Веселі посиденьки

Департамент освіти і науки, молоді та спорту

Кіровоградської обласної державної адміністрації

Знам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтерна І-ІІІ ступенів

Виховний захід

Підготувала

Лимаренко

Людмила Валентинівна,

вихователь

м. Знам’янка

2013 р.

Мета: організувати активне і змістовне дозвілля вихованців; згадати українські традиції; розвивати світогляд, творчі здібності та пізнавальні інтереси дітей; виховувати почуття гумору та сприяти гарному настрою.

Обладнання: макет двору; ноутбук, музичний центр; реквізити для ігор.

Макет двору: тин, колодязь, кущ калини, лавка, домашнє начиння.

Виходять двоє дівчат.

- Доброго дня, добрі люди!

- Доброго вам здоров’ячка!

1 дівчина: На землі великій

Є одна країна

Гарна, неповторна

Красна, як калина.

І живуть тут люди

Добрі, працьовиті,

І скажу, до речі,

Ще й талановиті.

2 дівчина: Землю засівають

І пісні співають.

На бандурі грають

І вірші складають

Про ліси і гори

І про синє море,

Про людей і квіти.

То скажіте, діти,

Що то за країна?

Разом: Наша Україна!

У двір виходить одна із двох подруг-сусідок баба Мотря з лопатою та відром.

Б. Мотря: - Ще тільки ранок, а я уже наробитися встигла. А як же, хто ж буде ще тут на землі копатися. В селі тільки й лишилася жменька людей: я та подруга моя, Олена, за ставком – дід Панас зі своїм сімейством. Але іноді наїжджають то артисти, то онуки з друзями.

- Дуже добре ми з сусідкою живемо: і радіємо, і бідуємо разом, і саджаємо, і урожай збираємо, і поплачемо інколи про молодість згадуючи і посміємось, коли в дзеркало на себе подивимось. Ось тільки зараз я одна залишилась. Подружка моя на курорти поїхала. Ага внучок її приїздив, путівку в АВІРі купив. Казав щоб бабуся на людей подивилася, на їх життя та розкіш, та й себе показала. І що там показувати, срамота одна. Ну надіюсь, що скоро з’явиться.

- А мені на город треба йти: картопельку збирати. А тут ще й спина капосна

схопила.

Вибігають хлопчаки, пропонують допомогу.

- Та не журіться, бабо Мотре, ми допоможемо. Гайда, хлопці. Ми вашу картопельку швидко зберемо, давайте відра.

Проводиться гра «Ранок у полі».

Б. Мотря: - Які молодці: спритні, гарні, завзяті. Такою і я була в молодості. Бувало за яку справу не візьмусь…

Чути звуки двигуна автомобіля. Сигнал.

Баба Мотря йде до тину, виглядає.

До двору заходить Олена. Наспівуючи слова «Пусть тебе приснится…»

Б. Мотря: - Ой, ненько рідна! Що за чудо до нашої садиби завітало.

Олена: - Ху, нарешті добралась. Ой, що за краєвиди: ні тобі пальми, ні тобі моря, село

селом, нічого не змінилося. А за морями, за горами – ото люди живуть, мов у раю:

сонце, море, розваги; ні тобі пилюки, ні мух.

Б. Мотря: - Свят, свят (хреститься). То це ти дорогенька. А я вже і за село виходила тебе виглядала. Вже подумала, може шейха якого зустріла?

Олена: - І зустріла, і причарувала…

Б. Мотря: - Та бачу вже: ні одягу путнього, ні взуття; обібрали як липку чи сама розгубила?

Олена: - Заздриш. Іди, по секрету скажу: заробила, заслужила. А як тільки гарно відпочила…

Б. Мотря: - Та поганенько, мабуть, служила, що гола й боса приїхала.

Олена: - Ой-ой, нічого ти не розумієш. (Дістає ноутбук) Зараз покажу.

Проводиться гра «Пісенний дует».

Олена: - (Пританцьовуючи) Бачиш, який подарунок отримала.

Б. Мотря: - Та сядь уже, вертихвістко, та розкажи конкретно.

Олена: - Та сяду вже, бо ніженьки аж гудуть. (Сідає).

Проводиться гра «Принцеса на горошині».

Б. Мотря: - Ось, бачиш, уже й стояти на цих каблучищах не можеш, і розказувати нічого не хочеш …

Олена: - Та ти, Мотре, не хвилюйся, все я тобі і розкажу, і на ноутбуці покажу, але потім.

- Краще ти розказуй, як там дід Панько з Одаркою поживають?

Б. Мотря: - Та, ніби нічого. Дивись, а ось вони й самі.

З’являються дід і баба. Сценка «Дід і баба».

Дід Щось добреньке з’їсти хочу,

Тільки що – не знаю сам.

Баба Голови б ти не морочив,

Що зварила – те й подам.

Дід Вареники, борщ і каша,

В животі від них урчить.

Баба Вередливий став ти, діду.

Що тобі іще зварить?

Дід Знаю, бабо, ти не сердься,

Я, мабуть би, з’їв оце…

Коровай із борошенця,

А туди б ще вбить яйце.

Баба Отже, клятий!

Хоч бери, тікай із хати!

Будь по-твоєму, спечу.

(Баба виходить із хати. Дід говорить їй у слід.)

Дід Ти готуй, стара, швиденько,

Повечеряєм гарненько.

(До зали) Баба в мене – молодець!

Але гріх самому їсти

Цей рум’яненький буханець. (Входить баба, сідає біля діда.)

Дід Пам’ятаєш, моя люба,

Як були ми молоді,

Напечем, бувало, хліба -

Повна хата молоді.

Баба Танці, співи, сміх до ночі

Вечорниці…А тепер?

Демонстрація кадрів з вечорниць.

Виходять хлопець і дівчина.

Дівчина: - А ми не гірше вміємо.

Інсценізований танок.

Хлопець: (співає, пританцьовуючи)

Ой, дівчинонько, чи я ти?

Йди зі мною танцювати!

(на програш танцює)

Дівчина: Танцювати можна

Тільки не з кожним.

(Танцює з іншим)

Хлопець: На дорозі жук, жук,

На дорозі чорний.

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний!

(танцює)

Дівчина: По дорозі галка, галка,

По дорозі чорна.

Подивися, козаченьку,

Яка я моторна,

Яка я моторна.

Гнучка, чорнобрива.

Як побачиш, аж заплачеш,

Бо я вередлива!

(танцює)

Б. Мотря: - А діточки, мов квіточки, звеселили душу.

Олена: - А ти думаєш я там нічому не навчилася… Аж подивись.

( Виконує рухи східного танцю, потім хапається за спину).

Б. Мотря: - Ой срамота. Ти бачила як Алла Кушнір танцює перед султанами та шейхами.

Куди там тобі з твоїм радикулітом.

Олена: - Ой і правда. Нехай краще дівчата затанцюють.

Виконується танець.

Олена: - Оце танцюють, так танцюють.

Б. Мотря : - І співати вміють. А ходіть-но сюди, дівчата, та заспіваймо гарненько, та так, щоб аж за душу взяло.

Виконується пісня.

Олена: - Оце пісня, так пісня; до самих нутрощів пробрало. А ще знаєш, сусідонько, а ще я так сумувала за нашими жартами.

Б. Мотря: - Зараз тебе порадуємо.

Жарти.

Дівчина От так диво – дивина:

Виріс ріг у кабана,

Льоха вбралася у пір’я,

Пси порили все подвір’я.

Хлопець А лаписько в курнику

Заспівав: «Ку-ку-рі-ку!»

Лізуть горобці на квочку,

Щоб сховатись в холодочку.

Дівчина А ягнята, мов коти,

Геть обсіли всі плоти.

Віл на яворі пасеться,

Кіт у кошику несеться.

Хлопець А індики на воді

Плавають, мов лебеді.

А тепер скажіть мені –

Де тут правда, а де ні?

Всі Та тут все переплуталось!

Сценка «Не мої ноги!»

(Один хлопець читає слова, а другий показує пантоміму)

Серед лісу, серед гаю у неділешній обід

Заснув мужик у чоботях, а проснувся без чобіт.

Прокинувся, протер очі, разів кілька позіхнув.

Разів кілька босі ноги з подивлянням повернув.

- Не мої се – каже, - ноги! Присягаюсь на чим світ. –

Бо мої в чоботях були, а ці босі, без чобіт.

Кухлик.

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попрохав він – покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця – Что? Чего?- Я нє понімаю.

- Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

- Да какой же кухлик здесь, єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв і насупив брови:

- На Вкраїні живемо – не знаємо мови.

- У меня єсть свій язик, нікчему мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід:

Бо якраз така біда в моєї корови –

Має бідна язика, та не знає мови.

Б. Мотря: - Дивлюсь я на тебе, Олено, і ніяк не второпаю: - Що то на тобі блищить?

Олена: - Ожерельє – називається.

Б. Мотря: - А наші дівчата намисто носять. Хочеш ми і тобі разочків декілька нанижемо.

Проводиться гра «Нанижи намисто».

Олена щось шукає у сумці.

Б. Мотря: - І що ти там порпаєшся?

Олена: - Ти знаєш, мені один шейх подарував портрет свого улюбленого верблюда, зараз покажу.

(Дістає лист ватмана із зображенням тулуба)

- Ой, лишенько, що ж це таке? Та як же так сталося, що тулуб є, а інші частини тварини відсутні? А я ж хотіла такими картинами хату прикрасити.

Б. Мотря: - Та не хнич уже, зараз допоможемо. Чи не так, діточки?

Проводиться гра «Збери картину».

Б. Мотря: - Олено, а чи ти знаєш про що мріяли наші хлопці?

Олена: - А про що ж?

Сценка «Мрія».

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив!

Зробив би так, щоби жилося

Всім людям добре. Напримір,

Поставив би я скрізь дерева

З медових пряників самих,

І ніжки з холодцю свинячі,

Щоб з часником росли на них,

Замість лози росли ковбаси,

А листя все було б – млинці,

Земля була б з самої каші

Та з добрих свіжих потрухів!

У Чорнім морі – запіканка,

«Кока-кола» у річках текла.

В Дунай би напустив «згущонки»,

А дно зробив би я зі скла.

Ставки б з сметаною стояли,

З лемішки з салом – береги.

В ставках – вареники б стирчали:

Товсті, гарячі і пухкі.

А ми б сиділи та гойдались,

Мов діти в люльці уночі,

Спокійно раю дожидались,

Задерши ноги на печі.

Ну годі…Треба б замовчати,

Щоб хтось ще шиї не набив.

Коли б я був полтавський соцький,

Усе б дочиста це зробив.

Олена: - Оце-то мрії! І я б такого хотіла…

Б. Мотря: - Подивилась на такого гарного молодого хлопця. Та й згадала що і я молода

була.

Олена: - Еге ж, була!

Б. Мотря: - А яка ж красива була!

Олена: - Була-була!

Б. Мотря: - А яких пісень співала…

Олена: - Співала. Та ти послухай як виступає моя знайома співачка.

Б. Мотря: - Яка ще співачка? Де ти її в нашій глушині взяла?

Олена: - В літаку познайомилася, і вона забажала перед вами виступити.

Художній номер «Виступ Маші Распутіної»

Б. Мотря: - Оце так виступ, аж дух перехопило. О, поглянь, Стецько йде.

З’являється Стецько і назустріч йому йде Ульяна.

Стецько: - Та куди ж ти йдеш? Тут же чужі парубки. Чи ти забула, що за мене просватана?

Ульяна: - Та я ж тебе не люблю

Стецько: - Дарма!

Ульяна: - Я за тебе не піду!

Стецько: - Дарма!

Ульяна: - Стецько! У тебе не всі дома.

Стецько: - Дарма! Батько казали, що на вечір посходяться.

Ульяна: - Та бачу, що від тебе просто так не відчепишся.

Стецько: - А що, Уляночко, може чимось смачненьким мене пригостиш? Я ж попоїсти люблю: і ходив би - їв би, і лежав би - їв би, і спав би – їв би.

Ульяна: - І чим же тебе пригостити. Підкажіть.

Парубок: Був я, друзі у Тюмені,

Добрі варять там пельмені,

Та немає краще для кишок –

Українських галушок.

І пшеничні, і гречані, і на салі, і в сметані.

Ось які – українські галушки.

Був я, друзі, на Кавказі,

Там харчо – згориш відразу.

Аж в очах зірки світились,

Та млинці мені все снились:

Іна салі, і в сметані, і пшеничні, і гречані.

Ось які – українські млинці.

Любі друзі, поспішайте,

До нас в гості завітайте,

Будемо вас частувати,

Вареничками пригощати:

І у маслі, і в сметані,

І пшеничні, і гречані.

Ульяна: - Вже чекають у макітрі,

Варенички дуже ситні:

І пухнасті, й білолиці,

Із добірної пшениці.

Стецько хапається за макітру.

Ульяна: - Е, ні. Так діло не буде. Вареники і задарма. Спочатку потрудись.

Проводиться гра «Вареники».

Олена: - Знаєш, Мотре, а чудова ж все ж таки у нас молодь: і працювати, і відпочивати вміє.

А яке гарне наше село! А які страви наші корисні та смачні, що навіть шейх не зміг перед ними встояти. Ти ж сама знаєш який у мене борщ та пампушечки з часничком.

Б. Мотря: - То що ти, шейхові свої кулінарні здібності демонструвала?

Олена: - А ти про що подумала? Звичайно, адже українці славляться своєю кухнею та ремеслами. І подарунки я отримала за свою майстерність.

Б. Мотря: - То йди вже та знімай оцей наряд, одягай людський одяг і виходь до нас.

Олена: - Та вже біжу.

Виходять дівчата.

1 дівчина: Дорогі друзі!

Все, що в серці мали,

Вам подарували:

2 дівчина: Світлу мрію й казку,

Нашу пісню й ласку,

Щебет солов’їний,

Славу України.

Олена: - То ж запрошуємо вас, любі гості, до нашого двору, та до нашого столу на гостину.

Проводиться чаювання.