Заповідне лісове урочище “Сосонки”

Заповідне лісове урочище “Сосонки”

Однією з форм ландшафтів є урочища, які формуються на основі якої-небудь форми рельєфу, розташовуються на однорідному субстраті, об’єднуються єдиним напрямком фізико-географічних процесів і представляють собою чітко відокремлені природними межами лісові, степові, болотні та інші цілісні ділянки. Прикладом урочища може бути моренний пагорб, заболочена котловина, балка серед поля тощо. Тобто, це будь-яка частина місцевості, що відрізняється від оточуючих. У географічному відношенні урочище – це сполучена система фацій з достатньо однорідним зволоженням та грунтово-рослинним покривом.

Урочища, які мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення за законом “Про природно-заповідний фонд України” (ст. 29-30) можуть оголошуватись заповідними. Статус заповідного урочищу надається без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх землевласників або землекористувачів, одночасно на його території забороняється будь-яка господарська діяльність, яка може привести до порушення природних процесів. Заповідні урочища мають статус природно-заповідних об’єктів місцевого значення, режим їх охорони є більш суворим і відповідає режиму, встановленому для природних заповідників. Забезпечення режиму охорони та збереження заповідних урочищ покладаються на землекористувачів або землевласників, які діють згідно з “Положенням про заповідне урочище” та “Охоронним зобов’язанням”.

В Україні заповідні урочища є досить поширеною категорією природно-заповідного фонду. Станом на 01.10.2003 року в Україні було 762 заповідних урочища загальною площею 82,0 тис. га або 3,0% від площі природно-заповідного фонду України.

Нині в Рівненській області зареєстровано 85 заповідних урочищ площею 2853,9 га. Найвідомішими з них є “Гурби” площею 196 га, ”Мостівське” площею 101 га у Здолбунівському районі, “Костянтинівське” площею 126,3 га у Сарненському районі, “Війницьке” у Млинівському районі площею 10 га та ін.

У межах Рівного на території Рівненського зоопарку загальнодержавного значення (вул.. Київська,110) є заповідне лісове урочище “Сосонки”. Це заповідне урочище було створене 14 квітня 1994 року території урочища “Сосонки”.

За фізико-географічним районуванням України територія заповідного урочища знаходиться в Олицько-Рівненському фізико-географічному районі Волинської височинної області Західноукраїнського краю зони широколистяних лісів Східно-Європейської рівнини. За геоботанічним районуванням України заповідне урочище знаходиться в Варковицько_Рівненському геоботанічному районі дубово-грабових та дубових лісів і фрагментів лучних степів Луцько-Рівненського (Волинського лесового) геоботанічного округу дубово-грабових та дубових лісів Поліської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистяної геоботанічної області.

В цілому рельєф урочища горбистий, сформований на Волино-Подільській плиті. На підвищеннях переважають ґрунти сірі лісові слабо змиті, темно-сірі слабо деградовані, на схилах сірі лісові деградовані сильно змиті на лесах та лесовидних суглинках. Режим зволоження території визначається величиною атмосферних опадів.

В минулому на підвищених ділянках урочища переважали соснові насадження (саме через це урочище отримало назву “Сосонки”), а також грабові, дубово-грабові ліси з домішкою інших порід – берези, осики, черешні. В зниженнях переважала вільха з участю осики. Ще до сьогодні вздовж автомагістралі Львів-Київ зростають десятки старих сосен, що збереглися від колишніх насаджень.

В південній частині урочища „Сосонки” збереглися лише невеликі фрагменти листяного лісу, який раніше оточував місто. Ділянка цього лісу площею 4,7 га увійшла до складу Рівненського зоопарку.

Північна частина урочища в пам’яті жителів міста пов’язана з кривавими подіями. В листопаді 1941р. Рівненські єврей були загнані в урочище нацистськими загарбниками. За свідченням К. Новаківської, якій вдалося врятуватися, людей групами виводили у видолинок, примушували роздягтися і по одному на віддалі 5-6 м один від одного, через вузький прохід, який охоронявся, підганяли до місця розстрілу, захованого пагорбом. Там через довгий рів були перекинуті колоди. Чоловіків, жінок, дітей ставили на колоди, на край ями, обличчям вниз прямо в яму і стріляли. Розстріл проводив спеціальний батальйон вбивць „Остланд”. Так загинуло тоді біля 17,5 тисяч людей, які знайшли останній притулок в братській могилі розташованій на природному підвищенні, густо зарослому чагарником.

У 1967 році неподалік від місця розстрілу (350-400 м на північ від могили) біля шляху Львів-Київ було встановлено обеліск.

Статус заповідного отримала невеличка ділянка урочища “Сосонки” як відносно збережені фрагменти грабово-дубового, дубово-грабового та осиково-вільхового лісу з рідкісними та малопоширеними видами рослин., а також як місце гніздування багатьох птахів.

Заповідне урочище надає Рівненському зоопарку надзвичайної мальовничості і неповторності. Жоден зоопарк України не має такої природної ділянки.

На території ділянки зростають фрагменти грабових, дубово-грабових, осиково-грабових лісів та вільшняків, які в залежності від рельєфу та зволоженості набувають різного характеру. Встановлено, що флора заповідного урочища складає більше 130 видів. Урочище, в основному, має двоярусний деревостан. У першому ярусі зростають дуб, осика, зрідка береза, у другому – граб. Середня висота першого ярусу становитьм, діаметр стовбурів дерев -см. Зімкненість крон (цим терміном позначають у долях від одиниці сумарний відсоток небосхилу, закритого від спостерігача кронами дерев) деревного ярусу становить 0,6 - 0,7. Основу деревостану утворює центральноєвропейський вид — граб звичайний (Carpinus betulus L.), осика звичайна (Pоpulus tremula L.), невелику домішку становить береза бородавчаста (Betula pendula Roth.), вільха чорна (Alnus glutinosa (L.) Gaetn.). Вздовж неглибокої балки зростає рідкісний у Рівненській області вид – вільха сіра (Alnus incana (L.) Moench.).

У чагарниковому ярусі виявлені такі види як горобина, глід, бузина чорна (Sambucus nigra L.), два види бруслини: бородавчаста (Euonymus verrucosa L.) та європейська (Е. Europaea L.), аґрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.), смородина чорна (Rubus nigrum L.), порічки (Ribes rubrum L.).

Трав’яний покрив має загальне проективне покриття від 10-15% до 70-80%. Термін „проективне покриття” означає майже теж, що у дерев зімкненість крон, лише у цьому значенні трав’яний покрив закриває від спостерігача не небосхил, а грунт, і подається у відсотках. Флористичне ядро утворюють гравілат міський (Geum urbanum L.) — з проективним покриттям до 5 %, підмаренник запашний (Galium odoratum L.) — 10 %, розрив-трава дрібноквіткова (Empatiens parvifolia Dc.) — 5-7%. Звичайними є папороті: щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas ), безщитник жіночий (Athyrius filix-femina L.) та щитник шартський (Dryopteris cartusiana (Vill.) H. P. Fuchs). Поодиноко зустрічаються такі малопоширені види як воронець колосистий (Actaea spicata), аґрус відхилений (Grossularia reclinata), щитник австрійський (Dryopteris austriaca), первоцвіт високий, воронець колосистий, підлісник європейський.

На території урочища виявлено два види, занесені до Червоної книги України — це гніздівка звичайна (Neottia nibus-avis (L.) Rich. та коручка морозниковидна (Epipactis heleborine (L.) Crantz).

Нині заповідне урочище дуже трансформоване, що видно зі складу флори, зокрема рослин, що з’явились при поселенні людини — кропива дводомна (Urtica dioica L.), гравілат міський (Geum urbanum L.), розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parvitlova DC), які тут часто переважають.

Нижче приводимо коротку характеристику рідкісних, мало поширених та типових видів заповідного урочища “Сосонки”:

Аґрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.) – єдиний дикорослий вид аґрусу. Родова назва Grossularia взято від французького слова groselle – аґрус. Слово reclinata в перекладі – “відхилений”. Чагарник висотою до 150 см, з колючими розчепіреними пагонами і дрібними (довжиною до 3 см) округлими трьох-, п’ятилопатевими листками з клиновидною основою. Кора темно-сіра, усіяна чорними крапками, пагони з жовтим відтінком. Шипи прості або трироздільні. Квітки зеленуваті, поодинокі або по 2-3 в китицях. Плід – округла ягода, зелена. Квітує в травні-червні, плоди дозрівають у липні. У дикому стані поширений у Карпатах, Прикарпатті, зрідка на Поліссі. Є родоначальником багатьох культурних сортів аґрусу. Плоди аґрусу широко використовують для виготовлення кондитерських виробів. Їх споживають у сушеному, свіжому, консервованому і замороженому вигляді. З них готують киселі, компоти, желе, мармелад, начинки для цукерок, напої тощо. Рослина медоносна, лікарська.

Анемона дібровна (Anemone nemorosa L.). Наукова назва роду походить від грецького anemo – „вітер”. Видова назва в перекладі означає „дібровна”. Це одна з перших весняних рослин. Типовий ефемероїд, тобто багаторічна рослина, яка має короткий період розвитку. Анемона у числі перших навесні квітує, плодоносить, а потім – зникає до наступної весни. Тому вона є одним із перших медоносів. Багато людей зривають квіти анемони на букети. Чого робити не варто, оскільки зірвана вона швидко гине.

Астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos L.). Наукова назва роду походить від грецького слова аstragalоs – “позвонок”, “кістка”, за характером вузлуватих стебел і кореневищ багатьох видів цього роду, а також за формою насіння деяких видів роду. Багаторічна повзуча трав’яниста рослина висотою 50-150 см. Стебло гранчасте, гіллясте, всіяне волосками. Листки непарнопірчастоскладні із 9-12 пар листочків. Листочки яйцевидні або еліптичні. В листках і стеблах цієї рослини накопичується селен. Це отрута для тварин, а для промисловості дуже рідкісний і дефіцитний елемент, який використовується у фотоелементах, а також при виробництві сталі та вулканізації гуми.

Береза пухнаста, біла (Betula alba L.), береза бородавчаста, біла (Betula verrucosa Ehrn.) Види відносяться до родини березових. Наукова назва роду походить від видозміненого латинського слова batula, batulere, що означає ”бити”, ”сікти” (в минулому школярів били березовими різками). Видова назва alba означає “біла”, “verrucosa” – бородавчаста. Береза пухнаста і береза бородавчаста мало чим відрізняються один від одного в ботанічному, хімічному і фармакологічному відношеннях. У берези пухнастої на відміну від берези бородавчастої кора навіть у основи стовбура лишається білою до глибокої старості. Молоді пагони у берези пухнастої, як і листки, опушені. Листки багаті вітаміном С, бруньки – ефірним маслом. В березі містяться сапонін, бетуларетинова кислота, дубильні і інші речовини, фітонциди. Рослина лікарська. Використовується як сечогінний, сердечний, шлунковий засіб. Відваром листя миють голову при випадінні волосся. Настойку спиртову вживають при захворюваннях суглобів.

Бруслини бородавчаста та європейська (Euonymus verucosus Scop., Euonymus europaeus L.). Наукова назва Euonymus походить від грецького еvonymоs, який в свою чергу від еv – „хороший” та onymа – „ім’я”. Еuropaeus в перекладі означає „європейський”, а verucosus – „бородавчастий”.

Бузина чорна (Sambucus nigra L.). Суцвіття складаються із великої кількості дрібних, слабого аромату квіточок, солодкуватих на смак. Цвіте в травні-червні. Плоди – фіолетово-чорні кістянки, достигають в серпні-вересні; використовуються в харчуванні і є лікарським засобом. Квіти і ягоди містять глікозити, рутин, ефірні масла, холін, органічні кислоти, вітамін С, дубильні речовини, карбонові амінокислоти. В листках бузини багато вітаміну С, ефірних масел і каротину. Застосовується в харчуванні, із ягід готують пюре, варення. Варто знати, що плоди бузини при кулінарній обробці не можна піддавати надто сильним механічним навантаженням. Якщо у плодах розтовчеться дрібне насіння, то воно викличе розлад травлення. Для лікування у такому випадку п’ють звичайне молоко. Відваром ягід фарбують шовк у оливковий колір. Варто додати, що бузина – дуже дуже гарна грунтофарбувальна порода. В українському фольклорі ця рослина – вмістилище чорта та символ чаклунства.

Верба (Salix). Назва роду походить від кельтських слів sall – “близько” і lis – “вода”, оскільки більшість видів зростає біля води. Відома ацетилсаліцилова кислота – аспірин – вперше було отримано з верби, тому корінь у назві кислоти взятий з латинської назви роду верби. Ще не дуже звичним буде факт. Що найкращі шкіри до цього часу виправляють за допомогою кори верби.

Веснівка дволиста (Majanthemum bifolium (L.) F.W. Schmidt.) Наукова назва роду походить від слова majus – “травень” та грецького слова anthemos – “квітка”. Видова назва в перекладі – дволиста. Невелика багаторічна трав’яниста рослина з родини лілійних. Стебло прямостояче, просте. Листки подовжено-серцевидні, гострі, черешкові, по краях волохаті. Квіти білі, запашні, зібрані у довгастий колос. Плід – куляста жовтувата, пізніше вишнево-червона ягода. Цвіте в травні-червні, лише на третій рік, іноді пізніше. До цього дає щорічно 2-4 піхвових низових листки і один справжній лист. На листі виділяється одна крупна центральна жилка і декілька бокових, більш слабших. Вона містить багато різних глікозитів. В народній медицині використовують відвари з листя веснівки при хворобах серця, нирок, застуді. Веснівка – гарний приклад того, що насіння – далеко не завжди найкращий спосіб розмноження. У грунті веснівка утворює густе переплетіння коренів, немов би рибацька сітка. Таке кореневище – надійний спосіб вижити, що, власне, веснівка і демонструє, охоплюючи величезні території, починаючи від Сибіру і закінчуючи широтою Харкова.

Вільха чорна (Alnus glutinosa Gaerth.) та сіра (Alnus incana (L.) Moench.). Наукова назва Alnus походить від кельтських слів ал – “при” та лан – „берег” за місцезростання. Видова назва glutinosa означає “клейка” через клейкість молодих листків. Чорною вільха називається через чорнуватий стовбур старих дерев. Всі частини дерева мають лікувальні властивості, зокрема вдається подолати навіть рак грудей. Хоч мало хто згадає вигляд квіток вільхи, а проте вона хороший медонос, а це кращий – пергонос.

В урочищі виявлено декілька екземплярів іншої вільхи – вільхи сірої. Це дерево висотою 5-15 м, з гладкою, блискучою сріблясто-сірою корою. Молоді гілки та бруньки, на відміну від попереднього виду, не клейкі. Листки зверху голі темно-зелені, зісподу – сизо-зелені, тонко-волосисті. Вільха сіра зростає у Карпатах, зрідка – у лісостепу, південніше – відсутня.

Воронець колосистий (Actaea spicata L.) – багаторічна трав’яниста рослина висотою 30-60 см, з потужним кореневищем. Стебло прямостояче. Листки чергові, великі, двічі чи тричі перистоскладні, з круглими асиметричними крайовими зубцями і короткозагостреними кінцевими долями. Квітки білі, дрібніі, кінчики пелюсток бузкового відтінку. Плід – соковита багатонасіннева ягода чорного кольору. Квітує у травні-червні, плоди стигнуть в липні-серпні. Європейсько-малоазіатський напівтінелюбивий, не дуже сильно вологолюбивий вид. Рослина отруйна, лікарська. Як і багато інших отруйних ягід, ягоди воронцю залюбки поїдають птахи без будь-якої шкоди для себе.

Вороняче око звичайне (Paris quadrifolia L.). За легендою, наукову назву рід Paris отримав на честь Паріса, сина грецького царя Пріама, який викрав прекрасну Олену, у результаті чого розпочалась Троянська війна. Є друга версія, за якою назва роду походить від слова paar, тобто „два”, тому що листки немов поділяються на дві пари. Видова назва quadrifolia в перекладі – „чотирилистий”. Назва вороняче око дана рослина отримала за подібність ягоди до воронячого ока. Кожна рослина дає тільки одну квітку на рік, яка досить довго квітує. Іноді зустрічаються рослини з 5-6 листками.

Глід колючий (Crataegus oxyacantha L). Наукова назва роду Crataegus походить від грецького слова cratos – “сильний”, ”міцний” за властивостями деревини, а також тому, що завдяки своїм колючкам має добрий захист. Видова назва oxyacantha походить від грецьких слів oxys – “гострий”, acanthi – “шип” за характером чагарника. Рослини представляють собою кущ або невелике дерево. Гілки усіяні рідко розташованими колючками. Листки – чергові, зверху темно-зелені, знизу - світлі, з восковим нальотом. Суцвіття – щиткоподібні, з трьох-п’яти голочок, на яких розміщені по 10-18 квіток. Плід – криваво-червоний, ягодоподібний, з 3-4 кісточками, м’який, мучнистий. Квіти глоду містять флавонові глікозити, ефірні масла, органічні кислоти, ненасичені жирні кислоти, ретинол, аскорбінову кислоту, багато численні солі, дубильні речовини. Плоди містять ацетилхолін, холін, органічні кислоти, жирні кислоти, аскорбінову кислоту, каротин. Рослина лікарська, харчова.

Глуха кропива біла (Lamium album L.) – багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих. Нічого спільного, за винятком подібного зовнішнього вигляду, з кропивою дводомною немає. Стебло високе, пряме, чотиригранне. Листки поодинокі, супротивні, довгасто-серцевидні, нагадують листки кропиви дводомної, але відрізняються від неї відсутністю жалких волосків. Квіти білі, розміщені півкільцями у пазухах листків. Віночок двогубий, білий або блідо-жовтий, ззовні волохатий. Плід – сухий горішок. Цвіте з весни до осені. Квіти містять слиз, дубильні речовини, ефірну олію та ін. Вони мають приємний запах і гіркуватий смак. Рослина медоносна. Її широко використовують в народній медицині для лікування дихальних шляхів, хворобах серця, неврозах, виснаженні організму, захворюваннях нирок і селезінки.

Гніздівка звичайна (Neotia nidus-avis (L.) Rich.). Наукова назва роду Neotia походить від такого ж грецького слова, що означає “гніздо”. Nidus-avis (в перекладі пташине гніздо) і українська – гніздівка дана рослині за характерний вид її кореневого сплетіння, яке має форму гнізда птаха. Це сплетіння величиною з кулак, складається з великої кількості коренів, які за формою і кольором нагадують дощових черв’яків, але значно тонші. Рослина багаторічна трав’яниста висотою 20-60 см. Стебло товсте, прямостояче, восково-жовте. Листки ланцетні, стеблообіймаючі. Суцвіття — видовжена китиця. Квітки пахнуть медом. Плід – одногнізда коробочка, яка розкривається шістьма щілинами. Цвіте у травні-червні. Геофіт, сапрофіт. Це означає, що клітини гніздівки не містять хлорофілу, рослина живиться готовими органічними речовинами лісового ґрунту, що засвоюються клітинами шкірки кореневих мичок. Вид поширений в Євразії у областях з середземноморським та помірним кліматом. Росте в тінистих листяних лісах та чагарниках на кислому гумусі або серед гниючих коренів і пеньків. Вид, занесений до Червоної книги України

Горобина (Sorbus aucuparia L.). Наукова назва роду походить від кельтського слова sor – „терпкий” за смаком плодів. Видова назва походить від латинського слова aucupari – „ловити пташок” за застосування плодів горобини при ловлі птахів. Цей вид добре відомий більшості людей, але варто відмітити деякі цікаві моменти. Зокрема те, що горобина – це прекрасний пізньовесняний медонос, який дає червонуватий мед. Плоди – ласощі не лише пташинні, а й будь-якої лісової звірини, тим більше, що зберігаються на дереві і взимку. Плоди горобини містять багато цінних речовин і широко використовуються як ліки. Їх маринують, вимочують, роблять повидло, сидр, і, навіть, вино.

Гравілат міський (Geum urbanum L.). Наукова назва роду походить від грецького слова geiein – “смачний” ”приємний”, оскільки корінь має приємний запах. Urbanum в перекладі з латинської мови означає “міський”. Багаторічна рослина заввишки 40-60 см з прямостоячими, м’яковолосистими стеблами. Прикореневі листки ліровидно-перисті, стеблові трійчасті або три роздільні. Квітки в щитовидних суцвіттях, прямостоячі, дрібні, яскраво-жовті. Плід збірний, з горішковидних сім’янок, з довгим, на верхівці зігнутим носиком. Росте як бур'ян. Цвіте в червні-серпні. Насіння чіпляється до шерсті тварин і розноситься на великі відстані. Рослина лікарська, харчова і технічна. Лікувальні властивості гравілату признає як народна, так і наукова медицина. Тепер відомо, що таніни містяться у всіх частинах цієї рослини. В народі порошком із кореня гравілату лікували від коклюшу, шлунково-кишкових розладів і малярії. Кореневища та корені завдяки вмісту ефірної олії можна використовувати як приправу до овочевих страв. Свіжі молоді листки містять значну кількість аскорбінової кислоти, їх можна використовувати для приготування салатів зелених борщів. Кореневища придатні для фарбування шкіри і різних тканин у червоний, коричневий колір.

Груша (Pirus communis L.). Наукова назва роду Pirus походить від грецького слова piros – „пшениця” за формою і величиною плодів деяких видів цього роду; за другою версією від слова pirum – римської назви цієї рослини. Сommunis в перекладі означає „загальний”, ”звичайний”.

Гусяча цибуля жовта (Gagea lutea K. Yawl.). Наукова назва роду Gagea дана на честь вченого Фоми Гаге. Видова назва lutea в перекладі означає жовта. Рослину дуже полюбляють гуси, тому їй дана назва гусяча цибуля.

Дуб звичайний (Quercus robur L.). Наукова назва Quercus походить від кельтських слів quer – “червоний” та cues – „дерево”. Видова назва robur в перекладі з латинської – „дубове дерево”. В заповідному урочищі зростає декілька віковічних дубів. Зокрема, один з таких віковічних дубів має обхват .... м.

Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.). Назву звіробій отримав через те, що негативно впливає на тварин. Дійсно, значний вміст звіробою в сіні шкідливий для коней. Наукова назва роду Hypericum походить від грецьких слів hypo – “під”, “серед” і erici – “верес” за місцезростанням перших знайдених видів. Інша версія – від слів hiper – “через” та ericon - “зображення”, “рисунок”, оскільки листки багатьох видів мають цяточки. Видова назва perforatum в перекладі з латинської означає “поколотий”. Багаторічна рослина з трав’яним, прямим, щільним стеблом висотою 30-40 см. Квітує жовтими квітами, зібраними в нещільну ниткоподібну голівку. Зростає в сухих місцях, на узліссях і серед чагарників. Містить гіркоту, дубильні, смолисті і фарбувальні речовини, флавоноїди, каротин, холін, сапоніни. Рослина лікарська з дуже широким спектром дії. Відомі з лицарських романів еліксири для лікування ран обов’язково містили у своєму складі звіробій. Застосовується для виготовлення чаїв.

Зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum Huds.) – ця рослина має народні назви: глуха кропива жовта, губаня, зелений ладан. Наукова назва роду galeobdolon походить від грецьких слів galeа (gale – „тхір”, „ласка”) і bdolos – „сморід” через те, що розтерті листки мають дуже неприємний запах. Видова назва luteum означає „жовтий”. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 15-50 см. Листя черешкове, яйцевидне, з серцеподібною основою, по краях зубчасто-пильчасте, з сріблястими білими плямами. Квітки дрібні, жовті у вигляді віночка. Цвіте у травні-червні. Рослина лікарська. Для виготовлення ліків використовують стебла з листками і квітками. У народній медицині зеленчук жовтий використовують як засіб, що має сечогінну та протизапальну дію, вживають при гастритах і хронічних циститах, уретритах, а також при лікуванні аденоми передміхурової залози. З молодих пагонів можна навіть готувати салати. Рослина – добрий весняний медонос.

Калина звичайна (Viburnum opulus L.). Наукова назва viburnum походить від латинського viere – „в’язати”, „плести” за придатність молодих гілок до плетіння корзин. Opulus – римська назва звичайного кллена і була надана через подібність листків калини і клена. Чагарник висотою 1,5-3 м з гіллястою кроною. Листки трипелопатеві, великі, зубчаті по краю. Цвіте в травні-липні, плодоносить у вересні-жовтні. Всі пам’ятають слова з пісні „мов до шлюбу вбралася калина”. Але не всім відомо, що ця поетична метафора трохи ближче до істини, ніж здається з першого погляду. Калина має квіти двох типів. Внутрішні квіти – дрібні і непроглядні, виконують функцію розмноження, дають плоди з насінням. А зовнішні квіти безплідні, але набагато більші, гарніші і приваблюють не тільки людей, а, що набагато важливіше для калини, комах. От, і виходить, що суцвіття калини схоже на велян нареченої. Плоди – ягоди (правильніше, кістянки), гіркі, але після морозів гіркота щезає і їх можна вживати в їжу. В плодах містяться цукри, органічні речовини, дубильні речовини, пектини, вітамін С, каротин, мікроелементи, флавоїди. Рослина лікарська, харчова. В плодах вітаміну С в 1,5-2 рази більше, ніж в малині, а по вмісту заліза вона також перевищує малину в 1,5 рази, його в калині стільки ж як і в шипшині. Рослина лікарська, медоносна.

Зірочник ланцетовидий (Stellaria holostea L.). Назва роду stellaria походить від латинського слова stella – “зірка” по формі віночка. Видова назва holostea походить від грецького слова holosteon – назва однієї рослини у Діоскорида, звідки і було взято.

Квасениця звичайна (Oxalis acetosella L.). Назва роду походить від грецьких слів oxys – „кислий” та alis – „солоність”. Видова назва acetosella в перекладі – „кисла”.

Клен звичайний (Acer platanoides L.). Свою назву Acer клен отримав від латинського слова аcer, що означає „гострий”, „сильний”. Видову назву platanoides отримав за схожість своїх листків з листками платана (чинари). Тривалість життя до 150 років.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis L.) - добре відома лікарська рослина з родини лілійних. Наукова назва роду Convallaria походить від грецьких слів convallis – “долина” і lirion – “лілія”. Видова назва majalis в перекладі – „квітуючий у тарвні”. Цвіте ранньою весною білими квітками, які полюбляють за приємний запах. Квітки дзвоникуваті, звислі. Листки довгасто-еліптичні, яскраво-зелені. Плоди – кулясті, червоні, отруйні. Цвіте з кінця травня до початку червня. Рослина містить отруйні глікозити, головним чином конвалатоксин і конваламарин, сапоніни, ефірну олію, органічні кислоти. В народній медицині використовують здавна при хворобах серця, нервових захворюваннях, а також як сечогінний і проносний засіб.

Копитняк європейський (Asarum europeaum L.) - багаторічна трав’яниста рослина з родини хвилівникових. Назву рослина отримала через схожість свого листка з слідом копита. Ще у працях давньогрецького письменника Діоскорида ця рослина згадується із назвою аsarum. Еuropeaum в перекладі – “європейський”. Кореневище стелеться по землі, стебло коротке, опушене, з двома крупними темно-зеленими листками. Квіти поодинокі, темно-червоні, з приємним запахом. В квітці спочатку розвивається рильце, а потім тичинки. При розкритті віночок утворює три невеликі щілини, через які в квітку заповзають малі мухи. Коли квітка зовсім розкриється, мушки виповзають і переходять на іншу квітку і опилюють її. Насінини з м’ясистим гребінчастим придатком. Мурашки, поїдаючи ці придатки, розносять насіння і тим самим сприяють поширенню рослини. Цвіте у квітні-червні. Листки перезимовують. Мають смак і запах перцю, тому рослинами не поїдаються тваринами. Копитняк містить ефірну олію, алкалоїди, в’яжучі речовини тощо. Кореневище у народній медицині здавна використовують як відхаркувальний, жарознижувальний, жовчогінний, сечогінний засіб. Також використовують для лікування алкоголізму. Кореневище отруйне, тому необхідне суворе дозування.

Крушина ламка (Frangula alnus Mill.). Родова назва Frangula походить від латинського слова frangere – „ломати” через ламкість деревини; alnus – „вільховидна”.

Купини пахуча та багатоквіткова (Polygonatum оdoratum та multiflorum (L.) All.). Наукова назва роду Polygonatum походить від грецьких слів poly – “багато” і goni –“вузел” по виду кореневища. Багаторічна трав’яниста рослина з доволі товстим кореневищем і голим граненим стеблом висотою 30-65 см. Стебло виростає із верхівкової бруньки кореневища, яке продовжує свій ріст за допомогою бокової бруньки. Від відмерлих стебел на кореневищі лишаються сліди, які за легендою немов би поставив своєю печаткою цар Соломон. Листки чергові, повернуті в одну сторону, сидячі, великі, продовгувато-яйцевидні або еліптичні, трохи загострені з продовгуватим дуговим жилкуванням, зверху зелені, знизу з сизуватим нальотом, голі. Квіти білі, розташовані в пазухах листків, одиночні, рідше по два. Плід – синювато-чорна ягода. Квітує в травні-червні.

Куцоніжка лісова (Brachypodium sylvatica (Huds.) Beauv.) - природна зона зростання – Європа, Кавказ, Гімалаї, гори Середньої Азії. Висота рослини – від 40 до 180 см. Стебла прямі, у вузлах мохнаті, листки темно-зелені, щільні, плоскі. Суцвіття колосковидне, довжиною 7-15 см.

Липа серцелиста (Tilia cordata Mill.) – Наукова назва роду походить від грецького слова ptilon - „крило”, по криловидному прицвітнику, прикріпленому до суцвіття. Сordata – „серцевидна” по формі листків.

Ліщина звичайна (Corylus avellana L.). У римлян ліщина називалась Corylus. Видова назва походить від назви порту Avelanon в Італії, який до наших днів відомий через торгівлю лісовими горіхами.

Малина звичайна (Rubus idaeus L.) Наукова назва роду Rubus походить від грецького слова ruber - “червоний” за колір плодів багатьох видів. Під іменем idaeus малина згадувалась вже у Плінія. Це напівчагарник із родини розоцвітих. Стебла вкриті шипами або білуватими щетинками. Листки зверху темно-зелені, знизу білоповстяні від вкриваючи їх волосків. Квіти білі, дрібні, зібрані в ледь пониклі суцвіття, які знаходяться на верхівках стебел або в пазухах листків. Плоди - дрібні кістянки, що зросли в загальний складний плід майже овальної форми. Дика малина відрізняється від культурної плодами; її кістянки зростаються не так щільно, як у культурної, легко відділяються від конічного квітколожа і при збиранні легко розсипаються, від чого дика малина в народі називається сипучка. У дикорослої малини ягоди більш ароматні, ніж у культурної. В ягодах малини містяться сухаристі речовини, невелика кількість ефірного масла, органічні кислоти (лимонна, яблучна, саліцилова і ін.), слиз, вітамін С, сліди вітамінів групи В, каротин, дубильні і фарбувальні речовини. В науковій медицині використовують тільки сушені плоди малини як потогінний засіб при грипі, простуді, хронічному ревматизмі. Також використовують кору. Настоянкою листків лікують шлункові захворювання. Рослина медоносна і харчова.

Медунка лікарська (Pulmonaria officinalis L.) – одна з найперших весняних квіток наших лісів з родини шорстколистих. Кореневище повзуче, буре, стебло просте, шорстке. Листки прикореневі - яйцеподібні, стеблові – довгасті, шорсткі. Квітки червоні, пізніше стають голубувато-фіолетовими. Цвіте у квітні-травні. У цей час її збирають, зрізуючи біля самого кореня. Це чудовий медонос, звідси походить і назва рослини. Здавна медунка є улюбленою стравою в народі. З молодого листя готують салати, різні супи, квіти і молоді стебла смачні свіжими. Медунка містить кровотворний комплекс мікроелементів: марганець, залізо, мідь. Крім того, до її складу входить кремнеземна кислота, дубильні речовини, каротин, аскорбінова кислота, рутин, слиз тощо. Рослину широко використовують у народній медицині: при кровотечах, недоркрів’ї, запаленні шлунка і кишечнику та ін.

Мильнянка лікарська (Saponaria officinalis L.). Корінь при розтиранні з водою милиться. Звідти і наукова назва: від слова sapo – “мило”. Видова назва officinalis в перекладі „аптечна”, „лікарська”. Корінь отруйний. Може у вигляді порошку викликати сильне чхання. Використовується у фарбувальній справі.

Ожина сиза (Rubus caesius L.). Видова назва caesius означає синюватий за кольором плодів даного виду. Напівчагарник висотою 50-150 см, стебла повзучі, всіяні короткими шипами, листки трійчасті. Цвіте білими квітами в травні-вересні. Ягоди великі, синювато-чорні, з сизим нальотом, достигають через місяць після цвітіння. Містить багато вітамінів (С, групи В, К), органічні кислоти, пектинові і дубильні речовини, флавоноїди, а також велику кількість калію і заліза. Застосовується для лікування ще з часів Діоскорида. Більш ніж 2 тис. років тому він приписував хворим відвар із листя як протизапальний засіб при захворюваннях порожнини рота і ясен. Компреси із листя використовувались при деяких шкірних захворюваннях, для лікування неврозів, гіпертонії, захворюваннях шлунка, при цукровому діабеті і ангіні, як сечогінний і кровоспиняючий засіб. Тривалий прийом чаю значно поліпшує обмін речовин, посилює апетит, лікує захворювання кишково-шлункового тракту. З ягід готують варення, сиропи, киселі, морси. Ожина – улюблена ягода Лесі Українки.

Орляк звичайний (Pteridium aquilinum (L.) Kuhn Назва походить від двох грецьких слів - „птеріс” – крило та ”аквілінум” – орлине. На високому, прямому, до 1.5 метра висотою, тонкому, але цупкому черешку пишно розгортається трохи шкірястий ясно-зелений листок, дуже гарний, ажурний. Зісподу листків розміщені пупки спорангіїв, які звуться сфасути. Спорангії – маленькі мішечки, в яких містяться крихітні округло-чотиригранні бурувато-жовті спори. Орляк, як і усі папороті, розмножується спорами, з яких у сприятливих умовах виростає зелена дрібна пластинка – заросток. На листку у його спорангіях утворюється до трьохсот мільйонів спор. Орляк добре розмножується кореневищами, яке досягає півтора метра. Цікаво, що на його зрізі дуже чітко видно два судинно-волокнистих пучки. Своїм розташуванням вони нагадують силует орла в польоті. Кореневище містить крохмаль, алкалоїди, ефірну олію тощо. Рослина отруйна. Колись кореневища використовували як замінник мила, бо при розтиранні водою воно милиться. Використовується як протиглисний засіб для боротьби з особливо небезпечним паразитом – солітером, а також для лікування наривів, екзем. Листки містять речовини, які відганяють комах, тому їх кладуть у сінники, подушки, по кутках. Молоді спірально скручені пагінці використовують у їжу.

Осока (Carex). Наукова назва роду Carex походить від латинського слова carere – „не мати чогось”, „бути відсутнім”. Це натяк на колоски з тичинковими квітами, які не дають плодів.

Парило звичайне (Agrimonia eupatoria L.). Наукова назва роду Agrimonia походить від грецьких слів agros – “поле” та moni – “місцезростання”; eupatoria – походить від грецького слова hepar – “печінка” за давнім застосуванням при лікуванні печінки. Багаторічна залозиста, густо опушена рослина висотою 30-100 см з товстим коротким кореневищем. Стебло прямостояче, опушене просте або злегка гіллясте. Прикореневі листки зіьрані в розетку, пірчастоскладні, кінцевий листочок більше останніх. Листочки у основі округлі або клиновидні, з жилками в кількості 5-10 пар, по краю зубчасті, знизу густо опушені з сидячими залозами. Стебельні листки в напрямі доверху поступово зменшуються. Прилистники подібні листочкам, по краю з крупними листочками. Суцвіття – верхівковий багатоквітковий колосок або кисть. Квіти короткочерешчаті, двостатеві, правильні, пятироздільні. Віночок жовтий. Плід – односім’янка. Квітує з червня по жовтень.

Первоцвіт весняний (Primula veris L.). У деяких країнах первоцвіт називають ключами – його суцвіття нагадують в’язку ключів. Існує легенда, що це золоті ключі весни, які відчиняють двері до сонячної, теплої погоди, до першої оксамитно зеленої трави, до розмаїття квітів. Багаторічна трав’яниста рослина 5-20 см заввишки. Листки раптово звужені в черешок з коротко еліптичною пластинкою. Віночок яскраво-жовтий. Цвіте в квітні-травні. Цінна лікарська рослина. Кореневище містить 8-10 % сапоніну, має приємний запах анісу і використовується як прянощі. У народній медицині кореневища застосовують при лікуванні туберкульозу, запаленні легенів тощо. Старовинні греки вже знали первоцвіт і називали його лікарською квіткою Олімпу. Вони називали первоцвіт „додекансоном”, тобто квіткою дванадцяти богів і вірили в його цілющі властивості. На Україні квіти первоцвіту називали рястом і вважали, що вони охороняють життя. У Голландії, Англії та інших країнах вирощують як салатну рослину. Двох листків первоцвіту досить, щоб задовольнити добову норму організму у вітаміні С (біля 5-6% вітаміну С на суху вагу). Гарна ранньовесняна декоративна рослина. Потребує часткової охорони на всій території поширення.

Печіночниця благородна (Нepatica nobilis Yars.). Назва Нepatica походить від грецького hepar – “печінка”. Видова назва nobilis означає “благородна”. Вперше зацвітає у віці не менше 6 років. Від початку до кінця цвітіння проходить 8 днів. Квіти на ніч і в сиру погоду закриваються і поникають. Запилюється комахами. Листки печіночниці зберігаються до весни, потім відмирають і з’являються нові пагони. Плоди поширюються мурашками, оскільки мають жирове тільце, яке ними з задоволенням поїдається. В Базельському кантоні Швейцарії охороняється як пам’ятник природи, продаж зірваних квітів заборонено.

Підлісник європейський (Sanicula europaea L.) – багаторічна рослина з поодиноким простим стеблом, висотою до 50-80 см. Прикореневі листки з довгими черешками та серцевидно-округлими в обрисі пластинками, середня частина їх більша, майже до основи вільна, а бокові на третину спаяні, частинки загострені, трилопатеві, зубчасті; стеблові листки менші за розмірами. Квіти зібрані в шаровидні зонтики, зеленуваті, рідше білі чи рожеві. Плід яйцевидно-шаровидний з гачкуватими шипиками. Цвіте в червні-липні, плоди дозрівають в серпні. Переважно європейський лісовий вид, поширений також на Кавказі та в Сибіру. Росте в широколистяних, рідше мішаних і хвойних лісах. Розмножується і поширюється насінням.

Пшінка весняна (Ficaria verna Huds.). Назва роду походить від латинського слова ficus, яким називалась винна ягода (фіга) за схожістю буьбовидних потовщень коренів чистяка з винною ягодою. Слово verna в перекладі – „весняний”. Раніше цією рослиною виводили бородавки, тому вона і отримала назву чистець.

Розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora D. C). Назва розрив-трава дана рослині за здатність її плодів швидко розтріскуватись при дотику і з силою викидати насіння на відстань до двох метрів. Звідси і латинська назва від слів im – “не” і patiens – “терплячий”. Однорічна рослина із соковитим стеблом і цілісними еліптичними або яйцевидними загостреними листками і ріденькими пазушними китицями дрібних блідо-жовтих квітками. Насіння розрив-трави дрібноквіткової було завезене академіком О. Шренком із Монголії в 40-х роках XIX ст. і висіяне в ботанічних садах Росії. Рослина незабаром вийшла з-під контролю і потроху почала поширюватись самостійно. Як тіньовитривала рослина, розрив-трава дрібноквіткова росла переважно у парках і садах, попід парканом. Тепер рослина дуже поширилась, вона заважає відновленню природної рослинності, пригнічує і витісняє деякі менш конкурентноздатні місцеві види.

Слива колюча, терен колючий (Prunus spinosa L.). Колючий чагарник висотою до 1-4 м. Молоді пагони червоного кольору. Листки ланцетовидні, темно-зелені, голі, матові. Квіти білі, одиночні. Плід – шаровидна або овальна кістянка, синьо-чорного кольору з сизим восковим нальотом, соковитою терпкою м’якоттю. Цвіте в квітні-травні, до розпускання листя. Плоди дозрівають в липні-серпні і залишаються на гілках майже всю зиму. Після морозів стають їстівними. В квітах містяться смоли, мінеральні солі, гормони росту рослин, флавоноїди, глікозити, а в ягодах, листі і коренях – дубильні речовини, яблучна кислота, смоли. Плоди застосовуються як в’яжучий засіб, а квіти навпаки як послаблюючий засіб. Із плодів готують компоти, соки, киселі, напої, настоянки, варення, желе. Листя застосовують для заварки чаю.

Смородина чорна (Ribes nigrum L.). Ribes у арабських лікарів називалась рослина з кислим соком, які вживались для виготовлення прохолодних напоїв і ліків. Видова назва nigrum означає “чорна”. Листки знизу з жовтими цяточковими залозками, майже голі, лише по жилках опушені, ароматичні. Пагони блідо-жовті, до кінця літа коричневі, китиці пониклі, довгі, 5-10 квіткові; квітконіжки опушені. Квіти дзвіночкові, лілові чи рожево-сірі. Ягода шаровидна, чорна, біля 10 мм в діаметрі. Чагарник висотою 0,6 – 1,5м. Цвіте в травні-червні. Зустрічається по берегах річок, в лісах, серед чагарників (на вологих місцях) в Карпатах, Прикарпатті, на Поліссі, в Лісостепу. Родоначальник майже всіх сортів культурної чорної смородини. Широко культивують як харчову рослину.

Суниці лісові (Fragaria vesca L.). Латинська назва роду Fragaria походить від слова fragarе - “пахнути” за запах плодів. Слово vesca означає “їстівний”. Багаторічна трав’яниста рослина висотою 5-20 см з повзучими пагонами. Зрілі плоди яскраво-червоні, квіти білі. Квітує в травні-червні, а через місяць плоди достигають. В ягоді містяться цукри, яблучну, лимонну, саліцилову і фосфорну кислоти, вітаміни А, В, С, флавоноїди, пектинові і дубильні речовини, залізо. Застосовується в медицині як сечогінний і в’яжучий засіб, жовчогінний засіб. Лікує гіпертонію, цукровий діабет, екзему. Суниці вживають в натуральному вигляді, дуже корисно їх споживати зі сметаною або молоком, при цьому дуже добре засвоюється провітамін А.

Фіалка дивна (Viola mirabilis L.) – характерний представник дібровного різнотрав’я. Фіалка дивна цвіте ранньою весною і в цей час особливо привертає увагу. У рослині ми бачимо розетку прикореневих листків і блідо-бузкові квіти, які піднімаються вверх на тонких квітконіжках. Листки фіалки мають довгі черешки, а форма їх – дещо середнє між листками копитняку і липи. Квіти досить крупні, з приємним тонким ароматом. Фіалка називається дивною через однієї цікавої особливості її розмноження. У рослини, виявляється є два типи квіток. Одні з них – весняні, тобто самі красиві і духмяні, про які тільки що йшла мова. Але, крім них є і інші квіти – літні, які мають вигляд бутона і ніколи не розкриваються. Доля весняних і літніх квітів зовсім різна. Весняні, здавалося б цілком нормальні квіти після відцвітання, як не дивно, не дають плодів. Це лише гарний пустоцвіт. Проте літні, бліді і завжди закриті квіти, які здаються дивними, з часом перетворюються на звичайнісінькі плоди-коробочки з багатьма насінинами. В таких закритих (клейстогамних) квітах насіння розвивається внаслідок самозапилення. Отже, з гарних, „нормальних” весняних квітів нічого не утворюється, а непримітні, закриті, навпаки, приносять плоди. Хіба це не дивно? Влітку фіалка виглядає зовсім не так, як навесні. В цей час в неї є прямостояче стебло з листками і плоди-коробочки. Кожна коробочка при дозріванні розкривається вздовж трьома вузькими створами і звільняє насіння, що мають, як і в копитняку, особливий придаток. Цей м’ясистий придаток є їжею комах, які грають велику роль в поширенні насіння даної рослини. Фіалка дивна – рослина вегетативно-нерухома. Вона завжди лишається на одному і тому ж місці. І зустрічається в лісі одиничними екземплярами, ніколи не утворюючи суцільних заростей.

Цірцея (Circaea L.). Наукова назва роду Circaea дана за іменем міфічної чарівниці Цірцеї. Видова назва означає.

Черемха (Padus racemosa C.K.Schneid.). Наукова назва роду походить від грецького слова pados, під іменем якого у Теофраста згадувалось одне дерево. Перенесено як родова назва на черемху. Видова назва racemosa в перекладі „кистевидна”.

Чистотіл великий (Chelidonium majus L.) – багаторічна травяниста рослина з родини макових. Наукова назва роду походить від грецького слова сhelidon – “ластівка”. В давні часи сік чистотілу використовувався від очних хвороб, так як було повір’я, що ластівки збирають цей сік для повернення зору сліпонародженим дітям. Видова назва majus з латинської мови “великий”. Це ясно-зелена рослина, при розломі виділяє жовтий гіркий сік, завдяки якому є найпоширенішою рослиною-цілителем. Стебло розгалужене. Листки яскраво-зелені, пірчасто-розсічені, ніжні, зі споду опушені. Квітки жовті, зібрані в невеликі завитки. Цвіте з травня до серпня. Плід – довга стручковидна коробочка, наповнена чорним, блискучим насінням. Збирати доцільно тільки молоді рослини на початку цвітіння, оскільки пізніше чистотіл стає більш їдким. Містить різні алкалоїди, переважно желідонін і гомохелідонін. Використовується в народній медицині при жовтяниці, виразках, подагрі, при лікуванні бородавок і лишаїв, промивають рани, виразки, тощо.

Щитник австрійський (Dryopteris austriaca (Jacq.) Woynar ex Schinz et Thell.) Наукова назва роду Dryopteris походить від грецьких слів drys – “дуб” та pteris – “папороть”. Древні греки так називали папороті, які ростуть біля дубів. Багаторічна рослина, зазвичай висока, спороносні екземпляри вище 40см. Листки вузькотрикутні, черешки з темно-бурими з чорною смужкою лусочками. Базальний листок самого нижнього сегмента 1-го порядку коротший половини цього сегмента. Цвіте в липні-серпні. Зростає в тінистих лісах в Карпатах, Прикарпатті, Розточчі. На Поліссі зустрічається рідко.

Яблуня (Malus domesitca Borkh.). Наукова назва роду Malus в перекладі – „яблуко”. Видова назва domesitca в перекладі – домашня.

Яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.). Наукова назва podagraria вказує на те, що рослина раніше використовувалась як засіб від ревматизму ніг, подагри. Aegopodium походить від слів аіх – „козел” та pous – „нога”за схожістю листків.

З метою забезпечення дотримання заповідного режиму необхідно одночасно розв’язати наступні проблеми:

- огородити зоопарк залізобетонною огорожею висотою 2,5-3 м;

- вилучити із користування населення прилягаючу територію і передати її зоопарку в постійне або тимчасове користування для вирощування кормів тваринам зоопарку, що створить буферну зону.

.Відбувається поступове скорочення загальної площі урочища, розчленування його на окремі ділянки та зникнення деяких видів зі складу біоценозу. Ці тривожні тенденції набули зростаючого характеру в останні роки через такі причини як руйнування і без того недосконалої огорожі зоопарку; посилення рекреаційного навантаження; знищення деревних рослин власниками городніх ділянок; господарська діяльність зоопарку.