ПП.22. Опишіть методи отримання експертної інформації для системного аналізу. Як класифікуються методи одержання знань від експертів? Вкажіть особливості пасивних та активних методів отримання експертної інформації.

Отримання експертної інформації для системного налізу

Класифікація методів отримання інформації

Отримання знань — це особливий вид спілкування, в якому ін­формаційний аспект є найважливішим для аналітика з прагматичної точки зору. Відомо, що втрати інформації при розмовному спілку­ванні великі (рис. 1). У зв'язку з цим розглянемо проблему збіль­шення інформативності аналітика та експерта за рахунок викорис­тання психологічних знань.

Комунікативні методи охоплюють всі види контактів із жи­вим джерелом знань — експертом, а текстологічні торкають­ся методів отримання знань із документів (методик, посібників, інструкцій) та спеціальної літератури (статей, монографій, під­ручників) (рис. 2).

Рис. 2 Класифікація методів отримання знань.

У свою чергу, комунікативні методи можна також поділити на дві групи: активні та пасивні.

* Пасивні методи припускають, що основна роль у процедурі Отримання ніби передається експерту, а аналітик лише протоко­лює роздуми експерта під час його реальної роботи з прийняття рішень або записує те, що експерт вважає за потрібне само­стійно розповісти у формі лекції.

* У активних методах, нав­паки, ініціатива повністю у руках фахівця, котрий активно контактує з експертом різноманітними способами — у іграх, діа­логах, бесідах за «круглим столом» і т. д. Пасивні методи на перший погляд є достатньо простими, але на­справді вимагають від фахівця вміння чітко аналізувати «потік сві­домості» експерта та виявляти у ньому важливі фрагменти знань. Відсутність зворотного зв'язку (пасивність фахівця) значно послаб­лює ефективність цих методів, чим і пояснюється їх допоміжна роль при активних методах.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Активні методи можна поділити на дві групи в залежності від чис­ла експертів. Якщо їх число більше одного, то окрім серії індивіду­альних контактів із кожним доцільно використовувати і методи гру­пових обговорень предметної області. Такі групові методи зазвичай активізують мислення учасників дискусії і дозволяють виявляти до­сить нетривіальні аспекти їхніх знань. У свою чергу, індивідуальні ме­тоди на сьогоднішній день залишаються провідними, оскільки така делікатна процедура, як «відбирання знань» не терпить зайвих свідків.

На вибір методу впливають три фактори: особливості фахівця, експерта та характеристика предметної області. Одна із можливих класифікацій людей за психологічними характеристиками поділяє їх на три типи: мислитель (пізнавальний тип); співрозмовник (емо­ційно комунікативний тип); практик (практичний тип).

Мислителі орієнтовані на інтелектуальну роботу, навчання, теоретичні узагальнення та володіють такими характеристиками когнітивного стилю, як поленезалежність та рефлективність.

Співрозмовники — це товариські, відкриті люди, готові до спів­праці.

Практики надають перевагу дії розмовам, добре реалі­зують задуми інших, спрямовані на результативність роботи.

ОСОБЛИВОСТІ ПАСИВНИХ ТА АКТИВНИХ

МЕТОДІВ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ

Пасивні методи

До цієї групи належать: спостереження, аналіз протоколів, «думки вголос», лекції.

У процесі спостереження аналітик знаходиться безпосередньо по­ряд із експертом під час його професійної діяльності або імітації цієї діяльності. При підготовці до сеансу Отримання експерту не­обхідно пояснити мету спостереження та звернутися з проханням максимально коментувати свої дії.

Під час сеансу аналітик записує всі дії експерта, його репліки та пояснення. Може бути зробленим і відеозапис у реальному масшта­бі часу. Обов'язкова умова цього методу — невтручання аналітика у роботу експерта, хоча б на перший час. Власне метод спостере­жень являється єдино «чистим» методом, що виключає втручання та нав'язування якихось своїх структур уявлень. Існує два основних різ­новиди проведення спостережень: спостереження за реальним процесом та спостереження за імітацією процесу.

Зазвичай використовуються обидва різновиди. Спочатку аналітику корисно спостерігати за процесом, щоб глибше зрозуміти предмет­ну область та визначити всі зовнішні особливості процесу прийнят­тя рішень. Це необхідно для проектування ефективного інтерфейсу користувача. Адже майбутня ІС повинна працювати власне у кон­тексті такого реального процесу. Окрім цього, лише спостереження дозволить аналітику побачити предметну область, а, як відомо, «кра­ще один раз побачити, ніж сто разів почути».

Спостереження за іміта­цією проводять у тих випадках, коли спостереження за реальним процесом за певних обставин є неможливим.

Протоколювання «думок вголос» відрізняється від спостережень тим, що експерта просять не просто прокоментувати свої дії та рішення, але й пояснити, як це рішення було знайдено, тобто продемонструва­ти весь ланцюжок своїх роздумів. Під час роздумів експерта всі його слова, весь «потік свідомості» протоколюється фахівцем, при цьому корисно відзначати навіть паузи та займенники. Іноді цей метод на­зивають «вербальні звіти». Питання про використання з цією метою магнітофонів та диктофонів є дискусійним, оскільки магнітофон іно­ді паралізуюче діє на експерта, знищуючи атмосферу довірливості, котра може і повинна виникати при безпосередньому спілкуванні.

Розшифрування отриманих протоколів реалізується аналітиком самостійно із корекціями на наступних сеансах Отримання знань. Вдало проведене протоколювання «думок вголос» є одним із най­ефективніших методів Отримання знань, оскільки у ньому експерт може проявити себе максимально яскраво, він нічим не скутий, йо­му ніхто не заважає, він неначе летить у потоці власних роздумів та висновків, може виявити ерудицію, продемонструвати глибину своїх знань. Для великої кількості експертів це найприємніший спосіб Отримання знань. Від аналітика метод «думок вголос» вимагає тих же вмінь, що й метод спостережень. Зазвичай «думки вголос» до­повнюються потім одним із активних методів для реалізації зворот­ного зв'язку між інтерпретацією фахівця та уявленнями експерта.

Лекція — це найстаріший спосіб передачі знань. Конспекти лекцій одного й того ж лектора у різних студентів суттєво відрізняються. Люди, що вміло ведуть конспект, зазвичай сильні студенти. Мис­тецтво ведення конспекту полягає у «завадостійкості». Записувати головне, пропускати другорядне, виділяти фрагменти знань (параг­рафи, підпараграфи), записувати лише осмислені речення, вміти узагальнювати. Хороше запитання під час лекції допомагає і лекто­ру, і слухачеві. Серйозні та глибокі запитання можуть суттєво під­няти авторитет аналітика у очах експерта. Досвідчений лектор знає, що всі запитання можна умовно розбити на три групи: О розумні за­питання, що поглиблюють лекцію; © нерозумні запитання або запи­тання не по суті; © питання «на засипку» або провокаційні.

Якщо аналітик ставить питання другого типу, то можливі дві реак­ції. Ввічливий експерт буде розмовляти із таким аналітиком як з ди­тиною, котра зараз не розуміє і все одно нічого вже не зрозуміє. Гор­довитий експерт просто вийде із контакту, не бажаючи втрачати час. Якщо ж аналітик забажає продемонструвати свою ерудицію питан­нями третього типу, то нічого, окрім роздратування та відчуження, він, очевидно, у відповідь не отримає. Метод Отримання знань у формі лекцій, як і всі пасивні методи використовується як ефектив­ний спосіб швидкого занурення аналітика у предметну область.

Активні методи

Активні індивідуальні методи отримання знань є найрозповсюдженішими. У тій чи іншій мірі до них звертаються при розробці практично будь-якої ІС. До основних активних методів належать: анкетування, інтерв'ю, вільний діалог, ігри з експертом.

У всіх цих методах активну функцію виконує аналітик, котрий пише сценарій та режисирує сеанси Отримання знань. Ігри із екс­пертом суттєво відрізняються від трьох інших методів. Три методи, що залишилися дуже схожі між собою та відрізняються лише за сту­пенем свободи, котру може дозволити собі фахівець при проведен­ні сеансу Отримання знань, їх можна назвати запитальними мето­дами пошуку знань.

Анкетування — найжорсткіший метод, тобто найбільш стандарти­зований. У цьому випадку аналітик заздалегідь складає анкету, роз­множує її та використовує для опитування декількох експертів. Це основна перевага анкетування. Сама процедура може проводитися двома способами: аналітик вголос ставить запитання та сам заповнює анкету за відповідями експерта або експерт самостійно заповнює анкету після попереднього інструктування.

Вибір способу залежить від конкретних умов (наприклад, від оформлення анкети, ЇЇ зрозумілості, готовності експерта). Другий спосіб є кращим, так як у експерта з'являється необмежений час на осмислення відповідей. Якщо згадати схему спілкування, то основ­ними факторами, на котрі можна суттєво вплинути при анкетуван­ні, є засоби спілкування, у даному випадку це анкета і ситуація спілкування.

Під інтерв'ю будемо розуміти специфічну форму спілкування ана­літика та експерта, у котрій аналітик ставить експерту серію зазда­легідь підготованих запитань із метою Отримання знань в певній предметній області. Найбільший досвід у проведенні інтерв'ю нако­пичений у журналістиці та соціології.

Інтерв'ю є дуже близьким до того способу анкетування, коли аналітик сам заповнює анкету, заносячи туди відповідь експерта. Основна відмінність інтерв'ю у тому, що воно дозволяє аналітикові опускати ряд запитань у залежності від ситуації, вставляти нові за­питання у анкету, змінювати темп, урізноманітнити ситуацію спіл­кування. Окрім цього, у аналітика з'являється можливість зацікави­ти експерта самою процедурою і тим самим збільшити ефективність сеансу Отримання.

Вільний діалог — це метод Отримання знань у формі розмо­ви аналітика та експерта, у котрого нема жорстко регламен­тованого плану та анкети.

Це визначення не означає, що до вільного діалогу не потрібно го­туватися. Навпаки, зовнішньо вільна та легка форма цього методу вимагає найвищої професійної та психологічної підготовки. Підго­товка до вільного діалогу практично може співпадати із пропонова­ною підготовкою до інтерв'ю. У вільному діалозі важливо також обрати правильний темп або ритм розмови: без великих пауз, так як експерт може відволіктися, але й «без перегонів», інакше швидко втомлюються обидва учасни­ки та наростає напруження, крім того, деякі люди розмовляють та думають дуже повільно. Вміння чергувати різні темпи, напруження та розрядку у розмові суттєво впливає на результат.

ГРУПОВІ МЕТОДИ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ

Активні групові методи отримання знань

До групових методів отримання знання належать рольові ігри, дискусії за «круглим столом» із участю декількох експертів та «моз­кові штурми». Основна перевага групових методів — це можливість одночасного «поглинання» знань від декількох експертів, взаємодія котрих вносить у цей процес елемент принципової новизни від на­кладання різних поглядів та позицій. Метод круглого столу передба­чає обговорення якоїсь проблеми з обраної предметної області, у котрому приймають участь із рівними правами декілька експертів. Зазвичай на початку учасники висловлюються у певному порядку, а потім переходять до живої вільної дискусії. Число учасників диску­сії коливається від трьох до п'яти-семи.

Більшість загальних рекомендацій з отримання знань, запропо­нованих раніше, може бути застосовано і до даного методу. Однак існує і специфіка, пов'язана із поведінкою людини у групі, а саме:

- підготовка «круглого столу» буде вимагати від аналітика додатко­вих зусиль: як організаційних (місце, час, обстановка, кворум і т. д.), так і психологічних (вміння вставляти доречні репліки, почуття гу­мору, пам'ять на імена та прізвища, здатність гасити конфліктні ситуації і т. д.).

- більшість учасників буде говорити під дією «ефекту фасаду» зовсім не те, що вони сказали б у іншій обстановці, тобто бажання спра­вити враження на інших експертів буде суттєво «підсвічувати» їх висловлювання.

Хід розмови за круглим столом зручно записувати на магнітофон, а при розшифруванні та аналізі результатів враховувати цей ефект, а також взаємні стосунки учасників.

Активні групові методи зазвичай використовуються як «гострий» додаток при видобуванні знань. Самі собою вони не можуть слугу­вати джерелом більш-менш повного знання, їх використовують як додаткові до традиційних індивідуальних методів (спостереження, інтерв'ю і т. д.), для активізації мислення та поведінки експертів.

«Мозковий штурм» або «мозкова атака» — один із найбільш роз­повсюджених методів звільнення та активізації творчого мислення. Інші методи (метод фокальних об'єктів, синектика, метод контрольних запитань) використовуються набагато рідше через меншу ефективність. Вперше цей метод був використаний у 1939 році у США А. Осборном як спосіб отримання нових ідей в умовах заборони критики. Поміче­но, що страх критики заважає творчому мисленню, тому основна ідея штурму — це відділення процедури генерування ідей у замкнутій гру­пі спеціалістів від процесу аналізу та оцінки висловлених ідей.

Зазвичай, штурм триває недовго (біля 40 хвилин). Учасникам (до 10 осіб) пропонують висловлювати будь-які ідеї (жартівливі, фан­тастичні, помилкові) на задану тему (критику заборонено). Зазвичай висловлюється понад 50 ідей. Регламент до двох хвилин на виступ. Найцікавіший момент штурму — пік (ажіотаж), коли ідеї починають «фонтанувати», тобто відбувається мимовільна генерація гіпотез учасниками. Цей пік має теоретичне обґрунтування у роботах видат­ного швейцарського психолога та психіатра Фрейда про несвідоме. При подальшому аналізі всього 10...15% ідей виявляються розумни­ми, але серед них бувають досить оригінальні. Оцінює результати зазвичай група експертів, що не приймала участі у генерації.

Ведучий «мозкового штурму» — аналітик— повинен вільно воло­діти аудиторією, підібрати активну групу «генераторів», не утискати погані ідеї — вони можуть служити каталізаторами хороших. Мис­тецтво ведучого — це мистецтво ставити запитання до аудиторії, «підігріваючи» генерацію. Запитання служать «гачком», котрим ви­добуваються ідеї. Запитання також можуть зупиняти багатослівних експертів та служити способом розвитку ідей інших. Основний де­віз штурму — «чим більше ідей, тим краще». Фіксація ходу сеансу -традиційна (протокол або магнітофон).

ІГРИ З ЕКСПЕРТОМ ТА ТЕКСТОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ

Грою називають такий вид людської діяльності, котрий відобра­жає (відтворює) інші її види. При цьому для гри характерні одно­часно умовність та серйозність. Поняття експертної гри або гри з експертами з метою отримання знань випливає із трьох джерел - це поняття ділової гри, що широко використовується при підготов­ці спеціалістів та моделюванні; поняття діагностичної гри, та комп'ютерні ігри, що все частіше використовуються при навчанні.

Під діловою грою найчастіше розуміють експеримент, де учасни­кам пропонується виробнича ситуація, а вони на ґрунті свого життє­вого досвіду, своїх загальних та спеціальних знань приймають рішен­ня. Рішення аналізується, і відкриваються закономірності мислення учасників експерименту. Власне ця аналізуюча частина ділової гри корисна для отримання знань. І якщо учасниками такої гри стають експерти, то гра із ділової перетворюється у експертну. Із трьох ос­новних типів ділових ігор (навчальних, планово-виробничих та до­слідницьких) до експертів найближче дослідницькі, котрі використо­вуються для аналізу систем, перевірки правил прийняття рішень.

Плідність моделювання реальних ситуацій у іграх підтверджуєть­ся сьогодні практично в усіх областях науки та техніки. Вони роз­вивають логічне мислення, вміння швидко приймати рішення, ви­кликають інтерес у експертів.

У відповідності до класифікації будемо поділяти експертні ігри на індивідуальні та групові.

Рис. 14.9. Класифікація експертних ігр

Ігри з експертом. У цьому випадку із експертом грає аналітик, котрий бере на себе довільну роль у ситуації, що моделюється.

Гра «фокусування на контексті»: експерт грає роль ІС, а фахі­вець — роль користувача. Розігрується ситуація консультації. Пер­ші запитання експерта виявляють найважливіші поняття, найваж­ливіші аспекти проблеми. Роль користувача може взяти на себе і інший експерт.

Ігри з тренажерами значною мірою є ближчими не до ігор, а до імітаційних вправ у ситуації, наближеній до дійсності. Наявність тренажера дозволяє відтворити майже виробничу ситуацію та поспо­стерігати за експертом. Тренажери широко використовують для навчання (наприклад, пілотів або операторів атомних станцій). Оче­видно, що використання тренажерів для Отримання знань дозво­лить зафіксувати фрагменти «літаючих» знань, що виникають під час та на місці реальних ситуацій та випадають із пам'яті при вихо­ді за межі ситуації.

Комп'ютерні експертні ігри. Ідея використовувати комп'ютери у ділових іграх відома давно. Лише коли комп'ютерні ігри взяли у полон практично всіх користувачів персональних комп'ютерів, ста­ла очевидною особлива привабливість такого роду ігор.

Текстологічні методи

Група текстологічних методів об'єднує методи отримання знань, що грунтуються на вивченні спеціальних текстів із підручни­ків, монографій, статей, методик та інших носіїв професійних знань.

У прямому розумінні текстологічні методи не стосуються тексто­логії, науки, котра народилася у руслі філології з метою критичного прочитання літературних текстів, вивчення та інтерпретації джерел із вузькоприкладною задачею — підготовці текстів до видання. Тексто­логія розширила свої межі включенням аспектів суміжних наук - герменевтики (науки правильного тлумачення давніх текстів — Біб­лії, античних рукописів та ін.), семіотики, психолінгвістики та ін.

Текстологічні методи отримання знань, безумовно, використо­вуючи основні положення текстології, відрізняються принципово від її методології, по-перше, характером та природою своїх джерел (професійна спеціальна література, а не художня, що живе за свої­ми особливими законами), а по-друге, жорсткою прагматичною спрямованістю на Отримання конкретних професійних знань.

Задачу отримання знань із текстів можна сформулювати як за­дачу розуміння та виділення змісту тексту

При видобуванні знань аналітику, що інтерпретує текст, дово­диться вирішувати задачу декомпозиції цього тексту на компоненти для виділення істинно значимих для реалізації бази знань фрагментів. Складність інтерпретації наукових та спе­ціальних текстів полягає ще й у тому, що будь-який текст набуває сенсу лише у контексті, де під контекстом мається на увазі оточен­ня, у котре «занурений» текст.

Розрізняють мікро - та макроконтекст.

Мікроконтекст — це найближче оточення тексту. Так, речення набуває змісту у контексті абзацу, абзац у контексті глави і т. д. * Макроконтекст — це вся система знань, пов'язана із предме­тною областю (тобто знання про особливості та властивості, безпосередньо не вказані у тексті). Іншими словами, будь-яке знання набуває змісту у контексті деякого метазнання.

Слід відзначити наявність як дедуктивної (від цілого до частково­го), так і індуктивної (від частин до цілого) складової процесу розу­міння. Такий двоєдиний підхід дозволяє охоплювати текст як зміс­тову єдність особливого роду, із його основними ознаками, такими, як зв'язність, цілісність, завершеність та ін. Центральними момен­тами процесу є формування змістової структури або виділення «опор­них», ключових слів або «смислових віх», а також заключне охоп­лення «смислових віх» у єдину семантичну структуру.

Виділяється три види текстологічних методів:

® аналіз спеціальної літератури,

©аналіз підручників,

® аналіз методик.

Практична методика аналізу тексту із метою отримання та структурування знань складається з наступних етапів:

- Складання «базового» списку літератури для ознайомлення із предмет­ною областю і читання за списком.

- Вибір тексту для Отримання знань.

- Перше знайомство із текстом (швидке прочитання). Для визначення значень незнайомих слів — консультації із спеціалістами або залучення довідкової літератури.

- Формування першої гіпотези про макроструктуру тексту.

- Уважне прочитання тексту із виписуванням ключових слів та виразів, тобто виділення «смислових віх» (компресія тексту).

- Визначення зв 'язків між ключовими словами, розробка макроструктури тексту у формі графу або «стиснутого» тексту (реферату). Сформування поля знань на основі макроструктури тексту.