосунки Війська Запорозького та Війська Донського протягом pp. часто мали конфронтаційний характер. Окремі донці, котрі брали участь в українсько-польській війні на боці запорозьких козаків, на погляд автора, не можуть бути показником дружніх відносин та погодженої політики між Україною і Доном. Не можна, проте, погодитися з думкою про номінальну залежність донців від царя у 50-х роках XVII ст. Знаємо, наприклад, що у 1654 р. політика донських козаків у головних рисах координувалася з московським урядом і велася в руслі зовнішньополітичного курсу Олексія Михайловича.
Наукову вартість збірника збільшують біографічні матеріали про козацьких полковників[21]. Дотепер у нас є лише дві монографічні праці такого типу про життя та діяльність політичних діячів середини і другої половини XVII ст. Станіслава-Михайла Кричевського та Петра Дорошенка[22]. У цьому плані, слід визнати, наша наука відстає від російської й, особливо, від польської.
На жаль, матеріал А. Гурбика про полковника Антона Ждановича є суто оглядовим. Дослідник не залучив широкої джерельної бази, використав лише декілька видань документів. У повному обсязі не вивчена й наукова література. Автор, наприклад, випустив з уваги «Історію України-Руси» Михайла Грушевського, де А. Жданович згадується десятки разів, не говорячи вже про менш вагомі дослідження.
Історіографічна частина збірника відкривається розвідкою О. Гуржія про оцінку Б. Хмельницького в історичних піснях та думах українського народу[23]. Треба зауважити, що при вивченні цієї епохи історики не завжди звертають увагу на таке важливе джерело, як народна творчість. Подібна прогалина при дослідженні окремих питань, наприклад, національної свідомості, досить відчутна.
Немало змістовних думок містить у собі праця Ю. Пінчука про те, як фігура Б. Хмельницького була відображена в науковому доробку Миколи Костомарова[24]. Щоб краще висвітлити це питання, автор намагається зрозуміти, насамперед, політичні погляди М. Костомарова. Вчений слушно спростовує усталений погляд про різку відмінність між так званими недержавницьким та державницьким напрямками в українській історіографії, критикуючи тих, хто протиставляє М. Костомарова державницькій школі. Натомість, Ю. Пінчук, як видається, надто детально характеризує популярні статті цього вченого про Б. Хмельницького. У той же час, з наукових праць М. Костомарова головна праця «Богдан Хмельницький» проаналізована дуже побіжно. її огляд займає, наприклад, стільки місця, скільки огляд статті, друкованої у «Колоколі», або есе про пам’ятник гетьманові у Києві. Крім того, авторові бажано було б зазначити, що історик не завжди критично ставився до джерел (це помітили ще сучасники М. Костомарова, зокрема, Михайло Максимович).
Порівнюючи висвітлення діяльності Б. Хмельницького у творах М. Грушевського та В’ячеслава Липинського, Л. Мельник, на противагу Ю. Пінчукові, дотримується традиційних поглядів на існування народницької та державницької шкіл в українській історичній науці[25]. Як видається, вчений застосував невиправданий метод при порівнянні праць обох істориків. Спочатку дослідник дав аналіз поглядів М. Грушевського, а потім – В. Липинського. Фактично вийшло два окремих нариси, майже не пов’язаних між собою порівняльною характеристикою. Через це зі змісту статті не видно, в чому конкретно полягає спільність та відмінність бачення Хмельниччини обома істориками. Ще важливіше було б простежити, як думки В. Липинського сприймав М. Грушевський. Як відомо, останній критикував тезу гетьманського монархізму, деяку ідеалізацію соціальної політики гетьманської адміністрації та інші положення В. Липинського.
З деякими міркуваннями Л. Мельника взагалі дуже важко погодитися. Так, на його думку, М. Грушевський вважав, ніби Хмельниччина увійшла в історію не тому, що були створені українські державні механізми, а завдяки широкому соціальному рухові, котрий найбільше вплинув на подальші визвольні змагання[26]. Таке тлумачення призводить до заперечення національного характеру повстання 1648 р. в оцінці М. Грушевського. Ще Микола Василенко закидав М. Грушевському, що він забагато уваги приділяв національному питанню в роки Визвольної війни[27]. Зауважу до цього, що саме М. Грушевський у 1898 р. вперше в українській історіографії висловив ідею про чітку державну спрямованість діяльності Б. Хмельницького[28]. Ці думки стали підставовими для всіх подальших дослідників, В. Липинського в тому числі.
Інший суттєвий недогляд Л. Мельника зустрічаємо у висновках: «М. Грушевський вважав фатальною помилкою союз Хмельницького з Москвою»[29]. Насправді ж такої оцінки Переяславської ради і Березневих статей 1654 р. у працях історика немає.
Детальний огляд української зарубіжної історіографії стосовно відображення передумов і причини повстання 1648 р. зроблено у статті рівненських істориків В. Грома та В. Цибульського[30].
Розділ збірника. Джерелознавство» представлений розвідкою В. Стафійчука, де на основі порівняння універсалів Б. Хмельницького та ордерів К. Розумовського виділено та проаналізовано спільні ознаки формуляру документів[31]. Автор не випадково вибрав для порівняння початковий та завершальний періоди існування Гетьманщини. Такий метод, вважає В. Стафійчук, «дозволить найбільш рельєфно відбити зміни у внутрішній побудові документів»[32]. При характеристиці джерел дослідник застосував описові методи, використані свого часу Іваном Крип’якевичем при аналізі документів Б. Хмельницького.
Рубрика «Археографія» вмішує матеріали В. Матях та Ю. Мицика[33].
До своєї публікації В. Матях включила підбірку історіографічних пам’яток, не друкованих раніше статей І. Крип’якевича та Михайла Владимирського-Буданова, які зберігаються в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського НАН України. Розвідка М. Владимирського-Буданова готувалася як продовження передмови до шостого тому третьої частини «Архива Юго-Западной России»[34].
Стаття І. Крип’якевича про Данила Олівеберга, як зауважила авторка, є більше популярною, ніж науковою[35]. Ще В. Липинський говорив про потребу монографічного опрацювання біографії цієї особи. Тут згадаю, що така спроба була зроблена у 1930-х роках Д. Олянчиним, але його праця, написана на підставі архівів Німеччини, Пруссії та Швеції, на превеликий жаль, загубилася під час війни[36].
У розділі «Археологія» надруковане дослідження П. Горішнього про результати археологічних розкопок у Чигирині та Суботові під час експедицій і pp.[37] Археолог уже неодноразово виступав у науковій літературі на згадану тему[38].
Загальне зауваження до збірника, характерне, на жаль, для багатьох видань сучасної української наукової поліграфії. Трапляється багато коректорських недоглядів. Про це можна було б і не писати, якби не суттєві помилки. Так, автором Львівського літопису замість Михайла Гунашевського двічі помилково названо Михайла Грушевського[39].
Але у цілому рецензований збірник викликає великий інтерес. Він має добре продуману тематичну структуру. Матеріал збірника додає чимало до висвітлення суспільно-політичного, соціально-економічного та національного життя України в добу Богдана Хмельницького і заохочує не одного дослідника до дальшого його розкриття.
На жаль, тираж книжки дещо замалий (200 примірників).
Ярослав ФЕДОРУК
[1] Див. інші ювілейні видання: На чолі козацької держави: (Деякі аспекти історії Визвольної війни українського народу середини XVII ст.). Рівне, 1994; До 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького: Збірник статей. Дніпропетровськ, 1994; Український історичний журнал. 1995. № 4 (Спецвипуск до ювілею Б. Хмельницького).
[2] Смолій В. і його доба. С. 7-25; Політичні концепції Богдана Хмельницького: деякі аспекти реалізації. С. 25-39; Стороженко І. Воєнно-стратегічна мета повстання під керівництвом Богдана Хмельницького у березні-травні 1648 р. C. 62-73.
[3] Смолій В. ... С. 14.
[4] Там само. С. 11.
[5] Політичні концепції... С. 28, 32.
[6] Наші гетьмани. Тернопіль, 1е вид.). С. 36.
[7] Три листи до історії Хмельниччини з архівосховищ Польщі // ... С. 266.
[8] Політичні концепції... С. 32.
[9] Там само.
[10] Там само.
[11] Стороженко І. Воєнно-стратегічна мета... С. 68.
[12] Там само. С. 67.
[13] Там само. С. 64, 66.
[14] Там само. С. 70.
[15] Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki. Wroclaw etc., 1988. S. 46.
[16] Розвідувальна служба Української держави в роки Хмельниччини. С. 40-61.
[17] Його ж. Становлення розвідки й контррозвідки та їх роль у боротьбі за незалежність України у середині XVII ст. ( pp.) // Сідак B. C., Степанков B. C. З історії української розвідки та контррозвідки. Київ, 1995. С. 9-84, 147-167 (примітки).
[18] Його ж. Розвідувальна служба Української держави... С. 56.
[19] Історичне минуле у сприйнятті Богдана Хмельницького // . С. 94-108.
[20] Переяславсько-московський договір 1654 р.: результати і наслідки: (З історії українсько-російських відносин доби Богдана Хмельницького). С. 73-94; Донське козацтво як чинник зовнішньої політики Богдана Хмельницького. С. 120-141.
[21] Сподвижник Богдана . С. 109-120; Чухліб Т. : військово-політична діяльність Євстафія Гоголя (). С. 142-158.
[22] Станіслав-Михайло Кричевський. Філадельфія, 1980; Гетьман Петро Дорошенко. Нью-Йорк, 1985.
[23] Гуржій О. Про деякі оцінки політичної й військовії діяльності Богдана Хмельницького в історичних піснях та думах українського народу. С. 161-167.
[24] Пінчук Ю. у творчості М.І. Костомарова. С. 167-184.
[25] Державотворча діяльність гетьмана Богдана Хмельницького в оцінках М. Грушевського і В. Липинського: (Порівняльний аналіз). С. 185-200.
[26] Там само. С. 192.
[27] Василенко M. Грушевський M. Історія України-Руси. Т. 8, ч. 3: [Рецензія] // Україна. Київ, 1925. Ч. 5. С. 157.
[28] Хмельницький і Хмельнищина // Записки НТШ. Львів, 1898. T. XXIII-XIV. С. 1-30.
[29] Державотворча діяльність... С. 199.
[30] Передумови і причини козацького повстання 1648 р. у висвітленні української зарубіжної історіографії. С. 201-220. Передрук з вид.: На чолі козацької держави. С. 3-28.
[31] Стафійчук В. Розвиток формуляру директивно-розпорядчих документів Гетьманщини. С. 223-232.
[32] Там само. С. 223.
[33] «Шведська карта» у політичних комбінаціях Богдана Хмельницького: (З приводу неопублікованих статей І.П. Крип’якевича та -Буданова). С. 235-242; Три листи до історії Хмельниччини... С. 265-272.
[34] Владимирский- О взаимоотношениях Богдана Хмельницкого с Швецией в гг. С. 253-265.
[35] Крип’якевич І. Данило Олівеберг де Грекані, дипломат часів Хмельниччини. С. 243-253.
[36] З моїх архівних дослідів в Німеччині від 1925 до 1938 р. // Наукові Записки: Український Вільний Університет. Мюнхен, . Ч. 8. С. 130-150.
[37] Горішній П. Археологічні дослідження у Суботові. С. 275-285. Передрук з вид.: На чолі козацької держави. С. 237-254.
[38] Його ж. Археологічні дослідження в Чигирині й Суботові // Українська козацька держава: Витоки та шляхи історичного розвитку. Київ, 1991. Вип. 1. С. 112-117; Горішній П. А., Дослідження залишків козацького цвинтаря XVII ст. в Чигирині // Там само. Київ; Черкаси, 1994. Вип. 4. С. 116-118.
[39] Політичні концепції Богдана Хмельницького... С. 28; Історичне минуле... С. 97.
