Аграрний менеджмент

Варіант 5

План

1. Суб’єкт і об’єкт управління сільськогосподарського підприємства : їх основні підсистеми, характеристика і необхідність взаємодії.

2. Поняття управління виробництвом, його роль і значення.

3. Оптимізація між централізацією і децентралізацією в управлінні виробництвом.

4. Конкретні ( специфічні ) функції управління і їх характеристика.

5. Виділення основної ( ключової ) ланки в управлінні виробництвом.

Список використаної літератури

1. Суб’єкт і об’єкт управління сільськогосподарського підприємства, їх основні підсистеми, характеристика і необхідність взаємодії.

Об'єктом управління є насамперед різноманітні форми суспіль­них відносин, поведінки і діяльності людей. Проте управління по­в'язане не тільки з людьми, а й через них з речовими елементами виробництва. На підприємстві (в об'єднанні) об'єктами управління вважаються всі виробничі ресурси (обладнання, сировина, мате­ріали, продукція), всі види енергії, процес безперервного руху ви­робничих засобів (грошової, виробничої і товарної форм). Крім того, управління передбачає регулювання процесів, пов'язаних з організацією технічних і технологічних систем. Причому прогрес у суспільстві, науково-технічний прогрес постійно підвищують зна­чення управління речами, технікою і технологією.

Тепер широко використовують поняття управління щодо бага­тьох суспільних і соціальних процесів (управління маркетингом, науково-технічним прогресом, якістю праці і продукції, ефектив­ністю виробництва та ін.). Це дає змогу здійснювати стосовно до них не тільки функції організації і планування, а й інші функції, які становлять управління.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Суб'єкт управління — це суспільні інститути (організації, уста­нови), а також працівники апарату управління підприємств (об'­єднань). Діяльність суб'єкта управління пов'язана з процесами, що відбуваються в складних об'єктах, з розв'язанням проблемних си­туацій, зумовлених збурювальними діями внутрішніх (поломка техніки, недисциплінованість виконавців та ін.) і зовнішніх факто­рів (несприятливі кліматичні умови, порушення договорів поставки техніки і матеріалів тощо). Оскільки кожна соціально-економічна система (підприємство, об'єднання, кооператив та ін.) має тенден­цію до саморегуляції за допомогою таких елементів, які дають змогу мати інформацію на вході і певною мірою впливають на ін­формацію на виході системи, для неї характерна, як правило, ди­скретна регуляція. Тому для ефективного функціонування склад­них динамічних систем потрібний регулювальний вплив людини. За допомогою цілеспрямованого впливу на систему можна підвищити організованість об'єкта управління (зберігання або зменшення його ентропії), забезпечити оптимізацію функціонування управляючої системи, найбільший ефект при раціональному використанні вироб­ничих ресурсів. Крім того, за рахунок створення належних умов активізуються різні форми індивідуальної і колективної трудової діяльності, досягається максимальна ефективність функціонування об'єктів управління при розв'язанні завдань.

Суть управління полягає і в активному впливі на параметри будь-якого об'єкта з метою усунення небажаних відхилень від за­даних режимів роботи, у підтриманні стану впорядкованості, пла­новості і його динамічної рівноваги з навколишнім середовищем, усуненні асиметрії, при якій елементи виробництва перебувають у незрівноваженому і непропорційному стані, у наведенні порядку в їх взаємодії, забезпеченні розвитку і вдосконалення системи. При­чому в управлінській, як і в деяких інших видах діяльності, не все можна надолужити. Тому управління, як правило, має превентив­ний характер.

2. Поняття управління виробництвом, його роль і значення.

Управління (менеджмент) у широкому розумінні становить ціле­спрямовану координацію суспільного процесу відтворення, який включає управління людьми, матеріалами, фінансами.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується по­глибленням поділу праці, розчленуванням її на окремі процеси. Тому виникає об'єктивна необхідність координувати ці процеси в організованих системах (трудовий колектив, підприємство, об'­єднання, галузь, народне господарство). Управління — обов'язко­вий елемент доцільної форми організації колективної діяльності людей, а також технічних і технологічних систем. Тобто воно здійс­нюється скрізь, де треба відповідно впливати на об'єкт або систе­му з метою упорядкування чи переведення її з одного стану з інший. Отже, управління іманентне суспільному виробництву на будь-якій стадії його розвитку.

Правомірно говорити про три види управління. 1) управління неживою природою (технічні науки); 2) управління живою приро­дою (біологічні науки); 3) соціальне управління (суспільні науки). У соціальному управлінні виділяють такі пою підвиди: політичне управління; державне управління; управління культурою; управ­ління духовним розвитком; господарське управління.

За принципами комплексного, системного підходу управління — це цілеспрямована діяльність управлінського апарату в соціально-економічній системі, пов'язана з виконанням специфічних функції.

Управління становить одну з форм виробничих (вторинних) від­носин і відображує причинно-наслідкові зв'язки та залежності, які виникають у процесі організації продуктивних сил і регулювання суспільного процесу. Оскільки об'єктом відносин управління є тру­дова діяльність людей, то управлінські відносини існують незалеж­но від волі і свідомості людей і є насамперед економічними, а не надбудовними відносинами.

Залежно від ієрархічного рівня управління відносини управління в соціально-економічних системах можна поділити на відносини між вищестоящою організацією і виробництвом (об'єднанням), між керівником і підлеглими, між підлеглими.

Теоретично управління можна розглядати з організаційно-технічного і соціально-економічного боку. З організаційно-технічного боку управління включає збирання і переробку інформації, видану і реалізацію рішень за відповідних організаційних умов, а з со­ціально-економічного— формування цілей, визначення шляхів, ме­толів і засобів управління, одержання бажаного результату і здійснення змін в об'єкті, пов'язаних з досягненням поставленої мети. Крім того, у соціально-економічному плані управління розглядують насамперед як проблему свідомого використання об'єктивних еко­номічних законів, які виявляються через суб’єктивну діяльність лю­дей. Дослідження управління як соціально-економічної категорії дає змогу розкрити його зміст і цільову спрямованість.

Характер і зміст управління визначаються виробничими відно­синами суспільно-економічної формації, формою власності на за­соби виробництва і економічними законами. Воно охоплює еконо­мічну, соціальну, духовно-ідеологічну, політичну сфери суспільного життя.

3. Оптимізація між централізацією і децентралізацією в управлінні виробництвом.

З переходом до ринкової економіки створюються різні організаційні форми господарювання як по розмірах, так і за рівнем інтеграції виробничих і загальних функцій управління. У зв'язку з дим особливо важливе значення набуває проблема централізації і децентралізації повноважень, установлення їхнього оптимального співвідношення.

Централізація - це концентрація завдань, функцій, повноважень і відповідальності управлінським персоналом вищих рівнів управління в системі ієрархії.

Децентралізація - це делегування завдань, функцій, повноважень і відповідальності від вищих рівнів до нижчих рівнів управління.

Для централізованого типу управління характерне посилення дії адміністративних методів управління, звуження сфери діяльності суб'єктів нижчестоящих рівнів управління, збільшення питомої ваги авторитарності в керівництві.

Децентралізована система управління підсилює дію економічних і соціально-психологічних методів управління, підвищує рівень саморегулювання в організаційному формуванні, розвивається демократичний стиль керівництва і різні форми демократії.

У практиці господарювання, крім різних форм індивідуально-власницького і партнерського бізнесу, не існує, суто централізованих або децентралізованих систем управління. Системи менеджменту функціонують із різним співвідношенням централізації і децентралізації.

Рівень децентралізації визначається за допомогою прямих і непрямих показників. До прямих показників відносяться: кількість і важливість рішень, прийнятих нижчестоящими рівнями управління; кількість функцій охоплених цими рішеннями; рівень контролю, здійснюваного за даними рішеннями. Непрямі показники - кількість підлеглих і спеціалізованих служб.

Види децентралізації:

функціональна децентралізація - це передача повноважень суб'єктам діяльності відповідно до посади. Вона характерна майже для всіх формувань незалежно від форм власності;

лінійна (федеративна) децентралізація - це передача повноважень у всіх галузях діяльності децентралізованому структурному підрозділу. Вона властива об'єктам корпоративне-власницького бізнесу.

Потрібно також мати на увазі, що передача повноважень може мати тимчасовий характер. Так, деякі ситуації вимагають централізації повноважень, а деякі - децентралізації. Оптимальний вибір варіанта використання повноважень - складова мистецтва керівника. Так, наприклад, при передачі повноважень необхідно враховувати такі чинники, як індивідуальні особливості підлеглих, їхнє місце в загальній ієрархії управління; ступінь підготовленості підлеглих до виконання більш складних завдань; взаємовідносини між керівником і підлеглим та ін. Важливо враховувати також і глибину передачі повноважень - від менш важливих до досить відповідальних.

4. Конкретні ( специфічні ) функції управління і їх характеристика.

Функції управління – це спеціалізовані, відособлені види управлінської діяльності, що дозволяють впливати на об’єкт керування для досягнення поставлених цілей.

Найбільш поширеною класифікацією функцій управління є класифікація з позицій суб’єкта менеджменту. Вона передбачає розподіл функцій на дві групи : загальні і специфічні.

До загальних функцій управління відносять : планування, організація, мотивація, координація, регулювання, контроль.

Специфічні функції виділяються за формою поділу процесу менеджменту на такі основні частини:

Загальне (лінійне) керівництво - визначення головного напрямку розвитку підприємства (підрозділу), здійснення організації, координації і контролю діяльності апарату управління, визначення структури управління, форм та ступеня централізації і децентралізації в управлінні тощо. Цю функцію виконують керівник підприємства, начальники цехів, керуючі відділення, бригадири, зав. фермами.

Технічна підготовка виробництва передбачає контроль за технічним станом та експлуатацією техніки, здійснення ремонтів і технічного обслуговування, організацію ефективної роботи машинно-тракторного й автомобільного парку. Відповідає за все інженерна служба.

Технологічна підготовка виробництва - розробка й удосконалювання технології виробництва, матеріально-технічне забезпечення виконання технологічних процесів, контроль за дотриманням вимог до технологічних процесів та ін. Цю функцію виконують агрономи, зоотехніки та ін.

Економічна підготовка виробництва - проведення аналізу господарської діяльності, виявлення шляхів і резервів підвищення ефективності виробництва, планування економічного і соціального

розвитку господарства, здійснення бухгалтерського обліку. Виконує зазначену функцію фінансово-економічна служба підприємства.

Маркетингова діяльність - це вивчення ринку, планування маркетингових заходів, розробка й удосконалювання товарів, визначення цінової політики, організація постачання і збуту, розробка реклами тощо. Вирішує усі ці питання маркетинг підприємства.

Охорона праці і техніка безпеки - планування заходів, навчання й інструктаж виконавців, забезпечення дотримання вимог безпеки при експлуатації техніки, установка устаткування і проведення заходів щодо поліпшення умов праці. Ці питання вирішують всі керівники та фахівці, у великих підприємствах - інженер з охорони праці і техніки безпеки.

Керування кадрами - планування потреби у кадрах, добір та розставлення кадрів, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів, атестація, їх просування по службі тощо. Здійснюють управління кадрами лінійні керівники, а також відділи кадрів (інспектор з кадрів) підприємств.

Оперативне управління пов'язане з оперативним плануванням, обліком і регулюванням ходу виробництва. Функцію оперативного управління виконують диспетчерська служба господарства, а також усі керівники і фахівці.

Загальні функції управління тісно пов'язані між собою і є складовими частинами кожної специфічної функції, хоча питома вага їх не однакова. Через взаємодію, єдність, якісне і своєчасне виконання усіх функцій забезпечується високий рівень організації управління.

Розподіл праці на функції всередині апарату управління дозволяє краще використовувати кваліфікацію і здібності працівників, підвищує їх відповідальність. Нечіткий розподіл обов'язків, прав і відповідальності призводить до виникнення різних організаційних недоліків: незнання працівниками підпорядкованості, своїх прав і обов'язків; дублювання окремих функцій, знеособлення в роботі тощо. У зв'язку з цим здійснюється регламентація обов'язків, прав і відповідальності всіх керівників та фахівців розробкою положень про підрозділ управлінського апарату і посадових інструкцій працівників управління.

5. Виділення основної ( ключової) ланки управління виробництвом.

Структура управління — це упорядкована сукупність взаємо­зв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рі­шень. Вона організаційно закріплює функції за структурними під­розділами й працівниками і регламентує потоки інформації у си­стему управління. Структура управління виражається в схемі і па­раметрах системи управління, штатному розписі, певному співвідно­шенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління по горизонталі поділяють на окремі лан­ки, а по вертикалі — на ступені управління. Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні підрозділи '(від­діли, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці і її кооперації при опрацюванні, прйнятті і реалізації рішень. Ланки управління взаємозв'язані прямими і зворотними зв'язками по горизонталі і вертикалі. Ступінь (рівень) управління — це сукупність управлінських ланок, які перебувають на відповідному ієрархіч­ному рівні управління і відображують послідовність їх підпорядку­вання знизу догори. Сукупність ланок управління (структурних підрозділів), об'єднаних за ознакою подібності виконуваних функ­цій, утворює службу управління (економічну, комерційну, службу оперативного управління тощо).

Науково обґрунтована структура, як організаційна основа системи управління, є ефективним засобом саморегулювання і ко­ординації діяльності працівників. Вона створює об'єктивні пере­думови для мінімального втручання управлінських працівників у процеси, що відбуваються на підприємстві, організаційно регла­ментує виконання управлінських функцій, виконує роль мережі каналів, по яких рухаються потоки інформації. Чим раціональніша структура управління і вище рівень її досконалості, тим ефектив­ніше функціонує вся система управління.

Структура управляючої системи складається з елементів, кож­ний з яких є системою, що виконує певні функції управління. Такими елементами слід вважати: відносно стійку сукупність струк­турних підрозділів (відділів, служб) і працівників апарату управ­ління, які не входять до складу цих підрозділів; функції і повнова­ження структурних підрозділів та їх працівників; характер взаємо­відносин і організаційних зв'язків у системі управління тощо. Склад елементів управляючої системи та її структура визнача­ються тими функціями, які виконує система (управління техноло­гічними, соціально-культурними та іншими процесами).

Сукупність функцій управління становить основу формування структури управління. Обсяг кожної функції залежить від розміру спеціалізації, інтенсивності виробництва, забезпеченості засобами оргтехніки тощо. Функціональний підхід до дослідження управляючих систем дає змогу оцінювати організаційні схеми управ­ління з урахуванням об'єктивно необхідних управлінських операцій.

Особливості структури управління розкриваються при розгляді характеру існуючих лінійних і функціональних зв'язків, що поєд­нують різні частини (елементи) системи в єдину систему і за допо­могою яких ланки управління обмінюються діяльністю.

Аналіз організаційних схем управління показує, що управлін­ські зв'язки і відносини можуть мати вертикальний або горизон­тальний характер. Основою вертикальних управлінських відносин є відносини субординації між вищестоящими і нижчестоящими ланками системи управління (вертикальні зв'язки вниз), нижче­стоящими і вищестоящими ланками (вертикальні зв'язки вгору) або функціональні відносини між спеціалістами вищого і нижчого рівнів управління, а також між функціональними ланками управ­ління і керівниками середньої ланки. Як горизонтальні зв'язки можуть розглядатися службові (професійні) відносини між ланка­ми (працівниками) одного рівня господарської ієрархії. У цьому разі кожний структурний підрозділ (працівник) має зв'язки з ін­шими підрозділами, але дістає розпорядження тільки зверху.

На підприємствах складається різна комбінація зв'язків між елементами управлінської системи. Зв'язки по вертикалі відобра­жують підпорядкованість ланок і працівників апарату управління, а зв'язки по горизонталі — зв'язки координації, інспекції і контро­лю, консультаційні і методичні зв'язки тощо.

Список використаної літератури :

1. Гудзинський у системі агро бізнесу. – К.: Урожай,1994.

2. Дем”яненко С. І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві. – К.: КНЕУ, 1998.

3. , Шимановська менеджменту і управлінської діяльності. – К.: Вища школа, 1994.

4. Основи менеджменту в АПК / – К.: Вища школа, 1995.

5. Гріфін Р., Основи менеджменту : Підручник. – Львів : БАК,2001