Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств раціонального і економічно обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення фінансової і виробничої політики, аналізу і оцінки отриманих результатів.

Однією з найголовніших складових фінансової політики підприємства є політика максимізації прибутку.

Прибуток - найбільш проста й одночасно найбільш складна економічна категорія. Вона одержала новий зміст в умовах сучасного економічного розвитку країни, формування реальної самостійності суб'єктів господарювання. Будучи головною рушійною силою ринкової економіки, вона забезпечує інтереси держави, власників і персоналу підприємства. Тому однієї з актуальних завдань сучасного етапу є оволодіння керівниками й фінансовими менеджерами сучасними методами ефективного керування формуванням прибутку в процесі виробничої, інвестиційної й фінансової діяльності підприємства.

«Промислове виробництво залежне від цілого ряду факторів: стану техніки, робочої сили, ринку капіталу й т. п. Між всіма цими факторами повинне існувати певна рівновага, але в кожній даній комбінації виробничих факторів завжди є найслабший елемент, що затримує розвиток всіх інших. Тепер для промисловості таким найслабшим елементом є капітал». А. М. Гинзбург, 1925 рік.

У наш час, в умовах ринкової економіки, це твердження як найкраще характеризує ситуацію, яка стосується будь-якого підприємства. Адже головним завданням фінансового управління на підприємстві є формування раціональної структури джерел засобів підприємства, тобто капіталу.

Капітал - це певна сума коштів, з якої починається бізнес у будь-якій сфері діяльності. За рахунок нього здобувається необхідна кількість ресурсів, організується процес виробництва й збуту продукції. Капітал підрозділяється на дві складові частини: власний капітал та позиковий капітал.

В свою чергу власний капітал включає:

§ статутний капітал - це капітал, спочатку інвестований власником у діяльність підприємства. Величина цього капіталу відображається в уставі підприємства.

§ резервний капітал утвориться, як правило, за рахунок прибутку підприємства у вигляді сукупності страхових фондів;

§ додатковий капітал - це капітал, що утвориться в результаті збільшення вартості основних засобів, незавершених капітальних вкладень при переоцінці; при формуванні емісійного доходу від продажу цінних паперів; при безоплатному одержанні майна виробничого призначення.

Позиковий капітал - тимчасово перебуває в підприємства й повинен бути повернутий позичальникові (борги перед установами банків; борги перед бюджетом; борги перед персоналом підприємства).

Грамотне ефективне керування формуванням прибутку передбачає побудову на підприємстві відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього керування, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу й планування. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є фінансовий леверидж або в перекладі з англійського - важіль. Саме тому, для фінансового менеджера, що приймає рішення про структуру капіталу, важливо оцінити чисельно вигоди й ризики, пов'язані з фінансовим важелем.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

1. Сутність і поняття фінансового левериджу.

Традиційно в економічній літературі під поняттям леверидж, у буквальному значенні слова, розуміють фактор, незначна зміна якого може привести до досить істотної зміни результативного показника. Точніше, це потенційні можливості впливати на прибуток шляхом певної зміни співвідношення деяких факторів або важіль, причому розрізняють фінансовий і операційний леверидж:

Ø фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, які впливають на вимір коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Він є об'єктивним фактором, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому дістати додатковий прибуток на власний капітал.

Ø операційний леверидж – це сума постійних витрат, які разом зі змінними витратами формують операційні витрати підприємства. Співвідношення постійних і змінних витрат визначає силу операційного важеля. Чим вище питома вага постійних витрат у загальних операційних витратах корпорації, тим вище сила операційного важеля.

Серед показників оцінки рівня фінансового левериджа найбільшу популярність одержали два:

- співвідношення позикового й власного капіталу;

- відношення темпу зміни чистого прибутку до темпу зміни прибутку до відрахувань відсотків і податків.

Однак іноді в літературі зустрічається й невірне трактування цього поняття. Так, наприклад, при розгляді різних моделей прогнозування банкрутства в роботі з антикризового керування організаціями за редакцією Е. Мінаєва, один з показників, що використовуються при прогнозуванні банкрутства, названий як фінансовий леверидж, а насправді автори розраховують відношення довгострокових і короткострокових зобов'язань до суми валюти балансу. Такий коефіцієнт насправді є коефіцієнтом залежності й відношення до фінансового левериджу він має досить відносне.

Що стосується логіки формування показників, то для першого показника вона зводиться до того, що будь-яке джерело засобів для організації є платним. Всі питання стосуються розмірів і способів цієї плати. Однак позикові джерела, на думку , мають одну неприємну особливість: хоча їхня вартість звичайно нижче в порівнянні з вартістю джерел власних засобів, однак плата за користування ними є обов'язковою незалежно від того, працює компанія прибутково або збитково. Додаткове залучення позикового капіталу, як правило, характеризується підвищенням рівня фінансового левериджа, тобто збільшенням фінансового ризику діяльності даної компанії й підвищенням норми прибутку, яку вимагають акціонери.

Іншими словами в підприємства повинне бути приблизно порівну джерел своїх власних і залучених, важіль повинен перебувати в стані спокою. В іншому випадку, коли позикових джерел більше, то, оскільки всі вони платні, кінець важеля з позиковими джерелами зміщається значно вниз і виникає так званий «ефект кийка», наслідком якого виступає значне погіршення фінансового становища організації. Чим вище відсоток по залучених джерелах, тим менше й чистий прибуток організації. Таким чином, чим вище рівень фінансового левериджа, тим вище фінансовий ризик компанії. Позитивний вплив фінансового важеля буде за умови, коли економічна рентабельність капіталу буде вище ставки позичкового відсотка. У ринковій економіці ставка позичкового відсотка визначається, за інших рівних умов, розміром позикового капіталу. Чим вище розмір позикового капіталу в структурі джерел засобів підприємства, тим вище ставка позичкового відсотка й тим нижче величина чистого прибутку організації.

«Компанія, що має значну частку позикового капіталу, називається компанією з високим рівнем фінансового левериджа, або фінансово-залежною компанією (highly levered company). Компанія, що фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів, називається фінансово-незалежною (unlevered company).

Якщо підприємство не використовує довгострокових кредитів і позик, фінансовий леверидж дорівнює 1, тобто цей фактор не робить ніякого впливу на формування прибутку, а, отже, чистий прибуток змінюється тільки під впливом виробничих факторів.

Якщо підприємство використовує довгострокові кредити й позики, то рівень фінансового левериджа буде зростати в міру росту цих джерел. Чим вище рівень фінансового левериджа, тим вище його вплив на чистий прибуток.

Фінансовий леверидж є чинником зміни чистого прибутку, а виробничий леверидж, фактором, що робить вплив на зміну прибутку до відрахування відсотків і податків, і як наслідок чистого прибутку, як похідної від загальної суми фінансового результату. На практиці, звичайно, досить складно елімінувати вплив тільки цих відзначених видів левериджей. Тому судження про результативність керування цими факторами й робиться на основі зміни прибутку. Для того, щоб хоча б частково елімінувати перехресний вплив обох видів левериджа прийнято умовне правило, відповідно до якого операційний леверидж погоджується із прибутком до відрахування відсотків і податків, а фінансовий - із чистим прибутком.

2. Ефект фінансового левериджу

Сучасна фірма, що діє в ринкових умовах, сповідає філософію зіставлення результатів і витрат при перевищенні першого над другим, що є найважливішою умовою власного існування. Іншою формою прояву основного філософського постулату діяльності фірми є підвищення ефективності (виробництва, комерційної, фінансової діяльності). Отже, фірма зацікавлена й у рості економічної рентабельності активів, і рентабельності власних коштів. Останнє являє собою відношення нетто-результат експлуатації інвестицій до власних активів. Економічно рентабельність власних коштів - це ефективність використання фірмою власних коштів.

Слід відмітити, що фірма, яка раціонально використовує позикові кошти, незважаючи на їхню платність, має більш високу рентабельність власних коштів, що витікає з фінансового механізму функціонування фірми.

Отже, ефект фінансового важеля - це збільшення рентабельності власних коштів, одержуване при використанні позикових коштів, за умови, що економічна рентабельність активів фірми більше ставки відсотка по кредиту.

Для фінансового менеджера, що приймає рішення про структуру капіталу, важливо оцінити чисельно вигоди й ризики, пов'язані з фінансовим важелем. Існують два підходи до такої оцінки. Перший підхід (європейський) акцентує увагу на росту прибутковості власного капіталу в порівнянні із прибутковістю активів при залученні позикового капіталу. Інший підхід (американський) полягає у виділенні впливу фінансового важеля на чистий прибуток: наскільки чутливий чистий прибуток до зміни операційного прибутку. Одержувана оцінка виражається в процентній зміні чистого прибутку.

Американський підхід. Під ефектом фінансового важеля розуміють процентну зміну грошового потоку, одержуваного власником власного капіталу при однопроцентній зміні загальної віддачі від активу. Ефект виражається в тім, що незначна зміна загальної віддачі приводить до значної зміни грошового потоку, одержуваного власником власного капіталу.

Отже, ефект фінансового важеля - це збільшення рентабельності власних коштів, одержуване при використанні позикових коштів, за умови, що економічна рентабельність активів фірми більше ставки відсотка по кредиту. Тобто, це показник, що відображає рівень додатково генеруємого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, Він розраховується за наступною формулою:

, де

ЕФЛ – ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Спнп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

Квра – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

Впк – середній розмір відсотків за кредит, що сплачують підприємством за використання позикового капіталу, %;

ПК – середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу підприємства.

Наведена формула розрахунку ефекту фінансового левериджа дозволяє виділити в ній три основні складові:

1. податковий коректор фінансового левериджа (1-Спнп), що показує, у якому ступені проявляється ефект фінансового левериджа у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку;

2. диференціал податкового левериджа (Квра – Впк), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит;

3. коефіцієнт фінансового левериджа (ПК/ВК), що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, розраховуючи на одиницю власного капіталу.

Податковий коректор фінансового левериджа практично не залежить від діяльності підприємства, тому що ставка податку на прибуток установлюється законодавчо. Разом з тим, у процесі керування фінансовим левериджем диференціальний податковий коректор може бути використаний у наступних випадках:

® якщо по різних видах діяльності підприємство встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку;

® якщо по окремих видах діяльності підприємство використає податкові пільги по сплаті податку на прибуток;

® якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку;

® якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у державах з більш низьким рівнем оподаткування прибутку.

У цих випадках, впливаючи на галузеву або регіональну структуру виробництва (а, відповідно, і на склад прибутку за рівнем її оподатковування), можна, знизивши середню ставку оподаткування прибутку, підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджа на його ефект (за інших рівних умов).

Диференціал фінансового левериджа є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджа. Цей ефект проявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерують активи підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджа, тим вище буде його ефект (за інших рівних умов).

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторингу в процесі керування ефектом фінансового левериджа. Ця динаміка обумовлена дією ряду факторів. Насамперед, у період погіршення кон'юнктури фінансового ринку вартість позикових коштів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, що генерують активи підприємства. Крім того, зниження фінансової стабільності підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу приводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. При певному рівні цього ризику (а, відповідно, і рівень загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового левериджа може бути зведений до нуля (при якому використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при якій рентабельність власного капіталу знизиться, тому що частина чистого прибутку, генеруєма власним капіталом, буде йти на формування використовуваного позикового капіталу по високих ставках відсотка).

Крім того, у період погіршення кон'юнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а, відповідно, і розмір валового прибутку підприємства від виробничої діяльності. У цих умовах негативна величина диференціала фінансового левериджа може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів.

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок про те, що формування негативного значення диференціала фінансового левериджа через кожну з перерахованих вище причин завжди призводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджа є тим важелем, що викликає позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного його диференціала. При позитивному значення диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, коефіцієнта фінансового левериджа викликає ще більший приріст його ефекту (позитивно або негативно залежно від позитивної або негативної величини диференціала фінансового левериджа).

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджа є головним генератором як зростання суми й рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічно, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна або негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми й рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати. Знання механізму впливу фінансового капіталу на рівень прибутковості власного капіталу й рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Фінансовий важіль дуже сильно впливає на компанію. Він збільшує мінливість прибутку до виплати відсотків і податків, фінансова залежність збільшує мінливість прибутку компанії на акцію (EPS). Метод фінансового важеля допомагає менеджерові вирішити, у якому ступені використати фінансування за рахунок позикових коштів. Якщо компанія використає фінансування за рахунок позикових коштів, то вона зобов'язана впровадити обіцяні виплати в рахунок погашення заборгованості незалежно від того, який її прибуток до виплати відсотків і податків, тому використання позикових коштів також сполучені з більше високим ризиком. Однак фінансування за рахунок позикових коштів може бути дешевше фінансування за рахунок випуску акцій у міру того, що у випадку банкрутства боргові зобов'язання мають пріоритет над акціями й, крім того, виплата відсотків зменшує базу оподаткування, а дивіденди - ні. Як правило, фінансовому менеджерові доводитися співвідносити вигоди й витрати, пов'язані з фінансуванням за рахунок позикових коштів. За наявності позикових коштів і збільшення обсягу продажів збільшення прибутку на акцію відбувається тією самою мірою, яка відзначається при падінні прибутку на акцію внаслідок падіння обсягу продажів в аналогічній ситуації. А при вимірі цього фінансового важеля ми співвідносимо процентну зміну прибутку на акцію й відповідну процентну зміну прибутку до виплати відсотків і податків – це показник фінансового важеля (MFL).

Висновок

Діяльність будь-якого комерційного підприємства не відбувається без фінансового ризику. Ризик, обумовлений структурою джерел капіталу, називається фінансовим ризиком. Одна з важливих характеристик фінансового ризику це співвідношення між власним і позиковим капіталом. Залучення додаткових позикових коштів вигідно підприємству, з погляду одержання додаткового прибутку, за умови перевищення рентабельності сукупного капіталу над рентабельністю позикового. Керувати великим підприємством і працювати на ньому вигідніше й престижніше ніж на маленькому. Для більшого сукупного капіталу ширші інвестиційні можливості. Але при цьому необхідно враховувати, що відсотки за використання позикового капіталу необхідно платити в повному обсязі й у строк, на відміну від дивідендів. При зменшенні обсягу продажів, перебоїв з поставками комплектуючих або сировини, кадрових проблемах і т. д. ризик банкрутства вище в підприємства з більшими видатками по обслуговуванню позик. Як наслідок, при збільшенні фінансового ризику, збільшується ціна на додатково залучений капітал.

Леверидж – це особлива частина фінансового менеджменту пов'язана з керуванням прибутковістю. Використання левериджа може привести до істотної зміни фінансового стану підприємства, вплинути на його ризик і прибутковість. Загальний леверидж складається з операційного й фінансового левериджа. Рівень фінансового левериджа – це характеристика потенційної можливості впливати на чистий прибуток комерційної організації шляхом зміни обсягу й структури довгострокових пасивів. Звідси випливає те, що ми повинні досить велику увагу приділяти фінансовому левериджу, структурі капіталу організації, співвідношенню власних і позикових коштів.

Таким чином, ми можемо з повною впевненістю сказати, що фінансовий леверидж має дуже великий вплив на прибуток підприємства, а, отже, і на ефективне функціонування всього підприємства. Він є одним з ефективних інструментів, що допомагають менеджерам управляти фінансами підприємства.

Список використаної літератури

1. Бєлих фінансового ринку. - М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1999.

2. Фінансовий менеджмент. - Спб.: 1998, т. 1

3. Кількісні методи фінансового аналізу. - М.: ИНФРА-М, 19с.

4. Фінансовий аналіз. - М.: Фінанси і статистика, 1997.

5. Фінансове керування фірмою / Під ред. іна. - М.: ОАО "Видавництво "Економіка", 1998.

6. Фінансове керування компанією / Общ. ред. . - М.: Фонд "Правова культура", 1995.

7. Бэйли Дж. Інвестиції. - М.: ИНФРАМ, 1с.

8. Шим Дж. К., Сигел Дж. Г. Фінансовий менеджмент. - М.: Інформаційно-видавничий будинок "Филинъ", 1997.

.