Максимум

Інформаційний вісник Острозької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

№6 (25 лютого 2011 року)

Читайте у номері:

· День святого Валентина

· Тиждень «Громадянин України – громадянин світу»

· 21 лютого – День рідної мови

· 23 лютого – День захисника Вітчизни

· Про любоFF ;-))

СЛОВО РЕДАКТОРА

Шановна учнівська громадо!! Центр учнівського самоврядування «МАКСИМУМ» вітає усіх зі святом молодості, краси та кохання – Днем святого Валентина!! Кохання – це найпрекрасніше на землі почуття, воно надихає і окрилює! Про нього стільки було вже сказано поетами та філософами, проте ніхто і досі не зрозумів його істинну суть. Любов існує завжди, світовий прогрес не у силі змінити чи спростити її. Отож, закохуйтесь, радійте життю, але пам’ятайте, що любов це завжди відповідальність, тому треба стати гідним такого почуття! Саме творчих злетів і натхнення, що йде від кохання, вам усім бажає центр учнівського самоврядування «МАКСИМУМ»!!

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».

У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..

Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.

Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

Тиждень

«Громадянин України – громадянин світу»

В умовах сучасного динамічного життя прогресивне молоде покоління повинне навчитися мислити глобально. Це означає, що ментальний принцип «моя хата скраю» поволі відживає своє. Сучасна людина-громадянин повинна розуміти, що коло її зацікавлень має виходити за рамки свого міста чи навіть країни. Зараз іде мова про те, якою зустріне нашу планету нове тисячоліття, як житимуть на землі ті, хто прийде після нас.

З метою формування в учнівської молоді громадянських якостей особистості, духовно осмисленого патріотизму, який включає в себе не лише вузько національну окремішність, але й світову значимість, в Острозькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1 з 14 по 18 лютого проходив тиждень «Громадянин України – Громадянин світу». Заходи, які відбулися впродовж тижня, мали на меті виховувати в учнівської молоді почуття відповідальності за завтрашній день усього людства, збереження і примноження його матеріальних і культурних надбань. Розпочався тиждень із традиційного радіо привітання, яке підготували члени центру інформації учнівського самоврядування «МАКСИМУМ». Після цього було організовано виступ агітбригади, під час якої неодноразово підкреслювалося, що навіть звичайний учень своїм небайдужим ставлення може позитивно впливати на життя міста, країни, адже завтрашній день в руках молодих. Та4ож у цей тиждень торкалися болючої проблеми усього світу – війни. Оскільки проведення тижня збігалося з відзначенням 22-ї річниці виведення військ з Афганістану, Класний керівник 11-Б класу провів годину історичної пам’яті «Ми будем довго пам’ятати і вам забути не дамо», на яку було запрошено ветерана афганської війни, підполковника запасу Прокопчука Володимира Олексійовича. Шкільні бібліотекарі Смолій Г. М. та підготували і провели годину поезії «А найбільш я люблю Україну». Це була справжня криниця українського слова, з якої міг напитися краси і патріотизму кожен охочий. А ще наші учні мали змогу мандрувати (хоч і уявно) стежками нашої чудової України під час проведення зочної подорожі «Сто чудес України», проведення якої організувала вчитель географії

Дякуємо усім, хто допоміг у проведенні тижня, а також шановним гостям. Ми впевнені, що проведення подібних заходів дасть змогу учнівській молоді зрозуміти, що основне завдання майбутнього покоління – збереження культурних і духовних цінностей українського народу в умовах мирного співжиття з іншими країнами та національними спільнотами. Збережемо мир – збережемо землю! Тож учімося думати глобально!

Юлія Мініч, 11-Б

Шановні друзі!

Сьогодні, у міжнародний день рідної мови, свято української мови – одного з найцінніших надбань, які створили й залишили нам наші попередники. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може гордитися наш народ.

Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями.

Сучасний світ знає, що державність мови є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.

Вітаю вас, дорогі друзі, з міжнародним днем рідної мови. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Щастя вам, добра, нових здобутків в ім’я України!

ЗАДУМАЙМОСЯ!!

google_protectAndRun("render_ads. js::google_render_ad", google_handleError, google_render_ad); Хто б міг подумати, що на початку ХХІ століття мова великого Кобзаря перебуватиме у глибокому занепаді? Що українська мова буде в більшому занедбанні, ніж за часів Радянського Союзу? Що на одного мешканця України видаватиметься менше ОДНІЄЇ книжки, а українською мовою – ще менше? Що навіть на ПЕРШОМУ загальнонаціональному телеканалі деякі передачі вестимуться іноземною, тобто російською мовою – усілякі "95 квартал", КВН і т. ін.? Погодьтеся, у 1991 чи навіть у 1989 році, коли був прийнятий Закон "Про мови в УРСР" про таке і не думалося. Навпаки – у піднесенні люди мріяли про те, що настане день, коли усі навколо таки заговорять українською. Та не так сталося, як гадалося.

Сьогодні за офіційними даними, українську мову вважають державною близько 67% громадян. А ще скільки, попри це, користуються  паралельно двома мовами – українською та російською, чи ще гірше – українсько-російським суржиком, де, практично, немає жодного повноцінного слова – чисто українською чи російською мовами. Прикро, але понад 12% українців назвали рідними обидві мови. А на Сході лише 8% громадян вільно спілкуються українською мовою. Це – катастрофа.

Свого часу в Латвії був прийнятий закон, за яким однією з умов надання громадянства було знання державної мови. Навіть на найпростішу державну роботу не влаштуєшся, якщо не знаєш державної мови. В Естонії навіть назв страв російською мовою у ресторанах не знайдеш – усі естонською. І нічого, "русскоязичное" населення не бурчить, не повстає проти "ущемления прав". Бо знають – не поважаєш закону держави, її мови - нічого тобі тут робити. А тут... Навіть, коли більшість телеканалів, газет, радіо – російською, права тих же "русскоязичних" утискуються. Де ж правда?

Правда ж буде тоді, коли усі, усюди заговорять українською. А це немає нічого простішого, бо наша мова – найрідніша!

Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.

Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимуть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова, це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину населення світу. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства.

Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті, завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрозмаїтіших обставин. Я думаю, що мова, це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна це здійснити є через мову – це подивитися, як кожна мова по різному охоплює бачення світу. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.

У всі часи захищати рідну землю було справою честі та гідності мужніх людей, дійсних патріотів своєї країни, святим обов’язком кожного громадянина. Тож День захисника Вітчизни — це всенародне свято. Воно є символом непорушного зв’язку багатьох поколінь захисників Батьківщини та проявом поваги народу до них. У нього славні традиції, за ним стоїть сама історія, сповнена героїки подвигів, яскравих вчинків.

23 лютого Україна святкує День захисника Вітчизни, свято, яке із Дня Радянської армії перетворилося на всенародний чоловічий день. Це свято виникло у 1918 році як день народження Червоної Армії після перемоги над німецькими військами під Нарвою та Псковом.

10 лютого 1995 року Державна Дума Росії ухвалила федеральний закон «Про дні воєнної слави Росії», у якому 23 лютого зазначено як День захисника Вітчизни з мотивацією, що «23 лютого 1918 року Червона Армія здобула перемогу над кайзерівськими військами Німеччини». Через чотири роки – 23 лютого1999 року – Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», у якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». У часи СРСР 23 лютого був днем Радянської армії, тож і сьогодні, за традицією, вітають у першу чергу військових. Проте третина українців ставиться до свята як до дня чоловіків.

День захисника Вітчизни уособлює такі прекрасні людські якості, як доблесть і мужність. Фактично воно є святом усіх чоловіків, чиє головне покликання – обороняти рідну землю. Це свято символізує любов і повагу українців до своїх захисників і визволителів, до тих, хто сьогодні стоїть на варті незалежності держави.

У цей день ми з вдячністю згадуємо і вітаємо тих, хто захищав національні інтереси та безпеку нашої держави. У цей день традиційно вшановуємо усі покоління, які показали приклади вірності і героїзму, захищаючи Вітчизну, від часів Запорозької Січі до наших днів.

Мужність і героїзм, доблесть і слава, відвага і честь — саме ті чесноти, на яких базується вся багатовікова історія нашої України. На долю воїнів-захисників усіх поколінь випало багато випробувань, однак вони завжди долали їх з гідністю. Захищати Батьківщину, свою землю, свою домівку – це святий обов`язок кожної людини.

Захисники Вітчизни – це ті, хто в грізні воєнні часи відстояв рідну землю від фашистської навали. Це ті сивочолі ветерани, чия юність співпала з нелюдськими випробуваннями, з горем, кров’ю та лихоліттям. Та вони вистояли і в післявоєнні роки відбудовували та розвивали країну.

День захисника Вітчизни – це свято і ветеранів Великої Вітчизняної війни, і нинішніх військовослужбовців та працівників збройних сил України, яким випала доля вписати нові сторінки в літопис української армії. Славні традиції батьків і дідів сьогодні гідно продовжує нове покоління військовослужбовців, які стоять на захисті миру, праці, незалежності України.

Я вважаю, що День захисника Вітчизни – насамперед данина героїчним традиціям нашого народу, вияв любові і пошани до тих, хто у кровопролитних битвах захищав Батьківщину, відстоював незалежність. Ми завжди пам’ятали і будемо пам’ятати їх хоробрість і відданість в ім’я майбутнього і робитимемо все можливе для того, щоб оточити увагою та турботою наших ветеранів. Віддаючи данину героїчним подвигам українського воїнства, вклоняємося їх мужності та безмежній вірності своєму обов’язку.

У нашій пам’яті зберігаються усі подвиги багатьох поколінь воїнів-захисників, їх безмежна відданість і любов до рідної землі, мужність та героїзм.

ПРО ЛЮБoff ;-))

Не повіриш: я не засмучена.
Посміхнися: не ображаюся.
Знаю я – моє серце змучене,
Та не бідкаюсь і не каюся.
Не повіриш: я не змінилася,
Все така ж чудна та закохана...
Пам’ятаєш, як я дивилася
Перелякано і сполохано?
Так, звичайно, я помудрішала,
Але час душею не бавився,
Неможливо це – стати іншою, -
Хай би ще сто років наклалося!
Не подумай. Я не забула –
Кожен порух твій пам’ятаю,
Кожну мить, що як сон минула,
Я щоночі назад вертаю.
Вірю: наша любов – освячена.
Я вітаю тебе з весною!
Не „прощай” кажу – „до побачення!”..........

Не проси мене: "Люби!"
Я любити не навчилась...
У моєї доброти
Вверх бере наївна щирість.
Не кажи мені: "Пора" -
Це звучить, немов покора...
Не примушуй - не раба,
Не шуканням грошей хвора.
Не печаль бурхливу кров.
Бережи останнє слово,
В нього доказ - без основ -
Час поняття тимчасове.
Я - і радість, і печаль,
Ти ж, напевно, з цим змирися.
Не шкодуй, коли не жаль,
І як жаль, то не журися...
Як підеш - звичайно йди.
І назад не оглядайся,
Щоб не було більш біди -
Полюбить не обіцяйся.
Мрій, надійся - все ж мовчи,
Будь і тихим, і шаленим.
Тільки вірити навчись
І чекати ще на мене...
Будь відвертим, як дитя.
Зрозуміти й пояснити
Треба вміти це життя.
Треба вміти і любити,
І прощати, й берегти
Кожен дотик, кожне слово...
Треба вміти віднайти
Щастя твоє кольорове...