Казка "Та земля мила, де мати родила"

Володарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

Романчук Богдан

Казка "Та земля мила, де мати родила"

„Чи знаєте ви, діти, де найкраще місце на землі?"- запитала учнів лісової школи мудра і поважна вчителька Сова і додала: "Подумайте гарненько над цим питанням, а завтра дасте мені відповідь”

Міркувало-міркувало Лисеня і вирішило піти пошукати те найкраще місце. Поклало у торбинку морквинку і вирушило у путь. Іде коло річки і бачить, що хтось пливе.

- Ой, хто там?

- Це я, Бобер, твій однокласник! А ти куди йдеш?

- Шукати найкраще місце на землі.

- Можна мені з тобою?

- Ходімо.

Ідуть вони обоє і жваво розмовляють про свої шкільні справи. Коли це щось стрімко перестрибнуло з гілки на гілку і враз зупинилося прямо перед друзями.

- Та це ж Білченя! Ну ти й нас налякало! – вигукнуло Лисеня.

- А ви куди мандруєте? – запитало Білченя.

- Шукати найкраще місце на землі.

- Можна й мені з вами?

- Звісно.

Ідуть вони вже втрьох, а назустріч їм Зайченя із-під кущика вибігає.

- Куди це ви зібралися? – питає.

- Шукати найкраще місце на землі.

- Візьміть і мене з собою.

- Ідемо. Разом буде веселіше!

Примандрували звірята до будиночка Їжака, якого всі в лісі називали мудрим.

- Доброго дня, дядечко Їжак! - привіталося Лисеня.

- Ми прийшли до вас по допомогу.- повідомило Білченя.

- Допоможіть нам, будь ласка, дізнатися, де найкраще місце на землі?- додало Зайченя.

- Цього я не знаю, але можу сказати, хто знає.

- Скажіть, - заблагали звірята.

- Ідіть по цій стежині, і ви потрапите до барлоги Ведмедя. Він найстарший у лісі, знає дуже багато і, я впевнений, допоможе вам.

Подякували друзі Їжакові і помандрували далі. Йшли вони, йшли і притомилися.

- Може, перепочинемо, а то в мене ніжки втомилися? – звернулося до звірят Бобреня.

- Ось дійдемо до того дерева і перепочинемо,- відказало Лисеня, а Зайченя поцікавилося:

- Цікаво, а ще далеко?

- Напевно, ні, бо ми йдемо без кінця і краю. Я зараз подивлюся!- З цими словами прудке Білченя немовби злетіло на дерево.

- Ура! – закричало воно. – Берлога Ведмедя зовсім поряд. Ходімо швидше!

Звірята, окрилені таким повідомленням, зовсім забувши про втому, заспішили до житла Ведмедя.

- Ну що, гості дорогі, заходьте до хати! – запросив їх господар.

- Ні, спасибі, Михайле Потаповичу! Скажіть нам, будь ласка, де найкраще місце на землі.

- Ідіть по цій стежці, і ви його знайдете.

- Дякуємо, дядьку Ведмеде! – вигукнули звірята і чимдуж побігли по стежині.

Тільки-но вони вибігли із-за кущів, як вражено зупинилися... Перед ними розкинулася їхня рідна поляна, а назустріч їм поспішали стурбовані рідні.

- Зрозуміли! – в один голос закричали друзі. – Найкращі місця на землі – це наші домівки!

Наступного дня мудра вчителька Сова похвалила звірят за правильну відповідь і, знявши свої окуляри, поважно сказала:

- Запам’ятайте, діти, раще рідної землі немає!

Чому земля кольорова

Колись давно на світі було все чорно-біле. Вода була біла, стовбур дерева – чорний, а крона – теж біла, і всі звірята мали чорно-біле забарвлення.

Одного разу на землю спустилась принцеса Мальорівна і здивувалась:

- Яке у вас усе негарне! Я прийшла вас розфарбувати! В які кольори ви хотіли б розфарбуватися? – запитала вона звірят.

- Я хочу бути помаранчевою і білою! – вигукнула Білочка. І враз всі білки стали кольоровими.

- Як чудово! А я хочу бути бурим! – сказав ведмідь.

Все сталося, як він захотів, і ведмідь не міг нарадуватись із свого теперішнього кольору.

- Я, - сказала жаба, - хочу бути чорною. А цвіркун забажав бути жовтим.

Принцеса Мальорівна розфарбувала звірів у такі кольори, які вони забажали, а потім сказала:

- Ідіть і ховайтесь в дупла, нірки, барлоги, а я пущу зелений дощ, щоб дерева стали яскравими і свіжими.

Всі звірята сховались, але деяким було цікаво подивитися, що ж то за дощ, вони виглянули із своїх схованок і стали… зелені. В однієї тільки жаби залишились чорні плями. Від того часу всі звірі ховаються від дощу, думають, що знову стануть зелені, і лише жаби, яким сподобалось їхнє забарвлення, квакають, передчуваючи дощ.

За добро добром платять

Одного разу Комашка попала в тенета Павука. Виривалась, виривалась і бачить, що їй це не під силу. Летить Голуб. Комашка його просить:

- Будь ласка, врятуй мене! Я тобі в пригоді стану.

- Не хочу! – і полетів Голуб далі.

Летить дика Гуска, а Комашка її й благає:

- Врятуй мене, я тобі колись у пригоді стану!

- Та я, як схочу, то й тебе роздавлю. Чим же ти мені можеш допомогти? Не хочу я тебе рятувати! – і полетіла собі.

Зажурилася Комашка, але не втратила надію.

Летить Куріпка.

- Врятуй мене! – з благанням звернулась до неї Комашка.

- Я не можу, за мною женеться мисливець!

- Ох, напевне, я так і помру!

Жаль стало Куріпці Комашки:

- Ну гаразд! - підлетіла вона і ніжкою порвала тенета.

- Ти мені допомогла, і я тобі допоможу. Лети у ліс, а я тим часом затримаю мисливця.

Підлетіла Комашка до мисливця, вкусила його за шию, ногу і руку, а Куріпка тим часом сховалася в лісі і перечекала небезпеку.

Потім вони зустрілись, а Комашка й говорить:

- За добро добром платять!

Справжні друзі

Одного разу Зайчику стало самотньо, і він вирішив знайти друзів. Пішов він до Лисиці, бо думав, що вона стане його справжнім другом. От прийшов Зайчик до Лисиці і питає:

- Будеш моїм другом?

Лисиця була голодна і відповідає:

- Підійди ближче, я недочуваю.

- Гаразд! – відповів довірливо Зайчик. Підійшов впритул до Лисиці, а вона як вхопить його. Зайчик почав кричати:

- Рятуйте!!!

Ці слова почула Білочка. Швидко примчала до них на допомогу, і почала кидати в Лисицю шишки і горішки, ті що зібрала собі в лісі прозапас. Лисиця відпустила Зайчика, і він швидко помчав під віти старої, розлогої ялини. Зайчик там завжди ховався в разі небезпеки. Білочка знала про ту Зайчикову схованку, і постішила туди. Зайчик дуже зрадів побачивши Білочку.

- Ти будеш моїм другом? – миттю запитав він.

- Звичайно! - відповіла Білочка.

З тих пір вони стали крашими друзями. Як добре, коли на світі є справжні друзі!

Пригоди Гребінця, Мила, Мітли та Шампуню.

Жили собі Гребінець, Мило, Мітла та Шампунь. Захотілося їм мандрувати по світу.

Ось вони домовилися і вирушили в дорогу. Приходять до перехрестя, там було 4 дороги. Гребінець і говорить:

- Нам наліво!

- Ні нам направо, - сказала Шампунь.

- Ви помиляєтесь! – заперечила Мітла, - Тому що нам прямо!

- Давйте кожен піде своєю дорогою, - запропонувало Мило.

- Гарна ідея! – погодилися друзі. І пішли вони кожен своїм обраним шляхом.

Іде Гребінець день чи два, коли зустрічається йому на путі Вовк.

- Куди прямуєш? – запитує Вовк.

- Шукати пригод, - відповідає Гребінець.

- Ти їх знайшов. Я тебе загризу! – сказав Вовчисько.

- Не їж мене, я неїстівний! А в пригоді тобі стану.

- І що ж ти можеш? – запитав недовірливо Вовк.

- Я тебе причешу і ти будеш найкращим серед вовків.

- Ану ж спробуй! – зрадів Вовк.

Гребінець причесав Вовка, і попрямував далі.

А Мило йшло своєю дорогою: і полями, і лісами. Коли це назустріч йому Лисичка.

- Що ти таке? А пахнеш як смачно! Я тебе з’їм! – сказала Лисичка.

- Ану спробуй! – сміється Мило. Прикусила хитра і скривилася.

- Ну як смачно? – запитує Мило.

- Та щось не дуже. Якщо для їжі ти не годишся, то що з тобою робити? – запитує Лисичка.

- А ти принеси води, тоді й побачиш, – відповіло Мило.

Принесла Лисиця хутко води, а Мило вскочило у воду і почало Лисицю милити. Зайшло в очі, а Лисиця проситься:

- Ой пече! Відпусти мене, я більше тебе кусати не буду. Тепер я знаю для чого ти. У Лисички шуба стала пухнаста і яскрава. Подякувала вона Милові, а воно попрямувало далі творити добрі справи.

Довго - довго йшов Шампунь, та вже думав, що не бачити йому пригод. Аж на зустріч йому Лев:

- Ти хто такий? Що за заморський фрукт?

- Я шампунь!.

- А для чого ти?

- Я тобі гриву зможу причепурити.

- Ану ж спробуй!

Намилив Шампунь Левові гриву, пірнув звір у річку, і випірнув з такою пухнастою гривою, що й Левиця і Левеня теж захотіли стати такими ж гарними. Шампунь і їх причепурив. Подякували вони Шампуневі, і він попростував далі.

А Мітла довго ходила-бродила, пригод ніяких не знайшла. Зустрілася вона своїх друзів Мило, Шампунь і Гребінець і попрямували вони разом. Бачать хатинка стоїть на курячих ніжках, там жила Баба Яга Костяна Нога. Але наші друзі ніколи про неї не чули. Захотіли друзі трохи перепочити з дороги, зайшли в середину – який жах! В хатині повно сміття, павутиння. І заходилася Мітла наводити порядок, а друзі їй допомагають. Аж ось загриміло, загуділо – Баба Яга з’явилася. Ввійшла вона до хати, як побачила Мітла таку потвору перелякаклася, зойкнула. А Яга з несподіванки оступилася і прямо в миску з водою, що стояла поруч. І прийнялись друзі за роботу: почали Бабу мити-чепурити. Як глянула Бабуся на себе в зеркало і зойкнула:

- Та яка ж я гарна, як "нова копійка"! і запросила Яга друзів залишитися в неї жити. І тепер наша Бабуся живе в мирі й дружбі з Шампунем, Милом, Гребінцем та Мітлою. В домі в неї порядок, а сама вона не Бабуся-Ягуся, а Бабуся-Чистюля. І радісно втало всі, і заспівали дружно пісню:

Гігієни всі ми друзі!

Ти про нас не забувай,-

Буде тіло гарним, дужим

Покладем хворобам край.

А хатина, мов намисто

Всюди прибрано і чисто.

У Бабулі у Чистюлі

Будем жити-поживать

І здоров’я наживать.

Товаришуйте, діти, з Мітлою, Милом, Гребінцем і Шампунем, і ви ніколи не пожалкуєте про це.