Модернізація методичної роботи – нагальна потреба часу
.
Виступ заступника директора
Рашівської ЗОШ 1-3 ст.
Гіцман І. А.
Сучасний розвиток суспільства потребує негайного оновлення усіх ланок шкільного життя. Інновації нетерпляче чекають учительських рук..
Методична робота - магістральний шлях впровадження таких нововведень. Вона в кінцевому результаті спрямовує нас на :
v Трансформацію наукових ідей у педагогічну практику
v Впровадження інноваційних методів і форм організації освітнього простору
v Вивчення, узагальнення, поширення перспективного педагогічного досвіду
v Системний моніторинг змісту, форм, методів та прийомів організації навчально-виховного процесу та його результативності
v Створення оптимальної системи інформаційного забезпечення та інформаційно-аналітичного обслуговування освітнього процесу і управління ним
Спираючись на основні актуальні тенденції розвитку національної освіти в Україні, пропоную сформулювати методичну проблему району так:
«Організація інноваційного простору району як засіб підвищення професійної компетентності та розвитку творчості учителя»
Один із головних важелів модернізації методичної роботи є опанування нових педагогічних технологій. На мій погляд, найбільш цікаві серед них такі:
Проектна технологія Індивідуальне, групове, колективне проектування – створення інтелектуального продукту навчально-виховної праці. |
Технологія профільного навчання Організація роботи з розвитку особистості, яка свідомо обирає поглиблене вивчення групи профільних предметів та навчається визначати головне у вивченні непрофільних предметів. |
Особистісно зорієнтовані технології Організація роботи «вчитель – учень» як суб’єкт-суб’єктної діяльності, з урахуванням індивідуальних, пізнавальних, міжособистісних, референтних особливостей учнів. |
Дидактоцентричні технології У центрі уваги «вчителя – учня» - дидактичні засоби навчання, формування вміння навчатися, технологічні аспекти вивчення нового, застосування набутих знань у типовій та нетиповій ситуації, самоперевірка та само оцінювання навчальної діяльності. |
Політехнології Об’єднання різних технологій, обраних та поєднаних відповідно до умов колективу, особистості |
Технологія кооперативного навчання Організація навчально-групової роботи, де учні допомагають навчатися один одному |
Інтерактивні технології Спеціально організована діяльність учнів, спрямована на навчальне спілкування, взаємодію, діалог у парах, групах. |
Технологія розвитку критичного мислення Спеціально організована діяльність учнів, спрямована на розвиток уміння працювати з навчальним текстами |
Використання комп’ютерних технологій навчання Спеціально організована діяльність учнів, побудована за допомогою комп’ютерних технологій, можливостей мультимедійних технологій, можливостей інтерактивної дошки тощо. |
Рекреаційна Здоров’язберігаюча технологія, в основі якої – збереження здоров’я дитини: фізичного, психічного, інтелектуального. |
Технологія диференційованого навчання Організація роботи з різними групами учнів за рівнем навченості. |
Розвивальне навчання |
Модульно-розвивальне навчання |
Серед сучасних способів інноваційної організації освітнього простору відмітимо наступне.
У відповідності з нашою націленістю на Європейський союз, у працях наших науковців і методистів не могли не з’явитися «рекламні ролики» «західних» тенденцій у розвитку освіти. Кілька слів про деякі з них.
Один із найбільш вживаних сучасних «педагогічних слоганів», який чув кожен вчитель такий: «Від компетентного вчителя до компетентного учня».
Це своєрідний відголосок
компетентнісного підходу до організації освітнього простору.
Цей феномен західної освіти з’явився ще у 70-80 роки минулого століття, у нас він став «модним» у останні десятиліття 21 ст. На заході були навіть сформовані п’ять найважливіших компетенцій, якими мають бути озброєні молоді європейці. Серед них:
1. «Політичні і соціальні компетенції (здатність брати на себе відповідальність, брати участь у процесах колективного ухвалення рішень, уміти врегульовувати конфлікти ненасильницькими методами, підтримувати та вдосконалювати демократичні інститути (тощо).
2. Міжкультурні компетенції, потрібні для життя в багатокультурному суспільстві (розуміння відмінностей, повага до носіїв інших культур, уміння підтримувати атмосферу толерантності тощо).
Комунікативні компетенції (володіння способами усної та письмової комунікації, володіння іноземними мовами тощо). Інформаційно-комунікативні технології-компетенції ( володіння ІКТ, критичне ставлення до повідомлення ЗМІ, реклами тощо). Компетенції до самоосвіти впродовж усього життя в контексті як особистого, професійного, так і соціального життя.»Тепер це словосполучення – компетентнісний підхід - ми зустрічаємо у сотнях публікаціях. Тому, хто зацікавиться цим питанням глибше, слід попрацювати з Інтернетом, спеціальною літературою. Ви зустрінетесь із цілим розмаїттям думок учених про суть понять - компетентнісний підхід, компетентний, компетентність. Не вступаючи у ці суперечки – як кажуть, не наш рівень, - спробуємо виділити головне у компетентнісному підходу до організації освітнього простору, а це - спроба подолати прірву між отриманими знаннями, уміннями та навичками в школі та реаліями і вимогами життя, яка пропонує свободу вибору, а значить посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, усвідомлення, що соціальний статус людини багато в чому залежить від неї самої, комплексу її життєвих компетенцій.
Не вспіли відгриміти фанфари введення державних стандартів ( уже готуються нові), як на шпальтах педагогічних журналів і газет ще гучніше заговорили про
особистісно зорієнтований підхід до організації освітнього простору.
У різних варіаціях його накладають і на учня, і на вчителя, і на організацію методичної роботи… Призабулося ( а може і не усвідомлювалося), що практична реалізація цього підходу якраз і передбачає не підтягування дитини до теоретично визначених стандартів, а відкриває можливості «для руху індивідуальними освітніми траєкторіями».
Наступним прикладом формування інноваційного освітнього простору є
діяльнісний підхід.
Як правило учень не має права вибору ні на уроці, ні в позакласній роботі. Уже скільки разів говорили про заорганізованість шкільного життя, а віз і нині там. Обов’язкові виховні заходи, факультативи, що виконують функцію довантаження вчителя і т. д. і т. п. І в переважній більшості все під тиском вчителя.
Суть діяльнісного підходу полягає у тому, що спільна навчальна і позакласна виховна робота вчителя і учня має бути організована особливим чином через зміст і методи навчання, з можливістю врахування думки дитини, його права на вибір, добровільність участі в різноманітних заходах.
Для гуманістичного підходу організації освітнього простору головне - дитина – центр, головна цінність, а звідси утвердження педагогіки співробітництва, співтворчості, індивідуалізації навчально-виховного процесу.
Культурологічний підхід передбачає процес взаємодії культури і освіти, коли на перший план висувається діалог культур, а головними цінностями стають свобода і право на вибір.
Сучасна педагогіка шукає нові і нові інноваційні підходи, синтезує відомі. І у нас, і на Заході все гучніше виявляється невдоволеність сучасним станом освіти. Американський учений Д. Ленард заявив, майже, як більшовик: «Школа, якою вона постає нині перед нами, вичерпала себе. Будь –яка спроба поліпшити – а по суті втримати - сучасну систему освіти лише відсуває її передсмертні корчі, незмірно збільшуючи фінансові та соціальні витрати…» Та не будемо такими радикалами. Як показує багатовіковий досвід, будь-які революції під найпрекраснішими гаслами оберталися такими жертвами, що найгуманніші цілі тьмяніли і розвіювалися в прах. Діалектичне поєднання кращих здобутків творчих учителів попередніх поколінь з інноваційними пошуками сучасності – оптимальний шлях до підвищення якості навчально-виховного процесу. Немає такої чарівної палички з допомогою якої враз можна було б змінити ментальність, низький рівень професіоналізму, байдужості і т. д. Будь –які інновації потребують матеріальних затрат, не простого масового підвищення зарплати, а чіткого, зрозумілого матеріального стимулювання творчості вчителя. У педагогіці немає абсолютних істин, методик, технологій, щоб передбачали єдино правильне розв’язання усіх аспектів такої діяльності. Та саме їх творчий пошук і є джерелом натхнення для вчителя.
Таким чином, модернізація науково-методичної роботи повинна відбуватися з врахуванням таких факторів:
Ø Здійснення рішучого переходу до системної побудови науково-методичної роботи. Для цього потрібне системне бачення, а саме: ціль, завдання, зміст та конкретна організація
Ø Відмова від оцінки ефективності методичної роботи за показниками процесу і перехід до критеріїв кінцевого результату, до критеріїв оптимальності
Ø Неухильне впровадження діагностики утруднень учителів як основи вибору оптимальної структури, змісту, форм науково-методичної роботи, недопустимість нав’язування тем, форм районними організаторами науково-методичної роботи. ( моделювання, тренінг, ділові ігри, аналіз ситуацій тощо.
Ø Необхідність адаптованих до умов конкретного колективу структури, змісту і форм методичної роботи, тобто у разі необхідності розпускати ті форми, які себе не виправдали, і організовувати інші об’єднання, творчі групи на основі спільного інтересу до певної проблеми, психологічної сумісності її учасників, на основі компенсаторних можливостей тощо.
Ø Всебічний розвиток науково-методичної діяльності від організованих форм до самоосвіти, від обов’язкової участі до добровільної за рахунок цілеспрямованої роботи через стимулювання роботи вчителя, гуманного ставлення до нього, всебічної підтримки.
Ø Професійне зростання шкільних організаторів методичної роботи через навчання, консультації методистами науково-методичного центру. Перевіряти можна лише те, чому навчили.
Ø Цілеспрямоване освоєння учителями інноваційних технологій
