Архітектурна спадщина Владислава Городецького

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи НБУ (м. Київ)

БІБЛІОТЕКА

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА ВЛАДИСЛАВА ГОРОДЕЦЬКОГО

Інформаційно – краєзнавчий дайджест

Черкаси

2013 р.

Владислав Городецький – видатний зодчий, автор багатьох відомих споруд, якого знають і пам’ятають в Україні, Польщі та Ірані. Власне своїм його вважають і проляки, і українці, і росіяни. Поляки – тому, що він походив із старовинного шляхетського роду з Поділля; українці – тому, що він народився і довгий час жив на Україні; росіяни – тому, що він був підданий тогочасної Російської імперії.

Ще за життя ім'я архітектора Владислава Городецького було овіяне легендами, а його дивовижні витвори стали не лише відомими, але й улюбленими.

Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку.

В творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони, заводи і фабрики та немало іншого.

Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов'язані з архітектурою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу, оформляв книги, театральні декорації, афіші...

В історію архітектури В. Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника.

У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.

Ім'я Владислава Городецького назавжди записане в золоту книгу української архітектури кінця XIX - початку XX століття. Особливо завдячує йому Київ, який Городецький прикрасив неповторними будівлями в стилі модерн. Своєю творчістю Владислав Городецький накреслив у вітчизняній архітектурі чітку лінію по-справжньому європейського містобудування.

Волею долі та історичних реалій, творчий доробок Владислава Городецького — одного з найвідоміших і найпопулярніших київських архітекторів минулого — належить Україні, Польщі та Ірану. Кожна з цих країн може пишатися архітектурною спадщиною, яку він залишив. Згадують його і вдячні черкащани , адже будував та залишив по собі будівельні пам’ятки на Черкащині.

Випуск інформаційно - краєзнавчого дайджесту присвячено 150 – річчю з дня народження Владислава Владиславовича Городецького ().

Матеріал розміщено за розділами:

- Владислав Городецький : штрихи до біографії

- Київські шедеври майстра

- на Черкащині

Мошни Умань Черкаси

- Літературні та інтернет джерела

- Бібліотека презентує нові видання

Владислав Городецький : штрихи до біографії

Владислав Владиславович Городецький - нащадок старовинного польського шляхетного роду, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 року в Подільській губернії. Народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім'я) 23 травня (за новим стилем - 4 червня)1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області).
З дитинства він бачив красу подільської природи та велич маєтків у тих же рідних Шолудьках, Жабокричі, Немирові, Печері, Шпикові та інших резиденціях сусідів-поміщиків. Від колишнього панського палацу Городецьких в Шолудьках давно не лишилося нічого - все було знищено під час жовтневої революції.

Середню освіту В. Городецький здобув в Одеському реальному училищі при євангеліській лютеранській церкві св. Павла. Одесу на той час прикрашали чудові палаци Потоцького, Бржозовського, Воронцова, Гагаріна, ансамбль Миколаївського бульвару з славетними Приморськими сходами, пам'ятником герцогу де Рішельє та біржею, величні фасади громадських будівель, храми різних конфесій тощо.

Можливо ще тоді, споглядаючи архітектуру приморського міста, беззвучну «музику, що застигла» в камені, Владислав і зробив свій життєвий вибір - стати творцем цього дивного мистецтва. Здібності до того у юнака були.

В училищі він мав відмінні успіхи з рисування, які були помічені: у п'ятому класі Городецький одержав з Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв про те, що постановою особливої конкурсної комісії від 27 жовтня 1882 р. за класну учнівську роботу «рисунок ручним пензлем з гіпсу» він удостоєний похвали.
Отже, попереду була Імператорська академія мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вищу фахову освіту в цій академії він здобув у 1890 році, закінчивши її архітектурне відділення. Ще будучи студентом, Владислав Городецький два роки підробляв помічником архітектора Київської учбової округи. Тому не дивно, що молодий архітектор, фантазія та відчуття краси якого були випестувані з дитинства серед природи та палаців Поділля, вирішив назавжди оселитися у Києві, де йому судилося жити і творити тридцять років.
Як стверджує у своїх дослідницьких працях, В. Городецький прожив життя красиве і безжурне, а його творчість назвав прекрасною піснею, найкращі слова якої проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.

Творча діяльність В. Городецького у Києві розпочалася на зламі двох століть, коли в країні встановлюються нові економічні відносини, що сприяли розвитку архітектурно-будівельної справи. До того ж з'явилися нові будівельні матеріали: цемент, бетон, металеві конструкції, які викликали появу нового напрямку в архітектурі.

Тогочасний Київ швидко розбудовувався і розростався. Місто на очах змінювалося. Кращих умов, щоб проявити себе молодому зодчому, годі було шукати. І Городецький це добре розумів. З характерною для нього енергією він з головою занурився в роботу. Відкривалися нові можливості, нові перспективи. Життя подавало немало цікавих і престижних замовлень. І він свій шанс не упускає. За кілька років він робить блискучу кар'єру, здобуває статус провідного архітектора, стає відомою і досить заможною в місті особою.

Своєму рідному краєві його талановитий син Владислав Городецький залишив у спадок одну з перлин його творчої фантазії - мавзолей графів Потоцьких в селі Печера Тульчинського району, що розташований на мальовничому березі Південного Бугу, вище його рідних Шолудьок. Там, в затишному куточку здичавілого парку, чудом залишився мавзолей як згадка про минулі часи. На цоколі польською мовою викарбувано: «» та «Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких подружжя Потоцькі. 1904». Це - чи не єдиний напис, що свідчить авторство В. Городецького. Будівля мавзолею виконана в стилі романської архітектури. На Поділлі, були спроектовані також Шпиківський цукроварний завод та будинок управителя шпиківськими маєтками, в Рахнах-Лісових - каплиця для палацу.

Черкаси зобов'язані В. Городецькому спорудженням вишуканого приміщення у стилі модерн для жіночої гімназії, Мошни - лікарні, Волинь - греблі і шлюзів. Мав відомий будівничий інтерес і до Криму. В Симферополі він спорудив власний завод вуглекислоти і штучного льоду, в Євпаторії звів собі віллу.

Вочевидь Городецький був улюбленцем долі - йому вдавалося все, за що не брався. Є багато публікацій, які знайомлять і відкривають його як людину різнобічних обдарувань. Його знали не тільки як архітектора, але і як художника-монументаліста. Він розписував плафони, прагнув осягнути секрети фрескового живопису.Владислав Городецький був дуже багатогранною особистістю, схильною до новинок і пригод. Він мав одного з перших легкових автомобілів і піднімався в небо з першими київськими авіаторами. Городецький чудово малював, захоплювався ювелірним мистецтвом, заснував у Києві Художній музей, володів будівельною фірмою, яка започаткувала застосування в будівництві цементу і залізобетону.

Річ дивна і гідна уваги - прихильність Владислава Владиславовича до матері-природи, його мисливська пристрасть, бо великим захопленням його життя було полювання. Він по праву вважався стрільцем світового класу, великим авторитетом у цій справі , не раз здобував нагороди на стрілецьких змаганнях . Щороку їздив на полювання на Кавказ та Алтай , до Ірану, Кенії, Монголії та Тибету, Сибіру, по Закаспійському краї, Східній Африці. Привезені з тих мандрів екзотичні експонати мисливець дарував музею Товариства правильного полювання, а живих тварин – зоопарку.

Про своє мисливське життя В. Городецький повідав в ілюстрованій власними малюнками і фотографіями книзі «В джунглях Африки. Нотатки мисливця», яку він проілюстрував своїми малюнками і фотографіями та видав власним коштом. На Черкащину і, зокрема, на Городищину, Городецький теж приїздив полювати. Мошногородищенський маєток мав давні мисливські угіддя.
В житті Владислав Городецький був спокійною, врівноважено товариською, цікавою висококультурною людиною, людиною високих чеснот серця, розуму, доброти та лагідності. Владислав Городецький був одружений з дочкою відомого київського підприємця німецького походження Корнелією Марр (1871—1962). Користувався успіхом і як дизайнер вбрання та ювелірних прикрас для власної дружини. Вони мали двох дітей.

Тридцять років невтомної і натхненної праці Владислава Городецького у Києві збагатили столицю унікальними архітектурними шедеврами, а їх автору принесли заслужену славу і неабияку заможність. Немає сумніву, що він залишив би улюбленому місту ще немало своїх архітектурних автографів, якби не руйнівний подих більшовицької революції.

Свідок величезних соціальних потрясінь в Україні, повністю втративши всі свої маєтності, В. Городецький навесні 1920 року разом з дружиною Корнелією Йосипівною Марр (її батькові належали підприємства харчової промисловості на київській Куренівці) змушений емігрував до Варшави. Там він працював в Міністерстві громадських робіт як архітектор. В Польщі за його проектами було споруджено критий ринок і водогінну вежу, механізовані бойні, критий басейн та навіть електростанцію. Все це збереглося і справно служить новим поколінням.
У 1928 році його запросили в Іран на посаду головного архітектора синдикату, що займався прокладанням перських залізниць. У Тегерані В. Городецький на замовлення уряду споруджує театр, вокзал, розкішний палац для шаха, фешенебельний готель. Ці вишукані будівлі збереглися до наших днів. В Тегерані залізничний вокзал діє й нині.

Помер Городецький 3 січня 1930 року від серцевого нападу у спорудженому ним готелі далеко від України, Києва, якому віддав найкращі роки життя. Похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані. На його могилі встановлено просту кам'яну брилу сірого кольору, яким він так широко користувався у своїх спорудах. Напис на камені викарбувано польською мовою: ««Світлої пам’яті Владислав Лєшек Городецький, професор архітектури. Народився 23 травня 1863 р. — помер 3 січня 1930 р. Нехай йому чужа земля буде легкою».

Людина живе, допоки її згадують. Архітектор В. Городецький нагадує про себе своїми творами. Він живе в Україні, Польщі, Ірані, живе в гарних будівлях, залишених людям.

Київські шедеври майстра

В. Городецький був талановитою людиною, фахівцем високого класу, чудово знав і вміло використовував архітектурні стилі різних часів і народів. А ще відзначався дивовижною працездатністю. Про це свідчить хоча б той факт, що свої найвидатніші пам'ятники архітектури, що залишаються окрасою столиці України і понині, він спорудив майже одночасно. Впродовж якихось п'яти років () він будує Музей старовини і мистецтв (нинішній Національний художній музей) у стилі класицизму, очолює будівництво однієї з найцікавіших споруд архітектури - римо-католицького костьолу св. Миколая в стилізованих готичних формах з високими стрільчатими шпилями, зводить приміщення караїмської кенаси в мавританському стилі.

Були ще й два ошатні будинки Російського страхового агенства на Хрещатику, які не збереглися.

Всебічно обдарований, Владислав Городецький мав хист не тільки до мистецтва та архітектури, а й до активного підприємництва та... стрілецького спорту. Отож одною з перших робіт у Києві стали сажковий павільйон і тир Київського відділу Імператорського товариства правильного, тобто за правилами, полювання, спроектовані Городецьким безкоштовно та побудовані під авторським наглядом на пустирі біля Лук’янівського цвинтаря. До кола мисливців і тоді належали заможні та впливові особи, а це мало певне значення для кар’єри архітектора-початківця. Однією з ранніх його робіт у Києві виявилась родинна усипальня баронів Штейнгейль на аристократичному кладовищі Аскольдова могила. Мабуть, невипадково, бо один із цих баронів був також завзятим мисливцем.

1894 року не менш важливою для популярності Городецького виявилася участь у проектуванні київських міських каналізаційних мереж — вельми прогресивної технічної новації тієї доби. Потім він проектує та будує корпуси Південноросійського машинобудівного заводу на вулиці Жилянській, 107. Не відмовлявся й від дрібних проектів. 1897 року на схилах Черепанової гори відкрилася Київська сільськогосподарська та промислова виставка. Її окрасою стали оригінальні павільйони графів Юзефа та Костянтина Потоцьких, споруджені Городецьким, відповідно — в «мисливському» та неоренесансному стилях (на тому місці тепер НСК «Олімпійський»).

Одночасно Городецький взяв участь у великому містобудівному проекті — розплануванні колишньої садиби професора медицини Ф. Мерінга. За проектами Городецького побудовано меблеву фабрику Й. Кімаєра з фешенебельним салоном-магазином (нині — Міністерство юстиції України) та комісіонерство «Работник» (нині — сусідній житловий будинок № 11). До того ж часу належать розкішний прибутковий будинок Л. Бендерського на Великій Васильківській, 25 та цементний завод «Фор» на Кирилівській, 102. Відтак до Городецького прийшла заслужена слава талановитого, діяльного, відомого архітектора, особистості цікавої та непересічної.

Коли Київське товариство старовини й мистецтв заходилося будувати омріяний Міський музей (нині — Національний художній музей України), до остаточної розробки проекту і нагляду за будівельними роботами запросили саме Городецького. На кресленнях, що збереглися, стоїть його автограф: «Проектировал архитектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль 1898 года». Усіма справами зі спорудження музею опікувався відомий київський цукропромисловець і меценат Богдан Ханенко. Для декоративного оформлення будівлі запросив відомого скульптора Еліа Сала. В майбутньому цей скульптор став багаторічним партнером і другом Городецького.

Одночасно за проектом і під наглядом Городецького на Ярославовому Валу, 7, було збудовано унікальну не тільки для Києва караїмську кенасу — в екзотичному мавританському стилі. Разом із Сала зодчий демонстрував і знання історичних архітектурних стилів, і вишуканий мистецький смак стилізатора-естета.

На обох будовах ще тривали роботи, коли 1899 року відбулися урочисті закладини та освячення першого каменя в підмурках нового київського римо-католицького костелу св. Миколая на вулиці Великій Васильківській. Кошти на будівництво костелу зібрала польська громада Києва, але за браком коштів і через складні гідрогеологічні умови ділянки будівництво храму тривало десять років, і храм було освячено 1909 року...

А вершиною творчості Владислава Городецького, без перебільшення — найоригінальнішою спорудою в місті за сто років — справедливо можна вважати його власний прибутковий будинок по вулиці Банковій, 10. Рівно сто десять років тому — в травні 1903-го — щасливий автор відзначив у ньому своє сорокаріччя. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти установлених форм і традицій. Цей оригінальний і чудернацький витвір - пошук нового, незвичного в архітектурі. «Химер» на цьому будинку, що дивують нас своєю загадковістю, майстерно виконав з бетону за рисунками В. Городецького відомий на той час італійський скульптор Еліо Сала. Тут поєдналося все, властиве натурі, хистові, вдачі й можливостям цього зодчого: дбайливе і заощадливе використання коштів за рахунок дешевої, майже непридатної для забудови ділянки землі на крутосхилі та широке кредитування робіт, сміливі інженерні рішення і наслідування рис новітнього стилю модерн, оригінальність форм споруди, розкритої вікнами на всі чотири боки, багатство скульптурних оздоб та вишуканий декор інтер’єрів.

Адже тоді, на час першої київської «будівельної лихоманки», яка спалахнула наприкінці ХІХ ст., важко було когось здивувати фасадом, насиченим елементами історичних стилів — на цьому досить добре розумілися архітектори, цивільні інженери, підрядники і, зрештою, замовники. А от влаштувати на фасаді артистично скомпонований «зоопарк» побажав і зумів тільки Городецький. Тут можна побачити голови слонів, косуль та носорогів, двобій орла з пантерою та ящуром, пітона і крокодильчика, модних дівчат і казкових риб, велетенське латаття й гігантських жаб . Оригінальний будинок-мрія, такий собі мисливський замок, виявився своєрідним викликом усталеним, зашкарублим уявленням та поглядам пересічного київського обивателя. Адже в цій споруді все збуджувало уяву: екзотичні, далеко не всім і досі зрозумілі алегорії та ліпні прикраси, реальні й казкові образи рослинного і тваринного світу, розкішні апартаменти з розписами та унікальними камінами . А ще — сховані глибоко за підпірним муром льодовні (холодильників ще не було), дров’яники , комори, стайні для коней, екіпажні, кучерські та навіть корівники. За рельєфом ділянки будинок дивиться на вулицю Банкову трьома поверхами, а у двір — шістьма. За всю свою багатовікову історію Київ, напевне, не пам'ятає житлової споруди, овіяної такою кількістю переказів і легенд. Будинок став зразком раннього модерну в Києві та найкращою рекламою застосування цементу не тільки як будівельного матеріалу, але й як матеріалу, здатного втілювати будь-які пластичні форми по оздобленню фасадів. Він і досі залишається неперевершеним взірцем унікального витвору модерну не тільки в Україні.

Цей неперевершений київський шедевр синтезу мистецтв, уже сто десять років продовжує не тільки дивувати киян та приїжджих, а й дає поживу для всіляких легенд та вигадок. Чого тільки не почуєте в Києві: і про красуню-доньку, яка нібито втопилася, і про якесь парі, про рекламу цементу власного виробництва, про прогулянки Городецького вулицями міста в супроводі екзотичних тварин, про мавпочку чи папугу на плечі, про перший у Києві автомобіль, про польоти на перших аеропланах та різні інші небилиці... Звісно, нічого цього не було! Але, за уявленнями київського міщанства, мусило бути. В усі ці вигадки свято вірять і зараз, бо то, врешті, і є міський фольклор.

А ще Владислав Городецький вважався не менш авторитетним членом «комісії з питань краси міста» при Київській думі, був членом журі міжнародного конкурсу на проект пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві — ось якими були його заслуги...

Загалом же впродовж київського періоду творчості В. Городецький здійснив десятки проектів. При цьому творив свої шедеври легко і натхненно. Архітектурна спадщина В. Городецького - яскраве творче явище в історії архітектури України, за якими стоїть яскрава особистість. Велич споруд талановитого зодчого у Києві не перестає викликати подив і захоплення нових поколінь киян.

На пошану пам'яті славетного сина Подільської землі одна із вулиць Києва, біля Хрещатика (вулиця Карла Маркса, колишня Миколаївська), яку він проектував, де спорудив кілька будинків і якийсь час жив з 1996 року носить назву Архітектора Городецького.

Караїмська кенаса, по вулиці Ярославів Вал, 7, зведена 1900 року в ретельно оздоблених формах і деталях мавританського стилю.

Будинок Національного художнього музею України, по вулиці Грушевського, 6, зведено у 1897-1899 рр. із застосуванням у центральному порталі колон класичного давньогрецького доричного ордеру, а горельєф у фронтоні зображує алегорію торжества мистецтв.

У долині Либеді митець збудував костьол Святого Миколая у неоготичному стилі, уперше використавши залізобетонні палі та перекриття, а Е. Сала прикрасив храм фігурами янголів та святих.

Костел Святого Миколая, по вулиці Великій Васильківській, 75, збудовано у рафінованих формах готики – з двома шпилястими вежами, традиційними для стилю круглими вікнами – «трояндою», з насиченим ліпним декором. Нині тут Будинок органної та камерної музики.

Будинок з химерами у Києві

Вулиця у центрі Києва, забудована 100 років тому архітектором В. Городецьким, зараз носить його ім’я. А поруч, за столиком на тротуарі у Пасажі (вул. ) віднедавна п’є каву бронзовий Владислав Городецький.

на Черкащині

Владислав Городецький залишив свій доробок і на Черкащині, зокрема в Черкасах, Умані, Городищі, селах Байбузи і Мошни – Черкаського та Старосілля – Городищенського районів. Коли ж і за яких обставин він побував у нашому краї?

У нашому краї Городецький працював на замовлення російських дворян Балашових, які мали величезні маєтності на Києвщині та Поділлі. Катерині Андріївні Балашовій

( уродженій Шуваловій) маєток дістався 1884 р. у спадок від рідного дядька, світлійшого князя Семена Михайловича Воронцова. Їй при містечках Мошни і Городище належалодесятин землі. Величезний, багатющий маєток простягався на 60 верст від Дніпра, займав територію 6 волостей з 2 містечками і 17 селами. Одержавши цей спадок, заходилася розбудовувати маєток, де на той час економіка і господарство дещо підупали. Запросивши здібних, досвічених фахівців володарка через 10 років мала зразково поставлене господарвсво – багатогалузеве і прибуткове. Протягом рр. Владислав Городецький не один раз тут бував. 1896 р. на Нижньогородському ярмарку управитель маєтку К. Балашової Михайло Філіпченко представив детальний його опис і характеристику його економічної діяльності. Є в цьому описі згадка і про Владислава Городецького: "За останні чотири роки був нашим консультантом, а іноді й архітектором молодий цивільний архітектор Владислав Владиславович Городецький, який має велику кількість робіт в Києві; йому ми зобов’язані проектами і спорудженням Мошнівської лікарні, будівлі Олександрійської винокурні (в с. Байбузи) і чудовим проектом стайні конторного двору". До цього опису видання додавався альбом, що містив "21 виконавчий проек будівель і споруд". Це креслення здійснених споруд маєтку, виконаних у зазначеній креслярні, серед них і роботи В. Городецького.
Стайні для їздових коней при головній конторі Мошногородищенського маєтку Владислав Городецький спроектував мурованими, з центральним ризалітом і датою "1895" в трикутному розірваному фронтоні. Пізніше Городецький виконував інші архітектурні та інженерні замовлення Катерини Балашової, зокрема, шлюзи на річці Вільшанці біля с. Старосілля.
У 1880 р. в Умані архітектор побудував приміщення шестикласної чоловічої гімназії (нині - Агротехнічний коледж) та Вищого міського народного училища (нині - педучилище).

У Черкасах 1891 р. за його проектом було побудовано кілька приміщень: чоловічу гімназію (нині - музичне училище), у рр. – жіночу гімназію (у радянські часи – Будинок піонерів), 1914 р. – Громадський банк (нині - редакції газет «Черкаський край» і «Вечірні Черкаси»). Крім того, архітектор брав участь у проектуванні торгових рибних і м’ясних рядів Миколаївського ринку в Черкасах (нині один із них зберігся у дворі між старим корпусом Черкаського Національного Університету і вулицею Лазарева).

· Мошни

Унікальною пам'яткою села Мошни є дерев'яний лікарський будинок, зведений архітектором Владиславом Городецьким. Вважається, що це єдиний збережений дерев'яний витвір "повелителя цементу і бетону". На замовлення Катерини Балашової Городецький збудував у Мошнах три лікарняні корпуси. Але повністю зберігся лише один.

Лікарня у Мошнах проектувалася як одноповерхова, дерев'яна, на цегляному цоколі споруда, а за архітектурним вирішенням фасадів мало різнилася від інших подібних закладів, споруджених земствами тої доби по селах. Планування будинку підпорядковане функціональній схемі: центральний вхід з приймальним покоєм, за ним - аптека, праворуч - кабінет лікаря, операційна, кухня, ліворуч - чотири палати на десять ліжок, ванна, туалет. Декор фасадів - в традиційно російському "земському" дусі: дерев'яне різьблення підзорів, лиштов, одвірків.

Лікарню на околиці містечка Мошни було задумано спорудити ще 1890 p., і тоді ж почали заготовляти матеріал, а відкриття відбулося 9 листопада 1894 р. - у день срібного весілля Балашових. Лікарня обійшлася у 14038 руб. Мошнівська лікарня існує і тепер. Новий двоповерховий цегляний корпус стоїть, як переказують старожили, на місці двох дерев'яних, однотипних з тим, що будувався першим за проектом В. Городецького. Таких корпусів тут було чотири. Частково зберігся один (половина згоріла) і повністю - другий, споруджений, як кажуть, близько 1909 р. Декор - як у кресленнях.

Стайні для їздових коней при конторі Мошногородищенського маєтку В. Городецький спроектував мурованими, з центральним ризалітом і датою в трикутному розірваному фронтоні: "1895". Високо підняті вікна давали світло у власне стайні, а півциркульні вікна - у фуражне горище. У дворядно розташованих стійлах передбачалося утримання сорока коней.

До сьогодні приміщення стаєнь не збереглися. Місце, де вони стояли, визначити точно доволі важко. Є припущення, що головна контора і стайні були в центрі Городища, навпроти Михайлівської церкви, на території сучасного дитячого ревмосанаторію. Шлюзи в Старосіллі теж не збереглися. За спогадами старожилів, вони були зруйновані під час бурхливої повені

Проект лікарні в селі Мошни. 1890 рік

 Навесні 1893 р. було розпочато спорудження головного корпусу Олександрійської винокурні біля с Байбузи, неподалік від Мошен, за проектом В. Городецького. Згідно технологічної схеми виробництва, головний корпус мав асиметрично розміщені частини, яким архітектор надав класицистичних оздоб: площини стін прикрашено пілястрами, високі вікна мали півциркульне завершення, подібне до вікон стайні в Городищі (чи навпаки), з великим замковим каменем тощо.

Пізніше В. Городецький виконав інші архітектурні та інженерні замовлення Балашової: шлюзи на річці Вільшаній біля села Старосілля, проекти римо-католицького костьолу в м. Мошни (не здійснено) та перебудови давнього палацу князя Воронцова.

Проект стайні для їздових коней па конторському подвір'ї Мошнгородищєнського маєтку. 1895 р.

Проект Олександрійського винокурного заводу.(с. Байбузи)

Пізніше Владислав Городецький виконав інші архітектурні та інженерні замовлення К. Балашової, зокрема шлюзи на річці Вільшанці біля с. Старосілля. У вказаному альбомі креслень цей прект вказаний як "каменный водоспуск Старосельского пруда".

Отже, пртягом 1892 – 1897 років, В. Городецький не один раз бував у Городищі, де зустрічався з керуючим маєтком М. Ю.Філіпченко і керівником креслярні Головної контори .

На сьогоднішній день обидва приміщення вже давно відсутні. Місце де вони знаходилися визначити точно доволі важко. Є припущення, що Головна контора і стайні були розташовані в центрі, навпроти Михайлівської церкви, на території сучасного дитячого ревмосанаторію. Шлюзи в с. Старосілля теж не збереглися. За спогадами старожилів вони були зруйновані під час бурхливої повені весною 1917 р.

Дерев’яний Городецький. Вважається, що це єдиний збережений дерев'яний витвір "повелителя цементу і бетону". На замовлення Катерини Балашової Городецький збудував у Мошнах три лікарняні корпуси. Але повністю зберігся лише один.

· Умань

Зі столиці до Умані було відправлено студента практиканта п’ятого курсу Санкт-Петербурзької академії мистецтв – Владислава Владиславовича Городецького, який впродовж двох будівельних сезонів (х рр.) зміг побудувати прогімназію здійснюючи нагляд за будівництвом. Городецький розробив декор будинку та внутрішнє оздоблення. Згодом прогімназію перетворили у гімназію. Будівля побудована у стилі неоренесансу. Декор не дуже складний, це була одна з перших (якщо не перша) будівля Городецького.

м. Умань Колишня Чотирикласна чоловіча прогімназія, рр. Нині будівлю займає Агротехнічний коледж

м. Умань. Вище міське народне училище. Тепер педагогічне училище

· Черкаси

У Черкасах 1891 р. за проектом Городецького було побудовано кілька приміщень: чоловічу гімназію (нині - музичне училище), у рр. – жіночу гімназію (у радянські часи – Будинок піонерів), 1914 р. – Громадський банк (нині - редакції газет «Черкаський край» і «Вечірні Черкаси»). Крім того, архітектор брав участь у проектуванні торгових рибних і м’ясних рядів Миколаївського ринку в Черкасах (нині один із них зберігся у дворі між старим корпусом Черкаськонго Національного Університету і вулицею Лазарева).

Збереглося приміщення Громадського банку по вулиці Хрещатик, 251 (тепер тут міститься редакція газети «Черкаський край») – двоповерхова споруда, побудована в 1914 р. за проектом відомого архітектора на честь 50-річчя заснування цього банку в Черкасах, про що свідчать дати на будинку «». Вхід до будинку виділяється динамічними смугами, що утворюють навколо дверного отвору малюнок, який нагадує крила метелика. Верхня центральна частина споруди завершується куполом оригінальної форми. Будинок прикрашають ковані грати на балконах і даху. В декоративному рішенні відчувається вплив архітектурного стилю модерн.

Чоловіча міністерська гімназія, тепер музичне училище ім. -Артемовського.

Тут нині єдиний в місті і області органий зал

1910 р. Єврейська гімназія. Згодом - місцезнаходження державних та партійних установ, в 1988 році приміщення передано для дитячої художньої школи імені Данила Нарбута.

Черкаси. Колишня жіноча гімназія. Нині палац дитячої і юнацької творчості

Черкаси. Рибний ряд колишнього Миколаївського ринку

Літературні та інтернет джерела

Архітектор, підприємець і митець Владислав Городецький [Електронний ресурс].- Режим доступу // http://www. interesniy. /old/7137/7219/7220/92.- Заголовок з екрану

Браславец, А. Человек из "Дома с химерами": К 140-летию со дня рождения архитектора Владислава Городецкого и 100-летию окончания строительства "Дома с химерами"[Текст] //Вокруг света№ 7. - C. 28-33.

Булгаков, М. - зодчий і мисливець //Вітчизна№ 1-2. - С.

Веснін, О. Пам ‘ять, втілена в красі[Текст]: [Роботи зодчого В. Городецького в Черкасах] //Місто. – 1996. – 12 січ. – С.3.

[Текст] //Енциклопедія Сучасної України. Т.6. – К., 2006. – С.287.

Даниленко, О. В. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності [Текст] : навч. посібник/ , Л. В. Іваніцька, ; ред. : . - Чернівці: Книги-ХХІ, 20с.

Киевские адреса Владислава Городецкого [Електронний ресурс].- Режим доступу // http://www. interesniy. /old/7137/7219/7220/adresa_horodetskogo.- Название с экрана

Киевский космос Владислава Городецкого [Електронний ресурс].- Режим доступу // http://www. interesniy. /old/7137/7219/7220/gorodeckij3.- Название с экрана

Кухарчук, М. Дім з химерами [Текст] //Наука і суспільство№ 11-12. - C. 32-36

Малаков, Д. Владислав Городецький - зодчий трьох країн ( Життя і творчий доробок Городецького) [Текст] / Д. Малаков // Хроніка -2Вип.80. - С.601-614.

Малаков, Д. Архітектор Городецький [Електронний ресурс].- Режим доступу //http://www. *****/Files/publika/malakov/malakov_gor_15.html.- Заголовок з екрану

Попельницька, О. О. Сто великих діячів культури України [Текст] / , . - К.: Арій, 20с. -(100 великих)

Скібіцька, Т. Авангард модерну: польські архітектори у Києві межі ХІХ - ХХ століть (В. Городецький, Г. Гай, І. Лєдоховський, К. Іваницький) [Текст] / Т. Скібіцька // Хроніка -2Вип.80. - С.588-600.

Соса, і Черкас: історичний нарис /, С. І.Кривенко, [Текст].- Черкаси, 199с.

Страшевич, В. Черкаська спадщина Владислава Городецького[Текст] //Місто. – 2008. – 6 лют. – С.18.

Страшевич, В. Черкаська спадщина Городецького[Текст] // Деловой партнер№ 7. - С.44

Щербина, М. Городецький і Черкащина[Електронний ресурс].- Режим доступу // http://www. pres-centr. /print/news-5577.html.- Заголовок з екрану

Бібліотека презентує нові видання

Городецький : виклик будівничого [Текст] : альбом/ ав. супр. : Д. Малаков ; ред. :І.Білаш, Д. Клочко. - К.: Грані-Т, 20с.: іл.

Є міста, осяяні раптовими спалахами архітек­турного таланту одного митця: його будівлі - це виклик довкіллю, до того ж не у формі заперечення або протистояння, а як запитання. Такі архітектурні генії мають фантазію, що ніби зосереджує на плинності часу уяв­лення тих, хто споглядає їхні творіння. В історичному центрі Києва такими є будівлі Городецького.

Альбом присвячений спадщині архітектурного генія Києва початку ХХ століття Владислава Городецького.
Митець уже тоді протистояв прагматичному підходу до зміни архітектурного образу Києва. Архітектор працював з різними історичними стилями, але породжує й сьогодні відчуття візуальної несподіванки. Кожна його споруда – це особливий світ, який впускає глядача до не побутового виміру світу, оскільки розкодовує пам'ять про різні епохи та стилі. Вперше не лише описано, а й проаналізовано художній метод Городецького. Текст культуролога Д. Малакова, післямова філософа С. Кримського.

Усе, що створив Городецький, не тільки пережило свою епоху, але й прикрасило собою епохи наступні, значно менш прихильні як до творчого спадку цікавих митців, так і до вишуканої архітектури.

Всі небайдужі до творчості зодчого раді виходу в світ книги - альбому і рекомендують її переглянути.

Страшевич, В. Б. Застигла в камені музика старовинного міста [Текст] : історико-краєзнавчий нарис/ . - Черкаси: БРАМА-Україна, 20с.

Будівлі Городецького по справжньому прикрашають наше місто, надаючи йому індивідуальності та неповторного колориту. Привертають увагу витончені форми будівель, своєрідні металеві лінії ніби рухаються, перетікаючи із форми в форму.

Недосяжним взiрцем живе в уявi сучасних архiтекторiв образ Майстра. Образ головного будiвничого, за вiртуозними малюнками якого каменярi та скульптори витесували прикраси, а чиновники та полiтики за його творами встановлювали норми та закони вiчного мiстобудування ...

Підготувала бібліотекар .

Травень , 2013 р.