Інсценівка повісті
«Ніч перед Різдвом»
(На сцені сидить дівчинка і читає книгу. Входить хлопець).
Хлопець. Добрий вечір, Наталко, а що ти читаєш?
Дівчина (продовжує читати). Не заважай! Гоголя.
Хлопець. Цікаво?
Дівчина. Дуже! Кажу, не заважай.
Хлопець. А як називається?
Дівчина. «Ніч перед Різдвом».
Хлопець. Казка?
Дівчина. Звичайно, казка. Відв’яжися!
Хлопець. А про що говориться в казці?
Дівчина. От причепився! Про коваля Вакулу. Як він на чорті з України до Петербурга літав.
Хлопець. Наталочко, давай з тобою разом почитаємо. Будь ласка!
Дівчина. Що ж з тобою робити. Сідай. Будемо читати разом. Дає книгу хлопцю, той читає.
Хлопець. Останній день перед Різдвом пройшов. Зимова, ясна ніч наступила. Визирнули зірки, місяць величаво піднявся на небо посвітити добрим людям і всьому світу. Морозило сильніше, ніж зранку, але зате було так тихо, що скрип морозу під чоботом було чути за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не показувалася під вікнами хат, місяць один тільки заглядав в них крадькома, як би викликаючи дівчат вибігти скоріше на скрипучий сніг.
(Виходять дівчата, співають).
Добрий вечір тобі, пане господарю,
Радуйся, ой радуйся, земле,
Син Божий народився.
Застилайте столи, та все килимами,
Радуйся, ой радуйся, земле,
Син Божий народився.
Та несіть калачі з ярої пшениці,
Радуйся, ой радуйся, земле,
Син Божий народився.
(Дівчата уходять. Назустріч один одному йдуть Чуб і кум).
Чуб. Так ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті? Там тепер буде добра гулянка! Як би тільки нам не спізнитись. Що за диявол? Дивись, дивись, Панасе!
Кум. Що?
Чуб. Як що? Місяця немає!
Кум. Що за лихо! Насправді нема місяця.
Чуб. Авжеж, нема. Тобі, мабуть, і діла мало.
Кум. А що мені робити?
Чуб. Треба ж було якомусь дияволу, щоб йому не довелося, собаці, вранці чарку горілки випити, втрутитися! Все було видно, наче вдень. Не встиг вийти за двір — і ось, хоч очі виколи! Так нема, куме, місяця?
Кум. Нема.
Чуб. Чудно, справді! А дай понюхати тютюну. У тебе, кум, добрий тютюн! Де ти береш його?
Кум. Який чорт, добрий! Стара курка не чихне!
Чуб. Так що ж, куме, як нам бути? Темно на дворі.
Кум. Мабуть, залишимося вдома.
Чуб. Ні, куме, підемо! Треба йти!
(Кум і Чуб уходять. На сцену виходить Оксана, сідає біля дзеркала).
Оксана. Що людям заманулося прославляти, ніби я гарна? Оманюють люди, я зовсім не гарна! Невже чорні брови і очі мої такі гарні, що вже рівних їм немає й на світі? Що тут гарного в цьому носі, і в щоках, і в губах? Ніби гарні мої чорні коси? їх можна злякатися ввечері: вони, немов довгії змії, переплуталися й обвилися навколо моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна... Ні, гарна я! Ах, яка гарна! Диво! (Заходить Вакула).
Вакула. Чудна дівка! З годину сидить, дивиться у дзеркало і не надивиться та ще й хвалить себе вголос.
Оксана. Навіщо ти прийшов сюди? Невже хочеться, щоб вигнала за двері лопатою?
Вакула. Не гнівайся на мене! Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!
Оксана. Хто ж тобі забороняє? Говори і дивись.
Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе?
Оксана. Піди геть! Ти пахнеш димом. Я гадаю, мене всю замарав своєю сажею. А правда, що твоя мати — відьма?
Вакула. Що мені до матері? Ти в мене і мати, і батько, і все, що ні є дорогого в світі!
Оксана. Бач, який ти! Але щось дівчата не приходять. Чому б це? Мені становиться нудно.
Вакула. Так тобі весело з ними?
Оксана. Да веселіше, чим з тобою. А! Хтось стукнув. Мабуть, дівчата.
Вакула. Чого мені більше чекати? Вона знущається з мене. їй я так дорогий, як заржавіла підкова. (Вбігає Одарка).
Одарка. Дивись, Оксана, у мене нові черевики. А які гарні! І з золотом!
Оксана. Добре тобі, Одарко, у тебе такий чоловік, який все тобі купує, а мені нікому дістати такі гарні черевички.
Вакула. Не сумуй, моя люба Оксана! Дістану такі черевики, які рідка панночка носить.
Оксана. Ти? Подивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу! Хіба ті самі, що носить цариця?
Одарка. Бачиш, яких захотіла!
Оксана. Да, будь свідком: якщо коваль Вакула дістане ті самі черевики, які носить цариця, то ось моє слово, що вийду сей же час за нього заміж!
Вакула. Прощавай, Оксано, дури кого завгодно, а мене не побачиш більше на цьому світі!
Одарка. Куди ти, Вакула?
Вакула. Прощавайте! Дасть Бог, побачимося на тому світі, а на цьому вже не гуляти нам разом. Не поминайте лихом! (Всі уходять. Світло падає на дітей, які читають книжку).
Дівчина. Тут через димар Вакулової хати клубами повалив дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом піднялася відьма верхи на мітлі. Це була Солоха, мати Вакули. Вона піднялася так високо, що однією тільки чорною плямою мигтіла зверху. Раптом з іншого боку показалася друга пляма, збільшилась, почала розтягуватися, і вже була не пляма, а просто — чорт.
Хлопець. Мороз все збільшувався, і зверху зробилося так холодно, що чорт плигав з одного копита на друге і дув собі в кулак, бажаючи хоч як-небудь відігріти замерзлі руки. Відьма сама відчула, що холодно, незважаючи на те, що була тепло одягнена, а тому, піднявши руки вгору, відставила ногу і, привівши себе в таке положення, як людина, яка летить на ковзанах, не здвинувши ні одним суглобом, спустилася повітрям, немов льодовою горою, і прямісінько — в димар.
(Світло падає на другий кінець сцени, де накритий святково стіл.
З’являються чорт і Солоха).
Солоха. Мішки Вакула приніс, нехай же сам і винесе!
Чорт. Дайте, будь ласка, вашу ручку, незрівнянна Солоха!
Солоха. Беріть!
Чорт. Ох, незрівнянна Солоха, моє серце належить тільки вам!
Солоха. Та що ви кажете!
Чорт. Незрівнянна Солоха, якщо ви не згодні мені повірити, то я готовий на, готовий на...
Солоха. Готовий на що?
Чорт. Я кинуся у воду, а душу відправлю прямісінько в пекло.
Солоха. Оце так! (Чується стук).
Чорт. Стукає хтось! Це коваль! Чуєш, Солоха? Куди хош дівай мене!
Солоха. Лізь у мішок! (Під жартівливу музику Солоха запихує чорта в мішок. Заходить дяк).
Дяк. Не прийшли до мене гості, але я дуже радий цьому, бо прийшов до вас, великолепна Солоха.
Солоха. Заходьте, заходьте, Осип Микифорович!
Дяк. А що це у вас, великолепна Солоха? (Показує на руку і відскакує назад).
Солоха. Як що? Рука, Осип Микифорович!
Дяк. Гм! Рука! Хе, хе, хе! (Пройшовся).
А це що у вас, дражайша Солоха! (Показує на шию і відскакує назад).
Солоха. Ніби не бачите, Осип Микифорович! Шия, а на шиї намисто.
Дяк. Гм! На шиї намисто! Хе, хе, хе! (Знов пройшовся). А що це у вас, незрівнянна Сол... (чується стук). Ах, боже ж мій, стороннє лице! Що тепер, якщо застануть особу мого звання?! Заради Бога, доброчесна Солоха, ваша доброта, як говорить пісаніє Луки глава трина... трин... Стукають! Єй-богу стукають! Ох, сховайте мене куди-небудь! (Під музику Солоха ховає дяка в мішок, іде відкривати двері. Заходить Чуб).
Чуб. Здрастуй, Солоха! Ти, мабуть, не чекала мене, а? Правда, не чекала? Може я завадив чомусь? Може Ви туточки вже люб’язничали з ким-небудь? Може ти когось вже сховала? (Сміється). Ну, Солоха, дай тепер випити горілки. (Сідає за стіл). Я гадаю, у мене горло змерзло від проклятого морозу. Послав же Бог таку ніч перед Різдвом! (Солоха пригощає Чуба).
Вакула (стукає). Відкривай!
Чуб. Стукає хтось...
Вакула. Відкривай!
Чуб. Це коваль! Чуєш, Солоха, куди хош дівай мене, я нізащо в світі не схочу показуватися йому! (Солоха ховає в мішок Чуба і виходить. З’являється Вакула).
Вакула. Навіщо тут лежать ці мішки? Завтра свято, а в хаті досі лежить всяке сміття. Треба віднести їх у кузню. (Бере менший мішок). Спробую ще один засіб: піду до пузатого запорожця
Пацюка. Він, кажуть, знає всіх чортів і все зробить, що схоче. (Вакула уходить. Світло падає на дітей).
Дівчина. Чорт заплигав у мішку від радості, але коваль вдарив по мішку кулаком і відправився до пузатого Пацюка. Той пузатий Пацюк був дійсно колись запорожцем, але прогнали його або він сам втік із Запоріжжя, цього ніхто не знав. (За ‘ столом сидить Пацюк і їсть вареники. Заходить Вакула).
Вакула. Я до твоєї милості прийшов, Пацюк! (Кланяється). Ти, кажуть, ні в гніві буде сказано, знаходишся трошки в рідстві з чортом. (Пацюк підняв голову). До тебе прийшов, Пацюк. Доводиться просити допомоги у самого чорта, (Пацюк знов підняв голову). Що ж, Пацюк, як мені бути?
Пацюк. Коли треба чорта, то і йди до чорта (продовжує їсти).
Вакула. Для того і прийшов до тебе: крім тебе, думаю, ніхто не знає до нього дороги. Розкажи хоч, як знайти дорогу до нього.
Пацюк. Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима. (Сміється).
Вакула. Що? Що він каже? (Пацюк зникає. Світло падає на Вакулу).
Чорт (ховаючись за спину Вакули). Це я, твій друг, все зроблю для товариша і друга! Грошей дам, скільки бажаєш (шепоче в одне вухо). Оксана буде сьогодні ж наша (шепоче в друге вухо).
Вакула. За таку ціну готовий бути твоїм.
Чорт (сміється). Ну, Вакула, ти знаєш, що без контракту нічого не роблять.
Вакула. Я готовий! У вас, я чув, розписуються кров’ю, стій же, я дістану з кишені гвіздок (хапає чорта за хвіст).
Чорт. Ну досить, Вакула, посміявся і досить.
Вакула. Стій, голубчику! Будеш ти в мене знати (сідає на спину чорту).
Чорт. Змилуйся, Вакула, все, що тобі треба, все зроблю!
Вакула. Вези мене зараз же на собі! Чуєш! Да несись, як птиця!
Чорт. Куди?
Вакула. У Петербург, до цариці! (Чорт із Вакулою зникають. Світло падає на дітей, що читають).
Хлопець. І коваль відчув жах, підіймаючись у повітря. Спочатку піднявся він від землі на таку висоту, що нічого не міг бачити унизу, і пролетів, як муха, під самим місяцем, так що якщо б не нахилився трошки, то зачепив би його шапкою.
Дівчина. Проте ж згодом він прибадьорився і вже став жартувати над чортом. Все було світло в
вишині. Повітря в легкому дрібному тумані було прозоре. І раптом заблищав перед ним Петербург, весь у вогнях.
(На сцені з’являються дві баби — Параска і Палатка).
Параска. Утопився! їй-богу, утопився! Ось щоб я не зійшла з цього місця, якщо не утопився!
Палашка. Що ж, невже я брехуха якась? Невже я у когось корову вкрала? Невже я наврочила когось, що до мене не мають віри? Ось щоб мені води не схотілося пити, коли стара Переперчиха не бачила власними очима, як повісився коваль!
Параска. Скажи краще, щоб тобі горілки не схотілося пити, стара п’яниця! Треба бути такою божевільною, як ти, щоб повіситися! Він утопився! Утопився в ополонці! Це я так знаю, як те, що ти була зараз у шинкарки.
Палашка. Страмниця! Дивись, чим стала дорікати! Мовчала би, негідниця! Невже я не знаю, що до тебе дяк ходить кожного вечора?
Параска. Що дяк? До кого дяк? Що ти брешеш? Відв’яжися від мене, сатана!
(Під музику починають сваритися і битися. Із гомоном убігають. Світло падає на Оксану).
Оксана. Що, коли він насправді пішов і ніколи не повернеться в село? Що, коли він насправді вирішив щось жахливе скоїти? Він же так любив мене.
(Заходить Вакула).
Вакула. Подивись, які я тобі приніс черевики! Оксана. Ай!
Вакула. Ті самі, які носить цариця! Оксана. Ні, ні! Мені не треба черевиків! Я і без черевиків тебе люблю!
(Виходять хороводом усі учасники, співаючи й обходячи Оксану з Вакулою). Всі.
А ще ждіть до себе три празнжи в гості, Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився.
А що перший празник — свято Василя, радуйся, Ой радуйся, земле, син Божий народився. А що другий празник — святе Хрещення, Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. А що третій празник — святі Водохрещі, (Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився. Хороводом усі учасники ідуть зі сцени).
Н. Скоряк, вчитель м. Дніпропетровськ
