Відділ освіти

Олександрійської райдержадміністрації

Червонокам’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Всеукраїнська історико-краєзнавча акція учнівської молоді

«Збережемо пам'ять про подвиг»

Музей історії школи

села Червона Кам’янка

група «СКІФ»,

завідуюча музеєм

Заболотна Юлія Владиславівна

учитель історії, 1965 р/н

в/1

, робочий

с. Червона Кам’янка

Олександрійського району

Кіровоградської області

с. Червона Кам’янка

2009 рік

Школа – це друга домівка. Саме такою для всіх випускників є Червонокам’янська ЗОШ І-ІІІ ступенів, в недалекому минулому середня школа.

Постійно після візитів колишніх випускників стали залишатися то грамоти, то інші документи, фото і просто дарунки рідній школі. То ж і виникла ідея все це упорядкувати в музеї. До роботи залучилися усі без виключення. Адже досвід показував, що бережливість віддається сторицею. При директоруванні Зозулінської Г. І. і керівництвом заступника з виховної роботи у 1987 році було відкрито, спочатку кімнату-музей, а нині це музей історії школи с. Червона Кам’янка. Здається яке відношення має історія школи до історії Великої Вітчизняної війни? Та й у сільському музеї сьогодні працює цілий відділ. Але для школи війна є особливою сторінкою. Адже прямо з-за шкільної парти на фронт пішли не лише вчителі, а й учні. Вони будували плани на мирне життя, а війна усе це перекреслила. Саме про це, на зустрічах із учнями школи розповідають випускники 1941 року. Їх залишилося небагато, та вони допомагають юним зрозуміти, що війна – це не пустощі і не романтика.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Далеко у минуле відходе від нас війна, але й до сьогодні музейні фонди поповнюються матеріалами періоду війни. Так зібрано цінні матеріали про долю колишніх випускників періоду війни. Оформлено стенди, альбоми, пересувні виставки з цими матеріалами. Традиційними є походи по місцях бойової слави земляків.

Активно працює екскурсійна група (яка постійно оновлюється новими екскурсоводами), що історично і художньо інформує бажаючих про героїку наших земляків. Адже окремо досліджено долі

- Героя Радянського Союзу (почесна дошка якого відкрита на території школи, на його честь названа центральна вулиця в селі);

- земляка-розвідника (на його честь названа молода вулиця в селі);

- учасника за визволення с. Ялинівка І. Гвоздьова (центральна вулиця села носить його ім’я);

- героя-земляка ;

- патріота та багатьох інших.

Музейна рада (, , Караповський Едуард, Карпів Анастасія, Рудь Ярослава) та гуртківці групи «СКІФ» постійно співпрацюють з ветеранами війни, здійснюють волонтерську діяльність. Традиційними для старшокласників є конференція «Ми звинувачуємо війну», дослідницька діяльність учнів, чим не лише вшановують пам'ять про героїку тих далеких років, а й набувають досвіду історико-краєзнавчої діяльності, самостійно оцінюють історичну правду про ІІ світову війну.

З величезним ентузіазмом учні школи різних вікових категорій сприймають екскурсії до Міст-героїв. Там вони вже не лише відвідують музеї бойової слави, а й порівнюють та аналізують фонд рідного музею. І тоді з’являються нові ідеї, що втілюються в життя.

День Перемоги наші вихованці святкують разом з ветеранами та учасниками війни. То ж доторкуючись до історії вже самостійно роблять висновок про шкідливість війни для людства і розуміння того, що зробили наші земляки беручи участь у звільнені світу від коричневої чуми. Адже з 600 червонокам’янців, що були мобілізовані на фронт більше 300 не повернулися у рідну домівку. Більше 100 чоловік постраждали на примусових роботах у Німеччині.

Мужність подвигу земляків у Великій Вітчизняній війні.

Невідомі герої.

Історія краю знає багато сторінок подвигу земляків – червонокам’янців. Це і Герой Радянського Союзу генерал авіації Захарченко Іван Дмитрович, і розвідник 110 повітряно – десантної дивізії Романовський Олександр Антипович, і тиловий патріот, що не потрапив у діючу армію за станом здоров’я ійович та багато – багато інших відданих своєму народу та ідеї свободи і незалежності громадяни СРСР. Найбільшим фактом героїзму було те, що люди не хотіли миритися з фактом незваних гостей та їх свавіллям на рідній українській землі. Важливим було ще й те, що братерські стосунки з народами Радянської держави допомагали у найтяжчі хвилини війни. Та вона немилосердна до патріотизму народу. Траплялося й так, що у процесі бою втрачалися імена, дати, події. Адже ставка йшла, дуже часто не на життя, а на смерть. І лише дякуючи відданості святій справі героїв війни їх імена через багато років після війни поверталися до життя. Саме такою є доля молодого і запального воїна Радянської Армії, що захищав наш край. А було це так. Два роки село Червона Кам’янка було під окупантами. Нові порядки, «гідні хазяї», робили все, щоб зробити край придатком до Великої Німеччини. Але ніколи, жоден народ без власної згоди не стає на коліна, не відмовляється від майбутнього. Так і наші сільські патріоти робили все для того, щоб на червонокам’янській землі не хазяйнували чужинці. І хоча на території села не велися активні бойові дії і воно було лише господарським придатком до загальних планів фашистів, все ж життя під нацистським чоботом селяни відчули сповна. То ж звільнення села Червона Кам’янка воїнами Червоної Армії зустріли з радістю. Вже звільнені були станція Щаслива, з Зибкого на Олександрію погнали фашистів, а Ялинівка все знаходилася в руках ворога. Висота 16,5 між Ялинівкою і Куколівкою не лише контролювалася, її неможливо було взяти. Ворог не здавався. Лінію фронту вирівняти було просто неможливо. І тоді 15 листопада 1943 року від командування фронту поступає вказівка звільнити висоту. Створюється ініціативний загін для розвідки і прокладанню шляху для дивізії. Серед добровольців були лише комсомольці, яких і очолив комсорг полку, гвардії старший лейтенант Іван Гвоздьов. Вже коли все було готове знадобилися точні дані про розташування. Гвоздьов не хотів піддавати ризику цілий загін, а тому з групою бійців вирушив у розташування ворога. Здавши попередньо всі документи і взявши із собою найнеобхідніше група підійшла до ворога. Але потрапила в засідку. І тоді Іван дав можливість врятуватися друзям, а сам потрапив до рук фашистів. Але їм вдалося виявити фашистів. І коли була взята висота однополчани спробували знайти побратима. Але ніде серед убитих фашистів не було виявлено. І тоді випадково хтось натрапив на понівечене і розтерзане людське тіло. По світлих курях і пряжці на ремені бійці упізнали товариша. На руках не було нігтів, очі випечені, а на грудях вирізана зірка. Катували фашисти героя, але це не допомогло їм врятувати свої нікчемні душі. В рапортах того часу Гвоздьов Іван Прохорович характеризувався, як сміливий і відважний політпрацівник. Він мав авторитет, як серед бійців, так і серед командирів полку. Розсудливий, врівноважений був зразком для підлеглих. Однополчани з почестями на тій же висоті поховали героя. Сьогодні на тому місці стоїть пам’ятник героям Великої Вітчизняної війни. З вуст у вуста млинівці передавали розповідь про героя, доглядали за могилкою. А в 70 – их роках ХХ століття юні слідопити знайшли рідних і близьких героя. Його сестра часто приїздила на могилу до брата, дякуючи громаді за шану братові. А честь носити звання героя Гвоздьова домагалися не один піонерський загін середньої школи. І до сьогодні випускники школи пам’ятають день посвячення їх у піонери і пов’язування галстука сестрою Героя. Це давало наснагу, як у навчанні, так і у праці на благо держави. Сьогодні у селі Ялинівка збереглася вулиця Гвоздьова. А ті хто проживає на ній добре знають і його ім’я, і про подвиг на благо людства.

Юні постійно доглядають за могилою, шанують світлу пам'ять Гвоздьова.

 

Біля Братської могили с. Червона Кам’янка