Дитина до трьох: психологічний портрет з рекомендаціями

ДИТИНА ДО ТРЬОХ:

психологічний портрет з рекомендаціями

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в на­ступні періоди, а подекуди й на все життя",— писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закла­даються основи всього подальшого розвитку людини.

Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у роди­ні, бо саме мама і тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім'ях, яких знань та вмінь вони набувають.

Сьогодні в дитячому садку в групах дітей третього року життя можна зустріти, наприклад, малюка, який легко на­зиває числа від 1 до 100 (мама вважає цей простий пере­лік чисел умінням лічити), але не вміє вдягатися, зовсім не орієнтується у кольорах, формах, величинах предметів, не вирізняє їх як особливі ознаки і не може знайти серед предметів однакові за певною ознакою тощо. Або дитину, що знає кілька десятків англійських слів — назв предметів, проте не має елементарних навичок спілкування з близь­кими дорослими й однолітками, в якої відсутні відображу-вальні ігрові дії з іграшками, навіть образними.

Або ж мати скаржиться: "Іграшки його зовсім не цікав­лять. Не просто не грає, а навіть не дивиться. Ми в дитя­чий садок їх уже дві сумки віднесли, але син і на нові уваги не звертає!" "Чим він цікавиться?" — запитує пси­холог. "Полюбляє спостерігати за мною на кухні, а як заволодіє якоюсь банкою чи коробкою, то вже радості немає меж. І гримить, і стукає, і кидає..." "Його немож­ливо стримати, — каже інша мама. — Йому потрібно все, все дістати, взяти, обдивитися, постукати, кинути, скласти у вазу свої кубики і слухати, які звуки видає утворений таким чином інструмент. Щодня щось б'ється, ламаєть­ся! І сварити його вже несила. А чим далі, то ще й якась агресія з'являється".

На жаль, почасти саме батьки, їхні "дорослі" негараз­ди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провоку­ють проблеми дітей, можна назвати такі:

♦ Знервованість батьків, пов'язана з виконанням про­фесійних обов'язків та сімейними справами.

♦ Небажання змінити свій спосіб життя після наро­дження дитини (пристосування малюка до режиму до­рослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне викорис­тання памперсів аж до 3-4 років тощо).

♦ Нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком.

♦ Надмірна заклопотаність хатніми справами, а як нас­лідок — звинувачення малюка у неслухняності, вереду­ванні, невмінні почекати або зайняти себе самостійно.

♦ Елементарна педагогічна неграмотність батьків:постійна тривожність ("чи правильно розвивається мій малюк"), але без намагання якось змінити ситуацію на
краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, нав­паки, знижені: милування малюком, уседозволеність.

♦ Покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною.

♦ Небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, ви­ходячи з її інтересів, уподобань тощо.

♦ Налаштованість батьків у вихованні та розвитку ди­тини на виконання власних бажань, потреб, нереалізо­ваних у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому ба­жань дитини), що й призводить до негативних емоцій­них переживань.

♦ Надання переваги надранньому навчанню, зокре­ма читання, математики, іноземної мови, —уже з 2-3 ро­ків. Некритичне слідування "моді" у розвитку дітей.

♦ Конфліктні стосунки у сім'ї.

♦ Розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовле­ні проблемами самих дорослих. А нехтування закономір­ностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини. Наприклад, незнання сензитивних періодів розвитку (тобто таких, що є найсприятливішими для становлення певних життєвих функцій) та ігнорування прихованих, але наявних можливостей може призвести до їх згасання. Надолужити це пізніше можна, по-перше, лише частко­во, а по-друге, — це забере час, відведений природою для формування інших умінь і навичок. Тому дуже важ­ливо піднести в очах сім'ї значущість раннього дитинст­ва, довести його самоцінність як базисної підвалини всьо­го подальшого розвитку людини. Найоптимальніший шлях — підвищення психологічної культури та педагогіч­ної грамотності батьків.

Починати варто з ознайомлення тат і мам з віковими особливостями розвитку в період раннього віку.

Ранній вік: який він

Період від одного до трьох років характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це — інтен­сивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк ово­лодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, пов­занням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мов­ленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість орга­нізму розвиток відбувається на несприятливому тлі.

Наступна особливість — надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швид­кий темп розвитку можливий лише за великої пластич­ності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей ран­нього віку характеризується неврівноваженістю основ­них нервових процесів: процеси збудження превалю­ють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікува­ти. Не можна також вимагати від малят і швидкого при­пинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях.

У перші роки життя досить значущою є єдність і вза­ємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здо­буває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допо­могою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо вини­кають якісь негаразди зі здоров'ям дитини, це познача­ється на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають на­буті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежать її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих — збері­гати бадьорий стан малюка.

Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малю­ка, стійкість його уваги, працездат­ність залежать від того, чи подо­бається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він зас­воює те, що його зацікавило, емо­ційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для 2-3-місячного немовляти, і для 3-річної дитини. Крім того, характер­ною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного ста­ну. Навіть незначний (з погляду до­рослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведін­ки проявляється в миттєвому на­пруженому бажанні отримати пев­ний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.

На початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає пове­дінку, проте уже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспіль­не призначення та навчившись користуватися ними. За­цікавленість якимось предметом, явищем чи діями по­роджує та стимулює дитячу увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з до­рослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розви­тку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів — ще одна особливість раннього дитинства.

Таким чином, щоб забезпечити адекватний вікові ди­тини гармонійний розвиток, батьки й близькі дорослі мають задовольняти провідні потреби малюка, які поля­гають у пізнанні світу через практичні дії з предметами; у контактах, увазі, спілкуванні з близькими дорослими та однолітками, у фізичній активності.

Предметна діяльність

Крім зазначених особливостей, необхідно врахову­вати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяль­ності; новоутворення віку.

Провідною діяльністю в ранньому віці, яка задоволь­няє потреби дитини, забезпечує появу новоутворень у психіці, зумовлює формування якостей для оволодіння новими видами діяльності, є предметна діяльність.

До предметних дій дитина переходить від маніпуля­цій з предметами. На відміну від маніпулятивних пред­метні дії спрямовані на використання предмета за його призначенням. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. По­тім з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. І вже пізніше з'являються самостійні власні дії дитини, які вона вико­нує за показом, а пізніше й за словесною інструкцією дорослого. Уміння співвідносити свої дії з діями до­рослих та сприймати їх як зразок з'являється на­прикінці третього року життя. До функцій дорослого на цьому етапі входять також контроль та оцінка викону­ваної дитиною дії. При цьому слід всіляко підтримувати активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись робити щось самостійно, бо саме власна активність — одна з основних умов повноцінного психіч­ного розвитку малюка.

Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та само­обслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предме­тами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спос­терігачем, а й активним учас­ником усіх побутових про­цесів.

Малюк оволодіває пред­метним світом, навчається орі­єнтуватись у ньому, розуміти, що кожний предмет має своє призначення. Важко переоці­нити роль предметної діяль­ності у психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної саме вона є локомотивом цьо­го розвитку. Беручи участь у її становленні, близький до­рослий тим самим сприяє всьому ходу психічного роз­витку малюка.

Відкриваючи для себе пред­метний світ, дитина водночас відкриває і саму себе, свої сили, можливості, здатності, інтереси. Успіх у експери­ментуванні з предметами пе­реконує її у власних силах і можливостях, що вона й намагається закріпити в пода­льших пошуках. Таким чином, завдяки предметній діяльності малюк відкриває навколишній світ і само­го себе.

Відкриття власного "Я"

Найважливіший етап у розвитку самосвідомості про­тягом раннього віку— третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні за­фіксувати результати своєї діяльності, продемонструва­ти власні успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають для дитини свою цін­ність, а радісні переживання з цього приводу затьмарю­ються. Негативне чи байдуже ставлення дорослих спо­нукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. Невизнання її досягнень дорослими зумовлює підвищену образливість, емоційні вибухи. По­ява цього новоутворення пов'язана з тим, що на третьо­му році життя дитина під впливом дорослого дедалі час­тіше цікавиться результатом своїх дій, прагне досягнути бажаного. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяль­ності дитина, як і дорослий, прагне здобути його. Таким чином у предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, "тягне" за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані ма­люк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостій­ність і зрештою приводять до відкриття власного "Я". Отже, предметна діяльність стимулює роз­виток усієї пізнавальної сфери малюка.

Спілкування з дорослим

Спілкування дорослого з дитиною має над­звичайне значення для її психічного розвит­ку. Основу цієї взаємодії становить ділове спіл­кування, спрямоване на оволодіння предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитив­не ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користувати­ся предметами. Мовлення в ранньому віці розви­вається по двох лініях: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення); форму­ється власне активне мовлення дитини. Краще розумін­ня мовлення дає змогу використовувати його як засіб пізнання дійсності.

Важливе новоутворення цього віку — мовленнєве спілкування. На третьому році життя розвиток мовлен­ня пов'язаний з розширенням кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близь­кими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлен­ня), пізнання навколишнього світу (означувальна функ­ція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиція­ми. Основні новоутворення у змісті та структурі мовлен­ня з'являються саме в процесі ініціативних висловлю­вань малюка. А тому не варто занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можли­вість вільно висловлюватися за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері — якісні зміни в характері сприймання, яке з акту реагування на пред­мет перетворюється на акт орієнтування у предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність.

Перцептивні дії (розпізнавання предмета за його озна­ками, віднесення до групи схожих тощо) формуються в контексті певної практичної діяльності. Поступово з практичних дій виділяється момент орієнтування у пред­метах. Спочатку зовнішні орієн­тувальні дії мають яскраво виражений практичний розгорнутий характер. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприй­мання починає передувати без­посередньому виконанню прак­тичних дій на основі набутого аналогічного досвіду. І вже до трьох років дитина може роздив­лятися, перелічувати знайомі їй зображені предмети, не торка­ючись пальчиком, вислуховую­чи вказівку дорослого, й лише після цього діяти; слухати каз­ки, віршики, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а
й чути.

Важливе значення для роз­витку сприймання має його по­єднання зі словом. Проте таке поєднання спочатку відбуваєть­ся в пасивному мовленні. До­рослий вживає еталонні назви кольорів, фігур тощо, коментує та супроводжує словом обстежувальні дії дитини. Слово для малюка третього року життя не може замінити знань, здобутих з безпосереднього, практичного досвіду, проте воно впорядковує, узагальнює цей досвід.

З розвитком предметних дій, розширенням кола предметів, з якими стикається малюк, а також їх словес­ного означення сприймання стає предметним і констант­ним. Дитина починає жити в колі постійних предметів.

Превалювання сприймання в пізнавальному розвитку дитини раннього віку зумовлює певну залежність від нього інших процесів.

Пам'ять реалізується в активному пізнанні. Вона є певним моментом у самому процесі сприймання, його продовженням. Мовлення вносить значні зміни в про­цеси пам'яті, допомагає міцніше їх закріплювати й опе­ративніше відтворювати. Пам'ять переддошкільника роз­вивається в різних її видах — образному, руховому, словесному, емоційному — й має мимовільний харак­тер. На третьому році життя на основі сприймання та практичних дій з предметами формується уявлення па­м'яті.

Активне сприймання предметного середовища (виді­лення ознак предметів, порівняння їх між собою, спів­віднесення за зразком) потребує розвитку мислительної діяльності. Мислення малюка є наочно-дійовим, бо відбувається в наочній ситуації через практичні дії. Ди­тина розв'язує мислительні задачі (порівняння двох предметів) у прак­тичний спосіб.

З відокремленням дії від предмета та розвит­ком мовлення пов'язано одне з основних досяг­нень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Ви­никнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знако­вими системами. Керів­ництво розвитком знако­вої функції стає важливою стороною формування пі­знавальної сфери дитини третього року життя. Зародження знакової функції є зародженням уяви, яка в ранньому віці має відтворювальний характер і є виразно емо­ційною.

Переживання з приводу уявленого надзвичайно яск­раві, й дуже часто дитина не може відрізнити уявне від реального. З огляду на це дорослий має контро­лювати себе, зокрема висловлювання свого невдо­волення поведінкою дитини, її відмовою щось роби­ти, погрози. "Не їстимеш — віддам дядькові з мішком!", "Не припиниш плакати — залишу тебе в дитсадку!" — на жаль, такі чи подібні погрози дитині доводиться чути від найближчих дорослих досить часто. Це породжує в її уяві картини, що їх вона переживає як реальність і які дуже лякають її, викликають нестримні сльози. А батьки потім зовсім не розуміють, що, наприклад, відмова ма­люка йти до дитячого садка пов'язана саме з їхніми погрозами залишити його там.

Як бачимо, вивчення раннього періоду життя дає уяв­лення про великі потенційні можливості кожної дитини. Але, на жаль, умови життя дітей не завжди сприяють їх розкриттю. Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися ві­кові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність. Це середовище має бути зорієн­тованим на зону найближчого розвитку — містити у собі як уже відомі об'єкти, так і ті, що потребують досліджен­ня. Наголосимо: за наявності суто предметних характе­ристик середовище буде розвивальним лише за ак­тивної участі дорослого у справах дитини та активного мовленнєвого спілкування з нею.

Обережно: раннє навчання

Сьогодні деякі батьки зорієнтовані лише на те, щоб дати дитині якнайбільші обсяги знань. Цьому сприяє й інтернет, поширюючи модні тенденції у навчанні малю­ків. Але ж запропоновані там поради не завжди науково обґрунтовані, а трапляються й такі, що шкодять (!) дітям. Самостійно ж оцінити адекватність і коректність пред­ставлених програм, методів чи методик батьки не завжди можуть через брак психолого-педагогічних знань, тож приймають те, що їм пропонують, на віру.

Маємо розуміти: можливості дитини обмежені ві­ковими психофізіологічними особливостями. Насам­перед виходимо з того, що малюк інтенсивно росте й розвивається; дозрівають його мозок та нервова систе­ма, працездатність якої обмежена, а функціональні особ­ливості ще не склалися. Чим менша дитина, тим більше рівень зрілості її центральної нервової системи обме­жує її пізнавальні можливості, тому ні в якому разі не можна на цьому етапі форсувати розвиток, переван­тажувати мозок малюка. Тож, запроваджуючи інтен­сивні програми в роботі з дітьми раннього (а також дошкільного) віку, маємо зважати не тільки на те, чого здатні досягти діти, а й на те, яких фізичних і нервово-психічних зусиль їм це вартуватиме.

Оптимальні педагогічні умови для реалізації потен­ційних можливостей маленької дитини, її гармонійного розвитку створюються не через форсоване надраннє на­вчання, яке, зрештою, скорочує дитинство, передчасно перетворює немовля у дошкільника, дошкільника — в школяра тощо, а через реалізацію принципу ампліфі­кації. Він передбачає досягнення оптимального рівня формування психічних якостей і здібностей, специфіч­них саме для цього вікового періоду, які тільки почина­ють закладатися на цьому етапі. Це забезпечується роз­ширенням та максимальним збагаченням змісту специфічно дитячих видів діяльності: ігрової, практич­ної, образотворчої, а також організацією спілкування ді­тей між собою та з дорослим. Розвивальна робота з ди­тиною раннього віку має здійснюватися не за принципом розвитку окремих психічних процесів, а спрямовуватися на загальне, максимально різнобічне ознайомлення ма­люка зі світом предметів, людей та стосунків, у процесі якого й відбувається поступовий розвиток, удосконалю­ються та ускладнюються психічні процеси. Важливо не просто дати дитині знання, а навчити застосовувати їх у різних практичних діях. Адже засвоєння готових знань і способів дій (у чому, власне, й полягає суть раннього навчання) забезпечує становлення лише відтворювального мислення і зовсім не сприяє розвитку власної ак­тивності дитини.

Свого часу видатний дитячий лікар і педагог Є. Аркін наголошував: "Важливо не те, щоб малюк якомога ра­ніше чогось навчився, а те, щоб він пішов цим шля­хом самостійно, докладаючи певних зусиль". Ось тоді він і набуде не навичок, які дадуть змогу іти лише шляхом, визначеним дорослим, а вміння знаходити нові шляхи і змінювати старі методи на нові у разі зміни жит­тєвих умов. Саме це є основою творчих здібностей людини.

Максимального ефекту реалізації можливостей дити­ни можна досягти лише в тому разі, якщо методи та форми розвивальної роботи добиратимуться з урахуван­ням психофізіологічних особливостей віку. Так, напри­клад, відомо, що малюк третього року життя утримує свою увагу лише на одному простому завданні; звертає увагу не так на сам предмет, який він розглядає у ціло­му, як на його окремі частини; важко утримує в пам'яті умови завдання, яке виконує безсистемно, а також швид­ко втомлюється й легко переключається. Отже, навчан­ня дітей раннього віку доцільне у формі дидактичних ігор, безпосередніх спостережень, вправ з предметами побуту та іграшками, різних видів практичної та образо­творчої діяльності.

Маємо підсумувати: недооцінка масштабності суто пси­хологічних змін, які відбуваються в період раннього ди­тинства, призводить до того, що далеко не всі резерви цього віку реалізуються. Більше того, багато можливос­тей лишаються нерозкритими. Кожний віковий етап має власну цінність, і тільки оптимальне використання всіх наданих ним можливостей дійсно забезпечує розвиток психіки дитини та становлення її особистості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Чим гратися малюкові

Окремо варто спинитися на іграшках. Дуже часто дорослі, купуючи їх дитині, виходять з власних упо­добань, інтересів, намагаючись певною мірою ком­пенсувати обмеженість іграшкового асортименту в своєму дитинстві, тобто купують іграшку для себе. Або ж вважають, що велика кількість іграшок та їх розмаїт­тя сприяють організації самостійно? гри дитини, а їм, відповідно, забезпечать безвідривне виконання влас­них справ або спокійний тихий вечір. От і виходить, що збирається велика кількість іграшок та ігор, які лише займають місце, бо малюк ними не грається, оскільки всі ці дива сучасного дизайну його не цікав­лять. А тим часом у кожному домі є багато такого, що ніяк не може зрівнятися з іграшками. Найцікавіше міс­це — мамина кухня! Найпростіша шумівка, дерев'яна ложка або каструлька, в яку можна спочатку багато чого покласти, а потім виймати потроху або відразу викинути, набагато цікавіші за будь-яку пластикову карусель з музикою! До того ж тут іде справжнє жит­тя: після того, як мама якийсь час побуде на кухні — на столі з'являється щось смачненьке, й усі кажуть: "О, дуже смачно!" Спробуйте організувати діяльність вашого малюка саме тут, наприклад, так: виділіть секцію в кухонній шафі для нього, складіть туди кілька мета­левих баночок з кришками (добре, щоб їх можна було вкладати одну в одну), невелику каструлю, кілька мисочок тощо, а також волоські горіхи чи кілька ви­митих яблук, морквин абощо, які так цікаво розклада­ти по мисочках, складати в банку й закривати криш­кою, а, може, й скуштувати. Пізніше залучайте малюка до приготування обіду: доручіть вибрати буряки з-поміж картоплі чи моркви; відібрати червоні яблука чи перець з-поміж інших; віднести відібрані вами овочі в мийку, а, може, навіть помити їх. І не страшно, що вода буде й на підлозі, а маленького помічника дове­деться перевдягати. Адже такі ситуації спільної діяль­ності сприяють розвиткові дитини: вона знайомиться з різноманітним посудом, овочами, фруктами, їхніми назвами та ознаками (кольором, формою, величиною, щільністю, смаком, фактурою, матеріалом тощо). Ви допомагаєте синові чи доньці проявити свою самостій­ність і маєте слушну нагоду для похвали: "Як гарно ти вмієш це робити!" А найголовніше в такій ситуації з погляду малюка—мама поруч! І він діє разом з нею!

Цим правилом варто скористатися й тоді, коли ви пропонуєте синові чи доньці погратися. Проте не забувайте: дитину треба вчити гратися. Без участі дорослого навіть найкращі іграшки не стимулюють активності, не розвивають свідомості, в кращому разі вони викликають однотипні, примітивні дії, які через це швидко набридають. Усі свої секрети та можли­вості іграшка розкриває перед дитиною лише з до­помогою дорослого. А щоб викликати справжній ін­терес до гри та іграшки, дорослі й самі мають гратися із задоволенням. Для цього намагайтеся на час гри з дитиною відключитися від сторонніх думок і турбот. Діючи з іграшками, малюк вчиться спілкуватися з дорослим, розв'язувати найпростіші практичні зада­чі. Не забувайте і про неформальний ігровий матері­ал: здатність бачити в одному й тому самому пред­меті термометр, ложку, гребінець, викрутку, а, може, й трубу — ось що залишиться непересічним досяг­ненням дитячого мислення, стане передумовою роз­витку уяви і творчості.

Поменше заборон!

Дитяча активність і допитливість, звісно, завдають багато клопоту дорослим, тож часто натрапляють на їхні опір та заборони, що продиктовано турботою про здоров'я та безпеку малюка. Червоною ниткою крізь весь цей період життя дитини проходить супереч­ність, яка полягає в тому, що дитина повна сил і ак­тивності, захоплено переживає свої нові можливос­ті, що природно для її нормального розвитку, але при взаємодії зі світом натрапляє на перешкоди та активне обмеження дорослими її можливостей.

Діючи з предметами, малюк реалізує свою актив­ну позицію в цьому світі, задовольняє головні життє­ві інтереси. Забороняючи йому діяти, дорослі по­збавляють свого активного, допитливого, діяльного і життєрадісного малюка можливості мислити, пере­живати, прагнути, а отже, й повноцінно жити. І тоді стережіться ефекту бомби відстроченої дії, оскільки не виключено, що дитина виражатиме своє розчару­вання вибуховими нападами гніву.

Навіть найменші не бажають завжди залишатися в манежі. Дитина повинна мати змогу пізнавати світ, набувати нового досвіду. Тож завдання дорослого полягає не в тому, щоб забрати в малюка всі небез­печні й заборонені предмети, а в тому, щоб органі­зувати його активність і спрямувати її в потрібне рус­ло та бути активним партнером маленького діяча в його непростій справі — пізнанні навколишнього світу.