Журналістська думка — червень 2004 року
(частина ІІ)
Найавторитетніші українські журналісти — про вступ України до ЄС
· Абсолютна більшість опитаних журналістів вважає, що Україні слід стати членом Європейського Союзу. У порівнянні з населенням України, журналісти налаштовані більш про-європейськи.
· Можливість вступу України до ЄС більшість опитаних журналістів відносить на час не раніше, ніж у 10–20 років, розглядаючи європейські перспективи України менш оптимістично, ніж населення загалом.
· Серед чинників, що стоять на заваді членству України в ЄС, головними, на думку більшості журналістів, є дві: проблеми з демократією в Україні та недостатній економічний розвиток України. Істотно значимими є також низький рівень життя населення України, позиція керівників української держави, які насправді не прагнуть до ЄС, позиція західних держав–членів ЄС, які не хочуть приймати Україну до ЄС, і тісні взаємини з Росією.
· Населення, на відміну від журналістів, більшого значення надає економічним причинам і менше — таким чинникам, як стан з демократією в Україні та тісні стосунки з Росією. Населення більш схильне покладати провину насамперед на керівників західних держав–членів ЄС, а журналісти — на керівників української держави. Єдине, у чому солідарні і журналісти, і населення, так це в тому, що Україна до членства в ЄС ще не готова.
Фонд “Демократичні ініціативи” 16–25 червня 2004 року провів опитування найавторитетніших журналістів України.
Список найавторитетніших журналістів України було визначено за результатами опитування 676 журналістів, проведеного у листопаді 2003 р. — лютому 2004 р. (див. http://www. dif. /doc. php? action=doc&i=75&id=). Ці журналісти щомісяця дають оцінку найважливішим подіям, які відбулися в Україні.
За підсумками червня 2004 року всього було отримано 73 відповіді. Анкета і список опитаних журналістів додаються.
І. Чи потрібно Україні стати членом Європейського Союзу?
Абсолютна більшість опитаних журналістів (51 голос) вважає, що Україні слід стати членом Європейського Союзу, проти членства України в ЄС значно менше — 8 журналістів і 14 не певні з відповіддю.
У порівнянні з населенням України, журналісти налаштовані більш про-європейськи (див. табл. 1), хоча в цьому питанні відмінності журналістської спільноти та громадської думки населення країни не такі разючі, як у питанні щодо членства України в НАТО.
Таблиця 1
Порівняння відповідей населення і журналістів на запитання “Чи потрібно Україні стати членом Європейського Союзу?” (порівняння дані у %)
Відповіді | Загальнонаціональне опитування 11–16 травня 2004 р.* | Опитування журналістів |
Так | 56 | 70% (51 голос) |
Ні | 20 | 11% (8 голосів) |
Важко сказати | 24 | 19% (14 голосів) |
* Наведено дані загальноукраїнського опитування, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” і Центром “Соціальний моніторинг” з 11 до 16 травня 2004 року. Опитування проводилося за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками й охоплює всі реґіони України. Було опитано 2038 респондентів. Похибка репрезентативності не перевищує 2.2%.
Аргументи, що їх журналісти наводили на користь вступу України до ЄС, можна умовно поділити на три групи: цивілізаційні (вступ до ЄС, просування України до більш високого рівня цивілізації), геополітичні (вступ до ЄС дозволять забезпечити незалежність України і відірватися від Росії) та економічно-прагматичні (вступ до ЄС буде корисним Україні, в першу чергу в економічному відношенні).
Більшість аргументів належить до цивілізаційних:
“Це шанс і можливість бути державою європейського, а не євразійського типу, державою, де реально панує право, а не те, що ми маємо зараз”;
“Принаймні половина українців ментально є європейцями. Нинішні правові та економічні стандарти Євросоюзу це — стандарти перевірені часом і яких вкрай не вистачає нашій країні”;
“Це – єдина розумна альтернатива для покращення життя народу. І не лише у далекій перспективі, а й одразу, як тільки у людей з’явиться прагнення приєднатися до цивілізованої частини світу”;
“Для нашої країни європейський вектор розвитку є оптимальним”;
“В України є всі можливості стати великою європейською державою. Проблема — в керманичах”;
“Членство в ЄС, навіть прагнення до нього стимулюватимуть цивілізований розвиток економіки та демократії”;
“Іншого шляху не існує. Принаймні, потрібно офіційно проголосити про такий намір, як це одразу зробила Польща, і проводити системну трансформацію”;
“Інтеграція в європейський соціальний та економічний простір — це шанс розвитку”;
“Це стимулює владу та громадян до правових стосунків, продуктивної праці, відкритого, демократичного суспільства”;
“Оскільки це раніше чи пізніше неминучий крок для прогресивного розвитку держави. Важливо лише завбачати всі ризики, які при цьому існують і підготуватися до них ще до вступ”.
“ЄС дає “путівку” і відкриває двері. Щоправда, я впевнена, що ЄС негативно вплине на розвиток економіки України — ослабне сільське господарство, а на заміну прийдуть штучні продукти із країн ЄС (можливо це звучить дріб’язково, але з цього усе починається. Приклад — Польща!!!)”;
“Посилиться демократія і реальною буде власність”;
“Це сприяло б демократизації України, її розвитку по шляху ринкової економіки”;
“Тому що поки що немає альтернативної структури, яка б запропонувала альтернативну систему цінностей в першу чергу”;
“Це — найкраща гарантія для гідного статусу України й нормального життя українців”;
“Це може змінити як економічний розвиток країни, так і — найголовніше — ментальність нації”;
“Незважаючи на всі проти, це треба робити. Якщо думати про демократичне майбутнє України і демократичний розподіл праці”;
“Потрібно принаймні для того, щоб підтвердити свою прихильність до цінностей демократичного світу”;
“Звичайно, потрібно, хоча б для того, щоб почати застосовувати до себе європейські стандарти, і не лише в економіці. Інша річ — що нас, “окучмених”, туди ніхто не візьме”.
Аргументи геополітичні:
“Членство в ЄС — це найпотужніший економічний фактор утримання незалежності України”;
“Це дозволить їй відстояти власну державну незалежність”;
“У світі спостерігаються відчутні тенденції до укрупнення (глобалізації, якщо завгодно) – як у корпоративній економіці, так і в політиці. Залишатися осторонь цих процесів — це залишатися збоку, на узбіччі. З усіма випливаючими наслідками”;
“Україна — невіддільна частина Європи”;
“Єдиний шанс вийти з економічної, політичної залежності та контролю Кремля — можливість жити за строгими правилами найпотужнішого ринку, доступ до нових технологій та ринків, енергетична та військова безпека, цивілізаційний ривок, повернення політичного та суспільного життя до законодавчого поля”;
“З тих самих міркувань, що і вступ до НАТО. Україна повинна належати до цивілізованого світу, інакше вона буде завжди залежною від Росії. Очевидно, що Україна займатиме в ЄС другорядну роль – але в європейському понятті цього слова. В іншому випадку, Україна залишиться придатком Росії — саме в російському значенні цього слова. А “нейтральність” чи “третій шлях” України — міф, що підтверджує уся наша історія”;
“Тому що в іншому разі є реальна загроза розчинитися в Євразії, навіть якщо Росія розпадеться як державне утворення”;
“Це єдина альтернатива, щоб відірватись від силового поля Росії, в третю дорогу я не вірю”;
“Це єдиний і реальний шлях до Європи. В іншому випадку, Україні нічого не світить”;
“Україна та український народ безумовно за своїми основними рисами є європейськими, й наше входження до ЄС гальмується хіба що обличчям нинішнього режиму, що спричиняє надвисокий рівень корупції, економічну невизначеність, низький рівень життя — головні перепони для входження до європейської спільноти”;
“Бо це шанс потрапити в Перший світ. Або навіки залишитись у Третьому. Іншого не дано, не треба себе дурити “Норвегією” та “Швейцарією”. Читайте Волерстайна”.
Аргументи прагматичні:
“Цей союз показав свою дієздатність на практиці”;
“Потрібно бути сильним і на боці сильних”;
“ЄС Україні не завадить, а підтягнути її “на рівень” може. “Ласкаве теля…”;
“Тому що Європа вимагає певних стандартів життя. І ці стандарти кращі, ніж є в Україні чи Росії. І тому що Україна не зможе бути сама по собі. Їй прийдеться бути з кимсь. Краще з ЄС, з його стандартами, ніж ЄЕП з його відсутністю стандартів”;
“Щоб дорівнятись до європейських стандартів життя”;
“Щоб підтягнутися до європейських стандартів в усіх сферах свого життя, оскільки самотужки Україні рідко щось нормально вдавалося”;
“ЄС — наш великий торгівельний партнер. Фактично, ми вже багато в чому залежимо від його правил. З роками залежність тільки збільшуватиметься. Але ми не маємо жодного впливу на прийняття тих правил, які керують нашою торгівлею. Це — погано й треба виправляти”;
“Україна має дві альтернативи: або ЄС або Росія. Демократичні та економічні досягнення ЄС мені видаються більш привабливими”;
“Хоча б тому, щоб наші заробітчани були добре захищені”;
“Хочу бути білою людиною...”
Аргументи “проти” вступу України до ЄС зводяться переважно до того, що “нас там не чекають” та побоювання можливих втрат:
“Бо на нас там не чекають. І наше місце там буде — в прихожій”;
“Не варто сподіватися, що ЄС прийде в Україну і створюватиме тут такі умови життя, як у себе. Треба створити європейські умови в Україні, а потім подивимось, чи варто оформлювати таке членство”;
“Доки Україна не навчиться захищати свої національні інтереси, участь в ЄС не на користь державі”;
“Я не бачу реальних вигод для України, радше конкретні втрати. Треба дати ЄС провести досліди на Польщі та інших сусідах”;
“ЄС застарів і непрацездатний”;
“Ми по-суті не є європейцями. ЄС суперечить нашій ментальності. Тим більше є альтернативні об’єднання”;
“Тоді ми втратимо пільги по енергоносіях, які дає Росія. Поляки вже зараз стали бідними родичами і гірко жаліють. Є ще чимало причин, про які можна говорити безконечно. А росіяни скоро і так без віз будуть до Європи їздити”.
Аргументи тих, хто не визначив свого ставлення до вступу України до ЄС, полягають, по-перше, у відсутності розрахунків втрат і набутків від цього вступу, по-друге, у неготовності України до вступу до ЄС:
“Найближчі декілька років Україна може розвиватися без вступу до подібних структур. На мій погляд, спочатку самі громадяни країни повинні визначитися щодо шляху внутрішнього розвитку країни, а потім вже вирішувати приоритетні напрямки геополітичного розвитку”;
“У тих, хто вступив, вже виникли економічні проблеми”;
“Прагнути до європейських стандартів в усьому, і дотримуватися їх — так, це те, що нам потрібно. Але в економічному відношенні для України (в кліматичному плані — своєрідної європейської Чукотки) вступ до ЄС спричинив би появу дуже багатьох проблем і поставив би державу у невигідне становище”;
“Сьогодні Україна не готова до вступу в ЄС. Що буде завтра — побачимо. Принаймні, у ситуації, що є, поспішати до ЄС не варто — це призведе до економічних і, внаслідок цього, політичних втрат. Зараз Україні треба не ставати членом ЄС, а забезпечувати реальну можливість вступу в ЄС”;
“У найближчу перспективу, прийняття України до ЄС стане процедурою штучною, яку можна буде зреалізувати лише за умови найсприятливішої політичної кон’юнктури. А що є штучним — не є добрим. Європа поки не має нічого такого, що б вона могла запропонувати Україні, а Україна — нічого такого, що могло здатися цінним Європі”;
“Найближчі 10 років це нереально, а прогнозувати далеке майбутнє важко”;
“Рівень життя українців не дозволяє жити за європейськими стандартами, в першу чергу, це стосується цінової політики, зарплат, працевлаштування”;
“Україна в разі її гіпотетичного вступу до ЄС не тільки може стати сировинним і робочим придатком Європи, але й втратити незалежність. Приватизація стратегічних об’єктів, яка вже відбулася багато в чому завдяки північному сусіду, буде постійним призвідником конфліктів (в тому числі і на національному та релігійному ґрунті). Україні варто стати членом ЄС, але з певною застережною конструкцією взаємовідносин у векторах Схід і Захід. Тобто Україна може виступити полігоном, на якому із змінним успіхом конкуруватимуть російські та європейські капітали”;
“Не маю жодних економічних “викладок”, що потрібно Україні, а що ні”;
“Усе залежить від того, якою буде економічна ситуація в країні через 5–10 років”;
“Уявіть: віз більше нема — хто тут залишиться?”
ІІ. Що заважає тому, щоб Україна стала членом Європейського Союзу?
Серед чинників, що стоять на заваді членству України в ЄС, головними, на думку більшості журналістів, є дві: проблеми з демократією в Україні (53 голоси) та недостатній економічний розвиток України (50 голосів). Далі за кількістю отриманих голосів йдуть: низький рівень життя населення України та позиція керівників української держави, які насправді не прагнуть до ЄС (по 44 голоси), позиція західних держав–членів ЄС, які не хочуть приймати Україну до ЄС (39 голосів), тісні взаємини з Росією (29 голосів), небажання громадян України (10 голосів). Лише 1 журналіст впевнений, що Україні ніщо вже зараз не заважає стати членом ЄС, а п’ятеро журналістів вважають, що Україні і не потрібно ставати членом ЄС.
Позиція журналістів істотно відрізняється від громадської думки населення України з цього питання (див. табл. 2). Населення більшого значення, ніж журналісти, надає економічним причинам, що унеможливлюють вступ України до ЄС, і менше — таким чинникам, як стан з демократією в Україні та тісні взаємини з Росією. Населення більш схильне покладати провину насамперед на керівників західних держав–членів ЄС, а журналісти — на керівників української держави. Єдине, в чому солідарні і журналісти, і населення, так це у тому, що Україна до ЄС ще не готова.
Таблиця 2
Порівняння відповідей населення і журналістів на запитання “Що найбільше заважає тому, щоб Україна стала членом ЄС?” (порівняння дані у %, зазначати можна було будь-яку кількість причин)
Що заважає Україні вступити до ЄС? | Загальнонаціональне опитування | Опитування журналістів 16–25 червня 2004 р., % і загальна кількість голосів |
Недостатній економічний розвиток України | 57 | 68% (50 голосів) |
Проблеми з демократією в Україні | 30 | 73% (53 голоси) |
Низький рівень життя населення України | 47 | 60% (44 голоси) |
Позиція західних держав–членів ЄС, які не хочуть приймати Україну до ЄС | 31 | 53% (39 голосів) |
Позиція керівників української держави, які насправді не прагнуть до ЄС | 12 | 60% (44 голоси) |
Небажання громадян України | 6 | 14% (10 голосів) |
Тісні взаємини з Росією | 6 | 40% (29 голосів) |
Інше (що?) | — | 7% (5 голосів) |
Ніщо не заважає Україні вступити до ЄС, вона вже до цього готова | 1 | 1% (1 голос) |
Україні і не потрібно ставати членом ЄС | 11 | 7% (5 голосів) |
Важко сказати | 16 | — |
*Наведено дані загальноукраїнського опитування, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” і Центром “Соціальний моніторинг” з 11 до 16 травня 2004 року. Опитування проводилося за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками й охоплює всі реґіони України. Було опитано 2038 респондентів. Похибка репрезентативності не перевищує 2.2%.
Коментарі журналістів щодо причин, які заважають Україні вступити до ЄС, в основному концентруються навколо двох основних чинників: об’єктивної неготовності України, її невідповідності до стандартів ЄС, та неготовності українського влади — її невідповідності до стандартів ЄС та багатовекторності, невизначеності зовнішньої політики.
Об’єктивна неготовність України до вступу у ЄС, її слабкість і непотрібність ЄС:
“Кому потрібен “бєдний родствєннік?”
“Україна поки що не відповідає стандартам європейської держави як в політичному, так і в економічному відношенні, і керівники західних держав це розуміють. І, звичайно, така Україна в ЄС нікому не потрібна”;
“Рівень життя просто несумірний, а при “відкритті” економік — в Україні, звичайно, добавиться, але в Європи – убуде. І істотно. Кому таке треба?”
“Тому що можу порівняти життя тут і там”;
“Невихованість громадян”;
“Україна не пристосована до євростандартів одразу по всіх напрямках: економіка, демократія, стандарти життя. Перед Україною стоїть комплекс проблем по приведенню її до євро стандартів”;
“Стосовно ЄС дуже важливим (на відміну від НАТО) є також низькі доходи населення і його байдужість, бо в цьому випадку пересічний українець буде змушений поборювати набагато серйозніші проблеми, пов’язані з інтеграцією в ЄС. Від ціни на молоко — до стандартів роботи. І безболісним цей процес не буде у будь-якому випадку”;
“Аналогічно з членством у НАТО плюс відсутність відкритого, конкурентного ринку”;
“Тому що є реальні економічні та політичні показники, за якими Україна значно відстає від країн–членів ЄС”;
“За умов низького рівню життя населення, включення України до ЄС спричинить масову міграцію українських заробітчан та кримінальних елементів в Європу”.
Неготовність української влади, її невідповідність європейським стандартам:
“Головне тут — позиція керівників. Всі інші чинники — другорядні. А оскільки народ залишається надто керованим владою, то й надій на прогресивні зміни наразі немає”;
“Головний бар’єр для вступу — корупція, олігархізація, аморальність влади”;
“Бур’яни” на правовому полі України”;
“...А також злочинний режим Кучми-Януковича-Медведчука, тотальне беззаконня та корупція”;
“За аналогією з НАТО — наш істеблішмент ще далекий від розуміння, а, тим паче, від дотримання демократичних норм. А в ЄС – це головне”;
“Злидні та багатство уживаються погано. Треба вирости і вийти зі злиднів, але цього Україні не дає зробити команда Кучми”;
“До ЄС треба прагнути не на словах, а на ділі”;
“Про це свідчать зовнішня “багатовекторна” політика, відсутність розвитку ринкових реформ, порушення прав громадян, переслідування вільних медіа, вседозволеність та непрозорість влади”;
“За такої влади, як нині, Україна варта лише залізної завіси”.
Невизначеність зовнішньої політики української влади, її метання між Росією та Заходом:
“Те ж, що з НАТО — наша влада ніяк не вирішить, куди голову прихилити”;
“Не можна одночасно направляти представників Збройних Сил України до Іраку і вступати у ЄЕП”;
“Про це свідчать заяви і дії українського керівництва (зокрема, фактична відмова від вступу в ЄС) та сама ситуація в ЄС (для “переварювання” нових членів ЄС потрібно чимало років)”;
“Історична помилка підписання документів по створенню ЄЕП із порушенням Конституції та міжнародних законів, демагогія “багатовекторності” у зовнішній політиці при реальному русі у фарватері російської геополітичної доктрини, історична єдність радянського керівництва як в Україні, так і в Росії”;
“Позиція “темної конячки” відлякує багатьох. І якщо у випадку з військовим блоком — заважати може небажання Заходу зіштовхуватися з військовими інтересами Росії (а бази НАТО у Севастополі вони не переживуть), то в об’єднанні економічному основним має бути бажання співпрацювати — і йти задля цього на певні компроміси. А чи варто Україні йти на компроміси — її “діючі особи” й самі ще не вирішили. Не кажучи вже про глибоке провалля у формуванні демократії”;
“ЄЕП – проект російського неоколоніалізму, чи то пак “ліберального імперіалізму”;
“Бо ці керівники відверто кажуть, що ми не поспішаємо до ЄС”;
“Невизначеність зовнішньої політики, метання між Росією та Заходом. Крім того, ряд заяв українського керівництва свідчать про те, що рух в ЄС — це лише слова, а європейських — про подвійні стандарти по відношенню до України”.
Серед чинників, що перешкоджають Україні вступити до ЄС, згадувалася і позиція Заходу:
“Позиція брюссельських бюрократів. Вони не знають, як їм із новачками далі буде. А тут іще Україна?!”;
“На відміну від ситуації з НАТО, щодо ЄС діють ще низка негативних факторів — від низького рівня української економіки й до нинішньої ситуації в Європі, де народи й уряди не готові до нового розширення Євросоюзу”;
“Ви сформулювали запитання, на яке можна відповісти з таким же успіхом, як і на таке: Ви вже не б’єте свого батька? Ні! Значить, били?! Ну, якщо ЄС не поспішає нас до себе приймати, а Росія відпустити, то про що тут говорити?”.
Ті, хто вважає, що Україні і не слід вступати до ЄС, наводили свої аргументи:
“Нам ЄС ні до чого — ми і так європейська країна. Нам потрібно піднімати рівень життя та конкурентноспроможність економіки, а не думати про ЄС”;
“Невисокий рівень національної свідомості, відсутність громадянського суспільства, небезпека скуповування землі іноземцями”;
“Бо не варто сподіватися, що ЄС прийде в Україну і створюватиме тут такі умови життя, як у себе. Треба створити європейські умови в Україні, а потім подивимось, чи варто оформлювати таке членство”.
ІІІ. Коли Україна може стати членом ЄС?
У питанні щодо часу, коли Україна може стати членом ЄС, журналісти були менш оптимістичні, ніж щодо часу імовірного членства в НАТО. Жоден з опитаних журналістів не вважає, що ця подія може статися протягом найближчих 2–4 років; і навіть на часову перспективу у найближчі 5–10 років сподівається лише 16 журналістів. Більшість (23 голоси) пристала на думку, що приєднання України до ЄС може статися не раніше, ніж через 10 років. Ще далі, на час через 20 років, відносять можливий вступ України до ЄС 13 журналістів, а ще 8 — у дуже віддалену перспективу. Щоправда, лише 1 журналіст поділяє песимістичний погляд, що це не станеться ніколи. 12 журналістів не змогли визначитися з відповіддю на це запитання.
І з цього питання виявилися значні розходження думки населення і журналістів (див. табл. 3). Якщо щодо вступу України до НАТО населення налаштоване більш песимістично, ніж журналісти, то стосовно членства у ЄС більш песимістичними є журналісти.
Таблиця 3
Порівняння відповідей населення і журналістів на запитання “Як Ви вважаєте, коли Україна може стати членом ЄС?” (порівняння дані у %)
Час імовірного вступу України до ЄС | Загальнонаціональне опитування 11–16 травня 2004 р. | Опитування журналістів |
Вже у найближчі 2–4 роки | 11 | 0% (жоден) |
У найближчі 5–10 років | 22 | 22% (16 голосів) |
Не раніше, ніж через 10 років | 16 | 32% (23 голоси) |
Не раніше, ніж через 20 років | 7 | 18% (13 голосів) |
Колись, у дуже віддаленій перспективі | 12 | 11% (8 голосів) |
Ніколи | 8 | 1% (1 голос) |
Важко сказати | 24 | 16% (12 голосів) |
Ось як прокоментували журналісти свою точку зору стосовно можливого часу вступу України до ЄС.
Помірковані оптимісти, які вважають, що Україна вступить до ЄС у найближчі 5–10 років, схильні пояснювати це зацікавленістю Європи в Україні та можливими змінами у зовнішній політиці Україні, які можуть статися внаслідок президентських виборів:
“Сподіваюсь, ЄС в цьому зацікавлений”;
“Україна буде потрібна Європі”;
“В ці роки Україна має виробити політичну волю своїх керівників. Те, що ми, така велика та важлива для Європи країна, як Україна, не вступили в ЄС під час першої хвилі, є виявом ганьби керівників держави, які просто виявились безсилі привести країну в ЄС та НАТО як найбільш прогресивні політичні та економічні структури світу. Економічне зростання України сьогодні — це закономірність нинішнього етапу розвитку, забезпечена сумарними зусиллями її громадян, і відбувається воно не завдяки, а всупереч діям влади...”;
“У цьому зацікавлений великий бізнес і політики”;
“Раніше Україна не буде готова, а європейська спільнота не буде погоджуватись”;
“З огляду на помітне економічне зростання України, навіть попри грандіозне розшарування рівня життя загальної маси населення, матеріальний статок пересічних українців мусить значно зрости, отже, це стримуватиме мільйони українців від пошуку нелегальних способів заробітку за кордоном”;
“За умови, якщо Україна стане демократичною державою. Інакше — “у дуже віддаленій перспективі”;
“Зміна влади стимулює цей процес”;
“Якщо президент Ющенко буде вести ефективну соціально-економічну політику”.
Помірковані песимісти, які вважають, що Україна вступить до ЄС не раніше, ніж через 10 років, сподіваються, що саме до цього часу Україна зможе “підтягнутися” до європейських стандартів:
“За умови зміни керівництва країни це мінімальний час для того, щоби провести кардинальні зміни в країні і побачити їх результати”;
“Через 10 років ми підтягнемо економіку та законодавство до стандартів Євросоюзу”;
“Навіть якщо влада зміниться восени, дуже багато втрачено. Щоб розв’язати вузли, які залишить після себе стара влада, знадобиться немало часу”;
“Раніше не дотягнемо до необхідного рівня”;
“Тому що об’єктивні передумови для такої інтеграції створюються повільно”;
“Україна — велика за масштабами країна, раніше вона просто не встигне дійти до необхідних стандартів”;
“Вихід з кризи буде тривалим”;
“Демократичні реформи + економічні перетворення — не менше 5 років, гармонізація законодавства, розробка реальних планів співпраці з ЄС, вирівнювання позицій “старого ЄС” і “нових” членів євроклубу — не менше 5 років, розробка і впровадження адміністративної, правової, політичної та судової реформ в Україні — не менше 10”;
“Головне, що неадаптоване законодавство до євронорм, а це, напр., у Польщі тривало приблизно 10 років”;
“Знов-таки, все залежить від швидкості зміни владного режиму”;
“Процес “перетравлення” Євросоюзом нових членів затягнеться не менш, ніж на 5–7 років”;
“Дії нинішнього керівництва відкинули Україну на цьому шляху назад”;
“Цей прогноз – найоптимістичніший; бо (навіть за умов відновлення демократії та ефективного розвитку економіки) може йтися і про 20, і про 30 років…”
Песимісти, які вважають, що Україна вступить до ЄС не раніше, ніж через 20 років, схильні пояснювати свою позицію переважно позицією ЄС:
“Про це заявили представники ЄС”;
“Європейський Союз, здається, вже дійшов до крайньої межі свого розширення, і принаймні наступні 10 років “перетравлюватиме” наслідки цьогорічного вступу до ЄС 10-ти держав.”;
“До того часу цілком адаптуються “свіжі” члени ЄС, економіка України також повинна, схоже, “підтягнутися”;
“Звичайно, все багато в чому залежить і від політичної кон’юнктури в Україні”;
“Україні потрібна Українська влада”;
“Це об’єктивний процес, звичайно, при бажанні українського керівництва”;
“Поїзд поїхав...”
Глибокі песимісти, які вважають, що Україна може стати членом ЄС колись, у дуже віддаленій перспективі, пояснюють це безнадійною відсталістю України від країн–членів ЄС:
“Польща за рівнем розвитку відстала від країн об’єднаної Європи на 30-35 років. Тож на скільки років відстала Україна від країн-учасниць ЄС?”;
“Поки ми будемо підтягуватись, вони підуть ще далі”;
“Може, колись проста людина збагатіє та не буде дивитись туди із заздрістю”.
“Для демократизації Україні та зміни стереотипів лідерів ЄС потрібно багато часу”;
“Доки українці не позбавляться рабської психології та не побудують громадянське суспільство”.
Нарешті, пояснення повного песиміста, який вважає, що Україна ніколи не приєднається до ЄС:
“Європа не горить бажанням бачити нас в ЄС. Їй цілком достатньо контролювати Україну через НАТО”.
Значна частина журналістів не змогла чітко визначити свою позицію щодо часу приєднання України до ЄС, оскільки це залежить від багатьох чинників, насамперед — від результатів президентських виборів:
“Все залежить від того, хто стане президентом, а потім — коли саме Європа надішле свої пропозиції”;
“Говорити про це, поки у нас президентом в Україні будуть обирати Кучму (навіть якщо у нього буде інше прізвище), не можна. За визначенням”;
“Багато залежатиме від результатів виборів президента і від політики, яку здійснюватиме новий президент”;
“Багато що залежить від того, хто стане наступним президентом”;
“Визначиться впродовж наступного року”;
“Європа розвивається, і розвиваються її економічні та життєві стандарти. Нам доведеться їх доганяти, і яким буде цей процес — передбачити важко. Якщо б умовно кажучи “заморозити” існуючий стан речей в ЄС, то, за умови бажання і ефективної роботи ліберального уряду і президента, тоді Україна могла б стати членом ЄС років за 10”;
“Судячи з висловлювань західних політиків, Україну в ЄС наразі не чекають. Потрібно, аби змінилася їхня думка і вони зрозуміли, що Україна потрібна в ЄС і відіграє там певну роль. До того ж, зараз вигідно, коли між Заходом і Сходом є держава–”посередниця”;
“Якщо Україна і стане членом ЄС, то тільки з певними застереженнями і з якимось “третім шляхом”;
“Волів би дочекатися, щоб Україну ВМОВЛЯЛИ вступити до ЄС”.
Прес-реліз підготували Ірина Бекешкіна, Олександр Дишлевий та Ольга Максименко.
9 липня 2004 р.
1. Анкета*
1. Як Ви вважаєте, чи потрібно Україні стати членом Європейського Союзу (ЄС)?
1 – так
2 – ні
3 – важко сказати
Чому Ви так вважаєте?
___________________________________________________________________________
2. Як Ви вважаєте, що найбільше заважає тому, щоб Україна стала членом Європейського Союзу? (Зазначте усе, що вважаєте за потрібне)
1 – недостатній економічний розвиток України
2 – проблеми з демократією в Україні
3 – низький рівень життя населення України
4 – позиція західних держав-членів ЄС, які не хочуть приймати Україну до ЄС
5 – позиція керівників української держави, які насправді не прагнуть до ЄС
6 – небажання громадян України
7 – тісні взаємини з Росією
8 – інше (що?)_____________________
9 – ніщо не заважає Україні вступити до ЄС, вона вже до цього готова
10 – Україні і не потрібно ставати членом ЄС
11 – важко сказати
Чому Ви так вважаєте?
___________________________________________________________________________
3. Як Ви вважаєте, коли Україна може стати членом ЄС?
1 – вже у найближчі 2-4 роки
2 – у найближчі 5-10 років
3 – не раніше, ніж через 10 років
4 – не раніше, ніж через 20 років
5 – колись, у дуже віддаленій перспективі
6 – ніколи
7 – важко сказати
Чому Ви так вважаєте?
___________________________________________________________________________
_________________________
* У прес-релізі узагальнено і наведено відповіді на останні 3 запитання анкети стосовно ЄС. Попередні 2 прес-релізи були підготовлені Фондом “ДІ” 26 червня 2004 р. напередодні Стамбульського саміту НАТО і 2 липня 2004 р.
2. Список опитаних журналістів
1. Аласанія Зураб
2. Базар Олег
3. Базюк Тарас
4. Безулик Анна
5. Бокий Іван
6. Брагинський Борис
7. Бублик Михайло
8. Буджурова Ліля
9. Вересень Микола
10. Ґардус Максим
11. Гармаш Сергій
12. Гойс Петро
13. Грабовський Сергій
14. Данилюк Володимир
15. Дениско Ганна
16. Добрянський Василь
17. Довгич Віталій
18. Дорош Світлана
19. Єльцов Олег
20. Золотарьов Володимир
21. Кіпіані Вахтанг
22. Княжанський Віталій
23. Козирєв Микола
24. Козоріз Віктор
25. Конєв Віктор
26. Криштопа Олег
27. Кульчинський Микола
28. Лавринович Олександр
29. Латишев Віталій
30. Лебідь Марія
31. Лещенко Сергій
32. Лігачова Наталя
33. Ляшко Олег
34. Мазур Алла
35. Миселюк Андрій
36. Мичко Світлана
37. Міронов Олексій
38. Москалюк Тарас
39. Назарчук Василь
40. Немченко Тетяна
41. Несенюк Микола
42. Нікітіна Олена
43. Овдин Володимир
44. Онисько Олег
45. Осадча Яна
46. Павлів Володимир
47. Парипа Петро
48. Пащенко Віктор
49. Піддубняк Василь
50. Посухов Валентин
51. Притула Володимир
52. Просяник Тамара
53. Руденко Сергій
54. Рябчук Микола
55. Сахаров Геннадій
56. Северін Микола
57. Семена Микола
58. Слісаренко Ігор
59. Соболєв Єгор
60. Сокульський Євген
61. Стріха Максим
62. Стус Віктор
63. Тарасенко Тетяна
64. Федорина Алла
65. Чайка Роман
66. Черчатий Ігор
67. Чорна Ольга
68. Шакалов Михайло
69. Шлінчак Віктор
70. Штурхецький Сергій
71. Юрчук Олександр
72. Ясенов Євген
73. Яхно Олеся
