ТЕЗИ ДОПОВІДІ
В. о. начальника кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби к. ю.н.
Стеблинської О. С.
на тему:
«ОСНОВНІ НОВОВВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ»
Доброго дня, вельмишановний головуючий, шановні присутні!
Ось уже незабаром - 20 листопада органи кримінальної юстиції розпочнуть нову сторінку у реалізації основних завдань по захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень засобами кримінального процесуального закону, адже набуває чинності (окрім деяких положень) Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий 13 квітня 2012 р. – який є найважливішим документом для кримінальної юстиції та великим кроком влади в справі модернізації правової системи України.
Основними завданнями нового КПК є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою реалізації визначених завдань у КПК знайшли відображення інститути, раніше не відомі кримінально-процесуальному законодавству України, зокрема:
1. Впроваджено нову категорію – «кримінальні правопорушення», яка поділяється на злочини та кримінальні проступки.
Поняття «кримінального проступку» буде врегульовано спеціальним законом України про кримінальні проступки, під якими слід розуміти – передбачене законом України про кримінальні проступки діяння (дію або бездіяльність), що не містить великої суспільної небезпеки, вчинене осудною особою, яка досягла на момент вчинення проступку шістнадцятирічного віку, та за яке не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі.
Нововведення щодо кримінальних проступків стосуються і відповідальності за їх вчинення, яка за своєю природою не повинна мати наслідком судимість. Як основне покарання за вчинення кримінальних проступків передбачено штраф.
Засудження особи за вчинення кримінального проступку не впливатиме на реалізацію в подальшому особою своїх прав. За попередніми підрахунками серед кримінальних правопорушень буде виокремлено 195 складів кримінальних проступків.
Також кодекс передбачає можливість здійснення розслідування у спрощеному порядку щодо кримінальних проступків. Прокурор, за відсутності заперечень сторін, має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
2. Введено нового суб’єкта кримінального провадження «слідчого судді» – тобто суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п. 18 ч. 1 ст. 3), зокрема, вирішення питання щодо застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування, прийняття рішення про здійснення примусового приводу (за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи – ст. 140) тощо.
Це одна з найбільш революційних новел КПК. Після запропонованих новим КПК змін суд узагалі набуває першорядного значення, і цілком природно, що слідчий суддя стає однією з ключових фігур у кримінальному процесі, особливо на стадії досудового слідства. Адже більшість питань вирішується не прокурором або слідчим, а саме слідчим суддею за участю сторони захисту.
3. Участь професійних адвокатів. Захисником особи в кримінальному провадженні може бути виключно адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України (ст. 45).
У зв’язку з цим 5 липня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
При цьому, за новим кодексом, підозрюваний має право відмовитися від захисника. Однак, на думку багатьох юристів, це — мінус нового КПК, адже у кодексі немає механізму, що примушує слідчого перевірити: свідомо людина відмовилася від адвоката чи її просто примусили це зробити.
4. Потерпілим у кримінальному провадженні окрім фізичної особи може бути і юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ст. 55).
5. З'являється новий інститут — суд присяжних. За новим КПК, суд присяжних передбачається лише для злочинів, за які встановлене покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ч. 3 ст. 31).
Однак не слід відносити цей інститут до дуже демократичних новел. Можливо навіть, навпаки. Так, за виключенням країн прецедентного права, де інститут присяжних є невід'ємною складовою укладу суспільства, віковою традицією, у країнах континентальної системи права (європейські країни) ідея суду присяжних закладається у тих ситуаціях, коли суд не користується довірою у суспільстві, що на сьогодні явно простежується в Україні.
6. Скасовано стадію порушення кримінальної справи.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), не пізніше 24 годин з моменту надходження інформації про кримінальне правопорушення.
Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається, за винятком огляду місця події.
Як свідчить досвід розвинених держав світу, найефективнішим способом вирішення проблеми проведення процесуальних дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи є відмова від стадії порушення кримінальної справи як такої взагалі. Так, за законодавством США та ФРН поліція має право проводити всі необхідні слідчі дії, спрямовані на збирання доказів, без винесення постанови про порушення кримінальної справи. Тобто одразу після надходження заяви чи повідомлення про злочин. За результатами проведеної перевірки поліція складає рапорт – в разі коли злочин розкрито, або звіт про подію – при невстановлені особи яка вчинила злочин невеликої суспільної небезпеки.
Досвід іноземних держав, зокрема Грузії, свідчить про позитивні наслідки такого нововведення у кримінальній процесуальній діяльності правоохоронних органів. В подальшому пропонується ще опрацювати поняття «електронної кримінальної справи» з метою його закріплення на законодавчому рівні та ефективного провадження у слідчу діяльність практичних підрозділів.
7. Скорочено строки досудового провадження. Воно повинно бути завершено протягом 1 місяця з дня повідомлення особі про підозру (нинішнє пред’явлення обвинувачення) у вчиненні кримінального проступку та протягом 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Досудове розслідування продовжується до 2 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, до 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості та до 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Строки досудового розслідування відповідають строкам заходів забезпечення кримінального провадження. За чинним КПК строк досудового розслідування фактично необмежений.
8. Запроваджено інститут дистанційного досудового розслідування.
Слідчі дії, зокрема допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (ст. 232).
Дистанційне досудове розслідування проводиться у разі неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин, необхідності забезпечення безпеки осіб, проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування, наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.
Крок до гуманізації кримінального процесуального законодавства щодо цього питання вже було зроблено у 2011 році, відповідні зміни внесено до чинного КПК.
9. На законодавчому рівні закріплено нові засоби збирання доказів – «негласні слідчі (розшукові) дії» – різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню (ст. 246). Визначено їх перелік: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270), контроль за вчиненням злочину (ст. 271), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274).
Тобто новий КПК наділяє слідчого правом теж самостійно проводити негласні (розшукові) слідчі дії, які, по суті, формі та методам є оперативно-розшуковими. Більше того, всі отримані негласним шляхом фактичні дані, згідно з КПК, є доказами у справі.
Аналогічні норма міститься і в Кримінальних процесуальних кодексах таких країн, як ФРН, Великобританія, Литва, США та ін.
10. Запроваджено інститут «повідомлення про підозру» (нинішнє притягнення як обвинуваченого).
Повідомлення обов’язково здійснюється у випадках затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, обрання до особи одного з передбачених КПК запобіжних заходів, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 276).
11. Ліквідовано інститут повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, що нині призводить до необґрунтованого затягування розгляду справ, але на підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту (нині - вирок), прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК (ст. 314).
Відміна додаткового розслідування повинна покращити проблему судових помилок і обвинувального ухилу нашого кримінального судочинства. Насправді, якщо в європейських країнах ухвалюється від 20 до 50% виправдувальних вироків, то в Україні — тільки 0,2%.
12. Передбачено відповідальність слідчого за невиконання законних вказівок та доручень прокурора.
Відповідно КК України доповнено статтею 381-1. Крім того, кодексом про адміністративні правопорушення передбачено фінансові стягнення за невиконання процесуальних рішень під час кримінального провадження.
13. Передбачено процедуру застосування угод між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним, що дасть змогу скоротити час кримінального провадження, оскільки одразу після досягнення угоди обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду.
Це так звана угода між прокурором і підозрюваним (обвинуваченим) існує практично в усіх європейських країнах. Дана угода затверджується судом. При цьому суд зобов’язаний перевірити, чи не укладено її під впливом якихось зовнішніх чинників. Вона може бути розірвана в будь-який момент.
14. Кодексом (Глава 38) передбачені і спеціальні процедури провадження щодо неповнолітніх, що дасть змогу враховувати права та інтереси неповнолітніх. Кримінальні провадження, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи, розглядаються судом колегіально та, як правило, в закритому судовому засіданні.
Перехідними положеннями КПК передбачено, що не пізніше 3 місяців з дня опублікування нового КПК керівники органів досудового розслідування визначають слідчих, спеціально уповноважених на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.
Окрім того, у аналогічний термін передбачено проведення зборів суддів у місцевих загальних судах з метою обрання слідчих суддів.
15. І ще одне нововведення, на якому я зупинюсь детальніше – це розширення кола запобіжних заходів та обмеження застосування такого запобіжного заходу як взяття під варту.
Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Відповідно до ст. 176 запобіжними заходами є:
1) особисте зобов'язання (ст. 179);
2) особиста порука (ст. 180);
3) застава (182);
4) домашній арешт (ст. 181);
5) тримання під вартою (ст. 183).
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи.
У Кодексі передбачені й інші заходи впливу щодо деяких категорій підозрюваних та обвинувачених. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 493 стосовно неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених можна застосувати передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх вихованців дитячих установ – передання під нагляд адміністрацій останніх.
Варто відзначити, що законодавець наголошує на принциповій різниці щодо можливості обрання запобіжних заходів у процесі досудового розслідування кримінального правопорушення та кримінального проступку. Так, під час дізнання в кримінальних проступках не допускається застосування таких заходів, як домашній арешт, застава або тримання під вартою. Це, в свою чергу, підтверджує постулат про те, що на менш небезпечні кримінальні правопорушення варто реагувати й м’якішими заходами процесуального примусу щодо підозрюваного, обвинуваченого.
Необхідно звернути увагу на те, що учасники кримінального провадження мають право ініціювати обрання запобіжних заходів й ухвалення рішення про їх застосування. Так, винятково слідчий суддя уповноважений давати такий дозвіл у період досудового розслідування, а суд – під час судового провадження. Також і сторона захисту має право клопотати про обрання певного запобіжного заходу, що є абсолютною новелою нового КПК України.
ОСОБИСТЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (ст. 179)
Згідно чинного КПК (ч. 3 ст. 148), якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування. Так даний захід не був запобіжним, в зв’язку з чим з метою вдосконалення кримінального процесуального законодавства Законодавець відніс дану процесуальну дію до запобіжних заходів, і значно розширив перелік обов’язків особи, відносно якої застосовується вказаний захід.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки.
Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 (273,5 грн.) розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати ( 2188 грн.)(ч. 2 ст. 179)
ОСОБИСТА ПОРУКА (ст. 180)
Особиста порука не є новим поняттям оскільки зазначена в ст. 152 чинного КПК, але згідно нового КПК може бути менше 2 поручителів.
Відповідно до нового КПК особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу(ч. 1 ст. 180).
Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру(ч 2 ст. 180).
Відповідно до ч. 5 ст. 180 КПК, у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох (2188 грн.)до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати(5470 грн.);
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти(5470 грн.)до десяти розмірів мінімальної заробітної плати(10940 грн.);
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти (10940 грн.)до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати(21880 грн.);
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти (21880 грн.)до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати(54700 грн.).
Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор(ч. 6 ст. 180).
Крім того в ст. 289 нового КПК «відновлення провадження при відмові від поручительства» некоректно зазначено, що якщо протягом року з дня передачі особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації вона не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, загальні збори відповідного колективу можуть прийняти рішення про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу. Вказане законодавцем поняття «порука трудового колективу» взагалі не зазначено а ні у главі 18 (Запобіжні заходи) та у всьому тексті нового КПК.
ДОМАШНІЙ АРЕШТ (ст. 181)
Домашній арешт – це новий запобіжний захід, не передбачений чинним кримінально-процесуальним законодавством. Водночас, слід зазначити, що КПК УРСР 1922 р. передбачав домашній арешт як запобіжний захід – обмеження волі у вигляді ізоляції за місцем проживання, з призначенням варти чи без такої. І, як свідчить історія становлення кримінального судочинства нашої держави, цей вид процесуального примусу був досить дієвим.
Виходячи з ідеї нового Кодексу домашній арешт буде застосовуватись в тих випадках, коли застава є занадто м’яким запобіжним заходом, а тримання під вартою – занадто суворим і застосовується за злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Очевидно, що запровадження домашнього арешту дещо розвантажить ІТТ і СІЗО, чисельність затриманих у яких не завжди відповідає спроможності цих установ розмістити понаднормову кількість осіб.
Контроль особи, що знаходиться під домашнім арештом буде здійснюватись за допомогою спеціального відстежуючого місцезнаходження браслету. Даний запобіжний захід буде альтернативою запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, що зменшить кількість осіб, які знаходяться під вартою (щорічно приблизно 35 тис. осіб).
З метою безумовного виконання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту можуть бути застосовані засоби електронного контролю.
Застосування електронних засобів контролю (ст. 195) полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.
Таким чином, домашній арешт – гуманніший запобіжний захід порівняно з триманням під вартою, а його запровадження – прогресивне для українського законодавства. Зважаючи на підвищену увагу міжнародної спільноти до цих питань, рішення Європейського суду з прав людини щодо допущених порушень щодо взятих під варту осіб, зазначена тема втратить колишню гостроту й нагальність після початку застосування такого заходу, як домашній арешт.
ЗАСТАВА(ст. 182)
Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ (ст. 183)
Тримання під вартою не є новим запобіжним заходом, але відповідно до нового КПК останній є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, а саме:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється чи обвинувачується.
При обранні цього запобіжного заходу береться до уваги уже не тільки ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується чи підозрюється особа, та перешкоджання нею кримінальному провадженню, а й наявність у такої особи судимості.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
· до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3132000 грн.), - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
· до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
· до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
· до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
· до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
· до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX КПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Доволі гуманним є положення КПК щодо зобов’язання слідчого, прокурора під час звернення до слідчого судді, суду обґрунтувати потребу в застосуванні певного запобіжного заходу. У вирішенні питання про тримання під вартою необхідно також довести те, що жоден із м’якіших заходів не зменшить ризики перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК.
Також, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, копія якого та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання подається слідчим (прокурором) та розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі після чого виноситься ухвала.
У статті 202 КПК України передбачено порядок звільнення особи з-під варти.
Так, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув’язнення, під вартою в якому знаходиться підозрюваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд.
У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Також важливим і проблемним питанням, що стосується звільнення особи з-під варти – є процесуальні строки.
Так, під час обчислення процесуального строку місяцями і днями слід ураховувати, що у випадку, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, то вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч.3 ст.67 КЗпП). Однак це правило не стосується випадків, пов’язаних із обчисленням строків, протягом яких особа позбавлена свободи, наприклад, перебування під вартою (включаючи строк затримання) та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. Тому фактичне звільнення особи, якщо закінчення строку тримання під вартою, призначеного у годинах та днях, припадає на неробочий день і неробочий час повинне бути здійснене у день закінчення строку тримання під вартою.
Отже, Кримінальний процесуальний кодекс, який набуде чинності 20 листопада покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.
Закріплені у КПК України положення необхідно правильно «збалансувати» для приведення механізму кримінальної юстиції до стану, який би відповідав демократичним стандартам і міжнародним вимогам. Й лише таким шляхом буде досягнуто позитивних, раціональних й обґрунтованих результатів з тим, щоб громадяни нашої держави відчували себе захищеними чинним законодавством, у кожній нормі якого закріплено пріоритет прав та свобод людини, найбільш прогресивні та демократичні правові та моральні цінності сьогодення.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!
