Водний туризм (стр. 3 )

Посадочне місце складається з жорстких упорів, центрального та бічних елементів, що кріпляться до каркаса катамарана. На центральному елементі встановлюється сидіння. Таке посадочне місце будується індивідуально для кожного члена екіпажу, оскільки кінці упорів рухаються по каркасу і центральному елементу, рухається також і сидіння. Таке посадочне місце забезпечує надійне і одночасно достатньо безпечне закріплення екіпажу на катамарані. Завдяки такому пристосуванню команду не змиває з судна на складних ділянках і надає можливість працювати веслом.

Весла використовуються канойного типу з ручкою у вигляді літери Т, без якої неможливо повноцінно виконувати гребки. Довжина весла – у зріст людини або плечей, у залежності від висоти посадочного місця та індивідуальних даних.

Процес веслування – це періодичні гребки, тобто рухи лопаті весла у воді. Частота веслування залежить від складності ділянки ріки: вона мінімальна на спокійних ділянках та максимальна при здійсненні маневрів на складній воді.

Розрізняють гребки переміщення та гребки керування. Гребки переміщення мають на меті надати судну максимальної швидкості по його повздовжній осі вперед чи назад.

Гребки керування мають на меті надати судну максимального обертального руху навколо його центр і також можуть бути прямими (починаються, по можливості, якнайближче до носа) та зворотними (починаються від корми). Гребками керування також можна переміщувати судно вперед чи назад, однак у більшості випадків, як правило, такі гребки гальмують судно.

Кожен гребець має свою зону виконання гребків. Гребки переміщення виконуються якнайближче до борта судна і паралельно до нього, гребки керування – дугою з якомога найбільшим радіусом.

Гребок має чотири фази:

захват лопаттю весла води – початок гребка; проводка – силова частина гребка, коли судно отримує прискорення за рахунок опори весла об воду; вихід лопасті з води – кінець гребка; занесення весла для наступного гребка – безопорна фаза.

Початок гребка

Корпус нахилений уперед і злегка розвернутий до внутрішнього боку катамарана. Рука, що ближче до води – пряма (вона тягне весло); друга рука трохи зігнута, знаходиться на рівні голови (вона штовхає весло). Лопасть весла винесена вперед, вона входить у воду приблизно під кутом 700. Весло давить на воду за рахунок сили обох рук. Проводка виконується підйомом та зворотнім поворотом корпуса. При цьому нижня рука пряма, тягне весло, верхня рука випрямляється, штовхаючи ручку весла уперед. Проводка здійснюється по прямій, вздовж поплавка катамарана, головним чином за рахунок м’язів корпусу, а не рук. Нарощення сили гребка від початку до кінця фази повинно відбуватися рівномірно. У процесі проведення кут між веслом і поверхнею води збільшується до 900. Проводка закінчується на рівні гребця, інакше зменшується ефективність гребка.

Кінець гребка

Останньою фазою гребка вважають підйом нижньої руки, яка злегка згинається у лікті, причому лопасть ребром виходить з води майже перпендикулярно до повздовжньої осі поплавка катамарана. Одночасно з підйомом весла гребець синхронним і маховим рухом розвертає корпус у внутрішній бік, а руки спрямовує уперед. Остання фаза – це підготовка до наступного гребка, а також вона слугує для відпочинку гребця. Розвертаючи корпус і нахиляючи його уперед, гребець повертається у вихідне положення, причому руки й корпус діють одночасно. Під час безопорної фази необхідно розслабити м’язи спини і рук.

Для виконання зворотних гребків весло не розвертається. Виконання зворотних гребків переміщення аналогічне виконанню прямих, лише занесення лопасті та захват води здійснюються ззаду. Для контролю переміщення судна гребець повертає голову в один бік на весь час зворотної греблі.

У техніці керування катамараном застосовуються спеціальні прийоми роботи веслом – зміщення вбік, траверс та інші, а також прийоми роботи корпусом та стегнами гребця, завдяки чому судно можна втримати у потрібному положенні, маневрувати ним.

Підтягування

Корпус гребця максимально нахилений та ледь розвернутий до зовнішнього боку, тобто гребець звішується за борт. Нижня рука майже випрямлена, верхня, зігнута в лікті під кутом 900, знаходиться на рівні голови. Передпліччя обох рук паралельні площині води. Весло максимально виноситься в бік на рівні гребця. Лопасть паралельна осі поплавка катамарана. Протягування весла відбувається підйомом корпусу з одночасним згинанням нижньої та розгинанням верхньої рук. Рух тулуба виглядає так, ніби гребець, взявшись за закріплене у вертикальному положенні весло, підтягує до нього судно зусиллям м’язів та стегон. Ефективність дій залежить від того, наскільки далеко було занесено весло. Лопасть весла не перпендикулярна площині води лише в початковій фазі гребка. Для повтору гребка весло повертається у вихідне положення двома способами. У першому – весло кистями повертають на 900 і, не виймаючи його з води, ребром виносять до початку гребка. У іншому випадку – весло рухом нижньої руки назад і уверх виймають з води і з цього положення повертають до початку гребка. Гребок виконується як передніми, так і кормовими членами екіпажу.

Протягування, яке виконують одночасно два гребці в один бік, зміщує все судно в цей бік; протягування, яке виконує носовий (кормовий) гребець, зміщує ніс (корму), тобто розвертає судно. Одночасні протягування обох гребців з різних бортів розвертають судно. Під час усього руху до борту обернений внутрішній бік лопасті весла. Правильність виконання прийому визначається насамперед сильним розворотом плечей та положенням верхньої руки: кисть на висоті скроні гребця за його головою, лікоть зігнутий під прямим кутом на рівні підборіддя. Верхня рука, як і при одиночному протягуванні, давить на веретено весла у поперечному напрямку. Нижня рука зігнута в лікті, передпліччя перпендикулярне борту і паралельне поверхні води під час усього руху. Зусиллями руки забезпечується переміщення лопасті весла вздовж судна, при цьому важливо зберігати правильне положення передпліччя. Цей прийом називається паралельним протягуванням.

Відкидання корми

Корпус гребця максимально розвернений і трішки нахилений на зовні. Руки зігнуті в ліктях приблизно під прямим кутом. Верхня рука знаходиться на рівні поясу, нижня – біля стегна. Весло занурюється у воду майже біля кінця кормового поплавка. Гребок здійснюється внутрішнім боком весла. Проведення весла здійснюється енергійним розворотом корпусу з винесенням назовні, при цьому трохи випрямляється нижня рука. Весло при цьому рухається по дузі, максимально віддалено від балону. Лопасть протягом усього гребка складає з площиною води кут, трохи менший за 900, що утворює кут атаки, який забезпечує опору гребцю під час руху весла. Гребок закінчується на рівні гребця чи раніше.

Відкидання корми є найбільш ефективним керуючим гребком, який виконується кормовими членами екіпажу.

Внутрішній дугоподібний гребок

Корпус гребця нахилений вперед і максимально обернений до внутрішнього боку катамарана. Нижня рука пряма, верхня – майже повністю зігнута у лікті і знаходиться на рівні плеча. Лопасть весла перпендикулярна площині води і знаходиться біля кінця протилежного поплавка катамарана або між поплавками. Проведення весла починається розворотом корпуса з крайнього внутрішнього у крайнє зовнішнє положення.

Корпус протягом усього гребка нахилений уперед. Весло рухається навколо носового кінця поплавка катамарана. Закінчується гребок на рівні гребця чи трохи раніше. Внутрішній дугоподібний гребок є одним з найбільш ефективних керуючих гребків, які виконують носові члени екіпажу.

Зовнішній дугоподібний гребок

Корпус гребця нахилено і розвернуто у зовнішній бік. Верхня рука зігнута у лікті приблизно на 900 і знаходиться на рівні голови, нижня трохи зігнута і винесена вбік. Передпліччя рук паралельні площині води. Гребок починається на рівні гребця. Початковий кут весла з площиною води становить приблизно 700, у процесі гребка кут збільшується. Проведення відбувається обертанням у внутрішній бік, при цьому частково піднімається корпус у напрямку до носа поплавка. Причому протягом усього гребка лопасть повинна складати з напрямком руху весла кут атаки, що створюється за допомогою обертання кистей. Гребок закінчується біля носового кінця катамарана і виконується носовими членами екіпажу.

Зачіп

Зачіп – ефективний гребок для повороту катамарана, коли є різниця швидкостей води та судна. При зачепі весло фіксується на якийсь час, після чого зазвичай переходить в інший гребок, наприклад підтягування чи прямий гребок. За умови від’ємної різниці швидкостей зачіп - ефективний гребок кормових членів екіпажу. У такому випадку корпус розвернутий назовні і трохи нахилений назад. Весло виноситься убік і назад, лопасть утворює кут атаки з потоком, що набігає на корму і тягне у зовнішній бік.

Гребок перед носом

Цей прийом застосовують для різкого розвороту носу. Він виконується носовим гребцем зазвичай у той момент, коли інший носовий робить підтягування чи зачіп. Щоб зробити цей гребок, потрібно посадити перші номери майже на самий ніс катамарана.

Повороти

Для виконання поворотів великого радіуса у стоячій чи рівній воді можна користуватися такими прийомами: креном у бік, протилежний до сторони повороту (крен не за правилами, допускається лише на спокійній воді); гребками переміщення нерівної сили (слабше з того борту, куди потрібно повернути); гребками повороту на зовнішньому боці повороту, що проводяться від судна, можна також змінити спосіб тримання весла, зробивши його довшим на зовнішньому боці повороту; керуючим дугоподібним гребком від носа, що проводиться із зовнішнього боку повороту (з внутрішнього не гребти); керуючим дугоподібним гребком від носа до зовнішнього боку повороту і таким самим гребком від корми з внутрішнього боку повороту. Для виконання поворотів на обмеженому просторі і при великій швидкості використовують бокове підтягування, відкидання, зачіп.

Підрулювання

Невелике притягування чи відштовхування, які виконуються слабким розворотом лопасті весла в кінці звичайного гребка переміщення кормовим гребцем при русі вперед чи носовим гребцем при русі назад і мають на меті виправлення курсу судна, називається підрулюванням. Підрулювання за необхідності виконується членами команди.

Траверс

За необхідності змістити судно поперек річки більше ніж на 3 - 4 метри з невеликим повздовжнім зміщенням виконують траверс. Траверс можна виконувати носом чи кормою проти течії (переважно першим способом). Для виконання траверсу носом проти течії судно виставляють під невеликим кутом до течії і гребуть прямими гребками переміщення. Кут між напрямком течії води і повздовжньою віссю судна повинен бути невеликим (чим більша швидкість води, тим менший кут) і повинен підтримуватися постійним. Течія буде розвертати судно, тобто збільшувати цей кут, і відносити судно вниз. Виправляти курс судна, тобто зменшувати кут траверсу до потрібного, може кормовий гребець енергійним протягуванням чи носовий гребець дугоподібними гребками. На однокорпусних суднах дуже важливо задати крен від струменя: чим більша швидкість води, тим більший крен. Траверс кормою проти течії виконується так само, але кут траверсу за таких умов витримати значно складніше. Не рекомендується траверс кормою на кам’янистих ділянках ріки, оскільки виникає небезпека наштовхнутися на них.

Крен

Це прийом роботи стегнами. Крен має важливе значення у керуванні двомісними катамаранами. При виконанні крену корпус гребця залишається у вертикальному положенні, рухами стегон і таза гребець нахиляє судно в потрібний бік. Крен супроводжує всі маневри на швидкій воді. Від того, наскільки вдало виконано крен залежить ефективність керування веслом та утримання рівноваги судна. Основне правило – спрямувати крен у той бік, куди тече потік води, що набігає на судно. Завдання гребця - підставити під цей струмінь дно, а не борт судна. При цьому ступінь крену збільшується разом з різницею швидкостей судна і того струменя, куди судно входить. Особливо важливо дотримуватися правил крену човна при вході й виході з «улову» і стоячої води за великими каменями та скелями у руслі, при перетині та траверсі ріки (нахил вниз за течією), при поворотах (нахил усередину повороту). При здійсненні крену човна потрібно активно працювати веслом з того боку, куди він нахилений.

Маневри

Чалка (причалювання до берега)

Найголовніший маневр, який повинен бути відпрацьований бездоганно, за можливості, на спокійній води. На складних ділянках річки місця чалок обговорюються наперед і за потреби облаштовуються страховкою. Інколи (на складних ділянках) чалка дуже необхідна для відпочинку гребців на березі.

Щоб зачалитися, ніс катамарану різко викидають на берег, у стоячу воду. Поки течія зносить корму нижче за течією, у носового гребця є час, щоб вискочити і, взявши чальний кінець, прив’язати його до найближчого дерева, каменя чи стовпа. Потім він повертається і різкими рухами витягує кінець свого балону на берег. Решта гребців працюють на хід проти течії і, як тільки з’являється можливість, залишають катамаран і витягують його на берег.

Щоб не втратити весла, їх краще скласти на березі.

Відчалювання від берега

При відчалюванні гребець, що знаходиться ближче до берега, тримає катамаран, доки решта займають місця і беруться за весла. Потім останній заплигує на катамаран і займає своє місце. Поки він цього не зробить, іншим не слід вигрібати на струмінь.

Використання тіні каменя

Якщо на річці є великий камінь, то за ним утворюється «тінь» - ділянка слабкої течії. Туди заходять, щоб перейти з одного струменя на інший, або щоб просто там відпочити. Під час таких маневрів важливою є роль носового гребця, який чіпляється в «тіні». Якщо він утримає там ніс катамарана, що досить складно, то загальними зусиллями судно можна заштовхнути в таку «тінь».

Проходження воріт

Ворота – вузький прохід між каменями. Головне – пропхнути у ворота ніс. Решту виправлять кормові.

Проходження слаломних ділянок

Слаломна ділянка – декілька воріт підряд. При проходженні таких ділянок необхідно різко зміщуватися вправо чи вліво. Тут найголовніше – починати поворот відразу після того, як ніс вийшов з воріт. Один носовий весляр чіпляється, інший здійснює гребок перед носом. Кормові слідкують, щоб корму не занесло вперед, оскільки ніс у цей час знаходиться в «тіні». Після розвороту в потрібному напрямку треба йти доти, доки центр судна не опиниться на лінії наступних воріт, а потім розвернутися носом вперед.

Навчання техніці керування катамараном потрібно проводити під керівництвом інструктора чи тренера. Водникам-початківцям без їх допомоги навчитися правильно, технічно грамотно виконувати гребки досить складно. Бажано, щоб туристи перед походами на катамаранах, взяли участь у походах та змаганнях на байдарках. У такому випадку навчання керування катамараном відбувається значно ефективніше, оскільки в техніці керування цими суднами багато спільного.

Перехід з байдарки на катамаран корисний як у технічному, так і в тактичному плані. Участь у походах на байдарках вчить туристів обирати оптимальну лінію руху на складних ділянках. При застосуванні цієї тактики у походах на катамаранах, сплав стає більш безпечним та цікавим у спортивному відношенні.

Кожен член екіпажу повинен опанувати описані вище гребки, оскільки вони є складовими техніки керування катамараном. Головне, що вимагається від кожного члена екіпажу – правильне виконання необхідних дій у кожній конкретній ситуації, що виникає під час сплаву. А це здобувається з похідним досвідом та тренуваннями. Оптимальним є варіант, коли в керуванні катамараном беруть участь усі члени екіпажу. При цьому слід відмітити, що робота перших номерів більш технічна, а робота других – більш відповідальна.

Рух катамаранів на воді можна розглядати як рух по плавній кривій чи прямій і рух з крутими поворотами.

При русі по плавній кривій екіпаж за необхідності виконує комбіновані гребки: частково керуючий гребок, потім гребок вперед (назад) чи навпаки.

Якщо катамарану необхідно здійснити плавний правий поворот, то екіпажу слід зробити такі дії: перший лівий робить частково внутрішній дугоподібний гребок, що переходить у гребок вперед, перший правий підтягується, виносячи при цьому весло вперед, чи виконує короткочасний зачіп, що переходить у гребок вперед. Другий лівий номер робить гребок вперед з підтягуванням корми у кінцевій фазі, другий правий виконує гребок з частковим відкиданням корми, якщо це необхідно. Гарною вправою для відпрацювання даної техніки є рух катамарана по прямій навіть у спокійній воді. У такому випадку кожен член екіпажу комбінованим гребком повинен попередити відхилення судна від наміченого курсу.

Рухи, коли перші номери гребуть тільки вперед, а кормові гребуть і керують судном, менш ефективні. Оскільки в такому випадку другі номери для підтримування курсу повинні відкидати корму, що призводить до страти швидкості катамарана.

При русі з різким поворотом за командою капітана екіпаж виконує керуючі гребки доти, доки судно не розвернеться у потрібному напрямку. Так при повороті носом вліво перші номери роблять зовнішній та внутрішній, другі номери – відкидання корми та підтягування.

Велике значення для керування катамараном має злагоджена робота всього екіпажу. Це один з головних факторів не тільки технічного, але й безпечного проходження перешкод. Будь-який екіпаж на початку маршруту повинен витратити час на те, щоб члени екіпажу навчилися працювати злагоджено, правильно виконували команди, тобто відпрацювали єдиний певний стиль у проходженні перешкод.

З чого ж починати відпрацювання більшості технічних та тактичних моментів? Перед проходженням перешкод чи траси змагань екіпаж оглядає з берега ділянку, яку слід пройти. Обирається лінія руху, орієнтири, члени екіпажу домовляються про команди, а в ключових місцях детально обговорюються дії кожного члену екіпажу.

Припустимо, що лінію руху обрали правильно, а це дуже важливо при проходженні складних перешкод. Одним з критеріїв правильності роботи екіпажу – дотримання наміченої лінії руху на даній ділянці. Після проходження ділянки розбираються дії кожного члена екіпажу, аналізуються помилки. При цьому ті, хто слідкував з берега за діями екіпажу, також беруть участь у обговоренні. Дуже важливо, щоб кожен член екіпажу проаналізував свої дії та помилки. Лінію руху в навчальних цілях можна ускладнити. Це буде гарним тренуванням перед подоланням більш складних перешкод.

Визначальна роль у керуванні катамараном належить капітану, який, як правило, є найбільш досвідченим і кваліфікованим членом екіпажу. Капітану доцільно зайняти місце на кормі, звідки легше контролювати судно, а екіпажу краще чути команди.

На капітана покладається велика відповідальність. Так, при сплаві йому потрібно оцінити обстановку, обрати лінію руху, віддавати команди, самому працювати веслом. Крім того, він повинен контролювати роботу екіпажу.

За домовленістю, капітану можуть допомагати. Один з перших номерів може доповідати обстановку на річці, оскільки перешкоди йому видно краще, а у випадках, коли, наприклад, судно проходить складну шиверу, брати командування на себе, оскільки наступні перешкоди він бачить раніше.

Команди подаються на початку маневру – зазвичай, після огляду перешкод – і для наступних дій. Ці команди обов’язкові для виконання кожним членом екіпажу. Претензії капітану можна висловлювати лише на березі.

Найбільш поширеними помилками не лише початківців, а й досвідчених капітанів є несвоєчасність команди та подача команд, що виключають одна одну. Ці помилки призводять до незлагодженої, хаотичної роботи членів екіпажу. Така ситуація стає причиною можливої аварії.

Грамотне ж проходження перешкод, оволодіння технікою керування судном, підкорення його своїй волі робить сплав спортивним і приносить моральне задоволення.

Розбірна байдарка – судно туриста

Байдарка – зручне для туриста судно. Завдяки її невеликій ширині, на байдарці можна плисти по вузьких протоках, пробиратися крізь зарості очерету, заходити в струмки, маневрувати між каменями порогів. Мале осідання дає можливість йти по такому мілководдю, яке не доступне іншим судам. Байдарка - добре керовне судно. Опанувати техніку веслування на ній простіше, ніж на звичайному човні: весляр сидить по напрямку руху судна і йому легше простежити результат кожної своєї дії веслом або рулем. Таке положення весляра дозволяє йому спостерігати за маршрутом та навколишнім пейзажем, у той час, весляр у човні бачить лише пройдену частину маршруту.

Незважаючи на незначні розміри, байдарка має достатню мореплавність. Її опалубка охороняє судно від потрапляння води всередину при великій хвилі, що прогулянкові човни не витримують, а фартух дозволяє ходити при більш високій хвилі, переборюючи стоячі хвилі порогів.

Туристська байдарка має гарну остійність, тобто здатність протистояти крену і перекиданню. Ця якість, незважаючи на невелику ширину байдарки, досягається найбільш вигідним розташуванням веслярів і вантажу. Веслярі сидять на фанерному сидінні, що в байдарці розташоване безпосередньо на дні. Речі також кладуть на дно, тому центр ваги перебуває настільки низько, що для перевороту судна необхідно значне зусилля.

Крім того, веслярі розташовуються по повздовжній осі байдарки, а отвір, де вони сидять, - кокпит – приблизно у два рази вужче ширини судна і обмежений планками - фальшбортами, які не дозволяються зміститися вбік і перенести центр рівноваги безпосередньо на борт. Завдяки цим особливостям байдарка добре витримує навіть бортову хвилю і є цілком безпечним судном для технічно складних походів.

Велике значення має стійкість байдарки, тобто здатність триматися на курсі, рухатися у потрібному напрямку. Стійкість забезпечується за рахунок великої довжини судна щодо ширини. При цьому зберігається гарна маневреність байдарки, нею легко керувати, а це - особливо важливо при проходженні порогів, дрібних звивистих рік з вузьким фарватером і інших складних ділянок. Мала вага байдарки є також важливою похідною якістю. Легке судно має меншу інерцію: його легше загальмувати і надати йому необхідної швидкості.

Але найбільш важливою особливістю туристської розбірної байдарки є зручність її транспортування. Ця незмінна якість відкриває широкі можливості у використанні її для туристської подорожі. Байдарка поміщається у двох невеликих, зручних для перенесення й перевезення пакуваннях. В одне з них укладається поперечний набір каркасу, штевні, оболонка і інші малогабаритні деталі, в друге – повздовжній набір і весла. Перше упакування одягається як рюкзак. Друге – носиться на ремені, подібно рушниці. Габарити упакування різні і залежать від конструкції байдарки. Вага також залежить від конструкції судна і матеріалу, з його воно виготовлено.

Вага двомісної туристської байдарки коливається від 28 до 40 кг, а вантажопідйомність – від 250 до 350 кг.

Туристська байдарка «Таймень», як і її попередниця – байдарка «Салют» - це ідеальне судно для активних довготривалих водних туристських подорожей. Конструкція її добре продумана, автор - Валентин Строганов, Москва. Вона і досі захоплює своєю простотою, надійністю, комфортністю. Вдосконалювати її недоцільно, адже створена вона для водного туризму, а не для гребного спорту, долання перешкод, хоча легко долає пороги І-ІІІ категорій складності. Якщо на туристському байдарочному маршруті зустрічаються складні пороги IV-VI категорій складності, їх бажано обійти берегом, тобто обнести. Якщо метою туристського маршруту поряд з походом є долання складних водних перешкод, то похід краще здійснювати на більш спортивних туристських гребних судах – катамаранах, плотах та ін. Але під час тривалих походів байдарка «Таймень» має значні переваги перед спортивними суднами: на плесах, озерах і морях за вітряної погоди чи під час хвиль вона краще тримає курс, є одним із найбільш швидкісних туристських гребних суден, має малу вагу, зручна при транспортуванні, комфортна на воді, легко ремонтується навіть на маршруті, швидко збирається та розбирається. Вартість такої байдарки порівняно невисока і, якщо судно правильно експлуатувати та зберігати, то його вистачить та три чи більше покоління туристів-водників.

Але, як відомо, люди дуже люблять вдосконалювати гарні речі. Не уникнули цього і розбірні байдарки. З’явилися фірми, які шиють більш легкі поліхлорвінілові (ПВХ) оболонки для «Тайменів» та «Салютів», і фірми, що випускають більш вдосконалені туристські байдарки, наприклад КНБ (каркасно-надувні байдарки). Все це дуже добре, адже збільшується вибір при покупці туристського судна, але вартість такої поліхлорвінілової оболонки і такої КНБ значно вища, а про переваги при комплексному порівнянні можна посперечатися. Так, наприклад, при ударах днища байдарки об камені у порозі проклеєне шкірою днище байдарки «Таймень» заводського виробництва пробивається наскрізь значно рідше, ніж проклеєна по кільсону оболонка з поліхлорвінілу (пробивається вона, як правило, поряд з вузькою леєю з ПВХ). Якщо збільшити товщину ПВХ, як це зробили деякі фірми, то при цьому збільшується вага судна.

Існує ще один серйозний недолік оболонки з поліхлорвінілу, яку використовують спеціально для каркасів «Тайменів» та «Салютів» - вона слабо розтягується. А це при одяганні оболонки на каркас призводить до сильної деформації, і згодом - до поломки обох вузлів з’єднання штевнів та кільсонів. Ремонт таких вузлів можливий, але при наступній зборці вони знову ламаються.

При порівнянні «Тайменя» з КНБ можна сказати, що остання довше збирається, гірше тримає курс при зустрічному вітрі, менш швидкісна і комфортна, хоча й має меншу осадку і більшу маневреність. Обмірковуючи тему «що краще?» можна довго сперечатися. Проте, якщо взяти до уваги основні параметри і співвідношення ціни та якості, то для активного водного туризму оптимальним плавзасобом продовжує є байдарка «Таймень».

Нову заводську оболонку байдарки «Таймень» необхідно проклеїти: приклеїти до неї із зовнішнього боку по кільсону і ближніх стрингерах гумові смуги (леї) по всій довжині. Леї шириною 7 см необхідно нарізати з тканини, яка входить до комплекту байдарки при купівлі. Для проходження рік з великою кількістю порогів леї краще нарізати з більш товстої гуми, наприклад з камазівської камери. Клеїти треба спеціальним клеєм, який після висихання не ламається.

Для зменшення ваги байдарки при піше-водних походах вдома можна залишити фанерні сидіння та руль, а заводську оболонку замінити на більш легку з ПХВ. Слід також знати, що тримісна байдарка більш вигідна, ніж двомісна, оскільки на кожного гребця припадає менша частина ваги байдарки.

Якщо при збірці чи розбиранні байдарки потрібна значна фізична сила: використання молотка, зубила, сокири – це означає, що така зборка здійснюється невірно чи каркас або деталі судна деформовано. Всі деталі - стрингери, кільсон, фальшборт - у точці і під час з’єднання-роз’єднання не повинні згинатися. Якщо до вас потрапила не нова байдарка, деталі якої у місці з’єднання зігнуті, то цей дефект слід виправити перед збіркою не сокирою чи молотком, а якомога обережніше, попередньо з’єднавши обидві деталі. Виняток - роз’єднання при розборі байдарки пружинних шпінгалетів стрингерів, які можуть набитися сміттям після тривалої подорожі. У таких випадках неможливо, взявшись двома пальцями за штифт шпінгалету, зсунути його. Але це можна легко зробити за допомогою коромисла байдарочного руля, у якому є два отвори (для мотузок для педалей) з таким самим діаметром, як у штифта (ручки) шпінгалету.

Якщо збирати байдарку після холодної ночі, то її оболонку з поліхлорвінілу (ПВХ) треба попередньо нагріти на сонці, інакше вона може порватися чи зламати каркас при надяганні.

Всі речі та продукти, які бояться води, варто упакувати у герметичні мішки і скласти у вантажне відділення байдарки таким чином, щоб при оверкилі (перевороті на воді) вони не випали – і речі будуть цілі, і байдарка не потоне. З цією метою рекомендується використовувати лише циліндричні герметичні упаковки, які добре вкладаються у вантажний відсік. – наприклад дві по 80 літрів для одягу, намет, загорнений у туристський килим, інші килимки. Спочатку треба покласти вздовж у вантажне відділення два найбільші циліндри, а потім, ущільнюючи палаткою, розсунути їх таким чином, щоб гермоупаковки зайшли під деку за фальшборт.

При проходженні маршрутів І-ІІІ категорій складності продукти у пляшках, банках та інших герметичних упаковках рекомендується пакувати в різні ящики чи картонні коробки в поліетиленових мішках, це дуже зручно при завантаженні-розвантаженні на воді і використанні ящиків у якості стола на стоянці.

Заклеювати діри в днищі байдарки під час походу потрібно тільки тоді, коли набридне вичерпувати воду, інакше можна випадково зіпсувати похід.