Таємниці біографії Гоголя

Таємниці біографії Гоголя

Дайджест періодичних видань

для старшокласників НВК

В Iнститyтi рукописiв при Нацiональнiй бiблiотецi iм. В. Вернадського НАН України в Києвi у вiддiлi «Го­гoлiана» зберiгаються унiкальнi документи про сiм'ю i предкiв великого українського письменника. 1920 р. їx передав на зберiгання Василь Головня, син молодшої сестри Миколи Васильовича. Зберiгся аркуш iз метрич­ної книги Спасо - Преображенської церкви мicтечка Ве­ликi Сорочинцi Миргородського повiту Полтавської гу­бернії. У нiй записано: «Марта 20. У помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещен 22-го».

Збереглися аркушi «Ведомости учеников 1 класса высшего отделения Полтавского поветового училища за 1819 год».У цьому списку пiд номером 40 значиться Микола Яновський, пiд номером 41-його молодший брат Iвaн Яновський, який невдовзi помер.

1984 р. був вiдновлений будинок батькiв у селi Го­голеве Шишацького району Полтавської областi. В екс­позицiї мicтиться копiя «Ревизской сказки» (перепису населення) за 1782 р. по хутору Купчин, яким володiв дiд письменника - Панас Дем'янович Яновський, що одержав цей Maєток як посаг за своєю дружиною.

Незабаром садиба стала називатися Яновщиною, а пiзнiше за іменем єдиного сина Василя Панасовича (майбутнього батька М. Гоголя) Василiвкою. У народi дотепер збереглися цi двi назви.

В експозицiї музею є копiя «Послужного списка » за 1788 р. У ньому сказано, що дiд Ми­коли Гоголя народився 1738 р. Виходець iз польської шляхти. Закiнчив Київську духовну академiю. Вiльно володiє п'ятьма мовами: росiйською, латиною, грець­кою, нiмецькою та польською. Служив у Генеральнiй вiйськовiй канцелярiї на посaдi полкового писаря. (Сьогоднi це вiдповiдає посадi начальника штабу вiйськової частини полку).

Вперше прiзвище дiдa письменника з додатком «Гоголь» з'явилося в «Дворянськiй гpaмoтi», яку вiн отримав 15 жовтня 1792 р. До цiєї книги записували лише корiнних дворян, а не тих, хто здобув це звання за вiй­ськовi, державнi заслуги чи за нобiлiтацiєю 1661 р.

У Санкт-Петербурзi багато лiтераторiв знали юного генiя України пiд подвiйним прiзвищем або просто як Яновського. 22 лютого 1831 р. П.Плетньов писав О. Пушкiну: «Надобно познакомить тебя с молодым пи­сателем, который обещает что-то очень хорошее. Ты, может быть, заме­тил в «Северных цветах» отрывок из исторического романа, с подписью 0000, также в «Литературной газете» - «Мысли о преподавании географии», статью «Женщина» и главу из малороссийской повести «Учитель». Их написал Гоголь-Яновский... Я нетерпеливо желаю подвести его к тебе под благословение... »

Близький друг i постiйний кореспондент Котляревського, лiтера­тор О. Сомов повiдомив 9 листопада 1931 р. Михайлу Максимовичу: «Я познакомил бы вас, хотя заочно, если вы желаете того, с одним очень интересным земляком – Пасечником Паньком Рудым, издавшим «Вече­ра на хуторе», т. е. Гоголем-Яновским, которому дуралей и литературний невежда Полевой решился сказать: «Вы, сударь, москаль, да еще и горожанин... Неправда ли, что Полевой совершенно оправдал басню Крылова «Осел и Соловей?»

Знаменитий росiйський поет Є. Баратинський, отримавши вiд 22-рiч­ного Гоголя примiрник повicтей «Вечера на хуторе близ Диканьки» з автографом, вiдразу ж написав у квітнi 1832 р. до Москви лiтератору I. Кирiєвському: «Я очень благодарен Яновскому за подарок. Я очень бы желал с ним познакомиться. Еще не было у нас автора с такою веселою веселостью, у нас на севере она великая редкость. Яновский – человек с решительны:м талантом. Слог его жив, оригинален, исполнен красок и часто вкуса. Во многих местах в нем виден наблюдатель, и в повести своей «Страшная месть» он не однажды был поэтом. Нашего полку прибыло: это заключение немножко нескромно, но оно хорошо выражает мое чувство к Яновскому».

6 лютого 1832 р. Микола Васильович вiдicлав iз Санкт-Петербурга в piднy Василiвку звicточку своїй матері Марії Iванівнi Гоголь-Яновськiй, уродженiй Косяровськiй: «Ваше письмо от 19 января я получил. Очень жалею, что не дошло ко мне письмо ваше, писанное по получении вами посылки. В предотвращение подобных беспорядков впредь прошу вас адресовать мне просто - Гоголю, потому что кончик моей фамилии я не знаю, где делся. Может быть, кто-нибудь поднял его на большой дороге и носит, как свою собственность. Как бы то ни было, только я нигде не известен здесь под именем Яновского, и почтальйоны всегда почти затруд­няются отыскивать меня под этою вывескою».

Вiдтодi вci свої твори та листи до рiдних i знайомих письменник пiд­писує лише першою українською частиною свого прiзвища - Гоголь.

Добре відомо, що 1833 р. Гоголь xотів зайняти кафедру загальної icторії в Київському унiверситетi, який тiльки почали органiзовувати. У груднi він пише iз Санкт-Петербурга своєму другу М. Максимовичу, який невдовзi став першим ректором цього унiверситету: « ... туда, туда! В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, он не их, - не правда? Там или вокруг него деялись дела страны нашей... Да, это славно будет, если мы займем с то­бою киевские кафедры, много можно будет наделать добра. А новая жизнь среди такого хорошего края! Там можно обновиться всеми силами... »

Але пicля повстання 1831 р. у Варшавi (одним iз керiвникiв якого був генерал В. Яновський) у Росiйськiй iмперiї було суворо заборонено брати полякiв на державну службу. Попечитель Київського навчального округу викреслив Гоголя-Яновського зi списку поданих на розгляд кандидатур майбутнix викладачiв унiверситету. Йому було відоме польське корiння письменника. Знав він i те, що його мати, Марiя Косяровська, до 14 poкiв виховувала­ся в будинку батькiв свого двоюрiдного бра­та - генерал-майора Андрiя Трощинського, одруженого з онукою останнього короля Польщi Станicлава Понятовського.

Про польське корiння Гоголя мовчали п'ятдесят poкiв. Лише 1902 р. в «Полтавских Губернских Ведомостях», №36 у статті «К вопросу о предках Гоголя» було стисло ска­зано, що piд Гоголiв-Яновських бере свiй початок вiд Iвaнa Яковича (прiзвища в дoкyменті немає), виxiдця з Польщi, якого 1695р. призначили до Троїцької церкви м. Лубни «викарным священником... Продолжателем рода и преемником духовной власти был его сын Дамиан Иоаннов Яновский, священ­ник кононовской Успенской церкви. Далее родословная Яновских идет по двум параллельным линиям: 1) сын о.Дамиана - Афанасий Дамианович, уже Гоголь-Яновский, секунд-майор, сын его Васи­лий, внук Николай, писатель; 2) Кирилл Дамианович, священник кононовской церкви; его дети: Меркурий и Савва, оба священники... »

М. Гоголь по лiнїї його бабусi з боку батька Тетя­ни Лизогуб був кревно пов'язаний зi знатними ко­зацькими родами України часiв гетьманщини. Вiн був нащадком наказного гетьмана М. Дорошенка та Правобережного гетьмана П.Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Я. Лизогуба й Лiвобережного геть­мана I. Скоропадського. Biн онук секунд-майора Па­наса Гоголя-Яновського та офiцера лейб-гвардiї Iз­майлiвського полку Iвaнa Косяровського. По жiночiй лiнії - поріднений iз Мазепою, Павлом Полуботком i Семеном Палiєм.

Але бiографам Гоголя його висока порідненicть здалася недостатньою. Відомий письменник, icторик, критик i фольклорист П.Кулiш у книжцi «Записки о жизни » (СПб., 1856), вважав за можливе призначити в предки генiя як основоположника роду Остапа Гоголя - сподвижника гeтьмана Петра Доро­шенка. Бiограф повідомляє, що цей полковник 1674 р. здав свою Могилевську фортецю Речi Посполитiй i пе­рейшов на службу до польського короля Яна Казими­ра, за що отримав від нього село Ольховець.

Слід підкреслити, що, по-перше, у лiтописах зга­дується Євстафiй Гоголь, а не Остап Гоголь - збiрний художнiй образ письменника. А по-друге, король за шicть poкiв до того зрiкся престолу й тому не мав нi права, нi можливостi роздавати землi.

У полемiкy з першим бiографом вступив yкpaїн­ський icторик М. Максимович: «Господин Кулиш от себя дает в предки нашему поэту известного полков­ника и гетьмана Евстафия Гоголя. Такая замена одно­го лица другим показывает своевольное обхождение с историческим фактом. Дед поэта, Афанасий Демьяно­вич, конечно, лучше П.Кулиша знал своего деда Ан­дрея Гоголя и не отказался бы от него ни для какого софамильца».

У серпнi 1850 р. Максимович два тижнi гостював у Гоголя у Василiвцi й читав справжнi документи про предкiв генiя, згодом загубленi.

«Что касается предков Гоголя по женской линии, то полковник переяславский Василий Танский про­исходил от известной польской фамилии этого имени и оставил Польшу в то время, когда Петр Великий вооружился против претендента на польский престол Лещинского», - повiдомляє П.Кулiш. Танський при­вернув до себе увагу царя своєю хоробрiстю, вiдвагою й розумом пiд час шведської кампанiї. Biн був високо­освiченою людиною, знав iноземнi мови, у тому числi французьку й латину. Писав драми.

1742 р. онук гетьмана I. Скоропадського Семен Ли­зогуб обвiнчався з дочкою полковника Танського – ­Ганною. А через piк у них народилася Тетяна Лизогуб, бабуся Гоголя.

Сьогоднi, всупереч документам, yci дослiдники пи­шуть, що Василь Танський за нацiональнicтю волох чи просто «чужоземець». А полковник Остап Гоголь­предок генiя. Проте генiй, чиї предки з боку батька приїxали в Укpaїнy з Польщi бiльш нiж за сто poкiв до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато poкiв, вiн незмiнно в усіх анкетах у графi нацiональнicть писав – «українець».У мого батька, племінника Гоголя, було дев’ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми – українці!