ПРИТЧА ВІД БРУНО ФЕРРЕРО
ДВІ ГОЛОВИ
Над берегом одного з озер на півночі Індії жив дивний птах, який мав дві голови. Одна була з правого боту тулуба, а інша – з лівого. Один тулуб з двома головами.
Якось птах кружляв у пошуках поживи. Очі правої голови зауважили соти з диким медом. Птах одразу кинувся згори до них. Голова, котра з лівого боку, просила: "Дай мені трохи". Але голова не послухала й поспіхом з’їла все сама. Ліва голова заприсяглася помститися.
Літаючи понад лісом, птах опинився над місцем, де росли ягоди. Ліва голова помітила їх перша і хоча знала, що ті ягоди недобрі, бо від них болітиме шлунок, надзьобалася їх стільки, скільки могла. Думала собі при цьому: "Потім нас обох болітиме живіт, але треба провчити того самолюбця що праворуч, бо тільки так він навчиться діяти спільно".
За якийсь час птах геть знесилів від приступів гострого болю. Ягоди були отруйні і невдовзі спричинили смерть.
Однаково померли обидві голови, як та, що праворуч, так і та, що ліворуч, бо жодна з них не мала розуму.
Подібно вмирає багато сімей. Вони бояться любити.
"Я завжди боявся тривалих зв’язків, - розповідав один студент. – Може лякало, що вони накладають обов’язки. Я боявся, що ніколи не зможу дати собі раду з вимогами, які ставить кохання. Проте мушу визнати, що коли врешті-решт я зважився на тривалий і глибокий зв'язок, то відчув себе сильнішим, аніж до того. Відтоді у мене склалося враження, що у мене тепер не один, а два мізки. Так само чотири руки, чотири плеча, чотири ноги і ще один світ. Моя здатність реалізувати себе подвоїлася, як також подвоїлися шляхи і можливості, що їх я маю у своєму розпорядженні. Тепер мені легше любити інших. Відчуваю себе набагато сильнішим і не боюся".
Святкуємо в лютому :
7 (п’ятниця) – Григорія Богослова
12 (середа) – Трьох Святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого
15 (субота) – Стрітення Господнє
Відповідальна за випуск с. Василія Гальцова, ЧСВВ
Тираж - 300 прим.
4
Департамент Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви
у справах душпастирства силових структур України
Вісник Київського гарнізону Випуск №22 від "Господь - моя сила" 1 лютого 2014р.
ЛЮДИНА - ОБРАЗ БОЖИЙ
(Буття, 1,
На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами. І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло - день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок - день перший. Тоді сказав Бог: Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод! І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так. І назвав Бог твердь - небо. І був вечір і був ранок - день другий. Тоді сказав Бог: Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з'явиться суша. І так сталося. І назвав Бог сушу - земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре. Бог сказав: Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння, і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. І так сталося. І вивела земля з себе рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір і був ранок - день третій. Тоді сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років; нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І так сталося. І зробив Бог два великі світила: світило більше - правити днем, а світило менше - правити ніччю, і зорі. І примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю, та правити днем і ніччю і відділяти світло від темряви. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір і був ранок - день четвертий. Тоді сказав Бог: Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною. І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння, що повзають та кишать у воді, за їхнім родом, і всіляке птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре; і благословив їх Бог, кажучи: Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі. І був вечір і був ранок - день п'ятий. Тоді сказав Бог: Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом. І сталося так. І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі. По тому сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав. І так сталося. І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок - день шостий.
1
(Що каже соціальна доктрина Церкви про людину як образ Божий)
108. Найважливіша вістка Святого Письма – це проголошення, що людська особа є Божим створінням; а характерною рисою людини є те, що вона – образ Божий. Бог призначив людині центральне місце, зробивши її вершиною всього сотвореного порядку. Людина, тому що вона є образом Божим, має гідність особи: вона є не лише щось, але й хтось. Вона здатна пізнати себе, володіти собою, добровільно дарувати себе та входити у сопричастя з іншими особами; вона покликана до союзу зі своїм Творцем, покликана дати Йому відповідь вірою і любов’ю, якої ніхто інший не може дати замість неї.
109. Те, що людина створена на подобу Божу, засвідчує, що її сутність та існування глибоко пов’язані з Богом. Усе людське життя – пошук і прагнення Бога. Зв’язком із Богом можна нехтувати, навіть забути або витіснити його, але ніколи не можна знищити. Адже серед усіх видимих творінь світу тільки людина “здатна” прийняти Бога. Людина створена Богом для зв’язку з Ним, і тому вона віднаходить сенс життя і власне самовираження лише у взаємовідносинах та за своєю природою прагне Бога.
110. Людина у жодному разі не є самотньою істотою, а навпаки, істотою соціальною і, поки вона не побудує відносини з іншими, не може ні жити, ні розвиватись. У цьому зв’язку, факт сотворіння Богом людини як чоловіка і жінки дуже важливий.
111. Чоловік і жінка наділені однаковою гідністю і цінністю тому, що обоє, відрізняючись один від одного, створені на образ Божий. У взаємовідносинах чоловік і жінка глибинно довершуються, усвідомлюють себе особами, щиро віддаючи себе в дар. Завіт союзу між ними виступає в Святому Письмі як образ Завіту Бога з людиною і, водночас, як служіння життю. Адже людська пара може брати участь у Божому задумі творіння: «І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі”» (Бут 1, 28).
112. Чоловік і жінка перебувають у відносинах з іншими, перш за все, як ті, яким було доручено життя інших. «Я вимагатиму від кожної людини (відповідальності за) життя людини» (Бут 9, 5), – промовляє Бог до Ноя після потопу. Таким чином, взаємозв’язок з Богом вимагає, щоб життя людини вважалося священним і недоторканим. П’ята заповідь: «Не вбиватимеш» має силу тому, що тільки Бог є Господом життя і смерті. Належна повага до недоторканості і цілісності фізичного життя сягає свого апогею у позитивній заповіді: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе» (Лев 19, 18), якою Ісус наказує опікуватися потребами ближнього (Мт 22, 37-40).
113. Чоловік і жінка вивищуються над усіма іншими створіннями, тож можуть і повинні поставити їх на службу собі на користь. Проте їхня влада над світом не
2
полягає у свавільній чи егоїстичній експлуатації, а вимагає відповідальності.
114. Людина перебуває у відносинах також із собою; вона здатна роздумувати над собою. Святе Письмо говорить про серце: внутрішню духовність людини, те, що відрізняє її від усякого іншого творіння. Терміном «серце» окреслено притаманні людині духовні здібності, які становлять її виключне право як образу Творця: розум, розпізнання добра і зла, свобода волі.
128. Тілесність дозволяє людині стати частиною матеріального світу, який не є для неї ані в’язницею, ані вигнанням. Неправильно нехтувати тілесним життям; навпаки, людина повинна вважати своє тіло добрим і гідним пошани, оскільки воно створене Богом і воскресне в останній день. Проте через цей тілесний вимір, зранений гріхом, людина переживає бунт тіла і розбещені нахили свого серця, за котрими вона мусить постійно і пильно наглядати, аби не потрапити в їхнє рабство і не стати жертвою виключно земного бачення життя.
Завдяки духовності людина здатна виходити за межі матеріального світу і занурюватися в найпотаємніші глибини дійсності. Коли вона поринає у власне серце, розмірковуючи над своєю долею, то усвідомлює, що вивищується над матеріальним світом, завдячуючи своїй унікальній гідності співрозмовника Бога, під Чиїм поглядом вона приймає рішення щодо свого життя. У своєму внутрішньому житті людина проникає в суть того, що вона має духовну і безсмертну душу.
131. Людина існує як унікальне і неповторне творіння, як «я», здатне на самоусвідомлення, володіння собою і самовизначення. Людина – розумна і свідома істота, наділена здатністю розважати над собою, усвідомлюючи себе і свої вчинки. Однак, не розум, свідомість чи свобода визначають людину, навпаки: людина становить основу дій розуму, свідомості і свободи. Навіть за відсутністю цих дій людина не перестає бути особою.
132. Справедливе суспільство можливе лише тоді, коли воно будується на повазі до гідності людської особи. Людина – кінцева мета суспільства, і воно мусить підпорядковуватись їй: Повага до людської гідності невіддільна від дотримання наступного принципу: необхідно, щоб кожен ставився до свого ближнього, без винятку, як до свого “другого я”, зважаючи, насамперед, на його життя і засоби необхідні для гідного існування. В основі кожної політичної, економічної, соціальної, наукової і культурної програми має бути усвідомлення примату людської особи над суспільством.
(Компендіум соціальної доктрини Церкви, §)
c d
Можеш залишити Бога, але не можеш заборонити Йому шукати тебе.
Можеш ненавидіти Бога, але не можеш заборонити Йому любити тебе.
Можеш зректися Христа, Його Церкви, але не можеш заборонити Йому говорити до тебе.
Можеш шукати свою дорогу, але не можеш заборонити, щоб Бог тебе провадив.
Можеш проклинати Бога, але не можеш заборонити, щоб Він був...
(Іван Павло II)
3
