Віртуальна реальність і дитина

Олена Проскура

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ І ДИТИНА

Людина намагається пізнати світ і взаємодіяти з ним вже від тих прачасів, коли вона була створена, а світ був їй подарованим. Наука допомагає реконструювати і пояснити давні та історичні періоди цієї взаємодії, механізми та наслідки зміни світу та зміни людини, які є, вірогідно, похідними від їхньої взаємодії, спричиненими нею. Одним з визначальних механізмів, який дозволяє людині взаємодіяти зі світом в усій його багатовимірності і неочікуваності, несподіваності і передбачуваності є імманентно притаманна людині здатність пізнавати цей світ і себе у ньому. Пізнаючи світ, людина його пояснює, а разом аналізує і себе. Наслідки цього пізнання, як скарби, зберігає метанаука і тисячі її конкретних розгалужень.

Саме можливість фіксації і збереження наслідків пізнання в різних їх формах живить людську потребу пізнання постійно поглиблювати в процесі пошуку відповіді на питання: чи змінюється світ, чи все у ньому підлягає змінам? Чи змінюється сама людина? Які зміни в ній можна вважати доречними, тобто такими, що йдуть на користь людини і людства?

Зрозуміло, що на ці питання готовий відповісти кожен школяр. Чи означає це, що ці запитання є для людини, принаймні для людини ХХ1 століття, простими? Зокрема, щодо запитання, чи змінюється сама людина?

Як відомо, ще Платон, за кілька століть до нової ери, ставив ці запитання і давав на них відповіді. Що стосується, зокрема, до можливості пізнати світ, то за його ідеями, те, що існує у світі як вічне і незмінне, пізнати можна. І це пізнання є істинним. А те, що змінюється, а отже є тичасовим, пізнати не можна. Отже, цей давній геніальний мислитель розкрив для людини, що є світ вічний, незмінний, а є світ тимчасовий, такий що змінюється. Але обидва ці світи є реальними.

Учень Платона Арістотель дав геніальний аналіз процесу пізнання людиною світу, описав стиль наукового мислення, створив той понятійний апарат, який в теорії пізнання, логіці, психології використовується і сьогодні. Тобто він залишається відповідним для вивчення процесу пізнання сучасної людини, адекватним навіть за більше, як дві тисячі років. Чи засвідчує це незмінність процесу пізнання, процесу мислення людини?

Перейдемо до сьогодення.

Коли виникає потреба звернутись до психологічних досліджень Юхима Ізраїлевича Машбиця, зокрема, до тих, в яких він аналізує мислення школяра, процес розуміння і розв’язування ним різних задач, можливості і психологічну цінність різних прийомів управління процесом учіння, а згодом — можливості і доцільність використання модерних технологій у процесі навчання, то передусім увагу привертає особиста філософська позиція дослідника. Розпочинаючи наукову роботу під керівництвом , Ю. І.Машбиць з глибокою відповідальністю сприйняв вихідні наукові позиції Вчителя. Як відомо, великого значення у професійній діяльності психолога надавав філософії. Від самого початку і упродовж усього тривалого і плідного періоду наукової діяльності Ю. І.Машбиць так само з особливою увагою ставився до філософії і до теоретичних досліджень, що велися в різних напрямках вітчизняної і світової психології. Це відображено в його працях.

В одній з найбільш відомих праць, а саме в роботі “Принцип розвитку в психології” , посилаючись на бесіди з Аккерманом, приєднався до їхньої досить зворушливої думки про те, що людство у своєму історичному розвитку вже (давно — О. П.) пройшло відомі етапи, однак кожній дитині в її індивідуальному розвитку належиться проходити ці етапи знову і знову. Зрозуміло, що тут йдеться про загальний філософський закон, за яким онтогенез повторює філогенез. Очевидно саме такого спрямування у своїх дослідженнях дотримувався і Ю. І.Машбиць. Він надавав важливого значення філософському, методологічному і психологічному аналізові проблеми, яку досліджував. Потрібно зазначити, що згодом у Ю. І.Машбиця склались дружні особисті і професійні взаємини з , який, як відомо, також надавав важливого значення філософській освіті у психології і сам глибоко знав праці Гегеля і Спінози, співпрацював з Е. В.Ільєнковим.

При усій заглибленості у дослідницьку діяльність, ініціативності, обізнаності в історії і в новітніх напрямках психології, у виразному прагненні бути лідером в обраному напрямку, у певній схильності до ризику (адже Ю. І. Машбиць часто першим розпочинав нові напрямки досліджень, керував ними), він виробив власні принципи організації дослідницької роботи. Їх ще належить проаналізувати. В даному контексті можна виділити як принцип відповідальність і наукову обережність при формулюванні як основних гіпотез, так і отриманих висновків.

Психологічна наука у ХХ столітті, особливо її теоретичні напрямки в галузі вікової психології розвивались досить плідно. Підтримки набули обгрунтування ідеї сензитивних періодів у розвитку психіки дитини (праці Марії Монтесорі, ), спроби встановлення періодизації психічного розвитку, визначення засад періодизації (Ж. П”яже, ін, ).

На підставі цих наукових здобутків у багатьох країнах світу проводились дослідження сенсорного розвитку дітей дошкільного віку, були визначені показники готовності дитини до шкільного навчання, які суттєво вплинули на розвиток освітньої системи. Дослідники, які працювали в галузі педагогіки шкільної освіти, у своїх теоретичних працях та методичних посібниках підтримували основні ідеї, відкриті психологами, і творчо транслювали їх у програмові змісти і методи дошкільного та шкільного навчання і виховання. Це засвідчено у книгах і досвіді роботи школи , у працях відомого наукового колективу, який упродовж десятиліть забезпечує концептуальні і методичні засади початкової освіти в Україні, адекватно і творчо втілюючи в них психологічні ідеї , іна, . Маю на увазі колектив, який працює під керівництвом .

У певному сенсі з принципом відповідальності і обачності чи обережності у роботі Ю. І Машбиця можна порівняти спрямованість філософських досліджень відомого вченого . Вони, до речі, були сучасниками. Наведу лише деякі питання, що їм надавав важливого значення і що мають стосунок у даному контексті: Яким буде моральний вибір сучасності? (1996 р.), Філософське розуміння людини. Зараз головне не провиджувати, а попереджати (2003), Про мистецтво жити.

Отже, упродовж ХХ століття психологічна наука і пов’язана з нею педагогіка основним предметом своїх досліджень мали дитину і людину, які живуть і діють у певних умовах, досягаючи того чи іншого ступеня успіху. Можна говорити про дитиноцентризм і людиноцентризм у відповідних галузях науки. Зрештою, про їх гуманістичну спрямованість, ідеї якої не втрачають прихильності (від Ж-Ж. Руссо, Г. Песталоцці та уже у ХХ ст. - Марії Монтессорі, Януша Корчака, ).

Та от у життя дитини і людини почали інтенсивно і все рішучіше втручатися і навіть вплітатися здобутки технічного прогресу, які загалом збагачують життя. Та на певному етапі технічного і технологічного прогресу, що є наслідком творчої праці небагатьох геніїв, у світі сталися і продовжують відбуватися зміни, яких навіть фантасти не могли передбачити.

Передусім варто наголосити на змінах, яких зазнав світ, у якому живуть діти. Упродовж століть дитина пізнавала світ, який складав її найближче оточення, за допомогою власних активних дій: вона обмацувала предмети, пробувала на смак, розглядала, дослухалась, при цьому радіючи, заспокоюючись чи лякаючись, набуваючи власного досвіду орієнтування. Спонукою до активності була взаємодія з матір’ю чи з близькою дорослою людиною. Крок за кроком дитина набувала сенсорного досвіду, який ставав фундаментом її подальшого розумового розвитку, і не тільки на ближчі роки, але й на майбутнє — чутливість до звуків, кольорів, форм, запахів, смаків тощо врешті спричиняє розвиток відповідних здібностей і сприяє успішному оволодінню певною професією. Далі йде шкільне навчання, яким керує вже не мама, а професійний вчитель, що володіє відповідними засобами, зважаючи на рівень готовності кожної дитини до сприймання і засвоєння. Не варто далі конкретизувати цю картину. Вона є зрозумілою, звичною.

Звернімося до того світу, який так стрімко входить у життя сучасної дитини і супроводжує її змалечку і далі — поза межі, нескінченно. Це світ особливих технічних об’єктів, що є результатом незбагненної творчої фантазії видатних конструкторів. Ідея кожного з них, очевидно, пов’язана з їхнім найстаршим родичем — комп’ютером, тобто більшість з них є його зменшеними “дітьми”, в яких закладена одна чи більше програм. Що вони моделюють? Як допомагають дитині пізнати своє оточення? Що розвивають у їхньому мисленні?

Однак, діставши такий об’єкт, як правило, у подарунок, а часто — у довгоочікуваний, вимріяний подарунок, дитина не може з ним розлучитись: вона нервово рухає ручку, натискає кнопки, стежить, нервує, сердиться, але не кидає, бо знає, що річ дорога і що вдалось її отримати тільки після тривалого очікування і безперервних прохань від батька чи від бабусі. Ці, створені мовби спеціально для дитини предмети, в основі функціонування яких найчастіше використовуються мілітарні мотиви — стріляти, вбивати, спричиняти аварії чи їх уникати, керувати танками тощо, змагатись у швидкості здійснення заданих рухів, на мій погляд, збіднюють можливості розвитку дитини, скажімо, можливості її соціальної взаємодії, морального і естетичного світосприймання, пізнавальних пошуків. Цей світ, який пропонується саме дітям, є особливо віртуальним. Чи можуть батьки зрозуміти, яку користь мають ці об’єкти для повновартісного розвитку їхньої дитини? А вчитель може зрозуміти?

У свого 6-річного онука, який вже 40 хв. нервував, займаючись з таким віртуальним об’єктом, я спитала:

-Як називається ця іграшка

-Нентендо.

-Тобі цікаво з нею гратися

-Так, дуже цікаво.

-А інші діти у твоєму класі також мають такі ігри?

-Так. (подумав і додав)- Ні, двоє не мають.

-А що дитина може навчитись з такою іграшкою? Нічого не навчиться...(пауза).

-Ні, бабусю, навчиться, вона навчиться сердитися.

А учень 6-класу, просидівши за комп’ютерною грою з віртуальною програмою біля години, на таке ж питання відповів: “ Вчить ненавидіти тата і маму, бо вони все вимагають вимкнути комп”ютер і припини гру.

Зрозуміло, що запущений маховик розвитку віртуальних об’єктів, призначених для дітей, спинити не тільки не можна, але й недоречно. Чи мають вони доповнити, збагатити той світ, у якому живе дитина, чи навіть змінити його? Адже ідеї віртуальності проникають у сфери виробництва товарів для дітей, широкого і різноманітного набору ігрових об’єктів, комп’ютерних програм і навіть улюблених дітьми мультиків, з яких до дітей людською мовою звертаються абстраговані, спрощені, чудернацької будови фігурки. Помічено, що вже тепер і діти, отримавши завдання намалювати людину — тест, що отримав широке визнання як тест на інтелект, от уже років з десять малюють людину схожою на героїв саме модерних мультфільмів. Чи означає пропозиція цих модерних засобів, їх реклама і виробництво, що сучасне розмаїття віртуальних об’єктів для дітей відповідає психології дитини, зафіксованій наукою? До яких психологічних змін в ході вікового розвитку людини може привести їх використання? Чи є ці зміни виправданими, бажаними? Однак, якщо керуватися принципом набувають проблеми, пов’язані з психологічним дослідженням ролі цих засобів у розвитку і долі дитини, а також психологічного супроводу на етапах їх проектування і далі — на етапах пропозиції і використання в умовах родини, дошкільного закладу і школи.

Одним з визначних здобутків психологічної науки у 70-і роки ХХ ст. було висунення і обгрунтування видатним вченим теорії ампліфікації психічного розвитку дитини і широке експериментальне і досвідне підтвердження основних позицій цієї теорії

співробітниками Інституту дошкільного виховання (Москва). Згідно з цим перспективним, гуманістичним напрямком такі науки, як психологія і педагогіка, мають визначити для широкої системи практики освіти відповідні для кожного вікового періоду дитинства адекватні умови, необхідні для збагачення її розвитку, тобто розвитку усієї системи її пізнавальних процесів, беручи до уваги логіку їх виникнення і взаємодії (розвитку сенсорних здібностей, пам’яті, різних видів мислення, регуляторних механізмів тощо), водночас забезпечуючи умови для розвитку дитини як особистості, індивідуальності, сприяючи розвитку її здібностей чи передбачаючи відповідну своєчасну допомогу. Виходячи з ідей цієї вже визнаної теорії ампліфікації психічного розвитку, система віртуальних засобів, що вже має напрацьовану програму знань і дій, якими мають з її використанням оволодіти діти, мала б узгоджуватись з тими системами знань, пізнавальних дій та морально-етичної поведінки, які вже утвердились у освітніх програмах. Безперечно, ця нова система може висунути свої вимоги щодо корекції вже усталеної освітньої системи. Однак потреба у співучасті, координації та взаємній відповідальності за розвиток дитини набуває принципового значення.

Надзвичайно важливим здобутком наукового колективу, який формувався під керівництвом Ю. І.Машбиця, є збагачення дослідницького поля, залучення до нього не тільки віку школярів, студентів, дорослих професіоналів, але й періоду поважного віку. Під керівництвом вже виконано низку психологічних (геронтопсихологічних) досліджень, в яких вивчались важливі, виразні, дражливі особливості поведінки, життєвої здатності, життєвої позиції людей похилого і вельми похилого віку, можливості і форми відповідної для їхніх потреб психологічної допомоги і підтримки. По відношенню до цієї вікової категорії також постають питання вивчення впливу ідей віртуальності на різні сфери життя людей похилого віку і питання створення адекватного психологічного супроводу, відповідної підтримки чи допомоги у формуванні ставлення, найчастіше індивідуального, до новітніх пропозицій світу.

Не підлягає сумніву і не вимагає дискусій той факт, що відкриття віртуального світу і можливостей його проектування є фантастичним явищем, яке підтверджує геніальність людської думки. Водночас геніальність інших потужних відкриттів, які відбувались в історії, ніколи не набувала такої сили і масовості оволодіння різними практиками, в яких відбувається життя людства і дитинства. Всі інші відкриття були змушені рахуватися з такими психологічними категоріями, як готовність людини їх сприйняти, власні бажання, обізнаність, перевірка, віра у їхню необхідність і корисність, принаймні, нешкідливість тощо. Віртуальна реальність з несподіваною швидкістю своїми варіантами і чарівними можливостями ввірвалась у світ реальний, допомагає сприйняти його як доповнення чи навіть збагачення реального світу, оволодіваючи дорогоцінним механізмом власного вибору, а людині похилого віку — певною мірою сприйняти цей світ (адже значна частина старших, вже непрацюючих людей все ж використовують різні можливості комп’ютера, інтернету, соціальних мереж), або ж набути відповідного, не травмуючого ставлення до нього.