Мета. Виховувати в учнів здатність керувати своїми бажаннями, силу волі, почуття обов'язку.
І. Матеріал для роздуму.
Послухайте, діти, одну життєву історію, над якою варто задуматись.
Принесла раз мати додому в'язку бубликів на мотузочку і кілька бубликів окремо. Ті, що окремо, поклала на стіл, а мотузочку міцно зав'язала і сказала семирічному Павлику:
— З'їси бублики, які лежать на столі, а тоді можеш їсти ті, що у в'язці. Тільки пам'ятай: захочеться їсти — розв'яжи мотузочку, візьми один бублик і знову зав'яжи.
Один за одним їв Павлик бублики — ті, що на столі. Залишилося два бублики, а день ще не закінчився, ще й не вечоріє.
Прийшов до Павлика Дмитрик — семирічний син сусіда. Побачив бублики на столі, просить:
— Дай, Павлику, бублик.
— Будь-ласка, їж,—пригощає Павлик.
Віддав Павлик один бублик Дмитрику, а один сам з'їв. Немає більше бубликів на столі.
— У нас є ще в'язка бубликів на мотузочці,—сказав Павлик.
Вони відчинили шафу, Павлик узяв в'язку бубликів і поклав її на стіл.
—Давай, Павлику, ще по одному бублику з'їмо,—тихо промовив Дмитрик і подивився на двері.
—Треба мотузочку розв 'язати,—відповів Павлик.
— Навіщо розв'язувати? — здивувався Дмитрик. — Можна бублик переломити, а мотузочка залишиться зав'язаною.
Павлик здивувався, адже можна переломити бублик.
Не встиг Павлик порадіти від цікавого відкриття, як Дмитрик переломив два бублики, один взяв собі, а другий дав Павлику.
— Бачиш, мотузочка зав'язана, а ми їмо бублики, — говорив Дмитрик...
Минуло десять років. Два сімнадцятирічних юнаки—Павло і Дмитро сиділи на лаві підсудних. їх звинувачували в тому, що, розбивши вікно, вони залізли в магазин і вкрали гроші.
"Суд іде!"—сказав суддя, і юнаки встали, похнюпивши голови. У ці хвилини вони згадали той далекий день дитинства, коли, не розв'язуючи мотузки, вони їли
бублики.
(В. Сухомлинський.)
II. Бесіда на основі прослуханого.
1.Чому юнаки, засуджені за крадіжку, згадали той далекий день дитинства?
2.Чи було крадіжкою те, що хлопчики з'їли бублики?
3.Чим порадувало Павлика "відкриття"?
4.Чи вбачаєте ви зв'язок між випадком з бубликами і крадіжкою в магазині?
5.Якщо вбачаєте, то в чому полягає той зв'язок?
ІІІ. Коментар учителя.
Дуже простеньке, на перший погляд, оповідання. Але вдумайтесь, яка глибока у ньому суть. Бажання хлопчиків було таким невинним — з'їсти ще по бублику. Але шлях до задоволення бажання вони вибрали легший, уникнувши малесенької трудності, — розв'язати мотузочок, власне, вибрав Дмитрик, для Павлика це було "відкриття". Але воно йому сподобалось, він не заперечив Дмитрику. Може, хтось подумає: яка різниця — переломити бублик чи розв'язати мотузку? Річ не в бублику чи мотузці. Річ у тому, що Павлик переступив через наказ матері. Його бажання виявилося сильнішим від обов'язку послухатись мами. Можна здогадатись, що на шляху від бубликів до крадіжки в магазині було ще не одне таке "відкриття", коли бажання щось мати чи зробити перемагало застороги, норми, заповіді.
Бійтеся опинитися під владою бажання, навчає ця історія, бо здійснення його може привести до мерзотності. Вмійте відмовитися від виконання бажання, невинного на перший погляд, але гадкого за своею суттю. Якщо ви переступили через цей наказ один раз, переступили вдруге, втретє—ви можете стати злочинцем. Злочинець починається з того, що безвільна, слабовільна людина переступає межу, за якою починається мерзотність.
Ми з вами не раз і не двічі вже говорили про самовиховання. Чим старшими стаєте ви. тим більше залежить саме від вас, якими людьми ви будете.
Уявіть собі човен серед хвиль. Нехай він буде найкомфортнішим, має найпотужніший мотор, найсучасніше обладнання, але без керма. Чи зможете ви на ньому досягти цілі?—Ні. Чим більша буде його швидкість, тим скоріше він, некерований, розіб'ється об скелі.
Для людини таким кермом є сумління.
Совість — це той компас, який завжди спрямує на праведний шлях. Але потрібна сила волі, щоб голос совісті перемагав ваше бажання чи небажання. Як нема сили волі, щоб уміти самому собі наказати, ставити вимоги і виконувати їх всупереч бажанню, гріш ціна всім іншим якостям: і розуму, і здібностям, і красі, й енергії, і силі.
Скільки людей з усіма цими рисами, але без моральних звичок і сили протистояти злу стали злочинцями або покидьками суспільства!
Буває, що людина робить добро тоді, коли це хтось бачить, або вона знає, що за це їй буде похвала чи віддяка. Таке "добродійство" суперечить християнській моралі. Умій бути чистим, сильним і мужнім тоді, коли тебе ніхто не перевіряє. Вища нагорода за благородний вчинок — не похвала, а усвідомлення обов'язку.
Чи легко жити і діяти, постійно керуючись совістю, почуттям обов'язку? Ні. Це завжди важче, ніж пливти за течією. Тому й так багато між людьми неправди, фальші, нечесності, злодійства. їх чинять люди, в яких немає совісті, або вона приспана, зрідка пробуджується—і тоді людина кається, мучиться або ж намагається приховати свої негідні вчинки.
Є слова, які виражають наші бажання або нехіть, спонукають до тої чи іншої дії. Що це за слова? — "Хочу", "не хочу". Зумієш стати над ними — ти людина. Не зумієш — станеш безвільним рабом своїх бажань. Керуйся іншими словами: "не можна", "треба", "повинен" — вони нагадують про межу дозволеного, виражають обов'язок перед батьком і матір'ю, перед Батьківщиною та перед найвищим і всевидящим суддею — Богом. Л в житті гак багато випадків, коли людина повинна робити вибір між задоволенням свого бажання і голосом совісті, коли треба подумати: можна чи не можна? Чи задоволення мого бажання не завдасть комусь кривди, чи не спонукає воно до порушення норм порядності, честі, до вчинку негідного? Якщо так—ти повинен перемогти бажання.
Або ж, буває, тобі не хочеться чогось робити чи кудись іти. Але внутрішній голос, почуття обов'язку наказує: треба, мусиш, повинен. Послухайся цього голосу. Не дай перемогти себе лінощам, бо "лінощі — це фундамент для паразитного існування" (В. Сухомлинський). Якщо ти робитимеш тільки те, що хочеться, у тебе не буде нічого святого. А ти ж не збираєшся стати паразитом. У тебе найкращі наміри. От тільки не завжди вистачає сили волі здолати своє "хочу" або "не хочу".
Буває таке: треба учневі сідати за уроки, розв'язувати важку задачу, писати твір чи вивчати напам'ять вірш. А йому так не хочеться! А тут ще й по телевізору цікавий бойовик. "Хай, думає він, цей раз не підготуюсь до уроків. Один-однісінький разочок. А з завтрашнього дня почну систематично працювати..." Можна наперед сказати: нічого не вийде в нього ні завтра, ні післязавтра. Думка про завтрашній день — для заспокоєння совісті. Напевне, завтра він придумає якусь іншу причину, щоб не працювати. Він дав себе перемогти лінощам і бажанню побачити ще один бойовик, а знехтував почуттям обов'язку. 1 чим більше таких моментів, тим міцніше лінощі беруть у свої тенета, тим важче з них вирватись. Отак і виростає ледар. Але ледар, звісно, теж хоче їсти, одягатися, користуватися благами. А звідки взята на це гроші, якщо трудитись — лінь? От і шукає "легких" грошей. Оскільки бажання в нього сильніше від голосу совісті, то він не зупиниться перед злодійством, рекетом чи іншими мерзотами.
Ось чому так важливо уже в дитинстві, а тим паче в вашому віці, формувати тверді переконання на основі християнського вчення про добро і зло, шляхом самовиховання виробляти в собі непримиренність до всього негідного, зміцнювати й гартувати силу волі. Що є негідним, проти чого боротися? Проце ви вже багато разів чули і від батьків, і від учителів, і від священника в церкві, читали в мудрих книгах. Повторимо це ще раз, скористаємось порадами великого педагога В. Сухомлинського. Ось що є порушенням кодексу людської порядності, «вважається мерзотним і гидким»:
—наодинці з собою робити не так, як ти робив би на очах у людей;
—лінуватися, бути ледарем, неробою, дармоїдом;
—видавати за доблесть і заслугу те, що є твоїм обов'язком;
—вимагати від батьків те, чого ти не заслужив працею;
—бути жадібним, корисливим, негостиним;
—гребувати простою працею своїх батьків;
—глумитися із старості;
—лицемірити, говорити не те, що думаєш і почуваєш;
—запобігати перед тим, хто сильніший від тебе; —давати порожні обіцянки, недодержувати слова;
нашіптувати, доносити на товариша;
—бути легкодухим, уникати відповідальності за свій вчинок; —байдуже проходити повз людську біду, горе, відчай, посилаючись на свою слабість;
—використовувати свою силу, фізичну перевагу на зло;
—мовчати, коли треба говорити, й говорити, коли треба мовчати;
—відступати перед небезпекою, щоб зберегти свій спокій, благополуччя; —добиватися для себе полегшення за рахунок товариша;
—кривдити дівчинку, дівчину, жінку; —не слухати батьків, обманювати їх;
—базікати;
—глузувати з калік;
—не любити й кривдити тварин.
Соромтесь, діти, мерзенних вчинків, виробляйте в собі мужню стійкість, непіддатливість будь-яким спонуканням до порушення норм порядності, честі. Найбільша моя вчительська мрія — щоб ви стали справжніми людьми.
