Здоровий спосіб життя особистості як пріоритетна мета сучасного освітнього процесу (психологічний аспект)

УДК 37.165.12:37.017.4

Здоровий спосіб життя особистості як пріоритетна мета сучасного освітнього процесу (психологічний аспект).

Івашковський Віталій Володимирович,

кандидат педагогічних наук, доктор філософії,

завідувач лабораторії фізичного розвитку

Інституту проблем виховання НАПН України.

Анотація. Серед основних стратегічних завдань реформування освіти в Україні чільне місце посідають відродження та розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки у вихованні свідомих громадян держави, формування освіченої творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров`я, відтворення й трансляція культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків. Отже, для сучасної школи найактуальнішою є проблема виховання морально та фізично здорових майбутніх громадян, носіїв національної та людської гідності, патріотизму, порядності, творців матеріальних та духовних цінностей.

Ключові слова. Здоровий спосіб життя, виховання, суб’єкт, громадянське суспільство, особисті властивості, готовність, мотивація, самооцінка, самоаналіз, самокритика.

Поняття “здоровий спосіб життя” можливо тлумачити по-різному, зокрема, розглядаючи його як дотримання режиму трудового дня, відпочинку, харчування, відмову від шкідливих звичок тощо. У минулі роки ринок медичної популярної літератури ряснів значною кількістю брошур, присвячених зазначеній темі. Це сприяло розумінню необхідності особистого дотримання здорового способу життя, вживання заходів для його організації.

Щодо особистісної оцінки життя, то для сучасної людини має значення сприйняття його не лише в біологічному розумінні, але й, можливо, більше у соціальному – відчуття впевненості як громадянина, члена суспільства, члена сім`ї. За даними соціологічного опитування, у 2010 році цієї впевненості позбавлено 10% нашого населення, 34% громадян відчувають тривогу, 11% - безвихідь, 16% - розгубленість, 11% - опанував страх, 7% громадян налаштовані песимістично. Це – соціально-психологічні чинники, які знецінюють життя і не лише зводять нанівець зусилля щодо збереження здоров`я, але й наштовхують на заходи” підвищення психологічного комфорту” шляхом паління тютюну, вживання алкоголю, наркотиків тощо.

Отже, ставлячи завдання формування здорового способу життя, насамперед, звернімо увагу на соціальні чинники його забезпечення. Адже не можна списувати лише на безвідповідальність у ставленні до власного здоров`я збільшення захворюваності на туберкульоз за останні 15 років, ВІЛ-інфікованості за останні 10 років, СНІДу. У поширенні цих захворювань завжди вбачали соціальні корені.

Ступінь збереження здоров`я та життя значною мірою визначається станом довкілля, харчування, адже часто вибирають і споживають те, що доступне на ринку. А доступними мали б бути, насамперед, продукти, що забезпечують не лише енергетичні потреби організму, а й є адекватними для нього за хімічним складом.

Та чи може сьогодні кожен громадянин повноцінно харчуватися, відпочивати, облаштовувати свій побут, обирати відповідно своїй освіті, професії роботу, позбавлену шкідливих впливів?

Згідно з визначенням ВООЗ, поняття “здоров`я” охоплює не лише відсутність хвороб та фізичних вад, але й соціальне та духовне благополуччя. Судячи з випадкових вуличних спостережень, виховна робота щодо пропаганди здорового способу життя в навчальних закладах майже не проводиться. Не відчувається наслідків дії постанов влади стосовно тютюнопаління. Створюється враження, що й медичні працівники занедбали профілактичний аспект своєї діяльності. А вони повинні бути в перших рядах пропагандистів здорового способу життя. І не лише на словах, але й подавати власний приклад.

Можна з упевненістю стверджувати, що розумний підхід до збереження свого здоров`я, навіть незалежно від особистих матеріальних можливостей, завжди дає шанс прожити довше, бути кориснішим своїй родині, суспільству. Тому сьогодні було б доцільним створення громадських організацій здорового способу життя, які б займалися пропагандистською, видавничою діяльністю, які б нагадували загальнодержавним і місцевим владним структурам про потребу розв’язання відповідних проблем.

Отже, здоровий спосіб життя – невід`ємна складова нашого земного буття, а його реалізація – справа сім`ї, навчальних закладів, держави, громадських організацій та кожного з нас особисто.

Звичайно, слід зазначити, що в охороні здоров`я та фізичному русі нашої країни значне місце займає впровадження різних форм і методів фізичної культури у повсякденне життя на основі обґрунтованих рекомендацій з питань раціонального режиму праці і відпочинку, оптимальної рухової активності.

Еволюція людини відбувалася таким чином, що рухова активність, інтенсивна м’язова діяльність і постійні фізичні навантаження стали складовою частиною нормальної життєдіяльності. Прогрес порушив еволюційно сформовані механізми функціонування організму – рухова активність, м’язова діяльність і фізичні навантаження поступово були замінені відповідною технікою, а, між іншим, оздоровче значення праці та фізичних вправ для людини повністю збереглися. Виявилося протиріччя між умовами життя і біологічними потребами, які багато в чому визначили розвиток та характер масових неінфекційних захворювань, серед яких серцево-судинні займають провідне місце.

За останні роки проведено багато досліджень, які свідчать про те, що розвитку серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця, сприяє малорухливий спосіб життя – гіподинамія (обмеження м’язової роботи), а також гіперхолестеримія, значні емоційні навантаження, паління, вживання алкоголю, надмірна маса тіла. Один із цих факторів ризику має місце у 93% 50-60-річних чоловіків, що збільшує ризик захворювання на ішемічну хворобу серця в 3-7 разів, а сукупність їх – в 11 разів.

Люди, які систематично своєю поведінкою рекламують рухову активність, займаються фізичними вправами, хворіють на 17,5% менше, ніж ті, хто ними нехтує. Тому необхідно використовувати будь-яку можливість для збільшення рухової активності протягом дня, раціонально використовувати вільний час, заповнюючи його виконанням фізичних вправ, які забезпечують економну роботу багатьох органів і систем організму і, перш за все, серцево-судинної системи, збільшуючи її адаптаційні можливості, нормалізують артеріальний тиск, масу тіла, знімають нервово-емоційне навантаження. Заняття різноманітними фізичними вправами повинні стати і невід`ємною частиною реабілітаційної роботи з людьми, які перенесли тяжкі травми, захворювання, проходять відновлення після операцій.

Слід підкреслити, що при виконанні фізичних вправ необхідно враховувати стан здоров`я, фізичні та психічні можливості, фізичний розвиток та вік людини, рівень тренованості серцево-судинної системи.

Фізичне тренування організму людини повинно регулярно здійснюватись на всіх етапах її розвитку. Наполегливі і систематичні заняття гімнастикою, туризмом, різними видами спортивних вправ, військово-спортивними та спортивними іграми у поєднанні із загартуванням – це тривала молодість і старість без хвороб, насичена живлющим оптимізмом, це тривале життя з творчим трудовим піднесенням та натхненням. Фізичні вправи слід розглядати як значний фактор збереження високої і продуктивної не лише фізичної, але й психічної активності людини на довгі роки. Фізичні вправи сприяють активізації функцій головного мозку.

Вітчизняною та світовою наукою накопичено значний досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичними вправами для покращення здоров`я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості до різних патогенних впливів і підвищення працездатності. Слід нагадати про важливе значення фізичних вправ у попередженні відхилень у фізичному розвитку і анатомо-фізіологічних порушень опорно-рухового апарату. Значна роль їх у профілактиці та лікуванні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушень обміну речовин, ряду розладів функції травлення та ін. Фізичні вправи є істотним фактором профілактики неврозів. Особливо важлива профілактична роль фізичних вправ у період росту організму щодо попередження порушень постави і деформації хребта.

Принципи і системний підхід у розвитку теорії здоров`я можна сформулювати так:

- здоров`я і хвороба – дві основні медичні категорії, така навчальна дисципліна як валеологія (“valeo” з давньогрецької – бути здоровим) формує розуміння співвідношень між ними, спираючись на міжпредметні підходи, тобто вона така інтегративна дисципліна, яка поєднує у собі знання природознавчих наук, філософії та соціології;

- валеологія розглядає здоров`я як виявлення життєдіяльності людини за оптимальних умов, а хворобу – як порушення природних життєвих функцій;

- валеологія розглядає здоров`я як стан, що залежить від чинників навколишнього середовища (природних та соціальних), а також внутрішніх чинників;

- валеологія спирається на вивчення способу життя та пов’язаних з ним факторів ризику розвитку хвороби і наявності хронічних захворювань;

- валеологія також спирається на фундаментальні механізми валеогенезу, тобто на механізми самоорганізації людини як відкритої термодинамічної біосистеми. Критеріями самоорганізації є: самооновлення, саморегуляція, самовідновлення;

- визначальна роль належить адаптації як процесу забезпечення життєдіяльності організму, оскільки здоров`я визначається здатністю до адаптації, а хвороба, пов’язана з адаптацією, - через патологічний процес.

Таким чином, можна стверджувати, що здоров`я – це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного забезпечення функцій, стійкістю до дії патогенних чинників навколишнього середовища, а також є основою для здійснення біологічних і соціальних функцій. Відсутність тих чи інших чинників, необхідних для нормального здійснення функцій організму, призводить до відповідної перебудови структури життєдіяльності особистості, зниження громадянської і соціальної діяльностей.

Поняття соціального здоров`я включає в себе все, що може бути характерним для індивідуального здоров`я, але має і свої особливості. Воно має нові ознаки, системні якості, що вимірюються за допомогою статистичних показників, тобто суспільне здоров`я – це сукупність не лише характеристик та ознак індивідуального здоров`я, а й соціально-екологічних рис, які роблять його життєво необхідною часткою соціального організму, яким є громадянське суспільство. Це визначення характеризує взаємозв’язок між індивідуальним рівнем здоров`я кожної людини, здоров`ям групи чи популяції і здоров`ям народонаселення. Всесвітня організація охорони здоров`я запропонувала такі критерії оцінювання суспільного здоров`я: а) частка витрат держави на охорону здоров`я; б) доступність першої медико-санітарної допомоги; в) обсяг безпечного водопостачання населення; г) рівень імунізації населення від інфекційних захворювань; ґ) стан харчування дітей; д) середня тривалість життя; е) рівень грамотності дорослого населення.

Яким же чином впливає стан здоров`я людини, її здоровий чи “не здоровий” спосіб життя на формування та самовиховання громадських якостей особистості? Базуючись на відповідному комплексі знань, стає можливим виявлення фізіологічних, психологічних, соціальних та інших закономірностей і механізмів, які лежать в основі зміцнення і підтримання здоров`я людини, забезпечення його всебічного гармонійного розвитку, особливо, що ця проблема була і залишається актуальним загальнодержавним завданням.

Проблема здоров`я взагалі, а психічного зокрема, є не новою. В античній філософії часто зустрічається поняття міри, психічної гармонії, життєвої мудрості. Ще Демокріт свого часу говорив про “евтімію”, тобто, про хорошу урівноваженість життя. Епікур – про атараксію (спокійність мудрої людини, яка пізнала закони природи і позбулася страху перед смертю). Вже з тих часів виразно проявлялося реальне, емоційно повне відношення людини до життя, що знайшло своє відображення в подальшому. Відомий мислитель і педагог Ян Амос Каменський, торкаючись галузі, тісно пов`язаної з “психологією здоров`я” в праці “Правила життя”, де пише: “Дотримуйся правил помірності у всьому. Хочеш бути спокійним? – Не розсіюйся на багато речей, не займайся непотрібними справами, не піддавайся гніву. Хочеш бути мудрим? – Не прагни всього, що бачиш, не вір усьому, що чуєш, не говори всього, що знаєш, не роби всього, що вмієш, а лише те, що корисно”. Не роблячи висновків з усіх цих рекомендацій, тим паче можна сказати, що багато з них продиктовані саме турботою про психічне здоров`я.

До речі, лише в минулому сторіччі, 1948 року була створена Всесвітня федерація психічного здоров`я, яка накопичує інформацію про стан психічного здоров`я населення різних держав і регіонів, розробляє основи і концепції психічного здоров`я людей оцінює і рекомендує можливості їх здійснення. При цьому, особливу роль приділяють психопрофілактичній роботі серед різних верств населення. З метою покращання профілактичної діяльності, яка спрямована на попередження негативних змін у психіці людини, активної участі в розробці та реалізації психогігієнічних вимог до збереження психічного здоров`я і підвищення рівня пропаганди здорового способу життя необхідне знання основ психогігієни. Для комплексної профілактики велике значення має саме введення психогігієнічних заходів, спрямованих на попередження нервово-психічних розладів та забезпечення оптимальної психічної діяльності людини.

Поняття “психічна гігієна” виникло в XIX сторіччі. Початок організованого психогігієнічного руху було покладено виступом К. Бірса, який, будучи довготривалим пацієнтом однієї психіатричної лікарні, написав 1908 року книгу “Душа, котра відшукалася знову”, в якій проаналізував недоліки в поведінці і позиції лікарів та інших фахівців у відношенні до хворих. Після цього К. Бірс розгорнув діяльність, спрямовану на покращання умов життя психічних хворих у лікарнях і на зміну підходів та ставлення громадськості до них після виписки з медичних закладів.

Психогігієна – це наука про збереження і зміцнення нервового та психічного здоров`я. Це галузь наукових знань і комплекс пратичних заходів, спрямованих на збереження нервового і психічного здоров`я та профілактику нервово-психічних розладів.

Психогігієна є складовою гігієни і необхідним розділом медичної психології. Вона знаходиться на перетині медицини, фізіології, психології, педагогіки і філософії. Вона глибоко пов`язана з медико-біологічними науками, особливо з психотерапією та психопрофілактикою, засоби і методи яких використовуються для психокорекції у здорових людей, попередження нервово-психічних розладів.

В процесі реалізації своїх завдань психогігієна тісно пов`язана з соціально-економічними науками, бо створення сприятливих умов для психічного здоров`я багато в чому залежить від правильного вирішення організаційних питань праці, побуту, відпочинку.

Основні практичні завдання психогігієни:

- охорона психічного здоров`я;

- формування гармонійно розвинутої особистості та здорового способу життя;

- підвищення ефективності розумової праці та творчої активності людей;

До теоретичних та практичних проблем психогігієни можна віднести: особисту психогігієну, психогігієну праці, психогігієну спілкування (колективного життя), психогігієну відпочинку, побуту, вікову та спеціальну психогігієну.

Особиста психогігієна спрямована на вивчення та практичне використання механізмів емоційної (психічної) саморегуляції і передбачає розробку шляхів покращання їх функціонування з метою зміцнення психічного здоров`я, попередження нервово-психічних порушень та підвищення працездатності. В її основу покладені сучасні уявлення про те. Що організм людини – це саморегулююча система, яка функціонує за законом взаємозворотнього зв`язку за допомогою свідомих, довільно керованих механізмів, оптимізуючих вищу нервову діяльність.

Особиста психогігієна використовує засоби та методи індивідуальної психогігієни і психорегуляції – аутогенні тренування, психогімнастику обличчя, способи самодопомоги, які застосовуються для попередження негативних наслідків, психотравмуючих чинників та ін. Психогігієнічні засоби використовують для профілактики нервово-психічних і психосоматичних порушень, покращання настрою і розумової працездатності та подолання шкідливих навичок.

Досить значимим є психогігієна праці, трудова діяльність людини. Ця психогігієна вивчає вплив виробничих процесів та умов професійної діяльності на психоемоційну сферу працівників розумової та фізичної праці, виробляє заходи щодо збереження та зміцнення їх психічного здоров`я, підвищенню працездатності і творчої активності. Значення психогігієни за сучасних умов, коли відбуваються досить значні соціально-економічні зміни, важко переоцінити, враховуючи те, що психологічні чинники у всіх сферах життя різко виросли.

Особливо важливу роль слід відводити психогігієні спілкування між людьми. Цей розділ психогігієни, який вивчає шляхи оптимізації міжособових стосунків у процесі ділових і емоційних контактів (в умовах виробництва, в сімейному середовищі, навчальному колективі і т. і.), повинен відігравати особливо важливу роль в створенні комфортного психологічного клімату, морально-психологічної атмосфери і служити барометром сприятливих міжособових стосунків.

Взаємостосунки в колективі мають важливе значення для ефективності праці та збереження здоров`я. Доведено, що при несприятливому психогігієнічному кліматі продуктивність праці знижується на 15-20%, значно зростає кількість виробничого браку тощо.

Суттєву роль відіграє психологічний клімат для збереження та зміцнення здоров`я людини. Міжособові конфлікти (сімейно-побутові чи виробничі) є основною причиною неврозів та невротичних реакцій. Напружені стосунки нерідко провокують загострення психосоматичних захворювань. Медичні працівники досить часто застосовують у практиці такі вирази, як “стенокардія повторних стосунків”, “стресова виразка” т. і. Незадовільні міжособові стосунки можуть бути причиною алкоголізму, наркоманії, через прагнення людини, як правило, слабовільної, здобути середовище спілкування та набути розкутості в контактах з особами, які використовують допінги для підняття настрою.

Вирішуючи питання забезпечення психічного здоров`я, не можна не враховувати значення психогігієни відпочинку, тобто заходів, спрямованих на прискорення процесів відновлення розумової працездатності, психічних функцій і зміцнення психічного здоров`я у вільний від виконання роботи час (період регламентованих перерв та по закінченні роботи).

У системі психогігієнічних заходів щодо підтримання високої працездатності і попередження перевтоми велике значення має впровадження науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку – розпорядку трудової діяльності, при якій висока продуктивність праці поєднується зі стійкою працездатністю. З цією метою раціонально обладнувати кімнату психологічного розвантаження (удосконалений варіант кімнати відпочинку), в якій створено оптимальні умови для швидкого і ефективного зняття перенавантаження психоемоційної сфери та проведення різних психогігієнічних відновних заходів.

Побут – сфера життя, в якій людина задовольняє притаманні їй матеріальні, духовні, соціальні та інші потреби. Психогігієна побуту – це розділ психогігієни, який вивчає вплив чинників побуту на психіку людини і розробляє заходи щодо їх оптимізації з метою збереження і зміцнення нервового і психічного здоров`я.

До шкідливих впливів, серед яких особлива роль належить чинникам, які негативно впливають на психоемоційну сферу людини слід віднести побутові конфлікти, шкідливі звички, негативні сімейні стосунки, не комфортні побутово-житлові умови та деякі інші. Вирішення проблем оздоровлення побутово-житлових умов, перш за все, пов`язане з реалізацією комплексних державних та регіональних програм щодо збереження та зміцнення здоров`я людей і оптимізацією соціально-економічних умов життя.

Здійснення психологічних заходів з організації праці, стосунків, побуту, неминуче вимагає необхідного обліку вікових особливостей людини та деяких специфічних умов її професійної діяльності. У зв`язку з цим, в теорії і практиці психогігієни останнім часом виділені розділи вікової та спеціальної психогігієни.

Вікова психогігієна розробляє заходи щодо збереження та зміцнення психічного здоров`я людей з урахуванням психофізіологічних особливостей, притаманних різним віковим групам (діти, підлітки, юнаки, особи зрілого, похилого та старого віку).

Специфічні особливості професійної діяльності певних груп населення потребує виділення і такого розділу, як спеціальна психогігієна, яка вивчає та розробляє заходи, метою яких є забезпечення психічного здоров`я осіб, які постійно піддаються впливу підвищених фізичних та психоемоційних навантажень.

Вивчення різних видів професійної діяльності викликало виокремлення таких підрозділів спеціальної психогігієни як: психогігієна художньої творчості, авіаційна, морська, радіаційна, а також спортивна психогігієна різних напрямків, відповідно до завдань, спрямованих на досягнення високих результатів в конкретних умовах і видах спортивної діяльності.

Особливе значення при здійсненні психогігієнічних та психопрофілактичних заходів, спрямованих на оптимізацію психічного стану людини є вивчення методів та засобів психорегуляції, в тому числі й психічної саморегуляції. Остання викликає виникнення спокою, покращує точність дій, знімає психічне навантаження, підвищує самоконтроль і тим самим усуває тривожність, страх, паніку, попереджує втому, марну втрату нервової енергії, підвищує стійкість до стресу.

Разом з тим, виникнення стійких порушень психічної діяльності, поява різних невротичних розладів вимагає широкого спектру психотерапевтичного впливу – використання методів, починаючи від раціональної психотерапії, навіювання бадьорого стану до гіпнозу включно – залежно від ступеню змін в психічній діяльності.

Слід пам’ятати, що лікування невротичних розладів – завдання досить проблематичне. В той же час, дотримання психогігієнічного режиму є надійним засобом їх профілактики.

Принципи психічної гігієни та заходи, які втілюються в цій галузі мають першочергове значення для профілактики психічних захворювань, головним чином, психогенних, реактивних станів та неврозів. В той же час, останнім часом зростає значення психогігієни для запобігання деяких непсихічних захворювань, так званих психосоматичних хвороб.

Теоретичне обґрунтування ролі психогенних впливів на стан здоров`я людини свого часу дали І. М. Сєченов, М. Є. Введенський, І. П. Павлов та їхні послідовники. Психосоматичний напрямок, який отримав значне розповсюдження в медицині, багато в чому ґрунтувався на теорії Фрейда та вченні про стреси Г. Сельє, котрий вірно аргументував роль “напруги”, яка виникає при конфліктних психогенних ситуаціях в нервовій системі та роль неспецифічних механізмів у розвитку розповсюджених хвороб.

Зростання інтересу до психогенних впливів викликаний значним зростанням навантажень на нервову систему людини та її психіку. Люди концентруються в великих містах, рухаються на сучасних засобах транспорту, отримують значну кількість різноманітної інформації. Проте, не слід вважати, що цей тиск сучасної цивілізації сам собою є неминучою причиною порушень у психіці та соматиці людини. Резерви нервової системи психічної діяльності людини досить значні, і на багатьох прикладах можна переконатися про те, що люди, які працюють в умовах значних нервово-психічних навантажень, мають гарне здоров`я.

Існує три основні механізми психогенного виникнення захворювань: перш за все, психічні конфлікти можуть призводити до “зриву” вищої нервової діяльності, в наслідок чого порушується нормальна адекватна реакція організму на вплив подразників, що й призводить до виникнення хвороби; по-друге, захворювання можуть виникати шляхом навіювання та самонавіювання; по-третє, причиною захворювань можуть бути патологічні реакції та стани, що виникають внаслідок умовних рефлексів.

Серед психогенних захворювань найчастішими є неврози – функціональні розлади нервової системи, які проявляються реакцією особи на травмуючи чинники. Від неврозів слід відрізняти реактивні психози, які також виникають при патогенних впливах, але відрізняються значно сильнішими змінами в психіці людини, аж до втрати свідомості.

Травмуючими моментами у людей можуть бути найрізноманітніші чинники – тяжкі для людини звістки (хвороба чи смерть близьких), незадоволення від праці, конфліктні стосунки на роботі чи в сім`ї та ін. Психотравмуючі чинники стають джерелом захворювань у тому випадку, якщо вони займають значне місце в системі стосунків особи та дійсності. При цьому створюється не вирішуване для особистості протиріччя, коли особистість не може справитися з переживаннями, не в змозі знайти вихід із ситуації, що склалася.

Серед “зривів” у людей мають місце як зміни психічної діяльності (страхи, нав’язливі стани, тривожність тощо), так і соматично-вегетативні зміни. В кожному окремому випадку можуть переважати ті чи інші явища і, внаслідок “зриву” може розвинутися типовий невроз, або такі захворювання як гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба та ін.

Впливом психогенних чинників можна пояснити виникнення захворювань шляхом навіювання та самонавіювання. Відомі випадки так званої “уявної вагітності” та “уявних” хвороб. Причому, симптоми в цих випадках до такого рівня подібні до справжніх, що діагностика значно ускладнюється.

Психопрофілактика, спрямована на попередження психогеній в широкому аспекті, об’єднується з психогігієною, яка передбачає систему заходів, спрямованих не лише на попередження психічних травм, а й на те, щоб зробити психічну сферу людини більш працездатною, більш стійкою до перебування в складних умовах.

Впровадження в практику профілактичних заходів часто наражається на певні традиційні погляди людей. Одним з них є спростований погляд людей на хворобу та лікування.

Здорова людина активно прагне духовної чистоти та краси, фізичної досконалості. Гармонія психічних та фізичних сил організму підвищує його резерви, створює достатні умови для максимально повного самовираження людини.

Коли мова йде про природу людини, про його здоров`я, то головним чином мається на увазі його тіло і найменше – психіка, але наше “Я” - це ще й розум, свідомість, відчуття.

Здоров`я – це стан, коли відсутні хвороби і людина добре себе почуває. Дійсно, хвороби, нездужання, фізичні травми, психічні дефекти – антиподи здоров`я. Жодна людина не назве здоровим хворого. Разом з тим можна казати про здорову психіку, міцну волю, стійкий характер захворівшого. Отже, люди зазвичай відокремлюють фізичне здоров`я від духовного. Психічне здоров`я – це стан, який сприяє найбільш повному фізичному, розумовому та емоційному розвиткові людини. Духовний розвиток людей тісно пов`язаний зі зміцненням фізичного і психічного здоров`я.

З віком у житті кожної людини розширюється контакт з оточенням. Усвідомлення цінності життя, його сенсу, високий духовний рівень особистості допоможуть людині самоствердитися як індивідуальності, визначитися у меті свого життя, знайти своє місце в суспільстві. Цьому, безумовно, можуть сприяти особисте вміння критично оцінити власну особистість, здатність поводити себе безконфліктно з оточуючими і прагнення до самовдосконалення.

Розглянемо самопізнання як складову духовного здоров`я особистості. Гете казав: “Розумна людина – не та, котра багато знає, а та, котра знає саму себе”. Людям завжди хотілося заглянути в завтрашній день. Освічені люди не питають про долю у ворожок та ворожбитів, а створюють її на основі аналізу своєї особистості та дійсності. Дійсність, у свою чергу, є передумовою реального уявлення про свою особистість. На такій основі визначається мета життя та власне призначення кожної особистості.

Життєве самовизначення – це не лише приватна справа окремо взятої особистості, але й одна з глобальних проблем суспільства в цілому. Не визначившись у своїх нахилах, особистість може неправильно обрати професію, що в майбутньому змусить людину змінити рід занять. Отримання інших професійних навичок вимагатиме нових затрат часу, зусиль і засобів – витрат як особистих, так і державних.

Недаремно на арці Дельфійського храму в V столітті греки написали девіз: “Пізнай самого себе”. Щоб сьогодні, та й у майбутньому, відчувати себе повноцінною особистістю, людині необхідно добре вчитися, досягати вершин у вибраній професії, створити міцну сім`ю, мати коло вірних друзів.

Все це може бути досягнутим, лише за однієї умови: спершу навчитись безконфліктно спілкуватися з оточенням. Фахівці вважають, що конфлікти між людьми виникають переважно через необ`єктивність в самооцінці. Якщо людина не впевнена в собі, хоч і може добре вчитися і виконувати будь-яку роботу, це означає, що у неї занижена самооцінка. У такому разі може з`явитися невпевненість у собі, страх, бажання ухилитися від складного завдання, яке доручає людині керівник чи вчитель, уникнути виконання роботи і т. і. А якщо особистість претендує на більше, ніж має на те право чи спроможна зробити, то її самооцінка завищена. І те, й інше погано. У даному випадку у людини розвивається зарозумілість, хвальковитість, хворобливе самолюбство, вразливість і т. д.

Для того, щоб чітко уявити свої позитивні та негативні риси, слід насамперед працювати над собою, а також усвідомити необхідність пізнання своєї сутності.

Отже, самопізнання – це пізнання своєї сутності, виявлення в собі як негативних, так і позитивних рис, а також можливостей, які можуть слугувати правильному, всебічному та гармонійному розвиткові особистості. Це тривалий, постійний, складний та індивідуальний процес. Людина мусить прагнути до того, щоб пізнати себе якомога раніше. Пізнавати себе – це досліджувати своє “Я” постійно, у кожній новій ситуації. Свого часу Сократ наголошував: “Пізнай самого себе, і ти пізнаєш Всесвіт і богів”. Головна проблема самопізнання – це хотіти і бути, бути і здаватися. Якщо особистість не об`єктивна щодо себе, може втратити час для розвитку здібностей, а з ними і свій шанс реалізувати себе як особистість. Розібравшись у собі, людина отримає змогу визначитись у своєму покликанні і безпомилково обрати свою майбутню професію.

Самопізнання здійснюється через самоспостереження, самооцінку, самокритику, самоаналіз.

Самоспостереження – це спостереження, об`єктом якого є психічний стан і дії самого ж спостерігаючого суб`єкта. Самоспостереження базується на загальній спостережливості особистості.

Спостережливість – здатність людини за допомогою органів чуттів та при активній участі свідомості точно і повно відображати те, що відбувається довкола.

майже все своє свідоме життя займався самоспо-стереженням, про що свідчать його щоденники, видані у тридцяти томах (між іншим, останній запис у щоденнику Лев Миколайович зробив за три дні до смерті).

Потрібно розвивати здатність бачити відчуття інших (радість, смуток, задумливість, старанність і т. і.). Коли людина навчиться вдумливо спостерігати за іншими людьми, розуміти їх, їй стане легше розібратися у самій собі. Самоспостереження починається з точності розумового сприйняття й аналізу того, що трапилось з людиною протягом дня. Бажано записувати у щоденнику пережиті за день факти, події, враження і т. і. Потрібно прагнути ретельно відтворити всі події без спотворень. Час порушує істинну картину подій - при можливості, необхідно намагатися відразу фіксувати все, що відбулося.

Необхідно усвідомлювати, що дуже важко спостерігати за собою у складних психологічних ситуаціях. Виявити об`єктивність щодо себе, казати собі правду нелегко: знання своїх недоліків – це ваша сила, визнання їх – благородство, а виправлення – мудрість. Спостережливість розвивається завдяки постійним тренуванням, під час яких слід керуватися наступними рекомендаціями:

- спочатку необхідно навчитися спостерігати за ходом свого навчання, не намагатися слідкувати відразу за усіма моментами своєї поведінки. Потрібно поспостерігати спочатку за простими, нескладними рухами, діями (наскільки швидко стомлюється організм, як використовуються засвоєні знання, навички в нових умовах). Самоспостереження – це вивчення, аналіз своєї діяльності з метою підвищення її ефективності;

- самоспостереження найкраще здійснювати за звичайних умов. Передусім для фіксації свого стану треба вчитись переключати увагу з дії чи події на себе, і навпаки;

- спостерігаючи за собою, не потрібно намагатися відразу покращити, змінити все те, що не до вподоби;

- спочатку бажано, при можливості, швидше відтворити в пам`яті випадок і подію чи дію. Безпосереднє враження – це продовження співпереживання. Відтворення в пам`яті допоможе сповільнити, розтягнути в часі минулу подію, ретельно відновити її деталі, тонкощі і т. і. Повне враження зберігається 3-4 години, а далі вже починається виведення з пам`яті пережитого і побаченого;

- пряме спостереження в ході подій є найбільш складним і суб`єктивним. Найкраще запам`ятовувати і звертати увагу насамперед на те, що з часом необхідно буде згадати. Під час прямого самоспостереження припускається більше помилок, ніж під час наступного самоаналізу того, що сталося;

- важливо вміти прогнозувати майбутні події, наприклад, припустити, як буде проходити зустріч, як відбудеться розмова). Згодом потрібно спробувати ще раз згадати, відтворити в пам`яті свої дії та вчинки під час події, що відбулася. Повторне самоспостереження дозволить виявити доповнення, уточнення у власних діях, вчинках;

- якщо є можливість безпосереднього самоспостереження, необхідно спробувати сповільнити усвідомлення процесу своєї діяльності. Це може дозволити детальніше зосередитись на своїх вчинках, діях, почуттях. Щоб успішно справлятися із самоспостереженням, можна застосовувати такі прийоми:

1. Самозапитування – запитати себе про те, що сталося, коли саме, хто брав участь у події, що відбулося, у якій послідовності розвивалися події, що відчувалося під час цього і т. і.

2. Спогад – порівняти те, що запам`яталось із минулого, зі спогадами інших очевидців про подію, яка трапилася.

3. Самоанкетування – відповісти на задані собі й іншим присутнім запитання, що стосуються аналізу ситуації.

4. Зіставлення – порівняти свої спогади про відчуття, переживання, почуття зі спогадами про минулу ситуацію інших присутніх під час цього людей.

5. Уявне повторення того, що сталося, - людина уявляє, що сама перебуває в ситуації, яку аналізує, відтворюючи власні дії, вчинки, а поведінку інших аналізує, згідно з уявою і спогадом, звертає свою увагу на відмінності у власній пам`яті та пам`яті очевидців, а також на відміну в початкових і подальших враженнях.

Використання таких прийомів дозволить успішніше займатися самоспостереженням. Самопізнання неможливе без самокритики.

Самокритика – це здатність бачити себе ніби збоку, об`єктивно оцінювати свої здібності та можливості, помічати, піддавати критиці, виправляти кожен свій негідний вчинок, неправильну думку, поведінку.

В основі самокритики лежить критичність розуму, розвинуте мислення, тобто вміння бачити позитивне та негативне в навколишній дійсності. Тому всім необхідно розвивати свою пам`ять, мислення, вчитись аналізувати та синтезувати, порівнювати й узагальнювати, класифікувати, знаходити, виділяти головне і т. і. Лише навчившись точно аналізувати свої дії, поведінку, стане можливо провести об`єктивний самоаналіз.

Самоаналіз – це усвідомлення й аналіз своїх дій і вчинків. Що зроблено, як зроблено, чи була можливість зробити краще, хто винен – я чи хтось інший, - якщо зроблено неправильно або не дуже добре. На ці та інші питання особа повинна відповісти сама собі. Сам аналіз прожитого дня можна зробити наприкінці дня, фіксуючи потрібне у щоденнику здоров`я. У ході аналізу подій і вчинків відбувається переосмислення життя, відкриваються нові грані буття і людина набуває такий необхідний для себе життєвий досвід.

Самоаналіз поведінки полягає в самопізнанні свого характеру, розвиткові здібностей, у прогнозуванні, передбаченні своїх вчинків. Поведінка людини – це результат синтезу особистих якостей (позитивних рис і недоліків), прояв особистого духовного потенціалу. Необхідно намагатися судити про себе насамперед за поведінкою та результатами своєї діяльності. Аналізуючи свої вчинки, треба поглянути на себе з боку друзів і недругів. Народна мудрість говорить: “Рада з людьми ніколи не шкодить”. Потрібно поцікавитися у друзів, за що вони вас люблять і чим ви їм не подобаєтесь. При цьому потрібно враховувати, хто поряд, за що та як він вас хвалить і критикує. Слід пам`ятати: якщо одна людина зробила вам зауваження, слід задуматись, дві – проаналізувати свою поведінку, розібратися у своїх недоліках. Якщо вас критикують три-чотири достойні людини, визнайте, що ви не маєте рації та усувайте свої недоліки.

Помилки, невдачі, поразки пов`язані переважно з особистими недоліками. Тому у всьому, що спіткало, потрібно звинувачувати насамперед себе, не шукати виправдання в чужих неправильних вчинках. Життя не буває без невдач, похибок і помилок. Необхідно ретельно аналізувати їх та здобувати з них уроки. Розв`язуючи в позитивному плані життєві проблеми, не потрібно боятися припущення помилок, бо цей страх сприяє розвитку пристосовництва, пасивності, песимізму, прагнення відійти від боротьби під час досягнення мети. Ретельний самоаналіз дозволить передбачати особисті помилки, не повторювати їх і обов`язково розібратися у причинах, які призвели до них.

Найдорогоціннішої та найрідкіснішої властивості людини – мудрості – людина зможе швидше набути з допомогою самоаналізу. Самоаналіз і самокритика особистості – основа її самооцінки.

Самооцінка – є важливою складовою самопізнання, вміння оцінити самого себе, своє місце в житті та серед інших людей, свої здібності, можливості, нахили, поведінку. Від самооцінки залежить розвиток тих чи інших рис особистості (критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач, оцінка своїх реальних можливостей та ін.).

Якщо рівень життєвих домагань людини відповідає її реальним можливостям, то особистість здатна до адекватної самооцінки. І навпаки, розбіжність між домаганнями людини та її реальними можливостями свідчить про неадекватну самооцінку особистості. У цьому випадку людину переслідують невдачі, виникають емоційні зриви тощо.

Самооцінку доцільно проводити, постійно аналізуючи наслідки своєї діяльності (наприклад, добре впорався з роллю організатора дорученої справи, успішно зіграв роль на сцені і т. і., у вас є підстави для високої самооцінки тих чи інших можливостей), критично проектуючи на себе ситуації та якості, що в них виявляються, вчинки шанованих людей, героїв фільмів, книжок тощо. При цьому потрібно враховувати свій вік, життєвий досвід, тобто об`єктивні обставини. Потрібно усвідомлювати, що об`єктивно оцінити себе досить складно. Цьому необхідно довго вчитися, не забуваючи однієї умови: не допускати шаблонів у оцінці себе й інших. Наприклад, ви вже змінилися на краще, стали ретельніше готуватися до заняття та відповідати на ньому, а думка викладача залишилася попередньою, він явно занижує оцінку, орієнтуючись на уявлення про ваші можливості та здібності, що склалися раніше. Постарайтесь тактовно дати зрозуміти викладачеві, що ви переглянули своє ставлення до його предмета і знаєте новий матеріал добре. Намагайтеся оцінювати інших і себе не за минулими діями, а за конкретними справами у теперішньому часі, оскільки оцінки, що устоялися і не відповідають дійсності, можуть зашкодити розвитку особистості.

Успіх у досягненні завдань залежить від уміння об`єктивно оцінити себе, проаналізувати результат своєї діяльності, порівняти завдання зі своїми можливостями. На підставі об`єктивної узагальненої самооцінки особистості будується її самоповага. Ця риса закладається змолоду і багато в чому залежить від того, як оцінюють студентів люди з їхнього оточення. Самоповага необхідна для повноцінного розвитку особистості. Якщо у людини самоповага розвинена слабо, навряд чи вона зможе багато чого досягти в житті.

Отже, здатність до самоаналізу з конструктивними висновками для себе, самоповага – важливі риси, які допоможуть людині визначитись у житті і досягти мети. Разом із цим здатність до самопізнання – це і показник зрілості самосвідомості особистості, критерії результативності роботи над собою.

Успішне самопізнання може бути ефективним за умови дотримання певних рекомендацій:

1. Позитивні якості особистості виявляються за будь-яких життєвих умов (сприятливих і несприятливих).

2. Негативними якостями особистості є лише ті, котрі, виявляючись у поведінці, постійно викликають критику оточення, його нетерпимість, обурення.

3. Потрібно обліковувати добрі справи, помилки і навмисні негативні діяння. Добрі справи – ваші позитивні якості, помилки – відсутність досвіду життя; аморальні, негативні вчинки – результат ваших негативних якостей. “Хочеш бути добрим – не переставай творити добро”, - наголошує мудра заповідь.

4. Оцінюючи своє “Я”, порівняйте себе з іншими. Проте не з тими, хто гірше, а з тими, хто краще вас. Хочете стати краще – порівнюйте себе з ідеалом.

5. Випробовуйте себе в труднощах, переборюйте їх. Саме в боротьбі з життєвими негараздами виявляються наші недоліки та розкриваються позитивні якості. Смілива людина прагне до переборювання труднощів. У подоланні їх відточуються її сила та здібності. Хто вміє переборювати труднощі, долає і свої недоліки.

Пізнаючи себе, людина вже змінює себе, самопізнання допоможе визначити мету життя, обрати оптимальний шлях для її досягнення. Нарешті, успішне самопізнання – це показник зрілості особистості, її рівня духовного здоров`я та критерії результативності роботи над собою.

Окрім зазначеного вище, слід також зазначити, що всебічний розвиток медицини знайшов відображення і у формуванні лікувальної фізичної культури. Остання, розвиваючись на принципах охорони здоров`я, тісно пов’язана з державним та науковим розвитком фізичної культури. За сучасними уявленнями, лікувальна фізкультура сприяє не лише більш швидкому та повному клінічному одужанню, але й функціональній реабілітації хворих, готуючи їх до відновлення суспільно корисної діяльності.

І, наостанок, звернемося до сучасного вибору молоді: молодь обирає здоров’я та гроші. Офіційно молодість в Україні продовжується довше, ніж будь-де у світі. Межу, що відокремлює її від зрілості, відсунули в незалежній Україні з 28 років (так було за радянських часів) до 35 років. Зроблено це для того, щоб «допомогти молодим людям «міцно cтати на ноги», тобто отри мати власне житло за програмою молодіжного житлового кредитування – фахівці розрахували оптимальну межу молодості, необхідну для погашення кредитів.

Ще одну мету такого «омолодіння» населення ніхто не озвучував: залишся молодість в попередніх межах, демографічне становище в країні виглядало б катастрофічно. Вважається, що зараз в Україні живе біля 13,8 млн. громадян у віці 16-34 роки. Якщо ж зменшити молодіжний вік до 29 (така пропозиція вносилася), то залишиться лише 10 млн. І без того «літня» країна різко зістариться: молодим вже буде не кожен третій, а лише кожен п’ятий громадянин.

За даними опитувань, які проводилися у 2011 році серед студентів, українська молодь вважає найголовнішим успіхом в житті:

1 – самореалізацію;

2 – успішна кар’єра;

3 – гроші та матеріальний достаток;

4 – кохання та дружба;

5 – гарний шлюб.

Таким чином незалежність та свободу молоді українці вважають більш важливими для успіху, ніж стабільність. Хоч більшість молодих осіб (більше 55%) вважають себе патріотами, вчитися та працювати на Батьківщині захотіли менше третини. Для цього, вважають опитані, найкраще підходять західні країни, серед яких до трійки фаворитів входять Великобританія, США та Німеччина.

Наша країна зараз переживає надскладний етап перебудови сімейних стосунків. Якщо ще 20 років тому молоді люди, зводячись на ноги, відразу починали допомагати батькам (це вважалося своєрідною вдячністю за те, що ті підтримували їх), то тепер багато що змінилося:

- з одного боку юнаки та дівчата не поривають, як їхні західні ровесники, економічних зв’язків із сім’єю, приймаючи (а іноді й вимагаючи) від неї матеріальну допомогу;

- з іншого боку, вони при отриманні певних прибутків, не вважають за потрібне відповісти тим же: при суміщенні навчання з роботою 24% молоді витрачають ці кошти на розваги і лише 11% - на допомогу сім’ї.

При цьому, за матеріалами ЮНІСЕФ, молоді українці являючись оптимістами та маючи достатньо енергії, страждають пасивністю:

- за результатами проведених серед студентів опитувань, 48,6% зізналися, що вільний час проводять безцільно;

- 22% періодично «вбивають час», звинувачуючи в цьому відсутність придатної (відповідної) роботи та занять, владу та сім’ю в неувазі до себе.

З позитивних якостей, які з’явилися останнім часом у молодих особистостей, слід відмітити занепокоєння станом власного здоров’я. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень України, серед усіх життєвих цінностей молодь на 1-е місце поставила здоров’я, а 30 років тому воно перебувало на 8-му місці. Сім’я для жінок стоїть на 2-му, а для чоловіків на 3-му місці.

Аннотация. Ивашковский образ жизни личности – выдающееся поручительство формирования субъекта гражданского общества. Среди основных стратегических задач реформирования образования в Украине главное место занимают возрождение и развитие национальной системы образования как важнейшего звена процесса воспитания сознательных граждан государства, формирование образованной творческой личности, становление еë физического и морального здоровья, возрождение и трансляция культуры и духовности во всëм разнообразии отечественных и мировых примеров. Итак, для современной школы самой актуальной является проблема воспитания морально и физически здоровых будущих граждан, носителей национального и человеческого достоинства, патриотизма, порядочности, творцов материальных и духовных ценностей.

Ключевые слова. Здоровый образ жизни, воспитание, субъект, гражданское общество, личные особенности, готовность, мотивація, самооценка, самоанализ, самокритика.

Annotation. Iwashkovskiy V. V. Strong way life individuality – salient guaranty formation of subject social society. Among fundamental strategical aim reformation education sn Ukraine principal place to occupy revival and development national system education how the most important group process training conscious citizen state, moulding cultured creative individuality, formation her corporal and ethical health, revival and relay culture and heart in alls variety domestic and worlds instance. Urgent problem present school am education coming citizen.

Keis vocable. Wholesome method life, education, subject, civil society, individual peculiarity, preparedness, motivation, itself assessment, itself analysis, itself criticism.

Використана література

1. Булич повысить умственную работоспособность студента. / / –К.: Вища школа, 1989. –55 с.

2. Здоровье без лекарств и долголетие без болезней. / М. Игольников / –К., 1991. –111 с.

3. Хей. Исцели свою жизнь, свое тело, сила внутри нас. / Л. Хей. Луиза / –Каунас, 1996. –219 с.

4.Цимбал з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров`я. / / –Тернопіль, 1998. –180 с.

5. та ін. Валеологія. Навчальний посібник. / та ін. / –К.: В-во “УУ”, 2006. –С.77-95.