В’ячеслав Поліновський: «Зайвих знань не буває»

В’ячеслав ПОЛІНОВСЬКИЙ: «Зайвих знань не буває»

«З аспірантом В'ячеславом Васильовичем Поліновским я кілька разів зустрічався, ми з ним розмовляли, і я з цих розмов вивів одне: це великий розумник, з якого вийде хороший вчений (таке склалося у мене враження). Я робив йому якісь зауваження, він їх усі врахував. Рідкісна за красою робота, і те, що говорили обидва опоненти, і те, що говорив науковий керівник, точно відповідало тому, що являє собою ця дисертація». Ця фраза належить доктору технічних наук, професору Євгену Івановичу Брюховичу, яку я позичив зі стенограми засідання Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук в Інституті кібернетики імені НАН України вiд 07 жовтня 2009 року. Були ще висловлювання вчених на захисті дисертації, наприклад: «Бачу великий потенціал цієї молодої людини і вважаю, що і сама робота, і її результати, і її впровадження - це серйозна заявка на майбутнє. У дійсності дисертація дуже хороша. Вона має, я б сказав, піонерський характер в сенсі вірного вирішення поставленої задачі. Я маю на увазі інтелектуальність методів вирішення завдань».

Для себе при бесіді я ще виніс, що це дуже відповідальна, цілеспрямована, самостійна, креативна людина, схильна до оптимізації, з почуттям гумору. Йому всього 32 роки, але він відбувся як вчений, багато чого досягнув.

1 жовтня 2010 року В’ячеслава Васильовича Поліновського призначено директором Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна», і я сподіваюсь, що його науково-практичні та викладацькі досягнення на цьому не припиняться. Його мета: плідна праця та достойна заробітна плата.

– Я закінчив Факультет аерокосмічних систем Національного технічного університету України (КПІ) та здобув кваліфікацію магістра з інформаційно-вимірювальних систем. Після закінчення інституту переді мною постав вибір - де працювати. Мене цікавило щось невідоме… Цим невідомим для мене була НАУКА, і я вирішив піти ва-банк. Чому ва-банк? Бо вирішив поміняти посаду провідного інженера з непоганим заробітком, у підпорядкуванні в якого було декілька підлеглих, на посаду молодшого наукового співробітника…

Подав документи до аспірантури в… Інститут кібернетики ім.  НАН України (ІК), бо мені здалося, що Наука живе саме там. Хоча, чесно кажучи, я розумів, що, якщо я залишусь у КПІ, то буду якимось чином приєднаний до навчання, - а я не розумів, як можна навчати когось тому, про що маєш теоретичне уявлення? А я ще не вважав себе значним спеціалістом. Отже, хотів стати практичним спеціалістом.

Завдяки наявним публікаціям та активній науковій роботі під час навчання мене прийняли в Інститут кібернетики на посаду молодшого наукового співробітника, а не на інженерну посаду.

В ІК я потрапив у відділ до ще одного свого вчителя і мого наукового керівника – Алішова Надіра Ісмаїловича. Він виявився досить вимогливим учителем, із прекрасними знаннями в галузі комп’ютерних мереж і систем. Під його керівництвом та патронатом Палагіна О. В. наш колектив брав участь у розробці кишенькових мікромініатюрних комп’ютерних систем із комунікаційними модулями, в рамках програми «Образний комп’ютер»! У той час, як у світі тільки розроблялися КПК! За цю розробку наш маленький молодий колектив (я та мої друзі – Сергій Зінченко і Катя Шлімович) отримав перше місце в конкурсі науково-технічних проектів „Інтелектуальний потенціал молодих вчених – місту Києву” (2001 р.), а я, крім того, був нагороджений стипендією Президента України для молодих вчених.

Потім ми займалися розробкою програмного забезпечення для інтелектуальних довідникових систем, де я займався інтелектуалізацією функцій комп’ютерної телефонії (на базі голосового модему), мовою програмування був Visual Basic та eMbedded Visual Basic – для мобільних систем.

А потім займалися розробкою концепцій та архітектури побудови наукових і навчальних матеріалів для створення систем орієнтованих на знання. Причому, можу сказати, що ці розробки були досить цікаві і прогресивні, про це свідчить хоча б той факт, що через декілька років після запропонованих нами рішень вийшов славнозвісний Office 2007 із принципово переробленою архітектурую і новим підходом до інформації від компанії MicroSoft, в якому дані організовані майже в таку структуру, яку пропонували і ми! Авжеж, це не говорить про те, що Майкрософтівці прочитали наші статті і реалізували наш задум, але це свідчить про те, що ми рухалися у вірному напрямку і достойно впоралися із вирішенням поставленої задачі. Але мені було дуже прикро, що наша ідея так і залишилася ідеєю, а MicroSoft реалізував свої плани. І навіть той факт, що ми з моїм товаришем Сергіем Зінченком отримали за цю розробку третє місце в конкурсі науково-технічних проектів „Інтелектуальний потенціал молодих вчених – місту Києву” (2004 р.), не дуже підсластив «пігулку».

І справді, б хотів додати до цього дещо. Я знаю досить велику кількість прикладів, коли дуже гарні та сучасні наукові розробки лежать у вигляді ідей або паперових звітів і не мають практичного втілення, і це дуже прикро. Тому що частіше за все талановитий науковець – це в першу чергу творча людина, а не менеджер (так, серед науковців зустрічаються і непогані менеджери, але їх мало), а для впровадження наукових розробок потрібні саме менеджери. Саме тому, зараз виживають і найбільш ефективно працюють тільки ті наукові колективи, у складі (або на чолі яких) стоять талановиті менеджери та управлінці.

З одним із таких видатних «творців-менеджерів» звела В’ячеслава Поліновського доля. Звали його Бардаченко Віталій Феодосійович. Я знайомий із деякими науковими розробками , хоча особисто ми ніколи не зустрічались. Він був винахідником та Інженером з великої літери.

Українськими науковцями був винайдений пристрій, який має універсальні можливості та високу конкурентоспроможність завдяки співвідношенню ціна-якість. По суті, цей пристрій – носій кодової комбінації, що може бути зчитана спеціальним зчитувачем, який вбудовується в об’єкт. Маючи в руках лише один такий пристрій, можна забезпечити доступ до принципово різних об'єктів: сейфа, комп'ютера, автомобіля і т. д. Спеціальний код, який набирається на секретних елементах пристрою, дозволяє легко змінити кодову комбінацію, що дозволяє використовувати один такий пристрій на багатьох об’єктах одночасно. До того ж, пристрій не потребує спеціальних навичок – він легко може бути перекодований користувачем.

Згодом на основі даного пристрою була розроблена, запатентована та випущена у виробництво велика кількість новинок у галузі інформаційних технологій та замкових систем.

– Перше моє знайомство з Віталієм Феодосієвичем відбулося, коли він прийшов до нашого відділу із проханням дати йому пару «толкових хлопців» для допомоги в його проекті.

Так я вперше дізнався про ключ-ідентифікатор Бардаченка та познайомився з таким видатним винахідником і людиною! Через декілька місяців спільної роботи Віталій Феодосійович запропонував мені перейти на роботу до нього у Центр таймерних обчислювальних систем (ЦТОС) при ІК НАНУ. Я погодився. Так я став в. о. с. н.с. Центру таймерних обчислювальних систем ІК НАНУ. Віталій Феодосійович прийшов до нас не з порожніми руками, а з макетним зразком власного винаходу! А за ті декілька місяців, які я працював з ним, я зрозумів, – хоча в нас, можливо, і не «космічні технології», але наші розробки дійсно зможуть побачити світ завдяки організаторським здібностям Віталія Феодосійовича. Тож я почав плідно працювати. Через деякий час, за свої заслуги, я став с. н.с. та виконував обов’язки вченого секретаря ЦТОС.

Головним напрямком моєї наукової діяльності як старшого наукового співробітника був цикл робіт із розробки теоретичних основ та апаратно-програмних комплексів по персоналізації складних технічних систем, у тому числі комп’ютерних та телекомунікаційних.

Із нашої бесіди я виніс, що в результаті цих робіт було розроблено концептуальні основи теорії ідентифікації користувачів у будь-яких складних технічних системах у промисловості з використанням таймерних алгоритмів. Принципово це нові апаратно-програмні методи, засоби та технології, що поєднуються в комплекс по забезпеченню ідентифікації користувачів, які призначаються для персоналізації складних технічних систем, у тому числі комп’ютерних та телекомунікаційних.

- На основі засобів персоналізації було розпочато роботу над програмно-апаратними комплексами для захисту від несанкціонованого доступу до текстової, графічної та голосової інформації. А саме: для захисту текстової інформації розроблено комплекси для шифрування / дешифрування коротких текстових повідомлень (відомих як SMS), повідомлень електронної пошти та стеганографічного захисту текстів, а для захисту голосової інформації створено комплекс, оснований на таймерних алгоритмах кодування та декодування звуку.

Всі розроблені комплекси були доведені до макетних та експериментальних зразків.

Ще одна славнозвісна людина, з якою нас звела доля – Петро Михайлович Таланчук. З Бардаченком була домовленість, що Віталій Феодосійович створить при Університеті «Україна» Інститут захисту інформації й очолить його, але…... Сталася дуже сумна подія: Віталія Феодосійовича не стало, – він трошки не дожив до свого ювілею, ми навіть готували ювілейний номер журналу «Вісті Інженерної академії наук», який мав містити в собі інформацію про всі наші напрацювання… Але номер вийшов не ювілейний…

Тому Петро Михайлович викликав мене і запитав: «В’ячеславе, а ти зможеш?». Я сказав: «Зможу!». Так народився Інститут персоналізації технічних систем і захисту інформації та його директор.

Тому справа Віталія Феодосійовича не пропала і розвивається, хоча авжеж не такими швидкими темпами, як міг би зробити тільки він.

Інститут займається розробкою нових методів та алгоритмів персоналізації комп’ютерних систем; розробкою та створенням нового ключа, що дозволить збільшити кодову послідовність, яка може бути введена за один раз – це можна подати на ноу-хау; розробкою флеш-пам’яті із захистом інформації для передачі на заводи на умовах ліцензійних договорів; розробкою та впровадженням нових замкових систем для передачі на заводи на умовах ліцензійних договорів; розробкою стеганографічних методів, алгоритмів і програмних засобів приховування та захисту інформації.

Є вагомі результати цих розробок, наприклад: оновлено АПК «Персоналізація» для роботи з ОС Vista та передано на ВАТ «Меридіан», але ліцензійний договір досі не підписано; розроблено АПК «Стеганос» приховування та захисту інформації; розроблено дослідно-конструкторську документацію по новому ключу, що дозволить збільшити кодову послідовність, яка може бути введена за один раз; розроблено дослідно-конструкторську документацію по замкових системах на основі ключів-аутентифікаторів та передано на завод для обраховування вартості виготовлення. Результати можуть бути використані як на курсах підвищення кваліфікації, так і при викладанні навчальних дисциплін при навчанні студентів Університету «Україна». Інститутом створено базовий інтерфейс для викладання лекцій, розробки шаблонів лекцій та відтворення динамічних малюнків – це взагалі ноу-хау!

Людина, маючи в кишені тільки один такий пристрій, зможе за його допомогою відкрити замок на вхідних дверях помешкання чи офісу, санкціоновано завантажити свій комп‘ютер, відіслати захищене повідомлення електронною поштою чи факсом, вести зашифровані переговори по стаціонарному чи мобільному телефону тощо. При втраті ключа користувачеві не варто хвилюватися про те, що він не зможе отримати доступ до своїх даних, відкрити двері, завести машину і т. д. Йому потрібно буде взяти новий такий самий пристрій (планується реалізація в багатьох магазинах та точках продажу) і набрати свій код. І все, доступ є! Виготовлення цього пристрою не потребує використання спеціальних матеріалів, тому він має низьку вартість, простий у виготовленні й надзвичайно надійний.

Науково-технічний прогрес характеризується бурхливим розвитком інновацій у різних галузях. Усе більше галузей діяльності людини використовують інновації в інформаційних технологіях та практично жодна не обходиться без використання передових інформаційних технологій. Такий рівень розвитку вимагає підвищення рівня захисту та безпеки використання інформації.

Колектив науковців займається вивченням та дослідженням різних аспектів у сфері захисту інформації та створенням систем захисту інформації майбутнього.

На сьогоднішній день запропонована для впровадження власна запатентована система, в основі якої лежить використання ключа «UA-Key» – удосконаленого ключа ідентифікатора-автентифікатора Бардаченка (ВІК-ВАК) та так званого «сигнального бар’єру». «Сигнальний бар’єр» дає можливість замасковано безконтактно перетворити механічну інформацію на електронну. Цей ключ – засіб для набору та введення кодової інформації, що забезпечує ідентифікацію користувачів та персоналізацію ресурсів. Основною особливістю конструкції ключа є можливість набору на ньому коду за допомогою обертання навколо осі та фіксації в певних положеннях секретних елементів, із яких він складається. Ця особливість дає можливість використовувати принцип «один ключ до всіх замків».

Основні характеристики системи: відсутність аналогів у світі; відносно дешева у виробництві; дуже складна для злому; використання «сигнального бар’єру»; використання великої кількості кодових комбінацій; прихований набір та введення коду; швидке та просте перепрограмування системи; можливість співпраці з іншими системами захисту; можливість широкого використання у різноманітних сферах контролю доступу та захисту.

Це тільки один приклад, чим займається інститут, і таких прикладів багато.

- За такі суттєві досягнення відповідаю не я один, – треба подякувати і нашому маленькому трудовому колективу, і людям, які не відвернулися від нас у тяжкі хвилини, а допомогли, – Сіваченку В. П. (другу і товаришу Віталія Феодосійовича), Мар’єнко А. В. (заступнику голови правління ВАТ «Меридіан»), Палагіну О. В. (заступнику директора ІК НАНУ). Дякую вам!

За останній рік В’ячеславом Васильовичем було зібрано матеріалів на 2 монографії: «Персоналізація комп’ютерних та телекомунікаційних систем» і «Концепція розвитку портабельного програмного забезпечення», які планується видати в наступному році в Університеті «Україна».

Цікаві думки наприкінці нашої беседи висловив мій візаві: треба підняти рівень навчання у школах, або спустити планку на вхідних іспитах до вищих навчальних закладів. Знаючи закони фізики, легко зрозуміти, що швидше за все вірогідність другого випадку – вища. А чому ж тоді ми скаржимося на рівень знань студентів?

Ігор Олександров, професор Університету «Україна»

Інтернет-видання «Трибуна України» ukrtribune.org.ua