Через: Справа № Позивач: Представники позивача: Відповідач: | До Київського апеляційного адміністративного суду 01010, м. Київ, в, корп. 30 Окружний адміністративний суд міста Києва вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, м. Київ, 01601 826/15800/13-а Коваленко Оксана Володимирівна [адреса] [телефон] [e-mail] Володовська Віта Сергіївна [адреса] [адреса для листування] [телефон] [e-mail] Олексіюк Тетяна Миколаївна [адреса] [адреса для листування] [телефон] [e-mail] ійович [адреса] [адреса для листування] [телефон] [e-mail] Апарат Верховної Ради України в, м. Київ, 01008
*****@*** |
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва
від 5 жовтня 2013 року
у справі № 826/15800/13-а
5 квітня 2013 року івна (далі - Позивач) на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» подала WEB-запит (реєстр. № 80870) до Апарату Верховної Ради України (далі - Відповідач) через електронну форму на сайті. У запиті було висловлено прохання надати інформацію, а саме: копії списків реєстрації народних депутатів за 04 квітня 2013 року з їх підписами.
У відповідь на запит Позивач на вказану нею електронну адресу отримала лист, в якому Відповідач повідомляв, що запитувана інформація щодо копії списків реєстрації народних депутатів за 04 квітня 2013 року з їх підписами «…є конфіденційною, оскільки містить особисті підписи народних депутатів України». У зв’язку з цим, Позивачу була надана лише інформація про письмову реєстрацію депутатів на засіданні (список прізвищ) та інформацію про результати розгляду питань на цьому пленарному засіданні.
8 квітня 2013 року Позивач подала ще один WEB-запит ( реєстр. № 000) , в якому просила надати їй саме копії списків реєстрації народних депутатів на пленарному засіданні 04 квітня 2013 року, а не просто інформацію про їх письмову реєстрацію. Відповідач відмовив в наданні зазначеної публічної інформації, у зв’язку з тим, що вона містила конфіденційну інформацію про особу (підписи) , і не могла бути надана без згоди народних депутатів.
Вважаючи відмову в наданні інформації незаконною, 4 жовтня 2013 року Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом, що містив такі вимоги:
1) Визнати протиправною відмову Апарату Верховної Ради України у наданні інформації на запити Коваленко Оксани Володимирівни від 5 квітня 2013 року та 8 квітня 2013 року.
2) Зобов’язати Апарат Верховної Ради України надати повну інформацію на зазначені запити, а саме копії списків реєстрації народних депутатів за 04 квітня 2013 року з їх підписами.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач навела такі аргументи:
1. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 000/97-ВР від 17.07.97, гарантоване право на свободу одержувати інформацію. Відмова Відповідача надати інформацію на запит становить порушення цієї норми, оскільки така відмова не була необхідною у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції.
Крім цього, запитуючи копії списків реєстрації народних депутатів, Позивач також реалізовувала своє конституційне право, закріплене в статті 34 Конституції України, яка гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
2. Відповідач відмовив надати Позивачу інформацію всупереч нормам законодаства України.
2.1. Відмова надати відомості, про які йдеться у запиті на інформацію, порушує право Позивача на доступ до публічної інформації, гарантоване ст. 3; п. 2 ч. 1 ст. 4; п.6 ч. 1 ст. 14; ч. 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що публічною інформацією є « відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».
Оскільки списки реєстрації народних депутатів України на засіданні створюються саме в процесі виконання народними депутатами України їх конституційних обов’язків, така інформація є публічною і може обмежуватись в доступі лише у виняткових випадках.
2.2. Рішення про обмеження доступу Позивача до інформації було прийняте Відповідачем без дотримання вимог, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» («трискладовий тест»), а саме:
· обмеження доступу до інформації виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
· визначення того, що розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
· визначення того, що шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Забороняючи розголошення конфіденційної інформації про особу (поширення її підпису), Відповідач лише вказав легітимну мету такого обмеження, але зовсім не проаналізував те, чи може такими діями бути завдана шкода інтересам захисту персональних даних особи.
Суспільна необхідність в отриманні запитаної інформації полягала в тому, що суспільство має право отримувати всю важливу інформацію про представників влади, які від їх імені здійснюють повноваження з управління суспільними справами. Така інформація є важливою, зокрема, для здійснення громадського контролю за дотриманням народними депутатами Конституції та Законів України. Засідання Верховної Ради України, щодо якого був поданий запит, викликало широкий резонанс у суспільстві, зокрема у ряді публікацій піднімалося питання про фальсифікацію підписів окремих народних депутатів, які стверджували, що не були присутні на зазначеному засіданні (копія публікації додається).
Крім цього, у п. 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України /2012 від 20 січня 2012 року зазначено: «Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві».
2.3. Відповідно до ч. 3 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежений доступ до інформації, яка правомірно була оприлюднена раніше. Згідно з вимогами ст. 54, 55 та 57 Закону України «Про вибори народних депутатів України» всі народні депутати при їх реєстрації як кандидатів на виборах подавали до Центральної виборчої комісії України свої декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за встановленою формою, яка включає, зокрема, і підпис особи, що її заповнює. Копії таких декларацій з підписами добровільно були оприлюднені кандидатами в народні депутати відповідно до вимог виборчого законодавства на сайті Центральної виборчої комісії.
Таким чином, при реєстрації себе як кандидатів на зайняття виборної посади, народні депутати добровільно оприлюднили відомості про себе, зокрема і свої підписи, а тому доступ до такої інформації більше не може підлягати обмеженню.
Отже, віднесення інформації до конфіденційної за умови її суспільної важливості та відсутності шкоди від її поширення, а також зважаючи на те, що ця інформація правомірним шляхом та у добровільному порядку була поширена самими володільцями цієї інформації є протизаконним.
Розглянувши документи, подані Cторонами спору, та заслухавши пояснення представників Cторін, суд постановив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вступна та резолютивна частини були проголошені у судовому засіданні 5 листопада 2013 року, а копія Постанови, складеної у повному обсязі, була видана представнику Позивача наручно 18 листопада 2013 року, що підтверджується відповідним записом у матеріалах справи.
Позивач вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва є неправомірною з таких причин:
1. Суд допустив помилки при застосуванні норм матеріального права.
В своїй постанові суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, посилається на те, що запитувана Позивачем інформація є конфіденційною, оскільки підписи народних депутатів є їхніми персональними даними. При цьому суд врахував лише вимоги Закону України «Про захист персональних даних», який передбачає, що поширення персональних даних може здійснюватись лише за згодою суб’єкта персональних даних і зовсім не врахував положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якого позивач має право отримати документ, створений в процесі здійснення органом державної влади його діяльності.
Однак, даний спір стосується відносин у сфері доступу до інформації, а тому при винесенні рішення суд мав враховувати спеціальні для даних правовідносин положення Закону України «Про доступ до публічної інформації». На цьому наголошує і Вищий адміністративний суд України в своїй Постанові Пленуму № 11 від 30.09.2013 «Про практику застосування адміністративними судами положень ЗУ від 13.01.2011 «Про доступ до публічної інформації»: «…У відносинах, пов’язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації…».
Крім цього, ВАСУ зазначає, що обмеження доступу до інформації на підставі закону «Про захист персональних даних» є невиправданим, оскільки «…відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону (прим. – закону «Про захист персональних даних») допускається можливість заборони законом віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх (персональних даних) вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом». ВАСУ далі продовжує, що Закон «Про доступ до публічної інформації» саме і є таким законом, а тому «публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша і друга статті 13 Закону «Про доступ до публічної інформації)»
Отже, обмеження доступу до публічної інформації, на основі вимог Закону України «Про захист персональних даних» є неправомірним.
Відповідно до частини 1 статті 13 та статті1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформація, створена Апаратом Верховної Ради України при здійсненні ним передбачених законом повноважень, зокрема і списки реєстрації народних депутатів на засіданні, є публічно інформацією і не може обмежуватись в доступі.
2. Суд порушив вимоги процесуального законодавства щодо повного та всебічного розгляду справи і не проаналізував усі наведені у позовній заяві аргументи позивача.
2.1. Так, суд першої інстанції не розглянув питання про те, що під час обмеження доступу до інформації, відповідач не виконав вимоги частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Як зазначив ВАСУ в згаданій Постанові «ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації».
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Проте, відмовляючи Позивачу в наданні інформації, відповідач, як і суд першої інстанції посилались лише на захист інтересів захисту персональних даних і зовсім не проаналізували дві інші обов’язкові вимоги.
2.2. Суд також не звернув увагу на те, що інформація, яка була предметом запиту становила суспільний інтерес.
Така інформація є важливою, зокрема, для здійснення громадського контролю за дотриманням народними депутатами Конституції та Законів України. Засідання Верховної Ради України, щодо якого був поданий запит, викликало широкий резонанс у суспільстві, зокрема у ряді публікацій піднімалося питання про фальсифікацію підписів окремих народних депутатів, які стверджували, що не були присутні на зазначеному засіданні.
За таких умов обмеження доступу до інформації не було необхідним в демократичному суспільстві.
2.3. Суд першої інстанції не здійснив належної оцінки наданих Позивачем доказів.
Як доказ того, що підписи народних депутатів не могли бути віднесені до конфіденційної інформації, оскільки вже були правомірно оприлюднені раніше, Позивач надала 26 витягів з копій декларацій народних депутатів, разом з їх підписами.
Згідно з вимогами ст. 54, 55 та 57 Закону України «Про вибори народних депутатів України» всі народні депутати при їх реєстрації як кандидатів на виборах подавали до Центральної виборчої комісії України свої декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за встановленою формою, яка включає, зокрема, і підпис особи, що її заповнює. Копії таких декларацій з підписами добровільно були оприлюднені кандидатами в народні депутати відповідно до вимог виборчого законодавства на сайті Центральної виборчої комісії. Таким чином, при реєстрації себе як кандидатів на зайняття виборної посади, народні депутати добровільно оприлюднили відомості про себе, зокрема і свої підписи, а тому доступ до такої інформації більше не може підлягати обмеженню.
На сьогодні копії зазначених декларацій з підписами осіб, котрі є зараз народними депутатами України і за твердженням Апарату були присутні на засіданні 04 квітня 2013 року доступні на сайті Центральної виборчої комісії.
Таким чином, підписи депутатів є відкритою інформацією, доступ до якої має будь-який користувач Інтернету.
Отже, відмова в наданні копій списків реєстрації народних депутатів є неправомірною, оскільки даний документ не містить інформації, що може обмежуватись в доступі і його надання у відповідь на запит є суспільно необхідним та не створює суттєвої шкоди іншим особам.
У зв’язку з цим, суд дійшов неправильного висновку про неможливість надання копії списків реєстрації народних депутатів на запит Позивача, що суперечить вимогам законодавства та порушує право Позивача на отримання інформації за запитом.
З огляду на вищенаведене і посилаючись на ст. 185, 202 Кодексу адміністративного судочинства України позивач просить Київський апеляційний адміністративний суд:
1) Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 листопада 2013 року у справі № 826/15800/13-а.
2) Ухвалити нове рішення, у якому задовольнити позовні вимоги Позивача, а саме:
a. Визнати протиправною відмову Апарату Верховної Ради України у наданні інформації на запити Коваленко Оксани Володимирівни від 5 квітня 2013 року та 8 квітня 2013 року.
b. Зобов’язати Апарат Верховної Ради України надати повну інформацію на зазначені запити, а саме копії списків реєстрації народних депутатів за 04 квітня 2013 року з їх підписами.
Перелік документів, що додаються:
1. Копія довіреності № 2674, виданої Коваленко ій В. С., Олексіюк Т. М. та С. 16 жовтня 2013 року.
2. Квитанція про сплату судового збору.
3. Копія Постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 листопада 2013 року у справі № 826/15800/13-а.
19.11.2013 р.
Представник Позивача ___________ /
